1. Теоретичні аспекти світового туризму

При вивченні світового туризму необхідно брати за основу теоретичний метод аналізу, який підтримується емпіричними дослідженнями. Найбільш ефективні теорії міжнародної торгівлі і міжнародних фінансів, які разом створюють економічну теорію світових зв’язків. До них належать:

— теорія абсолютних переваг,

— теорія порівняльних переваг,

— теорія співвідношення факторів,

— теорія життєвого циклу продукту,

— теорія подібності країн.

які в сукупності пояснюють позицію країни в міжнародному туристичному обміні, світовий поділ та загальне спрямування розвитку туристичних потоків.

Розглянемо теорію абсолютних переваг у туристичній індустрії. Справді, деякі країни мають унікальні туристичні ресурси: рідкісні природні місця, такі як Ніагарський водоспад у США, гора Джомолунгма в Неаполі та інші, пам’ятки архітектури та мистецтва – піраміди фараонів у Єгипті, Тадж – Махал в Індії, Акрополь у Греції, Колізей в Італії тощо. Унікальні природні пам’ятки та витвори мистецтва, створені людиною, визначають монопольне становище тієї чи іншої країни і спонукають туристів приїздити до неї.

Свою абсолютну перевагу така країна може ще більше посилити інноваційною політикою, яка дозволяє їй створювати специфічні продукти туризму і тим самим забезпечувати собі хорошу спеціалізацію і міжнародному туризмі.

Інновації в туристичному секторі здебільшого охоплюють індустрію гостинності, яка все більше використовує новітні технології і готельному бізнесі та індустрії розваг, формування нового туристичного продукту і маркетинг. Завдяки застосуванню передових методів управління та активному використанню сучасних інформаційних засобів і нових матеріалів, інновації також можуть істотно знизити ціну туристичного продукту.

У 1817 році Давид Рікардо розвинув ідеї Адама Сміта і ще більше зміцнив доводи на користь вільної торгівлі. Підрахувавши робочий час, необхідний для виробництва заданої кількості вина і сукна в Англії і Португалії, він показав вигідність зовнішньої торгівлі для країни, коли вона спеціалізується на виробництві тих продуктів, які може виробляти більш ефективно, ніж інші країни, без урахування абсолютних переваг. Інакше кажучи, країна відмовляється від виробництва товарів, в яких вона має абсолютну перевагу і спеціалізується на інших, більш ефективних виробництвах, при цьому купує в інших країнах з меншими ресурсами ті товари, від виробництва яких вона відмовляється. На прикладі Португалії Д. Рікардо показав, що при абсолютній перевірці у виробництві вина і сукна ця країна поступилась виробництвом сукна Англії з тим, що самій спеціалізуватися на виробництві більш вигідно для неї товару – вина.

Це і є теорія порівняльних переваг, яка повністю пояснює і характер двосторонніх обмінів продуктами міжнародного туризму, як результат різниці цін між країнами.

На ціну туристичного продукту впливають витрати на транспорт, проживання і супутні послуги, які, у свою чергу, залежать від цілого ряду складових, що різні в кожній країні – це податкова політика держави, застосування нових технологій, ціни на пальне, продукти харчування, інші види послуг. Разом з вивченням порівняльних цін враховується також якість обслуговування. Для збереження конкурентно спроможності і завоювання порівняльних переваг окремим країнам необхідно підтримувати високий рівень обслуговування, як це роблять такі країни, як Великобританія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Італія, де ціни відносно високі.

Більш точну відповідь на питання “Які саме товари забезпечують країні абсолютну і відносну перевагу?” дає теорія, розроблена шведським вченим Хершером і Оліним, яка базується на співвідношенні факторів в кожній країні для забезпечення порівняльної переваги при виробництві та експорті певної продукції чи послуг, що вимагають саме цих ресурсів для виробництва. Згідно з цією теорією Хершера і Оліна . країни, які володіють великими капіталами, повинні експортувати капіталоємні товари і імпортувати трудомісткі.

Теорія співвідношення факторів визначає розвиток туризму між країнами. Країни, які мають надлишок туристичних ресурсів і попит на них у світі, спеціалізуються на міжнародному туризмі і експортують подібні послуги. Так, наявність чудових пляжів і сприятливого клімату в Середземноморських країнах породжує туристичні потоки з таких країн, як Австрія , Німеччина, Швейцарія, Японія та інших. Водночас попит на зимовий відпочинок мешканці Іспанії, Греції, Ізраїлю та інших країн задовольняють у тій самій Швейцарії чи Австріі. Вартість природних ресурсів , а також історично природних пам’яток залежить від доступності та якісних характеристик. Це означає, що для розвитку туризму вони набувають економічного значення.

