Вступ.

1. Основні проблеми житлово-комунального комплексу.

2. Шляхи вирішення головних проблем ЖКГ.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Житлово-комунальне господарство – це одна з найважливіших галузей господарського комплексу міста, що забезпечує його життєдіяльність.

Сьогодні житлово-комунальне господарство міста переживає значні труднощі. Збільшується кількість старого та аварійного житлового фонду, матеріально-технічна база житлово-комунального господарства вкрай зношена, обладнання застаріле та енергомістке.

Фізичне та моральне старіння конструкцій і внутрішніх систем житлових будівель стало головною причиною зниження якості комунальних послуг, погіршення комфортності, надійності та безпечності умов проживання мешканців міста. З іншої сторони, поганий фізичний стан внутрішньобудинкових систем, низькі теплозахисні властивості огороджувальних конструкцій та відсутність у споживачів технічної можливості для керування споживанням теплової енергії призводять до невиправдано високого рівня обсягів споживання тепла і питної води.

Відповідно неухильно збільшуються обсяги нарахувань з оплати послуг з теплозабезпечення для мешканців, що особливо гостро проявилося в умовах стрімкого зростання вартості енергоносіїв в Україні.

1. Основні проблеми житлово-комунального комплексу

Згідно зі ст. 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, комунальні послуги повинні надаватися споживачу безперебійно.

Водночас закон дозволяє місцевим органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування тимчасово визначати інші режими надання житлово-комунальних послуг з урахуванням технічних можливостей підприємств, кліматичних та інших місцевих умов. Але термін дії рішення органу місцевого самоврядування щодо обмеження інших параметрів та нормативів споживчих властивостей, режимів надання житлово-комунальних послуг не може перевищувати один рік. (п. 6,7, статті 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”)

В багатьох населених пунктах (зокрема, на півдні України), через різні “місцеві умови”, споживачів і далі забезпечують водою за графіками, що затверджені органами місцевого самоврядування.

Цивільний кодекс України передбачає скасування судом правових актів індивідуальної дії, виданих органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права та інтереси. Також Цивільний кодекс дає особі право на належні, безпечні і здорові умови праці та проживання і відшкодування моральної шкоди у разі порушення цих прав.

Та й ст.20 вказаного закону встановлює права споживача на відшкодування збитків у разі неналежного надання житлово-комунальних послуг. При цьому продавець (виконавець) послуг зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній особі, навіть якщо вона не перебувала з ним у договірних відносинах.

Основні проблеми, що існують у житлово-комунальній галузі:

1) згубність загальної системи оподаткування для обслуговуючих організацій;

2) застарілий житловий фонд;

3) недостатнє бюджетне фінансування ремонту житлового фонду;

4) пасивне ставлення мешканців до утримання приміщень загального користування і прибудинкових територій;

5) низька ефективність роботи львівських комунальних підприємств;

6) недоступність ринку комунальних послуг для приватних структур;

7) недосконалість тарифної політики держави.

Незважаючи на високий рівень приватизації житла, питання організації обслуговування будинків, у яких є приватизовані квартири, залишається проблемним. Велика кількість дрібних власників, вимоги соціального захисту населення та обумовлена об’єктивними причинами неліквідність неподільного майна спільного користування у житловому господарстві стримують залучення зовнішніх фінансових ресурсів, не дозволяють використати механізм майнових гарантій повернення банківських кредитів і забезпечення економічних інтересів інвесторів[4, c. 22-24].

Останнім часом мешканці міста все частіше висловлюють своє невдоволення щодо якості надання житлово-комунальних послуг. Невдоволення мешканців спричинене перш за все тим, що невчасно вирішуються питання поточного та капітального ремонту будинків, яке призводить до передчасного руйнування житлового фонду.

Регуляторна система у сфері діяльності суб’єктів природних монополій житлово-комунального господарства формується під впливом реформи місцевого самоврядування та міжбюджетних відносин. Більшість регуляторних повноважень делеговано місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування. Основне завдання центрального органу виконавчої влади в галузі – Державного комітету з питань житлово-комунального господарства – полягає в реалізації державної політики у цій сфері.

