Вступ.

1. Історичні умови виникнення зороастризму.

2. Філософська концепція зороастризму.

3. Етичні принципи зороастризму.

4. Зороастрійський культ.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Щодо походження і розвитку зороастризму побутує багато версій, що зумовлено динамічними процесами (міграції населення, формування і розпад імперій тощо) на давньоіранських землях, які вважають його батьківщиною.

Духовна спадщина народів Азійського континенту – невід’ємна складова частина культурної історії людства. Традиційна культура цих народів чинить і сьогодні вплив на економіку, ідеологію, політику цих країн. Саме тому для дослідників сучасників досить актуальним є вивчення найбільш різноманітних проблем традиційної культури, в тому числі і таких істотних, як культурно-релігійні традиції і їх відображення в живій соціальній практиці народу, закони еволюції і трансформації міфології в класовому суспільстві і багато інших.

Відомо, що в побуті всіх народів, які прийняли іслам, продовжують утримуватись багато попередніх поглядів та ритуалів. Вони беруть початок в стародавніх місцевих релігіях. Ці пережитки доісламських вірувань та обрядів, що не були витіснені ісламом, представляють собою настільки важливий елемент повсякденної релігійної практики мусульман, що в значній мірі саме їх збереженням пояснюється примітна локальна своєрідність ісламу в різних регіонах “мусульманського світу”.

Релігійна система стародавніх іранців складалася в стороні від головних центрів близькосхідної цивілізації і за характером помітно відрізнялася від релігійних уявлень Давнього Єгипту чи Месопотамії. Релігія народів Ірану розвивалася надто своєрідними шляхами і прийняла форми, які багато в чому неподібні на релігії інших народів Древнього Сходу. Про релігію давніх персів повідомляють уривкові та малонадійні відомості тодішніх грецьких письменників – Геродота та інших. Більш вірогідні, але ще більш часткові дані містяться в написах царів Ахеменідів (VI – IV ст. до н. е.)

1. Історичні умови виникнення зороастризму

Зороастризм, за однією з версій, виник на заході Ірану — в Мідії, поширившись звідти на схід (мідійська концепція). Але домінуючою є точка зору, за якою він виник на сході Ірану — в Бактрії, поступово освоюючи його західні терени аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Але всі дослідники сходяться на тому, що в VII—VI ст. до н.е. у давньому Ірані вже існувало релігійне вчення, пов'язане з ім'ям напівміфічного мислителя Заратуштри, який одержав його шляхом Одкровення.

Заратуштра (Заратустра, Зороастр). Давні іранці називали свого пророка Заратуштрою. Греко-римська версія його імені — Зороастр (той, що приносить жертви зіркам). Існують різні версії щодо того, коли він жив. Найвірогідніше, що Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е. Місцем його народження вважають і Східний Іран, і Середню Азію, і Афганістан. За легендами, походив він із царського роду,/і тому діяння його описані в книзі царів. Приписували йому і божественне походження. Життя Заратуштри було сповнене багатьох див. Мав він надзвичайну волю і творив дива: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.

Згідно із зороастрійською історіографією, коли здобув освіту і став дорослим, Ахурамазда закликав його на гору Альборджа і переказав своє вчення: бути чистим серцем, правдивим, відмовитися від користолюбства. За-ратуштра просив у Бога безсмертя, щоб передати цей закон і майбутнім поколінням, але йому було відмовлено в цьому. Потім, проживши ще двадцять років у пустелі, він став проповідувати це вчення. Проти нього виступили маги, вимагаючи див і випробувань: його зв'язали, облили їдким зіллям, потім розтопленою міддю. Заратуштра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька днів виріс у дерево в десять обхватів, а на його верхівці містився палац.

Заратуштра мав три дружини, трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, він був один раз одружений і мав двох дочок.

