Зовнішньоекономічна діяльність та її розвиток

Вступ.

Питання № 1. Суб’єкти та об’єкти менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.

Питання №2. Пільги та їх використання у менеджменті ЗЕД.

Питання №3. Регулювання підприємницької діяльності у вільних (спеціальних) економічних зонах.

Питання №4. Міжнародні господарські контракти як інструмент реалізації менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.

Питання №5. Види зовнішньоторговельних операцій за видами товарів та послуг, методами.

Питання №6. Форми міжнародного технологічного обміну. Тенденції розвитку комерційного міжнародного технологічного обміну.

Питання №7. Чинники, етапи вибору іноземних фірм – потенційних партнерів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сучасні економічні відносини України з зовнішнім світом знаходяться у стані переходу від старої системи організації зовнішньоекономічних зв'язків, орієнтованої, переважно, на експорт сировини, до нової, пов'язаної з пошуком шляхів ефективного інтегрування у світову спільноту, зі встановленням сталих торговельних зв'язків з іншими країнами, з підвищенням ролі міжурядових організацій у досягненні колективної безпеки і, звичайно, з забезпеченням надійного захисту своїх національних інтересів в умовах швидко змінюваного зовнішнього середовища.

Якщо раніше зовнішньоекономічні зв'язки здійснювались лише спеціалізованими зовнішньоекономічними організаціями, то тепер кожне підприємство в Україні одержало право самостійно виходити на зовнішній ринок. У цих умовах першочерговим завданням стає опанування вітчизняними підприємцями теоретичних аспектів та практичного світового досвіду встановлення економічних зв'язків із зарубіжними партнерами, проникнення з пропозиціями на ринки інших країн, здійснення фінансових та товарних операцій, які дотримують національних інтересів у міжнародній експортно-імпортній та інвестиційній діяльності. Разом із цим слід вирішувати проблеми обмеженості (а в деяких випадках і відсутності) необхідної інформації про можливості розвитку зовнішньоекономічної діяльності, особливості її організації та механізми здійснення в інших країнах, чітко знати нормативно-правові основи її регулювання в Україні.

Під зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України (частіше підприємств) та іноземних суб'єктів господарської діяльності (іноземних підприємств), яка заснована на взаємовідносинах і здійснюється або на території України, або за її межами.


Питання № 1. Суб’єкти та об’єкти менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Відповідно до чинного законодавства України суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні є:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і постійно мешкають на її території;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і постійне місцезнаходження яких - на її території;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законодавства України (філії, відділення і т.ін.), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України, в тому числі держава в особі її органів, органів місцевого самоврядування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України. Чинне законодавство не дає вичерпного переліку можливих (дозволених) видів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваних її суб'єктами. З урахуванням основної вимоги - відсутність прямої або непрямої заборони на той чи інший вид діяльності - сьогодні більш-менш ефективно в Україні здійснюються:

- експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції т цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених її законом;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку суб'єктів господарської діяльності;

- аналогічна діяльність за межами України;

- організація і здійснення діяльності в сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- організація і здійснення оптової, консигнаційної і роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, передбачених законодавством України;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції із придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб з України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

- робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами та інші не заборонені законодавством України види зовнішньоекономічної діяльності. Якщо ж іноземець прибув в Україну на певний строк для працевлаштування, то варто керуватися "Тимчасовим положенням про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні", затвердженим наказом міністра праці України № 27 від 5 травня 1993 р. Відповідно до цього положення праця іноземців може бути використана тільки при наявності дозволів на працевлаштування, якщо інше не встановлюють закони України або міжнародні договори. Такий дозвіл не потрібен для керівників спільних підприємств та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, а також представникам іноземного морського (річкового) флоту та закордонних авіакомпаній, що обслуговують їх на території України[2, c.263-266].

Для співробітників представництв іноземних суб'єктів господарювання, офіційно зареєстрованих в Україні, Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції видається дозвіл на підставі оформлених належним чином службових карток співробітників представництв та посвідчення про реєстрацію представництва.

