Вступ

1. Моральні і правові норми

2. Категорії професійної етики

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Зміст моралі, моральних норм визначається історичними умовами життєдіяльності та світоглядом людини, життєвими потребами, інтересами, становищем у суспільстві.

У конкретних умовах життєдіяльності у моралі конкретизується загальнолюдське, яке залежить від поглядів, світогляду тих людей, які користуються певними моральними гаслами. Світогляд формується системою поглядів на навколишнє середовище, самим суспільством, людським буттям, а також обсягом і глибиною мислення особи. Зрозуміло, що носієм світогляду є людина, а фундаментом — загальнолюдський зміст.

Основою загальнолюдського змісту світогляду є загальнолюдська мораль, яка виявляється у загальнолюдських елементах поведінки, універсальних принципах загальнолюдської моралі. Слід зазначити, що ці елементи поведінки та принципи втілюються у життя не у період її формування, а значно пізніше, з набуттям людиною життєвого досвіду.

Загальнолюдська мораль містить у собі елементи (компоненти), на які впливають взаємовідносини людей на різних стадіях розвитку суспільства. Ці загальнолюдські елементи протягом багатьох епох були стабільні, їхній моральний зміст практично не змінювався. Це моральна скарбниця і наслідок величезних надбань людства.

1. Моральні і правові норми

Ми зосереджуватимемо увагу на моральних та правових нормах, їхній єдності і відмінності. Думається, що існує третій вид цих норм: морально-правові (тобто норми моралі, які закріплені у праві). Адже не кожна юридична норма збігається з відповідною моральною нормою. На мою думку, зворотної залежності також не існує. Тому морально-правові норми, думається, виступають основним регулятором службових відносин у системі МВС, одним із важелів механізму міліцейської етики.

У науковій літературі даються різноманітні визначення моральних та правових норм.

З моєї точки зору, моральна норма — це правило поведінки особи, яке має загальний характер, встановлюється суспільством у процесі його еволюційного розвитку, санкціонується громадською думкою (осудом) з метою регулювання службових і суспільних відносин та забезпечується альтернативною поведінкою.

Право є більш динамічною системою, ніж мораль. Правові норми швидше пристосовуються до зміни суспільних відносин, але і швидше старіють та потребують змін, не охоплюють поведінки людей через сувору регламентованість. Моральні норми, яким не властива детальна регламентація та конкретизація, створюються століттями, вони передаються з покоління в покоління, перетворюються у звичаї, загальноприйняті правила та цінності, які міцно вкорінюються у свідомості людей, Тобто їм властива еволюційність. Штучно створені моральні норми у суспільстві не приживаються[1].

Засобами забезпечення моральних норм є громадська думка, громадський осуд. Вони відіграють особливу роль у період розвитку демократії.

Моральні норми утверджують та підтримують певні соціальні цінності, орієнтують особу шляхом повелінь і заборон на їх практичне здійснення соціальне санкціонованим способом. Це забезпечує альтернативу вибору поведінки залежно від свідомості особи.

Отже, складна система моральних норм включає в себе відповідні правила, зразки поведінки, цінності, оцінки та мотиви створює певний моральний порядок. Норми моралі тоді стають ефективними, коли вони діють спільно з правом у взаємному нормативному і психологічному погодженні. Переслідуючи однакову мету, завдання і принципи, стають загальним правилом поведінки людини. Це засвідчує їхній неантагоністичний характер[2].

Як правило, всі норми права приймаються з урахуванням моралі, справедливості. Відтак право в широкому розумінні є моральним явищем.

Як правова, так і моральна норма має свою структуру. З нашої точки зору, структура моральної норми — це об'єктивно зумовлена потребами морального регулювання її внутрішня організація в поділі на складові елементи та в певних зв'язках між ними. Такими елементами моральної норми є диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозиція — частина норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Це — центральна, основна частина моральної норми, яка описує дозволену (можливу), обов'язкову (необхідну) чи заборонену (недопустиму) поведінку суб'єкта.

Гіпотеза — це частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини позначаються поняттям «моральні явища». Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулювання диспозиції моральної норми.

Санкція — частина норми, в якій зазначаються заходи громадського осуду у випадку невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійснення диспозиції моральної норми.

