Вступ.

1. Структура та функції політології.

2. Основні функції політології.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Протягом останнього десятиріччя відбувається процес становлення політології – нової для нашого суспільства наукової та навчальної дисципліни. Актуалізація політичного знання необхідна сьогодні як умова і чинник розгортання нових тенденцій в сучасному українському суспільстві, так і органічна частина гуманітарної освіти. І це закономірно. Так завжди буває там і тоді, де і коли будь-який суспільний організм набуває трансформаційних процесів, змінює одні, багато в чому застарілі, а тому неефективні духовно-культурні, державницько-політичні та соціально-економічні засади власного функціонування і створює інші, такі, що відповідають вимогам часу.

Саме такі процеси переживає сучасний український соціум. Відродження нації – так охарактеризував основну тенденцію розгортання українства на початку минулого століття Володимир Винниченко. Відродження нації – так можна охарактеризувати основний зміст процесів, які проходять в Україні і сьогодні, на початку ХХІ століття. Україна стала на шлях державної незалежності, самоусвідомлення і самореалізації як окремої цілісності. Історія ж свідчить, що досягнення цієї мети неможливе політичної, державницької нації, без формування серед громадян відповідної політичної культури. Однак історія говорить про те, що створення твердого державницького ґрунту у суспільстві – це тривалий і досить важкий шлях. Тут роль політології як системи знань про галузь політичного функціонування суспільства важко переоцінити. Потреба в ній в сучасному українському суспільстві – це відгук на ті зміни, що відбуваються в нашій країні.

1. Структура та функції політології

Структура політологи як науки охоплює: а) загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання; б) теорію політичних систем, механізмів функціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему; теорію політичної свідомості й поведінки. Невід'ємною частиною цієї науки є дослідження загальних проблем світової політики, механізмів її функціонування.

Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи: знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяльності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і світова політика, управління соціальними процесами, політична ідеологія, історія політичних учень.

До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, політичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін.

Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві відмінності. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмета, а навчальна дисципліна вивчає частину загальнотеоретичного й прикладного матеріалу: динаміку розвитку політичного життя, взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності; розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та політичної культури; роль людини в політичному житті сучасного світу; роль і місце демократії в політичному житті суспільства як способу й умови діалогу, гласного обговорення проблем, взаємного врахування суперечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу.

Політологія виконує різноманітні функції.

Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Зрозуміло, що політологія — це взаємопов'язані теоретичні концепції, які спираються на пізнання закономірностей суспільного розвитку, незалежно від суб'єктивних намірів і бажань соціальних суб'єктів. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід їхньої політичної діяльності, політичне мистецтво. Політологія покликана дати знання політичних умов, засобів і форм розв'язання соціальних питань.

Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політичні події у зв'язку з конкретними історичними умовами.

Розробляючи політичні технології, політологія повинна враховувати вищі цілі і цінності, які неможливо реалізувати в суспільній практиці у вигляді чергового «світлого майбутнього», певного «суперпроекту». Основне покликання системи цілей і цінностей полягає в гармонізації наявних у суспільстві суперечностей, консолідації інтересів усіх соціальних груп та політичних сил, в забезпеченні еволюційного розвитку суспільства.

Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об'єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан політичної свідомості й культури, національні традиції.

Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Ця функція політології набуває поширення в сучасному західному суспільстві.

Італійський політолог Д. Даол відзначає, що політологія не може уникнути оцінок — етичних та ідеологічних. Відмовляючись від аналізу цінностей політики і займаючись самими фактами, наука втрачає головне: вона не може розв'язувати актуальні проблеми політики. Так званий нейтральний політичний підхід приречений на інтелектуальне безсилля. На думку американських політологів Г. Алмонда, Д. Істона та Д. Річчі, сучасна політологія перебуває в ситуації гострої неблагополучності саме внаслідок ідеологічної нейтральності.

Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань.

Політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, досягненню розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інтересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.

У процесі становлення і розвитку української політичної науки важливо не ізолювати її від світового політичного знання, а розкривати її національний і загально-цивілізаційний зміст, не перетворювати Україну на нове «закрите суспільство». Самоізоляція згубна не лише для економіки, а й для розвитку культури і науки.

