Вступ

1. Поняття та становлення предмету політичної економії

2. Предмет дослідження політичної економії як науки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Політична економія — економічна наука. Економіка також не менш складна система, ніж суспільство загалом, і вивчається багатьма науками, серед яких політична економія посідає чільне, методологічне місце. Провідне значення політичної економії об'єктивно зумовлено тим, що основна сфера її наукових досліджень — інтереси людини — стосується всіх без винятку людей на Землі. Інтерес — це те, що спонукає людину діяти так чи інакше. Незалежно від форм господарювання і типів економіки інтереси людини зумовлюються відносинами власності й відповідно визначають становище людини в суспільстві та мотиви її поведінки. Вивчення предмета — це відправна точка для здобуття необхідних знань з тієї сфери суспільного життя, яку вивчає певна наука. Дослідження предмета політичної економії пройшло довгий історичний шлях і триває в XXI ст. в умовах подальшого пошуку визначення змісту і меж знань з політичної економії поміж інших суспільних наук.

Політична економія — наука суспільна. Проте суспільство людей являє собою надзвичайно складну систему буття, взаємовідносин, взаємодії, суперечностей, боротьби і вивчити його силами однієї суспільної науки неможливо. Людина хоче бути заможною — їй потрібні знання щодо створення добробуту. Людина повинна стати освіченою — їй потрібні знання щодо здобуття освіти. Необхідну суму знань дає людині вивчення відповідної науки, навчальної дисципліни. Отже, кожна наука формує потрібні людині знання. Зазначимо, що предмет науки політичної економії перебуває в межах економічного життя суспільства.

1. Поняття та становлення предмету політичної економії

XX століття — особливий історичний період. Його початок ознаменувався поділом суспільного життя людей на дві системи, що пізніше отримали назви капіталістичної та соціалістичної. Наукові дослідження цих двох суспільних систем сприяли появі нових назв — "політична економія капіталізму" і "політична економія соціалізму". За предметом вони однакові й відрізняються лише за назвою відповідно до назви двох соціально-економічних систем. У XX ст. водночас сформувались і розвивались однакові за назвою "політична економія", але різні за сутнісним змістом і поняттям свого предмета економічні науки — буржуазна політична економія та марксистська політична економія. Буржуазна політична економія пов'язувала сучасне й майбутнє людства із соціально-економічною системою капіталізму, марксистська політична економія — із системою соціалізму й комунізму. У XX ст. окремі науковці у межах політичної економії намагались поєднати уявлення щодо двох систем у єдину теорію — теорію конвергенції.

Сучасні уявлення про складну структуру економічних відносин становлять наукові витоки визначення змісту предмета політичної економії. Економіку характеризують відносини щодо раціонального використання всіх наявних ресурсів буття людини в конкретних історичних соціально-економічних умовах.

Предмет політичної економії- це виробничі відносини, тобто відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ та послуг Таке визначення предмету політичної економії із незначними видозмінами ми зустрічаємо у різних радянських вчених-економістів. Політична економія мислилась як одна із складових частин марксизму-ленінізму, тому суспільні відносини розглядались через відносини між класами, що спричиняло надмірну ідеологізацію науки, ігнорування питань економічної ефективності та економічного прогресу.

Сьогодні існує багато визначень предмету економічної норії, але всі вони так чи інакше пов’язані з ефективним використанням обмежених ресурсів в умовах зростання людських потреб. Загальновизнаним (через стислість і точність) є визначення предмету економічної теорії англійським економістом Лайонеллем Роббінсом: "Економіка — це наука, що вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її метою та обмеженими засобами, котрі можна альтернативно використовувати".
К. Макконнелл та С. Брю подають своє визначення економічної теорії: "Економікс (економічна теорія) — досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або керування ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини".
До провідних напрямів сучасної "есопотісs" належать:

· кейнсіанство — економічний напрямок, що обґрунтовує необхідність державного стимулювання ефективного попиту;

· монетаризм — неокласична економічна теорія, що наділяє грошову систему визначальною роллю у процесі впливу на економічну кон'юнктуру;

· теорія суспільного вибору (нова політична економія) — наука, що вивчає механізми урядових рішень та способи впливу на них окремих людей і суспільства в цілому з метою задоволення власних інтересів;

· інституціоналізм — економічна наука про суспільні інститути, що мають вилив на рух економічних благ.

Отже, політична економія вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну і розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг, й також економічні закони, що управляють цими процесами.

Економічна наука досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення необмежених потреб.

Економічні виробничі відносини – це відносини між людьми в процесі їх економічної діяльності тобто у виробництві, обміні, розподілі та споживанні благ та послуг.

Виробництво – в економічному розумінні це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу та їх узгодженого цілеспрямованого використання.