Моральна норма опирається і на такий вид санкції, як самоосуд. Санкція, караюча функція виконується в моралі громадською думкою (зовнішній примус) і судом совісті (внутрішній примус) Звичайно, у праві самоосуд чи суд сумління для санкції основної ролі не відіграють, хоча це і враховується при розв'язанні конкретної справи.[3]

Крім обов'язкових елементів моральної норми, існують ще й факультативні, зокрема, заохочення та оцінка.

Заохочення — це частина норми, в якій зазначаються певні цінності, блага. Суб'єкт може отримати їх у випадку добровільного здійснення ним диспозиції норми. Оцінка не може бути ототожнена з санкцією. Санкція —це наслідок конкретної дії, яка порушує норми моралі, а оцінка може бути дана поведінці людини в цілому як характеристика особи.

У свідомості людей моральні норми розрізняються за:

характером диспозиції — уповноважуючі (дозволяючі) вказують на права, на можливу поведінку суб'єктів, містять схвалення певних мотивів поведінки; зобов'язуючі вказують на необхідну з точки зору суспільства поведінку; заборонні вказують на недопустиму, недозволену поведінку, зобов'язують особу утримуватися від шкідливих як для суспільства, так і для себе вчинків;

норми повсякденної поведінки орієнтують особу на втілення в її практичній діяльності певних соціально-моральних цінностей, відображають наукові потреби у вигляді добрих цілей, активізують та організують індивідуальну мотивацію, зобов'язують здійснювати позитивні дії;

позиційні визначають правомірність дій громадян, певним чином дотримання конкретно визначеної орієнтації; альтернативні передбачають декілька варіантів дій особи, оцінка їх у кожному випадку буде ідентичною, причому вибір однієї дії виключає в такому випадку інші; обмежувальні полягають у граничних діях особи, оцінювання — неоднозначне залежно від ступеня здійсненого;

сферою територіальної дії (загальні, локальні); дією на коло суб'єктів (загальні діють на всіх однойменних суб'єктів; спеціальні діють на певну групу однойменних суб'єктів, виняткові у передбачених мораллю випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Що стосується морально-правових норм, то вони докладного аналізу не потребують, оскільки достатньо висвітлені у юридичній літературі як правові норми.[4]

2. Категорії професійної етики

У теорії професійної етики велике значення мають такі категорії, як моральний ідеал, моральна оцінка, моральні почуття, моральні погляди, моральні якості, моральна діяльність, моральні відносини, сфера дії моралі, моральні цінності, моральний конфлікт, моральний вибір, моральна культура, моральний обов'язок, моральні вимоги, моральне переконання, моральна свобода, етичне мислення, моральні потреби, моральний вчинок, моральна свідомість та ін. Моральні категорії ніколи не мають логічно закінченого змісту. Кожна людина, кожна історична епоха вкладають свій зміст у ці поняття.

Розгляньмо деякі із цих категорій. Особливе місце серед них посідає моральний ідеал. Він є абстрактним, уявним. Це — зразок моральної поведінки, до якої прагне людина. Це — орієнтир, який визначає спрямованість цілей. Це — комплексна, гранично узагальнена норма, яка діє лише, будучи глибоко засвоєною, прийнятою, опосередкованою індивідуальною свідомістю. Це — синтез теперішнього, минулого і бажаного майбутнього. Прикладом у цьому випадку може слугувати прагнення українського народу до побудови незалежної, суверенної держави.[5]

На мій погляд, моральний ідеал — це сукупність високих моральних якостей, притаманних конкретній особі або суспільній групі, які є орієнтиром у їхній життєдіяльності. Слід підкреслити, що моральний ідеал постійно оновлюється, змінюється, доповнюється дедалі новими моральними вимогами.

Практичне застосування у всіх сферах життя суспільства має така категорія, як моральна оцінка. Предметом її є вчинок, дія, бездіяльність, висловлювання тощо.

На мою думку, моральна оцінка — це ставлення суб'єкта, до існуючих моральних принципів і норм, а також до здійснюваних моральних вчинків.

У професійній діяльності особи, зокрема працівника органів внутрішніх справ, одну із провідних ролей відіграє моральна свобода. Вона передбачає такий вибір поведінки, який відповідає як суспільним вимогам моралі, так і внутрішнім переконанням індивідуума.

Вважаю, що моральна свобода — це вільний вибір людиною варіанту її поведінки у конкретній ситуації з усвідомленням вимог моральних норм і принципів та відповідальності за свої дії.