Політика виступає одночасно і як наука, і як мистецтво політичного керівництва. Як наука політика виходить із законів суспільного розвитку, із суворого наукового аналізу суспільно-політичного життя й, отже, невіддільна від теорії, яка відображає ці закони і служить методом аналізу дійсності. Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною стороною соціальних процесів. Вона пов'язана насамперед з умінням політика працювати з людьми і полягає в його здатності вибрати форми участі мас у політичному житті, які відповідали б даному етапу суспільного розвитку і рівню її політичної культури і політичної свідомості. Характер, зміст і результати діяльності політика, політичного лідера, його успіхи і невдачі залежать від багатьох факторів, і насамперед від рівня його підготовки, знань, досвіду, інтуїції, кваліфікації, ідейних і політичних орієнтацій, від уміння і здатності аналізувати і прогнозувати хід подій.

Політика — творення цілісне, органічне. В ній немає якихось самостійних, відокремлених сфер чи компонентів, які існують незалежно одна від одної. І мова йде не лише, наприклад, про єдність зовнішньої і внутрішньої політики, а й про такі її аспекти, як науково-технічна політика, екологічна, військова, культурна, національна і т. д., які взаємопов'язані і взаємозумовлені конкретно історичною системою економічних інтересів і відображають складний і суперечливий вузол суттєвих завдань і проблем.

Для того, щоб скласти більш чи менш повне уявлення про політику, слід керуватися принципами її наукового визначення. До таких принципів належать такі:

· єдність соціально-класового і загальнолюдського. Згідно з цим принципом загальнолюдські інтереси в умовах цілісного і взаємозалежного світу вище соціально-класових, а кожна класово орієнтовна дія в середині країни чи на міжнародній арені тільки тоді національна, коли вона відповідає національним і загальнолюдським інтересам;

· принцип демократизму. Його суть полягає в тому, що кожний громадянин повинен бути поставлений у такі умови, щоб він міг брати участь і в обговоренні законів держави, і у виборі своїх представників, і в проведенні державних законів у життя. Демократизм — необхідна умова, подолання відчуження людини від політики;

· гуманізм політики. Політика, повинна базуватися на одному з основних, загальнолюдських ідеалів — соціальній справедливості;

· моральність політики. В наші дні, в умовах плюралізму, особливу значущість набуває моральність політики, її етичний характер. При вирішенні конфліктів не можна допускати збройного втручання, не випробувавши політичних методів.

Політика — це: сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення й протиборства; спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, значущому й обов'язковому; рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть реалізувати свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти суспільства; засіб єдності і цілісності суспільства; чинник становлення людини як вільної, унікальної і не повторної (див.: Політологія: Курс лекцій / За заг. ред. Т.С. Дзюбка. — К., 1993. — С.50).

У політиці виділяють чотири рівні суб'єктивності:

· цілісна, організована, велика суспільна група. Йдеться про групу людей, яка утворилася на основі етнічної або соціально-класової диференціації. Це може бути нація, суспільний клас, населення якої-небудь території, демографічна група тощо;

· організація великої суспільної групи. Це державні інститути, партії, профспілки, народні фронти, жіночі й молодіжні рухи та ін. Такі організації відіграють роль зачинателів, керівників і виконавців політичної діяльності, а також виступають як безпосередній суб'єкт політики;

· органи й ланки політичних організацій. Вони є суб'єктами конкретних політичних рішень і діяльності. Особливе значення мають і центри організацій;

· конкретний індивід. Він є найбільш повним, багатим і неповторним виявом суб'єкта політики. Ним може бути і визначна особа, і звичайна людина як талановита, так і посередня. Важливо, щоб цей індивід впливав на політичні процеси (Див.: Політологія. За ред. О.І. Семківа, 2-е видання, зі змінами. Львів, 1994. — С.14).

Теоретико-пізнавальна функція — що означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ. Завдяки цій функції політологія знаходить об'єктивні тенденції соціально-політичного та економічного розвитку суспільства та дає оцінки політичним ситуаціям. Результатом теоретичної функції є політична теорія — цілісне, достатньо вірогідне та систематизоване знання про зв'язки та закономірності явищ та процесів політичної сфери суспільства. Теоретичне знання — найбільш удосконалена форма наукового обґрунтування практичної політичної діяльності.

Методологічна функція політології — охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політичної сфери і практичної реалізації здобутих знань. За допомогою цієї функції розкриваються загальні закономірності політики, різних політичних систем, політичних відносин, створюється база для розвитку приватних політичних теорій. Результатом цієї роботи є система соціально опрацьованих принципів та засобів раціонального пізнання політичної діяльності.

