Пенсійне забезпечення в Україні.

1. Економічне призначення пенсійного страхування
2. Структура системи пенсійного забезпечення в Україні
3. Правові засади загальнообов’язкового державного пенсійного страхування

Розділ ІІ. Система соціального страхування та пенсійна система в Україні на сучасному етапі розвитку

2.1. Система соціального страхування

2.2. Види пенсій, які передбачені загальнообов’язковою системою державного пенсійного страхування

2.3. Фінансування пенсійного забезпечення у 2006 році

Розділ ІІІ. Проблеми пенсійного забезпечення в Україні і шляхи їх вирішення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним із чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з найактуальніших для кожного цивілізованого суспільства, яке базується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

Соціальне страхування покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям, матеріальним забезпеченням у старості.

Захист від таких видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв’язку зі втратою годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне.

Метою даної курсової роботи є відображення структури, функцій та обов’язків Пенсійного фонду України, економічного призначення пенсійного страхування, правових засад загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, різних видів соціального страхування та видів пенсій, які передбачені в пенсійному страхуванні, а також проблеми і перспективи пенсійного забезпечення в Україні.

Завданням даної курсової роботи є відображення системи пенсійного забезпечення в Україні, здійснення пенсійного забезпечення, висвітлення правого забезпечення пенсійної системи, відображення сьогоднішнього стану пенсійного забезпечення в Україні, проблем, які постають перед Пенсійним фондом України і визначити шляхи вирішення цих проблем, а також завдання Пенсійного фонду України на майбутнє.

При написанні даної курсової роботи використовувалися джерела інформації вітчизняних авторів, закони та нормативні акти України, статистичні дані про стан пенсійного забезпечення в Україні. Зокрема, видання міністерства праці та соціальної політики України «Про Загальнообовязкове Державне Соціальне Страхування та Пенсійне Забезпечення у Цифрах і Фактах» за 2006 рік, підручник Сироти І.М. «Право Пенсійного забезпечення в Україні», Журнал «Вісник Пенсійного фонду України» за 2005 рік №12. Закони України: “Про державні пенсії”, “Про державну соціальну допомогу мало-забезпеченим сім’ям”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про пенсійне забезпечення”, а також укази Президента, Кабінету Міністрів України і Конституція України.

Розділ 1. Пенсійне забезпечення в Україні

1.1. Економічне призначення пенсійного страхування

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним із чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з найактуальніших для кожного цивілізованого суспільства, яке базується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення вирішувалися по-різному – розв’язання їх через сімейне утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності, вони були скоріше окремими способами вирішення проблеми, а не її комплексним розв’язанням.

Індустріальне суспільство другої половини дев’ятнадцятого та початку двадцятого сторіччя докорінно змінило ситуацію. Соціальне забезпечення стало одним із ключових моментів соціально-трудових відносин, елементом державної політики розвинених країн, предметом регулювання їхніх правових систем.

Соціальне страхування покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям, матеріальним забезпеченням у старості.

Захист від таких видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв’язку зі втратою годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне.

В економічній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного страхування, а зокрема поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже, пенсія:

— періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім’ї у зв’язку завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв’язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників;

— матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат;

— державна щомісячна виплата, яка проводиться з Пенсійного фонду з метою матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку з їх минулою трудовою діяльністю у розмірах, як правило, співвіднесених з минулим заробітком пенсіонера.

Головною функцією системи пенсійного страхування є формування у спеціальних страхових фондах фінансових ресурсів, необхідних для задоволення матеріальних і соціальних потреб учасників страхової системи в разі настання зазначених соціальних ризиків.

Відповідно основними завданнями систем пенсійного страхування є :

• створення та забезпечення функціонування страхових інститутів;
• акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через цільові платежі (страхові внески) страхувальників, тобто осіб, які спрямовують (відкладають) частину власних коштів (доходу) на користь осіб, які потребують захисту від страхових ризиків (застраховані особи);
• розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами в разі виникнення страхового ризику (настання страхового випадку) у вигляді страхових виплат – пенсій ;
• регулювання відносин між учасниками страхової системи страховиком, страхувальниками та застрахованими особами.

Будь-яка пенсійна система як складова соціального страхування є за своїм змістом ринковим механізмом, у якому за допомогою правових і фінансово-економічних механізмів поєднуються інтереси та можливості всіх учасників системи. Як ринковий механізм, система пенсійного страхування є чутливою до загальних політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві. У цьому контексті важливою є роль держави в системі пенсійного страхування, зокрема її правовому регулюванні. Саме держава визначає принципи побудови, структуру, механізми функціонування страхової пенсійної системи, права та обов’язки учасників, гарантує їх дотримання.

Основні принципи страхової пенсійної системи: надання органам Пенсійного фонду України статусу неприбуткових організацій; бюджет Пенсійного фонду не є складовою державного бюджету України; використання коштів Пенсійного фонду України виключно за цільовим призначенням; залежність розміру призначеної пенсії від розміру оподаткованого доходу.

За участю держави відбувається визначення соціально-економічних параметрів системи пенсійного страхування – розміри страхових внесків і пенсійних виплат, право на їх одержання. Відтак, пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості , стабільності та злагоди у суспільстві.

Законодавче встановлення пенсійного віку – 55 років для жінок і 60 років для чоловіків – було здійснено в СРСР протягом 1928-1932 років. У той час вважалося, що на межі цього віку в більшості людей чітко виявляються ознаки постаріння організму, що ускладнює їх професійну діяльність. Виходячи з цього і було встановлено пенсійний вік, який в Україні залишився незмінним. В 1956 році було ухвалено Закон СРСР “Про державні пенсії” , яким передбачено єдину систему пенсійного забезпечення робіт-ників і службовців. Особливою рисою цього закону було також відокре-млення систем пенсійного забезпечення та соціального страхування.[3]

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розроблення національного законодавства з пенсійного забезпечення та нової стратегії соціального захисту. Початком цієї роботи стало схвалення 5 листопада 1991 року Верховною Радою України Закону “Про пенсійне забезпечення”. З ухваленням цього закону національна солідарна пенсійна система започаткувала свій перехід до функціонування на страхових засадах. Так, 21 грудня 1993 року Верховна Рада України ухвалила новий програмний документ – Концепцію соціального забезпечення населення України, в якій уперше було запропоновано комплексну реформу національної системи соціального забезпечення. Тоді ж, з метою реалізації концепції, було розпочато розробку рамкового законопроекту – Основ законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. [14]

Закладені у Концепції соціального забезпечення населення України ідеї не обмежувались удосконаленням лише солідарної пенсійної системи. Вона передбачала розвиток ще двох компонентів:

• обов’язкового накопичувального пенсійного страхування;
• недержавного накопичувального пенсійного забезпечення.

Ці принципи знайшли відображення в схвалених у квітні 1998 року Указом Президента України Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Цей документ передбачав створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднує елементи державного та приватного пенсійного забезпечення.

Наступним кроком у визначенні стратегії розвитку пенсійної системи України стало ухвалення у жовтні 2001 року Послання Президента України Леоніда Даниловича Кучми до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України “Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України”, у якому було конкретизовано механізм та етапність проведення пенсійної реформи.