Професійна діяльність особи значною мірою визначається її моральними звичками, тобто встановленим способом поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції; соціальною послідовністю у здійсненні моральних вчинків; готовністю до правильного вчинку, умінням без роздумів підпорядковувати особисте суспільному, у критичній ситуації сміливо йти назустріч небезпеці, виконати завдання; єдністю внутрішнього настрою (потреби, устремління) і зовнішнього способу робити певним чином, що є характерною рисою стійкості моральної поведінки.

Думається, що моральна звичка — це вироблені послідовні, стабільні дії особи у різних ситуаціях відповідно до моральних норм і рівня моральності.

Про моральний вчинок говорять, що це — спонукання особи до тієї чи іншої дії, схвалення чи осуд з точки зору морального критерію, «пов'язуюча ланка» у системі моральної свідомості та відношень, момент поведінки.

Видається, що моральний вчинок — це заснована на вимогах позитивної моралі звичайна, властива особі поведінка у конкретнихжиттєвих ситуаціях.

Основними складовими елементами морального вчинку є мотив та намір, які тісно пов'язані з поведінкою, моральними почуттями, моральними переживаннями тощо. Слід зауважити, що кожна особа має власний мотив чи намір у скоєні вчинку, які в свою чергу, як відомо, класифікуються як моральні та аморальні.

Основним мотивом вчинку є переконання. Моральні переконання — це невід'ємна індивідуальна гідність особи, важлива ланка, яка пов'язує почуття і знання, волю і поведінку.

Моральні переконання можуть передаватися іншій особі, а здебільшого вони формуються у кожної особи самостійно. І формування залежить від життєвого досвіду, рівня соціальної культури, особистих моральних якостей, наукового світогляду тощо.

 Важливою категорією моралі є також моральний обов'язок людини. Про нього багато пишуть. Зокрема вважають, що моральний обов'язок передбачає поєднання зовнішньої поведінки та її внутрішніх спонукань, їхню органічну єдність, це він відображає суспільну необхідність у вигляді певних моральних вимог, які висуваються до окремої особи та особою до суспільства.

Моральний обов'язок — це необхідність певної поведінки суб'єктів, що ґрунтується на моральних вимогах у певних конкретних життєвих ситуаціях.

Із морального обов'язку особи випливає її моральна відповідальність, під якою розуміють відповідальність за вибір форм поведінки, діалектичну єдність об'єктивних, суспільне значимих і суб'єктивних, особистих елементів, міру того, наскільки глибоко вимоги усвідомлені самою особою і стали ціннісною орієнтацією у діяльності та поведінці.

З моєї точки зору, моральна відповідальність — це вкорінений у загальнолюдських цінностях і забезпечуваний громадською думкою моральний обов'язок особи визнати у випадках неналежної поведінки правомірність позбавлення її певних цінностей.

Моральна відповідальність не знає відомчих та службових бар'єрів, її не можна дозувати «від і до», і якщо людина лише споглядає недоліки навколо себе, то виявляє тим самим відсутність моральної культури, яка відбиває цілісність її морального обличчя. Отже, моральна відповідальність повинна наступати у будь-якому випадку діяльності особи чи її бездіяльності.

Розгляньмо таку моральну категорію, як моральна свідомість. Під нею розумітимемо систему понять, поглядів, уявлень та почуттів особи на загальнолюдські цінності, а також діяльність, пов'язану з вимогами моральних норм.

Думається, що моральна свідомість має такі елементи:

1.    За змістом моральних поглядів: інформаційний(когнітивний) — знання моральних норм; оціночний(аксіологічний) — оцінка моралі; регулятивний — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої моральними нормами.

2.    За формою (способом) відбиття моральної дійсності: поняття про моральні явища; моральні погляди;моральні уявлення; моральні почуття.

3.    За територіальною поширеністю: загальна моральна свідомість; локальна (місцева, релігійна) моральна свідомість.

4.    За рівнем відбиття моральної дійсності: моральнапсихологія; моральна ідеологія.

5.    За суб'єктами (носіями) моральної свідомості: індивідуальна; колективна: а) суспільна, загальносоціальна (загальнонародна); б) національна; в) класова; г) групова.

Моральна свідомість особи тісно пов'язана з моральними потребами. Це — моральна цінність не людини, а норми. З точки зору останньої, оцінюється і все інше, в тому числі людина.

Тому моральні потреби особи — це життєво важливий комплекс соціальних цінностей, необхідний для всебічного розвитку особи та людського спілкування.

Моральні потреби постійно змінюються, оновлюються залежно від розвитку суспільства. Вони не знають меж, із часом, із появою нових цілей, можливостей та мотивів ускладнюються.