Останні роки життя були для нього важкими, оскільки доводилося протидіяти багатьом ворогам. Він подався у місто Балк, де і помер, за однією версією, своєю смертю, за іншою — був убитий туранцями або загинув від блискавки.

Інші джерела свідчать, що Заратуштра походив з родини священнослужителів, з семи років вивчав давню релігійну традицію. У тридцятирічному віці одержав Одкровення під час набирання води для виготовлення священного напою — хауми. Облитий чистим потоком води, в чистому ранковому повітрі він побачив сяючого бога Благої Думки, який привів його до Ахурамазди та інших богів. Після зустрічі з Ахурамаздою він не раз відчував його єдиним, одвічним творцем добра.

Ще одна група джерел стверджує, що Заратуштра справді на батьківщині був визнаний пророком, але змушений був піти у вигнання. Йому надав притулок цар давньоіранської невеликої держави біля озера Хамун (нині — на кордоні Ірану й Афганістану).

Зороастризм ще називають маздаїзмом — від імені його головного бога Ахурамазди, релігією Авести — від назви книги, а його прибічників — вогнепоклонниками — за підкреслене поклоніння культу вогню. Він є першою релігією Одкровення — релігією, вчення якої одержане пророком від єдиного Бога. Наступними є іудаїзм, християнство та іслам.

Сформувався зороастризм в умовах жорсткої боротьби племен східного Ірану за традиційну племінну демократію, ставши ідейною основою народних рухів. Він був покликаний ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва завдяки політичному об'єднанню розрізнених племен у державу, боротьбі з кочівниками. Для цього був потрібен якщо не цілковитий монотеїзм, то хоча б відчутна тенденція до нього.

Зороастризм спершу рішуче заперечував культи інших богів, стверджуючи лише культ Ахурамазди. Але він не міг ізолювати себе від попередньої культової традиції. Поступово більш ранні божества індоіранських племен приживалися в зороастрійському культі. З часом культи місцевих племінних богів-девів було усунуто і запроваджено зороастризм, що визнавав єдиним богом Ахурамазду. Але це ще не стало початком остаточного панування зороастризму, бо тодішні правителі (тривалий час царі), хоч і боролися з культом богів-девів, ще підтримували жертовні ритуали магів. Безумовно, вони не були цілковитими зороастрійцями, бо самі намагалися стати посередниками між Ахурамаздою і людством.

За іншими міркуваннями, в давньому Ірані існували три релігії: перського народу, ахеменідських царів і магів. Першою був комплекс дозороастрійських племінних уявлень, друга і третя — різними варіантами зороастризму. В ахеменідських надписах Заратуштра ще не згадується. Але вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеменідів. Дарій в «Бехістунському написі» майже в кожному абзаці повторював, що одержав своє царювання і свої перемоги від Ахурамазди.

Авеста — священна книга зороастризму. Створювалася вона в різних місцевостях Ірану упродовж багатьох віків, остаточно сформувавшись у І тис. до н.е. Найдавнішою її частиною є чати (пісні), що містять вчення пророка Заратуштри, гімни богам і міфічним героям, яким поклонялися індоіранці ще до зороастризму.

Зміст Авести пов'язаний з народними віруваннями та племінними релігіями, поширеними на території іранських держав. Серцевину його становить учення про непримиренну боротьбу світлого і темного божественних начал. Добрий бог Ахурамазда і злий бог Анхра-Майнью визнані рівноправними творцями світу. Між ними точиться запекла боротьба, в яку втягнуті й люди.

Згідно з Авестою добрий Бог не відповідає за зло світу, оскільки воно породжене незалежною від нього силою.

Тільки в майбутньому Ахурамазда переможе Анхра-Майнью, людство об'єднається, виникнуть єдині влада і мова. Шлях до досягнення вічного блаженства пролягає через очищення від зла. Цього можна досягти, поклоняючись священному вогню. Пізніше зороастризм зосередився й на соціальних і моральних проблемах.