Питання №2. Пільги та їх використання у менеджменті ЗЕД

Податкові пільги згідно з законами України надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які відповідають критеріям, наведеним нижче:

— їх експорт перевищує імпорт (нетто-експортери) за фінансовий рік;

— обсяг їх експорту становить не менше 5 % від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів;

— стабільно експортують наукові, наукомісткі товари, а також товари, у вартості яких частка доданої вартості становить не менше 30 % .

Зазначеним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надаються пільги щодо строків амортизації основних виробничих фондів у вигляді:

— норм прискореної амортизації основних виробничих фондів, що використовуються для виробництва експортних товарів;

— пільгових норм амортизації основних фондів, створених за рахунок нових інвестицій, що використовуються для виробництва експортних товарів;

— норм амортизації на імпортне обладнання, яке використовується для виробництва експортних товарів, не менших, ніж ті, що встановлені в країні походження такого обладнання.

Зазначені пільги надаються Міністерством економіки і з питань європейської інтеграції України за поданням суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому Міністерство приймає відповідне рішення, яке є обов'язковим для державних фінансових та податкових органів України.

Крім зазначених пільг, слід згадати також про пільгове оподаткування суб'єктів ЗЕД, які діють на території спеціальних економічних зон (СЕЗ).

Загальною характерною рисою різних видів СЕЗ є наявність сприятливого інвестиційного клімату, який включає в себе митні, фінансові, податкові пільги та переваги порівняно із загальним режимом для підприємців, що існує в тій чи іншій країні. Конкретні пільги і стимули мають деякі кількісні відмінності по різних зонах, однак по суті вони, як правило, схожі. Виділяють чотири основні групи пільг:

— зовнішньоторговельні пільги, які передбачають запровадження особливого митно-тарифного режиму (зниження чи скасування експортно-імпортного мита) і спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій;

— податкові пільги. Містять норми, пов'язані з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності чи поведінки підприємців. Ці пільги можуть стосуватись податкової бази (прибуток, вартість майна тощо), окремих її складових (амортизаційні відрахування, витрати на зарплату, НДДКР, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподаткування;

— фінансові пільги. Включають різні форми субсидій. Вони надаються у вигляді більш низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками та виробничими приміщеннями, пільгових кредитів тощо;

— адміністративні пільги. Надаються адміністрацією зони з метою спрощення процедур реєстрації підприємств і режиму "в'їзду — виїзду" іноземних громадян, а також надання різних послуг.

Зазначені пільги надаються в найрізноманітніших комбінаціях. Пільги, що надаються СЕЗ, не завжди є головним стимулом для припливу в країну іноземного капіталу. Більш суттєвим з цього погляду можуть виявитись такі фактори, як політична стабільність, інвестиційні гарантії, якість інфраструктури, кваліфікація робочої сили, спрощення адміністративних процедур тощо. Разом з тим, за інших рівних умов на перший план виступають пільги, що надаються СЕЗ[5, c.264-267].

Питання №3. Регулювання підприємницької діяльності у вільних (спеціальних) економічних зонах

Розвиток правового регулювання інвестиційних і підприємницьких відносин в Україні за останні десять років був і залишається певним полігоном, де держава випробовувала різноманітні правові засоби і форми залучення і регулювання. І сьогодні інвестиційну політику держави не можна назвати довершеною. Однак світовий досвід правового регулювання інвестиційних відносин взагалі сформував такий правовий механізм, як вільна економічна зона (далі ВЕЗ). Україна тільки-но зробила спробу застосування ВЕЗ як окремої форми й інструмента вирішення соціально-економічних завдань, і сьогодні ще немає необхідного досвіду функціонування українських ВЕЗ та відповідних економічних та геоекономічних досліджень, щоб робити обґрунтовані висновки щодо її загальної оцінки. Незважаючи на численні дискусії відносно доцільності і ефективності такого механізму, ВЕЗ є поширеною реальністю правового поля України, а тому повинні бути об'єктом детального наукового аналізу. ВЕЗ – комплексна категорія, що включає в себе не тільки різноманітне правове регулювання за галузевою ознакою, але і являє собою правовий феномен спеціального (по відношенню до загального в масштабах всієї країни) правового режиму, головним чином, інвестиційної і підприємницької діяльності.