Другим важливим фактором створення конкурентно спроможного туристичного продукту є капітал. Розвиток туризму вимагає розвинутої інфраструктури, а для цього необхідні ресурси, але обмежений капітал , туристичний сектор достатньою мірою розвиватися не зможе. Цим і пояснюється переважний розвиток туризму в індивідуально розвинутих країнах.

Наявність трудових ресурсів можна визначити як фактор виробництва туристичного продукту, його реалізації, оскільки це продукт сфери обслуговування, яка , у свою чергу є трудомістким сектором економіки. Отже, порівняльна перевага країн в туризмі зумовлена наявністю трудових ресурсів, а також рівнем їх майстерності.

Таким чином , можна виділити три основні групи факторів, які тісно взаємодіють з головними факторами функціонування всієї економіки. Це:

— природні ресурси та історико – культурні надбання,

— капітал,

— трудові ресурси.

Наявність цих факторів має вирішальний вплив на визначення позиції країни в розвитку туризму.

Розглянемо теорію життєвого циклу туристичного продукту, згідно з якою він проходить стадії впровадження, зростання, зрілості, занепаду. На першому етапі, або на стадії впровадження, все починається з невеликої групи породжуючи, які хочуть бути першовідкривачами незвідних природних місць або пам’яток архітектури чи культури. В цей період туризм не впливає значною мірою на місцевість, а населення активно контактує з породжуючи ми шляхом надання їм послуг.

Подальше зростання кількості туристів стимулюють місцеві огргани влади, розвиваючи інфраструктуру та створюючи комфортні умови перебування туристів.

Далі настає стадія зростання , коли кількість туристів інтенсивно зростає, особливо в піковий період , інколи переважає чисельність місцевого населення в декілька разів.

Контроль за розвитком туризму переходить з рук місцевої влади в руки зовнішніх компаній ,які швидкими темпами починають розвивати інфраструктуру , тим самим змінюючи вигляд майбутнього туристичного центру. Водночас цей інтенсивний розвиток має і свій негативний бік – надмірне збільшення чисельності туристів і населення призводить до збільшення навантаження на місця життєзабезпечення та природні ресурси.

На стадії зрілості спочатку сповільнюються темпи зростання кількості гостей, а потім центр туризму перетворюється на повністю завантажену частину індустрії туризму. Надалі розвиток цього центру відпочинку і розваг досягає свого піку, після чого мода на нього падає, і він тримається тільки за рахунок постійних клієнтів та випадкових гостей.

На кінцевій стадії туристичний центр стає малоприбутковим для більшості подорожуючих чи відпочиваючих із найближчих районів.

У 1961 році шведський економіст Стефан Лідер сформулював теорія подібності країн, яку називають також теорію попиту. Згідно з цією теорією , міжнародна спеціалізація країни значною мірою залежить від внутрішнього попиту. Справді, високий рівень попиту на внутрішній туризм створює атмосферу і сприятливі умови для розвитку міжнародного туризму. Виникають додаткові місця розміщення, харчування, транспортного зв’язку, розвиваються природні та історико – культурні центри туризму. Тому країни, які можуть керувати великим внутрішнім попитом, готові задовольнити і міжнародний попит.

Для визначення внутрішнього попиту застосовують такі показники: чисельність населення, валовий внутрішній продукт на душу населення, кількість місць проживання та інші. До країн із високим внутрішнім попитом належить Франція, Німеччина, Великобританія, Ірландія та інші. Отже, і міжнародні обміни найчастіше відбуваються між країнами, які мають подібні умови прийому ті обслуговування гостей.

Досягнуті країнами економічні показники розвитку туризму та стандарти туристичного обслуговування можуть служити для України орієнтиром на перспективу. Аналіз даних про дохід від іноземного туризму в розрахунку на душу населення показує, що особливо швидко туризм розвивається в країнах Європейського Союзу, а найбільші туристичні обміни відбуваються між сусідніми країнами . Найважливіші фактори , які стимулюють цей процес , такі:

1. високий рівень подорожей у країнах ЄС – цей фактор займає перше місце в опитуванні туристів,

2. висока якість та широкий спектр туристичних послуг,

3. вільне пересування в межах Європейського Союзу та Шенгельської групи країн , відсутність прикордонного та митного контролю,

4. введення з 1 січня 2002 року єдиної валюти – євро.

