Вступ.

1. Основи регулювання сучасної дипломатичної служби України.

2. Закон України “Про дипломатичну службу” як регулятор діяльності дипломатичної служби.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Питання правового регулювання дипломатичної служби в Україні є одними з найбільш важливих і актуальних у сучасній правовій науці. Вивчення цієї проблеми є досить важливим як з теоретичного, так і практичного поглядів. Проголошення незалежності України та змін у глобальному геополітичному становищі на початку 90-х рр. ХХ ст., подолання біполярності міжнародних відносин створили позитивні умови для виведення дипломатії України на новий рівень. Така специфіка полягає в необхідності одночасного просування Української держави у міжнародний політичний простір і опанування нових відносин у цьому просторі, які ще проходять стадію як формування, так і становлення.

Поряд із зовнішньополітичними на діяльність дипломатичної служби також впливають суспільно-політичні та правові зміни всередині держави.

Вказані зміни впливають на зовнішню політику Української держави, що в свою чергу потребує внесення суттєвих змін у діяльність дипломатичної служби України.

Особливе значення цього питання посилюється тим, що діяльність дипломатичної служби України регламентується як міжнародним, так і адміністративним правом України, оскільки вона входить у систему державної служби, нормативно-правові акти якої регулюють також внутрішні відносини в системі дипломатичної служби. Таким чином, від норм адміністративного права суттєво залежить і питання удосконалення та адаптація дипломатичної служби до нових умов.

1. Основи регулювання сучасної дипломатичної служби України

Сучасна дипломатична служба починає свою історію з Віденського конгресу 1815 року й Аахенського протоколу 1818 року, які вперше встановили поділ дипломатичних агентів на класи (відповідно до "Положення про дипломатичних агентів"), заснували правила і традиції дипломатичного церемоніалу та протоколу.

Наступним суттєвим етапом розвитку сучасної дипломатії та дипломатичної служби стало завершення Першої світової війни 1914-1918 років та становлення післявоєнного світу (розробка Версальської системи мирних угод, результатом яких було утворення у 1919 році Ліги Націй).

Важливе значення для дипломатії та дипломатичної служби мала прийнята в 1961 році на Віденській конференції з дипломатичного права нова спеціальна конвенція про дипломатичні зносини, яка чітко окреслила функції дипломатичного представництва, склад його персоналу, дипломатичні класи глав дипломатичних представництв тощо. Саме Віденською конвенцією 1961 року було зафіксовано три класи глав дипломатичних представництв: клас послів і нунціїв, клас посланників та інтернунціїв (вони акредитуються при главах держав), клас повірених у справах — з акредитацією при Міністерствах закордонних справ. Іншим працівникам дипломатичної служби надаються дипломатичні ранги, що відповідають їх статусу в системі відомства закордонних справ. Дипломатичний ранг є орієнтиром для влади, яка приймає іноземного дипломата.

Сьогодні в Україні державне управління дипломатичною службою закріплено в фундаментальному законі держави — Конституції, воно регулюється її нормами, згідно з якими зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права [5, с. 18].

Регулюється дипломатична служба відповідними нормативними актами міжнародного права, передусім Віденськими Конвенціями про дипломатичні (1961 року) та консульські (1963 року) зносини, Конвенцією про спеціальні місії, прийнятою на сесії Генеральної Асамблеї ООН 8 грудня 1969 року, яка доповнює зазначені Віденські Конвенції. До регулятивних документів належать також статті Конституції України, положення Закону України від 20.09.2001 р. "Про дипломатичну службу", Розпорядження Президента України від 22.10.1992 р., яким затверджено "Положення про дипломатичне представництво України за кордоном", накази та розпорядження Міністерства закордонних справ (МЗС) України.

Важливе значення для становлення системи законів, що регламентують діяльність іноземних дипломатичних представників на території України, має Указ Президента України від 10.06.1993 p., яким затверджено "Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні". Визначна роль у розвитку дипломатії та дипломатичної служби в Україні відведена Міністерству закордонних справ України, правовий статус якого визначений у "Положенні про Міністерство закордонних справ України", затвердженому Указом Президента України від 03.04.1999 р. №377/99. Саме МЗС є обличчям і голосом країни у світі, воно відкриває для держави можливості, які щодня виникають, але, як правило, і зникають у вирі подій світової політики та економіки. На думку видатного вченого-дипломата А. Зленка, "відмінність між Міністерством закордонних справ та будь-якою іншою державною установою полягає насамперед у тому, що МЗС має справу не з якоюсь обмеженою сферою. Адже зовнішня політика — це кристал, у гранях якого відбиваються практично всі сторони людського буття" [5, с. 42].