Обмін – це відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробника до споживача і цей рух обслуговують гроші, торгівля і ціни.

Розподіл – це формування доходів підприємств, робітників, службовців і фермерів, банкірів і землевласників, окремих родин та держави.

Споживання – це використання доходів і реалізація корисних властивостей речей та послуг.

Політична економія на відміну від інших т. зв. конкретних економічних наук, в центрі уваги тримає суспільно – економічні відносини, тобто відносини щодо володіння, розпорядження та користування (відносини власності), становище різних прошарків населення в економічному житті, їх інтереси в суспільному відтворенні. Прикладом таких відносин є відносини між власниками підприємств – роботодавцями, та власниками робочої сили – людьми найманої праці.

У вивченні політичної економії, як і кожної науки, велике значення має визначення її предмета, тобто того кола питань, які вона досліджує. Причому слід розрізняти предмет і об'єкт політичної економії. Об'єктом політекономії є економіка в цілому. Об'єкт вивчення може бути спільним для багатьох споріднених наук. В даному випадку він є спільним для всіх економічних наук, скажімо, для економічної історії та історії економічних вчень, економіки сільського господарства і багатьох інших Проте кожна із названих економічних наук має свій особливий предмет дослідження.

Як відомо, суспільне виробництво має дві сторони: технічну та суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, до складу яких входять засоби виробництва і люди, які приводять в дію ці засоби виробництва, коли створюють матеріальні та духовні блага. Продуктивні сили виражають відносини "людина-природа". Ці відносини вивчаються природничими і технічними науками.

Суспільну сторону виробництва виражають виробничі, економічні відносини, тобто відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Ці відносини вивчаються політичною економією.

У системі виробничих відносин можна виділити організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. Організаційно-економічні відносини виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, тобто стосуються організації та управління економікою на різних рівнях. В сукупності організаційно-економічних відносин можна виділити:

загальні організаційно-економічні відносини, які охоплюють сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного господарства (організація підприємництва, фінансів, кредитування і т.п.);

конкретно-економічні відносини, що охоплюють господарський механізм окремих галузей (промисловості, будівництва, сільського господарства тощо).

Загальні організаційно-економічні відносини вивчаються політекономією, а конкретно-економічні відносини — галузевими економічними науками.

Соціально-економічні відносини являють собою відносини, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. їхню основу становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт Соціально-економічні відносини показують, хто привласнює засоби виробництва; за яких суспільних умов і яку частку робочого дня трудівник працює на себе та на і інших членів суспільства, хто привласнює результати виробництва. Все це означає, що вивчення соціально-економічних відносин має надзвичайно важливе значення. Соціально-економічні відносини так само, як і загально-організаційні економічні відносини, вивчаються політичною економією.

Усі названі групи економічних відносин взаємозв'язані. І завдання політичної економії полягає в тому, щоб з'ясувати існуючі тут причинно-наслідкові зв'язки, закони і закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної економічної системи. Як вже говорилось, політична економія склалась спочатку як наука про закони виробництва, розподілу, обміну і споживання в капіталістичному суспільстві. Цю науку Ф. Енгельс називав політичною економією у вузькому розумінні слова. В широкому розумінні слова полі пічна економія, вказував Ф. Енгельс, це наука про закони виробництва, розподілу, обміну, і споживання матеріальних і духовних благ у різних людських суспільствах.

Дослідження законів виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних благ може здійснюватись як на мікрорівні, тобто на рівні підприємства та його підрозділів, так і на макрорівні, який охоплює господарство усієї країни. В умовах становлення і розвитку економічної інтеграції виникає потреба у здійсненні аналізу економічних процесів і явищ на глобальному рівні, тобто на рівні міждержавних економічних об'єднань та світового господарства.

Оскільки виробничі відносини і продуктивні сили становлять єдність, в якій рівень розвитку продуктивних сил визначає виробничі відносини, а виробничі відносини роблять зворотний вплив на розвиток продуктивних сил, остільки дослідження виробничих відносин здійснюється в зв'язку і взаємодії з продуктивними силами. Будучи економічним базисом суспільства, який визначає надбудову, представлену політичними, правовими та іншими відносинами і певними формами суспільної свідомості, виробничі відносини вивчаються у зв'язку не тільки з продуктивними силами, але й з надбудовою. Таке вивчення дає змогу глибше і всебічніше пізнати форми прояву виробничих відносин та зворотний вплив на них надбудови.

2. Предмет дослідження політичної економії як науки

Розмаїття напрямів і шкіл у політичній економії визначає і розбіжності у підходах до трактування ролі виробництва в розвитку людського суспільства та предмета політекономії.

