Зміст

Вступ

  1. Світова економічна криза 1929-1933 років в США

  2. Світова економічна криза у Великобританії та її наслідки

  3. Наслідки світової кризи для Франції

  4. Німеччина у 1929-1933 роках

  5. Шляхи виходу з економічної світової кризи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Економічна криза 1929—1933 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв´язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 р., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 р. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд. дол., то в березні 1933 р. — лише 19 млрд. дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавляння чавуну і сталі скоротилися на 80%. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — па 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 р. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 р.

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння ціп, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи — відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

Світова економічна криза 1929-1933 років в США

 

Сільське господарство США в 1929—1933 рр. зазнало тяжких втрат. Близько 1 млн. фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнювали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в аграрному секторі США полягала в тому, що ціпи па пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. Президент Г.К.Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу. Натомість в країні було введено «сухий» закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом’якшити дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок — в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття «сухого» закону. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітним. Свої міркування вій обґрунтовував тим, що такий крок принизить «стійкість американського характеру». Лише в 1931 р. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух — масові страйки, «голодні» походи безробітних на Вашингтон. Так випуск автомобілів, виплавляння чавуну і сталі скоротилися на 80%. В цілому промислове виробництво і торгівля скоротилися вдвічі. Зароки кризи збанкрутували 130 ніс. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Мільйони громадян постраждали, втративши своє майно, нагромадження, робочі місця. Криза призвела до небаченого росту безробіття. На околицях міст виросли «гувервілі» — селища із халуп, у яких жили безробітні та їх сім´ї (названі в «честь» президента США Герберта К.Гувера (1929-1933 рр.). Зростала кількість голодуючих, жебраків. Мав місце масовий рух безробітних, «голодні походи» на Вашингтон. Безробіття досягло астрономічної цифри — 17 млн. чоловік.[1, c. 96]

Соціальне та економічне становище країни стало критичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 р. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з економічної кризи. Його «новий курс» па оздоровлення країни був підтриманий всіма верствами населення. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Для того щоб вирішити проблему реалізації товарів, президент постановив скоротити надмірне їх виробництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. «Новий курс» передбачав ліквідувати безробіття за рахунок «повної зайнятості працездатного населення». За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни, зокрема Закон, про відновлення національної промисловості та Закон, про регулювання сільського господарства. Відповідно до цих документів па найвищому урядовому рівні відбувалося обов´язкове контролювання галузевих промислових підприємств, які погоджувалися па обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли «кодекс чесної конкуренції», згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям. У сфері сільського господарства «новий курс» був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціни па сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докризовий період.

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це й допомогло США вже в 1934 р. подолати наслідки Великої депресії. [4, c.195]

2. Світова економічна криза у Великобританії та її наслідки

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 р. Вперше з´явилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок — на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 р., виплавляння чавуну — на 53%, ціпи па сільськогосподарську продукцію знизилися па 34%. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 р.

Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків економічної кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних ціп па товари. Послідовно проводячи курс на об´єднання підприємців, держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій. Вже в 1930 р. в країні діяли монопольні об´єднання у вугільній промисловості, бавовняній (Лондонська бавовняна корпорація). Остання, спираючись па державні субсидії, скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успішно діяли тільки змішані державно-приватні підприємства, серед них «Англо-голландський нафтовий трест», «Англо-іранська нафтова компанія».

Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 р. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс девуальованої національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як па світових, так і па місцевих ринках. Підвищилося мито на ввезення іноземних товарів па10, 33 і 100%.

У 1931 р. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв´язку з створенням «стерлінгового блоку» 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та іи. Саме вони допомогли Великобританії прискорити вихід з економічної кризи. Країни «стерлінгового блоку» зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж па промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Британська колоніальна імперія в роки кризи падала метрополії неоціненну допомогу. Однак за цю послугу вона змушена була визнати самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932 р. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз. Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували пільгові тарифи па експорт англійських товарів в Австралію, Нову Зеландію, Канаду, Південно-Африканський Союз, Індію, Отже, Великобританія усунула затовареність промисловою продукцією, прискоривши стабілізацію національної економіки. Англійський уряд зі свого ку дав змогу безмитне експортувати з країн «Співдружності націй» продукцію добувних галузей та сільського господарства. Завдяки цим заходам і наприкінці 1933 — на початку 1934 р. з економічною кризою у Великобританії було покінчено. Рівень її промислового виробництва сягнув довоєнного рівня. [2, c.324]