Відомі вчені та практики української дипломатії Б. Гуменюк та О. Щерба в своїй роботі "Сучасна дипломатична служба" говорять про те, що "дипломатія нової України базується головним чином на фундаменті, закладеному в радянські часи, але це не повинно заважати відкрито і без упереджень сприймати позитивний досвід, нагромаджений у Сполучених Штатах, Німеччині чи Великій Британії" [1, с. 12].

Саме тому сьогодні, з розширенням міжнародних зв'язків, для покращання діяльності дипломатичної служби, Україні необхідно враховувати досвід дипломатичних служб багатьох європейських та інших держав.

Відомий державний діяч і талановитий дипломат К. Грищенко, характеризуючи сучасний стан дипломатичної служби України, звернув увагу, в першу чергу, на те, що державна дипломатична служба залежить від характеру сучасної міжнародної політики, яка істотно відрізняється від тих стереотипів та образів, що існують у суспільстві. К. Грищенко дає визначення основних понять, що характеризують сучасну дипломатичну службу: "Сучасна зовнішня політика — це не лише не кулуарна річ і навіть не лише розгалужена мережа контактів між політиками і відносин між державами"; "зовнішня політика України — це питання як дипломатів, так і всіх гілок влади, всіх державних установ, громадських організацій та інших структур, які сьогодні є повноправними гравцями на міжнародній арені"; "дипломатія — це команда, яке веде корабель у морі світової політики. Але будуємо і навантажуємо цей корабель ми всі разом" [2, с.3].

Засади дипломатії та дипломатичної служби України закладені в далекому минулому. Дипломатія та дипломатична служба були невід'ємною частиною зовнішньої діяльності Київської Русі, Запорізької Січі, гетьманської держави Богдана Хмельницького, самостійної України (Центральна Рада, Гетьманський уряд, Директорія), Української РСР.

Сьогодні дипломатична служба як складова державної служби України є важливим інструментом державної влади та державного управління. її важлива риса — професіоналізм. Не випадково дипломатам, працівникам дипломатичної служби завжди притаманна висока ерудиція, організованість, культура, вміння ефективно використовувати новітні інформаційні технології тощо. Зрозуміло, що завдання можуть бути ефективно реалізовані тільки високопрофесійним та стабільним апаратом, високоефективною та авторитетною дипломатичною службою.

Тобто підкреслимо ще раз, що дипломатична служба — це професійна діяльність у державних органах, яка здійснюється згідно з нормами Конституції України, законодавством та міжнародними договорами України, Віденськими Конвенціями про дипломатичні та консульські зносини тощо. Реалізація завдань, цілей та функцій зовнішньої політики держави здійснюється працівниками системи дипломатичної служби на різних рівнях, а саме: у центральному апараті Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництвах та консульських закладах за кордоном, представництвах України при міжнародних організаціях, представництвах МЗС України на території України, а також на окремих посадах державної служби в організаціях та відомствах, що підпорядковані МЗС України [4, c. 53-54].

Отже, на основі аналізу законодавчо-правової бази, що регламентує діяльність дипломатичної служби України, здійснено її класифікацію за рівнем значущості. До першого рівня належать Конституція України як основний закон, у якому закладено основні правові засади діяльності органів державної влади, в тому числі і в зовнішній політиці. Другий рівень становлять міжнародні правові акти, що стосуються як державної служби загалом, так і дипломатичної служби зокрема. До нормативно-правових актів третього рівня належать насамперед, прийняті Верховною Радою України закони, а також укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та внутрішні інструкції Міністерства закордонних справ України та інші відомчі документи які регламентують порядок проходження дипломатичної служби [7, c. 65].

2. Закон України “Про дипломатичну службу” як регулятор діяльності дипломатичної службита її працівників

Необхідно враховувати той факт, що за своєю соціальною природою, функціональними обов’язками та компетенцією дипломатична служба є особливим видом державної служби, тому й основні принципи та критерії вимог, які висуваються до державної служби загалом, повинні поширюватися і на діяльність дипломатичної служби.