Традиційні науково-практичні підходи до визначення правових режимів, їх класифікація і співвідношення між собою в міжнародному приватному праві засновувалися переважно на “суб’єктному” факторі. Власне, тому в міжнародному приватному і публічному праві режим найбільшого сприяння і спеціальний режим є категоріями, що застосовуються переважно до відносин з іноземцями й іноземними юридичними особами.

Створення ВЕЗ, а також територій пріоритетного розвитку, встановлення державою переваг для певних галузей економіки актуалізували поняття спеціального правового режиму як головного інструмента, спрямованого на стимулювання інвестиційних процесів в Україні. Однак спеціальний правовий режим у цих випадках встановлюється не за критерієм особистого закону суб'єктів права, а за змістом регульованих відносин і, зокрема, підприємницьких (інвестиційних), склад яких конкретизується і локалізується окремою територією, галузями економіки й іншими параметрами за наявності особливого публічного інтересу. Головним же об'єктом наукового дослідження є зміст спеціального правового режиму, оскільки він охоплює різноманітні юридичні засоби у вигляді гарантій, пільг, інших форм державної підтримки, додаткових підстав юридичної відповідальності і т.п. Потрібно також зазначити, що реалізація цього режиму опосередковується встановленими в законодавстві особливими юридичними фактами і актами застосування права.

Під спеціальним режимом підприємницької діяльності у ВЕЗ слід розуміти особливий порядок правового регулювання здійснення підприємницької діяльності, її ліцензування і оподаткування, а також залучення та використання фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, який встановлюється стосовно суб'єктів таких ВЕЗ і сфери їх діяльності і який відрізняється від загального режиму пільговою спрямованістю регулювання, проявляючись у всіх елементах його механізму через закріплення гарантій, пільг, форм державної підтримки, обмежень, заборон і підстав юридичної відповідальності.

Інструментарій цього режиму: стабільність правового режиму функціонування ВЕЗ на весь термін її існування; збереження всіх майнових і немайнових прав суб'єктів ВЕЗ; гарантоване надання земельних ділянок в оренду суб'єктам ВЕЗ; серед пільг вказує на звільнення від сплати податку на прибуток; податку на додану вартість; збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; збору в Державний інноваційний фонд (відмінений); плати за землю; обмеженнями дисертант вважає те, що спеціальний правовий режим підприємницької діяльності розповсюджується тільки на суб'єктів ВЕЗ; суб'єкти ВЕЗ можуть займатися тільки тими видами підприємницької діяльності, які прямо передбачені в законодавстві про цю ВЕЗ; відносно процедури створення комерційних банків, їх філій, страхових фірм та ін.; існують заборони на створення філій, відділень і відособлених підрозділів за межами ВЕЗ; казино та інших об'єктів грального бізнесу; пільгове оподаткування не розповсюджується на бартерні операції; існує також і спеціальна юридична відповідальність: так, у разі порушення законодавства України, статутних документів, адміністративного договору на реалізацію інвестиційного проекту можливі скасування дозволів на користування земельною ділянкою або об'єктами інфраструктури; тимчасове припинення діяльності; скасування реєстрації суб'єкта ВЕЗ[1, c.94-98].

Питання №4. Міжнародні господарські контракти як інструмент реалізації менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Поняття «договір» (contract) визначають через поняття «угода», бо він є різновидом угоди. Згідно зі ст. 41 Цивільного кодексу (далі - ЦК), угодами визнаються дії громадян та організацій, що спрямовані на встановлення, зміну чи припинення прав і обов'язків.