Розроблення базового пенсійного законодавства завершилося 9 липня 2003 року з ухваленням Верховною Радою України законів “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, яким було остаточно визначено трирівневу структуру пенсійної системи. [9]

1.2. Структура системи пенсійного забезпечення в Україні

Пенсійне страхування – це вид соціального страхування, який забезпечує захист від соціальних ризиків, пов’язаних з повною або частковою втратою працездатності та джерел існування в старості, в разі настання інвалідності, у зв’язку із втратою годувальника.

Система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів (рис.1.1).

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні, а саме солідарна та накопичувальна, становлять систему загальнообов’язко-вого державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення, тобто солідарна система та система недержавного пенсійного страхування, в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:

• перший рівень – солідарна система;
• другий рівень – обов’язкова накопичувальна система.

За своєю соціальною та економічною природою зазначені складові мають суттєві відмінності, але їх поєднання в межах єдиного державного обов’язкового пенсійного механізму передбачає наявність певних загальних принципів, яким вони підпорядковані. Ці принципи визначені статтею 7 Закону України “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а саме:

• законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;
• обов’язкове страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності;
• зацікавленість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;
• рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і виконання обов’язків зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;
• фінансування видатків на виплату пенсій , надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;
• спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для оплати договорів страхування довічної пенсії та одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;
• відповідальність суб’єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за порушення норм законодавства щодо пенсійного забезпечення, а також за невиконання покладених на них обов’язків.

Суб’єктами пенсійної системи в згідно Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є страхувальники, Пенсійний фонд, уповноважений банк, підприємства, установи та організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, застраховані особи, страхові організації, зберігач, недержавні пенсійні фонди, Накопичувальний фонд, юридичні особи, які здійснюють управління Накопичувальним фондом. Страхувальниками в системі пенсійного забезпечення за Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” можуть бути:

• роботодавці (підприємства, установи, організації, профспілки, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, колективні та орендні підприємства, дипломатичні представництва, консульські установи України, іноземні дипломатичні представництва та інші суб’єкти господарської діяльності не заборонені законодавством України);
• фонд загальнообов’язкового державного страхування України на випадок безробіття;
• фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України;
• підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу;

Страхувальник має право:

• безоплатно отримувати від органів Пенсійному фонду інформацію, необхідну для виконання своїх обов’язків;
• оскаржувати рішення органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб;
• захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, у тому числі в суді.

Згідно законодавства України загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають всі працюючі особи, за виключенням військовослужбовців офіцерського складу, військовослужбовців надстрокової служби. Пенсійному страхуванню підлягають і особи, які отримують допомогу по безробіттю.

Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачена можливість добровільної участі у пенсійному страхуванні (стаття 12). Право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування мають особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають та працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України.

Слід зазначити, що законодавством України надається право добровільної участі як у солідарній, так і в накопичувальній системі пенсійного страхування або одночасно в обох системах.

Природа солідарної пенсійної системи полягає в тому, що вона функціонує в режимі забезпечення поточних виплат. В солідарній системі працездатне покоління громадян, сплачуючи страхові внески, формує фінансові ресурси, які відразу спрямовуються на виплату пенсій непрацездатному поколінню.

У рамках солідарної системи законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки непрацездатних осіб (пенсіонерів).

Кошти солідарної систем спрямовуються також на фінансування соціальних послуг – допомоги на поховання пенсіонера.

Принципово важливим механізмом, запровадженим у цій системі пенсійного страхування, є розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. Завдяки цьому механізму пенсії, призначені за спеціальними правилами, відмінними від визначених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, фінансуються з двох джерел: із солідарної системи (Пенсійним фондом) – у розмірі страхової пенсії; із Державного бюджету України – різниця між розміром пенсії, призначеної за спеціальною пенсійною програмою, та розміром страхової пенсії.

Певні витрати солідарної системи покладено на фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема витрати на виплату достроково призначених пенсій за Законом “Про зайнятість населення” у період до досягнення особами, які достроково виходять на пенсію, пенсійного віку, а також сплату страхових внесків у періоди тимчасової непрацездатності застрахованих осіб. [20, c.34]

Страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця – у розмірі 32 % суми фактичних витрат на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних витрат; для найманих працівників від 1 до 5 % (залежно від рівня доходу, а також встановлено підвищені ставки для окремих категорій працівників) суми доходу у вигляді заробітної плати.

У солідарній системі призначаються такі види пенсій:

• за віком;
• по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
• пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсій , призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

На мінімальний розмір пенсії застрахована особа має право за умови наявності повного страхового стажу: у чоловіків – 25 років, у жінок – 20 років.

Страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не меншій за мінімальний страховий внесок.

У системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування застосовується персоніфікованих облік. Персоніфікований облік у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування – це організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що використовується в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в порядку, визначеному цим законом.

Другою складовою системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є накопичувальна система.

Суть такої системи полягає у тому, що частина обов’язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді й обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких ) сплачуватимуть страхові внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів.

Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд , який акумулює кошти застрахованих осіб.

Згідно із статтею 54 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за рахунок коштів Накопичувального фонду здійснюються такі види виплат:

1. Довічна пенсія: довічна пенсія з установленим періодом; довічна обумовлена пенсія; довічна пенсія подружжя.
2. Одноразова виплата.

Третім рівнем пенсійного забезпечення в Україні є система недержавного пенсійного забезпечення.

Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавні пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат, як пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата.

Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк.

1. Правові засади загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Правове регулювання у сфері загальнобов’язкового державного пенсійного страхування можна визначити як форму регулювання суспільних відносин у цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників цих відносин приводиться у відповідність до вимог, що містяться у нормах права.

Об’єктом правового регулювання є суспільні відносини, що виникають у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

У процесі правового регулювання у сфері пенсійного страхування використовуються як імперативні, так і диспозиційні правові норми та норми, які встановлюють міру відповідальності учасників правових відносин.

Об’єктивно переважна більшість правових норм у сфері пенсійного страхування має імперативний характер. Це пов’язано, передусім, з необхідністю встановлення чітких прав і обов’язків суб’єктів системи пенсійного страхування. Серед імперативних правових норм можна назвати встановлений обов’язок платників сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, встановлення їх відповідальності за несвоєчасну сплату страхових внесків, принципи визначення права особи на пенсію та розрахунок її розміру.

До диспозитивних норм можна віднести положення Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” щодо добровільної участі осіб у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. У цьому разі суб’єкти наділені правом вибору варіанта поведінки: брати чи не брати участь у добровільній системі пенсійного страхування.

Коротко поняття правовідносин у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування можна визначити як відносини, врегульовані нормами права. Правові відносини у сфері загально-обов’язкового державного пенсійного страхування виражаються у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права у сфері пенсійного страхування.

Правові відносини у сфері пенсійного страхування можна поділити на такі групи:

1. Залежно від кількості суб’єктів:

— загальні (кількість зобов’язаних суб’єктів не визначено);

— конкретні (кількість зобов’язаних суб’єктів точно визначена).

1. За кількісним складом суб’єктів:
2. прості (правовідносини між двома суб’єктами);
3. складні (правовідносини між трьома і більше суб’єктами).

До першої групи правовідносин можна віднести, наприклад, правовідносини між органами Пенсійного фонду та особою, яка звернулася за призначенням пенсії. До другої групи належать правовідносини з виплати пенсій, оскільки вони виникають між органом Пенсійного фонду, установою, що виплачує пенсії та самим пенсіонером.

1. Залежно від елемента юридичної норми (диспозиція або санкція), на підставі якої вони виникають:
2. регулятивні;
3. охоронні.

Правовідносини у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування можна класифікувати за правовими інститутами пенсійного страхування, предметом регулювання, характером участі у них суб’єктів пенсійного страхування і таке інше.

Що стосується учасників правовідносин у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, то всіх їх умовно можна поділити на три великі групи:

1) Учасники правовідносин у сфері пенсійних виплат, до яких належать застраховані особи, Пенсійний фонд України в особі його органів та організації, уповноважені здійснювати виплату та доставку пенсій.

2) Суб’єкти правовідносин у сфері сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Сюди належать страхувальники, застраховані особи, Пенсійний фонд України в особі його органів.

3) Правовідносини, що виникають у сфері управління загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням Суб’єктами правовідносин є Президент України, Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд України, інші державні органи.

Що стосується законодавчої та нормативно-правової бази загально-обов’язкового державного пенсійного страхування, то згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної , часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Саме ця норма Конституції є правовою основою системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, частиною якого є пенсійне страхування.

Базовим законом у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Основним законом, що регулює питання загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, є Закон України “Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058- IV.

Важливим у Законі “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є те, що вперше визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його правового регулювання.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

• види пенсійного забезпечення;
• умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;
• пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має право на пенсійні виплати;
• джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;
• умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;
• організація та порядок управління в системі пенсійного забезпечення.

Сьогодні питання пенсійного забезпечення регулюється більш ніж двадцятьма законами України, які встановлюють спеціальні умови пенсійного забезпечення окремих категорій осіб. Це закони України “Про державну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про Національний банк України”, ”Про статус народного депутата”, ”Про донорство крові та її компонентів”, “Про статус гірських населених пунктів” та інші.

Крім Конституції та законів України, правове регулювання у сфері пенсійного забезпечення здійснюється на підставі інших актів законодавства: актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативно-правових актів органів виконавчої влади.

Зазначені акти законодавства та інші нормативно-правові акти видаються на підставі та на виконання відповідних законів, які можуть містити прямі посилання на необхідність видання підзаконних актів, або визначають повноваження органів влади та їх посадових осіб щодо здійснення правового регулювання (видання нормативно-правових актів).

Статтею 103 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено право давати роз’яснення щодо застосування його норм. Таке право, зокрема, мають Пенсійний фонд України і Міністерство праці та соціальної політики України щодо норм, які стосуються призначення і виплати пенсій.

В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов’язані із загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, неможливо врегулювати одним або кількома спеціалізованими законодавчими актами. Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм інших галузей права.

Що стосується застосування норм міжнародного права та норм міжнародних договорів у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, то за загальним правилом норми національного законодавства застосовують у частині, що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Не є винятком і законодавство у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Згідно з абзацом другим статті 4 Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

В першу чергу міжнародними договорами, законами та законодавчими актами України, актами Президента України регулюються правовідносини у сфері пенсійного забезпечення в країні. Правове регулювання створює сприятливі умови для розвитку та успішного функціонування трьох рівнів пенсійної системи в Україні: солідарної, накопичувальної систем та системи недержавного пенсійного забезпечення.

Розділ 2. Система соціального страхування та пенсійна система в Україні на сучасному етапі розвитку

2.1.Система соціального страхування

Кошти на соціальне страхування:Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та застрахованих осіб, асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Кошти Фонду загально-обов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття використовуються на виплату матеріального забезпечення та надання послуг.

Види матеріального забезпечення:

• допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
• матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
• допомога на похованняу разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Види соціальних послуг:

• пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;
• інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Впровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття розширило активну політику на ринку праці. Програми активних заходів реалізовувались в значних обсягах та за різними напрямами, що сприяло закріпленню позитивних тенденцій на ринку праці, зокрема збільшенню зайнятості та зменшенню безробіття. Серед цих програм особливого поширення набули інформаційні та профорієнтаційні послуги, створення банку вакансій та пошук підходящої роботи в автоматизованому режимі:

— На вільні та новостворені робочі місця працевлаштовано 1049,8 тис. осіб, що на 6,7 відсотка більше, ніж у 2004 році та на 34,7 тис. більше, ніж пе-редбачалось основними параметрами бюджетної програми. Рівень праце-влаштування збільшився з 33,9 % у 2004 році до 36,4 % у 2005 році. [20,c.5]

— Шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загально-обов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, було працевлаштовано 43,1 тис. осіб, що на 0,4 % більше, ніж у 2004 році. [20,c.5]

— За підтримки служби зайнятості у 2005 році організували власну справу як суб’єкти підприємницької діяльності 50,5 тис. безробітних, які отримали одноразово допомогу по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю (у 2004 році – 52,7 тис. осіб). Основними напрямами організації підприємницької діяльності таких безробітних були сільське господарство (фермерство, птахівництво, тепличне господарство), торгівля, пошиття одягу, автосервіс, транспортні послуги. [20,c.5]

— Професійне навчання проходили 193,3 тис. безробітних, що на 4,8 % більше ніж у 2004 році. У 2005 році підвищили кваліфікацію 83,8 тис. безробітних, що майже на половину більше ніж у попередньому році.[20,c.6]

— Протягом 2005 року 733,6 тис. особам були надані консультаційні послуги, 2,3 млн. незайнятих громадян надані профорієнтаційні послуги. Відбулося подальше збільшення професійного інформування безробітних та їх залучення до участі в семінарах із техніки самостійного пошуку роботи, орієнтації на підприємництво тощо. В 2005 році 1,5 млн. безробітних взяли участь у таких семінарах.[20,c.6]

— У громадських роботах взяли участь 419,2 тис. незайнятих громадян, що на 1,2 відсотка більше ніж у 2004 році. [20,c.6]

— Станом на 1 січня 2006 року потреба підприємств, установ та організацій у працівниках становила 186,6 тис. осіб, що на 12,1 % більше ніж на відповідну дату попереднього року, це дозволило скоротити дисбаланс між пропозицією робочої сили та попитом на неї з 6 осіб на 1 січня 2005 року до 5 осіб станом на 1 січня 2006 року.[20, c. 6]

Стаття 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”: установити, що у 2006 році в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, здійснюється фінансування за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття оплачуваних громадських робіт для безробітних; розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”; повернення коштів виплачених як допомога по безробіттю одноразово для організації безробітними підприємницької діяльності, у разі нездійснення такої діяльності протягом шести календарних місяців з дня отримання допомоги. В Додатку 1 ми можемо побачити бюджет Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в період з 2002 по 2006 роки.

Страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням,спрямовуються на фінансування:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності(включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомоги на поховання(крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів(оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Законом забезпечені рівні умови надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштівФонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності.Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприялопосиленню контролю за виданням листків непрацездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності відрозміру заробітної плати і страхового стажу.

За підсумками діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втратипрацездатності за 2005 рік заборгованість по виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності зарахунок коштів соціального страхування станом на 01.01.2006 року складала 6,8 млн. грн.[20, c.9]

Загальна структура витрат Фонду на виплату допомоги у 2005 році склалася такою:

• по тимчасовій непрацездатності – 1 985,2 млн. грн., в тому числі на виплату допомогипрацівникам бюджетних установ за перші п’ять днів тимчасової непрацездатності – 184,0 млн. грн. (за2004 рік – 116,8 млн. грн.). У загальних видатках Фонду витрати на виплату допомоги по тимчасовійнепрацездатності складають 39,1% (в 2004 році – 42,8%);[20, c.9]

• по вагітності та пологах 446,9 млн. грн. (8,8 %, в 2004 році – 9,2%), при народженні дитини –1 006,8 млн. грн. (19,8 %, в 2004 році – 5,0%);[20, c.9]

• на поховання – 32,8 млн. грн. (0,6 %, як і в 2004 році); витрати Фонду по статті “Оздоровчізаходи” склали 779,7 млн. грн., порівняно з 2004 роком – збільшилися на 26,9 млн. грн., витрати напридбання путівок до санаторно-курортних закладів склали 516,6 млн. грн. (66,3% від статті бюджету“Оздоровчі заходи”). За ці кошти у 2005 році придбано до санаторно-курортних закладів та наданозастрахованим особам і членам їх сімей 225 615 путівки. [20, c.9]

Структуру бюджету фонду у 2005-2006 роках ми можемо спостерігати в Таблиці 2.1.

Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку навиробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності спрямовуються на:

1) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, особам, які перебували на його утриманні, а саме на виплату:

— допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності абовстановлення інвалідності;

— щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

— пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійногозахворювання;

— допомоги дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності

2) організацію поховання померлого, відшкодування вартості, пов’язаних з цим ритуальних послуг,відповідно до місцевих умов;

3) сприяння створенню умов для своєчасного надання першої невідкладної допомогипотерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організацію лікування потерпілогоу власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров’я застрахованого;

5) забезпечення потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров’я за призначенням лікарів повного обсягу постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка зокрема передбачає утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі; забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування;

6) забезпечення, згідно з медичним висновком домашнього доглядуза потерпілим, допомоги уведенні домашнього господарства (або компенсування йому відповідних витрат), сприяння наданнюпотерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

7) відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проведення навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров’я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу;

8) у разі невідкладної потреби надання інвалідам разової грошової допомогиабо за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь допомоги у вирішенні соціально-побутових питань;

9) сплату за потерпілого внесків на медичне та пенсійне страхування.

Крім цього, за рахунок коштів Фонду фінансуються такі заходи щодо профілактики нещаснихвипадків та професійних захворювань:

— розроблення та реалізація національної та галузевих програм поліпшення умов праці i виробничого середовища та їх реалізації;

— навчання, підвищення рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці;

— організація розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працівників;

— наукові дослідження у сфері охорони та медицини праці;

— пропаганда безпечних та нешкідливих умов праці, створення тематичних кінофільмів, радіо – і телепередач, видання та розповсюдження нормативних актів, підручників, журналів, іншої спеціальної літератури, плакатів, пам’яток з питань соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та охорони праці;

— надання підприємствам на безповоротній основі фінансової допомоги для розв’язання особливогострих проблем з охорони праці.

Для фінансування основних завдань страхування від нещасних випадків законодавчо визначено 5джерел формування доходної частини бюджету Фонду зображених на рисунку 2.1.

Рис 2.1. Джерела фінансування Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. [20, c.13]

Кількість зареєстрованих страхувальників протягом 2005 року збільшилась порівняно з 2004 роком на 102 979, або на 12,5 %, і станом на 01.01.2006 року становила 924 007 страхувальників.[20, c.13]

У Фонді налагоджено і функціонує електронний обмін інформацією з державними реєстраторами на рівні районних (міських) відділень виконавчої дирекції, реєстрація страхувальників здійснюється за принципом “Єдиного вікна”.

Особливістю страхування від нещасного випадку на виробництві являється диференціація страхових тарифів страхувальникам з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності.

На сьогоднішній день страхувальники сплачують страхові внески до Фонду за страховимитарифами відповідно до 67 класів професійного ризику виробництва.Фонд протягом п’яти років своєї діяльності своєчасно і в повному обсязі забезпечує відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, що позитивно впливає на стан соціальних відносин у державі.Станом на 1 січня 2006 року страхові виплати здійснюються 317,9 тисячам таких потерпілих.Середньомісячний розмір страхової виплати потерпілим зріс порівняно з 2004роком на 77,1 грн., або в 1,3 рази, а порівняно з 2001 роком – на 261,2 грн., або в 3,4 рази, і становив у2005 році 371,6 грн. при встановленому у 2005 році про-житковому мінімумі для осіб, які втратилипрацездатність, – 332 грн. [20, c.13]

За 2005 рік загальна сума страхових виплат склала 1417,8 млн. грн., що на 27 відсотків більше ніжу 2004 році.Щорічно основна частина зазначених виплат припадає на щомісячні страхові виплати таодноразову допомогу потерпілим (членам їх сімей). У 2005 році вони склали відповідно 78,2 та 19,6 відсотків. Протягом 2005 року у зв’язку із стійкою втратою професійної працездатності одноразову допомогу отримали 16 370 потерпілих, що порівняно з 2004 роком менше на 1 362 осіб, або на 7,7%. Розмір цієїдопомоги в середньому на одного потерпілого становив 11,9 тис. гривень.Одноразову допомогу у зв’язку зі смертю потерпілого виплачено 1 655 утриманцям та 1687сім’ям. В середньому вона становила 8,9 тис. гривень на одного утриманця та 40,8 тис. грн. на однусім’ю.[20, c.14]

Найбільша питома вага загальної суми страхових виплат по Україні за 2005 рік припадає на шахтарські регіони, а саме: у Донецькій області – 40,3%, у Луганській області – 17,7%, у Дніпропетровській області – 14,4%, у Львівській області – 5,5%. Сума середньомісячного розміру страхової виплати на одного потерпілого за2005 рік склала 371,6 грн.[20, c.14]

Впродовж 2005 року застосовувався щоденний норматив відрахувань від надходжень коштів доФонду на погашення заборгованості та поточних платежів до Пенсійного фонду України за виплаченіним пенсії інвалідам внаслідок трудового каліцтва та членам сімей, які втратили годувальника внаслідокнещасного випадку на виробництві, а також на часткове покриття витрат на погашення заборгованостішахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги у зв’язку з втратою професійної працездатності,яка склалася станом на 1 квітня 2001 року, та нарахованої на неї компенсації втрати частини доходів узв’язку з порушенням строків виплати відповідно до статті 81 Закону України “Про Державний бюджетУкраїни на 2005 рік”. [20, c.14]

У 2005 році Фондом було профінансовано витрати на соціальні послуги потерпілим у сумі 63,5млн. гривень, з них витрати на медичну реабілітацію становили 38,2 млн. грн.; на соціальнуреабілітацію – 25,2 млн. грн.; на професійну реабілітацію – 0,1 млн. гривень.[20, c.15]

Протягом року медичні та соціальні послуги надавались всім потерпілим, які звернулись доФонду, за винятком витрат на компенсацію вартості придбання автомобілів. У зв’язку з недостатністюкоштів відшкодування проводилось тільки на підставі судових рішень.

Одним із основних завдань Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України є здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням, викликаним умовами праці.

В результаті спільної роботи підприємств та організацій, служб органів державного нагляду за станом охорони праці та Фонду, рівень виробничого травматизму за останні 3 роки постійно знижується, але ще залишається високим. У 2005 році на підприємствах України травмовано 21 843 особи, з них 900 загинуло, понад 5931 одержали професійні захворювання. За 2005 рік кількість випадків травматизму на виробництві порівняно з 2004 роком зменшилась на 7,4%, у тому числі смертельних випадків на 9,5%. Кількість потерпілих внаслідок профзахворювань зменшилась на 10%. [20, c.16-17]

Разом з тим майже у 2,5 рази збільшилася кількість померлих, причина смерті яких за висновками МСЕК пов’язана з професійним захворюванням.

За загальнообов’язковою системою державного пенсійного страхування передбачено призначення пенсій із солідарної системи та довічних пенсій або одноразових виплат за рахунок коштів, які акумулюються у Накопичувальному фонді та обліковуватимуться на особовому рахунку застрахованої особи в базі даних персоніфікованого обліку Пенсійного фонду.

Солідарна система: Пенсії за віком, Пенсії по інвалідності, Пенсії у зв’язку з втратою годувальника

Розмір пенсій за віком із солідарної системи пенсійного страхування визначається за формулою, яка враховує:

— тривалість страхового стажу;

— заробіток, з якого сплачені страхові внески до Пенсійного фонду;

— індивідуальний коефіцієнт заробітку;

— середню заробітну плату в Україні за рік, що передує року звернення за призначенням пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Мінімальний розмір пенсії за віком станом на 1 січня 2006 року складає 350,00 грн. [20, c.53]

Пенсії за віком та за вислугу років: на 1 січня 2006 року пенсії за віком та за вислугу років складали 83,7% усіх пенсій, що призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» Загальний пенсійний вік: 55 років – для жінок, 60 років – для чоловіків. Для призначення пенсії за віком необхідно мати не менше 5 років страхового стажу. [20, c.53]

Пенсії при неповному стажі: Із загальної чисельності пенсіонерів за віком станом на 1 січня 2006 року пенсію при неповному стажі одержували 186 954 осіб або 1,8% від загальної чисельності пенсіонерів за віком, пенсії яким призначені за Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. [20, c.53]

Пенсії по інвалідності: В загальній чисельності пенсіонерів, які одержували станом на 1 січня 2006 року пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, пенсіонери-інваліди від загального захворювання становили 1 375 884 осіб (10,8%). Із числа інвалідів І та ІІ групи: жінок до 55 років – 181 406осіб, чоловіків до 60 років – 252 930осіб. [20, c.53]

Із числа інвалідів, які отримують соціальні пенсії, – інваліди І та ІІ групи 154006 осіб: жінок до 55 років – 66 318осіб, чоловіків до 60 років – 59 379осіб. [20, c.54]

Пенсії у зв’язку з втратою годувальника: Пенсії у зв’язку з втратою годувальника відповідно до законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про пенсійне забезпечення” одержують 699 711осіб або 5,3%всіх пенсій, що були призначені станом на 1 січня 2006 року відповідно до цих законів, з них:

— на одного непрацездатного – 490 774або 70,1% до числа пенсіонерів на випадок втрати годувальника;

— на двох непрацездатних – 157 771 (22,5%);

— на трьох і більше – 51 166 (7,3%). [20, c.54]

Пенсійне забезпечення сільських пенсіонерів: На обліку в органах Пенсійного фонду України перебуває 13 449 493пенсіонери. Із числа пенсіонерів за віком, одержують пенсію за роботу в сільському господарстві – 1405901осіб. Із загального числа пенсіонерів за інвалідністю, пенсію призначено за роботу в сільському господарстві – 86 296особам. Сплата фіксованого сільськогосподарського податку та преференції з Державного бюджету є основними джерелами фінансування пенсій сільськогосподарським товаровиробникам. У Додатку 2 ми можемо спостерігати структуру одержувачів пенсій за видами пенсій у різні роки.[20, c.54]

Динаміку зміни деяких статистичних параметрів пенсійної системи упродовж останніх років ми можемо спостерігати в Додатку 3, Додатку 4.

2.3. Фінансування пенсійного забезпечення у 2006 році

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, бюджет Пенсійного фонду на 2006 рік затверджено за доходами в сумі 62 912 811 тис. грн. і за видатками в сумі 70 202 306,4 тис. гривень. У Додатку 5 ми можемо бачити статті доходів Пенсійного фонду України на 2006 рік, а також і статті видатків Пенсійного фонду України на 2006 рік.

З Додатку 5 ми бачимо, що Власні доходи Пенсійного фонду України склаладають 50560946,2 тис.грн, а також 2280450 тис.грн залишок коштів на початок року, що складає усього власних доходів з урахуванням залишку 52841396,2 тис.грн – 83,99% від загальних надходжень із усіх джерел фінансування на 2006 рік, кошти Державного бюджету України 9737682,8 тис.грн – 15,48% від загальних надходжень, кошти фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на виплату пенсій відповідно до ЗУ «Про зайнятість населення» 215000 тис.грн – 0,34% від загальних надходжень і кошти Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання 118732 тис.грн – 0,19% від загальних надходжень. [20, c.63]

Власні доходи Пенсійного фонду України на 2006 рік складаються з обов’язкових внесків підприємств, установ і організацій – 45385306,4 тис.грн. — 89,96%, обов’язкових внесків громадян – 3020524,9 тис.грн. – 5,82%, кошти від платників, що працюють у галузі с/г – 557517,5 тис.грн. – 1,17%, обов’язкові внески від платників за спрощеною системою оподаткування – 581529,5 тис.грн. – 1,12%, а також інші надходження – 1016068 тис.грн – 1,93%. [20, c.63]

Згідно з бюджетом Пенсійного фонду України на 2006 рік, видатки Пенсійного фонду складатимуться із видатків за рахунок страхових внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування, а також з надходжень з інших джерел.

Кошти Державного бюджету складаються з таких видів видатків: на виплату пенсій та допомоги військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу строкової служби та їх сім`ям – 352972,8 тис.грн., на відшкодування виплат пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсії та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд – 4574893 тис.грн., на пенсійне забезпечення осіб, які пострадали внаслідок Чорнобильської катастрофи 1466267,8 тис.грн., на компенсацію витрат від застосування платниками фіксованого с/г податку – 1669916,7 тис.грн., на інші витрати – 1673632,5 тис.грн. [20, c.63]

З Додатку 5 ми можемо бачити, що видатки за рахунок власних надходжень складають 62013858,1 тис.грн. – 88,34% від загальних видатків і складаються з видатків на виплату пенсій згідно з ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» 59269443,1 тис.грн., на утримання ПФУ та на виконання функцій призначення пенсій 886877,7 тис.грн., на пенсійне забезпечення осіб, пенсія яким призначена згідно з іншими законодавчими актами 779355,7 тис.грн., на виплату різниці у пенсійному забезпеченні наукових працівників 89850,5 тис.грн., на виплату доплати інвалідам війни 250033,5 тис.грн., інші виплати 157847,6 тис.грн., на проведення авансового фінансування виплат пенсій 580450 тис.грн. Крім власних надходжень видатки ПФУ складаються з видатків за рахунок коштів Державного бюджету України 7854716,3 тис.грн. – 11,19% від загальних видатків ПФУ, видатки за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття 215000 тис.грн. – 0,31% від загальних видатків ПФУ, кошти Фонду соціального страхування від нещасних випадків 118732 тис.грн – 0,17 % від загальних видатків ПФУ. Також ми бачимо, що видатки перевищують доходи на 7289495,4 тис.грн., що покривається за рахунок Державного бюджету України. Це перевищення є значним і складає 10,38% від загальної суми видатків ПФУ, що збільшить навантаження на Державний бюджет. [20, c.64]

