Вступ.

1. Самоуправління менеджера, його сутність та поняття.

2. Саморегуляція менеджера як умова успішного самоуправління.

Висновки.

Списк вкиористаної літератури.

Вступ

Під самоуправлінням слід розуміти автономне функціонування будь-якої організаційної системи (підсистеми), що наділяється правом прийняття рішень щодо внутрішніх проблем діяльності, і в якій зливаються дорадчі, виконавські і виконавчі функції.

До принципів самоуправління можна віднести:

— поєднання представницької і прямої безпосередньої демократії;

— поєднання державних і громадських начал в управлінні;

— поєднання централізованого управління і самостійності, автономії місць, самодіяльності колективів, ініціативи громадян.

Особистість менеджера має винятково велике значення для управлінської діяльності, адже саме його індивідуально-психологічні властивості визначатимуть, як будуть вирішені ті задачі, що поставатимуть перед ним, чи виявить він себе відповідальним, ініціативним, самостійним працівником, чи зможе вийти із складних та незвичних ситуацій, чи всіх зусиль докладатиме для успіху, чи зуміє зацікавити та організувати інших для спільної роботи на благо загалу.

Серед цих якостей особливою важливою є здатність до саморегуляції – необхідної риси плідної діяльності менеджера, яка забезпечує гармонійність функціонування різних властивостей особистості. Тільки за умови ефективної організації менеджером власної поведінки та діяльності можна досягти значних результатів в управлінні виробництвом та іншими людьми.

Для осмислення окреслених питань велике значення мають наукові праці, у яких розкриті психологічні аспекти змісту управління (А.Л.Журавльов, Л.М.Карамушка, А.Файоль, М.Х.Мескон, Ф Хедоурі, М.Альберт та інші), місце та роль керівника в управлінському процесі (В.М.Шепель, В.І.Маслов, В.С.Пікельна, С.Г.Молл, В.П.Казмиренко, С.Г.Москвичов та інші), зміст методів та форм підготовки кадрів у різних соціальних сферах (В.А.Семиченко, Н.Л.Коломінський, С.Д.Максименко, І.В.Сингаївська, В.М.Шепель, В.Зігерт, Л.Ланг та ін.), сутність, види, функції та етапи саморегуляції (О.О.Конопкін, К.О.Абульханова-Славська, М.Й.Боришевський, О.В.Винославська, Н. М. Пейсахов та інші).

Головною ланкою самоуправління вважаються наради, народний контроль, залучення трудящих до розробки і прийняття рішень, розширення колегіальності в управлінні.

Як показує досвід деяких європейських країн з розвинутою ринковою економікою, умовою ефективного самоуправління є прагнення органів самоуправління до співпраці з адміністрацією підприємства, тобто прагнення бути не тільки опонентами, але й партнерами у вирішенні соціальних та економічних проблем. Самоуправління повинно бути організоване таким чином, щоб не затягувались строки прийняття управлінських рішень, своєчасно усувалися конфлікти. Реальне самоуправління передбачає високий рівень професіоналізму членів колективу, високий ступінь суспільної свідомості і організаційної культури.

1. Самоуправління менеджера, його сутність та поняття

Дуже часто не складність проблем, а нестача часу на розв'язання їх є головною причиною незадоволеності результатами діяльності ділової людини. За таких обставин у пригоді може стати самоменеджмент. Самоменеджмент — це послідовне та цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці для того, щоб оптимально й ефективно використовувати свій час.

Головна мета самоменеджменту полягає в тому, щоб максимально використовувати особисті можливості, усвідомлено управляти ходом свого життя (самовизначатися) й переборювати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті. Кожній людині взагалі, й особливо тій, котра готує себе до роботи менеджера, насамперед необхідно вміти перетворити ситуацію, для якої типова невпорядкованість дій, зумовлена зовнішніми обставинами, у ситуацію цілеспрямованих і здійсненних завдань. Навіть тоді, коли на вас з усіх боків звалюються різні завдання і робота вас поглинає, ви зумієте завдяки послідовному плануванню часу й використанню методів наукової організації праці краще здійснювати свою діяльність, щодня виділяючи резерв часу для справді керівних функцій.