3. Наслідки світової кризи для Франції

 

У 1929 р. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної кризи. Однак наступного 1930 р. країна відчула па собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження «лінії Мажіно». Інтенсивні роботи провадилися в 1929 — 1934 рр. на 750 км прикордонної лінії між Францією та Німеччиною. (Відомо, що мільярдні капіталовкладення було викинуто па вітер. Гітлерівські війська, обійшовши залізобетонну фортецю з флангів, захопили ЇЇ без бою.) Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не перевищувало 1 мли безробітних. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 р. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє.

З великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної Депресії. Йому довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском «голодних походів» страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові товари. Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 р. [3, c.109-110]

4. Німеччина у 1929-1933 роках

 

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 — 1933 рр. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловомувиробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 р. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад 30 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Лише па 25 % були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20% — будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи це досягали й 30% від рівня 1929 р. В 1928 —1932 рр. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 мли безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено па Гаазькій конференції в січні 1930 р. Згідно з «планом Юнга» передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 р. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20% і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок. У 1931 р. Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов´язані з великою депресією 1929—1933 рр., відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу «план Юнга» практично припинив своє існування, а в 1932 р. його було остаточно скасовано на Лозаннській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 р. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини. [4, c.198]

Японія в середині 1929 р. опинилася в епіцентрі світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства країни — торгівля — зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробництво сільськогосподарської, на 32% — промислової продукції. У тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, металургійна, машинобудівна галузі. Виробництво шовкових тканин зменшилося в 4 рази. У роки економічної кризи налічувалося до 10 мли безробітних. У середині 30-х років в Японії виплавляли сталі менше, ніж у Бельгії, чавуну дещо більше, ніж у Люксембургу. [6, с.10]

 

5. Шляхи виходу з економічної світової кризи

 

Японський уряд вирішив виходити з кризи шляхом мілітаризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 р. японська армія захопила північно-східну частину Китаю., утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Капіталовкладення направлялися переважно в ті галузі економіки, які були пов´язані з воєнною промисловістю. На сході Євразійського континенту спалахнула пожежа великої війни.

Подолавши економічну кризу завдяки «новому курсу» Ф. Д. Рузвельта, в США в 1936—1937 рр. у промисловому виробництві досягли рівня 1929 р. Цей процес не відбувався успішно. Спостерігалися етапи спаду, застою та піднесення. Проте справно працював механізм державного контролю над господарством країни, впроваджений президентом.

30-ті роки — це період подальшого поглиблення монополізації економіки. Вона панувала у всіх галузях господарства. Таким чином підприємці страхували від можливих криз свої фабрики і заводи. Хоча частка США в ці роки у світовому промисловому виробництві дещо знизилася, однак в цілому економіка стабілізувалася. У деяких районах світу монополії США успішно конкурували зі своїми суперниками (Японією, Великобританією, Італією, Німеччиною). Відчутними стала присутність корпорацій США в Латинській Америці, Африці, Західній Європі, па Близькому Сході. У ці райони американці вкладали свої капітали, вивозили промислову продукцію. У 1939 р. США, як і у минулому, знову по праву зайняли перше місце у світі з випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансово-кредитна система, сільське господарство, торгівля. Все це свідчило про зростаючу економічну могутність цієї держави. Індекс промислового виробництва порівняно з 1932 р. підвищився в 1939 р. па 90%. Діяли закони державного регулювання економіки країни. [1, c.108]

Великобританія, як і США, подолала наслідки економічної кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. Наприкінці 30-х років у країні напувало значне безробіття. Англійська промисловість залишалася па рівні 1929 р. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній — прогрес, значний приріст продукції. В 1938 р. у Великобританії виплавляли сталі у 2,1 рази менше, ніж у Німеччині, і в 2,8 рази менше, ніж в США. Виробництво англійської електроенергії становило 56% рівня Німеччини і 20% рівня США.

У Великобританії, щоб уникнути негативних наслідків економічної кризи, посилився процес концентрації виробництва. Великі монополії «Віккерс», «Імперський хімічний трест» поширили свій вплив не лише на вітчизняні та європейські підприємства, а й па всіх континентах земної кулі.

Сільське господарство Великобританії у 30-х роках відставало від промисловості, ніяких ознак прогресу не спостерігалося. Воно перебувало у стані застою і лише па 35 % задовольняло потреби населення в сільськогосподарській продукції. За її імпорт держава розплачувалася золотом або Дефіцитними товарами. Дрібні господарства розорялися, великі змінювали своє становище, застосовуючи найновішу агротехніку, хімічні добрива. Отже, навіть такі високорозвинені ферми суттєво відставали від своїх американських конкурентів. Англійські хлібороби були не самостійними господарями, а лише орендарями. Вони платили лендлордам, власникам землі, ренту, яка становила 20% валового врожаю. Вартість їх продукції була знач¬но вищою, ніж у американських фермерів, які нікому не сплачували ренту, оскільки були незалежними господарями па своїй землі.

Якщо внутрішня торгівля нормалізувалася, то зовнішня переживала певні труднощі. На світовому ринку Великобританія зіткнулася з грізними конкурентами — США, Німеччиною та Японією.

Передбачаючи небезпеку виникнення другої світової війни, Великобританія наприкінці 30-х років налагодила випуск високоякісних бойових літаків, кораблів, артилерії, інших видів зброї та боєприпасів до неї.

Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий па поступ англійської, німецької, американської. Він виявився особливо повільним, затяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Збереглося дрібне виробництво, де працювало 40% робітників та службовців. Це були в основному висококваліфіковані фахівці найрізноманітніших професій (парфумери, ювеліри, дегустатори тощо).

У Франції найсильнішим був процес концентрації фінансово-кредит¬них установ. До 1939 р. 6 найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни. Французькі монополії підтримували взаємовигідні відносини з іноземними корпораціями. Банки охоче вкладали капітали в промисловість. До початку другої світової війни успішно діяли десятки франко-німецьких картелів. Під час першої світової війни та в роки економічної кризи зовнішні економічні зв´язки Франції із зарубіжними країнами були значно послаблені. Проте наприкінці 30-х років становище змінилося. Французький капітал експортували в Центральну і Південно-Східну Європу, значну частину направляли в колонії. З 4,2 млрд. франків іноземних інвестицій 500 мли надійшло у французькі колонії.

Частка Франції у випуску промислової продукції скорочувалася. До першої світової війни вона становила 7%, у 1937 р. знизилась до 4%. Це пов´язано з повільним оновленням обладнання, технічною відсталістю економіки. Наприклад, заміна обладнання в США відбувалася кожні 5—7 років, у Німеччині — 3 — 4, Великобританії — 7 — 8, а у Франції — кожні 25 років.

Похитнулася національна валюта — франк. Його золотий вміст нестримно знижувався. Не останньою причиною такого становища була так звана втеча капіталів з країни. Лише в 1936—1938 рр. з Франції вивезли 100 млрд. франків. Внаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку. Зразу ж знизився курс продажу акцій па біржах, здійснювалась емісія облігацій, інших цінних паперів, скоротилися вклади громадян у банки.

У 30-х роках сільське господарство також не модернізувалося. Хоч обсяг його виробництва порівняно з 1913 р. зріс на 10%, однак цього було замало, щоб забезпечити країну харчовими продуктами. Франція почала ввозити їх з-за кордону.

Німеччина обрала свій шлях розвитку економіки в 30—40-х роках —мілітаристський. 30 січня 1933 р. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Він та його оточення взяли курс па мілітаризацію країни. Такими заходами нацисти обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи. У 1936 р. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів. Робилося все можливе для того, щоб за чотири роки армія «була готова до дій». Американо-німецькі заводи з виготовлення синтетичного каучуку і бензину працювали на повну потужність. За кордоном Німеччина закуповувала стратегічну сировину і метали.

Лозунг «гармати замість масла» став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За так зване працевлаштування робітники і службовці мали працювати по 10—14 годин па день, переважно без відпусток. Вони оголошувалися «солдатами праці» па чолі з керівниками (фюрерами), що одержали диктаторські повноваження. За найменший прогул, брак, непослух працівників суворо карали, в тому числі вивозили до концтаборів.

Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли Німеччина вже в 1916 р. голодувала, гітлерівці провели роботу в аграрному секторі. Земля законодавче була закріплена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами (гросбауерами). Найменший наділ дорівнював 7,5 га, найбільший — 125 га. Будь-який перерозподіл землі був суворо заборонений. Ферми за спадковим правом передавалися, як правило, найстаршому синові. На господарство накладалися примусові натуральні повинності щодо поставок певної кількості сільськогосподарської продукції.

Нацистська держава не шкодувала щедрих асигнувань тим галузям, які випускали військову техніку, а також металургійній, гірничодобувній, кам´яновугільній. Ці галузі були основою гітлерівського воєнного арсеналу. Німеччина охоче приймала іноземну фінансову допомогу. Так, у 1940 р. її борги іноземним кредиторам становили 15 млрд. марок. Відбулася повна картелізація промисловості, причому значна частка акцій належала главарям нацистської партії. Некоронованим королем німецького фінансово-промислового комплексу став Геріпг — перший заступник Гітлера.

Підготовлюючи пресловутий «дрангнах остен», завоювання світу, Німеччина в 1939 р. стала ініціатором другої світової війни. Вже в 1938— 1941 рр. вона окупувала майже всю Європу. Господарство континенту, переведене на військові рейки, зумовило тимчасову перевагу нацистів над СРСР і його союзниками. Проте в ході жорстоких боїв німецька армія була вщент розгромлена. Таким чином, фашистська військова економіка зазнала нищівного краху.

Японія, як і Німеччина, виходила з економічної кризи 1929—1933 рр. Шляхом мілітаризації. Після встановлення окупаційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китайських територій. У 1937 р. їй вдалося захопити деякі провінції па півночі, а згодом — і в інших частинах Китаю, війна набула затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80 %_ державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових грошей.

Щоб випустити десятки тисяч літаків, танків, гармат, суден, інших видів зброї, потрібен був метал. Тільки за 1931 — 1938 рр. його виплавили більше у 10 разів. Зростали потужності інших галузей, що працювали па війну: хімічної — у 2 рази, електротехнічної — у 3, виробництва зброї — у 5 разів. Автомобілебудівна галузь забезпечувала армію вантажівками.

Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робітників і службовців до становища кріпаків. Профспілки було розігнано, робочий день подовжено до 14— 16 год., заробітну плату зведено до мінімуму. Налагоджене в 30-х роках виробництво високоякісних годинників, радіоприймачів, велосипедів, парасольок, швейних машин також працювало па війну. В обмін на ці конкурентоспроможні товари Японія імпортувала необхідну сировину, стратегічні матеріали, ліцензії.

З великим напруженням працював в умовах війни аграрний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у власності безпосередніх виробників — селян, які мали низький рівень життя. За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте завдяки надзвичайній працьовитості японських селян країна забезпечувалася, хоч і недостатньо, продуктами харчування.

У 30-х роках посилився вивіз японського капіталу в країни Південно-Східної Азії насамперед у Таїланд, Філіппіни, Індонезію, Британську Малайзію. Його обсяг лише в 1939 — 1941 рр. збільшився вдвічі, досягнувши 4 млрд. Така торгово-фінансова експансія Японії суперечила інтересам СІНА та Великобританії. Між цими країнами та Японією в 1941 р. спалахнула війна, яка закінчилася в 1945 р. повною поразкою японських мілітаристів. [4, c. 205-207]

Висновок

 

Світова економічна криза порушила економічні зв’язки майже у всіх країнах, але в кожній країні вихід з кризи був свій, спрямований на покращення економічної ситуації.

Вихід з економічної кризи у США тісно пов´язаний з іменем президента Франкліна Делано Рузвельта, який чотири рази обирався американським народом на цей пост. Програма виходу із кризи відома під назвою «новий курс». Фактично це передвиборна програма Ф.Рузвельта. Здійснювався «новий курс» упродовж 1933-1938 рр.

Перший етап чинності «нового курсу» тривав з 1933 по 1934 рр. Насамперед проведено реформи у фінансово-кредитній сфері. У березні 1933 р. було закрито всі банки країни, припинено обмін банкнот на золото, яке взагалі вилучалося з обігу.

Ф.Рузвельт здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи перспективним банкам. Кредитним установам США, між іншим, заборонялося поєднувати депозитні операції з торгівлею акціями, чим розмежовувався ринок довготермінових і короткотермінових кредитів. Складовою частиною банківської реформи було страхування дрібних і середніх депозитів.

У 1933 р. було прийнято закон про відбудову промисловості (НІРА). Він передбачав запровадження у різних галузях промисловості «кодексів чесної конкуренції», які фіксували ціни на продукти, рівень виробництва, розподіляли ринки збуту, встановлювали розміри заробітної платні тощо. Основне призначення кодексів — підтримка конкурентноздатного виробництва.

У тому ж році розпочав діяти закон про регулювання сільського господарства (ААА), спрямований на підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Документ серед інших заходів передбачав надання грошової компенсації фермерам, які скорочували зернові посіви і поголів´я худоби. Тимчасові труднощі уряд компенсував відповідною фінансовою підтримкою. Здійснювалися заходи з інтенсифікації, механізації сільськогосподарського виробництва.

У 1935 р. введено в дію закон про трудові відносини (т. зв. закон Вагнера). У ньому фіксувалося право робітників на об´єднання у профспілки, проведення страйків і підписання колективних угод. Утому ж році вперше в історії США вступив у дію закон про соціальне страхування і допомогу безробітним.

Набув чинності закон про справедливий найм робочої сили, що встановлював мінімум заробітної плати і максимум тривалості робочого дня для деяких категорій робітників. Закон заборонив використання дитячої праці.

Англійський уряд своєчасно вжив цілий ряд заходів, спрямованих на подолання кризових явищ і оздоровлення економіки. При сприянні держави здійснювалася концентрація виробництва, встановлювався контроль за випуском продукції, її реалізацією та цінами. Все це робилося з допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв тощо. Під час кризи виникли і діяли змішані державно-приватні підприємства.

Виходу із кризи сприяла зовнішньоекономічна політика держави. У 1931 р. було створено «стерлінговий блок» 25-й держав. Саме вони допомогли Англії подолати економічну кризу. Оздоровленню економіки сприяла також ліквідація у 1931 р. золотого стандарту фунта стерлінга.

Економічна криза в Німеччині призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі із А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя.

На кошти держави було розгорнуто будівництво автострад, що дозволило відразу різко скоротити чисельність безробітних та пожвавило будівельну індустрію.

Із середини 30-их років основна увага була зосереджена на прискореному розвитку військової промисловості. Однак свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією. Найкращі умови для розвитку отримали виробники металу, палива, хімічних речовин, але не готової продукції, не товарів широкого вжитку. Вийшло так, що не виробники кінцевої продукції, які стоять найближче до споживача, а виробники сировини (вугілля, залізної руди) та напівфабрикатів (чавуну, сталі, коксу і т. ін.) почали визначати стратегію розвитку німецької економіки. Це призвело до занепаду експортних галузей, а зовнішня торгівля жорстко контролювалася. Зменшувалася залежність країни від імпорту.

Доцільно відзначити, що такий комплекс заходів прискорив вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно його перевищено. Скоротилося безробіття. Однак в цілому економіка Німеччини потрапила у зачароване коло: пріоритетний розвиток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що працювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військових галузей.

Список використаної літератури

 

1. Васильев В.С. Франклин Д.Рузвельт и Джон М. Кейнс: экономическая политика в годы «Великой депрессии»/ В.С.Васильев // США. Канада: экономика, политика, культура. -2001. -№ 11. — С. 96-112

2. Голубович В.И. Экономическая история зарубежных стран. — Минск: Экоперспектива,1998.- с.322-330

3. Гусморіно П. Основні причини великої депресії/ Пол Гусморіно // Пропозиція. -2002. -№ 2. — С. 108-110

4. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія держави: Україна і світ: Підручник. – К.: Вікар, 1995 — с. 194-207

5. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. А. Філіпенка. – К.: Наук, думка, 1992. — с. 309-315

6. Прескотт Э. Некоторые соображения по поводу Великой депрессии // Проблемы теории и практики управления. -2005. -№ 3. — С. 6-11

7. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций /Под ред. В. Голубовича. – Минск: Экоперспектива, 1998. – 434 c.