Вступ.

І. Процес становлення та розвитку фондового ринку в Україні.

ІІ. Аналіз ефективності формування національного фондового ринку та вплив на нього структури власності.

ІІІ. Перспективи подальшого розвитку національного фондового ринку

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Важливими напрямами економічних перетворень у будь-якій країні, яка обрала шлях економічного зростання, є формування сучасної ринкової інфраструктури, організація ефективного інвестиційного процесу, створення та розвиток фондового ринку.

Однак розвиток фондового ринку в Україні визначається деякими специфічними особливостями. Головна з них полягає в тому, що становлення ринкової інфраструктури в умовах розвитку змішаної економіки, у тому числі й фондового ринку, почалося в умовах відсутності багатьох ознак ринкової економіки.

На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей. Вирішальним чинником для такого швидкого розвитку стала катастрофічна нестача грошової маси. А саме однією з основних функцій ринку цінних паперів є залучення додаткового оборотного капіталу шляхом емісії забезпечених цінних паперів-акцій, облігацій, векселів, депозитарних розписок тощо.

Що стосується власне капіталізації ринку акцій, яка визначається за результатами торгів ПФТС, то з низки причин, у тому числі пов'язаних із договірним і технічним характером більшості котирувань угод з цінними паперами, що укладаються на ній на ринку котирувань, навряд чи можна розглядати цей показник як репрезентативний, тим більше для порівняння із закордонними ринками, що розвиваються.

І. Процес становлення та розвитку фондового ринку в Україні

Формування вітчизняного ринку цінних паперів перебуває під впливом різноманітних і нерівнозначних чинників. Серед них, зокрема:

• рівень інфляції, розмір емісії та погашення цінних паперів;

• величина платоспроможного попиту інвесторів;

• значення облікової ставки НБУ;

• величина прибутковості окремих інструментів фондового ринку;

• рівень державного контролю на національному фондовому ринку за діяльністю вітчизняних та іноземних інвесторів;

• швидкість та легкість переходу прав власності на цінні папери, якість системи розрахунків за угодами з цінними паперами, рівень підготовки професійних учасників фондового ринку;

• наявність необхідної інфраструктури, надійність захисту прав інвестора тощо.

Слід узяти до уваги деякі особливості сучасного вітчизняного фондового ринку, зокрема:

• в Україні тільки розпочався процес вільної торгівлі цінними паперами і більшість потенційних дрібних покупців (фізичних осіб) практично не мають будь-якого досвіду в цій сфері;

• у зв'язку з кризовим становищем вітчизняної економіки вкладання коштів у цінні папери може розглядатися як ідеальний шлях для отримання гарантованого прибутку, але власного досвіду недостатньо;

• потенційна можливість виникнення багатьох фірм, які надають "консультативні" послуги у сфері торгівлі цінними паперами, більшість з яких не відповідатимуть необхідним для цього бізнесу умовам: наявність кваліфікованого персоналу, що має доступ до першоджерел відповідної інформації.

Інформація про стан фондового ринку та пропозиції емітентів про свої фінансові інструменти, що пропонуються до обігу, часто не доходять до широкого кола індивідуальних інвесторів. Разом з тим в Україні вже започатковані спеціальні видання, що публікують котирувальні таблиці, зокрема "Бізнес", "Інвестиційна газета", "Галицькі контракти" тощо. Деякі інституційні інвестори користуються цією інформацією, але більшість індивідуальних, що мають, наприклад, корпоративні права, до цього ринку не залучається, ігнорують цю інформацію також і власники приватизаційних цінних паперів, не звертаються вони і до фінансових посередників через брак довіри. Вітчизняна система ранжування емітентів цінних паперів украй недосконала, оскільки оперує даними, які емітенти подають самі про себе[2, c. 21].