Спершу Авеста зберігалася в усній традиції. Письмові записи виникли значно пізніше. Сучасна Авеста, яка дійшла до наших днів завдяки персам, поділяється на п'ять книг, чотири написані давньою авестійською, одна — се-редньоперською мовами.

Перша частина Авести — Вендідат (закон проти девів) розповідає про створення світу, історію людства і засновника цивілізації — чама, поетично змальовує 16 країн, населених шанувальниками бога Ахурамазди. Значне місце посідає тлумачення про охорону ритуальної чистоти. Декілька розділів присвячено собаці як священній тварині. Вказано міру покарання за вбивство собаки або неправильне поводження з нею. Друга частина (Ясна) містить опис релігійних церемоній. Багато молитов звернено до вогню, води, землі, повітря, які вважалися священними стихіями. В третій частині (Висперед) зібрано літургійні молитви, звернені до богів. Найдавніша четверта частина (Ушти) містить гімни, присвячені давньоіранським божествам — Мітрі, Ард-вісурі, Анахікі, Тинтрії, а також роз'яснення способу захисту від злих духів, формули проклять. П'ята частина (Біндезії) вміщує роздуми про природу речей, кінець світу, прихід Саошинта й утвердження вічного добра на Землі.

В Європі Авеста стала відомою у XVIII ст. після перекладу в 1771 р. французькою мовою. Це дало змогу простежити не тільки історію давніх східних релігій (зороастризму, маздеїзму) та існуючих до них вірувань, а й вплив учення Авести на формування пізніших релігійних систем.

2. Філософська концепція зороастризму

Зороастризм є дуалістичною релігійною системою, згідно з якою безмежний у просторі й часі світ розділений на дві сфери: земну (світ речей) і духовну (світ душ). У ньому відбувається боротьба добрих духів і божеств (ахурів) із злими (девами). У світі добра владарюють всюдисущий Ахурамазда (грец. Ормузд), дух Вогню Арбу Вахішта, дух тварин Ваху Мана. їм протистоять злі духи й боги, на чолі яких Анх-ра-Майнью (грец. Аріман). Є тут і тріада злих богів: бог брехні, злослів'я Друдж, бог недоброї думки Ако Мана і бог пограбувань, злих справ Айшма. Між Ахурамаздою і силами, об'єднаними довкруг нього, та Анхра-Майнью з його прибічниками, точиться непримиренна боротьба. Бо перший володарює у світі безмежного світла і добра, другий — у світі безмежної темряви і зла.

Ахурамазда в безмежному часі створив обмежений час — сон протяжністю в 12 тисяч років. Він об'єднує чотири періоди. Перший період — творення світу ідей. Наприкінці його з'являється Анхра-Майнью. Вражений світлом і молитвами Ахурамазди, він утікає в морок і починає війну з ним.

У другому періоді починається перевтілення ідей у речі, з'являється матеріальний світ, у якому фігурують наслідки творчої діяльності Ахурамазди та Анхра-Майнью. Ахурамазда створив Землю, Місяць, Сонце, зірки, благодатні місця для життя людей на Землі, першого бика і першу людину, Анхра-Майнью — планети, які не підпорядковуються рівномірному рухові небесних тіл.

Зороастризм вперше в історії релігії висунув детальну есхатологічну систему (релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту). Основою його є дуалістичне розуміння двох його першоначал — добра і зла. З цією концепцією пов'язане і зороастрійське розуміння людини — продукту божого творіння. її створив Ахурамазда для добра. Але людина має свободу волі, може піддаватися впливу зла і сприймати його. Анхра-Майнью теж не байдужий до людини. Він є покровителем войовничих кочовиків, які нападають на землеробів. Сприяє він і дикій фауні (гадюки, комахи, терміти тощо), яка шкодить землеробові. Тому людина повинна коритися Ахурамазді — заступникові землеробів, осілого життя, домашніх тварин, цінувати добро і світло, займатися землеробством, знищувати дику фауну.

Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемогою добра. Тоді все людство об'єднається, утвориться єдина держава з єдиною мовою. Оскільки душа людини безсмертна, то участь у боротьбі на боці Ахурамазди допоможе їй осягнути райське блаженство від стража загробного світу Сраоша. Хто підтримає Анхра-Майнью, буде підданий очищенню вогнем.

Третій період сну пов'язаний з боротьбою добра і зла (ера змішання, коли світ є сумішшю добра і зла). Саме в цей період Заратуштра отримує Одкровення. А людство дізнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло і зробити світ досконалим — яким його замислив Ахурамазда.

Четвертий період охоплює 3 тис. років існування світу після Заратуштри. Отже, за зороастрійськими уявленнями, людству лишилося жити десь 300-400 років. Під час цього періоду йому являтимуться через кожну тисячу років три спасителі — сини Заратуштри. За легендами, купаючись в озері, Заратуштра залишив у ньому своє сім'я. Побувавши там певного часу, дівиці вагітнітимуть і народять спасителя. Коли прийде третій з них, відбудеться останній бій між добром і злом. Тоді почнеться третя ера історії людства — ера розділення, коли добро буде відокремлене від зла. Зло буде знищене вогнем і розтопленим металом, добро стане всезагальним, смерть буде переможена, світ оновлений і існуватиме довічно. Така есхатологічна картина підносила авторитет зороастризму серед політеїстичних релігій давнього світу.

Але насправді зороастризм не уникнув політеїзму. Проголошуючи Ахурамазду головним богом, він не визнає його єдиним, оскільки поруч із ним весь час знаходиться Анхра-Майнью. Ахурамазда могутній, але не всемогутній, самотужки не може знищити зло і джерело його — Анхра-Майнью, потребуючи допомоги богів і людей. Отже, зороастризм уникає тлумачення суперечності між всемогутністю Бога і наявністю зла, непосильної для монотеїстичних релігій.

У зороастрійському пантеоні багато функціональних богів. Життя від сходу Сонця до опівдня перебуває під захистом бога Хавані; бог Рапітвіна владарює від опівдня до другої половини дня; наступною частиною дня до заходу керує Узайярина. Від заходу до опівночі все в руках Айвісутріма, з опівночі до сходу Сонця — Ушахіна. Отже, день розподіляється на п'ять частин, кожній належать молитви відповідним божеством. Звідси походить п'ятиразовий намаз у мусульман.

Окремим богам присвячено численні гімни в Авесті: богині вод і родючості Арві-Сурі, богу війни і перемоги Вертрагне, богині доброї долі й щастя Аші, божеству землі — Заму.

Пантеонові богів, яких очолює Ахурамазда, відповідає пантеон девів, які є військом Анхра-Майнью.

Має зороастризм свій символ віри, який згадується в Авесті: «Визнаю себе шанувальником Мазди, послідовником Зороастра. Зрікаюся демонів-девів, приймаю віру Аху-ри. Ахурамазді, доброму, всеблагому, належить все благе». Далі висловлюється вимога зрікатися зла і боротися з ним, визнавати авторитет Ахурамазди в усьому, суворо дотримуватися зороастрійських моральних вимог.

3. Етичні принципи зороастризму

Етика в зороастризмі набула божественного сенсу, перетворившись на релігію, за якою все існуюче належало до двох полярно протилежних таборів — світу світла, добра і царства темряви, зла. Боротьба між ними є основою всіх процесів як на Землі, так і поза її межами — у світі богів. Ахурамазді допомагають духи світла, чистоти, істини та добра, Анхра-Майнью — сила зла. Великий пророк немов звертався до людини із закликами допомогти благородним небесним силам у їх боротьбі, ставши для цього кращою, чеснішою, чистішою, сконцентрувавшись на подоланні зла, нечисті. Гімни Авести закликали бути доброзичливими, поміркованими у помислах та бажаннях, готовими жити в мирі та злагоді, допомагати ближньому. Вони схвалювали чесність та вірність, засуджували крадіжництво, наклепництво, злочинність.

