План

Вступ

Велике и мале коло кровообігу

Серце, його будова й робота

Лімфообіг

Вступ

Основне значення системи кровообігу складається в постачанні кров'ю органів і тканин. Кров безупинно рухається по судинах, що дає їй можливість виконувати все життєво важливі функції. До системи кровообігу ставляться серце й судини — кровоносні й лімфатичні.

Серце являє собою біологічний насос, завдяки роботі якого кров рухається по замкнутій системі судин. Одна з відмінних рис серцевого м'яза — достаток мітохондрій у її клітинах, що пов'язане з інтенсивно, що протікають тут процесами, обміну речовин. У результаті обміну речовин і звільняється енергія, необхідна для роботи серця. Серце витрачає від 7 до 20% всієї енергії, що звільняється в організмі.

Велике й мале коло кровообігу

Велике коло кровообігу (тілесний) — відділ кровоносного русла починається аортою, що відходить від лівого желудочка, і закінчується судинами, що впадають у праве передсердя. Аорта дає початок великим, середнім і дрібним артеріям.

Артерії переходять в артеріоли, які закінчуються капілярами. Капіляри широкою мережею пронизують всі органи й тканини організму. У капілярах кров віддає тканинам кисень і живильні речовини, а з них у кров надходять продукти обміну речовин, у тому числі й вуглекислий газ.

Капіляри переходять у венули, кров з яких попадає в дрібні, середні й великі вени. Кров від верхньої частини тулуба надходить у верхню порожню вену, від нижньої — у нижню порожню вену. Обидві ці вени впадають у праве передсердя.

Мале коло кровообігу (легеневий) починається легеневим стовбуром, що відходить від правого желудочка й несе в легені венозну кров. Легеневий стовбур розгалужується на дві галузі, що йдуть до лівої й правої легені. У легенях легеневі артерії діляться на більше дрібні артерії, артеріоли й капіляри. У капілярах кров віддає вуглекислий газ і збагачується киснем. Легеневі капіляри переходять у венули, які потім утворять вени. По чотирьох легеневих венах артеріальна кров надходить у ліве передсердя.

Кров, що циркулює по великому колу кровообігу, забезпечує всі клітини організму, киснем і живильними речовинами й несе від них продукти обміну речовин.

Роль малого кола кровообігу полягає в тім, що в капілярах легенів здійснюється відновлення (регенерація) газового складу крові.

Серце, його будова й робота

Серце людини — порожній м'язовий орган, що має форму конуса, розташований у грудній порожнині. Він ділиться на праву й ліву половини суцільною перегородкою. Кожна з половин складається із двох відділів: передсердя й желудочка, що з'єднуються між собою отвором, що закривається стулчастим клапаном. У лівій половині клапан складається із двох стулок, у правої — із трьох.Клапани відкриваються убік желудочків. Цьому сприяють сухожильні нитки, які одним кінцем прикріплюються до стулок клапанів, а іншим — до сосочкових м'язів, розташованим на стінках желудочків. Під час скорочення желудочків сухожильні нитки не дають вивертатися клапанам убік передсердя.На границі лівого желудочка й аорти, правого желудочка й легеневого стовбура є напівмісячні клапани (по трьох стулки в кожному). Вони закривають просвіти аорти й легеневого стовбура й пропускають кров з желудочків у судини, але перешкоджають зворотному токовищу крові із судин у желудочки.

