Міжсоюзницькі відносини в 1943-44 роках
1.Англо – американські конференції в Касабланці, Вашингтоні та Квебеку. Висадка союзницьких військ в Італії
2.Московська і Тегеранська конференції держав антигітлерівської коаліції
3.Конференція в Думбартон – Оксі й вироблення Статуту ООН.
Список використаної літератури.
1.Англо – американські конференції в Касабланці, Вашингтоні та Квебеку.Висадка союзницьких військ в Італії
В 1943 р. між Англією й США відбувався активний переговорний процес щодо відкриття другого фронту.
В січні пройшла зустріч Рузвельта й Черчілля в Касабланці. Черчілль наполягав, щоб другий фронт у Європі був відкритий на Балканах. «Балканський варіант» потрібен був Черчіллю, щоб зупинити просування Червоної Армії в Центральну й Західну Європу. Рузвельт заперечував проти цього. В Касабланці прийнято два головних рішення:
а) приступити до здійснення операції «Хаскі» — висадження в Сицилії. Після відповідної підготовки союзні війська, не наражаючись на серйозний опір, 10 липня почали наступ у Сицилії, потім перейшли на континент. 8 вересня 1943 р. Італія капітулювала, але бої з німецькими військами тривали;
б) Рузвельт і Черчілль домовилися вести воєнні дії проти Німеччини до її беззастережної капітуляції.
2. В травні відбулися переговори Рузвельта й Черчілля у Вашингтоні, на яких вони прийшли до двох головних рішень:
а) продовжити просування союзних військ на північ Італії, призначити висадження в Західній Європі на 1 травня 1944 р. Отже, свої попередні обіцянки щодо відкриття другого фронту ні США, ні Англія не виконали. Сталін у посланні до Черчілля 24 червня різко протестував проти такого сепаратного рішення союзних держав. «Ідеться, — писав Сталін, — не просто про розчарування Радянського уряду, а про збереження його довіри до союзників». Більше того, справа була навіть не в довірі до союзників. «Не можна забувати того, — зазначалося у посланні Сталіна, — що мова йде про врятування мільйонів людей в окупованих районах Західної Європи й Росії, про скорочення колосальних жертв радянських армій, в порівнянні з якими жертви англо-американських військ становлять незначну величину»;
б) посилити масові бомбардування Німеччини. Пізніше в пресі повідомлялося, що США планували скинути першу атомну бомбу на Дрезден у 1945 р., тільки не встигли до закінчення війни в Європі.
3. В серпні відбулася Квебецька конференція Рузвельта й Черчілля, де прийнято основні рішення:
а) надати абсолютний пріоритет операції «Оверлорд» — висадці союзних військ у Нормандії не пізніше за І травня 1944 р.(цей термін знову не був виконаний). Разом з тим затверджено резервну операцію «Ренкін» — термінове вторгнення в Німеччину, щоб захопити Берлін раніше, ніж радянські війська. Цей амбіційний задум був відверто нереальним — союзні війська не могли б цього зробити, якби навіть захотіли: вони розміщувалися надто далеко від Німеччини;
б) домовлено про спільні воєнні дії проти Японії;
в) сторони таємно обговорили питання про організацію роботи над створенням атомної бомби. Вирішили об'єднати зусилля обох держав, сконцентрувати дослідження в США, зокрема вирядити туди відповідних фахівців — англійських та полонених німецьких учених.
2.Московська і Тегеранська конференції держав антигітлерівської коаліції
19-30 жовтня 1943 р. в Москві відбулася конференція союзних держав. Брали участь В. М. Молотов, К. Хелл і А. Іден, які розглянули найважливіші питання, що стояли в той час перед союзними державами, і прийняли відповідні рішення.
1. Головне питання становило прискорення закінчення війни й у зв'язку з цим — зобов'язання урядів Великобританії та США забезпечити вторгнення їхніх армій у Північну Францію весною 1944 р. Британський військовий представник генерал Г. Л. Ізмей заявив міністрам, що вторгнення буде здійснене, якщо «кліматичні умови в районі Ла-Маншу стануть сприятливими», а «німецькі резерви у Франції в момент вторгнення не перевищуватимуть 12 дивізій». Якби такі умови ставив Генеральний штаб Радянського Союзу, довго довелося б чекати перемоги над Німеччиною.