Активному розробленню та запровадженню нової системи державного регулювання у житлово-комунальному господарстві перешкоджали:

• незавершеність реформи місцевого самоврядування та міжбюджетних відносин. Остаточно не визначено правил розподілу повноважень та обов’язків щодо управління і фінансування між центральними й місцевими органами влади, що призводить до невідповідності ресурсів отриманим повноваженням і неспроможності виконувати свої обов’язки;

• політичні спекуляції навколо галузі, що надає суспільно важливі послуги. У більшості регіонів влада продовжує уникати перетворень, що можуть призвести до шокових дій – підвищення тарифів або припинення надання послуг.

Останнім часом вироблення державної політики у сфері житлово-комунального господарства активізувалося, що пояснюється, зокрема:

• збереженням збитковості підприємств у галузі;

• зростанням невдоволення населення якістю комунальних послуг, що

зумовлює рішучіші та далекоглядніші дії з реформування галузі місцевими органами влади.

Із поширенням регіональних ініціатив з реформування галузі та активним залученням приватного сектору виникає потреба у впровадженні єдиних національних принципів та інструментів регуляторної політики у сфері житлово-комунального господарства[8, c. 20-21].

Відсутність єдиних національних принципів та інструментів регуляторної політики (щодо тарифоутворення, ліцензування та стандартизації) не дає змоги підвищити ефективність регіональної політики, врахувавши об’єктивні відмінності. За браку такої системи існує великий ризик хаотичних перетворень, результат яких у довгостроковій перспективі може виявитися неефективним.

Держава має гарантувати доступ усіх громадян до послуг водо, теплопостачання і водовідведення, оскільки вони є життєво необхідними для існування людини. Основною ознакою цих послуг є їхня універсальність: вони мають бути повсюдно поширеними та загальнодоступними, а їх якість має бути рівномірно високою. Загальнодоступність послуг означає можливість усіх, у тому числі найбідніших, громадян користуватися послугами.

Оскільки тарифи мають якомога повніше враховувати витрати на надання послуг, забезпечення доступу найбідніших громадян може відбуватися лише за підтримки держави. В Україні така підтримка має форму пільг і субсидій, а також соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям. Попри те, що всі перелічені способи підтримки мають свої хиби, найприйнятнішим є надання субсидій

Універсальні послуги.

Доступ до послуг природних монополій житлово-комунального господарства (водо‑, теплопостачання і водовідведення) життєво необхідний для існування людини. Вони належать до універсальних. Головні їхні ознаки – повсюдне поширення, рівномірна висока стандартизована якість і загальна доступність. Це означає надання послуг належної якості за справедливими, розумними та доступними для населення, зокрема найбіднішого, цінами. Проте надання універсальних послуг часто‑густо збиткове для їх виробника, особливо коли йдеться про віддалені чи сільські райони. Тому ці збитки повинні бути компенсовані постачальнику в тарифах чи субсидіях.

За часів СРСР вартість послуг водо‑, теплопостачання і водовідведення для населення була символічно низькою. Відмова від централізованого планування та скорочення бюджетних дотацій сектору житлово-комунальних послуг у 1990‑х роках призвела до зростання вартості послуг для кінцевого споживача. Водночас ринкові перетворення та лібералізація тарифів, зокрема на енергоресурси, призвели до суттєвого зростання собівартості і тарифів на житлово-комунальні послуги. Зокрема за перше десятиліття незалежності зростання тарифів на ці послуги у 16 разів перевищило зростання цін решти споживчих товарів і послуг. Поряд з високим рівнем бідності населення та нерівномірним розподілом доходів це зумовило виникнення проблеми доступності послуг водо‑, теплопостачання та водовідведення.

Хоча тарифи за роки незалежності неабияк зросли, вони досі не покривають витрат на надання послуг природних монополій. Тому реформування ринків водо‑, теплопостачання і водовідведення супроводжуватиметься подальшим зростанням тарифів, що може негативно позначитися на здатності малозабезпечених верств населення платити за послуги. Водночас попит на воду за певного мінімального рівня споживання нееластичний за ціною, тому за зростання тарифів на житлово-комунальні послуги держава має гарантувати доступ до води належної якості в мінімальних життєво необхідних обсягах усіх членів суспільства.

