Вступ.

1. Походження релігії та її ранні форми.

2. Соціально-історичні причини та ідейні джерела виникнення буддизму.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Релігія як феномен сформувалася у намаганнях людини пізнати особливості буття світу, сили, що панують у ньому, а також своє місце і роль у процесах, що відбуваються у природі, суспільстві, різним чином торкаючись її буття. У цьому процесі вона прийшла до розуміння існування у Всесвіті Вищих Сил, які по-особливому освітлюють людську душу, завдяки яким людина вивищується над собою і, пізнаючи Бога, починає відчувати його буття в собі.

Походить термін «релігія» з латини (religio— набожність), охоплюючи своїм змістом благочестя, святиню, предмет, що співвідноситься у житті людини з абсолютним, вищим, надлюдським — Богом, Божеством. Кожна релігія по-своєму іменує цю Вищу Силу. Однак було б некоректно тлумачити релігію лише як відображення зовнішніх щодо людини сил. Бо релігія є формою самовизначення людини у світі, її причетності до явищ, що відбуваються під впливом Вищих Сил, а відповідно, до світу надприродного. Водночас релігія є не лише формою свідомості, а для багатьох людей реальним життям, що ґрунтується на засадах віри.

Релігія— духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.

Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує. Бог є началом і сенсом кожної релігії.

1. Походження релігії та її ранні форми

Релігія виникла на певному етапі історії суспільства, її зародження та формування зумовлені розвитком людської свідомості. Перший етап цього розвитку пов'язаний з появою мавполюдей і тривав до епохи неандертальської людини (формування родової общини). Це був період чуттєво-конкретної, безпосередньо залученої до трудового процесу стадної свідомості. Вона не виходила за межі матеріальної практики, оскільки духовна сфера ще не була відокремленою. Вести мову про релігію на цьому етапі немає підстав.

У родовій общині свідомість людини вже була певною мірою свідомістю суспільною. Людина мала світогляд, на основі якого взаємодіяла з навколишнім світом. Первісну суспільну свідомість характеризували наївно-реалістичні погляди на світ, які перепліталися з нереалістичними, фантастичними. Усі вони відображалися в міфах. А міф на той час був головним носієм інформації, його запам'ятовували і передавали від покоління до покоління.

Міф (грец. Myfhos —розповідь, переказ) — символічне уявлення людей про світ; витвір наївної віри, колективного художньо-образного мислення на чуттєвому рівні; оповідання про богів, героїв.

Міф виконував роль світогляду, оскільки містив загальну оцінку світу, формував ціннісні орієнтири, норми поведінки і діяльності. Одні вчені ототожнюють міф і ре-лігію, інші категорично не згодні з цим. Основою міфологічного світогляду було уособлення природи, уподібнення її до людини, перенесення на природу всіх людських якостей, насамперед здатності діяти свідомо. Міфологічний світогляд формувався під час трудової діяльності людини. Водночас розвивалося її мислення, закладалися умови для формування системного світогляду.

Формування релігійних уявлень почалося в неандертальську епоху, яка тривала 100—400 тис. років тому. Свідченням цього є те, що неандертальці вже ховали померлих. На стоянці в печері Кіїк-Коба (Крим) виявлено поховання дорослої людини і дитини. Обох було покладено на бік зі злегка зігнутими колінами, тіла пофарбовано вохрою. В печері Тешик-Таш (Узбекистан) було поховано дитину, навколо її черепа парами лежали роги козла, які, можливо, були об'єктом полювання людей цього роду. В обох випадках наявне певне ставлення до факту смерті, покійника, піклування про нього. Можливо, тоді з'явилися уявлення про ймовірність існування людини за межами реального буття.

Інші дослідники вважають, що релігійних уявлень неандертальці не мали, а поховання вони здійснювали із санітарно-гігієнічних потреб чи визнання авторитету в общині жінки-матері, яка захищала свою дитину і після її смерті.

Релігійні уявлення були властиві кроманьйонській людині, залишки якої знайдено в 1868 р. у печері Кро-Маньон (Франція). її існування датується пізнім палеолітом (приблизно 40 тис. років тому). Вона вже була «homo sapiens» — людиною розумною. Кроманьйонці застосовували вдосконалені засоби полювання, будували землянки, носили одяг, жили кровнородинною общиною. У цей час панував матріархат.

