Монопольне (домінуюче) становище суб´єкта господарювання на ринку
Вступ.
1. Умови й особливості виникнення монопольного становища.
2. Визначення монопольного становища.
3. Типологія ринку.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання — становище суб'єкта господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт господарювання:
не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;
є одним із двох чи більше суб'єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті), не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Зокрема, якщо суб'єкт господарювання є одним із таких суб'єктів господарювання, і при цьому зазначеним суб'єктам господарювання у складі не більше трьох належать найбільші частки на ринку, які у сукупності перевищують 50 відсотків; п'яти — 70 відсотків.
Монопольне становище — домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.
1. Умови й особливості виникнення монопольного становища
До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на великих підприємствах.
Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній, або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або зменшення самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.
Прихильники першої точки зору щодо причин виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій звинувачують державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити й використовувати монопольне становище. Монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.
Більш реалістичною виглядає інша точка зору, за якою монополістичні утворення є закономірними, а монопольна влада є логічним завершенням ринкової стратегії підприємства. Монополії можуть існувати в такому ринковому середовищі, в якому існують якісь перепони для вступу на ринок нових суб’єктів господарювання. Якщо з’являється якийсь монопольний ринок (наприклад, хтось починає виробляти якийсь вид товару, що користується підвищеним попитом), то, як правило, інші підприємства починають виробляти такий само товар і монополія автоматично зникає.
Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов’язані з рядом умов, за яких монополія існує:
Відсутність досконалих замінників. Підприємство-монополіст може випускати однорідну продукцію, але в будь-якому випадку ця продукція не повинна мати досконалих замінників;
Відсутність вільного входу на ринок (в галузь). Монополія може існувати лише тому, що вхід на ринок є для інших підприємств невигідним чи неможливим. Якщо іншим фірмам вдалось увійти в галузь, монополія, відповідно, зникне. Тому наявність вхідних бар’єрів є обов’язковою умовою виникнення та існування монополій. Вхідні бар’єри є різноманітні, серед них:
— наявність у підприємств-монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при її виробництві технологію;
— існування державних ліцензій, квот чи високих зборів на імпорт товарів;
— контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів;
— наявність значної економії на масштабі, що допускає на ринку лише одного постачальника, що отримує позитивний прибуток;
— високі транспортні витрати, що обумовлюють формування ізольованих місцевих ринків, так, що єдина в технологічному плані галузь може являти собою велику кількість локальних монополістів.
Чиста монополія виникає, звичайно, там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї змінюючи кількість товару.
Поряд із чистою монополією в антимонопольній теорії розрізняють таке поняття, як домінуюча фірма. Домінуюча фірма – фірма, яка має частину відповідного ринку, що значно перевищує частину її найближчого конкурента. У конкурентній практиці країн світу домінуючою фірмою вважається така, що контролює не менше 40 конкретного ринку. Не виключена ситуація, за якої домінуюча фірма у минулому була монополістом, але на ринок стали проникати конкуренти, що почали завойовувати певні частини ринку, який раніше повністю належав монополісту[2, c. 86-88].
В українському законодавстві замість терміну “домінуюче становище” вживається поняття “монопольне становище”. Причому наводяться кількісні параметри: монопольним називається таке становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35. Рішенням АМКУ може визначати монопольним становище підприємця, частина якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35.
Домінуюча фірма може досягти становища чистого монополіста, так само як і фірма олігополіст може досягти становища домінуючої фірми за допомогою деяких методів анти конкурентної політики та недобросовісної конкуренції, серед них:
— “бійцівська марка” — це марка вже існуючого чи схожого за природою товару. На цей товар призначається дуже низька ціна (інколи нижче собівартості). Відповідний товар постачається на певну територію в певний час. Його завдання полягає в придушенні конкуренції з боку інших фірм. Як правило вони за розміром поступаються компанії, що поставляє на ринок товар “бійцівської марки”;
— “грабіжницьке ціноутворення”. Таку політику застосовує домінуюча компанія. Вона означає встановлення дуже низьких цін, часто нижчих, ніж затрати на виробництво, на продукцію домінуючої компанії для того, щоб витіснити конкурента з ринку. Досягнувши поставленої мети, та одночасно відлякавши від вступу в галузь інших конкурентів, домінуюча фірма знову піднімає ціни, одержує великі прибутки та компенсує попередні витрати. “Оксфордський словник для ділового світу” пояснює, що грабіжницьке ціноутворення — це “… ціноутворення на товар і послуги на такому низькому рівні, що інші фірми не можуть конкурувати і змушені покинути ринок”.