Радянській делегації так і не вдалося на цій конференції домогтися від союзників остаточного визначення дати вторгнення в Західну Європу. Союзники дали лише загальне зобов'язання почати операцію «Оверлорд» весною 1944 р. Делегація СРСР запропонувала зафіксувати в таємному протоколі конференції, що радянський уряд «бере до відома» заяви союзників із цього питання й висловлює надію на здійснення у строк «плану вторгнення англо-американських військ у Північну Францію весною 1944 р.»
З інших питань порядку денного конференції була досягнута цілковита згода її учасників.
2. Основний документ, вироблений конференцією, становила «Декларація чотирьох держав про загальну безпеку» (приєднався посол Китаю в Москві за дорученням свого уряду):
а) сторони твердо домовилися продовжувати воєнні дії проти Німеччини та її союзників до їхньої беззастережної капітуляції;
б) вирішено створити нову міжнародну організацію — Організацію Об'єднаних Націй, розпочати спільну роботу чотирьох держав над виробленням проекту Статуту ООН;
в) міністри підтвердили рішучість своїх урядів зміцнювати єдність і співробітництво держав як під час війни, так і після неї.
3. Щодо післявоєнного устрою Німеччини США й Англія висували плани розчленування країни на п'ять або три окремі держави. Радянський міністр виступив проти, зазначивши: «Гітлери приходять і зникають, а народ німецький, держава німецька залишаються». Вирішено передати це питання для вивчення в Європейську Консультативну Комісію в Лондоні. Створити таку комісію запропонував Радянський Союз.
4. Прийнято «Декларацію про Австрію». Оголошено аншлюс її гітлерівською Німеччиною «неіснуючим і недійсним». Сторони домовилися, що союзники забезпечать «відновлення вільної та незалежної Австрії». Разом з тим зазначено, що вона несе відповідальність за участь у війні на боці Німеччини.
5. «Декларація про Італію» підтверджувала рішення союзників про знищення фашизму, створення в країні демократичного режиму. Вирішено створити Консультативну Раду з питань Італії з метою визначення її післявоєнного устрою.
6. Прийнято декларацію про відповідальність гітлерівців за здійснювані звірства. «Велика трійка» — Й. В. Сталін, Ф. Д. Рузвельт і У. Черчілль — від імені 32 (на той час) Об'єднаних націй підписали цю декларацію, вимагаючи суду над гітлерівськими воєнними злочинцями в тих країнах, де вони вчиняли свої звірства.
7. Міністри домовилися про підготовку Тегеранської конференції глав урядів їхніх країн.
Оцінюючи роботу Московської конференції, Рузвельт підкреслив, що «рішення конференції є видатним досягненням». «Нас, — відзначив Черчілль, — запалюють результати конференції в Москві».
Московська конференція стала першою офіційною зустріччю міністрів закордонних справ СРСР, США та Англії. Вона підтвердила єдність і міць антигітлерівської коаліції. Після конференції вищий командний склад армії США став рішуче вимагати від уряду виконати свою обіцянку про відкриття другого фронту у Франції. Оперативне управління штабу армії США в доповіді Рузвельту 8 листопада 1943 р. зазначило: «Відмову від угод не можна більше терпіти… Етап балаканини закінчено, — треба, як каже англійське прислів'я, або тягти рибу, або різати принаду».
28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані відбулася перша зустріч «Великої трійки» — Й. В. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта й У. Черчілля. Перед цим Рузвельт і Черчілль зустрілися в Каїрі. Черчілль знову порушив питання про «балканський варіант». Рузвельту було не важко цього разу остаточно відкинути домагання Черчілля: напередодні німецькі війська розгромили британські десанти біля Греції. Рузвельт підкреслив, що англо-американські війська вже спізнилися, бо Червона Армія перебувала в 60 км від Праги й 40 км від Бессарабії.
Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Англії проходила на території радянського посольства в Тегерані, де жили Сталін і Рузвельт (за запрошенням Сталіна у зв'язку із загрозою диверсії з боку гітлерівських агентів).
Конференція прийняла ряд дуже важливих узгоджених документів.
1. Воєнні рішення Тегеранської конференції спрямовувалися на прискорення закінчення війни. Нарешті більш-менш точно було визначено початок операції «Оверлорд» у Нормандії — в травні 1944 р. (Але й цей строк союзники не дотримали: операція почалася 6 червня.) Характерно, що американські військові радники категорично попереджали Рузвельта: «Якщо ми не зможемо повідомити росіянам точної дати вторгнення у Францію, то немає рації продовжувати конференцію». Тоді вже стало ясно, що Радянський Союз може наодинці розгромити Німеччину.
2. До цих рішень, розроблених штабами союзників, була додана «Декларація трьох держав» (прийнята в кінці конференції). В ній підкреслювалося, що наступ союзних армій буде нещадний — зі Сходу, Заходу й Півдня — і триватиме до беззастережної капітуляції Німеччини.
Декларація проголосила взаєморозуміння «Великої трійки», твердий намір їхніх народів спільно працювати як під час війни, так і в мирний час. «Ми, — говорилося в Декларації, — від'їжджаємо друзями за духом і метою».
3. Щодо повоєнної долі Німеччини Рузвельт знову висунув «проект Моргентау» — про розчленування Німеччини на 5 держав. Черчілль пропонував з частин Німеччини й сусідніх країн створити Дунайську федерацію. Сталій висловився проти, виступаючи за єдину, демократичну й миролюбну Німеччину. Вирішили ще повернутися до цієї проблеми.
4. В «Декларації трьох держав про Іран» союзники домовилися зберегти його суверенітет, вивести радянські й англійські війська з країни після війни, надати Ірану фінансову й економічну допомогу.
5. «Велика трійка» обмінялася думками про Польщу. Радянський Союз пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й Нейсе, а східну — по «лінії Керзона». Питання про уряд Польщі залишилося відкритим. Сторони в принципі домовилися про передання Радянському Союзові областей Кенігсберга й Мемеля, а також частини італійського військово-морського флоту.
6. Радянська делегація в таємному протоколі зазначила, що після капітуляції Німеччини СРСР вступить у війну проти Японії.
Міжнародне значення Тегеранської конференції, незважаючи на певні суперечності між її учасниками, було величезним, її рішення передбачали не тільки прискорення закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час. Конференція «Великої трійки» підтвердила силу і єдність антигітлерівської коаліції, знаменувала новий етап її діяльності.
3.Конференція в Думбартон – Оксі й вироблення Статуту ООН
1944 – під час конференції в Думбартон-Оксі (США) Велика Британія, США, СРСР і Китай ухвалили рішення про зміну Ліги Націй на Організацію Об’єднаних Націй.
На початку переговорів в Думбартон-Оксі американці запропонували, щоб у Раді Безпеки діяло правило одностайності. Колишній державний секретар США К. Хелл у своїх мемуарах заявив:".. .у нас не було сумніву, стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, які стосуються безпеки, повинно бути єдино мовним. Мова йшла про так зване право "вето". США є ініціаторами права вето, яке витікає з потреби одностайності п'яти держав. Коли ж англійці спробували виступити проти цієї ідеї, американці заявили, що "без цієї умови буде важко, чи взагалі неможливо провести весь план через Сенат". Також у вступній промові Хелл заявив, що зберігання миру та безпеки у майбутньому є головною причиною міжнародної співпраці. " У Московський декларації, — казав він, кожний уряд також взяв на себе частину відповідальності за керівництво у створенні міжнародної організації, переслідуючи цю мету, шляхом спільних дій усіх миролюбних держав".