Неподалік м. Іркутська у долині р. Біла (с. Мальта) на кроманьйонській стоянці виявлено поховання дитини з численними прикрасами — намистом, браслетами тощо. Тіло було пофарбовано червоною вохрою. Очевидно, кроманьйонці мали уявлення, що й після смерті людина десь існуватиме, її зв'язок з родом не перерветься.

Формування релігійних уявлень людей не було одномоментним, процес тривав упродовж 20 тис. років, охоплюючи останній період доби розкладу первіснообщинного ладу і початковий період класового суспільства.

Первісні вірування зародилися до 40 тис. років тому — в останній період неандертальської доби. За іншими твердженнями, це сталося значно пізніше — у кроманьйонську добу. Згідно з твердженнями австрійського етнографа, лінгвіста, богослова Вільгельма Шмідта (1868—1954) усі релігії закорінені у так званий первісний монотеїзм, якому були властиві уявлення про єдиного Бога, втілені у фетишизмі, тотемізмі. За точкою зору Е. Тайлора, Г. Спенсера, теїстичним передували уявлення, що не сповідували не те, що віри в єдиного Бога, а навіть віри в багатьох богів. Розходяться вчені і в поглядах на те, які із форм ранніх вірувань виникли найпершими, віддаючи перевагу то фетишизму, то анімізму чи тотемізму. Та незаперечним для всіх є те, що виникнення релігійних уявлень зумовлене, з одного боку, способом життя ранньої людини (формування родового суспільства, слабка обізнаність із навколишнім світом, обмежені можливості пізнання його та впливу на нього завдяки виробничій діяльності), а з другого боку, розвитком пізнавальних, мисленнєвих її можливостей, яким уже були властиві, крім спостережливості, примітивні абстрагування, фантазія, здатність витворювати образи.

Первісна людина ще не відділяла себе від природи, вірила, що в ній існують таємничі сили, від яких залежать її життя, повсякденні справи, і що на ці сили можна впливати, вдаючись до магічних дій. Саме на цьому ґрунтувалися ранні вірування — своєрідні проторелігії: магія, фетишизм, тотемізм, анімалізм, зоолатрія, анімізм, аніматизм, землеробський культ, шаманство.

Первісний лад мав три основні стадії розвитку: ранній, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості світосприйняття людей у конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі вони поширювалися у межах роду чи племені, тому їх названо родоплемінними віруваннями.

Магія. Витоки та особливості її першим дослідив Б. Малиновський у своїй праці «Магія, наука і релігія». Вивчення життя і побуту туземців тихоокенських островів навело його на думку, що магія є діяльністю в умовах підвищеного ризику. Не впевнена у собі людина, вдаючись до чаклунських дій, звертається за допомогою до надприродних сил.

Магічні дії виконували чаклуни, шамани, які, станов-лячи особливий прошарок, користувалися особливою пошаною. Згодом їх позиції були потіснені жерцями і священнослужителями, а ще пізніше їх піддавали гонінням. У середні віки чаклунство було поширене у формі білої (за допомогою небесних сил) і чорної (за допомгою пекельних сил) магії. Окремі елементи їх використовують і тепер. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів), а також у самостійній формі (ворожіння на картах тощо).

Фетишизм. Як спосіб олюднення природи, фетишизм виник у ранньородовому суспільстві. Вперше він був виявлений у XV ст. португальськими моряками в Західній Африці. А першим його описав французький дослідник Шарль де Брос у праці «Культ богів-фетишів» (1760) на матеріалах вірувань африканських негрів, давніх єгиптян, греків, римлян. Елементи фетишизму присутні в релігіях усіх народів.

Фетишизм (порт, fetico — амулет, зачарована річ) — віра .в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей.

Загалом фетишизм можна охарактеризувати як поклоніння неодухотвореним речам. Фетишами вважають предмети, яким віруючі приписують надприродні властивості (здатність зцілювати, оберігати від невдач, забезпечувати успіх). Ними могли бути незвичайний камінь, шматок дерева, ювелірний виріб — будь-який предмет, що чимось привертав до себе увагу. Часто фетишами ставали випадкові предмети, якими людина володіла в момент досягнення успіху. За допомогу фетишам дякували, за створені перешкоди їх карали, піддаючи тортурами Якщо людину з якихось причин настигала невдача, ці предмети вона переставала вважати фетишами Лі

Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала вплив на природу, то фетишизм наділяв чудодійними властивостями матеріальні об'єкти. Завдяки цьому до реальної корисності предметів додавали надприродні властивості, пов'язані з допомогою й заступництвом щодо людей. Фетишам не поклонялися, їх шанували. Серед учених побутує думка, що у фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.

