Зовнішньоекономічна діяльність


1. Суб'єкти, об'єкти та види зовнішньоекономічної діяльності

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

1. експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

2. надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

3. наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

4. міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

5. кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

6. спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

7. підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

8. та інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені вищеназваним законом та не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності е Україні є:

• юридичні особи, що зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місце знаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

• фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність та дієздатність згідно з законами України та постійно проживають на території України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають право на укладення зовнішньоекономічного договору, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво". Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання в Україні, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання, або громадянами якої вони є.

2. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та їх функції

Забезпечення будь-якої діяльності в будь-якій сфері здійснюється через систему відповідних органів. Не є винятком у цьому плані і зовнішньоекономічна діяльність. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає систему державних органів, які покликані здійснювати функції державного регулювання у зазначеній сфері. До таких органів належать законодавчий орган — Верховна Рада України, а також ряд органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та ін.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До її компетенції належать: ухвалення, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність до правил, установлених цими договорами; встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України; затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

Що стосується Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади у нашій державі, то він: вживає заходів щодо здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України; проводить переговори й укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах; відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

Важлива роль відводиться Національному банку України, який здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву нашої держави та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України. Він представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди. Суттєвого значення як органу державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності набуває діяльність Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції. Воно забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України.

Відповідні функції виконують інші державні органи, зокрема Державна митна служба України (здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України), Антимонопольний комітет України (здійснює контроль за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства) та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні згідно із законодавством України; приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів).

Певні повноваження покладені на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

3. Характеристика основних моделей зовнішньоекономічної політики держави

Найбільш прийнятною для України є експортно орієнтована модель економічного розвитку. При цьому виникають певні проблеми: труднощі з проникненням на ринки розвинутих країн; сировинна орієнтація експорту може вести до занепаду обробної промисловості та машинобудування; внутрішнє економічне зростання залежатиме від кон'юнктури міжнародних ринків. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Реалізація такої моделі повинна спиратися на комплексну і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, основними елементами якої мають бути:

— інтеграція економіки в європейські та світові економічні об'єднання;

— створення могутнього експортного сектору;

— залучення іноземних інвестицій;

— здійснення закордонної підприємницької діяльності;

— гнучка податкова, цінова, кредитна, фінансова та валютна політика, що стимулюватиме диверсифікацію експортно-імпортних відносин;

— формування розгалуженої зовнішньоекономічної інфраструктури;

— кадрове забезпечення ЗЕД.

4. Основні інструменти державної політики щодо стимулювання експорту

Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:

Стимулювання виробництва експортної продукції;

Сприяння модернізації та технічному переозброєнню експорто-орієнтованих виробничих потужностей;

Оптимізація національного правового та нормативно-інституційного режиму здійснення експортних операцій;

Удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;

Налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

Забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведенні судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;

Забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;

Стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортоорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;

Вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання.

5. Основні інструменти державної імпортної політики

Оптимальний обсяг імпорту та його регіональний розподіл повинен визначатися для кожного виду товарної продукції з урахуванням найважливіших зовнішніх та внутрішніх факторів зовнішньоекономічної діяльності.

Для забезпечення імпортної безпеки доцільно:

- привести товарну структуру імпорту у відповідність з потребами виходу національної економіки з кризи і, перш за все, з урахуванням вимоги захисту вітчизняного товаровиробника;

- здійснити структурну перебудову економіки України, зокрема, створювати замкнені цикли виробництва;

- розробити економічно обґрунтовану систему тарифного регулювання імпорту з метою насичення внутрішнього ринку необхідними товарами;

- здійснювати географічну диверсифікацію імпорту, особливо стратегічно важливих матеріалів і сировини з метою зменшення ресурсної, фінансової і технічної залежності від інших країн та створення умов для стабільного функціонування національної економіки;

- здійснювати імпорт дефіцитних сировинних ресурсів з метою збереження власних ресурсів;

- залучати передові технології для модернізації національного виробництва;

- здійснювати сертифікацію імпортної продукції відповідно до норм міжнародної практики і національного законодавства з метою запобігання ввезення в Україну екологічно небезпечної продукції;

- здійснювати, в разі необхідності односторонні обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних товаровиробників та споживчого ринку;

- вдосконалити чинне законодавство з метою ефективного регулювання імпорту;

- законодавчо оформити внесення змін до переліку країн (у бік їхнього зменшення), на які поширюється преференційний режим;

6. Інвестиційна політика держави: основні складові

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи:

• послідовну децентралізацію інвестиційного процесу;

• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

• фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

• надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

• державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

• запровадження системи страхування інвестицій. Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.

7. Валютна політика держави - сутність та основні інструменти

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі - зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов'язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори - масу грошей в обороті та процентну ставку.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:

- лібералізація валютних відносин у країні;

- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

- забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

- захист іноземних та національних інвестицій у країні;

- забезпечення стабільності курсу національної валюти.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних, суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

8. Система митного регулювання України

Принципи митного регулювання — основні ідеї, що пронизують всю митну систему і є визначальними при здійсненні митної політики. Вони закріплені у ст.4 МК України. До них належать принципи:

1) виключної юрисдикції України на її митній території. Він проявляється у тому, що Україна відповідно до міжнародно-правових стандартів та потреб самостійно визначає свою митну політику й послідовно проводить її у національному законодавстві і практичній діяльності митних органів. Митне регулювання на території України здійснюється відповідно до МК, інших чинних у країні та міжнародних договорів. Україна вправі вступати в митні союзи із іншими державами та брати участь у діяльності міжнародних організацій з митної справи. Втім, Україна поки що утримується від вступу у митні союзи й переважно свої відносини в галузі митної справи врегульовує на підставі двосторонніх угод з іншими країнами.

Відповідно до ст. З МК України регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структуру системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначається Верховною Радою України.

До компетенції KM України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» входить: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; встановлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.

Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління у сфері митної справи є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України «Положення про державну митну службу в Україні» від 8 лютого 1997 р.20, де вказано, що ця служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток.