Договором вважають угоду двох чи кількох осіб, спрямовану на виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків. Керуючись загальним визначенням договору, слід зауважити, що господарським вважають такий цивільно-правовий договір, в якому обидва партнери чи хоча б один з них є юридичною або фізичною особою, а також згідно з яким передаються товари, виконуються роботи чи надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності чи іншої мети, не пов'язаної з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Згідно з п. 1 ст. 21 Закону про підприємства, відносини підприємств з іншими юридичними особами та громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Усі ділові взаємовідносини між суб'єктами підприємницької діяльності регламентуються законодавством і тими умовами, які вони передбачили в договорі. Успіх такої комерційної операції залежить від того, який договір укладено й оформлено. Практика показує, що саме від договору залежить нормальне функціонування підприємства, його захищеність від несумлінних партнерів, взаємовідносини з податковими та іншими органами контролю.

Визначення зовнішньоекономічного договору (контракту) як матеріально оформленої угоди двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямованої на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності, наведене у ст. 1 Закону № 959. А ст. 6 цього ж Закону зазначає, що зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або застосовним правом.

Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначена Положенням № 201 (типовий приклад його укладення наведений у додатку 4). Відповідно до зазначеного Положения, при складанні тексту договору (контракту) сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо або у винятковій формі Законом про зовнішньоекономічну діяльність. Ст. 9 Конвенції ООН 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу підкреслює, що сторони такого договору пов'язані будь-яким звичаєм, відносно якого вони домовилися, і практикою, яку вони встановили у своїх взаємних відносинах. При відсутності домовленості про інше вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору або його укладення звичаю, про який вони знали або повинні були знати і який у міжнародній торгівлі широко відомий і постійно дотримується сторонами в договорах у відповідній галузі торгівлі.

Згідно з Положенням № 201, договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому або арбітражному порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародним договорам України.

Якщо зовнішньоекономічна угода укладається в Україні або сторони цієї угоди вказують, що їх взаємовідносини регулюються майновим правом України, то недотримання форми зовнішньоекономічної угоди і порядку її підписання спричиняє недійсність угоди. Однак угода, яка укладена за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недотримання її форми, якщо додержапі вимоги законів України[6, c.47-50].

Питання №5. Види зовнішньоторговельних операцій за видами товарів та послуг, методами

Зовнішньоекономічна діяльність вітчизняних підприємств ототожнюється передусім зі здійсненням експортно-імпортних операцій, які можуть мати різні прояви і тенденції. У цьому зв'язку слід чітко розрізняти поняття виду та форми зовнішньоекономічних зв'язків, які здійснює підприємство.

Вид зовнішньоекономічних зв'язків - це сукупність зв'язків, об'єднаних однією ознакою, наприклад, напрямком товарного потоку і структурною ознакою. Класифікаційна ознака, пов'язана з напрямком товарного потоку, визначає рух товару (послуги, роботи) з однієї країни в іншу. За цією ознакою зовнішньоекономічні зв'язки поділяються на:

Зовнішньоекономічна діяльність багатономенклатурна: вона об'єднує, здавалося б, на перший погляд, несумісні операції, які можна здійснювати і на локальному рівні, не виходячи за межі національних відносин усіх суб'єктів господарювання. Так, консалтингові, туристичні послуги, інжинірингові, реінжинірингові, транспортні операції цілком можливо здійснювати в межах конкретного підприємства (фірми). Але поширення їх і на зовнішньоекономічну сферу дозволяє підвищити загальну ефективність функціонування вітчизняних підприємств в умовах трансформації економіки України в ринкову завдяки тим особливостям їхньої діяльності.

Особливої уваги потребує розгляд кожної із зазначених форм і видів зовнішньоекономічних операцій з метою визначення їх характерних властивостей для результативного здійснення в практичній діяльності. Про це й піде мова в наступних підрозділах[3, c.471-474].

