referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Поняття господарсько – правової відповідальності

Вступ

  1. Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності
  2. Види господарсько-правової відповідальності
  3. Функції та підстави господарсько-правової відповідальності
  4. Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності
  5. Форми господарсько-правової відповідальності

Висновки

Використана література

Вступ

   Відповідальність у господарському праві — це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання — господарські правопорушення.

    У сфері господарювання застосовується специфічний вид юридичної відповідальності, що іменується господарсько-правовою відповідальністю чи господарсько-правовими санкціями.

    Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.

   Господарське правопорушення — це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Господарські правопорушення можна класифікувати за видами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями. Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення.

   Тема роботи: „Поняття господарсько – правової відповідальності”.

   Мета: характеристика господарсько-правової відповідальності.

 Основні завдання роботи: 1. поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності; 2. види господарсько-правової відповідальності; 3. функції та підстави господарсько-правової відповідальності; 4. принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності; 5.форми господарсько-правової відповідальності.

1. Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності

Більшість учасників господарських правовідносин заінтересована в правомірній поведінці — як власній, так і своїх контрагентів (партнерів). Це відповідає і моральним засадам суспільства, і прагматичному ставленню до будь-якої справи, адже застосування будь-якої юридичної (в т. ч. господарсько-правової) відповідальності тягне для правопорушника негативні наслідки. Проте відсутність правопорушень — це ідеальний, а не реальний стан суспільного (в т. ч. економічного) життя. Причини різні:

  • низька правосвідомість частини учасників господарського життя, зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок захисту власних інтересів;
  • наявність вад у чинному законодавстві (колізій, прогалин, застарілих норм, нестабільності), що, як наслідок, не забезпечує адекватного сучасному стану економічних відносин правового регулювання;
  • прийняття необгрунтованих нормативно-правових актів без відповідного прогнозування результатів їх застосування та збалансованого врахування найбільш типових інтересів основних учасників господарського життя;
  • неправомірна поведінка (в т. ч. зловживання своїм станови щем) посадових осіб уповноважених державних органів (податкових, контролюючих тощо) та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарського життя, які змушені застосовувати самозахист, нерідко при цьому порушуючи його межі;
  • нестабільність господарського життя, особливо поява в ньому непередбачуваних явищ (у т. ч. різкі зміни в правовому регулюванні);
  • безпечність, некомпетентність частини учасників господарського життя, в результаті чого приймаються рішення (зобов'язання), укладаються договори, заздалегідь приречені на невдачу;
  • та інші чинники.

Відтак правопорушення у сфері господарювання — це звичайне (хоча і небажане) явище. Часом наявність типових правопорушень у певних сферах господарського життя свідчить про негаразди в правовому регулюванні та/або правозастосовній діяльності уповноважених органів держави і відповідно — спонукає до оптимізації державного втручання в економіку країни.

Втім, правопорушення має здебільшого деструктивний вплив і на економіку в цілому, і на майновий стан учасників господарського життя. Одним з найбільш ефективних (за сучасного стану: економіки, правосвідомості учасників господарського життя, державного регулювання економічних процесів, ролі громадських організацій в економічному житті) засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення.

У сфері господарювання застосовується специфічний вид юридичної відповідальності, що іменується господарсько-правовою відповідальністю чи господарсько-правовими санкціями.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.

До родових ознак слід віднести:

  • юридична підстава — закон (проте не в усіх випадках);
  • фактична підстава застосування господарсько-правової відповідальності — правопорушення;
  • зміст — негативні наслідки, що зазнає порушник (застосовуються до порушника);
  • можливість застосування державного примусу для покладення на порушника господарсько-правової відповідальності.

Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в господарських правовідносинах проявляються специфічно.

Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), в т. ч. засновницький — як установчий документ.