Сьогодні головні проблеми фондового ринку України такі: незначні обсяги обороту цінних паперів, недостатня кількість і нераціональна структура фінансових інструментів, що використовуються; недосконала законодавча та нормативна база, що регулює ринок; нерозвинена інформативна мережа; недосконала і малопотужна інфраструктура ринку; низька активність головних учасників ринку (емітентів та інвесторів).

Що стосується інфраструктури фондового ринку, то в сучасних умовах на ньому працюють шість бірж: Українська фондова (п'ять філій), Київська міжнародна фондова, Донецька фондова, фондова секція Української міжбанківської валютної біржі та їх відділення, Придніпровська фондова біржа, Кримська фондова біржа та Перша фондова торговельна система. Більшість операцій з цінними паперами здійснюється через Українську фондову біржу та Першу фондову торговельну систему.

Загальна кількість професійних учасників ринку, що мають державну ліцензію на кінець 2004 p., близько 852, з них: брокерські контори — 360, інвестиційні фонди — 200, інвестиційні компанії -165, банки -127. Разом з тим реально працює на ринку лише третина. Слід зазначити також невеликий обсяг операцій фінансових посередників з приватизаційними цінними паперами. Інвестиційні фінансові посередники й інституції надають лише незначну частку з усього спектра послуг, що притаманні західним інвестиційним посередникам. Це може призвести до витіснення з вітчизняного ринку українських банків та компаній.

І, нарешті, стосовно основних учасників фондового ринку можна сказати, що великих підприємств-емітентів (відкритих акціонерних товариств з ліквідними звичайними та привілейованими акціями) поки що мало. Практично відсутні на біржовому ринку дрібні й індивідуальні інвестори.

Структурні дослідження фондового ринку України показують недосконале співвідношення між первинним і вторинним ринком цінних паперів — від 85 до 15%. Натомість у Росії вторинний ринок становить 20-25%, а в розвинутих західних країнах — 85-90%.

Більшість цінних паперів на ринку — це ОВДП (близько 80%), натомість на західних фондових біржах обсяги приватних корпоративних паперів майже вдвічі перевищують обсяги державних муніципальних; відсутні облігації довгострокових державних і муніципальних позик. Тільки кілька відсотків корпоративних цінних паперів можна вважати високоліквідними, за якими проводиться активна торгівля[5, c. 57].

Розвитку фондового ринку сприяє Національна депозитарна система.

Національна депозитарна система — це відкрите акціонерне товариство з часткою державної власності, якою управляє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключною діяльністю депозитарної системи. Національна депозитарна система має два рівні:

· перший — зберігачі, що ведуть рахунки власників цінних паперів і незалежні реєстратори іменних цінних паперів;

· другий — Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів і здійснюють клірингові розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Значно має пожвавити фондовий ринок Положення про порядок проведення на позабіржовій фондовій торговій системі аукціонів з продажу за грошові кошти пакетів акцій, що належать державі, відкритих акціонерних товариств.

Другою глобальною проблемою створення ефективного фондового ринку є його "непрозорість" при занадто великій кількості регіональних ринків та малій кількості акцій на них. Активне створення єдиної міжрегіональної системи, де всі трансакції мають бути реєстрованими і прозорими,- найкращий шлях до довіри інвесторів,- як українських, так і зарубіжних. При цьому зниження існуючого відсотку сплати за перереєстрацію прав власності, стимулювання створення надійних великих об'єднаних реєстраторів та депозитаріїв має зробити український ринок цінних паперів більш привабливим для інвесторів. Очевидно, що жоден інвестор не буде вкладати кошти в країну, де не гарантується право власності на цінні папери, а також відсутній, прозорий, надійний і дешевий, механізм зберігання та переходу цих прав власності. Як завжди, інвестори хочуть мати впевненість,що вся інформація про ціни є достовірною, і що вони приймають свої інвестиційні рішення на основі регулярних відкритих інформаційних потоків від компаній та ринків. Тому розмови про необхідність залучення інвестицій без тих реальних інвестиційно мають бути,можуть продовжуватись ще стільки,доки в Україні не вирішаться проблеми створення ефективного (дешевого) прозорого міжрегіонального ринку цінних паперів, відкритості та доступності інформації від емітентів та трансакцій,зниження депозитарного ризику, а головне, наявності "критичної маси" професіоналів фондового ринку,які відповідають міжнародним стандартам кваліфікації[5, c. 58].

