Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Порушення формальних норм називається делінквентною (злочинним) поведінкою, а порушення неформальних норм – девіантною (що відхиляється) поведінкою. Перше стосовно, а друге абсолютно. Те, що для однієї людини або групи – відхилення, то для іншого або інших може бути звичкою; Вищий клас вважає свою поведінку нормою, а поведінка представників інших класів, особливо нижчих – відхиленням. Девіантна поведінка відносно, бо має відношення тільки до культурних нормам цієї групи. Але делинквентное поведінка абсолютно по відношенню до законів країни. Вуличне пограбування представниками соціальних низів може, з їхньої точки зору, вважатися нормальним видом заробітку або способом встановлення соціальної справедливості. Але це не відхилення, а злочин, оскільки існує абсолютна норма – юридичний закон, що кваліфікує пограбування як злочину.

Негативні наслідки девіації очевидні. Якщо окремі індивіди не в змозі виконувати ті чи інші соціальні норми або вважають їх виконання необов’язковим для себе, то їх дії завдають суспільству шкоди (приносять шкоди іншим людям, спотворюють і навіть переривають значущі соціальні зв’язки і відносини, вносять розлад у життя групи або суспільства в цілому).

Але дослідники називають і соціально значущі функції девіантної поведінки:

воно здатне посилювати підпорядкування нормам (покарання або навіть просте громадський осуд, що послідувало за порушенням, є фактором, що змушує більшість людей прагнути до нормативного поведінки);

девіація дозволяє точніше визначити критерії (межі) норми (що добре – що погано, що можна – чого не можна) і озброїти ними інших людей (саме тому в старовину влаштовували публічні покарання, а в наші дні показують по телевізору передачі типу “Людина і закон” );

девіація сприяє посиленню згуртованості групи, яка прагне захистити себе від девиантов (людей, схильних до патологічного або просто іншому від прийнятого в даній групі поведінці) (ми об’єднуємося за критерієм “наші – не наші”, маючи на увазі під цим відповідність або невідповідність людини визнаним нами нормам) ;

девіація – чинник соціальних змін (по-перше, тому, що відхилення від норми – це сигнал про неблагополуччя в суспільстві, яке слід усунути, по-друге, тому, що вказує на зміни у суспільстві зміни і необхідність перегляду застарілих норм).

Найбільш соціально небезпечною формою девіації є злочинну поведінку, що у соціології називають делінквентною. Найважливішою особливістю делінквентної поведінки є те, що на відміну від девіантної воно є абсолютним (тобто неприпустимим у всіх соціальних групах суспільства).