В етичній теорії існує така категорія, як моральний конфлікт.

Моральний конфлікт визначається по-різному, зокрема, як зумовлене різним чином усвідомлення гострого протиріччя думок, інтересів, установок, способів досягнення мети різними людьми чи групами, які співпрацюють або безпосередньо спілкуються; як суспільний процес, в якому індивід (група) прагнуть "досягти мети (задоволення потреб, реалізація інтересів) шляхом ліквідації, знищення чи підкорення особі іншого індивіда (групи), котрий переслідує Ідентичні цілі, як ситуація, в якій суб'єкт діяльності поставлений перед необхідністю вибрати одну із двох взаємно виключених форм поведінки, або одну із двох моральних цінностей.

У моєму розумінні, моральний конфлікт — це така ситуація, в якій сторони, що активно розв'язують проблему, стали на шлях приниження гідності та інших моральних якостей один одного.

Психологічна, духовна напруженість зростає у такому ряді конфліктів: міжморальною і позаморальною вимогами до поведінки; між двома моральними вимогами (між вимогами двох різних систем моралі та між вимогами однієї і тієї ж системи моралі). Моральний конфлікт остаточно долається не в момент прийняття рішення, переваги в цілях і засобах, а в процесі реалізації цього рішення на практиці, ліквідації чи зміни тієї ситуації, яка його зумовлює.[6]

У реальному житті часто-густо мовлять про етичне мислення, його культуру та рівень. Воно характеризує людину і визначає ступінь її моральної культури, професійної моралі. Етичне мислення передбачає уміння оперувати моральними поняттями та оцінками, мотивувати поведінку та вчинки, давати моральні оцінки і характеристики суспільним явищам. Етичне мислення опирається на такі постулати чи парадигми: мораль є там, де є духовно-практичне ставлення суб'єкта моралі до дійсності, моралі немає там, де відсутня «автономія людського духу»; загальнолюдським чинником морального спілкування є золоте правило моральності: «Чого не хочеш сам, не бажай іншому»; необхідним атрибутом є принцип толерантності, терпимості до висловлювання іншої людини, повага до самостійності вибору поведінки; «добро сильніше від зла»; мораль неминуча цінність людської культури, яку потрібно берегти, примножувати, можлива й екологія моральності; сучасне людство може загинути від бездуховності, спричиненої девальвацією моральних цінностей у результаті зростання жорстокості.

У зв'язку із цим виникає проблема моральної якості особистості.       В. Блюмкін запропонував систематизацію моральних якостей особистості. Спочатку він виділяє чотири типи моральних якостей, які мають найбільш чітко виражений моральний зміст 1) почуття солідарності і товариськості, усвідомлення обов'язку і відповідальності; 2) гуманістичні якості (людяність, доброзичливість, благородство, чуйність, делікатність, свідомість, почуття власної гідності, гордість, скромність та ін.); 3) комплексні якості, які характеризують здійснення особою основних цілей морального регулювання у їх єдності та взаємозв'язку (моральна активність, справедливість та ін.); 4) якості, пов'язані з особливостями морального регулювання поведінки (почуття честі, сорому, чесність, порядність, принциповість, щирість, моральна чистота та ін.).

У нашому дослідженні видається більш доцільним класифікувати моральні якості на позитивні та негативні. У свою чергу як одні, так й інші умовно можна розподілити на два види: загальні і спеціальні (зокрема, професійні). Наприклад, до загальних позитивних моральних якостей належать, чесність, порядність, ввічливість, тактовність, доброзичливість, охайність, вихованість, терпіння, гуманізм; до спеціальних позитивних моральних якостей — ерудованість, компетентність, принциповість, людяність, стриманість, рішучість, сміливість, уважність, чуйність, самокритичність тощо.

Загальні негативні моральні якості, як думається, охоплюють нечесність, пияцтво, неуважність, заздрість, цинізм, наклепництво, мстивість, підступність, ненависть та ін. Спеціальні негативні моральні якості складаються з халатності, грубіянства, зловживання, користолюбства, черствості, байдужості, неуважності, лицемірства, бюрократизму, брутальності, кар'єризму, чванства, зради (інтересам служби) зазнайства, боягузтва, фарисейства та Ін.