З 1 січня 2006 року змінився механізм призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Зазначена допомога надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень. Тобто максимальний розмір такої допомоги з 1 січня становить – 241,5 грн., з 1 квітня – 248 грн., з 1 жовтня – 252,5 грн.[20, c.65]

Одноразова допомога при народженні дитини надається у розмірі 8 500 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні дитини в сумі 3400 гривень. Решта суми допомоги 5100 гривень виплачується у грошовій формі з метою створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини протягом 12 місяців після місяця народження дитини в щомісячному розмірі 425 гривень. Одинокі матері, вдови та вдівці з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію отримують допомогу в розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 10 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. [20, c.65]

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між встановленим прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів і пенсії за попередні шість календарних

Якщо опікун отримує аліменти чи пенсію на дитину, то розмір дорівнюватиме різниці між встановленим прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів (пенсії).

Якщо опікун не отримує на дитину аліменти чи пенсію, розмір дорівнюватиме прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку.

З початку поточного року введені нові види допомоги: державна соціальна допомога дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, яка надається у розмірі двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (постанова Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 року №106) та тимчасова допомога на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину (постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189). Розмір цієї допомоги становить 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.[20, c.66]

При призначенні допомоги сім’ям, які з поважних та незалежних від них причин є бідними відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” встановлено диференційовані рівні забезпечення прожиткового мінімуму для окремих категорій населення.

З 1 січня 2006 року для працездатних осіб такий рівень складає 110 гривень, непрацездатних осіб – 155 гривень, інвалідів – 165 гривень. Крім цього, на кожну дитину цей рівень збільшується на 10 відсотків, а для кожної дитини, яка утримується матір’ю (батьком, усиновителем), що не перебуває в шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), та для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами I або II групи, а також для кожної дитини в малозабезпеченій багатодітній сім’ї, в якій виховуються троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається), – на 20 відсотків. [20, c.66]

З метою обґрунтованості призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям та житлових субсидій за 2005 рік було здійснено 630,1 тис. обстежень матеріально-побутових умов сімей, що звернулися за її призначенням, або 22,3 відсотка загальної кількості одержувачів допомоги. За підсумками обстеження у призначенні допомоги відмовлено 94,8 тис. сімей, або 15,1 відсотка загальної кількості обстежених сімей. [20, c.66]

Перевірками достовірності інформації про доходи та майновий стан шляхом запитів до відповідних організацій було охоплено 589,0 тис. осіб, що становить 20,8 відсотка загальної кількості одержувачів допомоги. З відвідуванням місця роботи одержувачів допомоги відповідно – 409,7 тис. осіб, або 14,5 відсотка. [20, c.66]

Соціальними інспекторами було виявлено 27,4 тис. випадків надання недостовірної інформації про доходи. Одночасно місцеві органи виконавчої влади мають можливість щодо поглибленого захисту вразливих верств населення, з урахуванням конкретних обставин, що склалися у сім’ї. [20, c.66]

У 2005 році за їх рішеннями житлову субсидію було призначено 277,7 тис. сімей, державну соціальну допомогу – 223,5 тис. сімей. Зокрема, 150,3 тис. сімей було призначено субсидію на збільшену площу житла; одержали допомогу 109,9 тис. малозабезпечених сімей, у власності чи володінні яких є земельна ділянка площею понад 0,6 гектара тощо. [20, c.66]

Для спрощення процедури надання та забезпечення доступності всіх видів соціальної допомоги запроваджено призначення всіх видів соціальної допомоги за однією заявою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1146. [20, c.66]

За повідомленням з регіонів 70,4 відсотка місцевих управлінь праці та соціального захисту населення вже здійснюють прийом громадян в єдиній приймальні за новою процедурою. У переважній більшості регіонів забезпечено призначення всіх видів соціальної допомоги у сільській місцевості на підставі одного пакету документів, прийнятого уповноваженою особою сільської або селищної ради. [20, c.67]

З метою наближення служб соціального захисту населення до сільського населення у 38,5 відсотках загальної кількості управлінь праці та соціального захисту населення налагоджено прийом за єдиною технологією уповноваженими сільських і селищних рад.[20, c.67]

Проте, основними перешкодами на шляху практичного застосування єдиної технології прийому громадян за однією заявою та спрощення процедури призначення всіх видів соціальної допомоги є:

— невідповідність приміщень, де розташовані місцеві органи праці та соціального захисту населення, сучасним вимогам прийому громадян з обмеженими фізичними можливостями та особливими потребами;

— відсутність уніфікованого програмного комплексу для призначення всіх видів допомоги за однією заявою, що не дозволяє забезпечити подальше підвищення ефективного надання допомоги;

Для створення ефективної, фінансово забезпеченої системи соціальної допомоги, подальшого поглиблення адресного спрямування допомоги вразливим сім’ям, спрощення процедури реалізації прав і соціальних гарантій громадян передбачається удосконалення існуючої системи шляхом її реформування, яке сприятиме:

— посиленню адресності та підвищенню ефективності соціальної допомоги, послуг і пільг за рахунок вдосконалення та розвитку інституту державних соціальних інспекторів, його організаційної структури;

— формуванню єдиної бази даних та реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та Єдиного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, інтегрованих з базами даних (реєстрами) інших центральних органів виконавчої влади;

— запровадженню програмно-цільового методу планування витрат на соціальні допомоги, послуги, компенсації та пільги з бюджетів усіх рівнів, а також із залученням наукових установ вдосконаленню методології визначення розмірів соціальних виплат.

Розділ ІІІ. Проблеми пенсійного забезпечення в Україні і шляхи їх вирішення

Пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення. Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, передбачає:

• суттєве збільшення доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб;
• посилення стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість;
• диверсифікацію джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов’язкових і добровільних накопичувань.

Проте досі не створено належних умов функціонування нової пенсійної системи. Така ситуація склалася через фінансову незбалансованість Пенсійного фонду, відсутність зв’язку між розміром пенсії та страховими внесками впродовж трудової діяльності, неналежний розвиток накопичувального пенсійного забезпечення тощо.