Аналітична функція полягає у накопиченні, вивченні, систематизації фактів та явищ політичного життя. Крім того, це пошук відповідей на питання політичного життя. Ця функція політології дозволяє аналізувати та оцінювати діяльність всіх елементів політичної організації суспільства, а її результатом є судження та висловлювання, що стверджують або заперечують будь — що про політичні явища. Аналітична функція робить можливим перехід від спостереження явищ до виявлення їх причин.

Прогностична функція — полягає у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Прогностична функція шукає відповідь на питання якою буде дійсність у майбутньому та коли відбудуться зазначені події. За допомогою цієї функції здійснюється передбачення політичних процесів. Частіше за все результатом цієї функції є створення прогнозів — гіпотез, які спираються на вже відомі тенденції розвитку політичних явищ.

Функція політичної соціалізації забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури.

Через світоглядну функцію затверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної системи, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє досягненню консенсусу у суспільстві.

Таким чином, зазначені функції тісно пов'язані із загальними функціями політики, які виступають у цивілізованому суспільстві на перше місце.

2. Основні функції політології

Розвиток наукового політичного знання здійснюється в межах функцій (від лат. funktio — виконання, здійснення), які покликана виконувати політологія. Учені-політологи все ще продовжують пошуки оптимальних варіантів класифікації функцій політологічної науки. Один з них — виділення шести основних функцій: світоглядної, теоретико-пізнавальної (методологічної), прикладної (управлінської), експертно-прогностичної, інноваційної та виховної (схема 1). Другий варіант — виділення чотирьох основних функцій: теоретико-методологічної, світоглядної, прогностичної і прикладної. Згідно з третім варіантом усі політологічні функції поділено на дві основні групи: теоретико-методологічну і прикладну (службову, інструментальну і т. ін.). Останній підхід нині має найбільше прихильників політологічної науки, оскільки в ньому відображається саме призначення цієї науки як такої, а також враховуються наявні в політологічній літературі підходи до визначення основних функцій.

Головним завданням теоретико-методологічної функції є створення власної теорії й методології прийняття політичних рішень, добирання й розроблення найприйнятніших методів проведення політологічного аналізу, критична перевірка політичних ідей, теорій і практичних дій шляхом попередніх теоретичних прорахунків, зіставлень, перевірки аргументації тощо, тобто методом фальсифікації гіпотез виявлення помилок і неправильних положень, а також за допомогою експериментальних випробувань (пробних варіантів, умовних призначень та аналізу результатів, методів прийняття рішень тощо).

Теоретико-методологічна функція покликана дати теоретичне обґрунтування розв'язання проблем політики, допомогти проникнути в сутність політичних подій і явищ, виявити певні закономірності політичного процесу, а також спрогнозувати можливі варіанти його розвитку.

Головне призначення прикладної функції політології — обслуговувати політичну практику. Таке обслуговування передбачає ефективне використання політологічних знань у розв'язуванні конкретних політичних завдань, виробленні оптимальних політичних рішень, використанні механізмів влади, плануванні політичних подій і процесів, прогнозуванні й моделюванні очікуваних подій, розробленні рекомендацій для організації політичних заходів, переговорних процесів, діяльності політичних партій і т. ін.

Отже, сутність прикладної функції політології полягає в тому, щоб на основі пізнання закономірностей розвитку політичного життя виробляти наукові рекомендації практичної організації політичних процесів, принципів, шляхів, механізмів цілеспрямованих змін політики, з одного боку, а з іншого — розробляти технологію практичного використання політичних теорій, втілення їх у життя.

У межах функцій політології здійснюється поступ наукового політичного знання від емпіричного матеріалу до його узагальнення в теорію, а далі — упровадження в практику.

Призначення політології полягає не лише в тому, щоб точно відображати політичне буття, а й в тому, щоб сприяти поступальному його розвитку. Як наука вона може це зробити двома основними шляхами: теоретично і практично. Сутність теоретичної функції політології полягає в тому, щоб вичленити в історичному досвіді та сучасному політичному житті суспільства певні закономірності, „правила руху” політичного, тенденції його зміни тощо. Таким чином, ця наука створює оптимальні моделі політичного влаштування суспільства, окремих інститутів політичної системи, норм діяльності суб’єктів політики. Крім того, на основі розроблених моделей і виявлених тенденцій політичного розвитку суспільства, регіону, цивілізації в цілому політологія в змозі прогнозувати загальні тенденції розвитку вказаних соціумів що є її прогностичною функцією.