Лібералізація цін і тарифів на житлово‑комунальні послуги поряд із збіднінням населення після здобуття Україною незалежності зумовили необхідність державної підтримки малозабезпечених. Як наслідок, сформовано чинну систему підтримки населення, що складається з двох компонентів:

• перехресного субсидування або диференційованих тарифів оплати послуг для населення та промислових споживачів. Зокрема тарифи для промислових споживачів у середньому втричі перевищують тарифи на водопостачання для населення. Як наслідок, промислові споживачі субсидують споживання житлово‑комунальних послуг населенням;

• прямої підтримки населення через надання пільг і субсидій з оплати послуг, а також соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям. І пільги, і субсидії на оплату послуг водо‑, теплопостачання і водовідведення, за рідкісними винятками10, надають у безготівковій формі: споживач сплачує частину вартості послуг (зокрема водопостачання і водовідведення), а решта має відшкодовуватися за рахунок бюджетних коштів. У разі надання пільг розміру доходу не враховують, тоді як він є головним критерієм під час призначення субсидій.

Альтернативним варіантом утримання та експлуатації житла, а також реалізації права громадян щодо їх участі у місцевому самоврядуванні є формування ОСББ як найбільш прогресивної форми самоорганізації громадян[3, c. 4].

2. Шляхи вирішення головних проблем ЖКГ

Ключовою особливістю реформування житлово-комунального господарства є активне делегування органам місцевої влади функцій управління та регулювання підприємствами. Нова структура управління та задекларована програмою реформування галузі політика залучення приватного сектору створює нові вимоги до системи державного регулювання природних монополій у сфері житлово-комунального господарства.

З боку міської ради та виконавчого комітету необхідно:

— відпрацювати механізм створення нових та забезпечити функціонування діючих ОСББ;

— сприяти та впроваджувати розвиток ринку управляючих компаній та надавачів послуг, підготувати професійні кадри інституту управителів будинків, впроваджувати заходи з енергозбереження у житлових будинках;

— здійснювати на рівні будинків комунальної власності відшкодування пільг та субсидій для ОСББ;

— залучати до надання житлово-комунальних послуг суб’єкти підприємницької діяльності;

— забезпечити надання державних дотацій на утримання і ремонт житла;

— відшкодовувати витрати, пов’язані з придбанням та встановленням приладів обліку теплової енергії;

— щорічно виділяти кошти на ремонт будинків ОСББ.

Державна політика з питань реформування житлово-комунального господарства, що втілюватиметься у місті, базується на таких основних принципах:

— пріоритетність платоспроможного права всіх споживачів щодо задоволення їх потреб у якісних житлово-комунальних послугах;

— забезпечення громадян з низьким рівнем доходів житлово-комунальними послугами відповідно до державних соціальних стандартів;

— державна підтримка забезпечення сталого функціонування і динамічного розвитку сфери житлово-комунального господарства;

— удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством;

— стимулювання інвестиційних процесів у галузі житлово-комунального господарства;

— ефективне використання грошових, людських та матеріальних ресурсів виробниками/виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг;

— пріоритетність інноваційного розвитку систем життєзабезпечення міста;

— прозорість прийняття рішень стосовно тарифної політики, організація громадських обговорень та слухань з проблемних питань житлово-комунального господарства;

— відповідальність органів виконавчої влади за ефективне використання майна територіальної громади міста та за діяльність підприємств житлово-комунального господарства стосовно виконання вимог нормативно-правових актів, які діють у житлово-комунальній сфері, прийняття рішень з питань життєзабезпечення міста та забезпечення їх реалізації;

— створення однакових умов для всіх суб’єктів підприємницької діяльності у сфері житлово-комунального господарства[9, c. 36-39].

Планування розвитку житлово-комунального господарства міста або іншого населеного пункту необхідно пов’язувати з розвитком підприємств і організацій будь-яких форм власності, що повинні в пайовому порядку брати участь у фінансуванні будівництва, розширенні і реконструкції комунальних об'єктів та інженерних мереж.

