Еволюцію становлення організаційних форм об´єднань фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, враховуючи досвід країн з розвинутою економікою та вітчизняний досвід, комплексно не розглянуто. Не визначено перелік основних форм добровільних та інституційних об´єднань і не віднесено їх до певних груп за конкретними класифікаційними ознаками. Крім того, не визначено загальні принципи створення й діяльності професійних об´єднань, які можуть бути визнані державою та максимально забезпечувати саморегулювання галузі, інтереси якої вони представляють на місцевому і загальнодержавному рівнях. А найголовніше, на сучасному етапі розвитку України не встановлено загальних критеріїв професійної відповідності виробничого об´єднання, досягнення яких дасть можливість стверджувати, що формування є дійсно професійним.

Деякі автори розглядають ці утворення як «добровільні об´єднання» (Покропивний С.), інші, як «професійні громадські організації» з розподілом на добровільні та інституційні (Лужанська Т.), інша група авторів — як «об´єднання промислових підприємств» (Єфремов С., Кришино Г., Волобринський М.).

Відсутність єдиного погляду щодо переліку об´єднань, визначення класифікаційних ознак, відповідно до яких об´єднання входять до конкретної групи, принципів створення і діяльності формувань, їхніх критеріїв професійної відповідності зумовило наші дослідження.

Проведений нами аналіз близько ста законодавчих актів, електронних джерел і джерел сучасної літератури, а також дослідження діяльності таких формувань, як Національна асоціація молочників України «Укрмолпром», об´єднання «Спілка молочних підприємств України», Українська зернова асоціація, асоціація «Союз оптовиків і виробників алкоголю та тютюну», Українська асоціація виробників тютюнових виробів «Укртютюн», Всеукраїнська асоціація пекарів, об´єднання підприємств хлібопекарної промисловості «Укрхлібпром», Національна асоціація виробників м´ясопродуктів України «Укрм´ясо», Національна асоціація цукровиків України «Укрцукор», Всеукраїнська громадська організація «Українська аграрна конфедерація», Національна асоціація розвитку торгівлі та сервісу «НАРТС», Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» дало змогу зробити висновки, що у світовій і вітчизняній практиці, протягом останнього століття і на початку нового тисячоліття склалися різноманітні форми об´єднань, які, як правило, різняться залежно від цілей функціонування, характеру господарчих відносин між їх учасниками, ступеня самостійності суб´єктів, які входять до складу формувань, структури управління, території охоплення тощо.

Для систематизації вивчення діяльності цих форм об´єднань важливим є їхня чітка та бажано повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість виокремлених і згрупованих форм об´єднань також залежить від об´єктивно визначених класифікаційних ознак.

Результати здійсненого аналізу дають можливість представити об´єднання фізичних, юридичних та фізичних і юридичних осіб за класифікаційними ознаками наступним чином:

1.За переліком осіб, що об´єднуються:

• об´єднання фізичних осіб;
• об´єднання фізичних осіб суб´єктів господарювання; об´єднання юридичних осіб; об´єднання фізичних і юридичних осіб;
• об´єднання суб´єктів господарювання фізичних і юридичних осіб.

2. За умовами створення: інституційні; добровільні.

3. За умовами членства в об´єднанні:

• фіксоване;
• нефіксоване; асоційоване; рівноправне;
• з певними окремими умовами.

4.За ступенем юридичної самостійності учасників об´єднання:

• втрата юридичної самостійності;
• збереження юридичної самостійності;
• можливість і збереження та втрати юридичної самостійності.

5.За ступенем забезпечення саморегульованості галузі:

• не забезпечують саморегульованості галузі;
• частково забезпечують саморегульованість галузі незалежно від рівня співпраці з державними виконавчими і законодавчими органами; частково забезпечують саморегульованість галузі у співпраці з державними виконавчими й законодавчими органами;
• забезпечують саморегульованість галузі незалежно від рівня співпраці з державними виконавчими і законодавчими органами;
• забезпечують саморегульованість галузі у співпраці з державними виконавчими та законодавчими органами.