Система актів законодавства, що передбачають випадки застосування відповідальності у господарських відносинах, вид, форму та розмір санкцій, що застосовуються до порушника, містить нормативно-правові акти різної юридичної сили:

Кодекси:

Господарський кодекс України, зокрема, розділ У «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання», що складається з 5 глав і 48 статей (статті 216-262);

Цивільний кодекс України, зокрема: ст. 22 («Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди»), ст. 23 («Відшкодування моральної шкоди»), глава 19 «Позовна давність» (статті 256-268), глава 29 «Захист права власності» (статті 386-394), параграф 2 «Неустойка» і параграф 7 «Притримання» глави 49, глава 51 «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання», глава 82 «Відшкодування шкоди» та ін.;

Закони:

  • від 14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»;
  • від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»;
  • від 18.11.1997 р. «Про внесення змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання (стягнення) коштів за рахунок юридичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності»;
  • від 22.12.1998 р. «Про застосування спеціальних заходів що до імпорту в Україну»;
  • від 14.01.2000 р. «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції;
  • від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів».

Укази Президента України:

  • від 12.06.1995 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»;
  • від 04.03.1998 р. «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами»;
  • від 30.09.1999 р. № 1241/99 «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації антидемпінгового законодавства»;
  • від 22.06.2000 р. «Про додаткові заходи з посилення боротьби з приховуванням від оподаткування доходів, а також відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом»;
  • від 25.12.2001 р. № 1251/ 2001 «Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням в бюджетній сфері» та ін.

Акти Уряду:

  • Декрет Кабінету Міністрів України від 8.04.1993 р. «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм та правил і відповідальність за їх порушення»:
  • постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2002 р. № 675 «Про затвердження Порядку прийняття органом ліцензування рішення про застосування до суб'єктів господарювання спеціальних заходів, спрямованих на припинення порушень вимог Закону України від 17.01.2002 р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»;
  • Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1177
    та ін.

Відомчі нормативно-правові акти:

— Інструкція про застосування Положення про порядок накладення штрафів на суб'єктів господарської діяльності, затверджена постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 01.09.1999 р. № 1134;

— наказ Державної податкової адміністрації України від 04.10.1999 р. № 542 «Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»;

— наказ Мінекономіки, Мінфіну, Державної податкової адміністрації України, Держкомстандарту України, Держмитслужби України, Антимонопольного комітету України від 29.03.2001 р. № 67/305/ 181/286/404/3 «Про посилення боротьби з реалізацією на внутрішньому ринку незаконно ввезених (виготовлених) товарів» та ін.

Підставамивиникнення зобов'язань і відповідальності за їх невиконання може бути і договір, в якому конкретизуються передбачені законом штрафні санкції (якщо закон встановлює межу — мінімальну чи максимальну, чи не забороняє сторонам самостійно визначати розмір чи різновид певних санкцій) або встановлює не передбачені законом санкції за конкретні порушення договірних зобов'язань (за відсутності відповідних заборон у законі).

Правопорушення як фактична підстава юридичної відповідальності в господарському праві також має свої особливості. Відомо, що класичним складом правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки; негативних наслідків такої поведінки; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативних наслідків; вини правопорушника. Проте в господарському праві наявність всіх чотирьох елементів є необхідною для застосування, як правило, однієї форми відповідальності -відшкодування збитків. В інших випадках досить наявності лише протиправної поведінки, а у разі застосування штрафних санкцій -ще й вини. Відповідно до ГК України (ч. 2 ст. 218) закріплюється принцип презумпції вини: учасник господарських відносин повинен нести відповідальність за порушення встановлених законом або договором зобов'язань, якщо не доведе, що (1) ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення або (2) належне виконання договірних зобов'язань виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили (незвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності).

Сама протиправна поведінка як основний елемент складу господарського правопорушення може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що визнається законом негативним, загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування, наприклад).

Господарсько-правова відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, забезпечується державним примусом. Однак цей примус може проявлятися по-різному: явно (винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань штрафних санкцій та/або збитків) або приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту; відмова від пролонгації договору на новий термін з огляду на порушення іншою стороною договірних зобов'язань протягом строку дії договору).

Характерними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності є:

  • сфера застосування — господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);
  • юридична підстава — акти господарського законодавства та господарські договори;
  • фактичні підстави — господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відповідальності;
  • презумпція вини порушника та особливість визначення вини;
  • суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськими договорами);
  • спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках — на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація);
  • змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) — майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;
  • порядок застосування — залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності:

а) судовий або претензійно-позовний (статті 222-223 ГК України),

б) безпосередньо кредитором воперативному порядку (статті 235-237 ГК України),

в) спеціальний — уповноваженими органами — ст. 238 ГК України).