На жаль, багато менеджерів занадто орієнтовані на процес діяльності, а не на його результати. При такому підході вони вважають за краще правильно робити справи замість того, щоб робити правильні справи; вирішувати проблеми замість того, щоб створювати творчі альтернативи; зберігати засоби замість того, щоб оптимізувати використання їх; виконувати обов'язок замість того, щоб домагатися результатів; зменшувати витрати замість того, щоб підвищувати прибуток.

Щоденне розв'язання різноманітних завдань і проблем можна подати у вигляді ланцюга різних функцій, що знаходяться у відповідній взаємозалежності між собою і, як правило, здійснюються у визначеній послідовності. Процес самоменеджменту в аспекті послідовності виконання конкретних функцій може охоплювати шість фаз: постановка мети — аналіз і формування особистої мети; планування — розроблення планів і альтернативних варіантів своєї діяльності; прийняття рішень щодо конкретних справ; організація і реалізація — впорядкування розпорядку дня й організація особистого трудового процесу з метою реалізації поставлених завдань; контроль — самоконтроль і контроль підсумків (у разі необхідності — коригування мети); інформація і комунікації — фаза, властива певною мірою всім функціям, тому що і комунікації, й обмін інформацією необхідні на всіх фазах самоменеджменту (рис. 1).

Зауважимо, що окремі функції не обов'язково виконуються в чіткій послідовності одна за одною, як це подано в моделі, а можуть багаторазово переплітатися.

Оволодіння мистецтвом самоменеджменту дає такі переваги: виконання роботи з меншими затратами; краща організація праці; менше поспіху і стресів; більше задоволення від роботи; активна мотивація праці; підвищення кваліфікації; зниження завантаженості роботою; зменшення помилок при виконанні своїх функцій; досягнення професійної і життєвої мети найкоротшим шляхом.

Ви маєте навчитися: раціонально використовувати свій час; мислити цілеспрямованими категоріями і працювати відповідно до поставленої мети; за допомогою планування набувати впевненості в собі та звільнятися від стресів; щодня домагатися успіхів і знаходити вільний час (не менше години).

Дейл Карнегі у своїй знаменитій книзі "Як знаходити друзів…" однозначно стверджує: "Самовдосконалення — насамперед". Для того щоб управляти іншими, необхідно спочатку навчитися управляти собою.

До характерних рис керівника, який добре управляє собою, належать такі: здорове тіло, відсутність шкідливих звичок, енергійність і життєстійкість, спокійний і врівноважений підхід до життя та роботи, спроможність переборювати стреси, ефективне використання часу та ін. Слід пам'ятати, що всі аспекти управління взаємозалежні.

Загальносистемні аспекти самоменеджменту полягають в обґрунтуванні, по-перше, феномена самоорганізації як нової якості при децентралізованому керуванні, і особливо при самоврядуванні.

По-друге, що така ситуація являє собою розмитий і якийсь безперервний процес некерованості, інакше кажучи, процес, названий І. Пригожиним більшим безладдям (хаосом), слабо піддаються контролю й керуванню, що характеризує погляд на класичні концепції, як на виживанні багато в чому себе. Самоменеджмент у цьому випадку стає неоднозначним і тому найбільше відповідає своєму споконвічному призначенню — організовувати будь-які процеси, передаючи реалізацію функціонерам.

Сучасний менеджер в усьому світі сприймається як ефективний, інноваційний керівник = лідер + влада + стиль роботи + кар'єру. Менеджер повинен мати широкий кругозір і системне нестандартне мислення з питань внутрішнього взаємозв'язку, факторів корпорації й взаємодії останніх із зовнішнім середовищем. Він повинен мати високі загальнолюдські якості й психологічні здатності, мати здатності йти на розумний і зважений ризик, уміти здійснювати бізнес — проектування, розробляти, коректувати й здійснювати бізнес. Уміти здійснювати маркетингові дослідження, прогнозувати розвиток організації з урахуванням потреб і заняття в ньому нових інноваційних ніш[8, c. 153-155].

Особисті якості менеджера. Менеджерові необхідно мати:

· спрагу знань, професіоналізм, новаторство й творчий підхід до роботи;

· завзятість, упевненість у собі й відданість справі;

· нестандартне мислення, винахідливість, ініціативність і здатність генерувати ідеї;

· психологічні здатності впливати на людей;

· комунікабельність і почуття успіху;

· емоційну врівноваженість і стійкість до стресу;

· відкритість, гнучкість і легку пристосовуваність до змін, що відбуваються;

· ситуаційне з і енергію особистості в корпоративних структурах;

· внутрішню з до саморозвитку й самоорганізації;

· енергійність і життєстійкість;

· схильність до успішного захисту й настільки ж ефективному нападу;

· відповідальність за діяльність і за ухвалені рішення;

· потреба працювати в колективі й з колективом.