6. За умовами легалізації й оформлення взаємних відносин:

• шляхом реєстрації статуту у Міністерстві юстиції України;
• шляхом реєстрації статуту у місцевих органах влади;
• шляхом затвердження положення;
• шляхом підписання договору (угоди); на підставі усної домовленості.

7.За територіальною ознакою:

• міжнародні;
• національні (всеукраїнські);
• регіональні;
• обласні;
• районні;
• місцеві.

8. За видом основної діяльності:

• громадсько-політичні;
• промислові;
• промислово-фінансові;
• фінансово-промислові;
• фінансові;
• науково-дослідні;
• науково-виробничі;
• сільськогосподарські;
• переробні;
• харчові;
• інтеграційні;
• заготівельні;
• торгові.

9. За умовами одержання прибутку: прибуткові (комерційні); неприбуткові (некомерційні).

10. За наявністю виробничої сумісності учасників об´єднання:

• відсутність виробничої сумісності;
• наявність виробничої сумісності;
• виробнича сумісність не є обов´язковою.

11. За ступенем об´єднання господарської діяльності учасників: відсутність об´єднання сторін господарської діяльності; об´єднання окремих сторін господарської діяльності; об´єднання більшості сторін господарської діяльності

12. За формою керованості:

• самоврядне;
• кероване вищестоящою організацією;
• кероване державним органом.

13. За ступенем самоврядності:

• підпорядковані державному органу виконавчої влади;
• самоврядні, але узгоджують певний перелік питань з представниками державних органів виконавчої влади;
• самоврядні, але мають представника державного органу виконавчої влади у складі керівного органу об´єднання з правом голосу; повністю самоврядні.

14. За формою управління:

• самостійно від об´єднання;
• делегування окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління об´єднання;
• централізація функцій управління шляхом делегування повноважень представляти інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

15. За структурою управління:

• горизонтальні;
• вертикально-інтегровані вперед;
• вертикально-інтегровані назад;

16. За ступенем централізації управління:

• централізовані;
• з регіональними осередками;
• з філіями чи представництвами;
• по кількості підприємств, що об´єднують.

17. За терміном діяльності:

• постійно діючі (до моменту ліквідації);
• тимчасово створені (для досягнення певної мети).

18. За можливістю участі в інших об´єднаннях:

• мають право брати участь;
• не мають права брати участь.

19. За умовами акумулювання коштів на діяльність:

• за рахунок членських внесків і добровільних пожертвувань;
• акумулювання коштів для реалізації спільних цільових програм;
• створення централізованих фондів для досягнення певної спільної мети;
• об´єднання капіталів.

20. За умовами фінансової залежності учасників об´єднання:

• фінансово залежні від одного учасника;
• фінансово залежні від групи учасників; фінансово залежні всі учасники;
• фінансово незалежні.

21. За ступенем соціальної відповідальності:

• не дотримують вимог щодо соціальної відповідальності; виконують законодавчо-нормативні акти держави з певними порушеннями;
• виконують законодавчо-нормативні акти держави з певними порушеннями і займаються благодійністю;
• виконують законодавчо-нормативні акти держави без порушень і займаються благодійністю;
• виконують норми міжнародних вимог щодо соціальної відповідальності. Науково-дослідні й науково-виробничі об´єднання, за певних умов функціонування та результатів діяльності, можна розглядати як об´єднану групу інноваційних об´єднань.

Сільськогосподарські, переробні й харчові об´єднання можуть представляти групу галузевих об´єднань. А поєднання заготівельних і торгових об´єднань із галузевими або виробничими об´єднаннями, які випускають готову продукцію, можуть представляти групу інтеграційних об´єднань.

Проведений аналіз визначень об´єднань фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб та запропоноване групування їх за класифікаційними ознаками потребують розробки переліку можливих загальних принципів створення і діяльності професійних об´єднань, які, на думку автора, повинні бути визнані державою та, у співпраці з державними органами виконавчої і законодавчої влади, забезпечувати саморегулювання галузей, що є однією із основних умов професійності формувань.