Якщо попередні релігії обмежувалися соціальними нормами, зосереджувалися на суспільних обов'язках людини, то зороастризм обґрунтовує загальнолюдські норми моралі, акцентує увагу на особі, підносячись до рівня релігій Одкровення. Основу його етики становить тріада: добра думка, добре слово і добра справа. Віруючий все життя мусить збирати їх. Найбільшим злом зороастризм вважає смерть, яка походить від Анхра-Майнью. Вона з'являється за його волею в час творіння і діє протягом ери змішання. Смерть примушує душу залишати матеріальний світ і повертатися в нематеріальний. Але це не просте по-вернення, а проходження через вищий суд, що здійснює бог Мітра, якому допомагають інші боги. На посмертному суді бог справедливості Рашну кладе на одну шальку терезів усе добре, зібране віруючим, на іншу — все зле (думки, слова, справи). Зважування й вирішує долю людини: вона спрямовується у рай до Ахурамазди чи в пекло до Анхра-Майнью. Вверх до раю душу супроводжує широким мостом чарівна дівчина — даена, яка уособлює совість кожної людини. Униз до пекла вузьким, як лезо кинджала, місточком тягне душу огидна відьма. Ці образи наявні й в ісламському віровченні.

Згідно з моральною концепцією зороастризму справжній послідовник Ахурамазди не може бути пасивним, бездіяльним. Зороастризм засуджує чернецтво, пустельництво, зречення світу, розцінює аскетизм як перемогу духів зла над людиною. Головна благочесність зороастрійця виявляється в старанному його занятті землеробством і скотарством, чим він виявляє повагу до Ахурамазди і ганьбить девів.

4. Зороастрійський культ

Розвинувся він із первісних фетишизму та магії. Спочатку послідовники Заратуштри звертали свої молитви до Ахурамазди на вершинах гір, пагорбах, берегах рік, перед домашнім вогнищем. Жерцями були старійшини роду, родини. їм допомагали виконавці ритуалів і обрядів. Усі ритуали були спрямовані на дотримання культової чистоти і захист від нечистого. Ідею очищення уособлював вогонь.

Згодом зороастрійський культ ідейно та ритуально ускладнився. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набули потаємного змісту. В тлумаченні їх та організації культових церемоній полягала головна функція жерців. Коли зороастризм став державною релігією могутніх імперій, культ став особливо складним і пишним. Було споруджено величні храми з вівтарями, зорієнтованими на південь.

Обов'язковий елемент зороастрійського культу — молитви. Вважається, що головну молитву «Ахуна-Ваіра» («Ахунвар») склав сам Заратуштра. Під час богослужіння відбувається символічне жертвопринесення: богам приносять у жертву хауму — сік розтертої особливої рослини з наркотичними якостями, а також сому — сік, змішаний з молоком. До неї додають прісний корж і фруктову їжу. Жертву мають право готувати лише жерці з принесених віруючими продуктів. Частину її спалюють на вогні з особливими церемоніями, а те, що залишилось, споживають жерці та віруючі. Під час церемоній читають Авесту.

Зороастрійці носять спеціальні елементи одягу, які свідчать про належність до цієї віри: натільну сорочку, розписану зірками з невеликим гаманцем біля комірця на знак того, що віруючий все життя мусить збирати добрі думки, слова і справи; шнур, яким користуються, як поясом, зав'язуючи його вузлом спереду і позаду.

Зороастрійський культ передбачає чимало свят. Це сім встановлених Заратуштрою щорічних свят на честь Ахурамазди та його пантеону. Багато свят запозичено з дозо-роастрійського періоду. Вони пов'язані з певним періодом року і звуться гаханбарами (гахамбарами). їх шість: в середині весни, в середині літа, на початку осені (свято збирання врожаю), наприкінці осені (повернення худоби з пасовищ додому), в середині зими, на початку весни (у дні весняного рівнодення гаханбар триває п'ять днів, складаючись із двох частин: богослужіння з молитвами Авести, богослужіння з жертвами).