— “неціновий грабіж” — форма конкурентної боротьби, яка передбачає підвищення витрат конкурентів, в результаті чого погіршується їх економічне становище. Для завдання конкурентам збитків використовуються державні органи. Наприклад, конкурента змушують нести значні витрати матеріальних та інтелектуальних ресурсів на ведення судових та адміністративних справ.
Для досягнення монопольного становища використовуються такі методи недобросовісної конкуренції, як диспережмент та дилюція.
Диспережмент — це заява про товари і послуги конкурента, яка не відповідає дійсності, чи є оманливою і здійснює тиск на споживачів із метою дискредитації товарів та послуг певного виробника. Судова практика знає і випадки “відкритого прямого диспережменту”, коли підприємці надсилали листи споживачам рекомендуючи їм не купувати товари і послуги конкурентів.
Дилюція має місце тоді, коли певний підприємець без дозволу використовує товарний знак і/або фірмове найменування іншого підприємця, причому щодо конкурентних товарів та послуг. Це є використання товарного знака з метою, яка шкодить іміджу чи розмиває відмінності згаданого знака.
Поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами. Змова — письмова чи усна угода між конкурентами, яка спрямована на отримання вищих прибутків за допомогою встановлення (фіксування) цін та обмежень щодо випуску та реалізації продукції[2, c. 91].
2. Визначення монопольного становища
Ціллю визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку є отримання інформації, необхідної для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, зокрема демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контролю за узгодженими діями, концентрацією; контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; захисту інтересів суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання і споживачів від його порушень. Визначення монопольного становища включає такі етапи згідно з табл. 1.
Кількість і послідовність проведення цих етапів може мінятися залежно від фактичних обставин.
Об'єктами аналізу при визначенні монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкт господарювання, група суб'єктів господарювання або конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.
Перелік товарів, відносно яких повинне визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які мають оборот в Україні або на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).
Визначення ознак одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи) здійснюється виходячи з схожості, зокрема:
1. Споживчих характеристик:
• про функціональне призначення;
• фізичних характеристик;
• технічних і експлуатаційних характеристик;
• ступеня новизни товару.
2. Умов споживання, які визначаються:
• необхідністю енергопостачання, водопостачання і т. п.;
• специфічністю розміщення, монтажу і т. п.;
• рівнем технічного обслуговування, транспортного забезпечення.
3. Умов реалізації:
• через систему оптової торгівлі або за індивідуальними, прямими договорами, у тому числі бартерними або давальницькими схемами розрахунків;
• через систему роздрібної торгівлі, зокрема мережу фірмової торгівлі;
• обсягів додаткових послуг і пільг для покупців.
4. Рівня підвищення цін.
Необхідно відзначити, що не розглядаються як товар проміжні результати діяльності суб'єктів господарювання, які не реалізуються на ринку, а споживаються в технологічному процесі їх власного виробництва.
Перелік основних продавців (виробників), покупців (споживачів) може складатися шляхом визначення суб'єктів господарювання, що мають значущі обсяги продажу, придбання (споживання) товарів (товарних груп), які мають оборот в Україні або на відповідній частині її території[4, c. 3-4].
Обсяг ринку, на якому визначається монопольне (домінуюче) становище, визначається як загальний обсяг надходження товару на ринок за формулою:
де п — кількість суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють) або придбавають (споживають, використовують) товари (товарні групи), що входять в товарні межі ринку;
Qj—обсяг товарів (товарних груп), які продаються (постачаються, виробляються) або придбаваються (споживаються, використовуються) j-м суб'єктом господарювання протягом часу, що становить часові межі ринку; QPT— обсяг ринку.
Кількісні показники QPTі Qjвизначаються в натуральних і/або вартісних показниках. Натуральні показники застосовуються у випадках, коли можливо використовувати загальний показник для всіх товарів, які складають товарні межі ринку, в інших випадках — використовуються вартісні показники.