Господарсько-правова відповідальність— це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

2. Види господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність — різноманітна. У 80-х роках в СРСР налічувалось близько 2,5 тисяч санкцій, що застосовувалися у сфері господарювання. В умовах змішаної економіки України також застосовується велика (хоч і менша, ніж згадана) кількість господарсько-правових санкцій.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарські санкції є правовим засобом відповідальності у сфері господарювання. Водночас слід зазначити, що питання щодо співвідношення понять «господарсько-правова відповідальність» та «господарсько-правові санкції» є дискусійним.

Господарсько-правові санкції можна класифікувати за різними ознаками, зокрема:

І. За критерієм змісту впливу— на грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну).

ІІ. За критерієм безпосередньої спрямованості— на майнові (конфіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції).

ІІІ. За характером порушених відносин— на:

 а) санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівноправними суб'єктами господарювання (сплата неустойки або оперативно-господарські санкції, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції);

 б) санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом та суб'єктом господарювання (планово-госпрозрахункові санкції, адміністративно-господарські санкції);

 в) універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків).

IV. Залежно від виду порушених відносин— на: санкції, що застосовуються в договірних відносинах (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські) і санкції, що застосовуються в позадоговірних відносинах (відшкодування збитків, адміністративно-господарські санкції).

V. Залежно від інституту господарського законодавства, норми якого передбачають застосування господарсько-правової відповідальності, розрізняють:

  • відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства;
  • відповідальність у сфері капітального будівництва;
  • відповідальність у галузі зовнішньоекономічної діяльності;
  • відповідальність у галузі транспорту;
  • відповідальність на ринку цінних паперів;
  • та ін.

3. Функції та підстави господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність як важлива складова господарського правопорядку виконує важливі функції.

Функції господарсько-правової відповідальності— це напрямки її дії, той господарський результат, що настає в результаті застосування господарсько-правової відповідальності.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (притаманні для будь-якої юридичної відповідальності), так і спеціальні функції (є характерними переважно для господарсько-правової відповідальності). До категорії перших належать попереджувально-стимулююча, штрафна (функція покарання за правопорушення), до категорії других — компенсаційно-відновлювальна, інформаційна, сигналізаційна.

Попереджувально-стимулююча функціягосподарсько-правової відповідальності (як і будь-якої юридичної) проявляється в тому, що не лише застосування господарсько-правової відповідальності, а й сама загроза її застосування примушує учасників господарських правовідносин (насамперед суб'єктів господарювання) діяти правомірно, аби уникнути негативних наслідків в результаті застосування такої відповідальності. Ця функція однаковою мірою притаманна всім видам та формам господарсько-правової відповідальності (господарсько-правовим санкціям).

Штрафна функція(функція покарання за вчинене правопорушення) незначною мірою характерна для господарсько-правової відповідальності, хоча в певних випадках відіграє значну роль (сплата штрафної неустойки, яка передбачає і сплату суми неустойки, і повного відшкодування збитків; в окремих випадках це можуть бути господарське-адміністративні штрафи за заборонені законом дії у сфері економічної конкуренції, якщо вони створили лише загрозу обмеження конкуренції на ринку, не завдавши шкоди її учасникам).

Компенсаційно-відновлювальнафункція — як провідна (на наш погляд) в системі функцій полягає у відновленні порушеного правопорядку й усуненні наслідків неправомірної поведінки суб'єкта господарювання. Завдяки застосуванню господарсько-правової відповідальності неправомірна діяльність припиняється, деформовані господарські зв'язки нормалізуються, спричинена шкода компенсується, порушені права відновлюються, обов'язки виконуються, нездійснені платежі спрямовуються за призначенням, неправомірно отримані доходи вилучаються і т. ін. Ця функція притаманна усім видам та формам господарсько-правової відповідальності, але найбільше — відшкодуванню збитків, штрафним санкціям (сплаті неустойки).

Сигналізаційна функція— проявляється в тому, що застосування до суб'єкта господарювання господарсько-правової відповідальності є сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господарюючого суб'єкта — сигналом про необхідність зважити доцільність продовження з ним договірного зв'язку або розірвання існуючого.