Умовність такого поділу цілком очевидна. Одна і та ж моральна якість (наприклад, хитрість) може бути в кожній із цих чотирьох груп. Але ми виходимо з того, де та чи інша якість найбільше виявляється. Наше завдання полягає у дослідженні здебільшого спеціальних (професійних) моральних якостей (як позитивних, так і негативних).

Висновок

На основі вищенаведених міркувань слід сформулювати визначення моральної культури юриста. Вона полягає в умінні володіти моральними категоріями при виконанні службового обов'язку, рівень яких забезпечує формування високих професійних якостей.

Тобто моральна культура визначає єдність щонайменше двох суспільних явищ культури та моралі. Це означає, що моральна культура відображає моральну цінність культури, вона розкриває глибинні взаємозв'язки між культурою і мораллю, є загальнолюдським у моралі і невід'ємною частиною соціальної культури.

Зміст моральної культури юриста полягає в органічній єдності моральних норм і якостей, а також принципів службової діяльності. Крім того, важливу роль відіграють моральна свідомість, моральна активність та моральність нормативної регуляції дій які здійснює юрист.

Будучи одним із важливих компонентів юридичної деонтології, моральна культура юриста становить систему створення, збереження, обміну і використання моральних цінностей і за допомогою норм, принципів, категорій етики сприяє формуванню індивідуальної правосвідомості правника.

 Моральна культура юриста є, з одного боку, наслідком людського спілкування, з іншого — вона остаточно виявляється лише у процесі цього спілкування. У спілкуванні встановлюється духовно-практичний зв'язок між людьми, який характеризує зміст контактів, взаємодії і взаємовпливу людей.

Отже, моральна культура юриста виявляється в активній творчо-правовій діяльності. Вона пронизує культуру юридичних дій, є основою особистої професійної поведінки юриста.[7]

Список використаної літератури

1. Біленчук П.Д. Правова деонтологія : Підручник для вищ. навч. закл./ За ред. П.Д.Біленчука; Федерація профспілок України, Академія праці і соц. відносин; ВГО "Нова генерація"; Львів. ін-т внутр. справ; Нац. академія проблем людини. -К.: Атіка, 1999. -318 с.

2. Бризгалов І.В.   Юридична деонтологія : (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. -К.: Б.в., 1998. -42 с.

3. Гребеньков, Геннадій Васильович   Юридична етика : Навчальний посібник/ Геннадій Гребеньков, Дмитро Фіолевський,; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2004. -209 с.

4. Гусарєв, Станіслав Дмитрович   Юридична деонтологія : (Основи юридичної діяльності: теоретичні, практичні та деонтологічні аспекти): Науково-метод. та навч. посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров. -К.: ВІРА-Р, 1999. -505 с.

5. Кобликов А.С.  Юридическая этика : Учебник для вузов/ Александр Семенович Кобликов,. -М.: НОРМА: Инфра-М, 1999. -159 с.

6. Лозовой В.О.  Професійна етика юриста/ Нац. юридична акад. України ім. Я. Мудрого . -Х.: Право, 2004. –171 с.

7. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология : Учебник/ Под ред. О.Ф.Скакун, . -Х.: Основа, 1999. -304 с.

8. Сливка С. Професійна культура юриста (теоретико-методичний аспект)/ Степан Сливка. -Львів: Світ, 2000. -333 с.

 

---

[1] Гусарєв С. Д. Юридична деонтологія : (Основи юридичної діяльності: теоретичні, практичні та деонтологічні аспекти): Науково-метод. та навч. посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров. -К.: ВІРА-Р, 1999. -25 с.

[2] Кобликов А.С.  Юридическая этика : Учебник для вузов/ Александр Семенович Кобликов,. -М.: НОРМА: Инфра-М, 1999. -159 с.

[3] Сливка С. Професійна культура юриста (теоретико-методичний аспект)/ Степан Сливка. -Львів: Світ, 2000. -45 с

[4] Гребеньков Г.В. Юридична етика : Навчальний посібник/ Геннадій Гребеньков, Дмитро Фіолевський,; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2004. -20 с

[5] Лозовой В.О.  Професійна етика юриста/ Нац. юридична акад. України ім. Я. Мудрого . -Х.: Право, 2004. –78 с.

[6] Сливка С. Професійна культура юриста (теоретико-методичний аспект)/ Степан Сливка. -Львів: Світ, 2000. –54-56 с

[7] Гребеньков Г.В. Юридична етика : Навчальний посібник/ Геннадій Гребеньков, Дмитро Фіолевський,; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2004. –29-31 с