При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти і практика, зобов'язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвиток економіки;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної політики. Це проявляється у наявності власної митної системи, власних митних органів, встановленні засад їх взаємодії з іншими державними органами. Чинним законодавством України визначено повноваження кожного митного органу та їх співробітників. Виходити за визначені межі ніхто не може. Разом у тим митні органи тісно співпрацюють із митними органами інших держав. Вони виконують з ними спільні функції та завдання, що є основою для такого співробітництва;

3) законності — загального принципу діяльності всіх осіб, державних органів. Він має два прояви: функціональний щодо певного виду діяльності та правовий — як загально правовий принцип побудови регулювання суспільних відносин окремими галузями права;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Цей порядок відображає загальноприйняті у світі режими і національні особливості;

5) системності — полягає у структурі митної справи, структурі митних органів та їх взаємозалежності, етапах митного оформлення і його наслідках, підборі кадрів тощо;

6) ефективності — принцип перетинається із принципом доцільності і функціональності. Митна справа — засіб забезпечення виконання функцій держави. Якщо діяльність державного інституту є неефективною, то виникає слушне питання про його доцільність. Ефективність митної справи має економічну, соціальну та правову оцінку. Перша полягає у здатності митної справи сприятливо впливати на економіку країни та формування дохідної частини бюджету. Соціальна ефективність оцінюється через спрямування митних процедур та відгуки населення про діяльність митних органів. Якщо митні органи чинять перепони у переміщені через митну територію мішка картоплі, вирощеної на своєму городі, який не з своєї волі опинився у сусідній державі, чи як гостинця від батьків, то це не сприяє соціальному характерові держави;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. По суті цей принцип є відображенням вимог ст.З Конституції України і повинен мати пріоритет над іншими;

8) гласності та прозорості. Митна політика та митна справа є відкритою. Але у той же час не всі чисто професійні аспекти діяльності митних органів повинні стати загальнодоступними. Митні органи інформують громадськість про свою діяльність та її наслідки, виявлені порушення та вжиті відповідні заходи тощо.

9. Система митного оподаткування при експорті і імпорті товарів

Введення будь-якої системи оподатковування допускає, що для забезпечення ефективності її дії має використовуватись принаймні дві умови:

* встановлення чіткого порядку обчислення бази оподатковування, тобто визначення переліку основних елементів цієї вихідної бази і правил їх визначення;

* введення необхідних контролюючих механізмів, що дають можливість державі контролювати дотримання встановлених правил розрахунку бази оподаткування.

Митна вартість, з огляду на систему оподаткування, має визначатись як вартість товару, що використовується з метою митного обкладення, тобто слугує вихідною розрахунковою базою для нарахування адвалерних митних платежів.

Процедура визначення і контролю митної вартості пов'язана із зовнішньоторговельною діяльністю, тому особливе значення має уніфікація митного законодавства торгуючих сторін. Це дає змогу учасникам зовнішньоекономічної діяльності значно полегшити організацію експортно-імпортних операцій, спростити митне оформлення товарів.

Оцінка товарів, що переміщаються через митний кордон, з метою визначення розміру стягнутих митних платежів є однією із найскладніших процедур у міжнародній митній практиці. Система визначення митної вартості, яка використовується нині, сформувалася не відразу. Уданий час більшість країн, що беруть участь у зовнішній торгівлі, використовують одну з двох міжнародних систем визначення митної вартості. «Брюссельську» або «ГАТТівську». Лише невелика кількість країн, що не відіграють значної ролі в зовнішньоторговельному обороті, використовують власні національні методики визначення митної вартості товарів.

Система митного контролю правильного нарахування митних платежів на базі митної вартості має передбачати дві стадії. Перша стадія - контроль при митному оформленні товарів; друга - наступна перевірка достовірності заявлених митним органам відомостей або додаткова документальна перевірка або перевірка фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Необхідність додаткової перевірки і підтвердження фактично сплаченої ціни, що залежить від конкретних обставин угоди, включаючи наявність додаткових нарахувань до ціни, з одного боку, і вимога спрощення процедури митного оформлення та термінів їх проведення -- з іншого обумовили побудову «двоступінчатої» системи митного контролю в частині, що стосується митної вартості.

10. Специфіка проходження транзитних вантажів через митну територію України

Транзитні перевезення — це перевезення через територію України вантажів (продукції, товарів), вироблених за її межами без будь-якого їх використання в Україні та передачі іншому власнику. До транзитних перевезень прирівнюють також транспортування через територію України нафти, нафтопродуктів, природного газу та інших рідин і газоподібних речовин трубопроводами. Транзитні перевезення здійснюються відповідно до чинного в Україні митного, транспортного та іншого законодавства. Проходження транзитних вантажів, а також транспортних засобів може здійснюватися як з перевантаженням, складуванням, роздрібненням партій, зі зміною виду транспорту, так і без таких операцій. Транзитні перевезення здійснюються найбільш раціональними шляхами сполучення через відповідні пункти пропуску державного кордону. При цьому створюються рівні умови проходження вантажів (продукції, товарів) незалежно від того, якій державі вони належать, чи будь-яких інших обставин, що стосуються їхнього власника.

11. Митні режими: загальна класифікація. Режим „митний склад".

Митний режим - це сукупність норм, установлених законами з питань митної справи що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначає порядок такого переміщення й обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

Декларант самостійно вибирає митний режим, у який розміщаються товари, відповідно до мети їхнього переміщення через митний кордон України, і на підставі документів, які подаються митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення (стаття 186 Митного кодексу України). Зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення товарів та відповідних документів, які підтверджують заявлений режим.

Митним кодексом України передбачено застосування таких митних режимів:

• імпорту;

• експорту;

• транзиту;

• тимчасового ввозу (вивозу);

• митного складу;

• реімпорту;

• реекспорту;

• спеціальної митної зони;

• магазина безмитної торгівлі;

• переробки на митній території України;

• переробки за межами митної території України;

• знищення або руйнування;

• відмови на користь держави.

Митний склад — згідно митного кодексу України це митний режим, відповідно до якого товари:

· завезені з-за меж митної території України, зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулюваннята інших обмежень у період зберігання;

· що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України.

Зазвичай митним складом також називають власне складський об'єкт, що діє в режимі митного складу.

12. Митний режим: сутність поняття. Режими „переробка поза межами митної території України", „знищення та руйнування": коротка характеристика

Митний режим відповідно до ч. 16 ст. 1 МК України — сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються. Ці положення стосуються порядку оформлення товарів, стягнення мита й надання пільг, визначення меж прав фізичних та юридичних осіб щодо розпорядження товарами і транспортними засобами, які ввезені на територію України або йдуть через неї транзитом. Митний режим встановлюється з метою спрощення й гармонізації митних процедур стосовно товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон.

ПЕРЕРОБКА ЗА МЕЖАМИ МИТНОЇ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ — митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки, обробки чи ремонту за межами митної території України та наступного повернення в Україну (ст.237 МК України).

Під час переробки товарів за межами митної території України можуть здійснюватись такі операції, як і при попередньому режимі. Але можуть бути встановлені обмеження щодо окремих операцій з переробки товарів за межами митної території України.

Вивезення товарів для переробки за межами митної території України здійснюється з дозволу митного органу на основі положень митного законодавства України. Дозвіл на вивезення товарів для переробки за межами митної території України може бути скасовано митним органом у разі, якщо його видано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або якщо підприємство-резидент, якому видано такий дозвіл, не дотримується положень законодавства.

У разі ввезення на митну територію України товарів, вивезених за її межі для переробки, чи продуктів переробки вони підлягають І декларуванню з поданням окремого документа — декларації на І товари іноземного походження, які були витрачені в процесі переробки українських товарів.