Роль інформаційної функції полягає в інформуванні учасників господарського життя про негаразди в діяльності їх партнерів (якщо до останніх застосовуються господарсько-правові санкції контролюючими органами, контрагентами тощо), а відтак — в доцільності корегування своїх відносин з ними. Застосування таких санкцій до самих учасників господарського життя надає їм відповідну інформацію про можливі негаразди у власній діяльності (і відповідно — необхідності її поліпшення) або порушення їх прав та законних інтересів (якщо санкції застосовуються неправомірно) і необхідності вжиття відповідних заходів.

Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Юридичні підстави— той правовий документ, що характеризує певну поведінку суб'єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.

Фактичні підстави— це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іменуються складом господарського правопорушення.

Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад господарського правопорушення залежить від виду такої відповідальності.

Якщо мова йде про відшкодування збитків, то склад правопорушення включає чотири елементи (умови відповідальності):

протиправну поведінку— тобто таку поведінку господарюючого суб'єкта, що суперечить вимогам закону або договору;

наявність збитків— втрати або пошкодження майна, зайвих (додаткових) витрат суб'єкта господарювання і неотриманого прибутку (якщо закон не забороняє його стягувати); при цьому необхідно довести не лише наявність збитків, але й їх розмір;

причинний зв 'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками: при цьому враховується лише необхідний (а не випадковий) причинний зв'язок;

вину — в господарському праві про її наявність свідчать два елементи:

а) наявність у суб'єкта господарських відносин реальної можливості діяти правомірно і попередити настання негативних наслідків (збитків) і

 б) неприйняття ним усіх необхідних заходів щодо недопущення протиправної поведінки і попередження настання збитків.

4. Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність базується на визначених ГК України (ч. З ст. 216) принципах, згідно з якими:

  • потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
  • сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
  • у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

За загальним правилом, порушник має компенсувати негативні наслідки своєї неправомірної поведінки. Відповідно до ГК України (ч. 1 ст. 219), за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Законом можуть встановлюватися межі господарсько-правової відповідальності (що має на меті захист майнових інтересів учасників господарських правовідносин) або навпаки — розмір встановлених законом санкцій безпосередньо не пов'язується з розміром збитків (шкоди), завданих неправомірною поведінкою учасника господарських правовідносин (що зумовлено необхідністю захисту публічних інтересів у разі, якщо конкретний розмір завданої шкоди встановити неможливо чи наслідки неправомірної поведінки можуть настати в майбутньому).

Межі господарсько-правової відповідальності, а також випадки зменшення розміру та звільнення від відповідальності встановлюються ГК, ЦК, законами.

Так, засновники та учасники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта (ч. 2 ст. 219 ГК; ч. З ст. 96 ЦК; ст. 27 Закону України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію»).

Винятками з цього правила є випадки субсидіарної відповідальності:

  • учасників акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю в межах несплаченою частини акцій (вкладів) у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов'язку
    перед товариством (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК України; ч. З ст. 24, ч. З ст. 50 Закону України «Про господарські товариства»);
  • учасників товариства з додатковою відповідальністю в однаковому для всіх кратному розмірі до свого вкладу, а розмір кратності встановлюється статутом товариства (ч. 4 ст. 80 ГК України, ч. 2Іст. 151 ЦК України; ст. 65 Закону України «Про господарські товариства»), а щодо довірчих товариств — Декретом «Про довірчі товариства»; крім того, у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов'язку перед товариством учасники ТДВ несуть додаткову відповідальність в межах несплаченої частини своїх вкладів;
  • учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства, які відповідають за зобов'язаннями товариства (у разі відсутності/недостатності майна останнього) усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення (частини 5-6 ст. 80 ГК України, ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 133 ЦК України; статті 66 і 75 Закону України «Про господарські товариства»);
  • контролюючого підприємства, на яке покладається субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями залежного підприємства, якщо останнє опинилося у стані неплатоспроможності та визнане
    банкрутом з вини контролюючого підприємства (ч. 7 ст. 126 ГК України);
  • членів кооперативу та учасників господарського об'єднання в межах, встановлених статутом кооперативу/об'єднання (у разі, якщо установчим документом такої організації закріплюються  положення про субсидіарну відповідальність її членів/учасників) — (ч. 4 ст. 123 ГК України, ч. 2 ст. 163 ЦК України).

Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд, відповідно до ч. З ст. 219 ГК України, має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Крім того, за певних обставин сторона господарського зобов'язання може звільнятися від відповідальності навіть за наявності значних негативних наслідків від невиконання нею своїх зобов'язань. Такі обставини передбачаються:

  • законом (підставами звільнення від відповідальності згідно зі ст. 617 ЦК є випадок та непереборна сила, а згідно з ч. 2 ст. 218 ГК — непереборна сила);
  • договором (відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити в договорі певні обставини, які через свій надзвичайний характер є підставою для звільнення їх
    від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких (форс-мажорних) обставин).

Особливості має відповідальність, якщо невиконання зобов'язання однією стороною було викликано порушенням з боку іншої сторони. Це стосується випадків прострочення виконання, передбачених статтями 220 і 221 ГК України.

Так, у разі прострочення з боку боржника для останнього настають такі негативні наслідки:

а) відповідальність перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення;

б) у кредитора виникає право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора. Проте, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Прострочення з боку кредитора тягне для нього такі наслідки:

а) у боржника виникає право вимагати від кредитора відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання (проте після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах);

б) у разі якщо кредитор не виконав дій, необхідних для виконання боржником своїх зобов'язань, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

Господарсько-правові санкції застосовуються до порушника протягом встановлених законом строків:

  •  строків позовної давності, передбачених ЦК (глава 19) та ГК (ч. 8 ст. 269, частини 2—6 ст. 315, ч. З ст. 322, ч. 5 ст. 324) — у разі застосування судового (претензійне-позовного) порядку;
  •  спеціальних строків, що встановлюються ГК та/або спеціальними законами у разі застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГК України), заходів відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Статтею 222 ГК України передбачається досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності, відповідно до якого:

  •  учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, — не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду;
  •  у разі необхідності відшкодування збитків або застосування Інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа — учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів вправі (якщо інше не встановлено законом) надіслати йому рекомендованим чи цінним листом (або вручити під розписку) підписану повноважною особою претензію із зазначенням передбачених законом відомостей (реквізитів), а саме:
  • повного найменування і поштових реквізитів заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;
  • дати пред'явлення і номеру претензії;
  • обставин, на підставі яких пред'явлено претензію;
  • доказів, що підтверджують ці обставини;
  • вимог заявника з посиланням на нормативні акти;
  • суми претензії та її розрахунку, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
  • платіжних реквізитів заявника претензії;
  • переліку документів, що додаються до претензії.

Претензія має бути розглянута з дотриманням таких вимог:
а) протягом місячного терміну з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законом;

б) обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити;

в) при розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору;

г) про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово; при цьому відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом, або вручається йому під розписку.

У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом.

5. Форми господарсько-правової відповідальності

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності — залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової відповідальності. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій, яка дається в навчальному посібнику «Господарське право: Практикум», формами господарсько-правової відповідальності є:

  • відшкодування збитків;
  • сплата неустойки;
  • конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;
  • господарсько-адміністративні штрафи;
  • оперативно-господарські санкції;
  • планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;
  • господарсько-організаційні санкції.

У ГК України законодавець закріпив лише чотири форми господарське-правової відповідальності, назвавши їх видами господарське-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому проявами адміністративно-господарських санкцій, відповідно до ГК, є санкції майнового характеру (вилучення майна/прибутку, що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організаційного характеру (зупинення дії або анулювання ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.). Крім того, перелік адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак — доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності, зазначених у вищенаведеній доктринальній класифікації.

Відшкодування збитків— це відновлення майнового стану учасника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта — правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як Господарським кодексом України (статті 224-229), так і Цивільним Кодексом (статті 623-624, глава 82), численними законами, в т. ч. Законом України від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів».

