1. Назвіть функції бюджету.

2. Охарактеризуйте склад вітчизняного бюджетного законодавства?.

3. Поясніть специфіку, зміст та класифікацію бюджетних правовідносин.

4. Що таке бюджетна класифікація? У чому її зміст і режим застосування?

5. Охарактеризуйте принципи бюджетної системи України.

6 Що таке дефіцит бюджету та назвіть джерела його фінансування?.

7.Який склад доходів та видатків Державного бюджету України?.

8.Охарактеризуйте поняття та зміст міжбюджетних відносин в Україні.

Список використаної літератури.

1. Назвіть функції бюджету

Бюджет — це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією. Економічна природа бюджету полягає в тому, що виникає об'єктивна необхідність у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян. [3 , c.25]

Бюджет, будучи дуже складним і багатогранним явищем, повинен розглядатися з декількох сторін: як ланка державних фінансів, як централізований фонд фінансових ресурсів, як фінансовий план держави. Економічна категорія — бюджет виражає взаємозв'язок, що виникає між державою та іншими учасниками суспільного виробництва в процесі розподілу та перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту шляхом створення централізованого та децентралізованих фондів фінансових ресурсів і їх використання, на цілі розширеного відтворення та-підвищення рівня життя суспільства.

Фіскальна функція бюджету полягає у вилученні за допомогою податків та інших джерел, які мають допоміжний характер, частини доходів громадян, підприємств, установ, організацій для утримання державного апарату, виробництва суспільних благ, тобто забезпечення тих видів діяльності, які не мають власних джерел доходів (природоохоронні заходи, архіви, бібліотеки тощо), або ж мають недостатні для забезпечення належного рівня розвитку джерела фінансування (фундаментальні наукові дослідження, оперні театри, музеї тощо).

Розподільча функція бюджету полягає в тому, що акумульовані в державному бюджеті грошові засоби уряд використовує для перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток виробничої та соціальної інфраструктури, інвестування в капіталомісткі галузі з тривалим строком окупності витрат, на структурну перебудову, прискорення НТП, зростання життєвого рівня населення, вирішення соціальних проблем.

Стимулююча функція бюджету проявляється в тому, що, змінюючи базу та ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює стимулюючу (обмежувальну) політику, впливаючи на циклічні коливання економіки, зміну її структури тощо.

Контрольна функція бюджету виконується завдяки тому, що він у грошовому вираженні віддзеркалює відтворювальний суспільний процес, виявляє економічні пропорції, відхилення від рівноваги тощо. [4 ,c.117]

Отже, за різними визначеннями бюджет — це головний фінансовий план держави; найбільший централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні уряду; грошове вираження збалансованості надходжень та видатків до державної казни за певний період. Головне призначення бюджету — регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.

2. Охарактеризуйте склад вітчизняного бюджетного законодавства?

Нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є:

1) Конституція України;

2) Бюджетний Кодекс;

3) закон про Державний бюджет України;

4) інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини;

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України;

нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України;

рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових актів.

Державний бюджет затверджується законом про Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України — закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

Якщо міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.

Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Це законодавче визначення.

В економічному розумінні: бюджет – це сукупність грошових відносин між державою та іншими суб’єктами бюджетних правовідносин з приводу формування та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів завдяки яким держава виконує свої завдання та функції.

За формою прояву бюджет – це основний фінансовий план держави, в якому відображається фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування[7, c. 54-56].

3. Поясніть специфіку, зміст та класифікацію бюджетних правовідносин

Бюджетні правовідносини виникають у процесі бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень. Вони проявляються через взаємну кореспонденцію закріплених у правових нормах прав та обов’язків відповідних суб’єктів. У процесі правового регулювання таких суспільних економічних відносин держава визначає їх адекватну юридичну форму. Бюджетні правовідносини існують лише в рамках системи “держава–об’єкт” і складають одну з характерних рис змісту бюджетної діяльності держави. Поза правовими відносинами діяльність щодо утворення, розподілу та використанню централізованих державних фінансових ресурсів і фінансових ресурсів місцевого самоврядування неможлива.

Бюджетне правовідношення є різновидом правового відношення, тому йому притаманні загальні ознаки всіх правовідносин. Так, бюджетне правовідношення виникає на підставі бюджетно-правової норми і є результатом її дії. Бюджетні правовідносини також носять вольовий характер, оскільки їх виникнення обумовлене вольовими діями окремих суб’єктів і опосередковане інтересами держави.