ЗНИЩЕННЯ АБО РУЙНУВАННЯ — митний режим, відповідно до якого товари, ввезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться у стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування заходів нетарифного регулювання до товарів, що знищуються або руйнуються (ст. 243 МК України). При тому це допускається з письмового дозволу митного органу, який надається за умови наявності дозволів інших органів державної влади, що здійснюють відповідно до їхньої компетенції контроль під час переміщення товарів через митний кордон України. Такий дозвіл митним органом не видається, якщо знищення товарів може завдати істотної шкоди навколишньому природному середовищу, а також в інших випадках, що визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи спільно з іншими органами державної влади, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України.

Знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника чи іншої зацікавленої особи.

Відходи (залишки), що утворилися в результаті знищення або руйнування товарів, мають бути поміщені у відповідний митний режим як товари, що ввезені на митну територію України і перебувають під митним контролем.

13. Митні режими тимчасового ввезення і тимчасового вивезення. Їх характеристика та відмінність від режимів реімпорту і реекспорту

ТИМЧАСОВЕ ВВЕЗЕННЯ (ВИВЕЗЕННЯ) — митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за її межі з обов'язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування (ст. 204 МК України). Переміщення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) передбачає:

1) подання митному органу документів на такі товари з обгрунтуванням підстав їх тимчасового ввезення на митну територію України (вивезення за межі митної території України);

2) надання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), зобов'язання про їх зворотне вивезення (ввезення) у строки, що зумовлені метою тимчасового ввезення (вивезення), але не перевищують встановлених строків;

3) подання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), дозволу відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення (вивезення) товарів, якщо отримання такого дозволу передбачене законом.

Дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за межі митної території України) під зобов'язання про зворотне вивезення допускається щодо:

— товарів, призначених для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, конференціях або інших подібних заходів;

— професійного обладнання, необхідного особам, які прибувають в Україну (виїжджають з України), для підготовки репортажів, здійснення записів або передач для засобів масової інформації або зйомки фільмів;

— контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв'язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не с комерційною операцією;

— зразків товарів і предметів та рекламних фільмів за умови, що вони залишаються власністю особи, яка перебуває або мешкає за межами території тимчасового ввезення, і їх використання на території України не має комерційного характеру;

— товарів, що ввозяться з освітніми, науковими чи культурними цілями, тобто наукового та навчального обладнання, обладнання для поліпшення дозвілля моряків, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться в рамках навчальної, наукової або культурної діяльності;

— особистих речей пасажирів та товарів, що ввозяться для спортивних цілей;

— матеріалів для реклами та туризму;

— транспортних засобів, які використовуються виключно для переміщення громадян і товарів через митний кордон України.

Рішення про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення) приймається митним органом у порядку, що визначається KM України. Митні органи не допускають товари до переміщення в режимі тимчасового ввезення (вивезення), якщо немає можливості встановити надійність їх ідентифікації, а також у разі відсутності гарантій їх повернення.

Загальний строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів становить один рік з дня ввезення на митну територію України (вивезення з митної території України). З урахуванням мети ввезення (вивезення) товарів та інших обставин строк, зазначений у частині першій цієї статті, може бути продовжений відповідним митним органом.

До закінчення строків тимчасового ввезення (вивезення) особа, яка дала зобов'язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів, що перебувають у режимі тимчасового ввезення (вивезення), повинна вивезти (ввезти) ці товари згідно із зобов'язанням, даним митному органу, або заявити про зміну митного режиму, що допускається щодо таких товарів з дотриманням вимог митного законодавства України.

У разі тимчасового ввезення (вивезення) окремих видів товарів, які визначаються KM України, митне оформлення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) здійснюється митними органами за умови гарантування дотримання режиму тимчасового ввезення (вивезення).

14. Митна вартість: сутність поняття, методи визначення. Вантажна митна декларація

Термін «митна вартість» застосовується у разі імпорту (експорту) продукції. Митна вартість зазначається в рядку 12 Вантажно-митної декларації, що і є підтвердженням митної вартості продукції.

У тому разі, коли митному органу надаються документи про підтвердження ціни (рахунки-фактури (інвойси), рахунки-проформи) і достовірність зазначених в них даних не викликає сумніву, митна вартість товарів визначається на підставі поданих документів.

Порядок визначення митної вартості регламентується постановою № 1598, у якій зазначено, що митна вартість складається з ціни товару, наведеної у рахунку-фактурі (рахунку-проформі), і фактичних витрат, якщо їх не включено до рахунку-фактури (рахунку-проформи), залежно від умов поставки цих товарів згідно з Правилами міжнародної торгівлі ІНКОТЕРМС.

Якщо неможливо визначити митну вартість товарів на підставі поданих документів та/або у разі явної невідповідності заявленої митної вартості товарів митній вартості товарів, що міститься в базі даних цінової інформації Держмитслужби, митна вартість визначається на підставі цін на ідентичні або подібні товари, що діють у провідних країнах — експортерах цих товарів, з урахуванням таких вимог.

Для визначення митної вартості товарів, які експортуються і підпадають під дію режиму квотування чи ліцензування або щодо яких запроваджено реєстрацію контрактів, вирішальною є ціна товару, наведена в ліцензії чи у картці реєстрації (обліку) контракту (якщо умови поставки цього товару відповідають тим умовам, відповідно до яких визначається митна вартість).

У разі встановлення індикативних цін на товари, призначені на експорт, а зовнішньоекономічні угоди щодо яких підлягають реєстрації чи передбачають отримання ліцензії, ціни зазначаються у відповідних реєстраційних документах і додатковому обґрунтуванню експортером не підлягають.

У разі встановлення індикативних цін на товари, зовнішньоекономічні угоди щодо яких не підлягають реєстрації чи не передбачають отримання ліцензії, ціни на такі товари повинні відповідати індикативним цінам, встановленим на момент проведення зовнішньоторговельної операції. Якщо ціна на товар, обумовлена в угоді, відрізняється від індикативної, для митного оформлення такого товару подається лист-погодження державного органу, на який відповідно до законодавства покладено обов’язки з установлення індикативних цін.

15. Мито, як інструмент економічної політики держави сутність, функції та особливості нарахування

Мито є найдавнішим інструментом торгової політики. В цілому його розглядають як податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони, Відповідно до напряму товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення має сьогодні ввізне мито. Вивізне мито накладають лише деякі країни, насамперед на аграрні продукти і сировину.

Незалежно від того, з яких мотивів країна хоче встановити мито, вона має при цьому враховувати те, що торгові партнери, які через введення цього мита понесуть збитки, з свого боку, відреагують застосуванням так званого відповідного мита.

Якщо мито діє на зовнішню торгівлю опосередковано, через ціни на товари, що продаються, держава може здійснювати також безпосередній вплив за допомогою контингентування імпорту або експорту товарів. Контингенти — це кількісні і(або) вартісні обмеження ввезення або вивезення певного товару, що вводяться на певний період. Реалізується контингентування через імпортні та експортні квоти, які можуть бути генеральними, груповими та індивідуальними і поширюватись відповідно на всі країни, групу країн чи якусь окрему країну. Якщо торговий партнер певної країни йде через переговори "добровільно" на обмеження свого експорту в цю країну, то говорять про так званий договір добровільного самообмеження.