Для практичного вирішення питань інтенсифікації житлово-комунального господарства необхідно в підгалузях розробити на рівні держави, регіону, міста комплексні довгострокові програми, у яких передбачити: поглиблення спеціалізації, розвиток потужностей, створення ринку житлово-комунальних послуг, упровадження нових машин, механізмів, приладів обліку і регулювання, механізації технологічних процесів і т.д.

Планування ефективності розвитку житлово-комунального господарства включає не тільки визначені рівні показників ефективності і заходи, що забезпечують планований рівень, але воно не виділено від планування господарського комплексу регіону.

Впровадження заходів щодо удосконалення організаційно-економічного механізму управління житлово-комунальним господарством приводить до зміни показників, що характеризують діяльність підприємств, організацій і галузі в цілому. Тому необхідно враховувати вплив цих заходів на зниження собівартості продукції, послуг, зростання продуктивності праці, приріст обсягу виробництва і т.п.

Питання організаційного забезпечення щодо удосконалення управління житлово-комунальним господарством при плануванні заходів набувають особливого значення. Це зумовлено специфікою галузі і дотриманням безперервності і ритмічності процесів виробництва.

Задоволення потреб населення регіону в житлово-комунальних послугах необхідної кількості і видів можливе лише при забезпеченні необхідними виробничими потужностями відповідно до раціональних норм[7, c. 70-73].

Висновки

Житлово-комунальне господарство України – одна з найбільших галузей економіки країни, яка має великий вплив на щоденне життя кожної людини та на ситуацію в країні загалом. За весь період незалежності України у галузі накопичуються невирішені проблеми, що дає підстави говорити про стан системної кризи, яка щодалі поглиблюється. Це загрожує безпеці життєдіяльності людей та національній безпеці країни.

Упродовж останнього року в українському ЖКГ вдалося уникнути великих аварій, особливо на тлі трагічних подій у системах газопостачання Дніпропетровська та Львова.

В наступний час рівень розвитку житлово-комунального господарства не задовольняє потреб населення, а матеріально-технічна база підприємств і організацій цієї галузі потребує розширення та удосконалення. Галузь потребує створення автоматизованих систем управління житлово-комунальним господарством із використанням нових електронно-обчислювальних машин на всіх рівнях, що забезпечить підвищення ефективності цієї галузі народного господарства, приведе до поліпшення наданих населенню комунальних послуг.

Для розвитку потужностей житлово-комунального господарства, а також створення підприємств і організацій недержавної форми власності по утриманню і ремонту об'єктів цієї галузі, що є передумовою створення ринку житлово-комунальних послуг населенню, необхідно залучити інвестиції.

Список використаної літератури

1. Косянчук І. ЖКГ: підходи до реформування // Соціальний захист. — 2005. — № 8. — С. 21-23
2. Куденко Г.Перспективи енергозбереження в житлово-комунальному господарстві України // Стратегічні пріоритети. — 2006. — № 1. — С. 144-149
3. Олійник О. Житлово-комунальне господарство країни зачекалося глибокого реформування // Праця і зарплата. — 2007. — № 31. — С. 4
4. Онищук Г. Економіка житлово-комунального господарства: нові підходи у формуванні цінової і тарифної політики // Економіка України. — 2001. — № 7. — С. 22-28
5. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки : Закон від 24 червня 2004 року № 1869 // Урядовий кур'єр. — 2004. — 17 серпня. — С. 11 ; Офіційний вісник України. — 2004. — № 30. — С. 16-40
6. Про прискорення реформування житлово-комунального господарства : 19 жовтня 1999 року №1351/99 //Юридичний Вісник України. — 1999. — 3 листопада. — С. 14
7. Строкань Т. Соціально-економічна оцінка територіальної організації житлово-комунального господарства в регіонах // Економіст. — 2002. — № 3. — С. 70-73
8. Сухін Є. І.Основні напрями підвищення енергоефективності у суспільному виробництві, житлово — комунальному господарстві та бюджетній сфері // Безпека життєдіяльності. — 2007. — № 4. — С. 20 – 21

9. Ходирєва А.Аналіз сучасного стану житлово-комунального господарства // Економіст. — 2006. — № 7. — С. 36-39