ІІ. Аналіз ефективності формування національного фондового ринку та вплив на нього структури власності

Серед перелічених показників найбільш адекватно стан українського фондового ринку відображає обсяг угод із цінними паперами. Вибір цього показника, яким широко оперують Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) та багато дослідників, далеко не випадковий, оскільки він, на відміну від капіталізації, "грунтується на даних, що є результатом діяльності учасників ринку, а не на транспонуванні даних про ринкову вартість конкретних угод на весь обсяг випущених цінних паперів"5. Тому саме на базі такого показника проведено нижчевикладений аналіз.

За період з 2000-го по 2006 рік номінальний ВВП України збільшився з 31,27 до 106,48 млрд дол. США, або в 3,41 разу6, хоча за своїм обсягом він значно поступався Росії та Польщі (див. п. 1 табл. 1). У цей самий період обсяг угод на вітчизняному фондовому ринку збільшився з 7,21 до 97,58 млрд дол., або в 13,53 разу, а відношення його торговельного обороту до ВВП зросло з 23,0 % до 91,6 %, або в 3,98 разу, що свідчить про значну й зростаючу роль фондового ринку в економіці України (див. п. 2 табл. 1).

У період з 2000-го по 2006 рік у структурі торговельного обороту українського фондового ринку відбулося значне зростання обсягів угод з акціями (див. п. 4 табл. 1). Проте при порівнянні обсягів торговельного обороту ринків акцій в Україні й на фондових біржах Росії та Польщі спостерігалася ситуація, яка багато в чому аналогічна описаній вище (див. п. 5 табл. 1).

Український фондовий ринок унікальний тим, що організований ринок цінних паперів займає на ньому вкрай вузький сегмент. Хоча обсяг останнього зріс із 0,52 млрд дол. у 2000 році до 5,75 млрд дол. у 2006-му, його частка в торговельному обороті фондового ринку в 2005 і 2006 роках скоротилася приблизно вдвічі порівняно з 2000 і 2001 роками (див. п. 1 табл. 2). При цьому в 2000—2006 роках організований ринок зростав повільніше, ніж фондовий ринок у цілому, — в 11,1 разу

Надзвичайно фрагментований (станом на 31.12.2006 року налічував у своєму складі 8 фондових бірж і 2 позабіржові торгово-інформаційні системи), весь організований ринок цінних паперів України практично не порівнянний із російською й польською фондовими біржами, причому з вираженою (порівняно з 2000 і 2001 роками) тенденцією до зниження співвідношень його торговельного обороту і цих фондових бірж (див. п. 2 табл. 2).

Особливо несприятлива ситуація спостерігається на організованому ринку акцій, що повинен виконувати найважливіші функції у процесах інвестування й підвищення капіталізації компаній. Якщо в період з 2000-го по 2006 рік питома вага ринку акцій у загальному торговельному обороті фондового ринку зросла в 1,56 разу, то аналогічний показник на організованому ринку знизився в 3,18 разу (див. п. 4 табл. 1 і п. 6 табл. 2). Частка цього сегмента ринку в загальних обсягах угод із акціями на фондовому ринку й у торговельному обороті організованого ринку цінних паперів України знизилася у 2006 році порівняно з 2000-м, відповідно, в 5,97 і 3,18 разу (див. пп. 5 і 6 табл. 2). Варто зазначити, що в цілому зниження аналогічного показника фондових бірж Росії та Польщі в цей період не було настільки значним і при цьому на них зберігалася досить висока питома вага ринку акцій (див. п. 7 табл. 2). Український організований ринок акцій, на відміну від відповідних ринків ММВБ і ВФБ, не має майже ніякого значення в економіці країни, що видно з порівняння пунктів 8 і 9 табл. 2[1, c. 29-30].