16. Роль акцизного збору і ПДВ при імпорті продукції, особливості їх нарахування

В українській системі податків також використовуються три види непрямих податків : акцизний збір (спеціальний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), мито, об'єктом яких є оборот і споживання певних товарів та послуг.

Індивідуальні акцизи встановлюють на окремі високорентабельні, монопольні та специфічні товари із малоеластичним за ціною попитом. Сплачують їх підприємства, що виробляють і реалізують підакцизні товари (винно-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, вироби з кришталю та хутра, відеотехніка, легкові автомобілі, бензин, чай, сіль, цукор тощо), які визначаються законодавчим органом.

Цей податок кількісно замінив (разом із податком на додану вартість) податок з обороту і податок з продажів, що діяли раніше. Він включаються в ціну товарів і сплачується споживачами цих товарів. Збирається цей податок здебільшого за твердою ставкою з одиниці виміру товару і коливається в залежності від виду товару.

Універсальні акцизи стосуються широкого кола товарів. Вони відрізняються від індивідуальних (або специфічних) тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки.

Встановлюються три основні ставки акцизів:

1) єдині - на сіль, сірники, цукор тощо, тобто на товари, сорти яких мало різняться між собою;

2) диференційовані - на вина, масло, тканини, тобто на товари, які значно різняться за якістю, міцністю тощо;

3) середні - на тютюнові вироби, тобто на однорідні товари, сорти яких мають різні ціни.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах:

- у твердих сумах з одиниці реалізованого товару;

- за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів.

Однією з причин великої кількості порушень і зловживань при справлянні ПДВ в Україні є складність і заплутаність податкового законодавства. Окремі законодавчі і нормативні акти суперечать один одному, що призводить до численних непорозумінь і створює умови для ухилення від оподаткування. Для подолання цього в майбутньому потрібне детальне узгодження всіх положень проекту податкового кодексу (щодо ПДВ), щоб не виникла необхідність у прийнятті додаткових рішень та роз'яснень, заборона внесення змін принаймні протягом року. Однак поспішність у прийнятті податкового кодексу неприпустима, всі положення повинні бути чітко визначені і можливі наслідки змін ретельно вивчені.

Серед шляхів зменшення гостроти проблеми бюджетного відшкодування ПДВ експортерам та підвищення фіскальної ефективності податку — зміна підходів до політики податкового стимулювання експортера. Обкладання нульовою ставкою ПДВ експорту всієї продукції недоцільне як тому, що сприяє консервації його наявної структури, а відтак і екстенсивної моделі економічного зростання, так і внаслідок негативного впливу на фіскальну ефективність податку.

17. Роль і значення нетарифних методів у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Основні причини використання нетарифного інструментарію

На сучасному етапі існує багато методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що пояснюється розширенням кола країн учасників міжнародної торгівлі необхідністю для кожної країни мати свої інструменти оптимізації її участі у міжнародному товарообміні.

Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності діляться на слідуючи основні групи: тарифні (митні тарифи) і нетарифні (кількісні обмеження та інші нетарифні методи), методи стимулювання експорту, торговельні угоди та інше).

До нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в першу чергу відносяться кількісні обмеження, які включають в себе ліцензування і квотування експорту та імпорту товарів та інших предметів.

Ліцензія експорту (імпорту) - це належним чином оформлене право на експорт (імпорт),протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Ліцензії видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Ліцензії бувають: генеральними, які дають відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару або з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару; відкритими (індивідуальними), які дають дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу; разовими (індивідуальними), які дають разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

Квота експортна (імпортна) це граничний обсяг певної категорії товарів, яки дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Квоти бувають: глобальні, що встановлюються по товару без зазначення конкретних країн куди товар експортується або звідки імпортується; групові, що встановлюються по товару з визначенням групи країн, куди товар експортується або з яких він імпортується; індивідуальні, що встановлюються по товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.

18. Класифікація методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічних відносин

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі — є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва.

У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє Міністерство економіки на базі результатів аналізу інформації, яку воно одержує від митних, фінансових, статистичних, банківських та інших установ і організацій.

19. Поняття і сутність ліцензування і квотування експортно-імпортних операцій; їх взаємозалежність

Ліцензія експорту (імпорту) - це належним чином оформлене право на експорт (імпорт),протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Ліцензії видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Ліцензії бувають: генеральними, які дають відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару або з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару; відкритими (індивідуальними), які дають дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу; разовими (індивідуальними), які дають разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

Квота експортна (імпортна) це граничний обсяг певної категорії товарів, яки дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Квоти бувають: глобальні, що встановлюються по товару без зазначення конкретних країн куди товар експортується або звідки імпортується; групові, що встановлюються по товару з визначенням групи країн, куди товар експортується або з яких він імпортується; індивідуальні, що встановлюються по товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.

Квоти та ліцензії обмежують самостійність підприємців у виборі ринку збуту та обсягів торгівлі, проте саме ці види зовнішньоекономічного регулювання отримали у даний час найбільше розповсюдження.

20. Механізм функціонування системи квотування при експорті та імпорті товарів

Квотування здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Під квотою розуміють граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території (імпортувати на територію) певної держави протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

В Україні запроваджено 6 видів експортних (імпортних) квот (контингентів):

1) глобальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

2) групові - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

3) індивідуальні - квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;

4) антидемпінгові - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

5) компенсаційні - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

6) спеціальні - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

На кожен вид товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Кабінет Міністрів України визначає перелік конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під режим ліцензування та квотування.

Щорічно Кабінет Міністрів України приймає постанови, в яких відображено перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню в поточному році. На виконання цих постанов Мінекономіки видає наказ, який визначає порядок оформлення та видачі ліцензій у відповідному році та делегує повноваження своїм обласним та міським управлінням.

21. Механізм функціонування системи ліцензування при експорті та імпорті товарів

Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначені Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються, як правило, у випадках:

- різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 відсотків від загальної суми валютних вимог України;

- досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

- значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;

- необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

- необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

- порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності (режим ліцензування запроваджується як санкція);

- відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).

В Україні запроваджуються такі експортні (імпортні) ліцензії:

- генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

- разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

- відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

- антидемпінгова (індивідуальна) - належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів;

- компенсаційна (індивідуальна) - належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів;

- спеціальна (індивідуальна) - належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

При цьому за кожним видом товару встановлюється лише один вид ліцензії.

Перелічені вище ліцензії видає Мінекономіки України, а також у межах наданих ним повноважень - відповідний республіканський орган Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Ліцензування операцій з переміщення валютних коштів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України.

Зазначимо, що ліцензування експорту (імпорту) певних видів товарів регулюється спеціальним законодавством. Так, ліцензування експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва здійснюється відповідно до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

22. Типова структура зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України. У разі якщо зовнішньоекономічний договір підписується фізичною особою, потрібен тільки підпис цієї особи. Від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічний договір підписують дві особи: особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особа, яку уповноважено довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, одноособове, якщо установчі документи не передбачають інше.