Обсяг товарів (товарних груп), які продаються (постачаються, виробляються) або придбаваються (споживаються, використовуються) j-м суб'єктом господарювання, визначається як загальний обсяг проданих або придбаних товарів (товарних груп), що входять в товарні межі ринку, протягом часу, що становить часові межі ринку за формулою:
де т — кількість товарів (товарних груп), які входять в товарні межі ринку, і продаються (постачаються, виробляються) або придбаваються (споживаються, використовуються) j-м суб'єктом господарювання;
Qji— обсяг і-го товару (товарної групи), який продається (постачається, виробляється) або придбавається (споживається, використовується) j-м суб'єктом господарювання.
Обсяг товару (товарної групи), який продається (постачається, виробляється) або придбавається (споживається, використовується) j-м суб'єктом господарювання, визначається за формулою:
Обсяг і-го товару (товарної групи), який придбавається (споживається, використовується), визначається як обсяг товару (товарної групи), куплений j-м суб'єктом господарювання впродовж часу, що становить часові межі ринку.
Частка суб'єкта господарювання на ринку розраховується за формулою:
де Pj— частка на ринку j-го суб'єкта господарювання (j— 1,2…, n);Qj— обсяг товарів (товарної групи), який продається (споживається, виробляється) або придбавається (споживається, використовується) j-м суб'єктом господарювання; обсяг ринку.
Сукупна частка на ринку декількох суб'єктів господарювання, зокрема п'яти, чотирьох, трьох і двох найбільших суб'єктів господарювання, обчислюється за формулою:
де т = 2, 3, 4, 5 — кількість суб'єктів господарювання, частки яких враховуються при розрахунку сукупної частки на ринку, зокрема суб'єктів господарювання, які мають одну з п'яти, чотирьох, трьох або двох найбільших часток на ринку;
Pnj— частка на ринку j-roсуб'єкта господарювання;
SPn— сукупна частка на ринку, зокрема сукупна частка відповідно 5, 4, 3, 2 суб'єктів господарювання, які мають найбільші частки на ринку[6, c. 53-56].
Потенційними конкурентами вважаються суб'єкти господарювання, які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології і т. ін., але з різних причин не реалізують ці можливості, або ж нові суб'єкти господарювання, які можуть вступити на ринок.
Існують наступні бар'єри для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок: адміністративні, економічні і етнічні.
Адміністративні бар'єри — це обмеження з боку органів влади, органів адміністративно-господарського управління і контролю, ліцензування видів діяльності, квотування; рішення про заборону ввезення (вивозу) товарів і т. п.
Економічні бар'єри вступу на ринок включають: ефективність капітальних витрат; значні витрати нового виробництва в порівнянні з витратами діючих підприємств; терміни окупності нового виробництва; ефект масштабу виробництва (зниження витрат на одиницю продукції при збільшенні обсягу виробництва).
Етнічні бар'єри пов'язані з особливостями культури, традиціями суспільства, релігійними канонами.
Наявність хоч б одного бар'єру вступу на ринок, котрий не може бути подоланий суб'єктом господарювання протягом 1—2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб'єкт господарювання не являється потенційним конкурентом.
Важливою умовою встановлення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку згідно з ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є необхідність доказу того, що вони не відчувають значної конкуренції внаслідок визначених ч. 1 цієї ж статті умов.
Тому на стадії попередніх висновків по аналізу монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку ці висновки повинні бути направлені суб'єктам господарювання, які мають ознаки монопольного становища.
Антимонопольними органами монопольним (домінуючим) становищем суб'єкта господарювання визнається становище, коли:
1. Частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не довів, що має конкурента) на ринку, зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеження можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг або інших обставин.
2. Сукупна частка на ринку трьох або двох суб'єктів господарювання, яким на ринку належать найбільші частки, перевищує 50 відсотків, п'яти або чотирьох суб'єктів господарювання, яким на ринку належать найбільші частки, перевищує 70 відсотків, якщо вони не довели, що, по-перше, між ними існує значна конкуренція, по-друге, вони разом узяті мають конкурента(ів) на ринку і зазнають значної конкуренції внаслідок відсутності обмеження можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг або інших обставин.
3. Частка одного суб'єкта господарювання на ринку менше 35 відсотків, якщо він не спростував доказів органів АМКУ про те, що він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, належних конкурентам.
4. Якщо два або більше суб'єктів господарювання (окрім випадків, передбачених п. 2 не спростували доводів органів АМКУ про те, що між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція; вони разом узяті не мають жодного конкурента на ринку або зазнають значну конкуренцію внаслідок відсутності обмеження можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг або інших обставин.