Результати аналізу стану та прогнозу розвитку фондового ринку України в середньостроковій перспективі вказують на необхідність проведення докорінних перетворень на організованому ринку цінних паперів, вжиття цілого комплексу законодавчих, нормативно-правових та інших заходів із метою розв'язання актуальних проблем його розвитку, забезпечення провідної ролі на фондовому ринку та у процесах інвестування економіки країни[3, c. 178].

ІІІ. Перспективи подальшого розвитку національного фондового ринку

Першочерговими заходами щодо розвитку фондового ринку, на мою думку, слід вважати: значне збільшення обсягів державних позик, упровадження муніципальних позик, емісії середньо- та довгострокових боргових зобов'язань держави, інших фінансових інструментів; упровадження ощадних облігацій внутрішньої державної позики, а також ОВДП, номінованих у твердій валюті. Слід звільнити від податків операції з ОВДП і держлотереєю, а також стимулювати участь у фінансовому ринку нерезидентів.

Абсолютна ліквідність ОВДП, яку потрібно гарантувати, зумовлює їх привабливість для інвесторів усіх форм власності, особливо для підприємств, які мають тривалий цикл виробництва продукції, що зумовлює тимчасові вільні фінансові ресурси, переказані замовником, наприклад у літако- і суднобудуванні та взагалі в капітальному будівництві.

Законодавча та нормативна база, що регулює фондовий ринок, на мою думку, повинна бути вдосконалена за такими напрямами:

• удосконалення структури цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовому ринку;

• упровадження дійового контролю з боку державних органів за діяльністю фінансових посередників з метою забезпечення останніми високих інвестиційних якостей цінних паперів;

• удосконалення законів, що регулюють фінансовий ринок з метою забезпечення прав інвесторів, захист їх власності від інвестиційних ризиків, упровадження системи державного страхування і перестрахування акціонерного капіталу;

• суттєве розширення кола емітентів фондового ринку за рахунок великих, привабливих для інвесторів підприємств. Створення умов і надання стимулів закритим акціонерним товариствам з метою їх перетворення на відкриті і залучення іноземного капіталу до процесу акціонування і корпоратизації;

• удосконалення нормативної бази визначення інвестиційної привабливості проектів з метою ефективної структуризації капіталу, що інвестується;

• залучення з фондового ринку коштів на консорційних засадах (закон про консорціуми), у тому числі й іноземних інвестицій (кошти нерезидентів).

На мою думку, потрібно створити й оприлюднити постійні положення про порядок надання дозволу обігу акцій або облігацій українських емітентів за межами України та положення щодо порядку допуску цінних паперів іноземних емітентів на фондовий ринок України.

Причини, що спонукають до розробки таких положень:

• загальні тенденції розвитку ринку цінних паперів в Україні;

• необхідність інтеграції національного ринку цінних паперів у європейський та загальносвітовий ринок цінних паперів;

• посилення регулюючої та контролюючої функцій держави на ринку цінних паперів;

• законодавче регулювання та контроль держави за експортом національного капіталу;

• законодавче регулювання операцій з цінними паперами, емітованими нерезидентами;

• посилення контролю за експортом капіталу шляхом купівлі цінних паперів іноземних емітентів в Україні з метою легалізації та законодавчого оформлення статусу раніше вивезеного (у будь-якій формі) з України капіталу, а також легалізація вже існуючого ринку іноземних цінних паперів в Україні.

На нашу думку, такими вузловими проблемами є:

· створення умов для залучення ліквідних цінних паперів та концентрації угод із цінними паперами на фондових біржах;

· формування чіткої і стабільної системи гарантій прав інвесторів та власників;

· запровадження цілісної та оптимально структурованої системи обліку прав власності.