Контракт може бути представлений у вигляді заздалегідь підготовленого документа або формуляра табличного вигляду. Він набуває сили контракту лише у разі, якщо партнери з угоди заповнять статті та графи, які апріорі вимагають узгодження (наприклад, найменування сторін, кількість, якість, ціна товару, строк та місце поставки та інші) і обидва підпишуть його.

Часто використовується комбінована форма типового контракту, яка складається із двох частин:

* частини, що узгоджується;

* уніфікованої частини (загальних умов).

Такі контракти видаються на бланках друкарським способом. На першому аркуші друкуються індивідуалізовані умови угоди, а на звороті або на решті аркушів - загали умови. При необхідності, у деяких пунктах ЗТК залишають місце для уточнення умов що узгоджуються, або просто залишають вільні графи у розділі "Інші умови".

Зовнішньоторговельні контракти включають в себе наступні основні елементи, які знаходяться у визначеній послідовності:

1. преамбула (визначення сторін);

2. предмет контракту;

3. кількість (або ціна та кількість);

4. базові умови поставки товарів;

5. ціна та загальна сума контракту;

6. якість товару;

7. строк та умови поставки;

8. умови платежу;

9. умови передавання-приймання товару;

10. гарантії, претензії;

11. пакування та маркірування товару;

12. відвантажування товару;

13. санкції;

14. страхування;

15. форс-мажорні обставини;

16. арбітраж;

17. інші умови;

18. юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін.

Вищенаведена структура контракту є зразком. При оформленні контрактів окремі розділи можуть бути об'єднані або введені інші.

23. Особливості визначення умов кількості та якості у міжнародному контракті купівлі-продажу. Методи перевірки товарів за кількістю і якістю

Найчастіше визначення кількості не виділяється в окрему статтю, а входить у статтю "Ціна та кількість" або "Предмет та кількість". Але у будь-якому випадку, визначаючи кількість товару, сторони повинні узгоджувати:

* одиниці вимірювання кількості;

* порядок визначення кількості;

* систему мір та ваги;

* застереження "близько" та "за опціоном";

* чи включаються тара та упакування у кількість товару;

* які організації визначають кількість товару;

* якими документами засвідчується кількість товару.

Контракт може містити вказівку про те, що продавець або покупець має право скористатись можливістю відступу від зазначеної у ньому кількості. У такому разі твердо фіксована у контракті кількість може супроводжуватися застереженням, що покупцю (продавцю) надається право закупити (продати) у продавця (покупця) додатково визначену кількість товару на тих самих умовах. Це право виражається словами "за опціоном покупця (продавця) " або "за виробом покупця (продавця) ". Будь-який опціон (продавця чи покупця), як правило, не перебільшує 10% від основної кількості товару.

У контракті обумовлюється також, чи входить тара й упакування у кількість товару, що поставляється. Залежно від цього розрізняють: 1) масу брутто - масу товару разом з внутрішньою та зовнішньою упаковками; 2) масу нетто -- масу товару без будь-якої упаковки; 3) "масу брутто за нетто "-у тих випадках, коли маса товару становить не більш як 1 -2% від маси товару і ціна тари незначна, то сторони нехтують масою тари.

У цьому розділі контракту часто зазначається, які організації визначають кількість товару та якими документами вона засвідчується. Кількість товару може вказуватися як в основному тексті контракту, так і в Додатку чи Додатках до нього, які мають бути невід'ємною частиною контракту.

Визначити якість товару у контракті купівлі-продажу - означає вста-новити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням відповідно до потреб споживача. Вибір способу визначення якості залежить від характеру товару, від практики, що склалася у міжнародній торгівлі даним товаром, та інших умов. Сторони повинні прагнути до того, щоб дати повнішу характеристику товару. У міжнародній практиці використовуються такі способи визначення якості.

1) За стандартом. Цей спосіб передбачає, що якість товару має точно відповідати певному стандарту.

2) За технічними умовами. Якщо на даний товар відсутні стандарти чи існують особливі умови його виробництва та експлуатації, то для встановлення спеціальних вимог до його якості застосовуються технічні умови. Технічні умови містять докладну технічну характеристику товару, описання матеріалів, з яких він має виготовлятися, правила та методи перевірки і випробувань.

3) За специфікацією. Специфікація, яка є додатком до договору, містить звичайно необхідні технічні параметри, які характеризують товар. Специфікації складаються в основному експортерами, тому що характеризують індивідуальний товар, але можуть складатися й імпортерами, різними асоціаціями та іншими організаціями як національними, так і міжнародними.

4) За зразком. Цей спосіб передбачає надання продавцем покупцю зразків товарів і підтвердження їх покупцем, після чого вони стають еталонами. У контракті записується, що якість товару повинна відповідати зразкам, визначається порядок звірки товарів із зразками (вказуються умови, в яких товар може відхилятися за якістю від зразка), а також строки зберігання сторонами зразків (наприклад, протягом якогось строку з дати надходження останньої партії товару). Звичайно прийнято відбирати три зразки: один екземпляр зберігається у покупця, другий у продавця, третій -- у нейтральній організації (наприклад торговій палаті), зазначеній у договорі.

5) За описом. Цей спосіб використовується для визначення якості товарів з індивідуальними ознаками, наприклад фруктів. У контракті докладно описуються усі властивості товару.

6) За попереднім оглядом. Так продаються товари на аукціонах та зі складів. У контракті цей спосіб позначається словами "оглянуто-схвалено".

7) За вмістом окремих речовин у товарі. Цей спосіб передбачає встановлення у контракті у відсотках мінімально допустимого вмісту корисних речовин та максимально допустимого вмісту небажаних елементів або домішків.

8) За виходом готової продукції. При цьому способі у контракті встановлюється кількість (у відсотках до загальної маси або в абсолютних величинах) кінцевого продукту, який має бути одержаний із сировини

9) За натурною вагою. Цим способом визначається якість зернових.

10) Спосіб "тель-кель" (такий, який є). Цей спосіб застосовується, зокрема, при продажу врожаю зернових, цитрусових "на пні" (ще не зібраного), коли продавець не відповідає за якість поставленого товару, і означає поставку товару "яким він є". Покупець зобов'язаний прийняти товар незалежно від його якості, якщо він відповідає назві (виду, сорту), вказаній у договорі, та не має права подавати рекламацію.

24. Основні умови платежу у ЗЕ контракті купівлі-продажу. Фактори, що враховуються при виборі умов платежу

Цей розділ містить визначення:

* валюти платежу;

* курсу перерахунку валюти ціни у валюту платежу;

* виду, форми та засобу розрахунків за поставлений товар;

* переліку товаророзпорядчих документів;

* заходів проти необґрунтованої затримки платежу або інших порушень.

При виборі умов платежу враховуються такі фактори: 1) характер товару (сировина, обладнання, послуги, ноу-хау тощо); 2) кон'юнктура ринку відповідного товару (сприятлива чи ні); 3) торгові звичаї (кредит, готівка тощо); 4) наявність міжурядових платіжних угод; 5) норми національного валютного контролю країн-контрагентів; 6) одноманітні правила щодо застосування форм розрахунків (інкасо, акредитив), що склалися у банківській практиці.