На конференції в Думбартон-Оксі делегація США підтвердила необхідність того, щоб рішення Ради Безпеки мали силу лише при єдиномовстві всіх постійних членів — СРСР, США, Англії, Китаю, Франції. Однак, при цьому вона пропонувала зробити одне виключення, яке полягало в тому, що в тих випадках, коли у суперечках задіяний будь-хто з членів Ради, він не повинен брати участь у голосуванні. На засіданні 28.08.1944р. американський представник Є.Стеттініус казав, що сторона незалежно від займаного нею положення у Раді, при вирішенні питання, в якому вона зацікавлена, не повинна бути допущена до голосування. Англійці зайняли подібну ж позицію. Пропозиція США не змогла не насторожити радянську делегацію. Порядок голосування у Раді Безпеки, який пропонували США, не утворював необхідних гарантій проти можливих зловживань з боку окремих держав. Знаючи імперіалістичні повадки правлячих кіл США та Англії, неможна було ручатися за те, що при такому порядку голосування західні держави не спробують прийняти рішення про застосування військових та економічних санкцій, про розрив дипломатичних стосунків з будь-якою державою у своїх корисних цілях, які не мають нічого загального з завданням зберігання миру та безпеки.
Голова радянської делегації А.А.Громико у своєму виступі підкреслив, що для підтримання миру та безпеки недостатньо володіти лише бажанням загнуздати агресора чи застосувати проти нього силу, якщо цього не потребують обставини. Щоб забезпечити мир та безпеку, необхідно володіти ресурсами, за допомогою яких, можна запобігти чи придушити агресію та зберегти міжнародний порядок. Ось, чому всі, кому дорогі воля та незалежність, не можуть не зробити висновку, що волю та незалежність можна зберегти лише в тому випадку, якщо майбутня Міжнародна організація безпеки в інтересах волелюбних народів ефективно використає всі ресурси, які знаходяться у розпорядженні членів організації, і в першу чергу ресурси таких великих держав, як Радянський Союз, США та Великобританія.
"Єдність всіх союзників, проявлена у боротьбі проти загального ворога, заявив голова радянської делегації, та їх намагання зберегти мир у майбутньому являють собою гарантію того, що теперішні дослідницькі переговори дадуть позитивні результати. Вони є першим кроком на шляху, який веде до будування знання, у спорудженні якого зацікавлені всі волелюбні держави світу, заради утворення ефективної міжнародної організації з питань збереження миру та безпеки".
Голова англійської делегації А.Кадоган у своєму виступі «підмітив, що є всі підстави бути вдячними Радянському Союзу, за ініціативою якого було прийнято рішення про організації теперішніх переговорів. З позиції, яку займав уряд СРСР на Московський конференції, "було зрозуміло, що він придає великого значення створенню системи, призначеної для застерігання повторення нацистсько-фашиської агресії".
За столом переговорів в Думбартон-Оксі зібрались представники держав, інтереси та політичні намагання яких у питаннях післявоєнного устрою мира, мали глибоку різницю.
Радянська дипломатія ставила перед собою високе завдання — організація вільного від озброєного конфлікту миру, в якому народи СРСР та народи всього світу могли б спокійно займатися своєю працею. Вона виходила з того, що урядова міжнародна організація повинна засновуватись на принципах суверенної рівності її членів, служити інтересам всезагального миру та безпеки.
Інтереси ж монополістичних кіл американської та англійської буржуазії наполягали на забезпеченні гегемонії своїх держав у післявоєнному світі, за рахунок і на шкоду іншим країнам. Про це зовсім відверто говориться в мемуарах державного секретаря США К.Хелла, який в травні 1944р. у розмові з групою американських сенаторів прямо заявив, що в результаті відмови від утворення Міжнародної організації безпеки чи у випадку неучасті у ній, США будуть позбавлені свого панівного становища.
Однак, за всією різноманітністю класових позицій та ідеологій, учасників конференції з'єднувало загальне прагнення до співпраці, яке є необхідним для досягнення перемоги над фашисткою Німеччиною та її союзниками, та до утворення системи колективної безпеки для збереження подальшого миру. Цей фактор сприяв результативності переговорів.