На сучасному етапі розвитку суспільства й економіки визначення таких принципів дасть можливість створити певні правила і норми для забезпечення ефективнішої діяльності професійних об´єднань.

Крім того, на підставі загальних принципів створення та діяльності професійних об´єднань, можна розробити й обґрунтувати критерії професійної відповідності для виробничих формувань, які законодавчо повинна визнати держава як об´єднання, що представляють інтереси різних галузей.

Становлення менеджменту як науки супроводжувалося зміною погляду на принципи управління, які повинні забезпечувати ефективність діяльності будь-якого суб´єкта господарювання. Часто принципами менеджменту, на початкових етапах його розвитку, називають 14 принципів продуктивності, визначених одним із засновників класичної (адміністративної) школи управління А.Файолем (18411925 рр.): поділ праці; поєднання влади та відповідальності; дисципліна; єдиноначальність; єдність керівного центру; підлеглість індивідуальних інтересів загальним цілям і завданням; стимулювання; централізація влади; ієрархічність; порядок; справедливість; стабільність; ініціатива; колективний дух.

При цьому представник школи наукового управління Ф.Тейлор (1856-1915 рр.) визначив основні чотири принципи управління: науковий підхід до виконання кожного елементу роботи; науковий підхід до добробуту, навчання та тренування робітників; кооперація з працівниками; розподіл відповідальності за результатами роботи між менеджерами і працівниками.

До сучасних принципів менеджменту А.Шегда відносить: пріоритет споживача; надійне обслуговування; швидкість і зручність; високу якість.

Г.Осовська визначає менеджмент як творчість, що заснована на певних принципах: єдиноначальності; лідерства; науковості; відповідальності; правильного добору та розстановки кадрів; економічності; забезпечення зворотного зв´язку.

Т.Мостенська, В.Новак, М.Луцький і М.Міненко вважають, що до найбільш важливих принципів управління організацією на сучасному етапі бажано віднести такі: наукової обґрунтованості управління; підпорядкування ієрархії цілей; поєднання відповідальності та повноважень; спадковості управлінських рішень; планування; економічності; правильного відбору і розстановки кадрів; заінтересованості у результатах праці; контролю; зворотного зв´язку.

Крім принципів управління суб´єктом господарювання, які використовуються для вирішення конкретних організаційних, соціальних, економічних і виробничих задач, є принципи корпоративного управління ЄБРР по взаємодії із заінтересованими особами: клієнтами, співробітниками, постачальниками, суспільством, державними органами та місцевою владою, акціонерами і принципи корпоративного управління ОЕСР у площині: прав акціонерів, рівня ставлення до акціонерів, ролі заінтересованих осіб, відкритості інформації й прозорості, ради директорів.

Таким чином, єдиної думки щодо принципів управління суб´єктом господарювання і принципів корпоративного управління на сучасному етапі розвитку не існує. До цього часу не визначено загальні принципи створення і діяльності виробничих професійних об´єднань, які можуть бути визнані державою та максимально забезпечувати саморегулювання галузі, інтереси якої вони представляють на місцевому, загальнодержавному і міжнародному рівнях. Саме тому до загальних принципів, які бажано використовувати при створенні та організації діяльності професійних об´єднань, на нашу думку, можна віднести наступні: добровільності, рівноправності, самоврядності, саморегульованості, ефективності, збалансованості інтересів, прозорості, фаховості, передбачуваності, соціальної відповідальності.

Вважаємо, що зазначені принципи відображають загальну основу, яку кандидати об´єднання, члени об´єднання і керівні органи об´єднання повинні визнавати та витримувати для забезпечення ефективного професійного функціонування.

Принципи не є обов´язковими, проте вони можуть бути використані як рекомендаційні для удосконалення законодавчо-нормативної бази, яка юридично визначає діяльність об´єднань на території України, та для поліпшення якості змісту внутрішніх організаційних документів, що регламентують діяльність професійних формувань.