Звичайно така роль політичної науки досить обмежена і на це є свої причини. В політиці поки що не виявлені закономірності, які діють так універсально, як, наприклад, закони фізичні. При досить ретельному вивченні історії та сучасних політичних реалій вона в змозі позначити, як мінімум, контури майбутнього політичного розвитку. І чим воно (майбутнє) ближче, тим такі контури чіткіші. Більш ніж століття історія розвитку цієї науки на Заході наочно ілюструє її прогностичні можливості.

Важлива функція політології – прикладна, політико-практична. Насамперед вона проявляється в намаганні політичної науки теоретично сконструювати такі моделі політичної діяльності і політичних структур суспільства, за яких це суспільство розвивалося б найоптимальнішим чином. Далі політологія може „конструювати” також відповідні механізми функціонування політичних інститутів, які знову таки б сприяли оптимізації інтересів всіх частин суспільного організму.

Крім того, політологія виконує сьогодні, і досить успішно, роль наукової експертизи проектів законів та рішень, що приймаються владою, опозицією, іншими учасниками політичного життя. В багатьох країнах світу провідні (і не тільки) спеціалісти з політичної науки в числі інших залучаються до роботи різних експертних груп для аналізу певного державного документу чи його проекту на предмет відповідності до основних засад політичної системи даної країни, її конституційних норм, системи законодавства, реальних економічних, фінансових, правових можливостей. Це значно зменшує ризик прийняття несправедливих рішень, і врешті призводить до оптимальної моделі розвитку суспільства.

Близько до практичної функції є інструментальна роль політології. Вона полягає в тому, що ця наука виробляє практичні поради суб’єктам політичного життя щодо прийняття рішень. Мабуть, найвідомішим прикладом тут може бути книга відомого італійського політичного діяча Нікколо Макіавеллі, яка називається „Державець”.

Функції сучасної політології поділяються на основі цілого ряду ознак. Так, в енциклопедичному словникові з політології подані дві провідні групи функцій сучасної науки про політику (див.: Политология: Энцикл. словарь. — М., 1993. — С. 269; Основи політології: Навч. посібник / кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. — К., 1995. — С. 13). У цілому прагматичні функції політології, — як зазначає О.І. Семків, — можна поділити натри основні групи: політико-організуючі (регулювання й управління політичним життям); політико-формуючі (політичне формування особистості, колективу, суспільства); політико-експериментальні (раціональна організація політичних експериментів) (див.: Політологія / За ред. О.І. Семківа. -2-ге вид. -Львів, 1994. — С. 22).

Отже, політологія виконує в житті суспільства такі функції: теоретико-пізнавальну, завдяки якій розкривають об'єктивні тенденції соціально-політичного та економічного розвитку, труднощі, протиріччя в житті суспільства, оцінюють політичні ситуації; методологічну, за допомогою якої розкриваються загальні закономірності політики, різних політичних систем, політичних відносин, створюється база для розвитку більш часткових політичних теорій і для інших соціальних наук (держави і права, політичної соціології та ін.); аналітичну, що дозволяє аналізувати, оцінювати результати діяльності держави, партій та інших елементів політичної системи суспільства; регулятивну, яка допомагає забезпечувати вплив людей і організацій на політичний процес, їхню участь у політичних подіях; прогностичну, за допомогою якої здійснюються передбачення політичних процесів, своєчасне коригування політики; світоглядну, яка дозволяє правильно оцінювати співвідношення загальнолюдських і класових інтересів, визначати своє місце в політичному житті суспільства, оцінювати вплив ідеології на політичну реальність, формування світоглядної позиції громадян. Як бачимо, політологія займає важливе місце як в теоретичному осмисленні, так і в практичному функціонуванні суспільства.

Висновки

Політологічна наука, як і цілий ряд інших наук про людину та суспільство, належить до таких, які своїм змістом і висновками надзвичайно впливають на розвиток суспільних процесів. Аналізуючи і даючи оцінку тим чи іншим явищам політичного життя, політолог здатний, наприклад, підсилити певні тенденції в розвитку громадської думку або, навпаки, їх загальмувати. Саме за таких умов політологія як наука може виконувати цілий ряд корисних функцій у розвитку суспільства.