Питання №6. Форми міжнародного технологічного обміну. Тенденції розвитку комерційного міжнародного технологічного обміну

Важливу й дедалі зростаючу роль у розвитку сучасної індустріальної цивілізації відіграє технологія, або технологічні ресурси. Поняття "технологія" найчастіше розуміється як сукупність знань про впровадження або вдосконалення машин, обладнання виробництв, що забезпечує обробку, виготовлення, зміну стану, властивостей і форми сировини, матеріалів чи напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції. До цієї частини технології, яка інколи визначається як "Software", належать патенти, ліцензії, товарні знаки, технічні послуги у сфері дизайну, контролю й поліпшення якості, методів управління і маркетингових "ноу-хау".

У структуру технології включається і "hardware", тобто сукупність засобів виробництва, яка необхідна для цих процесів та виробництва благ і послуг. У такому трактуванні технологія й технологічний прогрес виступають як ресурс, що має вирішальне значення для соціально-економічного розвитку, оскільки є основою сучасного розширеного відтворення в масштабах світового господарства. Збільшення значення науки й техніки як одного з фундаментальних факторів становлення постіндустріальної цивілізації в сучасних умовах визначається не лише внутрішніми потребами окремих країн, а й тими якісними змінами в продуктивних силах світового співтовариства в цілому, які знаменують комплексне використання найновіших науково-технічних досягнень, широкомасштабну перебудову технічної бази певних галузей і секторів суспільного виробництва. На цій основі відбувається різке посилення інтенсифікації виробництва, праце- і матеріалозберігаючих тенденцій в економіці.

За характером угоди міжнародна передача технології може здійснюватись на комерційних та некомерційних засадах. Якщо покупець оплачує науково-технічні знання, які передав йому продавець, то таку передачу визначають як комерційну. Якщо грошових зобов’язань не виникає, то передача технології носить некомерційний характер.

До некомерційних форм передачі технології належать:

• науково-технічні публікації;

• обмін результатами досліджень через особисті контакти та візити на науково-дослідні та промислові підприємства;

• взаємне ознайомлення з виробничо-технічними досягненнями і досвідом.

До комерційних форм передачі технології належать:

1) ліцензійні угоди. Їх сутність зводиться до того, що ліцензіар (власник технології) дозволяє і фактично сприяє ліцензіату (особі чи організації, яка купує технологію чи відповідні права) у використанні запатентованого винаходу чи технології у вигляді ноу-хау. Ліцензіар, як правило, одержує винагороду за використання технології чи надані послуги. Оплата ліцензійних угод може мати вигляд:

• роялті – періодичних процентних відрахувань від собівартості ліцензованої продукції (тобто проценту від реалізації продукції, яка виготовлена за ліцензією). Розмір роялті – 2 – 10 %, частіше – 3 – 5 %;

• паушальних платежів – виплати ліцензіару твердої фіксованої суми за 2 – 3 рази.

Основою міжнародного обміну технологіями, його форм і динаміки є загальноекономічний процес - насичення продуктивних сил новим, нетрадиційним елементом, що виник під впливом прогресуючого поглиблення суспільного поділу праці в умовах, коли розвиток продуктивних сил індустріальної цивілізації відбувається на науковій основі. Міжнародний обмін технологічними ресурсами стає одним із способів такого насичення, коли поділ праці у сфері науки й промислового освоєння результатів науково-дослідних та конструкторських розробок поглиблює спеціалізацію, а отже, й потребу в кооперації зусиль і капіталів різних країн. Головними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси, є США, Японія та країни Західної Європи, зокрема члени ЄС.

Проте останнім часом стрімко зростає кількість науково-технічних працівників і, відповідно, зміцнюються позиції у галузі високих технологій тих країн, які раніше належали до країн так званого "третього світу". У 1994 р. загальний темп економічного зростання в країнах, що розвиваються, наблизився до 6%, що в три рази більше, ніж у США, Японії чи Західній Європі[8, c.77-81].