Крім цих факторів, значний розвиток туризму в кінці 20 та на початку 21 століття пояснюється рядом інших причин. Найголовнішою з них слід визначити посилення процесу індустріалізіції – зміцнення економічних зв’язків між країнами і континентами на основі поглибленого територіального розподілу праці і безпосередньо пов’язаного з ним розширення науково-технічних і культурних зв’язків. Важливу роль відіграє досягнення науково – технічної — революції ,особливо в галузі транспорту і нових інформаційних технологій. Розвитку туризму сприяє збільшення грошових доходів населення ряду країн , підвищення рівня освіти та культури , а також зростаюча втома від життя у великих містах. Чимале значення мають і здійснювані в багатьох країна спеціальні програми, направлені на активізацію туристичного руху: скасування обмеження на ввезення валюти, будівництво готелів та доріг, широка реклама об’єктів туризму, ціна на туристичні послуги та інші.

Водночас існують чинники, які стримують розвиток світового туризму або негативно впливають на нього, причому в Україні їх значно більше, ніж в країнах , які є основними постачальниками туристичного продукту.

Як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного Німецьким Інститутом Вивчення Вільного Часу в державах Європейського Союзу , найбільше подорожуючих хвилюють наступні проблеми:

1. Війна, неспокій, політична нестабільність (74%)

Саме цей фактор найбільш стримує туристів від здійснення закордонних поїздок до тієї чи іншої країни.

Однак практика показує, що вплив цього фактора набагато вагоміший і стосується він не лише держави, в якій спостерігається неспокій, але й країн ,сусідніх з нею. Найяскравішим прикладом, що характеризує цю ситуацію, може бути близький схід. На відносно не великій території тут сконцентровані досить привабливі місця для відпочинку.

Однак динаміка розвитку туризму в заданому регіоні підлягає різким коливанням. Так, через військові дії в Лівані в середині 80-х років спостерігався різкий спад потоку туристів та доходу від нього в цілому по регіону. В 1986 році Близький Схід відповідало на 17,6 % іноземних туристів менше. Ніж в 1985 році, а доходи за аналогічний період скоротились на 16,5% . Після початку військових дій в районі Перської затоки в 1991 році у цьому регіоні побувало на 6,62% іноземних туристів менше, ніж у 1990 році , а надходження від туризму в 1991 році зменшилися на 14,4 % в порівнянні з попереднім роком.

Усі намагання урядів держав даного регіону збільшити кількість подорожуючих до своїх країн перекреслюються одним повідомленням про зростання напруженості в регіоні. Від цього потерпають не тільки державні бюджети, що недораховуються значних валютних надходжень, але й окремі підприємства, яким зменшення потоку туристів завдає великі збитки.

2. Екологічні проблеми(57%)

Цей фактор характерний, насамперед ,для України, у зв’язку з аварією на ЧАЕС в 1986 році. Інститутом Вивчення Вільного Часу зазначено, що в 1985 році екологічні проблеми хвилювали лише 30% потенційних туристів, а на кінець 90-х вже 57%. Тут дається взнаки негативний вплив аварії на ЧАЕС. Кількість іноземних туристів , що відвідали Київ у 1986 році, знизилась більш ніж у 5 разів порівняно з 1985 роком, і тільки недавно вона почала поступово зростати . Негативний ефект екологічного чинника посилюється також його довгостроковим характером, адже зміна свідомості суспільства відбувається набагато повільніше , ніж ліквідація наслідків екологічної катастрофи.

3. Хвороби та епідемії(55%)

Вплив цього фактора особливо істотний для африканського континенту. На сьогоднішній день обсяги туризму в цьому регіоні не перевищують більше 2 % від світового рівня, при цьому його основна частина припадає на країни Північної та Південної Африки. Туризм в центральній її частині практично не розвинутий, хоча, на думку фахівців, для цього є непогані можливості, зокрема для розвитку екологічного та екзотичного видів туризму, які останнім часом набувають все більшої популярності. Факторами, які гальмують розвиток туризму в Центральній Африці, є невивченість цього регіону і численні хвороби та епідемії, які тут постійно спалахують.

Одним із засобів боротьби з ними може стати обов’язкова вакцинація всіх туристів ,які прямують до цього регіону, що, до речі вже проводиться в більшості розвинутих країн при організації подорожей в райони зі складною епідеміологічною ситуацією. Однак виникнення нових джерел епідемії, виявлення нових вірусів та невивченість попередніх ще довго будуть відвертати туристів від ідеї відвідування цього регіону.