У той же час, визначаючи місце бюджетного правовідношення в системі інших правовідносин, не потрібно забувати, що за сукупністю індивідуальних властивостей, бюджетні правовідносини найбільш подібні до фінансових. Це обумовлено особливим місцем бюджетно-правових норм у системі фінансово-правових норм і випливає із специфіки предмета та методу бюджетно-правового регулювання. Тому можна виділити ряд ознак, які характеризують як фінансове, так і бюджетне правовідношення:

1) бюджетно-правові відносини виникають та розвиваються лише в сфері бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень;

2) бюджетне правовідношення є формою реалізації публічного інтересу, оскільки воно виникає на підставі бюджетно-правової норми, яка, в свою чергу, є засобом реалізації інтересів держави, всього суспільства або його окремих груп. Слід зауважити, що окремі науковці не відносять до предмета бюджетно-правового регулювання відносини, що виникають у процесі фінансової (і бюджетної в тому числі) діяльності місцевих самоврядних утворень. Таке звуження предмета фінансового права піддається справедливій критиці з боку іншої групи науковців, оскільки прибічниками зазначеного вище невраховується публічний характер діяльності органів місцевих самоврядних утворень та інші важливі фактори, зокрема єдність правової бази регулювання таких відносин, проголошення в законодавстві принципу єдності фінансової системи, включення в бюджет країни бюджетів місцевих самоврядних утворень;

3) бюджетне правовідношення, по суті, є економічним відношенням. Бюджетні правовідносини є юридичною формою вираження та закріплення бюджетних відносин, які також є формою економічних відносин певного виду. Причому надання “правової оболонки” бюджетним відносинам проводиться тільки після дослідження економічних можливостей держави або територіальної одиниці, які в свою чергу пов’язані з об’єктивними законами суспільного розвитку. Отже, саме економічні закони визначають (принаймні повинні визначати) межі регулюючого впливу і характер регулювання бюджетних відносин;

4) бюджетні правовідносини носять переважно грошовий характер. Безперечно, що бюджетні правовідносини не завжди обмежуються рамками мобілізації або розподілу фінансових ресурсів, якими виступають кошти, а складаються також відносно організації планування, встановлення форм мобілізації фінансових ресурсів, порядку їх розподілу або витрачання чи безпосередньої передачі коштів від одних суб’єктів до інших. Проте і ці організаційні або ж процесуальні відносини своєю кінцевою метою мають рух коштів;

5) владний характер бюджетного правовідношення обумовлений імперативністю бюджетно-правової норми, виконання якої забезпечується примусом держави. Імперативність бюджетно-правових норм породжує юридичну нерівність сторін бюджетного правовідношення. Причому ознака владності в науці фінансового права завжди розглядалась поряд з його майновим характером. Отже, і бюджетне правовідношення необхідно розглядати як таке, що має владно-майновий характер;

6) для бюджетно-правових відносин характерний особливий суб’єктний склад: обов’язковою стороною даного правовідношення виступає держава або місцеве самоврядне утворення. У конкретному бюджетному правовідношенні таким суб’єктом є відповідний державний орган або орган місцевого самоврядування, який діє від імені держави або місцевого самоврядного утворення;

7) бюджетне правовідношення, як і фінансове, в більшості випадків виникає тільки на підставі правового акта про бюджет, а не з ініціативи суб’єктів такого відношення[4, c. 118-121].

4. Що таке бюджетна класифікація? У чому її зміст і режим застосування?

Закон визначає бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних”. Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України, а нова її структура була затверджена постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 року.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу[9, c. 94-96].

5. Охарактеризуйте принципи бюджетної системи України

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

1) принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4) принцип повноти — до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9) принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості — Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу[3, c. 162-164].

6. Що таке дефіцит бюджету та назвіть джерела його фінансування?

Бюджетний дефіцитце перевищення витрат бюджету над його прибутками.

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, т. е. нестачі бюджетних коштів в порівнянні з потребою в них для фінансування усього необхідного об'єму державних витрат. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером виробництва, а також надзвичайними подіями. Вона мала місце і в домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

Однак в цей час дефіцитність державних бюджетів і наявність державного боргу перестало бути феноменом суспільного розвитку і перетворилося в регулярне, стабільне економічне явище (в країнах з розвиненою ринковою економікою). Це пов'язано з тим, що за останні два десятиріччя в цих країнах повторюються кризові явища в економіці і в політиці. Циклічні кризи, доповнені структурними, а також значні кошти, що йдуть на забезпечення обороноздатності країн, спричиняють велике напруження всієї системи державних фінансів і особливо її центральної ланки державного бюджету. Це і зумовлює бюджетний дефіцит.

Важливозазначити, що в зарубіжній літературі розрізнюють реально, структурний і циклічний дефіцит бюджету, що спостерігається.

Під реально що спостерігається розуміється дефіцит, об'єм якого рівний загальним прибуткам (грошовим надходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державну закупівлю і трансфертні платежі.