Питання №7. Чинники, етапи вибору іноземних фірм – потенційних партнерів

Успішне здійснення зовнішньоекономічного співробітництва неможливе без правильного вибору іноземного партнера. Ця проблема набуває особливої ваги, коли йдеться про співробітництво на довготривалій основі, наприклад, створення спільного підприємства, укладення угоди про спільне виробництво продукції на строк 5 і більше років тощо. Проте сказане зовсім не означає, що при укладанні разових угод не слід ретельно підходити до вибору партнера. Скажімо, ненадійність контрагента в експортній чи імпортній угоді або в договорі про бартерну операцію може призвести до великих втрат через його неплатоспроможність, банкрутство, затримку в поставці товару за умови здійсненої передоплати, затримку платежу та ін.

Вибір іноземного партнера доцільно здійснювати за такими головними критеріями:

платоспроможність партнера (особливу вагу цей критерій має при експорті товару);

виробнича і маркетингова здатність партнера виконати зобов’язання по поставці товару необхідної якості і в передбачений угодою строк (для вітчизняного підприємства цей критерій є одним з визначальних при імпорті товару і здійсненні спільної діяльності, якою передбачається поставка іноземним партнером певних ресурсів);

ділова репутація партнера, його надійність з огляду на обов’язковість дотримання ним взятих зобов’язань.

Застосування кожного із названих критеріїв вимагає доброї поінформованості про іноземного партнера за різними аспектами його діяльності. Перед тим як перейти до їх розгляду, звернемо увагу на такі дві обставини. По-перше, навіть при великому бажанні зібрати всю необхідну інформацію про іноземну фірму нерідко досягти цього не вдається через складнощі її пошуку і отримання. В цих випадках важливо досконало володіти сучасними методами аналізу економічного становища інофірми, які б за умов обмеженості інформації все ж таки давали б змогу скласти про неї більш-менш правильне уявлення. По-друге, навіть при повній озброєності знаннями про інофірму все ж таки інтуїція, здоровий глузд і досвід нині є і залишатимуться надалі важливими факторами правильного вибору іноземних фірм і налагодження з ними справді партнерських рівноправних відносин.

У дослідженнях по ЗЕД виділяють п’ять важливих аспектів діяльності інофірми, які необхідно вивчити з метою вибору потенційного партнера.

Юридично-правовий. Передбачає пошук інформації про юридичний статус фірми, дотримання нею законодавства, обов’язковість виконання договірних зобов’язань, про норми і правила ведення торговельної діяльності в країні потенційного партнера[4, c.61-65].

Техніко-технологічний. Тут важливо мати інформацію про технічний рівень виробництва (наскільки фірма володіє сучасною і прогресивною технікою, обладнанням), а також про технологію, що використовується на інофірмі, їх спроможність забезпечувати виробництво товару в необхідному обсязі і за конкурентною якістю.

Науково-технічний. Для оцінки цього аспекту діяльності важливо мати інформацію про витрати, які здійснює фірма на науково-пошукові роботи, про кількість зайнятих у цій сфері працівників, про одержані фірмою патенти, її ліцензійну діяльність.

Організаційний. Це інформація про рівень менеджменту на інофірмі, відомості про її адаптацію до змін зовнішнього середовища, персональні зв’язки керівників і менеджерів фірми з іншими підприємствами, хто є власником фірми, склад керівництва.

Економічний. Економічна інформація є найбільш доступною і найбільш інформативною, оскільки інтегровано відображає всі сторони діяльності інофірм: виробничу, управлінську, маркетингову. Саме за допомогою економічної інформації є можливість об’єктивно оцінити фінансово-економічний стан фірми, ступінь стабільності її стану, здатність виконати свої зобов’язання по платежах. Важливість економічної інформації для вибору потенційних партнерів зумовлює необхідність спеціального розгляду методів її аналізу і оцінки. В цьому розділі ми звернемо увагу на решту загальних відомостей, які можна отримати про потенційного партнера із різних довідників: повна і скорочена назва фірми, її адреса; номери телекса, факсу, телефонів; рік заснування фірми, сфера її діяльності; банки, через які фірма здійснює свої операції; інші фінансові установи, наприклад, страхові компанії, з якими фірма має ділові відносини; кількість дочірніх фірм; кількість зайнятих на фірмі; участь у капіталі інших фірм.

