Вступ.

1. Культура неможлива без традицій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Культура — це книги, музеї, театри, музика. Але це й відношення людей друг до друга: учнів — до вчителів, лікарів — до пацієнтів, офіцерів — до солдатів, молодих — до старих, чоловіків — до жінок, чиновників — до прохачів, багатих — до бідних…

У перекладі з латині культура — це "оброблення, вирощування, утворення". Колись у нас так і було: обробляли й зрощували людину. Увесь світ віддавав належне нашій системі утворення, нашим палацам культури, театрам і музеям і школам мистецтв.

Безпосереднім, хоча і не автономним суб'єктом культурної творчості є окрема особистість, а також особливі соціокультурні групи, які називаються елітою. Індивідуальні творчі можливості людей не однакові, хоча і властиві всім. Вищий ступінь їх вияву пов'язують з обдарованістю, геніальністю людини. У сучасному світі особистий творчий внесок пов'язують з авторством, що має на увазі оригінальність, новизну і неповторність культурного продукту. Еліта покликана зберігати спадкоємність, традиції культурної творчості і здійснювати відбір її найбільш значущих зразків. Еліти, як правило, займають привілейоване місце в структурі суспільства. Розрізняють еліту політичну, наукову, бізнесову, художню, релігійно-духовну, спортивну тощо. Знищення еліти, як вчить нас досвід, веде до трагічних наслідків, викликаючи занепад і деградацію суспільства. Однак і за таких умов соціальна необхідність в управлінні культурними процесами зберігається, а, отже, поступово відтворюється й еліта.

1. Культура неможлива без традицій

Поняття традиції найтіснішим образом пов'язане з поняттям культури, що допускає всілякі й часом суперечливі інтерпретації. Американські вчені Кребер і Клакхон проаналізували в роботі, присвяченої цьому поняттю, кілька сотень його визначень. Польський з Я.Щепаньский виділяє в якості основних, по-перше, визначення, пов'язане з походженням цього поняття, що означало по-латинському оброблення землі, по-друге, визначення, що говорить про поліпшення й облагороджування людських звичаїв і поводження; по-третє, визначення, при якому під культурою розуміється все те, що не росте саме по собі, а з'являється завдяки праці людини, що створено його цілеспрямованим міркуванням і діяльністю; і, нарешті, тлумачення культури, що включає у це поняття не всі створення людини, а тільки "вищі" — науку, мистецтво, літературу, релігію. Сам Я.Щепаньский відмінюється до третього визначення культури. Він включає в це поняття всі матеріальні й нематеріальні продукти людської діяльності, цінності й способи поводження, прийняті в будь-яких спільностей і передані іншим спільностям і наступним поколінням. З таким поняттям в основному збігається визначення Ю.Лотмана, дане в його роботі, присвяченій типології культури: "Сукупність неспадкоємної інформації, що нагромаджують, зберігають і передають різноманітні колективи людського суспільства".

В обох визначеннях підкреслюється першорядної важливості факт, що культура передається з покоління в покоління. Цей факт говорить про нерозривний її зв'язок із традицією. Культура не може існувати окремо від її передачі, від наступності. Уявити собі культуру, що існує незалежно від традиції, було б приблизно рівнозначно поданню про живий організм, у якому припинений обмін речовин. Сукупність інформації, тридцятилітній зміст поняття "культура", живе в традиції. Культура немислима без традиції, як традиція немислима без культури. Ці терміни позначають, таким чином, не два різних феномени, а два аспекти одного феномена.

Відомо, що зовсім виняткова повага до традиції випробовують племена й народності, що перебувають на первісному щаблі розвитку. Значення традиції в їхньому житті легко зрозуміти — без культурних традицій, попросту говорячи, жоден із цих народів не міг би вижити. Саме старшими досвід, що накопичувався, боротьби із численними ворогами первісної людини, що передавався у всіх своїх численних деталях молодшому поколінню, міг забезпечити виживання групи. Оскільки традиція передається від старших до молодших, серед первісних племен незаперечним авторитетом, як правило, користуються старі.

Але коло народів, що почитають традицію як таку, не обмежується примітивними племенами. Можна сказати, що прагнення до новаторства, перевага нового старому — чорта, лише порівняно недавно, з початком нового часу, що з'явилася в історії, причому в історії народів Європи. Для приклада приведемо деякі дані, що ставляться до древньої Русі. Говорячи про давньоруську літературу, Д.С.Лихачов відзначає, що не можна поширювати подання про інтерес читача до всього нового й сучасному на психологію тих, хто читав книги в древній Русі. "Там добутку жили багатьма сторіччями, — пише Д.С.Лихачов. — Добутку старі іноді цікавили навіть більше, ніж добутку тільки що створені (цікавила "авторитетність" добутку як історичного документа, як добутку значного в церковному відношенні й т.д.)". Заперечуючи тим, хто вважає традиційність давньоруської літератури результатом відсталості й недоліку творчого початку, Д.С.Лихачов пише: "Традиційність давньоруської літератури — факт певної художньої системи… Прагнення до новизни, до відновлення художніх засобів — принцип, повною мірою розвинений у новій літературі… Прагнення… до відновлення свого сприйняття миру аж ніяк не є споконвічним засобом літературної творчості".