Структурний дефіцитявляє собою обчислену різницю між федеральними прибутками і витратами, при певній фіскальній політиці (діючий рівень оподаткування і поточних витрат), і базовому рівні безробіття (6%). Коли економічна система входить в період спаду, а рівень безробіття підвищується поверх базового, дефіцит бюджету, що реально спостерігається перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплати посібників по безробіттю і іншим соціальним програмам, а також часткове через падіння прибутків населення. Різницю між дефіцитом бюджету, що реально спостерігається і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

Разом з тим потрібно зазначити, що дефіцит бюджету не так «нешкідливе» явище. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі веде до втрати 52 тис. робочих місць[8, c. 79-80].

Суть збалансування бюджету полягає у забезпеченні фінансування суспільних витрат у межах можливих надходжень. Збалансування бюджету може відбуватися за такими формами:

а) рівновага доходів і видатків;

б) перевищення доходів над видатками;

в) перевищення видатків над доходами.

Найдоцільнішим станом, найголовнішою метою і одним із найважливіших завдань реалізації бюджетного процесу є забезпечення його збалансованості у часі, тобто зрівноваження видатків держави має забезпечуватися у розмірі надходженням доходів. Відхилення у такій рівновазі є недоцільними. Водночас перевищення доходів над видатками (позитивне сальдо балансу, тобто профіцит) вважається позитивним явищем. Воно відображує стабільну фінансову ситуацію у державі. Основною метою затвердження запланованого перевищення доходів над видатками є погашення певних обсягів боргових зобов'язань держави. Водночас перевищення доходів над видатками може використовуватися на фінансування заходів, непередбачених видатками бюджету у поточному році. Обсяг фактично отриманого перевищення доходів над видатками бюджету переходить у доходи наступного року[1, c. 24-29].

Складним, небажаним і негативним явищем фінансової ситуації у державі вважається перевищення видатків бюджету над його доходами, що отримало назву бюджетного дефіциту. Бюджетний дефіцит можна розглядати за формою прояву, за причинами виникнення та за напрямками його фінансування. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий, або офіційно зафіксований, та прихований.

Відкритий дефіцит бюджету показує фактичний стан співвідношення доходів бюджету з його використанням. Прихованість дефіциту служить ознакою недостатнього рівня обґрунтованості формування фінансової політики держави.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на свідомий та вимушений. Свідомий дефіцит виникає в умовах достатніх ресурсів у суспільстві та високого рівня доходів фізичних і юридичних осіб. Він пов'язаний з помірним оподаткуванням, що сприяє зміцненню фінансової бази підприємницьких структур. Вимушений дефіцит зумовлений невеликим обсягом виробленого валового внутрішнього продукту і за умов навіть високого рівня оподаткування не може забезпечити фінансовими ресурсами здійснення видатків бюджету держави.

За напрямками фінансування бюджетний дефіцит може мати пасивне або активне спрямування. Пасивне спрямування дефіциту зумовлюється спрямуванням бюджетних ресурсів на фінансування поточних потреб держави, а активний — на фінансування інвестицій, і в першу чергу, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються два методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту пов'язаний з використанням грошово-кредитної емісії. Такий метод вважається недостатньо ефективним, оскільки може негативно вплинути на економічну ситуацію в країні. Бюджетним кодексом України визнано, що емісійні кошти Національного банку України не можуть використовуватися в якості джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України. Держава повинна формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб забезпечувати скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення надходжень до бюджету та зменшення його видатків.

Бюджетний дефіцит виник як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві. Тобто в такому суспільстві він допускається і при чіткому управлінні може дати поштовх розвитку економіки за рахунок керованості процесів. Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). На цій основі можна виділити активні і пасивні форми дефіциту бюджету.

Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу.

Пасивний — підкоряється законам інфляції.

Завдання полягає в тому, щоб вишукати можливість за допомогою бюджетного дефіциту стимулювати економічний розвиток держави[4, c. 45-46].

7.Який склад доходів та видатків Державного бюджету України?

Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм — доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву. Але перш за все необхідно вияснити відмінності в поняттях “державні доходи” і “доходи державного бюджету”, а також відповідно “державні видатки” і “видатки державного бюджету”.

Державні доходи представлені тією частиною фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси відносяться до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету займають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави.

Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізовних доходів держави.

Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету це лише частина державних видатків.

Доходи і видатки бюджету — це об'єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням -грошові кошти, які мобілізуються в бюджет.

Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого — виступають об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Головне матеріальне джерело доходів бюджету — національний дохід. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, якими розпоряджається суспільство на визначений момент часу).

Основними методами перерозподілу національного доходу і джерелами формування бюджетних доходів є податки, державний кредит і емісія грошей[2, c. 136-137].

Склад бюджетних доходів, форми мобілізації грошових коштів в бюджет залежать від системи і методів господарювання, а також від економічних задач, які вирішуються суспільством. Так, країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. В доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80 — 90%, а в США — більше 95%.