На конференції була швидко досягнена домовленість щодо цілей, принципів діяльності основних органів Міжнародної організації безпеки. На перший план було винесено, як головну мету, "підтримання міжнародного миру та безпеки та прийняття з цією метою ефективних колективних заходів для запобігання та ліквідування загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру та забезпечення мирними заходами врегулювання міжнародних суперечок, які можуть призвести до порушення стану безпеки''
В якості важливих цілей організації було вказано на розвиток дружніх відносин між націями та здійснення міжнародної співпраці у сфері економічних та соціальних питань .
Радянська делегація, враховуючи негативний досвід Ліги націй, чия діяльність була перевантажена розгляданням можливих гуманітарних проблем, спочатку виступала за утворення спеціальної організації з економічних питань та соціальних. Однак наполягати на своїй точці зору радянська делегація не стала. Оскільки тут мова йшла не про принціпіальні протиріччя, а лише про організаційні форми, та розподіл дій у сфері співпраці з міжнародних економічних та соціальних питань був прийнятий без перешкод.
Було домовлено, що Міжнародна організація безпеки повинна діяти відповідно до наступних принципів: 1) Організпація заснована на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав; 2) Всі члени організації повинні виконувати взяті на себе положення; 3) Всі члени організації повинні утримуватись у своїх міжнародних відносинах від того, щоб загрожувати силою чи використовувати силу будь-яким засобом, не сумісним з метою організаціі; 4) Всі члени організації будуть надавати їй всяку допомогу у будь-якій дії, у відповідності з положенням статуту прийнятому організацією; 5) Всі члени організації повинні утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої організацією прийняті заходи превентивного чи примусового характеру; 6) Організація забезпечить, щоб усі держави, які не входять до організації, діяли у відповідності до її принципів.
Було вирішено утворити діючий орган під керівництвом Генеральної Асамблеї Економічну та Соціальну Раду. Але серед основних органів він не згадувався. Цим як би підкреслювалось, що на перший план висувають завдання забезпечення миру та безпеки.
Обговорюючи питання про склад та повноваження Генеральної Асамблеї, делегації прийшли до згоди, що цей орган буде складатися з представників всіх держав-членів міжнародної організації. Було вирішено, що кожна держава повинна мати в Асамблеї один голос, що Асамблея повинна збиратись на регулярні сесії. Асамблея повинна обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної та Соціальної Ради, обирати згідно з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, за рекомендаціями Ради Безпеки призначати генерального секретаря, затверджувати бюджет організації. Делегати встановили, що для прийняття рішень з всіх цих питань необхідна більшість у дві треті голосів, а для прийняття рішення по організаційним питанням достатньо простої більшості.
Делегація США внесла пропозицію, що при прийнятті рішень щодо бюджету органів та урядів організації та розподілення витрат організації, кожна держава член повинна володіти чисельністю голосів, яка пропорційна її участі у витратах організації. Ця пропозиція США явно ***(ущемляла) права малих та економічно слаборозвинених країн. Відстоюючи демократичні принципи роботи організації, радянська делегація виступила проти вказаної пропозиції, але протест був відхилений.
До компетенції Генеральної Асамблеї було віднесено не тільки розглядання та обговорення загальних принципів та питань щодо підтримання міжнародного мира та безпеки, але і право давати рекомендації щодо таких питань . Зокрема делегати уточнили, що до числа таких питань відносяться принципи, щодо врегулювання озброєнь та роззброення.
Генеральна Асамблея уповноважувалася приймати до організації нових членів за рекомендацією Ради Безпеки та утворювати такі органи та уряди, які вона може визнавати необхідними для виконання своїх функцій.
Радянський делегації вдалось також наполягти на прийнятті положення, націленого на укріплення дієвості Статуту організації, на недопущення його порушень. СРСР пропонував представити Генеральній Асамблеї право виключати за рекомендацією Ради Безпеки з членів організації держави, які порушують Статут, в якості дисциплінарних заходів. Спочатку ця пропозиція викликала негативну реакцію з боку США та Великобританії, однак очевидність збитків, які нанесли б дії організації, потурання порушенням Статуту, примусили б англійських та американських делегатів погодитись з доводами радянської делегації.