Особливо урочистим є святкування Нового року, яке відбувається в останній день шостого гаханбара — в день весняного рівнодення. У зороастрійців історично існувало кілька календарних систем. їх рік налічує 360 днів, останні п'ять — дні особливих молитов за душі предків, на четвертий рік до них додають ще один день. Останній день шостого гаханбара святкується як день народження Заратуштри.

Під час свят віруючі обов'язково вживають священний напій — хауму, що, як вважають, викликає почуття релігійного піднесення, має позитивний магічний вплив.

Смерть у зороастрійців — найбільше зло. З настанням її жрець вимагає від помираючого каяття і вливає йому в рот і вуха хауму. Це має вигляд причастя. Мертве тіло є продуктом перемоги втілених у ньому злих сил. Звідси все, що пов'язане зі смертю, трупом — нечисте. Землю, де померла людина, протягом року не можна ні зрошувати, ні засівати. У домі, де померла людина, запалити чи внести знадвору вогонь можна взимку через дев'ять днів, а влітку — через місяць.

Зороастрійці вважають, що мертвих не слід закопувати в землю, опускати у воду чи спалювати на вогні — це оскверняє природні стихії. їх виносили на високі, сухі, кам'янисті місця, закріплюючи тіла так, щоб не можна було розтягти їхні кістки. Якщо їх поїдали птахи, — це добрий знак, звірі — поганий. Кістками викладали спеціальні слова.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих баштах мовчання (декмах), які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовнішньому — чоловіків, середньому — жінок, внутрішньому — дітей. Тіла ставали здобиччю шулік. Обгризені кістки скидали до колодязя у центрі декми. Вважалося, що у декмі збираються на свої біснуваті ігри деви, це — закляте місце, його можуть відвідувати лише особливі служителі.

Висновки

Зороастрійський культ незмінний упродовж десятків століть.

Нині зороастризм існує у формі парсизму — релігії іранських зороастрійців, які, переселившись в Індію, зберегли зороастрійські вимоги чистоти, похоронний обряд, дещо ліберальніше ставляться до інших віросповідальних культових норм.

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен Східного Ірану за традиційну племінну демократію. Саме тоді у вченні Заратуштри було сформовано демократичні мотиви, а саме зороастризм став ідейною основою народних рухів. Він повинен був ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва завдяки політичному об’єднанню в державу з міцною владою. Для цього був потрібен якщо не цілковитий монотеїзм, то хоча тенденція до нього. Зороастризм спершу рішуче заперечував культури інших народів, стверджуючи культ Ахура-Мазди. Але він не міг себе ізолювати від попередньої культової традиції. Поступово більш ранні божества індоіранських племен приживаються в зороастрійському культі, а попередня культова творчість вливається в зороастрійські тексти.

Зороастризм – перша з так званих релігій містичного одкровення, тобто релігій, вчення яких одержане пророком від єдиного Бога. За ним ідуть іудаїзм, християнство, іслам.

Зороастрійський культ незмінний впродовж десятків століть і до сьогодні зберігся у послідовників зороастризму – парсів.

Таким чином доречно підкреслити, що зороастрійська релігія з її культово-обрядовою традицією та практикою складає унікальний феномен в контексті релігійних, суспільних та соціальних явищ.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. — К.: Дакор, 2006. — 509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. — К.: Наукова думка, 1995. — 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2004. — 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. — К.: Академвидав, 2002,, 2003. — 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. — 3-тє вид., стереотипне. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. — 155 с.

7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 267 с.

8. Титов В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Володимир Титов, Світлана Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х.: Право, 2004. — 269 с.

9. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. — К.: Академвидав, 2003. — 351 с.