Серед основних причин фінансової незбалансованості Пенсійного фонду можна виділити такі:

• тіньова заробітна плата та зайнятість;
• поширення пільг щодо сплати пенсійних внесків, дострокового виходу на пенсію та переваг для певних категорій щодо обчислення розмірів пенсій (за інформацією Пенсійного фонду в 2005 році втрати його бюджету через пільги становили 3,2 млрд.грн.);
• заборгованість із внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування підприємств, установ і організацій (у 2005 році вона склала 1,3 мрлд.грн.);
• постійне збільшення розмірів пенсійних виплат незалежно від фактичної сплати страхових внесків;
• підвищення мінімального розміру пенсії за віком до рівня прожиткового мінімуму, що не узгоджено із зростанням заробітної плати та реальними фінансовими можливостями Пенсійного фонду;
• низький рівень оплати праці, виплата заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків;
• практика списання заборгованості зі сплати пенсійних внесків підриває фінансову базу пенсійної системи і провокує роботодавців до ухилення від сплати пенсійних внесків;
• чинна солідарна пенсійна система дуже залежить від демографічних ризиків;

• високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення з боку осіб пенсійного віку (367 пенсіонерів на тисячу працюючих) (табл.3.1). На 1 вересня 2005 року налічувалося 13,1млн. чол. пенсіонерів (28,6 % від усього населення, а в 2015 році досягне 31%). Чисельність людей працездатного віку становить 23,1 млн. осіб. Таким чином, співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятого населення становить 1 : 1,2, а з урахуванням прихованого безробіття це співвідношення реально наближається до 1 : 1. [20, c.58]

За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, але починаючи приблизно з 2015 року почне стійко зростати (табл. 3.2).

Всі вищеназвані причини призводять до руйнування пенсійної страхової системи, оскільки витрати на пенсійне забезпечення покриваються лише на 66,1 % надходженнями від страхових внесків. Якщо не змінити ситуацію, страхові принципи в пенсійному забезпеченні буде знівельовано.

Вирішити ці проблеми можна шляхом:

• розширення бази нарахувань страхових внесків за рахунок легалізації та підвищення рівня заробітної плати (через оформлення трудових відносин, посилення ролі соціального діалогу під час установлення рівня доходу, з якого справляються внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, скорочення неповної зайнятості та безробіття);
• запровадження єдиного соціального внеску і створення державного реєстру соціального страхування;
• поетапного запровадження паритетної сплати страхових внесків страхувальниками та застрахованими особами;
• посилення контролю і відповідальності за дотримання законодавства про оплату праці та сплату страхових внесків;
• перегляду прав на дострокові пенсії за результатами атестації робочих місць;
• перегляду пенсійного віку відповідно до зростання тривалості життя;
• виключення можливості ухвалення рішень про перегляд розмірів пенсій без врахування реальних можливостей бюджету Пенсійного фонду та відповідних актуальних розрахунків (фінансовий аналіз коротко — і довгострокових наслідків функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що містить прогноз фінансових потоків, оцінку фінансових зобов’язань, довгостроковий прогноз стану та стабільності системи, докладний аналіз коротко — і довгострокових фінансових наслідків будь-яких змін у цій системі).

За прогнозними розрахунками Пенсійного фонду України лише в 2009 році бюджет Пенсійного фонду стане збалансованим. Кошти державного бюджету залучатимуться відповідно до законодавства на розмежування джерел фінансування не властивих Пенсійному фонду програм.

Причини, які зумовлюють відсутність прямого зв’язку між розміром пенсії та страховими внесками впродовж трудової діяльності , можна назвати такі:

• виплата з Пенсійного фонду пенсій окремим категоріям громадян у розмірах, що перевищують фактичну сплату ними страхових внесків, за рахунок внесків інших застрахованих осіб;
• наявність більш як двадцяти законів, котрі встановлюють особливі умови пенсійного забезпечення для певних категорій громадян;
• брак дієвих стимулів до сплати страхових внесків за період, що перевищує тривалість стажу, тобто для отримання мінімальної пенсії за віком (20 років – для жінок, 25 років – для чоловіків).

Посилити страхові принципи в солідарній системі пенсійного страхування можна через такі заходи:

• призначення пенсій залежно від страхового стажу та сплачених внесків (забезпечення мінімальних соціальних стандартів життя пенсіонерів буде провадитись за рахунок державної соціальної допомоги);
• переведення пенсій, що призначаються на пільгових умовах, із солідарної в накопичувальну професійну пенсійну систему;
• уніфікацію законодавства щодо пенсійного забезпечення окремих категорій осіб до єдиних базових принципів, передбачених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;
• удосконалення механізму індексації пенсій та їхнього підвищення відповідно до зростання середньої заробітної плати.

Надалі розвивати накопичувальну пенсійну систему можна через:

• удосконалення інфраструктури фінансового ринку;
• розвиток корпоративного управління та фінансових інструментів;
• створення програмно-технічного комплексу для функціонування системи накопичувального пенсійного забезпечення;
• удосконалення та уніфікацію податкового законодавства щодо функціонування суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення;
• звільнення від податку на додану вартість послуг з адміністрування недержавних пенсійних фондів, установлення рівних ставок оподаткування для пенсійних виплат, котрі роблять суб’єкти недержавного пенсійного забезпечення;
• підвищення інституційної спроможності, рівня та якості професійної підготовки суб’єктів системи пенсійного забезпечення;
• створення системи електронного звітування роботодавців і запровадження місячної звітності страхувальників;
• захист прав інституційних інвесторів.

Відповідно до наукових досліджень пенсійні активи обов’язкової накопичувальної системи (грошові кошти, цінні папери, майнові права та зобов’язання щодо них, які сформовано відповідно до Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” в Накопичувальному фонді) через 40 років після запровадження (за умови 5%-ї ставки доходності) досягнуть 60% номінального валового внутрішнього продукту, що свідчитиме про виникнення справді потужного джерела оздоровлення економічного середовища в Україні.

Спрямування 50% інвестиційного ресурсу (348 млрд. грн.) на розвиток вітчизняної економіки сприятиме в 2020 році зростанню валового внутрішнього продукту держави на 5,9 %, фонду оплати праці – на 6,9 %, підвищенню розмірів пенсій у солідарній системі на 6,9 %, а в накопичувальній – на 2,8 %. [20, c.49]

У довгостроковій перспективі (через 40 років) це призведе до зростання валового внутрішнього продукту на 28,9 %, фонду оплати праці – на 32,1 % і врешті решт збільшення розмірів пенсій у солідарній і накопичувальній системах (на 32,1 % і на14,9 % відповідно). [20, c.49]

Чинним законодавством передбачено низку обмежень щодо можливостей запровадження обов’язкової накопичувальної системи – встановлення мінімальної пенсії за віком не нижчої за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, зростання валового внутрішнього продукту (не менше 2 %), бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду України. Проте за фінансової спроможності Державного бюджету компенсувати дефіцит Пенсійного фонду це не буде настільки важливим з огляду на те, що, по-перше, кошти Накопичувального фонду будуть використовуватись на інвестиції, які сприятимуть економічному зростанню, а по-друге, саме існування накопичувальних рахунків стимулюватиме до детінізації заробітної плати та збільшення надходжень до Пенсійного фонду.

Ключовим питанням у стратегії розвитку пенсійної системи в Україні є вдосконалення інформаційного забезпечення цієї системи.

Передбачено вжити заходів щодо:

• посилення ролі інформаційно-роз’яснювальної роботи з роботодавцями та застрахованими особами через збільшення обсягів соціальної реклами, використання прогресивних інформаційних технологій;
• постійного вдосконалення сучасних засобів наглядної агітації;
• створення системи інформування застрахованих осіб про відомості, внесених до їхніх персональних облікових карток в системі персоніфікованого обліку загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;
• установлення переліку інформації, яка підлягає оприлюдненню, щодо діяльності страхових компаній та банківських установ, які займаються діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення, та вдосконалення порядку її оприлюднення.