Більшість видів діяльності у сфері менеджменту вимагають високого індивідуального розвитку. В міру того як зростає ступінь змін, виникає потреба розвивати свій творчий потенціал. За таких умов менеджерам необхідно підтримувати свій рівень, незважаючи ні на що. Праця менеджера, що постійно змінюється і висуває нові вимоги до нього, передбачає високу здатність до саморозвитку.

Саморозвиток необхідний і для тих, хто збирається переходити на більш престижну роботу або перебуває між двома важливими етапами своєї кар'єри, тобто щоразу, коли менеджеру необхідні найбільша сприйнятливість, енергійність або винахідливість. До саморозвитку спонукають такі бажання, як досягнення службової кар'єри; більш ефективне виконання поточної роботи; більше задоволення від роботи, життя та ін.

2. Саморегуляція менеджера як умова успішного самоуправління

Успішний перехід до ринкової економіки значною мірою залежить від ефективності управлінської діяльності та розв’язання управлінських задач. Ефективність управлінської діяльності тепер найчастіше пов’язують із особистістю менеджера. Численними дослідженнями підтверджено, що успішна саморегуляція особистості є впливовим фактором успішності професійної діяльності. Але проблема формування здатності до особистісної саморегуляції чинних і майбутніх менеджерів досліджується недостатньо.

Особистісна саморегуляція презентує міру власної активності особистості і забезпечує можливість її реалізації, враховуючи актуальні й потенційні можливості людини не лише в організації та перетворенні оточення, але і в організації та управлінні власними діями і поведінкою. Дисертант визначає особистісну саморегуляцію як складне системне явище, котре включає змістовий, процесуальний компоненти та самооцінку особистості.

Змістовий аспект особистісної саморегуляції відображує джерела активності особистості, спонукальні психологічні сили, які актуалізують її, надають їй певного напрямку та зумовлюють саме такі дії, незалежно від зовнішніх умов і факторів.

Процесуальний аспект саморегуляції визначає якісно різні, але однакові за рівнем досягнень варіанти регуляції менеджером поведінки та діяльності. До стильових особливостей саморегуляції належать індивідуально-типові властивості регуляторних процесів, що реалізують основні складові системи саморегуляції (планування, моделювання, програмування, оцінка результатів), а також регуляційно-особистісні чи інструментальні властивості – самостійність та гнучкість.

Самооцінка визначає емоційні та мотиваційні стани, впливає на вибір власних цілей, зумовлює характер оцінки та відношення особистості до досягнутих нею результатів.

Психологічний аналіз діяльності менеджера дав можливість установити такі її особливості: складність, багатоаспектність, багатофакторність, напруженість, різноплановість, полідетермінованість, численність різноспрямованих функцій управління, своєрідність управлінських ситуацій. Така діяльність ставить підвищені вимоги до виконавця, до його вмінь, здібностей, якостей, до здатності брати на себе відповідальність за цю діяльність і утримувати її. Особистість менеджера постає важливим фактором успішності управлінської діяльності, адже її індивідуально-психологічні властивості, мотиви, ставлення, позиція тощо впливають на бажання та можливості виходити за межі ситуації, змінювати її та своє місце у ній. Для кожної особистості характерний найбільш комфортний та зручний для неї спосіб здійснення діяльності, що позначається на індивідуальному стилі, стратегії саморегуляції..

Серед цих властивостей було встановлено визначальну роль здатності менеджера організовувати та впорядковувати власну діяльність, що забезпечується особливостями саморегуляції. Окремі якості самі по собі не можуть гарантувати високу успішність в управлінській діяльності. Значних результатів можна досягти лише за умови ефективної саморегуляції, котра є інтегративним механізмом діяльності. Саме тому усталеність власної діяльності менеджера, його саморегуляція виступає на чільне місце серед чинників, які зумовлюють успішність управління.