Розглянемо запропоновані принципи:

• добровільності — передбачає добровільну згоду всіх учасників створити професійне об´єднання на умовах, визначених законодавчими актами держави та статутними документами формування;
• рівноправності — передбачає для кожного учасника об´єднання мати право одного голосу при прийнятті рішень і право вето — у разі незгоди з рішенням інших учасників;
• самоврядності — передбачає право об´єднання самостійно проводити свою діяльність відповідно до вимог чинного законодавства держави та зареєстрованих статутних документів без втручання ззовні;
• саморегульованості — передбачає можливість об´єднання забезпечувати ефективність функціонування системи управління, яку воно представляє, у співпраці з державними виконавчими і законодавчими органами та іншими суб´єктами господарювання;
• ефективності — передбачає оптимальне й раціональне функціонування об´єднання для забезпечення досягнення поставлених цілей, що визначають його учасники, і що потребує на конкретному етапі розвитку об´єктивна необхідність;
• збалансованості інтересів — передбачає створення балансу економічних і соціальних інтересів між керівними органами об´єднання, його учасниками й усіма заінтересованими сторонами;
• прозорості — передбачає одержання достовірної інформації про діяльність об´єднання та його учасників шляхом публікації відповідних організаційних і поточних документів на офіційних сайтах, запровадження процедури проведення незалежного аудиту й системи публічної звітності перед суспільством;
• фаховості — передбачає дотримання затверджених власних стандартів діяльності та забезпечення відповідного рівня кваліфікації працівників об´єднання.
• передбачуваності — передбачає опрацювання за участю всіх заінтересованих сторін стратегії соціально-економічного розвитку об´єднання;
• соціальної відповідальності — передбачає реалізацію заходів, що забезпечують підвищення ефективності функціонування об´єднання та його учасників, за умови задоволення потреб усіх заінтересованих сторін.

На думку автора, розглянуті принципи є загальними при створенні й організації діяльності професійних об´єднань, які претендують представляти інтереси галузі на місцевому і всеукраїнському рівнях. Одні з них доречно використовувати при розробці та реєстрації статутних документів, інші — враховувати при визначенні першочергових цілей діяльності, щоб відразу забезпечити ефективне функціонування об´єднання як своєрідної системи управління. Використання цих принципів дасть змогу уникнути серйозних прорахунків в управлінні , обґрунтувати прийняті рішення, забезпечити їхню реалізацію з мінімальними витратами, створити збалансовані умови для функціонування керівних органів об´єднання, його учасників і всіх заінтересованих сторін. Крім того, дотримання цих принципів унеможливить вихід членів об´єднання із його складу та створення конкуруючого формування, а державі дасть можливість достатньо об´єктивно визначити об´єднання професійним і таким, що репрезентує галузь у цілому.

Саме тому, при розробці законодавчо-нормативних документів органами законодавчої та виконавчої влади також доречно використовувати запропоновані загальні принципи створення і діяльності об´єднань, що дасть можливість на законодавчому рівні уникнути подвійних стандартів при встановленні критеріїв професійної відповідності виробничих формувань.

Теоретичні дослідження та практичний досвід автора дають можливість визнати наступні загальні критерії професійної відповідності виробничого об´єднання:

• має колегіально затверджені у відповідному порядку власні стандарти діяльності, які не суперечать законодавчо-нормативним актам держави;
• кожні 4-5 років проводить сертифікацію своїх членів щодо відповідності власним стандартам діяльності;
• має колегіально затверджені кваліфікаційні вимоги щодо своїх фахівців;
• фахівці об´єднання відповідають кваліфікаційним вимогам об´єднання;
• кожні 4-5 років проводить іспити фахівців щодо відповідності кваліфікаційним вимогам формування;
• забезпечує диверсифікацію напрямів своєї діяльності із обов´язковим рівноправним залученням до цієї діяльності всіх бажаючих членів об´єднання;
• разом із заінтересованими сторонами бере участь у створенні необхідних умов для підтримки інноваційного клімату на вітчизняному ринку;
• співпрацює з суб´єктами законодавчої ініціативи щодо створення правового поля сфери діяльності галузі;
• публічно виступає експертом із проблем розвитку сфери діяльності галузі, яку воно представляє;
• регулярно взаємодіє з органами державної та місцевої влади, постійно виступає від імені галузі, яку воно представляє, підписантом документів, що визначають умови такої взаємодії;
• пропагує та реалізує заходи щодо соціальної відповідальності виробника і створює умови для дотримання міжнародних стандартів соціальної відповідальності його учасниками;
• дотримується норм чинного законодавства держави та вітчизняних стандартів;
• є членом профільних міжнародних професійних об´єднань;
• є безпосереднім учасником реалізації міжнародних програм у сфері діяльності галузі;
• забезпечує дотримання міжнародних стандартів якості щодо діяльності його учасників;
• керівні органи об´єднання забезпечують прозорі й демократичні умови діяльності формування і кожного його учасника;
• має діючий, постійно оновлений сайт із повною інформацією про свою діяльність;
• один раз на 2-3 роки проводить незалежний аудит своєї діяльності та оприлюднює на сайті його результати.

Зазначені критерії достатньо повно можуть охарактеризувати професійність виробничого об´єднання з погляду дотримання стандартів, вимог до кваліфікації працівників, охоплення ринку, диверсифікації напрямів діяльності, співпраці з суб´єктами законодавчої ініціативи і органами виконавчої влади, реалізації заходів щодо соціальної відповідальності, міжнародної діяльності, прозорості й демократичності функціонування.

Основною метою визначення рівня дотримання цих критеріїв повинно стати надання загальної оцінки щодо визнання виробничого об´єднання професійним на сучасному етапі розвитку суспільства. Диференційований підхід досягнення кожної із груп цих критеріїв дасть можливість керівництву формувань і його членам поетапно й комплексно планувати свою діяльність, реалізуючи загальні принципи. Реалізуючи принципи і досягаючи відповідного рівня розвитку, формування здобуде статус професійного і при належній законодавчій підтримці забезпечить саморегульованість галузі у співпраці з державними законодавчими та виконавчими органами й усіма заінтересованими сторонами.

Визначені класифікаційні ознаки, принципи діяльності та критерії професійної відповідності дали можливість автору ґрунтовніше представити на розгляд представників діючих об´єднань, таких як Українська асоціація меблевиків, Національна асоціація кредитних спілок України, Українська асоціація маркетингу, Фумі-гаційна асоціація України, Всеукраїнське лікарське товариство, Туристична асоціація України, проект Закону України «Про фахові об´єднання». Проект такого закону було розроблено автором разом із одним із керівників Української асоціації маркетингу, схвалено на спільному засіданні зазначених професійних об´єднань та оприлюднено на їхніх сайтах.

Автором у проекті Закону України «Про фахові об´єднання» запропоновано організаційний механізм, який дає можливість, використовуючи класифікаційні ознаки, принципи діяльності та критерії професійної відповідності, законодавчо визначити об´єднання, якому надається статус фахового і яке має право представляти інтереси сфери, галузі чи сектору діяльності у взаємовідносинах із державними органами влади всіх рівнів.

На думку автора і представників об´єднань, запропонований організаційний алгоритм дасть можливість будь-якому формулюванню, за умови досягнення критеріїв професійної відповідності та дотримання принципів соціальної відповідальності, виконувати функції саморегулівної організації.

Крім того, визначені автором принципи і критерії унеможливлять існування в одній галузі кількох виробничих об´єднань, які одночасно матимуть статус фахового з відповідними правами та обов´язками. Це також конкретизує розуміння місця професійних об´єднань у державній системі управління й підвищує ефективність їхніх взаємозв´язків з усіма заінтересованими сторонами.

Очевидність практичного значення класифікаційних ознак, принципів діяльності та критеріїв професійної відповідності виробничого об´єднання стало підґрунтям для участі автора у розробці «Концепції Громадських рад по взаємодії з державними органами виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування за напрямами (сферами, галузями) діяльності», як документа, що буде покладено в основу проекту наступного закону, який, на думку керівників виробничих об´єднань, посилить позиції професійних формувань у суспільстві.