Суб'єкт господарювання не зазнає значної конкуренції, якщо завдяки своїй ринковій владі має здатність не допускати, усувати або ущемляти конкуренцію, або ущемляти інтереси інших суб'єктів господарювання або споживачів[7, c. 213-216].
Ознаками ринкової влади, зокрема, є: здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання, який (які) не являються єдиним (єдиними) виробником (постачальником) відповідного товару (товарної групи), диктувати свої умови при продажі товару (товарної групи), укладенні договору про постачання, нав'язувати споживачеві невигідні умови; а також здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання шляхом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють відповідні товари (товарні групи) із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри вступу на ринок. Крім того, ринкова влада виявляється в здатності суб'єкта (суб'єктів) господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів (товарних груп) і постачання їх на ринок збуту з метою отримання односторонньої користі при купівлі або продажі товарів, при укладенні договорів і угод про постачання товарів, а інші суб'єкти господарювання, що є його конкурентами, не здатні компенсувати дефіцит товарів (товарних груп), що утворився; а також здатність суб'єкта господарювання підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.
Як додаткові ознаки наявності ринкової влади також досліджуються високий рівень концентрації ринку, високі бар'єри вступу на ринок потенційних конкурентів, тривалий період закритості ринку для вступу нових суб'єктів господарювання, істотна чисельна перевага частки суб'єкта (суб'єктів) господарювання над частками інших конкурентів за умови стабільності структури ринку протягом тривалого періоду, значні частки суб'єкта (суб'єктів) господарювання на вертикально суміжних ринках (ресурсів, транспортних, торговельних і рекламних послуг тощо) і територіально суміжних ринках, наявність у об'єкта аналізу особливих прав, повноважень, пільг, зокрема наданих органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління і контролю або іншими суб'єктами господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище.
Робота антимонопольних органів по дослідженню ринків і визначенню монопольного становища суб'єктів господарювання на них знаходить своє логічне завершення в складанні і веденні переліків монополістів, яке здійснюється відповідно до Положення про перелік монополістів.
Залежно від територіальних (географічних) меж ринку, на якому суб'єкти господарювання займають монопольне становище, переліки складаються і ведуться на загальнодержавних ринках, на міжрегіональних ринках і регіональних ринках.
Залежно від товарних меж ринків, на яких суб'єкти господарювання займають монопольне становище, переліки складаються і ведуться на ринках, які перебувають у стані природної монополії, — перелік суб'єктів природних монополій; на ринках із суміжними ринками, які перебувають в стані природних монополій, і інших товарних ринках — перелік інших суб'єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Визначення товарних меж ринків здійснюється з урахуванням каталогів найменувань товарів (товарних груп) у сфері природних монополій і на інших ринках, де вірогідніше існування монопольних утворень.
Наявність повноти інформації про становище суб'єктів господарювання на товарних ринках зумовлює необхідність ведення двох переліків: суб'єктів господарювання, які займають монопольне становище, і суб'єктів господарювання, які мають структурні ознаки монопольного (домінуючого) становища.
Суб'єкти господарювання мають структурні ознаки монопольного (домінуючого) становища у випадках, коли їх частка на відповідних товарних ринках перевищує в одного суб'єкта — 35%; у двох або трьох суб'єктів — 50%; у чотирьох або п'яти суб'єктів — 70%. При цьому антимонопольні органи не надали можливості цим суб'єктам довести, що вони не мають конкурентів і (або) не зазнають значної конкуренції.
Складання і ведення переліків здійснюється на загальнодержавному ринку АМКУ, на міжрегіональних ринках — АМКУ із залученням територіальних відділень, а на регіональних ринках — територіальними відділеннями.Складання переліків суб'єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавних, міжрегіональних і регіональних ринках, здійснюється шляхом прийняття відповідним органом АМКУ розпорядження про затвердження базового списку суб'єктів господарювання, які займають монопольне становище на відповідних ринках.
Ведення переліків суб'єктів, які займають монопольне становище на ринку, здійснюється антимонопольними органами в процесі дослідження ринків і визначення становища суб'єктів господарювання на них відповідно до Методики визначення монопольного становища. За результатами дослідження органи Комітету повідомляють суб'єкт господарювання про наявність ознак його монопольного становища листом з повідомленням.
У разі, коли після проведення перевірок дотримання законодавства про захист економічної конкуренції у суб'єкта виявлена наявність ознак монопольного становища, проте не встановлено порушення, суб'єкт повідомляється про наявність ознак його монопольного становища.
Після отримання відповіді від суб'єкта господарювання із спростуванням наявності ознак монопольного становища антимонопольні органи перевіряють одержану інформацію, і у разі потреби готуються подання і проект розпорядження про включення суб'єкта у відповідний перелік. Ведення переліків здійснюється також за результатами розгляду подань за наслідками розгляду справ, а також проектів рішень про надання дозволів на узгоджені дії і концентрацію.
За результатами розгляду заяв суб'єктів господарювання, включених до Переліку монополістів, планового дослідження товарних ринків антимонопольні органи можуть визнати їх такими, що не займають монопольне становище і виключити з відповідного переліку[1, c. 8-10].
3. Типологія ринку
Наступним за визначенням монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку є дослідження ринкової структури, виділення різних типів (моделей) ринку залежно від ринкової поведінки підприємств, формування ринкових цін, об'єктів збуту, попиту і пропозицій на товари тієї або іншої якості.
Ринкова структура включає також внутрішні зв'язки між частинами єдиного цілого — ринку: відносини продавців і покупців один з одним і між собою, відносини потенційних продавців з потенційними покупцями і конкурентами.
Економічна теорія виділяє чотири типу ринку: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія і монополія (таблиця 2).
Досконала конкуренція — форма організації ринку, яка передбачає конкуренцію великої кількості продавців і покупців і при цьому змагання між суб'єктами господарювання з метою отримання завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання відбувається так, що споживачі мають можливість вибирати між продавцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Обсяги ринку в порівнянні з пропозицією і попитом окремих продавців настільки значні, що вплинути на умови обороту товару, в тому числі і на ціну, не може ніхто з суб'єктів ринку. Суб'єкти ринку численні, незалежні і кожний з них займає незначну частку. Бар'єри входу на ринок і виходу з ринку відсутні. У цих умовах один суб'єкт господарювання на ринку не має ринкової влади і продає (купує) продукцію за ціною, що склалася на ринку і не залежить від нього.
Монополія — така форма організації ринку, коли існує єдиний продавець певного товару. Пропозиції підприємства, що займає монопольне становище, протистоїть на ринку сукупний попит усіх покупців товару в межах географічних і товарних меж відповідного ринку (світових, національних, регіональних). Якщо в умовах вільної конкуренції будь-який продавець міг продати певну кількість товару за не залежною від нього ринковою ціною, то монопольне підприємство регулює як обсяг продукції, що продається, так і її ціну. Володіючи абсолютною ринковою владою, воно може варіювати обсяг продукції, що випускається ним, її ціну, якість та інші істотні умови обороту.
Підприємство може випускати як один вид продукції, так і багато її видів, але у будь-якому випадку воно вважатиметься таким, що займає монопольне становище тільки по тому виду товарної продукції, в якого повністю відсутні виробники-конкуренти[3, c. 12-13].
Одна з причин появи й існування монополії полягає в співвідношенні між розмірами ринку (попитом, що пред'являється) і кількістю підприємств, які здатні виробляти однорідну продукцію для його задоволення, — одне або декілька. Іншими причинами існування монополії можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання), адміністративні та ін.
Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим підприємствам уявляється невигідним або неможливим. Якщо на ринок входять інші підприємства, то монополія зникає. Отже, наявність бар'єрів вступу на ринок є обов'язковою умовою виникнення і існування монополії.
Природі монополій властиве прагнення використовувати свою ринкову владу на збиток споживачам і потенційним конкурентам. Отже, тільки зменшуючи число ринків з монопольною структурою і скорочуючи число підприємств з монопольним становищем, можна послабити до розумних меж їх негативний вплив на ринки. У разі зворотної ситуації, коли не продавець, а покупець займає монопольне становище і йому протистоїть безліч продавців, має місце монопсонія, але і тоді основні характеристики ринку повторюють риси монопольного типу.
Олігополія — це така організація ринку, коли на ньому представлено невелике число порівняльно крупних підприємств-продавців однорідної або такої, що трохи розрізняється, продукції. Нечисленним продавцям на цьому ринку протистоїть значна кількість покупців.
Відмінна риса олігополії — велика різноманітність у поведінці продавців: від гострого суперництва до змови. Підприємство, що діє на олігопольному ринку, вимушене зважати на те, що вибране ним співвідношення між ціною і кількістю продукції, яку воно може за цією ціною продати, залежить від поведінки його конкурентів, а їх стратегія є наслідком прийнятого ним рішення.