З аналізом недоліків сформованої практики, з обґрунтуванням можливих шляхів і методів розв'язання цих проблем, з окремими рекомендаціями й пропозиціями виступали українські вчені й фахівці фондового ринку. Своє бачення розв'язання цих проблем представило й Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зі свого боку, вважаємо за потрібне викласти наше бачення цих проблем і шляхів їх розв'язання[3, c. 179].

Для розв'язання першої із трьох названих вузлових проблем необхідно створити умови для введення в постійний обіг на організованому ринку цінних паперів привабливих для інвесторів фінансових інструментів, спроможних забезпечити ліквідність ринку, а це, у свою чергу, потребує здійснення системи заходів щодо забезпечення:

по-перше, докорінного технічного й технологічного переозброєння фондових бірж на сучасній основі, бажано з допомогою й участю розвинених закордонних фондових площадок;

по друге, скорочення кількості та/або консолідації існуючих фондових бірж, створення цілісного біржового торгово-інформаційного простору на ринку цінних паперів відповідно до Концепції Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 року № 976-р.

Розв'язання другої з перелічених проблем потребує, насамперед, проведення стабільної, не залежної від політичної та економічної кон'юнктури, політики держави щодо прав власності, в тому числі:

· забезпечення системності, виваженості, стабільності приватизаційного законодавства та неухильного його дотримання;

· розробки та прийняття нормативно-правових актів про акціонерні товариства, які детально й системно регулювали б увесь комплекс правових питань корпоративного управління;

· прийняття закону, який гарантував би стабільність і наступність політики держави щодо прав власності і встановлював відповідальність вищих посадових осіб держави за його порушення;

· прийняття нового закону про власність, який детально й системно регулював би всі правові аспекти придбання, збереження та захисту власності, включаючи гарантії для інвесторів і власників.

Третя із зазначених вище проблем пов'язана з тим, що існуюча депозитарна система, яка базується на Законі України "Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів", не є цілісною і структурно не завершена[4, c. 95].

Ми вже не можемо говорити, що фондовий ринок в Україні перебуває на стадії становлення, підсумовуючи вищенаведені показники можна впевнено стверджувати, що ринок працює. Але слід зауважити, що роль ринку цінних паперів у фінансовому ринку України неможливо переоцінити. До основних тенденцій його розвитку можна віднести:

· нарощення масштабів капіталізації ринку та розширення спектру фондових інструментів, які перебувають в обігу;

· становлення інфраструктури його обслуговування;

· цілеспрямоване формування адекватної сучасним потребам нормативно-правової бази функціонування фондового ринку.

Висновки

Етап розвитку фондового ринку в Україні, який ми відраховуємо від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких, на наш погляд, основний — це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців. На нашу думку, держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку.

Як видно зі сказаного, в умовах перехідної економіки приватизаційні процеси та розвиток фондового ринку є взаємозалежними категоріями, що потребують ретельного вивчення впливу одне на одного. Грамотний аналіз цих явищ дасть змогу сформувати раціональну приватизаційну політику, яка приведе до стабільного розвитку фондового ринку і забезпечить здорове ринкове середовище в країні.

Список використаної літератури

1. Азаренкова Г. Стан фондового ринку в Україні //Економіка України. — 2004. — № 3. — С.27-33

2. Бондарчук І. Етапи становлення фондового ринку України у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції //Управління сучасним містом. — 2005. — № 1-2. — C. 21-28.

3. Бондарчук І. Основні фактори становлення фондового ринку в Україні/ І. Бондарчук //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 1. — C. 177-183

4. Назарчук М.І. Аналіз стану та перспектив розвитку фондового ринку України //Фінанси України. — 2007. — № 12. — С.83-95

5. Шестацький О. Становлення фондового ринку України //Банківська справа. — 2001. — № 6. — C. 57-58