Ряд західних економістів визначають політекономію як науку про багатство, народне господарство, забезпечення добробуту тощо. З цього приводу у свій час А. Маршалл писав: «Політична економія, або економічна наука (economic), займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського сус-пільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, що найтіснішою уявою пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту».

Сучасне розуміння західними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку. П. Самуельсон, автор підручника «Економікс», стверджує, що економікс, або політекономія, вивчає дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів. Деякі економісти (наприклад, С. Фішер) не роблять акцент на виборі саме таких ресурсів, а предметом вивчення в економікс називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг.

Марксизм при з’ясуванні предмета політичної економії наголошує на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

При зіставленні двох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності між ними. Зокрема, економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) — на тому, що люди в процесі праці (що передбачає їх дію) вступають між собою у певні відносини.

Зв’язки і залежності, характерні для системи виробничих відносин, виражаються економічними законами. Тобто, політична економія — це наука про найзагальніші економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг. На відповідному щаблі розвитку людського суспільства ці закони політекономічна наука розглядає як об’єктивні, тобто такі, що не залежать від волі і свідомості людей. Економікс так само не заперечує, що предметом його вивчення є економічні закони (які ще називаються принципами), але він не розглядає їх як об’єктивні, а трактує як вірогідні.

Значна розбіжність існує між політекономією та економікс при характеристиці згаданих законів. Так, політекономія досліджує закон вартості, закон цін, закон обігу грошей, закон концентрації виробництва, закон підвищення продуктивності праці, закон економії часу і багато інших. Економікс оперує такими законами, як закон (принцип) спадної віддачі, обмеженості ресурсів, граничної корисності тощо.

Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є лише соціально-економічна суть виробництва, тобто ті виробничі (економічні) відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва.

Предмет політичної економії трактується значно ширше. Вивчаючи виробничі (економічні) відносини людей, вона розглядає не лише організаційно-економічні та техніко-економічні питання (надаючи їм досить важливого значення), але й вивчає соціально-економічні умови, в яких відбувається життєдіяльність людей. Тому політекономія дає можливість відповісти не тільки на питання: що, як і для кого потрібно виробляти, але й на питання більш суттєві: чим визначається характер виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Змісту предмета політекономії в тій чи іншій мірі торкалися всі економісти. Класики буржуазної політичної економії вважали, що їх наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг, причому з точки зору не тільки майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми. Науковий підхід до досліджень дав змогу А. Смілу і Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістичному суспільстві, виявити, що прибуток капіталістів утілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив закон, який виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) і неоплаченою (прибутком капіталістів).

Проте наукові, неупереджені дослідження не відповідали інтересам буржуазії, особливо в період загострення боротьби робітників за свої соціальні права. А тому буржуазні економісти після А. Сміта і Д Рікардо перестали вивчати властиві капіталізму соціально-економічні відносини і зосередили увагу на дослідженні організаційно-господарських зв'язків.

Подібним чином діють і деякі вітчизняні автори підручників і посібників з основ економічної теорії, намагаючись знайти відмінності між економічною теорією і політичною економією. Однак якщо буржуазні економісти шляхом акцентування уваги на організаційно-економічних відносинах досягли значних успіхів у з'ясуванні складних господарських процесів, то наші вчені дальше відвертої апологетики капіталістичного способу виробництва не пішли.

Висновки

Таким чином, предметом політичної економії є економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. Політична економія поряд із правоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системи суспільних наук, кожна з яких виділяє з багатогранної сукупності суспільних відносин їх відповідні вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Політична економія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки).

Питання про предмет політичної економії вирішувалося майже в усіх наукових дослідженнях. Найбільше акцентував на ньому увагу М. Вольський. Він критично аналізував визначення предмета політичної економії такими західноєвропейськими та російськими економістами, як Сей, Сісмонді, Шторх, Горлов; заперечував визначення Маклеодом і Бастіа політичної економії як науки про обмін.

Предмет політичної економії, на думку М. Вольського, охоплює всі сфери діяльності, як матеріальної, так і духовної. У такому розумінні політична економія є наукою про людину, її діяльність, спрямовану на задоволення матеріальних і моральних потреб. Майже на таке саме визначення предмета політичної економії натрапляємо в творах викладача політичної економії й статистики Інституту сільського господарства й лісівництва у Новій Олександрії, а згодом у Київському університеті, — А. Антоновича. У дослідженні «Основи політичної економії» політекономію він визначає як науку про «суспільний елемент у діяльності людей, спрямованій на задоволення як духовних, так і матеріальних потреб».

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.
2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.
3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
4. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.
5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.
6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
7. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.
8. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.
9. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.
10. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.
11. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.
12. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
13. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
14. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
15. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
16. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.
17. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.