Насамперед політологія виконує функцію описову, пояснювальну, пізнавальну. Завдання політичної науки полягає в тому, щоб адекватно, в теоретичній формі відтворювати зовнішній вигляд і внутрішню сутність того чи іншого політичного явища. Крім того, політологія прагне до його пояснення. А саме, вона намагається знайти причини вказаного явища, фактори його зміни в певних умовах. Таким чином, ця наука дає певні знання про сутність та прояви політичного. В першу чергу це знання про владу, як вона здобувається, за яких умов утримується або втрачається. Які фактори впливають на цей процес, яким чином. Пізнавальна функція політології набуває особливої ваги в перехідні періоди життя суспільства. Це і зрозуміло: саме в цей час відбуваються корінні зміни в усьому суспільному організмові, в тому числі в політичній сфері. І вони вимагають нових знань про політику.

Узагальнюючи наявні точки зору, можна виокремити п'ять основних функцій політології:

• теоретичну;
• методологічну;
• практичну;
• виховну;
• прогностичну;

Теоретична функція полягає у розробленні нею різних теорій, концепцій, гіпотез, ідей, категорій, понять, формулюванні закономірностей, які описують і пояснюють багатоманітні явища і процеси політичного життя суспільства.

Методологічна функція полягає в тому, що категорії й поняття цієї науки, а також формульовані нею закономірності використовуються іншими науками як теоретичний інструментарій у дослідженні політичних явищ і процесів, наприклад такі як

• політика;
• політична влада;
• політична система суспільства;
• політичний процес;
• політичний режим;
• політична партія;

Практична функція полягає у її зорієнтованості на вирішення конкретних практичних політичних завдань і проблем. На основі розроблюваних нею теоретичних положень політологія формулює рекомендації щодо здійснення політики, проведення тих чи інших заходів і компаній (найповніше проявляється у прикладній політології, основний зміст якої складає розроблення різних політичних технологій).

Виховна функція політології полягає у формуванні світогляду особи, її політичній соціалізації, даючи ій знання про політичну сферу суспільного життя, про політичні інститути, права, свободи та обов'язки громадянина, політичну культуру.

Прогностична функція полягає у її здатності передбачати, прогнозувати перспективи розвитку політичних процесів, найближчі й віддалені наслідки прийняття і виконання політичних рішень. Реалізація цієї функції передбачає моделювання політичних процесів і відносин, завчасне проведення наукових експертиз найвагоміших політичних рішень на предмет реальності очікуваного від них ефекту.

Список використаної літератури

1. Беляев Л.А. Политика и ее роль в розвитии общества // Социально-полигические науки — 1991, — №3.
2. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр произвед. — М., 1990.
3. Кухта Б. Л.З історії української політичної думки //Текст лекцій; Навч. посібник.- К.., 1994.
4. Лазаренко О.О. Теорія політології. — К., 1996. -С 8-24
5. Лузан А.. Політика і суспільство (до засад політичної науки) // Політологічні читання. — 1993. — №1
6. Муляр В.І. Політологія: Курис лекцій. — Житомир, ЖІТІ. -1999. — С. 5-21
7. Основи політології. Навч. посіб./ Кер. автор, кол Ф.М. Кирилюк -К., 1995. — С. 5-13, 14-20.
8. Основи політології: Курс лекцій (Відп. ред. Б.Л. Кухта) -Львів, 1991.-Ч.1.
9. Політологічний енциклопедичний словник: Нави, посібник для студентів вищ. навч. закладів -К., 1999.
10. Політологія /За заг. ред. О. 1. Ссмківа. -2-ге вид. -Львів, 1994. — С. 9- 24, 79-122.
11. Політологія: Курс лекцій / За заг. ред. С. Дзюбка. — К., 1993. -С. 5-24, 25-35
12. Політологія: Посібник для студентів вузів. За ред. О.В. Бабкіної, В.П.. Горбатенка. — К, І998.-С 5-21
13. Потульницький В. Теорія української політологіі. — К., 1993. — С. 17-20, 56-60, 82-85.
14. Рябов С.Г-Томенко М.В Основи теорії політики. Розд.1 — К, 1996. Лазаренко О В.,
15. Степіко М., Степіко В. Політика і економіка: проблеми взаємодії // Політика і час. -1991, № 17-18.
16. Федун Л.А. О предмете и методе палитологии//Социал -пояит. науки -1991. №3. -С. 66-67.