Порівняльний аналіз інтегративних показників змістового компоненту особистісної саморегуляції дав можливість виявити розбіжності між успішними та неуспішними менеджерами, а саме:

а) потреба в активності має високий рівень розвитку в успішних менеджерів та низький у неуспішних;

б) мотивація досягнення та мотивація уникнення невдач в успішних менеджерів має високий рівень, у неуспішних – низький. Для успішних менеджерів є характерною перевага мотивації досягнення над мотивацією уникнення; для неуспішних – навпаки;

в) в успішних переважає спрямованість на справу, у неуспішних – на взаємодію;

г) цільова перспектива в успішних менеджерів узгоджена, і вони добре усвідомлюють зв’язок майбутніх подій із минулим і теперішнім, найбільш значущим для них є теперішнє та майбутнє. У своїх діях вони більше спираються на те, що необхідно зробити у найближчий час. Для неуспішних менеджерів характерними є неузгодженість і глобальність у формулюванні цілей, їх слабка диференційованість та нереалістичність. Більшість їх прагнень націлені на далеке майбутнє;

д) успішним менеджерам притаманна адекватна, або адекватна з тенденцією до завищення самооцінка. В неуспішних менеджерів адекватна самооцінка спостерігається лише у 25 %. Середній показник самооцінки в успішних менеджерів відповідав рівню адекватної з тенденцією до завищення, у неуспішних – адекватної з тенденцією до заниження.

На основі порівняльного аналізу інтегративних показників процесуального компоненту особистісної саморегуляції успішних і неуспішних менеджерів виявлено певні розбіжності між ними. В успішних менеджерів переважають високі та середні рівні, у неуспішних найбільш представлений середній рівень.

Висновки

Сила сучасного менеджменту, його ядро, складається з одного боку, у тім, що він бере свій початок від людини, його потреб і цілей, від перетворення знань, досвіду й досягнень науково технічного прогресу в продуктивну силу. З іншого боку, рушійна сила сучасного менеджменту, як видима, так і невидима полягає у творчому застосуванні інформаційних технологій.

Самоменеджмент, а більше правильне самоврядування — самостійність і особисте керування самим собою. Ефективне самоврядування зв'язане як з людською природою, так і організацією, соціальним керуванням.

Роль, місце в структурі, масштаби участі, ресурсоємність відносин і т.д. кожної сутності визначається самоменеджментом, тимчасово забезпечуються й контролюються. Метою самоменеджменту може вважатися тимчасове забезпечення відносин, або "взаємодопомога в умовах взаємозалежності" , або "допомога без залежності" .

Світовий досвід у реалізації принципів самоменеджменту:

1. Потреба у взаємних рішеннях, підготовлених кваліфікованими лояльними кадрами, тому що багато хто з них у цей час займаються лише "критиканством" .

2. Гнучкість у рішеннях, необхідна для компенсації втрат в одному, із придбаннями в іншому.

3. Темпи до повної реалізації програми.

4. Не можна йти в занадто швидкому темпі.

5. Доведення до відомості мас про з виникнення проблем, їхня ущербність, свої зміни, витрати й т.д.

6. Зібраність.

7. Створення таких структур, які розширюють вибір і стимули, поліпшують створення загального добра.

Списк вкиористаної літератури

1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн.: Навч.-метод. Видання. — К.: Либідь, 2003.

2. Грищенко В. О., Архипов О. Г., Журомська Л. М. Самоменеджмент: Навч. посіб. — Луганськ : Видавництво СНУ ім. В.Даля, 2006. — 192с.

3. Комар Ю. М. Самоменеджмент навчання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — Донецьк : ДІРСП, 2005. — 132с.

4. Лукашевич Н. Самоменеджмент. Теория и практика: Учебник. — К. : Ника-Центр, 2007. — 344с.

5. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере. — Х. : ОКО, 1998. Кн. 1 : Деловая карьера: путь к успеху. — 126с.

6. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 2 : Практикум деловой карьеры. — 327с.

7. Русинов Ф. Менеджмент и самоменеджмент в системе рыночных отношений: Учеб. пособие / Федор Михайлович Русинов (ред.). — М. : ИНФРА-М, 1996. — 351с.

8. Сухова И. М. Самоменеджмент студента: Практ. пособие для студ. и преподавателей — М. : АНМИ, 2001. — 92с.

9. Хроленко А. Самоменеджмент: Для тех, кому от 16 до 20. — М. : Экономика, 1996. — 139с.

10. Шипунов В.Г., Кишкель Е.Н. Основы управленческой деятельности. М.: Смысл , 2000. – 359 с.