Стінка серця складається із трьох шарів: внутрішнього — ендокарда, утвореного клітинами епітелію, середнього — міокарда — м'язового й зовнішнього — епікарда, що складає зі сполучної тканини. Зовні серце покрите поєднальнотканною оболонкою — білясерцевою сумкою — перикардом. Міокард складається з особливої поперечно-смугастої м'язової ткали, що скорочується мимоволі. Для серцевого м'яза характерна автоматія, тобто здатність генерувати власну електричну активність. Ізольоване серце й навіть ізольована клітина серцевого м'яза будуть ритмічно скорочуватися самі по собі. У нормальному серці ритм скорочень задається пейсмекером. (водієм ритму) — синоатріальним вузлом, що скорочується швидше, ніж будь-яка інша ділянка серця.Електрична активність, генеруєма пейсмекером, поширюється по всьому серцю за допомогою спеціалізованих клітин серцевого м'яза. Таким чином, що всі частини серця плавно скорочуються в потрібній послідовності. Якщо усунути контроль із боку пейсмекера, то мільйони клітин серця починають скорочуватися кожна у своєму ритмі й у результаті хаотичні скорочення серця виявляються неефективними. Скорочення серця перебувають під контролем як нервової, так і ендокринної систем. Волокна вегетативної нервової системи можуть міняти ритм скорочень. Симпатична стимуляція збільшує, а парасимпатична зменшує частоту скорочень серцевого м'яза.

Іннервація серця, подібно тонкому підстроюванню в радіоприймачах, забезпечує ретельне регулювання системи, і без того здатної нормально функціонувати.

Серцевим циклом називають послідовність подій, що відбуваються під час одного скорочення серця. Цикл складається із трьох фаз:

1) У праве передсердя надходить під низьким тиском дезоксигинирована кров, а в ліве — оксигинирована кров. Поступово передсердя розтягуються. Спочатку двостулковий і тристулковий клапани залишаються закритими, але в міру заповнення передсердь кров'ю тиск у них росте; коли воно стає вище, ніж у желудочках, клапани відкриваються. При цьому деяка кількість крові переходить у розслаблені желудочки. Цей період спокою всіх камер серця називається діастолою.

2) Коли діастола закінчується, обоє передсердя одночасно скорочуються. Ця фаза зветься систоли передсердь і приводить до того, що в желудочки виштовхується додаткова кількість крові (мал. 7б). Майже негайно ж після систоли передсердь скорочуються желудочки (мал. 7в), і це скорочення зветься систоли желудочків. Під час систоли желудочків двостулковий і тристулковий клапани закриваються. Тиск у желудочках зростає й незабаром виявляється вище, ніж в аорті й легеневій артерії, у результаті чого відкриваються напівмісячні клапани й кров виштовхується в ці еластичні судини. Під час систоли желудочків кров ударяє в закриті стулчасті клапани й у результаті цього удару виникає перший тон серця.

3) Систола желудочків закінчується, і за нею треба діастола желудочка. Під дією високого тиску, що створився в аорті й легеневій артерії, частина крові спрямовується назад убік желудочків, кров заповнює напівмісячні клапани й вони закриваються, перешкоджаючи поверненню крові в желудочки. При ударі цього зворотного токовища крові об напівмісячні клапани виникає другий тон серця.

Під час систоли желудочків стінки еластичних артеріальних судин розтягуються, а під час діастоли повертаються у вихідний стан і виштовхують кров, завдяки чому надходження крові у великий і малий кола кровообігу носить пульсуючий характер. У міру видалення крові від серця пульсація стає менш вираженої, поки зовсім не загасає в капілярах і у венах, де кров тече рівномірно.

Один повний цикл триває близько 0,8 с.

Кров рухається по кровоносних судинах — порожнім трубкам різного діаметра, які, не перериваючись, переходять в інші, створюючи замкнуту кровоносну систему. Розрізняють три види судин: артерії, вени й капіляри.

Артеріями називаються судини, по яких кров тече від серця до органів. Самий великий з них — аорта. Вона бере початок від лівого желудочка й розгалужується на артерії. Розподіляються артерії відповідно до двосторонньої симетрії тіла: у кожній половині є сонна артерія, підключична, подвздошна, стегнова й т.д. Від них відходить галузі до костей, м'язам, суглобам, внутрішнім органам.

