Вступ.

1. Дослідження естетичного переживання.

Висновки.

2. Визначення базових понять естетики.

Список використаної літератури.

Вступ

Розробка естетичної проблематики та закономірне розширення її меж пов’язані з постановкою та осмисленням таких питань, які, незважаючи на їхню гадану розробленість, через їх багатогранність, привертають до себе пильну увагу дослідників. Актуальність теми дисертації пов’язана з її спрямованістю на дослідження людського переживання в його естетичному аспекті. Це збігається з напрямом розвитку сучасної естетики, культурології, філософської антропології.

На порозі XXІ століття особливо гостро постає проблема людини, її буття, світовідношення, формування її як особистості та індивідуальності. “Найбільш важливим, від чого залежить доля людства, постають людські якості”,- вважає нова гуманістика (А.Печчеї). Тому гідним уваги коло тих питань, які стосуються активізації та розвитку всіх людських здібностей та детермінації людського прагнення до вдосконалення загальної культури людини. Безпосереднім буттям свідомості людини, формою самого її життя постає естетичне світопереживання, яке як специфічна форма відображення дійсності у всьому своєму об’ємі може бути виявлене та осмислене шляхом дослідження тих умов, на ґрунті яких виникає естетичний процес як необхідний та важливий аспект культури в цілому та індивідуальної культури зокрема.

У сучасних вітчизняних дослідженнях художня реальність розглядалася як феномен культури та його складова. Художня реальність як духовно-ціннісне явище, переживання як основа художнього образу, зв’язок художньої реальності зі світовідношенням людини досліджені недостатньо.

1. Дослідження естетичного переживання

Світопереживання — це первинна онтологічна основа людської особистості, цілісна та неподільна. Це спосіб за допомогою якого людина стає причетною до світу, це внутрішній смисл буття особистості. Переживання особистості — це суб’єктивно-інтимний процес, в якому активно виявляється ставлення індивіда до об’єкта, ситуації, іншої людини, самої себе, це форма емоційно-чуттєвої даності суб’єкту його ставлення до світу.

Особлива увага звертається на такий вид людського переживання як співпереживання (емпатія) — це особливий внутрішній механізм входження одних людей у діяльність інших, у їх внутрішній світ, події та явища довкілля. Це спосіб буття, під час якого людина, виявляючи свою співпричетність, співпереживання, співчуття, не втрачає свою самобутність.

Аналіз сутності поняття світопереживання не можливий без виявлення сутності психологічного підходу до даної проблеми. А тому в дисертаційній роботі аналізуються точки зору вітчизняної психології, а саме Л.С. Виготського та С.Л. Рубінштейна[1, c. 89-90].

Проведений аналіз існуючих концептуальних точок зору на поняття “переживання” приводить до таких висновків.

Світопереживання як онтологічна основа життєдіяльності людини має світоглядну сутність та наступні суттєві особливості: безпосередню, спонтанну даність свідомості; активність — переживання виступає як внутрішній діяльнісний процес; інтенсивність; емоційно-вольовий та ціннісно-цільовий характер; інтелектуальність — мислительні структури, які включає переживання є його смисловими одиницями; творчий характер — переживання змінює внутрішній світ людини. Завдяки переживанню життя як єдиного цілого, котре охоплює минуле, теперішність та майбутнє, людина закріплює зв’язок різних часів свого буття. Вона будує життєвий шлях відповідно до переживання життя як такого, відповідно до репрезентації у свідомості його цінності.

В результаті аналізу різних підходів, концепцій та точок зору на поняття “естетичне почуття” дисертант бере за основу концептуальний підхід А.С.Канарського та В.П.Іванова.

Естетичне почуття — це емоційна форма відображення та вираження соціально-естетичного досвіду, здатність за його допомогою естетично осягати та переживати дійсність.

Специфічними ознаками естетичного почуття як процесу переживання є його сутнісний зв’язок з уявою, уявленнями та фантазією. У переживанні краси світу людину переповняють естетичні почуття, які активізують її естетичну свідомість, збуджують уяву. Естетичне почуття як один із найсильніших проявів універсальної людської чуттєвості є “особливим відтворенням цілісності стану людини” (А.С.Канарський). Розвиток естетичних почуттів сприяє формуванню в людини її естетичних ідеалів. Ці почуття безпосередньо спрямовують естетичну діяльність на досягнення ідеалу, який надає смислу людському буттю[2, c. 52-53].

Атрибутивними властивостями естетичного почуття є його інтенсивність, виражена в афектах, глибина проникнення у внутрішній світ особистості. Воно збагачує соціальний та естетичний досвід особистості.

Художній образ як структурний компонент художньої реальності виражає цілісну форму людського досвіду, певного життєвого світу, є цілісним переживанням сприймаючого. Необхідною передумовою реалізації художнього образу є особистісне переживання (В.А.Малахов). Атрибутивною ознакою художнього образу є процес активної співтворчості, співпереживання суб’єкта та об’єкта, діалектичний розвиток їх думок, ідеалів, переживань, почуттів. Це спонтанний процес, який відбувається не без участі волі, бажання та свідомої діяльності людини, сприймаючий за допомогою фантазії та уяви довершує художній світ образів автора. У цьому полягає процес творчості, в якому за допомогою співпереживання людина переноситься у створений митцем світ художньої реальності[6, c. 62].