Позитивні риси і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:

  • позитивні риси: є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної
    згадки про неї в договорі;
  • недоліки: складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності:

 а) важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу; до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконалими);

б) необхідно довести наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення — протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками; вину порушника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли він намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Склад збитків визначається статтями 224—225 Господарського кодексу України. Це: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збитків (за порушення зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво з відповідальної сторони можуть бути стягнуті збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна — ч. 2 ст. 322 ГК); б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом (відповідно до ст. 325 Кодексу торговельного мореплавства, відповідальність судновласника за його договірними обмежується щодо будь-яких вимог, крім викликаних втратою або пошкодженням життя, встановленою цим кодексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна).

При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру:

а)  у разі задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не перед бачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення вимоги;

б)у разі якщо вимогу не задоволене у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду від повідного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання, проте досі такий документ Урядом не розроблений. Через відсутність відповідного документа Кабінету Міністрів України може застосовуватися схвалена 21 грудня 1999 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), яка завдана порушенням господарських договорів. Водночас, слід підкреслити, ця методика є застарілою, оскільки була розрахована на умови господарювання за планово-розподільчої економіки.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єктові, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 ГК та статей 543—544 ЦК (якщо, наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

ГК встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань (ст. 229), передбачаючи, що: 1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог; 2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом; 3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-позовному порядку.

Штрафні санкції (неустойка).

Назва цієї форми відповідальності не уніфікована, оскільки законодавець по-різному її визначає:

неустойкав широкому розумінні — традиційне визначення, що застосовувалося старим ЦК УРСР (статті 179-180, 204) і передбачається новим Цивільним кодексом України (статті 549-552, 624);

штрафні санкції(поняття, що використовується в господарсько-правовій літературі, [] в Господарському кодексі (статті 230-234) і включає неустойку у вузькому розумінні, неустойку-штраф, неустойку-пеню.

Аналіз згаданих положень ГК і ЦК дозволяє зробити висновок про змістовну ідентичність понять неустойки за Цивільним кодексом і штрафних санкцій за Господарським кодексом.

Неустойка (штрафні санкції)— це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов 'язань.

Позитиви і негативи штрафних санкцій (неустойки):

позитиви: швидкість (скорочений строк позовної давності — шість місяців) та зручність застосування (незалежно від наявності збитків);

негативи: обмежена сфера застосування —  лише договірні відносини.

Види неустойки (штрафних санкцій):

— за юридичними підставами, законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), законно-договірна (передбачається в законі, і розмір її коригується договором в межах, не заборонених законом);

— за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки — в частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки). Цивільним кодексом передбачається штрафна неустойка, якщо інше не передбачено законом та договором (ч. 2 ст. 552). Водночас Господарський кодекс закріплює традиційне (таке, що передбачалося ще в ЦК УРСР і широко застосовується в зарубіжному законодавстві) правило, відповідно до якого загальним правилом є застосування залікової неустойки, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 232).

Форми неустойки (штрафних санкцій):

  • в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання незалежно від строку прострочення(наприклад, 20% вартості поставленої продукції, що не відповідає вимогам щодо її якості);
  • в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення(наприклад, 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення);
  • в твердій сумі(застосовується рідко через інфляційні процеси в економіці);
  • в кратному розмірі до вартості товарів(робіт, послуг).

Неустойка стягується в претензійно-позовному порядку. Господарський кодекс (ст. 233) передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у разі, якщо: 1) належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора (при цьому має враховуватися ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу); 2) якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Оперативно-господарські санкції— це передбачені законодавством заходи економічного впливу кредитора на господарюючого суб'єкта-боржника (правопорушника), спрямовані на попереджання або зменшення втрат кредитора від порушень боржника.

Характерні риси цих санкцій:

  • застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах;
  • застосовуються на розсуд кредитора;
  • передбачаються законом або договором;
  • мета застосування — захист інтересів кредитора;
  • виражаються переважно у заходах організаційного характеру;
  • юридичні підстави застосування — договір;
  • фактичні підстави — невиконання (неналежне виконання договірних зобов'язань).

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в договорі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України:

  • одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною;
  • відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;
  • відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;
  • відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною,
    або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);
  • встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт,
    послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;
  • відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Планово-госпрозрахункові санкції— це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв 'язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:

  • підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії;
  • позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання;
  • виключення із звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);
  • віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні господарюючого суб'єкта, недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).