Умови платежу встановлюють, на якій стадії руху товару здійснюється його оплата і чи буде вона здійснюватись одноразово чи окремими внесками.

25. Особливості встановлення ціни у міжнародному контракті купівлі-продажу

Рівень ціни товару - це основне питання зовнішньоторгової угоди. Контрактна ціна має базуватися на рівні світової ціни. Практично світові ціни - це експортні ціни основних постачальників даного товару та імпортні ціни у найважливіших центрах імпорту цього товару. Це ціни, за якими здійснюються значні експортно-імпортні операції, які достатньо повно характеризують стан торгівлі даним товаром.

Спосіб фіксації ціни визначає, коли фіксується ціна у контракті: у момент його укладання, протягом строку його дії або у момент його виконання.

За способом фіксації у контракті можуть бути такі види цін:

1) тверда ціна, яка встановлюється у момент підписання контракту і протягом строку його дії не підлягає зміні.

2) ціна з наступною фіксацією у контракті не вказується, а лише описується спосіб установлення ціни в майбутньому, тобто на момент виконання угоди, або у зазначені договором строки на основі узгоджених джерел. Ці ціни застосовуються при поставках товарів з тривалим строком виготовлення, товарів, вартість яких ставиться у залежність від їх якості (в основному при продажу металів або хімікатів з певною часткою домішок або корисних речовин), а також товарів, ціна яких значно залежить від кон'юнктурних коливань, при продажу продукції з тривалим строком поставки або наданням кредиту.

Якщо у контракті ціна ставиться у залежність від зміни ринкових цін, то у тексті контракту це зазначається застереженнями 3-х видів:

* застереження "hausse" (підвищення), яке означає, що будь-яке підвищення ринкової ціни веде до підвищення контрактної ціни;

* застереження "baisse" (пониження), яке означає, що будь-яке зниження ринкової ціни веде до зниження контрактної ціни, а будь-яке підвищення ринкової ціни до уваги не береться;

* застереження "hausse-baisse", яке ставить зміну контрактної ціни у залежність від відповідної зміни ринкової ціни.

3) змінна ціна розраховується у момент виконання угоди перегляданням базисної ціни з урахуванням зміни у витратах виробництва за час виконання контракту. Вона застосовується при продажу продукції, яка має тривалі строки поставок (як правило, понад рік), головним чином, складного комплектного обладнання, яке є складним єдиним технологічним комплексом.

При цих цінах у контракті встановлюються: базисна ціна та її структура, момент початку зміни ціни, границя змінності.

26. Валюта ціни, валюта платежу, валюта контракту: сутність понять. Способи перерахунку валюти ціни у валюту платежу

Валюта ціни - це валюта, у якій зафіксована ціна товару у контракті. Специфіка вибору валюти ціни у зовнішній торгівлі держав, які вийшли із карбованцевої зони (України, зокрема), випливає з факту неконвертованості національної валюти, у зв'язку з чим у розрахунках ними використовуються вільно конвертована валюта (ВКВ), а також спеціальні міжнародні та регіональні валютні одиниці - SDR та EUR (SDR Special Draw-ing Rights - Спеціальні права запозичення; EUR - євро - валютна одиниця 15 країн ЄС). Теоретично валютою ціни товару може бути будь-яка ВКВ. Але на практиці в імпортних контрактах при купівлі продукції у розвинених країнах, валюта яких є конвертованою, ціни, як правило, встановлюються у національній валюті цих країн. Визначення валюти ціни є важливою умовою контракту. Річ у тім, що валюти не рівноцінні за своєю якістю: є сильні, стійкі валюти зі стабільною купівельною спроможністю, мало змінювані у часі за своїм змістом, та слабкі валюти, курс яких нестабільний. Тому від вибору валюти ціни залежить ризик валютних втрат, тобто можливість не отримати еквівалент вартості, передбачений у момент пропозиції ціни та підписання контракту.

Так, експортери повинні прагнути фіксувати ціни товарів у ВКВ, курс яких стабільний або має тенденцію до підвищення. Це забезпечить одержання більшої суми валюти платежу. Оскільки інтереси імпортерів та експортерів протилежні, то в інтересах імпортера фіксувати ціни товарів у валюті, яка має тенденцію до знецінення. У цьому випадку імпортер зможе розрахуватися за товар тією ж кількістю, але знецінених грошових одиниць.

27. Порядок вирішення спорів щодо міжнародних контрактів купівлі-продажу

До державних судових органів звертаються для слухання справи в судовому порядку і вирішення справи по суті. При цьому в міжнародній торгівлі часто виникає необхідність попереднього визначення місцезнаходження суду, на розгляд якого передаватимуться спори (з огляду на різну національну приналежність договірних сторін). Тобто у випадку міжнародних спорів важливо визначити, до юрисдикції якої країни належатиме суд (буде це країна позивача або відповідача). Дане питання вирішується шляхом включення до контракту застереження «судової юрисдикції». Суд, у якому здійснюватиметься розгляд можливих спорів, звичайно знаходиться в країні позивача або відповідача. Даний тип застережень, однак, не часто застосовується у міжнародних торгівельних угодах з тієї очевидної причини, що жодна зі сторін не бажає, аби спори за її участю розв’язувалися в національному суді іншої сторони.

Іноді сторони не вносять у договір жодних положень стосовно вирішення можливих спорів. У такому випадку в разі виникнення спору необхідно буде визначити, який судовий орган може його розглядати. Це здійснюється або шляхом вивчення відповідних дво- чи багатосторонніх угод, що стосуються врегулювання суперечок між країнами. За таких обставин може виникнути ситуація, коли після відповідної заяви відповідача національний суд однієї держави визнає спір таким, що знаходиться поза його юрисдикцією, і відповідно направляє справу на розгляд до національного суду іншої держави. Все це не лише призведе до затримки розгляду спору в суді, але й спричинить додаткові труднощі та витрати, пов’язані з початком послідовних процесів у судових органах різних країн.

Зазвичай сторони не передбачають у договорі можливості розгляду спорів у суді третьої країни з огляду на наступні причини. Зазвичай, недоречним є передання спору, зміст якого визначається відповідно до законодавства однієї країни, на розгляд національних суддів, освіта та професійний досвід яких тісно пов’язані з правовою системою іншої держави. З практичної точки зору незручності для сторін договору та інших учасників судового процесу можуть виникати у зв’язку з необхідністю перекладу угоди та іншої пов’язаної зі спором документації на мову провадження справ у обраному суді, а також, відповідно, необхідністю ведення справи мовою країни, під юрисдикцією якої діє цей суд. Обираючи для розгляду можливих спорів суд держави, яка не приєдналася до дво- чи багатосторонніх угод щодо визнання обов’язковості виконання судових рішень, сторони угоди наражаються на небезпеку невиконання винесеного судом рішення.