Сприятиме реалізації стратегії розвитку пенсійної системи та матиме вирішальне значення для активізації пенсійної реформи і розвитку цієї системи взаємодія органів державної влади, об’єднань профспілок і роботодавців, громадських організацій, підтримка широких верств населення.

Суворе дотримання визначених напрямів і термінів реалізації стратегії розвитку пенсійної системи дозволить забезпечити достатній рівень пенсій з диверсифікованих джерел. Внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування для роботодавців знизяться до прийнятного розміру.

На даному етапі розвитку, коли Україна тільки отримала статус країни з розвиненою економікою, дуже важливим для її розвитку є вивчення зарубіжного досвіду господарювання промислово розвинених країн, в тому числі і їхніх пенсійних систем.

Висновок

В ході написання даної курсової роботи ми визначили такі речі про Пенсійний фонд: його мету, завдання, проблеми і перспективи, необхідність подальшого розвитку і вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні.

Соціальне страхування покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям, матеріальним забезпеченням у старості.

Захист від таких видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв’язку зі втратою годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне.

Головною функцією системи пенсійного страхування є формування у спеціальних страхових фондах фінансових ресурсів, необхідних для задоволення матеріальних і соціальних потреб учасників страхової системи в разі настання зазначених соціальних ризиків.

Держава визначає принципи побудови, структуру, механізми функціонування страхової пенсійної системи, права та обов’язки учасників, гарантує їх дотримання. За участю держави відбувається визначення соціально-економічних параметрів системи пенсійного страхування – розміри страхових внесків і пенсійних виплат, право на їх одержання. Пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей.

Початком розроблення національного законодавства з пенсійного забезпечення та нової стратегії соціального захисту стало схвалення 5 листопада 1991 року Верховною Радою України Закону “Про пенсійне забезпечення”. Розроблення базового пенсійного законодавства завершилося 9 липня 2003 року з ухваленням Верховною Радою України законів “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, яким було остаточно визначено трирівневу структуру пенсійної системи.

Основним законом, що регулює питання загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, є Закон України “Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058- IV.

Система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні, а саме солідарна та накопичувальна, становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення, тобто солідарна система та система недержавного пенсійного страхування, в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру: перший рівень – солідарна система, другий рівень – обов’язкова накопичувальна система.

Суб’єктами пенсійної системи в згідно Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є страхувальники, Пенсійний фонд, уповноважений банк, підприємства, установи та організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, застраховані особи, страхові організації, зберігач, недержавні пенсійні фонди, Накопичувальний фонд, юридичні особи, які здійснюють управління Накопичувальним фондом.

Недержавні пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат, як пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та застрахованих осіб, асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, передбачає: суттєве збільшення доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб; посилення стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість; диверсифікацію джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов’язкових і добровільних накопичувань.

Серед основних причин фінансової незбалансованості Пенсійного фонду можна виділити такі: тіньова заробітна плата та зайнятість; поширення пільг щодо сплати пенсійних внесків, дострокового виходу на пенсію та переваг для певних категорій щодо обчислення розмірів пенсій; заборгованість із внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування підприємств, установ і організацій; постійне збільшення розмірів пенсійних виплат незалежно від фактичної сплати страхових внесків; низький рівень оплати праці, виплата заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків; чинна солідарна пенсійна система дуже залежить від демографічних ризиків; високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення з боку осіб пенсійного віку.

Вирішити ці проблеми можна шляхом: розширення бази нарахувань страхових внесків за рахунок легалізації та підвищення рівня заробітної плати; запровадження єдиного соціального внеску і створення державного реєстру соціального страхування; поетапного запровадження паритетної сплати страхових внесків страхувальниками та застрахованими особами; посилення контролю і відповідальності за дотримання законодавства про оплату праці та сплату страхових внесків; перегляду пенсійного віку відповідно до зростання тривалості життя; виключення можливості ухвалення рішень про перегляд розмірів пенсій без врахування реальних можливостей бюджету Пенсійного фонду та відповідних актуальних розрахунків.

Надалі розвивати накопичувальну пенсійну систему можна через: удосконалення інфраструктури фінансового ринку; розвиток корпоративного управління та фінансових інструментів; створення програмно-технічного комплексу для функціонування системи накопичувального пенсійного забезпечення; удосконалення та уніфікацію податкового законодавства щодо функціонування суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення; підвищення інституційної спроможності, рівня та якості професійної підготовки суб’єктів системи пенсійного забезпечення; створення системи електронного звітування роботодавців і запровадження місячної звітності страхувальників; захист прав інституційних інвесторів.

Спрямування 50% інвестиційного ресурсу (348 млрд. грн.) на розвиток вітчизняної економіки сприятиме в 2020 році зростанню валового внутрішнього продукту держави на 5,9 %, фонду оплати праці – на 6,9 %, підвищенню розмірів пенсій у солідарній системі на 6,9 %, а в накопичувальній – на 2,8 %. [20,c.64]

Ключовим питанням у стратегії розвитку пенсійної системи в Україні є вдосконалення інформаційного забезпечення цієї системи.

На даному етапі розвитку, коли Україна тільки отримала статус країни з розвиненою економікою, дуже важливим для її розвитку є вивчення зарубіжного досвіду господарювання промислово розвинених країн, в тому числі і їхніх пенсійних систем.

Список літератури

1- Васильченко В.С. Державні фонди України. Підручник – 2005 р.ст.37-64;

2- Вісник Пенсійного фонду України №12(42) 2005р;

3- Закон СРСР “Про державні пенсії” від 1956 року;

4- Закон України “Про Державний бюджетУкраїни на 2005 рік”;

5- Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”;

6- Закон України “Про державну службу”;

7- Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”;

8- Закон України ”Про донорство крові та її компонентів”;

9- Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058- IV;

10- ЗаконуУкраїни “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”;

11- Закон України “Про зайнятість населення”;

12- Закон України “Про Національний банк України”;

13- Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року;

14- Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року;

15- Закон України “Про статус гірських населених пунктів”;

16- Закон України ”Про статус народного депутата”;

17- Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування”;

18- Конституція України-1996 р;

19- «Концепцію соціального забезпечення населення України» затверджена Верховною Радою України від 21 грудня 1993 року;

20- МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ПЕНСІЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ «ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ТА ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У ЦИФРАХ І ФАКТАХ», Київ – 2006;

21- Положення про Міністерство соціального захисту населення України / Затв. Указом Президента України №988/96 від 23.10.96р. // Урядовий кур"єр — 1996р. — 29 жовтня;

22- Постанова Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 року №106);

23- постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189;

24- постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1146;

25- Послання Президента України Леоніда Даниловича Кучми до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України “Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України” у жовтні 2001 року;

26- Про пенсійний фонд України: Положення КМУ від 31 серпня 2005р;

27- Про створення Пенсійного фонду України — постанова Кабінету Міністрів України №39 від 28 січня 1992 року // ЗП України — 1992р. — №2;

28- Питання Пенсійного фонду України — постанова Кабінету Міністрів України №345 від 1 червня 1994року // ЗП України — 1994р. — №9;

29- Сирота І.М.Право пенсійного забезпечення в Україні.Підручник 1998р – ст 30;

30- Указ Президента України «Про Основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні» від квітні 1998 року.