У сучасних релігіях фетишизм зберігся у формі поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та у вірі в талісмани й амулети і Талісман, на думку забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, кулони, слоники, іграшки, «щасливі» квитки.

Тотемізм. Сформувався він у процесі виникнення родового ладу, освоєння первісними людьми полювання і збиральництва як основних видів господарської діяльності. Родовий лад зумовив залежність людини від колективу родичів. А в умовах, коли полювання і збиральництво були основними видами господарювання, людина відчувала свою залежність від тварин. Ця залежність, будучи характерною особливістю раннього матріархату, втілена в тотемізмі» Тварини і рослини, завдяки яким людина забезпечувала своє існування, ставали об'єктами поклоніння, що на перших порах розвитку тотемізму не виключало, а навіть передбачало їх споживання.

Анімізм. Цей термін був запроваджений англійським антропологом Е. Тайлором у праці «Первісна культура», який досліджував первісні вірування. На його-думку, у процесі розмірковування над такими явищами, як сон, хвороба, смерть, переживанням галюцинацій первісна людина почала думати, що в її тілі перебуває душа, яка час від часу залишає його. Пізніше вона дійшла висновку про існування душі після смерті людини, про переселення душ в інші тіла, про потойбічний світ, про те, що предмети навколишнього світу, як і люди, володіють бажаннями, почуттями, волею. Так постала віра в духів сил природи, рослин, тварин, померлих предків, названа анімізмом.

Анімізм (лат. anima—душа, дух) — віра в існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать її життя, фізіологічний і психологічний стан.

Анімізму властиве приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо, з часом процесам: хворобам, війнам, ковальській справі тощо. Це було спричинено тим, що давня людина розглядала об'єкти навколишнього світу, уподібнюючи їх собі, наділяючи їх, відповідно, почуттями, думками, волею. Звідси походить її віра в існування духів могутніх сил природи, рослин, тварин, померлих предків.

Аніматизм (лат. animatus—уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людини на природу, віра в існування абстрактної, безликої сили, яка визначально впливає на життя людей.

За уявленнями, конкретні явища природи, особи різною мірою були наділені маною, і від того залежали їх сила, результати господарювання тощо. Наприклад, спритна, сильна, приваблива людина мала її багато, а в нікому не потрібному предметі її не було.

Шаманство. Як форма релігії, воно теж є породженням віри в існування злих духів, намагання у спілкуванні з ними використати посередників. Водночас воно є витвором певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряддям, Головна роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні.

2. Соціально-історичні причини та ідейні джерела виникнення буддизму

Сутність буддійського віровчення в найбільш концентрованому вигляді виражають так звані «чотири благородні істини буддизму», сформульовані Просвітленим в одній із перших проповідей. Ці істини, як думають самі буддисти, вказують на «Зло, походження Зла і подолання Зла, і благородний восьмеричний шлях, що веде до припинення Зла» (Дхаммапада, XIV, 191):

• Перша благородна істина буддизму проголошує: «Сутність життя є страждання». Це страждання заподіює людині буквально все: «народження — страждання, старість — страждання, хвороба — страждання, смерть — страждання».

• Друга благородна істина говорить про джерело страждань: «це жага, що приводить до нових народжень, супроводжувана задоволеннями і пристрастями, що знаходить задоволення тут і там, а саме: жага насолоди, жага існування, жага загибелі».

• Третя благородна істина пояснює, як можна знищити страждання: «це повне безслідне знищення цієї жаги, відмова від неї, відкидання, звільнення, позбавлення її».

• Нарешті, четверта благородна істина стосується «серединного шляху», що веде до знищення страждання. Будда переконався, що обидві протилежності — і життя, повне задоволень і хтивості, і життя в добровільному обмеженні своїх бажань — однаково далекі від «правильного шляху». Цей шлях лежить посередині, тому називається «серединним».

Релігійний культ у буддизмі підпорядкований одній меті — досягненню нірвани. Релігійна організація розглядається як засіб допомоги на цьому шляху[6, c. 63].

Отже, онтологія (вчення про буття) буддизму не є ні матеріалістичною, ні ідеалістичною. Філософія буддизму уникає розгляду співвідношення духу й матерії, суб'єкта й об'єкта. В Будди немає ні слова про створення світу Богом. Світ наче існує одвічно. Будда зосереджувався на рухові душі в матеріальному світі.