28. Міжнародні розрахункові відносини: сутність, суб'єкти, роль банків у проведенні міжнародних розрахункових операцій

Міжнародні розрахункові операції (міжнародні розрахунки) - це врегульовані нормами права платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що здійснюються у сфері зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: а) самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам; б) вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів України.

Разом з тим слід мати на увазі, що відповідно до частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

29. Відкритий рахунок як форма платежу при здійсненні ЗЕД: сутність, переваги і недоліки

Порядок погашення заборгованості за відкритим рахунком залежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках сторони можуть домовитись, що розрахунки між ними здійснюватимуться не за кожною окремою партією товару, а у відповідні терміни — зазвичай в кінці місяця або кварталу. Якщо поставки товарів взаємні, то можливий залік вимог на безвалютній основі. Платіж на відкритий рахунок — найризикованіша для експортера форма розрахунків, оскільки у нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того, як всі права на товар перейшли до покупця разом з товаророзпорядчими документами, постачальнику залишається тільки покладатися на платоспроможність і розрахункову дисципліну покупця. Таким чином, ризик несплати імпортером товару при однобічному використанні відкритого рахунку аналогічний ризику непостачання товару або недопостачання товару експортером при авансових платежах. Розрахунки за допомогою відкритого рахунку доцільно використовувати, як правило, у разі, якщо:

· між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі і довгострокові ділові стосунки;

· торгівля між країнами відносно вільна від державних обмежень і міжнародного регламентування.

Невелике зниження ризику несплати для постачальника при використанні відкритого рахунку можливе, якщо контрагенти поперемінно виступають у ролі продавця і покупця, і невиконання зобов’язань одним із них може викликати аналогічні дії другого. У зв’язку із цим така форма розрахунків використовується дуже рідко при односторонніх поставках і частіше — при двосторонніх.

До недоліків розрахунків за формою відкритого рахунку також належить уповільнення обігу капіталу експортера, що іноді викликає в нього необхідність удаватися до банківського кредиту, а також до значних обсягів роботи з обліку продажу.

Розрахунки за відкритим рахунком найбільш вигідні для покупця, оскільки він здійснює оплату лише при отриманні/інспекції товару, тобто відсутній ризик непоставки товару (який не доставлено, або поставки товару неналежної якості), що існує при авансових розрахунках. Ця форма розрахунків є найдешевшою і характеризується відносною простотою виконання. Цим пояснюється її велика популярність при розрахунках між країнами ЄС. Навіть постачальники визнали зручність торгівлі на умовах відкритого рахунку, особливо при тривалих ділових відносинах і поставках товару дрібними партіями.

30. Інкасова форма розрахунку: сутність, причини використання, механізм застосування інкасо

При використанні в міжнародній торгівлі розрахунків за інкасо управнена на отримання платежу сторона (продавець), виконавши зобов'язання за контрактом, дає обслуговуючому її банку інкасове доручення, з тим щоб банк через свого іноземного кореспондента отримав належний платіж або акцепт векселя або іншого платіжного документа, представивши в підтвердження виконаних зобов'язань відповідні документи. При такій формі розрахунків застосовуються зазначені вище Уніфіковані правила по інкасо, розроблені МТП.

Переваги для платника (покупця) полягають у тому, що він здійснює оплату товарів проти документів, переконавшись, що товари відвантажені на його адресу постачальником. У свою чергу, для одержувача платежу (продавця) інкасова форма розрахунків гарантує, що товар не перейде в розпорядження покупця до тих пір, поки він не зробить платіж, тому що до одержання платежу документи залишаються в розпорядженні інкасуючого банку (Т. П. Лазарева) .

Уніфіковані правила по інкасо МТП визначають види інкасо, коло учасників, спосіб і порядок здійснення інкасових операцій, відповідальність сторін.

Учасниками розрахунків по інкасо є довіритель (сторона, яка доручає банку операцію з інкасування), банк-ремітент (банк, якому довіритель доручає операцію з інкасування), інкасуючий банк (будь-який банк, який не є банком-ремітентом, що бере участь в операції з інкасування), представляючий банк (інкасуючий банк, який здійснює подання платнику), платник (особа, якій має бути зроблено подання відповідно до інкасовим дорученням).

У інкасовому дорученні довіритель повинен дати точні вказівки про умови, за яких передані банку документи можуть бути видані платнику. Звичайно в ньому містяться реквізити (відомості) про сторони в інкасо (банк-ремітент, довірителя, платника, що представляє банку), про суму і валюти платежу, що підлягають інкасації, про що додаються документи та умов їх передачі, термінах і умовах отримання платежу та (або ) акцепту платежу і т.д. Платежі здійснюються відповідно до інкасовим дорученням проти фінансових та (або) комерційних документів, під якими, зокрема, розуміються переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні або інші подібні документи, що використовуються для одержання грошового платежу ( "фінансові документи"), а також рахунки-фактури, відвантажувальні документи ", документи про право власності або подібні документи, які не є фінансовими" ( "комерційні документи").

Уніфіковані правила 1995 розрізняють два типи інкасо – чисте і документарне. Чисте – це інкасо лише фінансових документів, а документарне – інкасо фінансових документів, супроводжуваних комерційними документами, а також інкасо тільки комерційних документів (ст. 2 Правил).

31. Акредитив: сутність, види, причини використання

Розрахунки за акредитивом проводяться у відповідності з Уніфікованими правилами та звичаями МТП, про які говорилося вище. Під документарним акредитивом розуміється угода, через якого банк-емітент, діючи на прохання і на підставі інструкції клієнта, повинен здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або повинен оплатити або акцептувати переказні векселі, виставлені бенефіціаром, або здійснити ряд інших спеціальних дій (ст. 2 Уніфікованих правил).

У навчальній літературі (Т. П. Лазарева) зазначалося, що використання цієї форми розрахунків у практиці міжнародної торгівлі найбільш сприятливе для продавця товарів (бенефіціара), оскільки зняття грошей з рахунку покупця (платника) передує відправлення товарів на його адресу. Відповідно, несвоєчасне відкриття акредитива дозволяє продавцю затримати постачання або навіть відмовитися від виконання укладеного договору, посилаючись на неплатоспроможність контрагента.

Акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу чи іншого договору (договорів), на якому він може бути заснований (ст. 3 Правил). З цього випливає, що, якщо між сторонами договору купівлі-продажу досягнута домовленість про продовження терміну акредитиву (наприклад, у зв'язку з несвоєчасною висилкою постачальником документів про відвантаження товарів) для виробництва платежу, відповідні зміни мають бути внесені до акредитиву. Навпаки, внесені платником (покупцем) на прохання продавця зміни до акредитиву, що продовжують термін його дії, не можна вважати зміною терміну поставки за укладеним між ними контракту.

Кожен акредитив повинен ясно вказувати, чи є він відкличним або безвідкличним. При відсутності такої вказівки Уніфіковані правила виходять з того, що акредитив визнається безвідкличним (ст. 6 Правил). Це означає, що він не може бути змінений або анульований без попередньої згоди бенефіціара, на користь якого він відкритий, на відміну від відкличного, в який ці зміни вносяться без такого повідомлення.