Наступним за своїм фінансовим значенням доходом бюджету є державні позики. До цього методу держава удається при бюджетних дефіцитах. Існує два шляхи отримання державних позик:

1) державні позики, отримані у фізичних і юридичних осіб шляхом випуску цінних паперів від імені держави;

2) кредити, отримані у центрального банку і інших кредитних установ.

Зростання обсягу кредитних операцій призводить до росту державного боргу. Державний борг пов'язаний з податками. Його погашення і виплата по ньому відсотків здійснюється в значній мірі за рахунок податкових платежів або новими кредитними операціями.

При надзвичайних ситуаціях, коли отримання податкових платежів, державних позик виявляється скрутним, держава звертається до емісії паперових грошей. Це самий непопулярний захід, так як він посилює інфляційні процеси і має високі соціально-економічні наслідки.

Категорія видатків бюджету проявляється через конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дозволяє установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна — їх величину. Витратна частина бюджету відрізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури і ін.). Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства і ін. Бюджет відіграє також важливу роль в соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління і ін.[5, c. 59-61]

8.Охарактеризуйте поняття та зміст міжбюджетних відносин в Україні

Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною

Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин закладені у Бюджетному кодексі. Це:

— затвердження чіткої логічної процедури послідовного ухвалення рішень у бюджетному процесі з чітко окресленими межами для посадових осіб, які відповідальні за формування та використання бюджетних коштів;

— встановлення чітких правил формування місцевих бюджетів (прозорість бюджетного процесу, самостійність формування власних бюджетів, заборона створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та бюджетними установами);

— розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної доходної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, формульний підхід до обрахунку міжбюджетних трансфертів, що враховуватиме як потребу у видатках певного бюджету, так і спроможність цього бюджету залучати ті чи інші доходи;

— стимули до збільшення надходжень та ефективного використання бюджетних коштів (визначення доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються та не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;

— формування бюджету розвитку;

— створення ефективного механізму державних та місцевих запозичень, обслуговування державного боргу з метою зміцнення доходної бази державного та місцевих бюджетів, а також мінімізації їхніх втрат.,,

організація ефективного фінансового контролю затвердження та виконання державного та місцевих бюджетів, використання коштів цих бюджетів. Розмежування компетенції органів державного фінансового контролю та організація їх ефективної взаємодії, шляхи забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів.

створення умов для підвищення відповідальності (публічність рішень, залучення громадськості до бюджетного процесу).

Важливим кроком у реформуванні міжбюджетних відносин стало казначейське обслуговування касового виконання місцевих бюджетів. Запровадження казначейської системи виконання місцевих бюджетів (з 1.01.2002 року — за доходами, а з 1.01.2003 року і за видатками) забезпечить чітку процедуру проходження бюджетних коштів, а саме: бюджетне призначення — бюджетний розпис — бюджетне асигнування — взяття бюджетного зобов'язання — виконання робіт і послуг — оплата бюджетного зобов'язання[6, c. 138-141].

Список використаної літератури

1. Берлач А. Фінансове право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання вищ. навч. закладів / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Ун-т "Україна", 2006. — 288с.

2. Бех Г. В., Дмитрик О. О., Криницький І. Є., Кучерявенко М. П., Лукашев О. А. Фінансове право України: Підручник / М.П. Кучерявенко (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 319с.

3. Воронова Л. Фінансове право України: Підручник/ Лідія Воронова,; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент: Моя книга, 2006. — 440 с.

4. Дмитренко Е. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Емілія Дмитренко,; Мін-во освіти і науки України, Нац. академія служби безпеки України. — К.: Алерта: КНТ, 2006. — 374с.

5. Зюнькін А. Фінансове право: Опорний конспект лекцій/ Анатолій Зюнькін,; Міжрегіон. акад. управл. персоналом. — 3-тє вид., доп.. — К.: МАУП, 2003. — 159 с.

6. Ковальчук А. Фінансове право України. Стан та перспективи розвитку. — К. : Парламентське видавництво, 2007. — 488с.

7. Музика О. Фінансове право: Навчальний посібник/ Оксана Музика,; Національна академія державної податкової служби України, Науково-дослідний інститут фінансового права. — 2-е видан., допов. і перероб.. — К. : Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 255 с.

8. Орлюк О. Фінансове право: Навчальний посібник/ Олена Орлюк,; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 527 с.

9. Шкарупа В. Фінансове право України: Навч. посібник / Державний вищий навчальний заклад "Запорізький національний ун-т" МОН України / Віктор Костянтинович Шкарупа (заг.ред.), Тетяна Олександрівна Коломоєць (заг.ред.). — К. : Істина, 2007. — 254с.