Механізм застосування: планово-госпрозрахункові санкції застосовуються самим суб'єктом господарювання — правопорушником, а у разі, якщо він цього не зробить, — компетентними органами, що виявили факт правопорушення.

Підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій: юридичні — закон; фактичні — протиправна поведінка.

Адміністративно-господарські санкції— це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єктом господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Характерні риси цих санкцій:

  • застосовуються у вертикальних відносинах;
  • юридичні підстави застосування — закон (у т. ч. гл. 27 ГК), фактичні — неправомірна поведінка;
  • відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України;
  • порядок застосування — здебільшого адміністративний (за рішенням компетентних органів), у ряді випадків — судовий;
  • у разі застосування санкцій законом (у т. ч. ст. 249 ГК) передбачаються гарантії прав суб'єктів господарювання, зокрема: а) право на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій; б) право на відшкодування в передбаченому законом порядку збитків, завданих у зв'язку з неправомірним застосуванням адміністративно-господарських санкцій;
  • спеціальні строки застосування таких санкцій: відповідно до ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але
    не пізніш як через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними законами (зокрема, ст. 42 Закону «Про захист економічної конкуренції»).

Залежно від характеру спрямування адміністративно-господарські санкції можуть бути господарсько-організаційними та адміністративно-майновими.

Господарсько-організаційні санкції— це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкта господарювання, що застосовуються компетентними державними органами або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках.

До них належать:

  • обмеження або призупинення діяльності господарюючого суб'єкта до усунення виявлених в його діяльності недоліків (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил — ст. 246 ГК);
  • призупинення дії ліцензії (патенту);
  • скасування ліцензій (ст. 21 Закону від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»);
  • скасування державної реєстрації (ст. 248 ГК);
  • примусова реорганізація (в зв'язку з допущеним суб'єктом підприємницької діяльності — монополістом на ринку певного товару — монополістичного правопорушення — частини 3-5 ст. 40 ГК);
  • застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК);
  • припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГК);
  • зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання (ст. 243 ГК);
  • застосування індивідуального режиму ліцензування;
  • примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації;
  • скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності).

Механізм застосування господарсько-організаційних санкцій залежить від їх різновиду: а) адміністративний порядок (за рішенням компетентних органів) передбачений щодо більшості санкцій, в т. ч. таких, як: тимчасове призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень; призупинення дії та скасування ліцензій; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; примусова реорганізація; б) судовий порядок — передбачається щодо скасування відомостей державної реєстрації та примусової ліквідації.

Адміністративно-майновими санкціямиє передбачені законом заходи майнового впливу на порушника, що застосовуються компетентними державними органами (щодо конфіскації — судом) у передбачених законом випадках. До таких санкцій належать: господарсько-адміністративний штраф; господарська конфіскація; безоплатне вилучення майна з метою його знищення; стягнення зборів (обов'язкових платежів) та ін.

Господарсько-адміністративний штраф— це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб'єктом господарювання — правопорушником у передбачених законом випадках.

Форми господарське-адміністративного штрафу:

  • в процентному або кратному відношенні до суми порушення;
  • в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Застосовується: а) лише у вертикальних відносинах, б) за постановою компетентних органів (антимонопольних — за порушення антимонопольного та конкурентного законодавства, санітарно-епідеміологічної служби — за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, державних органів контролю за цінами — за порушення державної дисципліни цін і т. ін., в) без дотримання претензійного порядку, г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава), д) юридична підстава — закон.

Конфіскація— це безоплатне вилучення в доход бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання — правопорушника у випадках, прямо передбачених законом.

Випадки застосування конфіскації:

  • визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 208);
  • здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності (ст. 48 Закону «Про банки і банківську діяльність);
  • у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюються державою) та в деяких інших випадках;
  • у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання; так, відповідно до ст. 253 ГК, підлягає безоплатному вилученню до
    Державного бюджету України прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення статей 29 (зловживання монопольним становищем на ринку), 30 (укладення антиконкурентних угод) і 32 (актів недобросовісної конкуренції);
  • у сфері оподаткування; так, відповідно до ст. 240 ГК, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування; крім того, з порушника стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції — у трикратному розмірі вилученої суми.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон; фактичні підстави — протиправна поведінка, а у випадку виконання зобов'язання, визнаного недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства,— ще й вина (прямий умисел) порушника.