Висновки

Аналіз сутності поняття художньої реальності у сучасній вітчизняній філософсько-естетичній думці дає можливість визначити художню реальність як духовно-ціннісне явище, основою якого є відкрите творче відношення митця до світу та відношення сприймаючого до мистецтва у формі безпосереднього цілісного людського світопереживання. Оскільки художня реальність безпосередньо існує через спів-буттєву взаємодію митця й аудиторії в формі художнього твору та художнього спілкування, то способом зв’язку її з сприймаючими є цілісне людське переживання. Естетичне переживання подій та явищ матеріального та духовного світу митцем є атрибутивною ознакою будь-якого художнього твору, адже в результаті процесу внутрішньо-суб’єктивної діяльності митець пропускає крізь себе, свій внутрішній світ, соціальний та естетичний досвід різноманітну інформацію, осмислює її.

В результаті цих смислопереживаних процесів в уяві художника з’являються художньо-образні форми, які об’єктивуються у творах мистецтва. Отже, переживання є загальною умовою існування образності в мистецтві, воно є основою художнього образу, а тому і основою художньої реальності. Художній образ концентрує та відтворює в собі певний життєвий досвід цілісних людських переживань.

Цілісне людське переживання реального світу та внутрішнього буття є атрибутивною ознакою існування будь-якого мистецтва, а тому саме цілісне людське переживання та його різновид естетичне світопереживання є основою художньої реальності. В основу існування художньої реальності покладене творче відношення художника до світу та сприймаючого до мистецтва, яке включає в себе й ігрове ставлення. Світопереживання художника складає життєву основу змісту його творів. В основі художнього образу як складової художньої реальності лежить певний досвід цілісних людських переживань.

2. Визначення базових понять естетики

Дисципліна «Естетика» — (грец. estetikos — чуттєво сприймане) — філософське вчення про прекрасне, про художнє освоєння дійсності. Основні категорії Е. “прекрасне”, “трагічне”, “комічне”. Основна проблема — специфічне оцінне ставлення людини до дійсності.

Естетичне переживання – це чуттєві стани, які прояснюються у часі для свідомості як моменти здійснення індивідуальної предметно-духовної самості, співвідносяться зі світовим буттям і визначаються ним. Духовність у переживанні дається людині як очевидність «життєвих інтенцій», достовірних для неї з такою ж визначеністю, як і самосвідомість.

Естетичне судження – форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.

Естетична насолода – здатність явища, події чи предмета людської натури відповідати ціннісному відношенню у всіх складових частинах викликає таке специфічне задоволення, що називають естетичним.

Естетичний смак – є важливою характеристикою особистісного становлення та пов'язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому естетичний смак – не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального відбору естетичних цінностей, що визначає напрям естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особистості;

Мімезис – (грец. µίµήσις — наслідування) — термін давньогрецької філософії і естетики яким позначали основні принципи творчої діяльності митця. Найповніше теорію мімезису розробили Платон і Аристотель.

Катарсис –поняття, що вживалося в античній філософії, медицині, естетиці й через свою поліфункціональність набуло чимало тлумачень. Давньогрецький мислитель Арістотель зв'язав його з трагедією як літературним жанром. У сучасній філософії катарсис трактується як особлива, найвища форма трагізму, коли втілення конфлікту та емоція потрясіння, що його супроводжує, не пригнічують своєю безвихідністю, а «очищають» і «просвітлюють» глядача чи читача.

Поетика – (грец. poietike — майстерність творення) — один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентуації у зв'язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу поетикою називалось учення про художню літературу взагалі («Про поетичне мистецтво» Аристотеля, «Послання до Пізонів» Горація та інші). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для поетики нормативні питання, які стосувалися передовсім описання художньої форми.

Прекрасне – це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що вдосконалює життя.

Краса – спроби визначити категорію «прекрасне», співвіднести його з більш вузькими поняттями, зокрема з поняттями «краса», «піднесене», робилися з перших кроків становлення естетичного знання.

Гра – спрощене відтворення реального процесу, яка зазвичай використовується для навчання, прийняття рішень, досліджень або розваги.

Симулякр – (від лат. sіmulo, "робити вигляд, причинятися") — "копія", що не має оригіналу в реальності. У сучасному значенні слово симулякр уведене в побут Жаном Бодрияром. Раніше (починаючи з латинських перекладів Платона) воно означало просто зображення, картинку, репрезентацію. Наприклад, фотографія — симулякр тієї реальності, що на ній відображена. Необов'язково точне зображення, як на фотографії: картини, малюнки на піску, переказ реальної історії своїми словами — все це симулякри.

Список використаної літератури

1. Естетика: Навчальний посібник/ Авт. М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. – 204 с.

2. Естетика: Підр. для студ. вузів/ Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. — К.: Вища школа, 1997[2000]. – 398 с.

3. Естетика: Підручник для студ. гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Л. Т. Левчук, В. І. Панченко, О. І. Оніщенко, Д. Ю. Кучерюк. — 2-ге вид., доп. і перероблене. — К.: Вища школа, 2005. — 431 с.

4. Ірдинєнко К. Етика і естетика: Курс лекцій для студ. усіх спец. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології і кіно- , телемистецтва. — Луганськ : Альма-матер, 2004. — 52с.

5. Левчук Л. Основи естетики: Навч. посіб. для учнів 10-11 кл./ Лариса Левчук, Олена Оніщенко,. — К.: Вища школа, 2000. — 270 с.

6. Сморж Л. Естетика: Навчальний посібник/ Леонід Сморж,; Київський міжнародний ун-т. — К.: Кон-дор, 2005, 2007. — 333 с.