Відповідно до ч. З ст. 51 Конституції України дитинство охороняється державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52 Конституції). Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом (ч. 2 ст. 52 Конституції). Важливим напрямком державної політики у сфері охорони дитинства є забезпечення прав та свобод дітей, що вчинили правопорушення (злочини). Підстави кримінальної відповідальності визначені у Кримінальному кодексі України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Питання кримінальної відповідальності неповнолітніх урегульовані нормами Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 p., Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила) від 29.11.1985 p., Керівних принципів запобігання злочинності серед неповнолітніх ООН (Ер-Ріядські керівні принципи) від 14.12.1990 p., Рекомендаціях РЄ з проблем суспільної реакції на злочинність неповнолітніх від 17.09.1987 р. тощо.

Головна ідея, яка закріплена у цих міжнародно-правових документах, зводиться до того, що держави-учасниці повинні забезпечити, щоб жодна дитина не піддавалась жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам покарання; система правосуддя щодо неповнолітніх має бути спрямована на забезпечення благополуччя неповнолітнього і того, щоб заходи впливу враховували особистість правопорушника, його становище і потреби, обставини та тяжкість правопорушення і потреби суспільства; неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої волі, крім як за серйозне правопорушення, вчинене із застосуванням насильства проти іншої особи, або систематичне вчинення інших серйозних правопорушень. Норми зазначених міжнародних документів сприяли закріпленню у Загальній частині чинного КК України самостійного розділу XV — «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх». У зв’язку з цим законодавець фактично визнає неповнолітнього особливим суб’єктом кримінальної відповідальності, регламентуючи ці особливості у цьому розділі.

У ст. 98 КК України вперше закріплена самостійна система покарань щодо неповнолітніх. Взагалі під системою покарань слід розуміти сукупність видів покарань, передбачених у ст. 51 і 98 КК України, які є обов’язковими для суду та розташовані за принципом «від менш суворого до найбільш суворого виду покарання». Відповідно до ст. 52 і 98 КК України до неповнолітніх можуть бути застосовані п’ять основних видів покарань — штраф (ст. 99 КК), громадські роботи (ч. 1 ст. 100 КК), виправні роботи (частини 2 і 3 ст. 100 КК), арешт (ст. 101 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 102 КК). Згідно з ч. 2 ст. 98 КК України штраф (ст. 99 КК) та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть призначатися неповнолітнім як додаткові види покарання. Незважаючи на наявність у цій системі покарань, альтернативних позбавленню волі, аналіз вказаних норм та відповідних санкцій норм Особливої частини КК України, дозволяє зробити висновок про їх декларативний характер та недосконалість.

До покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, законодавець відносить штраф, громадські та виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Статтею 99 КК передбачена одна особливість призначення штрафу неповнолітнім — це його розмір, максимальна межа якого удвічі нижча, ніж щодо повнолітніх осіб. Оскільки законодавець не визначив у ч. 2 ст. 99 КК України мінімальну межу штрафу, слід виходити із змісту ч. 2 ст. 53 КК України, у якій вказується на те, що вона складає тридцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У зв’язку з тим, що у неповнолітніх, як правило, немає самостійного доходу, власних коштів або майна, що обумовлено складним матеріальним становищем більшої частини населення, можливість застосування штрафу як основного виду покарання до вказаної категорії осіб значно обмежена. Застосування штрафу до неповнолітніх ускладнюється також невдалою законодавчою конструкцією деяких санкцій за злочини, які часто вчинюються неповнолітніми, наприклад, у санкції ч. 1 ст. 296 КК України мінімальний розмір штрафу складає 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Можливість застосування штрафу як додаткового виду покарання до неповнолітніх передбачена у ч. 2 ст. 98 КК України. Як додатковий вид покарання штраф закріплено у санкції ч. 1 ст. 144 КК України (насильницьке донорство) та санкції ч. 2 ст. 367 КК України (службова недбалість). Звертає на увагу те, що штраф як додатковий вид покарання передбачено у кумулятивних санкціях тільки за злочини, вчинені спеціальним суб’єктом, тому призначення штрафу як додаткового виду покарання до неповнолітніх фактично є неможливим.

Є певні складнощі застосування громадських та виправних робот до неповнолітніх. Оскільки ці два види покарання можуть бути застосовані тільки до неповнолітніх віком від 16 до 18 років, тому неповнолітні у віці 14 та 15 років опинилися у більш гіршому становищі, ніж повнолітні особи, що вчинили злочин та були визнані винними. Це обумовлено правовою конструкцією санкцій за злочини, які найчастіше вчинюються неповнолітніми. Наприклад, у санкції ч. 1 ст. 185 КК передбачені наступні види покарань — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років тощо. До неповнолітніх у віці 14 та 15 років фактично можуть бути застосовані тільки види покарань, пов’язані з позбавленням волі, — арешт та позбавлення волі на певний строк.

Згідно з ст. 101 КК арешт також може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягли 16-ти років. При цьому заслуговує на увагу те, що ст. 102 КК України (позбавлення волі) взагалі не встановлює будь-яких вікових обмежень застосування, хоча строки позбавлення волі відносно неповнолітніх диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Особливістю застосування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю до неповнолітніх є те, що воно призначається тільки як додаткове покарання (ч. 2 ст. 98 КК). При цьому, на відміну від інших видів покарань, які можуть призначатися неповнолітнім, законодавець не передбачає у розділі XV будь-яких особливостей його застосування та не вказує строк, протягом якого цей вид покарання може бути застосований. Тому на неповнолітніх поширюються правила застосування цього виду покарання як додаткового, що передбачені у ч. 2 ст. 55 КК України. Позбавлення права обіймати певні посади до неповнолітніх фактично не застосовується, що обумовлено особливим правовим статусом неповнолітнього. Корисним у цій частині є досвід Російської Федерації. Так, у п. б ч. 1 ст. 88 КК РФ застосування позбавлення права обіймати певні посади до неповнолітніх не передбачається. Позбавлення права неповнолітнього займатися певною діяльністю можливо тільки у разі наявності правових підстав зайняття такою діяльністю, наприклад, відповідно до ч. З ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. Тому теоретично вчинення неповнолітнім певних злочинів у сфері господарювання та підприємництва (ст.ст. 212, 212^і КК України) можливо, хоча в судовій практиці це буває вкрай рідко.

Отже, аналіз положень ст. 98 КК України та інших норм розділу XV Загальної частини КК України, відповідних санкцій норм Особливої частини КК України дозволяє зробити висновок про недосконалість цих норм та їх невідповідність міжнародно-правовим нормам, оскільки до неповнолітніх у віці 14-15 років фактично можуть бути засновані тільки покарання, пов’язані з позбавленням волі; можливість застосування до неповнолітніх у віці 16-18 років видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, значно обмежена, що свідчить про необхідність перегляду та удосконалення системи покарань щодо неповнолітніх.