Конфіскація застосовується в судовому порядку за позовами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізійних тощо).

До конфіскації подібний такий різновид адміністративно-господарських санкцій, як вилучення майна (товарів), що неправомірно виготовлене чи неправомірно використовується, з метою його знищення. Можливість застосування подібних заходів впливу на правопорушника передбачена конкурентним законодавством (ст. 254 ГК; ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст. 9 Закон України від 17.01.2002 р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»).

Так, відповідно до ст. 254 ГК і ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», у разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця. Вилучення таких товарів (копій виробів іншого суб'єкта господарювання) в установленому Урядом порядку застосовується у разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Згідно із Законом України від 17.01.2002 р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» (ст. 9) до порушників порядку здійснення такої діяльності можуть бути застосовані додаткові заходи, в т. ч. опечатування та/або вилучення дисків для лазерних систем зчитування, вироблених, імпортованих або тих, що експортуються з порушенням вимог зазначеного Закону, обладнання та сировини для їх виробництва, що не відповідають встановленим законом вимогам. Порядок вилучення регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 р. № 675.

Висновки

Отже ми розглянули тему: „Поняття господарсько – правової відповідальності”. І можемо зробити наступні висновки.

  1. Господарсько-правова відповідальність — це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.
  2. Господарсько-правова відповідальність як важлива складова господарського правопорядку виконує важливі функції. Функції господарсько-правової відповідальності — це напрямки її дії, той господарський результат, що настає в результаті застосування господарсько-правової відповідальності.
  3. Формами господарсько-правової відповідальності є: відшкодування збитків; сплата неустойки; конфіскація як вид господарсько-правових санкцій; господарсько-адміністративні штрафи; оперативно-господарські санкції; планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції; господарсько-організаційні санкції.
  4. Характерними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності є: сфера застосування — господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні); юридична підстава — акти господарського законодавства та господарські договори; фактичні підстави — господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відповідальності; презумпція вини порушника та особливість визначення вини; суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники
    господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськими договорами; спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках — на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація); змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) — майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника; порядок застосування — залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності.

Використана література

  1. Укpаїна. Закони.Господарське законодавство України: Станом на 1 червня 2005 року: Збірник нормативно-правових актів. -К.: Істина, 2005. -352, с.
  2. Щербина В.С. Господарське право: Підручник.-К.: Юрінком Інтер, 2005. -591 с.
  3. Господарське судочинство вУкраїні. Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності/ Відп. ред. Д. М. Притика, Укл. В. С. Москаленко та ін.. -К.: Ін Юре, 2004. -901, с.
  4. Жук Л.  А. Господарське право: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2003. -398, с.
  5. Вінник О.М.  Господарське право : Курс лекцій. -К.: Атіка, 2005. -622, с.
  6. Господарський кодекс України: Коментар.  -Харків: Одіссей, 2004. -846, с
  7. Коментар судової практикиз господарських справ. -К.: Юрінком Інтер, 2004. -382 с.
  8. Балюк І.А.  Господарське процесуальне право: Навчально-методичний посібник/ Ірина Балюк,; М-во освіти і науки України , КНЕУ. -К., 2002. -247, с.
  9. Богун В.   Господарсько-правова відповідальність за порушення законодавства про ціни // Підприємництво, господарство і право. -2005. -№ 1. — С. 80-82
  10.  Липницький  Д.    Нове у відповідальності по Господарському кодексу України  // Підприємництво, господарство і право. -2004. -№ 6. — С. 8-10
  11. Шиян Д.  Позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю: поняття, ознаки, підстави призначення і порядок виконання // Підприємництво, господарство і право. -2003. -№ 1. — С. 118-121
  12. Шпомер А.  Особливості господарської відповідальності у сфері економіки// Підприємництво, господарство і право. -2002. -№ 6. — С. 6-7