І гносеологічні проблеми (вчення про пізнання світу) у буддизмі пов'язані з уявленням про душу. Душа — не якась нематеріальна окрема сутність, як це тлумачать іудаїзм, християнство, іслам, а психологічна єдність, що містить дхарми. Вона є основою людської особистості, пізнає світ, передусім людину, через саму себе. Тому процес пізнання є спогляданням і самоспогляданням через самозаглиблення. І в цьому буддизм теж не виявляє ні матеріалістичних, ні ідеалістичних рис.

Філософські положення буддизму, зазнавши з часом деталізації, поглиблення, у цілісну, довершену систему так і не сформувалися.

Буддизм як філософська, етична, релігійно-культова система спирається на брахманістську традицію, головними елементами якої є сансара (принцип перероджень), ідея відплати (карма), праведного шляху (дхарма). Життя він тлумачить як своєрідний комплекс різних комбінацій (потоків) нематеріальних частин (дхарм). Від поєднання дхарм залежить доля усього живого у світі, а після розпаду цього поєднання наступає смерть. Дхарми не щезають безслідно, а утворюють нову комбінацію, особливість якої визначається відповідно до закону карми — відплати залежно від того, яким було попереднє життя. Нескінченність перероджень людини, які спричиняють страждання, може бути зупинена, внаслідок чого настає стан спокою, просвітління. Саме до цього повинна прагнути людина і цього вона може досягти ще за життя, незалежно від своєї кастової причетності.

Буддизм першим із релігій звернувся зі своєю проповіддю до всіх людей, а в поглядах на життя робить акценти не на колективному, а на індивідуальному (людина може вирватися із сансари, усвідомивши і змінивши власний шлях). Він закликає людину до пошуку внутрішньої свободи, звільнення від усього, що обмежує її за життя, пропонує спосіб досягнення цього.

Стрижнем буддійського віровчення є його анімістична концепція. Як відомо, в анімістичних побудовах усіх релігій основою є вчення про Бога і душу. Буддійське віровчення містить чимало суперечностей. Передусім вони виявляються^ тлумаченні постаті самого Будди. За багатьма критеріями Будду воно не вважає Богом, як і не вважає його творцем світу, а лише одним із будд, які засновували, розвивали вчення і згодом зникали. Натомість приходив новий будда і «рухав колесо закону». Будда вважав, що його вчення через 500 років зникне, а його самого заступить новий будда на ім'я Матрей. Будда не прагнув змінювати світ, хоч і бачив його вади. Не міг він і скасувати покарання за гріхи (карму), в його силах — посприяти уникненню людиною жорстокої карми облагородженням їх поведінки. Будда — смертний, але він — сутність надприродна, нікому не підлегла, значущіша, ніж будь-які інші боги.

Висновки

Пізнання феномену релігії, особливостей сучасних національних, світових релігій неможливе без осмислення відомостей про первісні форми вірувань, їх розвиток і трансформацію у більш складні релігійні системи.

А досліджуючи будь-яку форму релігії, важливо знати, в яких історичних умовах вона виникла, в яких соціальних верствах поширювалась і як у віровченні відображалися їх інтереси, як змінювалася вона у процесі історичної еволюції, в якій формі (віровчення, культ, організаційна структура) існує тепер, яка її роль у житті сучасного суспільства.

Буддизм є найдавнішою світовою релігією. Своєрідність його вчення, яка стала наслідком впливу на нього різноманітних культур, а також поєднання у його лоні багатьох релігійних течій, шкіл дали підставу розглядати буддизм не лише як релігію, а й як філософську систему. Будучи поширеним в усьому світі, він справив відчутний вплив на духовне, культурне життя народів, які сповідують інші релігії.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. — К.: Дакор, 2006. — 509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. — К.: Наукова думка, 1995. — 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2004. — 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. — К.: Академвидав, 2002,, 2003. — 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. — 3-тє вид., стереотипне. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. — 155 с.

7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 267 с.

8. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. — К.: Академвидав, 2003. — 351 с.

9. Чорненький Я. Релігієзнавство: теоретико-практичний курс: Навчальний посібник/ Ярослав Чорненький,; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. ін-т новітніх технологій і управління ім. В’ячеслава Чорновола. — К.: ВД "Професіонал", 2005. — 540 с.

10. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. — К.: Кондор, 2004. — 305 с.