Основні принципи діяльності дипломатичної служби України та поділено їх на три види. До першого виду належать загальні конституційні принципи, які поширюються на всю систему державного управління та адміністративного права. До другого – належать спеціальні принципи, які стосуються всієї державної служби і регулюються Законом України “Про державну службу”. До третього виду належать специфічні принципи, які притаманні тільки дипломатичній службі, що передбачені Законом України “Про дипломатичну службу”. Такі принципи мають міжнародний характер і закріплені у відповідних міжнародно-правових актах.

Працівник дипломатичної служби користується всіма правами, визначеними в Законі України "Про державну службу".

Працівники дипломатичної служби в період довготермінового відрядження користуються привілеями та імунітетами, встановленими для працівників дипломатичної служби відповідно до норм міжнародного права.

Працівники дипломатичної служби виконують обов'язки, встановлені для державних службовців у Законі України "Про державну службу".

Працівники дипломатичної служби в період довготермінового відрядження повинні поважати закони, правила і традиції країни перебування, здійснювати покладені на них завдання, гідно представляти Україну.

Працівники дипломатичної служби не мають права вчиняти дії, передбачені Законом України "Про боротьбу з корупцією", а також не можуть брати участі у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальній діяльності органів державної влади або порушують правила безпеки під час перебування у довготерміновому відрядженні.

Декларування доходів працівників дипломатичної служби та осіб, що претендують на зайняття посади дипломатичного працівника або адміністративно-технічного працівника, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" [7, c. 82-84].

Працівники дипломатичної служби заохочуються за сумлінне виконання службових обов'язків, ініціативу в роботі.

Заходами заохочення працівників дипломатичної служби є:

· оголошення подяки;

· грошова винагорода;

· нагородження цінним подарунком;

· дострокове або позачергове присвоєння дипломатичного рангу або рангу державного службовця;

· нагорода Почесною грамотою Міністерства закордонних справ України.

За особливі заслуги в роботі працівники дипломатичної служби можуть бути представлені до відзначення державними нагородами України.

Працівники дипломатичної служби несуть дисциплінарну відповідальність за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, перевищення службових повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з перебуванням на дипломатичній службі, а також за вчинки, що їх ганьблять та дискредитують орган, в якому вони працюють.

Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, до працівників дипломатичної служби можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

· затримка до одного року присвоєння чергового дипломатичного рангу, рангу державного службовця або у призначенні на вищу посаду;

· попередження про неповну службову відповідність.

Специфічні принципи діяльності дипломатичної служби:

– принцип служіння українському народові охоплює такі поняття, як патріотизм та вміння ставити загальнодержавні інтереси вище від особистих;

– принцип відстоювання національних інтересів України зводиться до того, що українська дипломатія повинна відстоювати на міжнародній арені власне українські національні інтереси;

– принцип пріоритетності прав і свобод людини та громадянина є найбільш визначальним у зовнішній політиці України, оскільки визначає суть основних цінностей, які сповідує Українська держава у своїй політиці і які викладені в Конституції України;

– принцип демократизму та законності у здійсненні українськими дипломатами своїх прямих службових обов’язків випливає із загальної концепції українського державотворення на сучасному етапі. Це, перш за все, проголошений Україною курс на побудову демократичної, соціально орієнтованої та правової держави. Відповідно, цей курс екстраполюється і на зовнішню політику України, зокрема на діяльність її дипломатичної служби;

– принцип гуманізму та соціальної справедливості випливає із основних засад загальнолюдських цінностей гуманізму та розуміння понять справедливості, честі, гідності тощо [1, c. 14-15].

Подальший розвиток правового регулювання діяльності дипломатичної служби України є однією із найбільш важливих і складних завдань держави. Удосконалення правового регулювання діяльності дипломатичної служби має проходити в контексті адаптації чинного українського законодавства до європейських стандартів. Даний процес повинен мати комплексний і всебічний характер, охоплюючи різні сторони як діяльності дипломатичної служби, так й її місця в сучасній державній службі України в дусі Концепції адміністративної реформи. Метою адміністративної реформи в системі дипломатичної служби повинно стати запровадження динамічних змін в її інституційній сфері, включаючи такі напрями, як запровадження сучасної парадигми державного управління, яке має бути спрямоване на забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина, політичного та соціального партнерства, делегування певних функцій держави іншим, відмінним від державного апарату, організаціям для опосередкованого їх регулювання через застосування економічних важелів чи соціальних пріоритетів.