4.Природні катаклізми та катастрофи (49%)

Складність впливу цього фактору полягає в тому, що природні катастрофи можуть відбуватися практично в будь – якому регіоні , а передбачити і , тим більш, попередити їх фактично неможливо. Руйнівна дія природних катастроф спрямована, перш за все, на існуючу туристичну і транспортну інфраструктуру. І хоча від форс – мажорних обставин такого роду ніхто не застрахований, їх виникнення може призвести до відкладання туристом поїздки в цей регіон на невизначений час або навіть до її відміни. В цьому випадку, як і при екологічних катастрофах , великого значення набуває психологічний аспект, що стримує туриста від поїздки до регіонів, які потерпіли від стихійного лиха, навіть після ліквідації наслідків природних катастроф. Ці чинники є найбільш характерними для регіонів з підвищеною сейсмічною активністю. Зокрема, внаслідок землетрусів в Японії та Каліфорнії(США ) регіони, що постраждали, недорахувались до 50% туристів як в період ліквідації наслідків землетрусів, так і в перші кілька місяців після ліквідаційного періоду.

4. Злочинність (44%)

Останнім часом цей фактор набуває все більшого значення. Маються на увазі не лише поодинокі випадки нападу, пограбування або навіть вбивства туристів, але й сплановані терористичні акти. Наочним прикладом вище приведеного є випадок, який трапився наприкінці 1997 року в Єгипті, коли група європейських в основному німецьких туристів, які подорожували вздовж Нілу, була розстріляна ісламськими фундаменталістами. Через це в 1998 році , за попередніми підрахунками, Єгипет втратив 25-30% іноземних туристів від запланованої кількості. Різко зменшилась кількість туристів в США після терористичних актів 11 вересня 2001 року та інші.

Світовий туризм та його ринки стикаються з постійними змінами у демографії, зміною життєвих цінностей та швидким розвитком технологій. Освіта, спосіб життя та набутий досвід формують вимоги споживача в туристичній індустрії. Основні тенденції у зміні вимог та очікувань завтрашніх туристів такі:

— зростання рівня освіченості, вимогливості у своїх потребах та туристичного досвіду, вимагають все вищих стандартів обслуговування,

— вони все більше потребують справжніх цінностей і чогось надзвичайного та незвіданого,

— вони стають старшими та багатшими , більш фізично і розумово і потребують більш активних форм відпочинку,

— вони все більш поважають себе , віддають перевагу комфорту і не хочуть витрачати зайвий час на дорогу до місця відпочинку і назад,

— вони чомусь хочуть навчитися в само вдосконалитися, тому потребують більшого, аніж просто розваг і відпочинку,

— вони хочуть брати участь у житті країни та громади, куди вони приїхали і оволодіти новими навиками,

— вони все більше потребують таких видів відпочинку, які не чинять негативного впливу на культурне та природне довкілля,

— вони все більше хочуть отримати послуги, які будуть адекватними ситуаціям, коли наочно можна побачити, за що платиш, при цьому їхня оцінка співвідношення ціни і якості стає все глибшою і обгрунтованішою.

Сьогодні необхідно врахувати основні тенденції розвитку туризму на сучасному етапі, які у світовому туризмі характеризуються:

1. тяжінням до незайманої природи ,що асоціюється з поняттям краси, і у зв’язку з цим розвитком екологічного туризму,

2. поширенням індивідуальних туристських подорожей,

3. розвитком елітарного туризму – мисливського, наукового, конгресного,

4. розвитком нетрадиційних ( експериментальних) видів туризму.

Важливе значення для розвитку як іноземного , так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та інші. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

2. Туристична індустрія, її соціально – економічне значення та тенденції розвитку

Багато підприємств і організацій беруть участь в обслуговуванні туристів, отримуючи при цьому значні прибутки, що дозволяє говорити про туризм як про галузь бізнесу. Комерційна спрямованість діяльності туристичних підприємств , глибока пророка багатьох аспектів, пов’язаних із залученням і обслуговуванням туристів, від планування і підготовки маршрутів до будівництва спеціалізованих комплексів , від роботи з клієнтами до розвитку інфраструктури окремих регіонів – дозволяє віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування , розваг, бізнесу. Отже, туристична індустрія – це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріально – технічної бази туризму, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства.