Вступ.

1. Культура підприємницької діяльності.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Перехід на початку 90-х років XX століття до нової моделі господарювання, становлення та розвиток підприємництва на основі самостійної ініціативи та трансформації державної власності в інші форми, визначення конституційних основ незалежної Української держави суттєво позначилися на всіх напрямках розвитку нашого суспільства: політичному, економічному, культурному, освітньому.

Реагуючи на зміни економічної кон’юнктури, малий бізнес України швидко пристосовується до нових умов, він здатний оперативно перебудовувати виробничий процес, налагоджувати виробництво нової продукції, заповнюючи існуючі прогалини на ринку. Це сприятиме вирішенню не тільки соціально-економічних проблем (розширює можливості працевлаштування населення, його зайнятість у суспільному виробництві та кращого задоволення потреб споживачів), але і є ефективним способом розробки та впровадження інновацій, що призведе до покращення економічної ситуації в країні та забезпечить поступовий вихід її з кризи. Таке динамічне і складне явище, як підприємництво, в цілому, потребує нових підходів та вимог до всіх суб’єктів господарювання.

Проте, на жаль, в Україні сектор підприємництва не відіграє в національній економіці такої важливої ролі, як в економічно розвинутих країнах. Тому нині вкрай важливо з’ясувати причини такої тенденції, розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо усунення і об’єктивних, і суб’єктивних перешкод та стимулювання розвитку цього сектора.

1. Культура підприємницької діяльності

Проблема підприємництва в економічному житті України практично не досліджувалася, вона досі залишається недостатньо розробленою. На сьогодні немає праць, у яких би комплексно розглядалися роль та місце підприємництва, його фінансові ресурси як один з ринкоутворюючих чинників, недостатньо обґрунтовані соціально-економічні наслідки малого підприємництва в Україні. Як і в інших країнах СНД, дослідження проблем підприємництва в Україні розпочалися лише із зародженням ринкових відносин. Серед українських учених-економістів, які займаються науково-теоретичним обґрунтуванням суті та необхідності розвитку підприємництва, слід зазначити Л. Безчасного, В. Бордюка, В. Гейця, В. Голікова, В. Рибалкіна, В. Савчука, О. Турчинова З. Варналій та інших.

В умовах ринку справжнім рушієм економіки є підприємництво, і чим воно активніше, чим більше здібних людей залучено до підприємницької діяльності, тим краще використовуються всі матеріальні та суспільні ресурси, тим інтенсивнішим є розвиток народного господарства.

Сьогодні для багатьох громадян підприємницька діяльність стала основним видом роботи. Ринок праці потребує працівників, які здатні працювати у багатьох сферах, екстраполювати ідеї з однієї професійної сфери в іншу. Відкритість і гнучкість свідомості допомагає швидше засвоювати переваги нової соціально-економічної ситуації. На жаль, нинішня молодь не готова функціонувати на ринку праці, оскільки під час економічних реформ, як і інші соціальні групи суспільства, вона опинилася серед проблем, що потребують негайного розв’язання. Найголовніша із них – відсутність економічних знань та спеціальної підготовки, які постають необхідною умовою для заняття підприємництвом.

Підприємницька діяльність являє собою складну комплексну проблему, вирішення якої можливе за умов об’єднання зусиль державних органів, суспільства та освітніх закладів. З цією метою необхідно впровадити нову систему економічної підготовки населення, урізноманітнити навчальні програми, бути зорієнтованими на особистісну, культурну молодь, на цінність освіти, яка має орієнтуватися на підприємництво, яка в подальшому сформує культуру підприємницької діяльності, адекватну новим соціально-економічним умовам.

Що ж таке культура підприємницької діяльності?

Етимологічно поняття "культура" відповідає латинському "сultura" (обробка, вирощування, доглядання, поліпшення), що початково означало рільницьку, хліборобську працю, а пізніше поширилося на інші царини людської життєдіяльності, в тому числі на розвиток, ушанування (культ), виховання, навчання самої людини. У 1982 році на Всесвітній конференції з питань культурної політики, що проводилася під егідою ЮНЕСКО, було прийнято декларацію, яка тлумачила культуру як комплекс матеріальних, духовних, інтелектуальних та емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань.

На сьогоднішній день поняття "культура підприємницької діяльності" в науковій літературі не має точного та єдиного визначення, бо є порівняно новим у колі гуманітарно-економічних наук, воно не має цілісного підходу та повної характеристики як явища і категорії. Але цій проблемі присвячено багато робіт українських учених-економістів: Д. Закатного, А. Колихалової, Д. Тхоржевського, Г. Шевченка, В. Плахути, М. Тименка, О. Ястремської та інших. Кожен учений, який досліджує цю проблему, збагачує наші знання і допомагає визначити сутність культури підприємницької діяльності, які функції вона виконує, обґрунтувати її роль у ставленні і розвитку економіки України. Так П. Ігнатовський, досліджуючи економічне життя, велику увагу приділяв проблемі підвищення культури і розглядав це як економічну ціль. "Підвищення культури – дійсно епохальна задача, вона складає визначену економічну ціль та відноситься до всього суспільного виробництва. Тільки розвиток виробництва дозволяє підвищувати культуру, а в широкому розумінні підвищення культури пов’язане з виробництвом, і розв’язання цього завдання є безперервним" [5: 195]

Становлення та розвиток підприємництва в умовах перехідного періоду дозволяє з’явитися новим формам економічної культури: господарській, кооперативній, підприємницький культурі, яка, у свою чергу, поділяється на адміністративну, інвестиційну та культуру торгівлі.

Адміністративна культура зберігається там, де посередницька діяльність створюється великими, фірмами, що обслуговують конкурентноспроможні підприємства. Основна увага носіями адміністративної культури приділяється не тому, що зробити, а тому, як зробити.

Носіями інвестиційної культури є банки та інвестиційні фонди. Отримуючи прибутки за рахунок постійного кругообігу власного і позичкового капіталу, діяльність такого виду супроводжується великим ризиком у сфері інвестування існуючих чи нових виробництв.

Культура торгівлі розвивається, насамперед у торгівельних організаціях, організаціях зі збуту, в роздрібній торгівлі. Успіх у цій сфері діяльності залежить від кількості контактів із покупцями, від постійного пошуку продукту, що найбільш потрібен на ринку [6].

Культура підприємництва являє собою систему знань, цінностей, символів та традицій, що забезпечують мотивацію та регуляцію підприємницької діяльності, визначаючих форму її здійснення, а також сприйняття суспільством. Культура підприємництва охоплює: культуру технології виробництва, культуру управління та організації, культуру умов праці, культуру обміну та розподілу, культуру проведення переговорів та ін. Підприємницька діяльність зазнає на собі вплив економічної культури на всіх етапах свого існування. В економічній літературі культура підприємницької діяльності часто ототожнюється з економічною культурою, яка є однією із її складових, що зростає, оновлюється та трансформується в культуру управлінської діяльності. Сьогодні культура підприємницької діяльності часто ідентифікується з культурою управлінської діяльності тому, що в обох видів культур подібні основні ознаки і функціональна спрямованість. Проте підприємницька культура має свою специфіку, вона відрізняється від управлінської культури метою, характером та змістом.

На процес формування культури підприємництва впливає багато факторів: релігійний та національний аспекти, соціально-економічні та політичні процеси і т.д. Під впливом цих факторів склалося декілька видів культури підприємницької діяльності, які в 60-80-х роках ХХ сторіччя досліджував та систематизував голландський учений-соціолог Герберт Хофстед. Ним була побудована чотирьохкомпонентна модель цінностей, що дозволила описати типи культур підприємництва. Згідно з цією моделлю культура підприємництва може бути охарактеризована наступними компонентами: дистанція влади (Power Distance, PDI), показник уникнення неозначеностей (Uncertainty Avoidance, VAI), індевідулізм-колективізм (Individualismus, DVI), мужність-жіночість (Maskulinitat, MAS) [7].

Означені Г. Хофстедом типи культур підприємництва можна спостерігати в різних країнах, де вони проявляються з більшою або меншою інтенсивністю. Тому, сучасному підприємцю важливо вивчити особливості культури підприємництва, ділової етики, специфічні риси поведінки партнерів як носіїв ділової культури, також необхідно враховувати традиції, звичаї кожної країни, особистісні особливості та звички.

Культура підприємництва, як соціально-культурна система, в цілому є важливим фактором, що впливає на успіх економічних перетворень в Україні. Таким чином, виникає необхідність формування нового класу підприємців, що складається з відповідальних професіоналів, які формують імідж культурного та надійного партнера по бізнесу на внутрішньому та міжнародному ринках.

2. Шляхи виховання високої культури підприємництва

Прийнято вважати, що підприємець — це провідний суб’єкт ринкового процесу, який ініціює бізнес для випуску товарів та надання послуг з метою одержання прибутку. Підприємницьку діяльність звично ототожнюють з активним впровадженням інновацій та нових технологій, з творчим пошуком ефективних стратегій управління, масовим випуском нових товарів та послуг. Тому певними атрибутами підприємництва загалом можна вважати:

1) мотив дії, що є одночасно і мотивом збагачення;

2) механізм дії, який спирається на інвестування в певній сфері економічної діяльності;

3) ризик, пов'язаний з непевністю у прийнятих рішеннях і з покриттям наявних затрат на випуск товарів та надання послуг.

Визначені нами атрибутивні риси підприємництва, як ми вважаємо, є визначальними в формуванні певного соціального портрета підприємця, а також основоположні засади культури підприємницької діяльності. Опираючись на існуючі дослідження [2], доцільно визначити 10 основних характеристик, котрі за своїм змістом притаманні більшості підприємців:

1. Підприємці прагнуть відстоювати персональну точку зору.

2. Підприємці досягають успіху завдяки успішній організації виробництва і ефективного використання різноманітних ресурсів.

3. Підприємцям притаманна розвинута інтуїція.

4. Підприємці вірять у свої ідеї. Останні перетворюються на джерело енергії і мотивації і стають основою подальшого розвитку підприємців.

5. Підприємцям притаманні певна жорсткість і навіть агресивність при реалізації бізнес-планів.

6. Підприємці можуть певним чином керувати ризиком, у результаті чого суттєво знижується страх при прийнятті управлінських рішень.

7. Підприємці є прихильниками зниження значущості соціальних аспектів бізнесу, спрощення змісту останніх.

8. Підприємці у своїй більшості бувають нетерплячі і невтомні. Вони погано переносять бюрократичні затримки, пов'язані з втратою часу, наприклад на освіту. Ось чому більшість підприємців не прагнуть отримати вчений ступінь.

Вказані характеристики певним чином відображують деякі важливі суперечності, приманні культурі підприємницької діяльності, котрі загалом обумовлені егоцентричною етичною орієнтацією продуктивної діяльності підприємця-власника.

На наш погляд, в сучасній моделі корпоративного управління суттєво змінюється сама соціокультурна основа підприємницької діяльності, оскільки корпоративне управління є безпосередньо націленим: на поєднання інтересів власників (акціонерів) і суспільства, а також на захист інтересів акціонерів і забезпечення максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності акціонерних товариств згідно з чинним законодавством. Саме тому є всі підстави вважати культуру корпоративного управління як найбільш розвинуту та найбільш досконалу форму підприємницької діяльності, яка загалом базується на технологічних засадах принципу соціального партнерства [3,с.264-265.]. Тому розвиток сучасної культури підприємництва можна вважати одним із провідних напрямків розробки сучасної теорії корпоративного управління.

Спостерігаючи зміни, що відбуваються в Україні за роки незалежності, слід відмітити, якнайменше, дві групи малих та середніх підприємств. До першої групи можна віднести підприємства, що повільно пристосовуються до нових ринкових умов, а до другої – такі, що досить швидко адаптувалися й досягли високого рівня конкурентоспроможності на ринку.

Відповідно різняться й результати діяльності таких підприємств – якщо представники першої групи ледве проявляють ознаки життя, то фірми з другої групи працюють з прибутком і розвиваються.

Причини такої розбіжності фахівці вбачають у наявності на фірмах-лідерах більш сильної культури підприємництва.

Під “культурою підприємництва” при цьому розуміють засвоєні норми поведінки та комунікацій, цінності, процедури, форми та методи управління. На рис. 1 наведена спрощена модель структури культури підприємства.

Слід відзначити, що культура підприємства – це не тільки форма, в яку втілюються господарські акти, не тільки оболонка організації, а й її сенс. Культура сама по собі перетворюється в одну з стратегічних цілей фірми.

Висновки

Ділова, зокрема підприємницька, бізнесова, етика, як і моральна теорія взагалі, є поліфункціональною. Її принципи, норми, категорії і правила рефлексують і "обслуговують" багатогранну діяльність суб'єктів ділового світу і, відповідно, виявляють свою різнобічність.

Основна парадигма ділового підприємництва — економічна доцільність, показником і еквівалентом якої є гроші. "Користь", "успіх", "ефективність" — такі основні поняття, які задають сітку практичного, а точніше було б сказати — праксичного мислення, свідомості й позначають явища, що вивчаються спеціальною прикладною наукою — праксеологією".

Підприємець має справу не лише з ресурсами, технологіями, продуктами, документами, різними процесами, він постійно співдіє з людьми – керує підлеглими чи виконує доручення, радиться з експертами чи дає оцінку, веде переговори тощо. Успіх бізнес-діяльності великою мірою залежить саме від уміння налагоджувати взаємини. Підприємництво – це суспільно-корисна діяльність, і як будь-яка інша сфера соціальної активності не може функціонувати без наявності певних моральних передумов. Бізнес неодмінно активізує міжособистісне спілкування і взаємодію, відповідно потребує моральних принципів, цінностей та норм.

Корпоративна культура охоплює мету та завдання бізнесу, принципи, способи і методи управління, інтелектуальні та духовно-ціннісні основи діяльності працівників. Етика проникає у бізнес-діяльність, стає невід’ємною складовою економічних, соціальних та ідеологічних параметрів підприємства і забезпечує їхнє належне функціонування.

Список використаної літератури

1. Варналій З. С, Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності: Підручник – К.: Знання України, 2003. – 407 с.

2. Заславская Т., Рывкина Р. Социология экономической жизни: Очерки теории. – Новосибирск, 1991.

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради – 2003 – №№ 18-23

4. Конституція України – К.: 1996.

5. Игнатовский П. А. Экономическая жизнь социального общества. – М.: Экономика, 1983. – 247 с.

6. Сизоненко В. Підприємництво. – К.: Вікар. – 453 с.

7. Льюис Р. Д Деловые культуры в международном бизнесе. М.: Дело – 1999.

8. Мочерний С. В., Устинко О. А., Чоботар С. І. Основи підприємницької діяльності: Посібник – К. Академія, 2001. – 280 с.

9. Подсолонко В.А., Миронова Т.Л. Підприємництво. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 616 с.