В органах артерії гілкуються на судини більше дрібного діаметра. Самі дрібні з артерій називаються артеріолами, які у свою чергу розпадаються на капіляри. Стінки артерій досить товсті й складаються їхніх трьох шарів: зовнішнього соединительнотканого, середнього гладкомишечного з найбільшою товщиною й внутрішнім, утвореним одним шаром товстих клітин. Капіляри — самі тонкі кровоносні судини в організмі людини. Їхній діаметр становить 4-20 мкм. Найбільш густа мережа капілярів у м'язах, де на 1 мм2 тканині їх налічується більше 2000. Кров по них рухається набагато повільніше, ніж в аорті. Стінки капілярів складаються тільки з одного шару плоских клітин — ендотелия. Через такий тонкий шар і відбувається обмін речовин між кров'ю й тканинами.

Переміщаючись по капілярах, артеріальна кров поступово перетворюється у венозну, вступник у більші судини, що становлять венозну систему. Відня — це судини, по яких кров відтікає від органів і тканин до серця. Стінка вен, як артерій, тришарова, але середній шар містить набагато менше м'язових і еластичних волокон, чим в артеріях, а внутрішня стінка утворить карманоподібні клапани, розташовані по напрямку токовища крові й сприятливе її просування до серця.

Розподілення вен також відповідає двосторонній симетрії тіла: кожна сторона має по одній великій вені. Від нижніх кінцівок венозна кров збирається в стегнові вени, які поєднуються в більші подвздошні, що дають початок нижньою полою вені. Від голови й шиї венозна кров відтікає по двох яремних венах, по однієї з кожної сторони, а від верхніх кінцівок — по подключечним венах; останні, зливаючись із ярменими венами, утворить безіменну вену на кожній стороні, які, з'єднуючись, утворять верхню порожню вену.Кров рухається по судинах за рахунок ритмічної роботи серця, а також різниці тиску в судинах при виході крові із серця й у венах при поверненні її в серце.

Під час скорочення желудочків кров під тиском нагнітається в аорту й легеневий стовбур. Тут розвивається найвищий тиск — 150 мм рт. ст. У міру просування крові по артеріях тиск знижується до 120 мм рт. ст., а в капілярах — до 20 мм. Найнижчий тиск у венах; у великих венах воно нижче атмосферного. Різниця тиску в різних відділах кровоносної системи й викликає рух крові: з області більше високого тиску в область більше низького.

В момент скорочення желудочків серця стінки артерій розтягуються, а потім у силу еластичної пружності повертаються у вихідний стан ще до чергового надходження крові з желудочків. Завдяки цьому кров просувається вперед. Ритмічні коливання діаметра артеріальних судин, викликувані роботою серця, називаються пульсом.

Уважаючи пульс, можна визначити частоту серцевих скорочень і їхню силу. При різних хворобах серця можлива аритмія — перебої пульсу.

З найбільшою швидкістю кров тече в аорті: близько 0,5 м/с. Надалі швидкість руху падає й в артеріях досягає — 0,25 м/с, а в капілярах — приблизно 0,5 мм/с. Повільний плин крові в капілярах і більшій довжині останніх сприяє обміну речовин (загальна довга капілярів в організмі людини досягає — 100 тис. км., загальна поверхня всіх капілярів тіла становить 6300 кв. м.). Більша різниця у швидкості плину крові в аорті, капілярах і венах обумовлена неоднаковою шириною загального розтину кров'яного русла в його різних ділянках. Сама вузька така ділянка — аорта, а сумарний просвіт капілярів в 600-800 разів перевищує просвіт аорти. Цим пояснюється вповільнення токовища крові в капілярах.На рух крові по венах впливає дія, що присмоктує, грудної клітини, тому що тиск у ній нижче атмосферного, а в черевній порожнині, де перебуває більша частина крові воно вище атмосферного. У середньому шарі стінки вен не мають еластичних волокон, тому легко спадаються, а надходження крові в серце сприяє скороченню кістякової мускулатури, що здавлює вени. Важливе значення в просуванні венозної крові мають і карманообразні клапани, що перешкоджають її зворотному токовищу. Крім того, у венозній частині кровоносної системи загальний просвіт судин у міру наближення до серця зменшується. Але тут кожна артерія супроводжується двома венами, ширина просвіту яких у два рази більше, ніж в артеріях.