Для нового сучасного витка розвитку народного мистецтва необхідні відповідні суспільно-економічні передумови. Сучасний етногенез української нації неможливий без глибинного використання правічних традицій народної культури, яка зберігалася і дійшла до нас у багатьох її видах та жанрах. Саме скарбниця народного світогляду у формі творів народного мистецтва слугує джерелом розвитку професійного мистецтва. Проте, відходить у минуле цілий історико-етнічний клас культури, але залишається актуальною необхідність вивчення збору і фіксації пам’яток старовинних ремесел. Важливим питанням залишається політика влади на місцях, яка всіляко сприяла би роботі народних майстрів на різних ділянках в роботі народних художніх промислів, залученні молоді до розвитку місцевих видів народного мистецтва як невід’ємного історико-етнографічного джерела формування сучасної національної культури.

Сьогодні особливо актуальним є те, що зародившись, народне мистецтво, завдяки спадковому досвіду народних майстрів, втілило в своїх творах гармонію єдності з оточуючим середовищем, світом взагалі. Воно і сьогодні виражає глибокогуманістичні, своєрідні мистецькі особливості свого часу, естетичний світогляд його творців.

Традиція, мистецтво кожного народу дають благотворну ауру, духовно працюють на своїй землі, адже створені вони завдяки патріотичним та естетичним уподобанням свого народу.

З метою найбільш ефективного здійснення культурної політики в Україні, слід не лише враховувати її специфіку в національному просторі держави, а і застосовувати досвід інших країн, яким вдається долати та уникати негативних явищ.

Вважаємо необґрунтованим розподіл культури на елітарну та масову. Справжні культурні цінності доступні для сприйняття кожним освіченим членом суспільства.

Відродження вітчизняної культури потребує формування у кожного члена нашого суспільства відчуття відповідальності за збереження і примноження культурної спадщини. Ми впевнені, що людина, яка відчула свою належність до народу з великими культурними традиціями, давніми пам'ятками історії та культури, видатними діячами мистецтва, буде гідним продовжувачем культурного будівництва в державі.

Висновки

Формування національної свідомості відбувається під впливом культури, традиції, однак культурою і “…мовою …справа не обмежується. Український етнічний тип відрізняється… також і в інших відношеннях: особливостями антропологічними в вузькому смислі, тобто фізичною будовою тіла… і рисами психофізичними, які проявляються в народному характері, психології, складі сімейних і суспільних відносин”.

Сьогодні, в умовах відродження національної культури актуальною є проблема естетичного виховання підростаючого покоління. Досліджуючи особливості різних психоемоційних засобів упливу на школярів, зокрема мистецтва, що найбільш природно й тонко торкається найрізноманітніших струн чутливої дитячої душі, науковці відзначають, що у сучасних школярів прогресує тенденція до байдужості. До школи приходять діти, які швидше мислять, володіють більшою інформацією, але менше дивуються, менше захоплюються, їх не дуже приваблюють різні природні явища, творчі результати людських надбань.

Необхідність збереження та найповнішого прояву нашої спадщини у виховному процесі населення зумовлюють потребу виявити їх стан, зокрема народної творчості, культури та мистецтва різних часів, що красномовно свідчать про витоки первинного сприйняття народним митцем оточуючого світу. Цей код сприйняття як естафета передався із покоління в покоління і в художніх формулах зберігалося в народному мистецтві. В них – взаємини часів і поколінь, історія і пам’ять, традиції і творчість.

Ми переконані, що в українському культурному просторі, що є органічною частиною європейського і світового цивілізаційного простору, повинні, доповнюючи його, вільно і безконфліктно взаємодіяти українська національна культура і культури всіх етносів, які складають український народ, і разом творити сучасну українську культуру, без якої палітра світової культури втрачає своє багатство і різноманітність. У руслі такого підходу виправданим є державний протекціонізм стосовно вітчизняної культури, художньої продукції для забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Список використаної літератури

1. Захарченко Г. Культурологія: навч. посіб.. — О. : Одеський державний медуніверситет, 2007. — 240с.

2. Культурологія: Навчальний посібник/ І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технологій. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.

3. Матвієнко Л. Культурологія: навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 285с.

4. Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник/ Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова,; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. -Вид. 2-е, перероб. та доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -390 с.

5. Шевнюк О. Культурологія : Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. -К.: Знання-Прес, 2004. -353 с.