Наведена інформація не є комерційною таємницею. Вона дає змогу створити більш повне уявлення про інофірму. Значна частина цієї інформації міститься у річному звіті фірми. Зокрема, тут виділяються такі розділи, як виробництво і реалізація продукції за основними товарними групами, обсяг і основні напрями капіталовкладень, науково-дослідна робота, зміни в організаційній структурі, керівний склад фірми, її основні дочірні компанії, фінансові результати діяльності.

Відповідно до законодавства західних країн лише акціонерні товариства зобов’язані публікувати звіти про свою діяльність у відповідних періодичних виданнях (або окремою брошурою). Ця інформація є загальнодоступною і може бути взята для ознайомлення будь-яким суб’єктом господарської діяльності. Фірми з іншим юридичним статусом часто публікують свої звіти добровільно з метою створення іміджу про себе як про надійного ділового партнера. З цією ж метою вони подають інформацію про свою діяльність різним інформаційно-довідковим агентствам.

Найбільш цінною інформацією про іноземного партнера є інформація про фінансові результати діяльності, які відображаються у таких двох документах фінансової звітності, як баланс фірми і рахунок прибутків та збитків. Баланс складається із двох частин: активу і пасиву. Як і у вітчизняній звітності, в активі балансу відображаються авансовані підприємством засоби, а в пасиві — джерела їх формування. Проте порядок розміщення показників в активі і пасиві, а також їх зміст не завжди збігаються, хоча за останні роки зроблені серйозні кроки до наближення вітчизняної звітності до звітності країн з розвинутою ринковою економікою[7, c.225-226].


Висновки

Практика здійснення зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах відтворюється через зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів господарювання, які, в свою чергу, здійснюються за такими напрямками: зовнішня торгівля; спільне підприємництво на території України; спільне підприємництво за кордоном; іноземне підприємництво на території України; міжнародні об'єднання та організації; консорціуми; підрядна співпраця; концесії; лізинг; співробітництво на компенсаційній основі; співробітництво на умовах розподілу продукції між партнерами; переробка давальницької сировини; залучення іноземної робочої сили; виробниче кооперування; науково-технічна співпраця; торгівля ліцензіями й технологією; прибережна та прикордонна торгівля; торгівля будівельними послугами; торгівля транспортними послугами; співробітництво в банківській сфері; іноземний туризм; співробітництво у вільних економічних зонах; інші форми міжнародного економічного співробітництва (біржі, торговельні будинки, асоціації).

Зовнішньоекономічну діяльність підприємств ототожнюють, передусім, зі здійсненням експортних та імпортних торговельних операцій. Це і зрозуміло, адже на такі операції припадає майже 80% усіх здійснюваних у зовнішньоекономічній діяльності операцій.

Зовнішньоекономічна діяльність вітчизняних підприємств ототожнюється передусім зі здійсненням експортно-імпортних операцій, які можуть мати різні прояви і тенденції. У цьому зв'язку слід чітко розрізняти поняття виду та форми зовнішньоекономічних зв'язків, які здійснює підприємство.

Вид зовнішньоекономічних зв'язків - це сукупність зв'язків, об'єднаних однією ознакою, наприклад, напрямком товарного потоку і структурною ознакою.


Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. - К.: Знання , 2006. - 462 с.

2. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 579 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 791 с.

4. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. - 3-тє вид. перероб. і доп.. - К.: Знання-Прес, 2002. - 382 с.

5. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 423 с.

6. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб-но-практическое пособие/ Е. Прокушев,. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - 207с .

7. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 375 с.

8. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 1998. - 447 с.

загрузка...
Top