Визначені основні цілі дипломатичної служби на сучасному етапі правового розвитку держави: захист прав, свобод і законних інтересів громадян; створення сприятливих зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних умов з охорони конституційного устрою України, розвитку громадянського суспільства, політичного та соціального партнерства; забезпечення ефективного функціонування механізму діяльності дипломатичної служби; комплектування персоналу дипломатичної служби висококваліфікованими фахівцями, здатними ефективно виконувати свої посадові обов’язки; удосконалення порядку добору кадрів, просування по службі, проведення атестації, присвоєння рангів, заохочення та відповідальність; поліпшення умов професійної діяльності працівників дипломатичної служби; забезпечення в діяльності працівників дипломатичної служби дотримання законності, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції та інших можливих негативних явищ; забезпечення належного функціонування системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; створення соціальних, інформаційних, матеріально-фінансових та інших умов, необхідних для діяльності персоналу дипломатичної служби, що полягає перш за все у створенні і підтриманні сприятливих міжособистісних відносин, спрямованих на розвиток позитивних особистих якостей працівника, їхніх здібностей та ефективності праці.

Удосконалення інститутів юридичної відповідальності працівників дипломатичної служби наразі є однією із найбільш важливих правових проблем, що носить багатоаспектний характер і вимагає скоординованих, комплексних і узгоджених розробок у галузях державного, адміністративного, трудового, кримінального, фінансового права. Дані питання, на нашу думку, можуть бути вирішені в комплексі із визначенням правової відповідальності всіх державних службовців з прийняттям Кодексу загальних правил поведінки щодо них.

Практична реалізація принципів організації та функціонування дипломатичної служби зумовлена рядом позитивних та негативних факторів. Позитивність впровадження цих принципів пов’язана з установленим державою завданням реформування системи державної служби, у тому числі й дипломатичної. Тобто актуальність реалізації принципів дипломатичної служби зумовлена, перш за все, необхідністю: а) оновлення її моделі; б) переорієнтації публічних інститутів на функціонування нової державної ідеології пріоритету людини, її прав та свобод; в) приведення сучасної системи дипломатичної служби у відповідність до світових стандартів [8, c. 79-80].

Модернізаційні процеси вимагають часу, оскільки спрямовані на комплексне оновлення всіх публічних та соціальних інститутів. Тому реалізація принципів дипломатичної служби в Україні ще гальмується: 1)недооцінкою ролі дипломатичної служби в сфері міжнародних відносин; 2)декларативністю намірів щодо удосконалення діяльності дипломатичної служби; 3) непослідовністю реформування дипломатичної служби; 4)відсутністю цілеспрямованої кадрової політики; 5) формальним ставленням до правил добору, розташування та просування кадрів; 6) відсутністю механізмів мотивації та стимулювання праці дипломатичних службовців; 7)відсутністю чітко сформованих ціннісних орієнтирів поведінки державних службовців, у тому числі й працівників дипломатичної служби; 8)послабленням контролю за діяльністю дипломатичних службовців; 9)відсутністю ефективних механізмів притягнення до відповідальності.

Правова діяльність дипломатичної служби повинна бути направлена на демократизацію, підвищення її ефективності та стабільності. Вона складається із взаємодіючих нормативно закріплених елементів, які визначають і забезпечують реальну можливість дії та втілення принципів дипломатичної служби в практичну діяльність. Це забезпечується такими елементами: система принципів дипломатичної служби; функціонально-правовий інструментарій; адміністративні процедури в галузі міжнародних відносин; система державного й громадського контролю за діяльністю працівників дипломатичної служби; відповідальність за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків.

Запровадження якісно нової дипломатичної служби повинно починатися з обґрунтування та законодавчого визнання її правових засад, принципів організації та функціонування.

На нашу думку, в цьому напрямі необхідно здійснювати такі заходи:

· приведення у відповідність до міжнародно-правових актів норм вітчизняного законодавства щодо впровадження принципів дипломатичної служби з урахуванням національних соціально-економічних, політичних організаційних умов;

· започаткування практики формулювання у текстах законів змісту принципів дипломатичної служби, роз’яснення сфери дії, визначення напряму відповідної поведінки суб’єктів правовідносин тощо;

· подальше унормування дискреційних повноважень у діяльності органів дипломатичної служби: конкретизація їх обсягу, кола відповідних осіб; розмежування функцій прийняття рішень, їх виконання, контролю за виконанням; регламентація адміністративних процедур, спрямованих на реалізацію принципів;

· встановлення обов’язку мотивування посадовою особою прийнятого рішення (за необхідності письмового); поліпшення механізмів контролю та особистої відповідальності працівників дипломатичної служби (у тому числі матеріальної), удосконалення процедур судового захисту прав і свобод громадян;

· розробка стандарту та законодавче врегулювання надання управлінських послуг дипломатичними службовцями.