Рух крові по судинах регулюється нервово-гуморальними факторами. Імпульси, що посилають по нервових закінченнях, можуть викликати або звуження, або розширення просвіту судин. До гладкої мускулатури стінок судин підходять два види сосудорухливих нервів: судинорозширювальні й судинозвужувальні. Імпульси, що йдуть по цих нервових волокнах, виникають у сосудорухливому центрі довгастого мозку.

При звичайному стані організму стінки артерій трохи напружений і їхній просвіт звужений. Із сосудорухливого центра по сосудорухливих нервах безупинно надходять імпульси, які й спричиняються постійний тонус. Нервові закінчення в стінках судин реагують на зміни тиску й хімічного складу крові, викликаючи в них збудження. Це збудження надходить у центральну нервову систему, результатом чого служить рефлекторна зміна діяльності серцево-судинної системи. Таким чином, збільшення й зменшення діаметрів судин відбувається рефлекторним шляхом, але той же ефект може виникнути й під впливом гуморальних факторів — хімічних речовин, які перебувають у крові й надходять сюди з їжею й з різних внутрішніх органів. Серед них мають значення судинорозширювальні й судинозвужувальні. Наприклад, гормон гіпофіза — вазошрессин, гормон щитовидної залози — тироксин, гормон надпочечників — адреналін звужують судини, підсилюють всі функції серця, а гисгамин, що утвориться в стінках травного тракту й у будь-якому працюючому органі, діє протилежно: розширює капіляри, не діючи на інші судини. Значний ефект на роботу серця робить зміна змісту в крові калію й кальцію. Підвищення змісту кальцію збільшує частоту й силу скорочень, підвищує збудливість і провідність серця. Калій викликає прямо протилежна дія.

Розширення й звуження судин у різних органах істотно впливає на перерозподіл крові в організмі. У працюючий орган, де судини розширені, направляється більше крові, у непрацюючий орган — менше. органами, що депонують, служать селезінка, печінка, підшкірна жирова клітковина. У випадку крововтрати кров із цих органів надходить у загальний кровотік, що дозволяє підтримувати кров'яний тиск.

Лімфообіг

Лімфа — жовтувата солом'яна рідина. Склад лімфи: вода — 95%, білки, жири, глюкоза, мінеральні речовини й лімфоцити.

Склад лімфи схожий на склад плазми, за винятком білків і жирів. У лімфі менше білків чим у плазмі, крім того, у лімфі, що протікає в області кишечнику більше жирових крапель.

Рух лімфи по судинах називається лімфообігом. Лімфатична система сприяє додатковому відтоку рідини з органів. Стінки лімфатичних судин тонкі й, подібно венам, мають клапани. Рух лімфи дуже повільне (0,3 мм/хв) і відбувається завдяки скороченню м'язів тіла й стінок лімфатичних судин. Вона рухається лише в одному напрямку — від органів до серця. Лімфатичні капіляри сліпо починаються в тканинах, переходять у більші судини, які збираються в праві й лівий грудні протоки, що впадають у великі вени. По ходу лімфатичних судин розташовуються лімфатичні вузли: у паху, у підколінній і пахвовій западинах, під нижньою щелепою. До складу лімфатичних вузлів входять клітини, що володіють фагоцитарною функцією. Клітини лімфатичних вузлів беруть участь в утворенні антитіл і лімфацитів. Важливе значення у виробленні імунітету мають мигдалини (лімфоїдні скупчення в області зева) і лімфатичні вузли травного каналу.