Незважаючи на володіння деякою ринковою владою олігопольне підприємство не може встановлювати ціну так само просто, як монопольне. Поведінку учасників олігопольного ринку можна порівняти з грою в шахи, де за кожним ходом одного гравця слідує у відповідь хід суперника, так що результат гри зрештою не відомий.
Оскільки реакція конкуруючих суб'єктів ринку на поведінку один одного може бути різною, універсальною, динамічно стійкої моделі олігопольного ринку не існує, що веде до неоднозначності його основних характеристик: продукція цього ринку може бути однорідною (стандартизованою) і відносно диференційованою, можливість вступу на ринок може варіюватися від майже вільної до жорстко обмеженої.
Монополістична конкуренція. Назва і модель даного типу ринку виникли після виходу в 1927 р. однойменної книги Е. Чемберлина. Проте з часом сам автор, що розглядав олігополію і монополістичну конкуренцію як два різних типу ринку, дійшов висновку, що всі типи ринків, що перебувають між досконалою конкуренцією і монополією, містять елементи того й іншого, і тому можуть бути об'єднані в широкий клас ринків монополістичної конкуренції.
Основною рисою ринку монополістичної конкуренції є диференціація продукції. Суб'єкти ринку, як і при досконалій конкуренції, численні, де кожний з них займає на ринку незначну частку, проте вони володіють деякою ринковою владою завдяки диференціації продукції і сегментації відповідного товарного ринку.
Монополістичну конкуренцію зближують із досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованість продукції. Ця неоднорідність така ж сильна, як і однорідність при досконалій конкуренції. Продукція характеризується широким асортиментом товарів, характером дизайну, якістю упаковки. Все це різноманіття розрізняється у підсумку товарними знаками.
На відміну від олігополістічного ринку підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівнянні за розміром. їх поведінка на ринку ближче до поведінки цілком конкурентних підприємств, чим до поведінки олігопольного типу. Персоніфікованість продукції дає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при призначенні цін.
Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одно-два підприємства, що займають домінуюче становище, і значна кількість невеликих за ринковою часткою підприємств — аутсайдерів. У цьому випадку для системи відносин «домінуюче підприємство — аутсайдери» буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою — модель досконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції. Останнє значною мірою залежить від характеру продукції — ступеня її стандартизованості або, навпаки, такої можливості.
Попит на товари підприємства на ринку монополістичної конкуренції такого виду не є абсолютно еластичним, оскільки покупці, що прихильні до певної марки, придбаватимуть товар, навіть якщо його ціна дещо вища, ніж у аналогів. Таким чином, вельми істотним детермінантом ринкової влади в умовах монополістичної конкуренції слугує не цінова політика інших продавців, а ступінь прихильності покупців до конкретної марки товару. Індикатором ринкової влади служить цінова еластичність попиту на товар підприємства[1, c. 10-11].
Отже, на ринках монополістичної конкуренції саме індивідуальність споживчих властивостей на погляд покупців — основний чинник конкурентоспроможності товару. Цінова конкуренція відходить на другий план, поступаючись першим місцем неціновій конкуренції, що використовує такі інструменти, як реклама, конкуренція сервісу і асортименту, гарантійне і післягарантійне обслуговування.
Висновки
Вивчення типів ринків має велике значення не тільки для визначення стану ринкової економіки, але і для вироблення правильної стратегії розвитку конкуренції, проведення ефективної антимонопольної політики.
Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов.
Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:
сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків.
Список використаної літератури
1. Борисенко З. Монопольне становище підприємців на ринку // Статистика України. — 2002. — № 3. — С. 8-11.
2. Валітов С. Конкурентне право України: Навчальний посібник / Салават Валітов, ; Мін-во освіти і науки України . — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 428 с.
3. Красіліч Н. Конкурентне право: Програма курсу для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К. : Видавництво Київського ун-ту права, 2002. — 34с.
4. Саніахметова Н. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб’єкта господарювання на ринку: поняття та види // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 1. — С. 3-5
5. Семенова Л. Антимонопольне і конкурентне право: Курс лекцій / Європейський ун-т фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. — К., 1999. — 133с.
6. Скордамалья В. Конкурентне право ЄС: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні ; Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони". — К. : ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. — 239с.
7. Удалов Т. Конкурентне право: Навч. посіб.. — К. : Школа, 2004. — 496с.