Упровадження запропонованої системи принципів дипломатичної служби гармонізоване з сучасним переходом до нової ідеології служіння інтересам людини. Головною складовою такого переходу має стати утвердження правового стандарту взаємовідносин органів дипломатичної служби і громадян, що виходить зі статусу людини як суб’єкта, перед яким виконавча влада відповідає за свою діяльність. У цьому контексті, вважаємо, подальше удосконалення організації та функціонування дипломатичної служби має виходити із засад повної реалізації прав і свобод людини; дійового захисту цих прав і свобод у разі їх порушення з боку органів дипломатичної служби і посадових осіб; відкритості та гласності, залучення до управління громадян; наближення системи дипломатичної служби до потреб і запитів людей [3, c. 71-73].

Висновки

У процесі все більш широкого прямого залучення глав держав та урядів до зовнішньополітичної сфери відбувається зниження ролі дипломата як учасника переговорного процесу, у зв’язку з чим підвищується його значення в процесі підготовки та підтримання переговорного процесу. Тому пропонується розглядати дипломатичну службу не як самостійний суб’єкт зовнішньополітичних відносин, а як консультаційну, допоміжну службу для офіційних осіб держави в процесі здійснення зовнішніх зносин.

У процесі дослідження принципів права в регулюванні адміністративних правових відносин визначено, що принцип права є об’єктивно обґрунтованим напрямом діяльності держави, суспільства, окремої людини, ідейним орієнтиром, якому має відповідати не тільки поведінка, але й правило, що його визначає, тобто норми, які становлять правове регулювання дипломатичної служби.

Встановлено основне призначення принципів адміністративного права, яке полягає у визначенні характеру механізму адміністративно-правового регулювання дипломатичної служби, формування в процесі цього регулювання переважно субординаційних зв’язків з урахуванням узгодження загальносоціальних (загальнолюдських) громадських і управлінських інтересів. Формуючись як духовна сутність, принципи адміністративного права впливають на зміст управлінської свободи держави.

Проаналізовано законодавчо-правову базу України у сфері зовнішньої політики, яка становить правову основу діяльності дипломатичної служби України. Визначено, що наразі залишаються неврегульованими спеціальним законодавчим актом визначальні положення зовнішньої політики України. Це зумовлює необхідність прийняття Закону України “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України”.

На основі аналізу законодавчо-правової бази у сфері дипломатичної служби України здійснено її класифікацію за рівнем значущості. До першого рівня належить Конституція України як основний закон, в якому закладені головні правові засади діяльності органів державної влади, в тому числі і в зовнішній політиці. Другий рівень становлять міжнародні правові акти, що стосуються як державної служби загалом, так і дипломатичної зокрема. До нормативно-правових актів третього рівня належать прийняті Верховною Радою України закони, а також укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та внутрішні інструкції Міністерства закордонних справ України та інші відомчі документи, що регламентують порядок проходження дипломатичної служби.

Список використаної літератури

1. Биркович Т. Правове регулювання дипломатичної служби в Україні: автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний аграрний ун-т. — К., 2007. — 20с. — 20с.

2. Гуменюк Б. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Либідь, 2004. — 248с.

3. Гуменюк Б. Дипломатична служба: правове регулювання: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2007. — 224с.

4. Гуменюк Б. Сучасна дипломатична служба: Навч. посібник для студ. гуманіт. спец. вищих навч. закл. — К. : Либідь, 2001. — 254с.

5. Попов ВИ. Современная дипломатия: Теория и практика. — М.: Научная книга, 2000.

6. Сагайдак О.П. Дипломатичний протокол та етикет: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 259 с.

7. Руденко Г. Україна дипломатична. — К. : Генеральна дирекція по обслуг. інозем. представництв, 2003. — 302с.

8. Щерба О. Адаптація української дипломатичної служби до вимог сучасності в світлі досвіду країн Заходу: Дис… канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка — К., 2001. — 213 арк.