Особливістю акредитива є його строго формальний характер. У ст. 4 Правил прямо передбачено, що всі зацікавлені сторони, що беруть участь в операціях по акредитиву, мають справу тільки з документами (а не з товарами, послугами та / або іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть відноситися ці документи). Відвантажувальні документи повинні відповідати вимогам акредитиву. При цьому надійшли до банку документи, не передбачені в акредитиві, не підлягають перевірці і повинні бути повернуті яка подала їх бенефіціару.

32. Основні форми кредитування при здійсненні ЗЕД

Платіж у кредит передбачає проведення розрахунків за операцією на основі наданого продавцем покупцю комерційного кредиту. Останній сплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару. Цей кредит надається, як правило, в товарній формі шляхом відстрочення чи розстрочки платежу і класифікується як комерційний, фірмовий товарний кредит.

Кредит дається не на всю суму контракту, а на 80—85 %, решту покупець сплачує авансом, що дозволяє продавцю покрити свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов'язання за контрактом. Межа кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, що надається покупцю, визначається розмірами капіталу останнього і зазвичай не перевищує 10 % від капіталу покупця.

За термінами комерційні кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (1—5 років) та довгострокові (5—10 років і більше). У контракті обумовлюється вартість кредиту, виражена у процентах за рік, термін використання кредиту, строк погашення кредиту, пільговий період, протягом якого за кредитом не відбувається погашення процентів, та інші умови. При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежу. Серед способів запобігання неплатежу чи затримці платежу основними є гарантії банків У тому чи іншому вигляді.

33. Базисні умови Incoterms 2000 групи С. Коротка характеристика

C - терміни покладають на продавця обов'язок укласти договір перевезення на звичайних умовах за свій власний рахунок. Тому пункт, до якого він повинний оплачувати транспортні витрати, обов'язково повинна бути зазначена після відповідного C - терміна. Відповідно до термінів CIF і CIP продавець повинний застрахувати товар і нести витрати по страхуванню. Тому що крапка поділу витрат фіксована в країні призначення, C - терміни часто помилково вважаються договорами прибуття, при яких продавець несе всі ризики і витрати, поки товар не прибув фактично в погоджений пункт. Однак варто підкреслити, що C - терміни мають ту ж природу, що і F - терміни в тім відношенні, що продавець виконує договір у країні відвантаження або відправлення. Таким чином, договори купівлі - продажу відповідно до C - термінів, подібно договорам по F - термінах, попадають у категорію договорів відвантаження.

У природі договорів відвантаження закладено, що, у той час як звичайні транспортні витрати за перевезення товару по звичайному маршруті і звичайному способі до погодженого місця повинні оплачуватися продавцем, покупець несе ризики втрати або ушкодження товару, а також додаткові витрати, що виникають унаслідок подій, що мають місце після того, як товар був належним образом доставлений для перевезення. Таким чином, C - терміни відрізняються від всіх інших термінів тим, що вони містять дві критичні крапки. Одна вказує крапку, до якої продавець повинний організувати транспорт і нести витрати відповідно до договору перевезення, а інша служить для переходу ризиків. З цієї причини максимальна обережність повинна бути дотримана при додаванні продавцю зобов'язань, що покладаються на нього після переходу ризику за межі вищевказаної критичної крапки. Сутністю C - термінів є звільнення продавця від будь-яких подальших ризиків і витрат після того, як він належним образом виконав договір купівлі - продажу, уклавши договір перевезення, передавши товар перевізнику і забезпечивши страхування відповідно до термінів CIF і CIP.

Сутність C - термінів як договорів відвантаження також може бути проілюстрована розповсюдженим використанням документарных кредитів як кращий спосіб оплати, використовуваного в таких умовах. У випадках, коли сторони договору купівлі - продажу домовилися, що продавець одержить оплату при представленні в банк погоджених вантажних документів по документарному кредиті, головній меті документарного кредиту цілком суперечило б, якби продавець ніс подальші ризики і витрати після моменту одержання оплати по документарным кредитах або після відвантаження і відправлення товару. Звичайно, продавцю прийдеться нести усі витрати за договором перевезення, незалежно від того, чи оплачений вантаж попередньо, після відвантаження або повинний бути оплачений у місці призначення (фрахт підлягає сплаті вантажоодержувачем у порту призначення); однак, додаткові витрати, що можуть виникнути в результаті подій, що мали місце після відвантаження і відправлення, обов'язково оплачуються за рахунок покупця.

Якщо продавець повинний забезпечити договір перевезення, що містить у собі оплату пошлин, податків і інших зборів, такі витрати, звичайно, покладаються на продавця, у тім ступені, у якій вони приписані йому відповідно до договору. Тепер це чітко сформульовано в статті А.6. усіх C - термінів.

Якщо звичайно полягають кілька договорів перевезення, зв'язаних з перевантаженням товару в проміжних пунктах для досягнення погодженого місця призначення, продавець повинний оплачувати всі ці витрати, включаючи будь-які виникаючі витрати при перевантаженні товару з одного транспортного засобу на інше. Однак, якщо перевізник використовував свої права - відповідно до договору перевезення - щоб уникнути непередбачених перешкод (наприклад, лід, страйки, трудові порушення, урядові постанови, війна або воєнні дії), тоді всі додаткові витрати, що випливають з цього, будуть віднесені на рахунок покупця, тому що зобов'язання продавця обмежене забезпеченням звичайного договору перевезення.

Часто трапляється, що сторони договору купівлі - продажу бажають чітко визначити, до якого ступеня продавець повинний забезпечувати договір перевезення, включаючи витрати по розвантаженню. Тому що подібні витрати звичайно покриваються фрахтом, коли товар перевозиться по звичайних судноплавних лініях, договір купівлі - продажу часто передбачає, щоб товар перевозився в такий спосіб або принаймні відповідно до умов перевезення вантажів рейсовими судами. В інших випадках після термінів CFR і CIF додаються слова включаючи розвантаження. Проте, не рекомендується додавати абревіатуру після C - термінів, якщо у відповідній сфері торгівлі значення абревіатури не розуміється чітко і не приймається договірними сторонами, або при відповідному законі, або звичаїв торгівлі.

34. Базисні умови Incoterms 2000 групи Е. Коротка характеристика

E - термін покладає на продавця мінімальні зобов'язання: продавець повинний лише надати товар у розпорядження покупця в погодженому місці - звичайно у власному приміщенні продавця. З іншого боку, як часто реально відбувається на практиці, продавець часто допомагає покупцю занурити товар на транспортний засіб, наданий покупцем. Хоча термін EXW відбивав краще б це, якби зобов'язання продавця були розширені і включали навантаження, було прийняте рішення зберегти традиційний принцип мінімальних зобов'язань продавця відповідно до умов терміна EXW, щоб їхній можна було використовувати для випадків, коли продавець не хоче приймати ніяких зобов'язань щодо навантаження товару. Якщо покупець хоче, щоб продавець робив більше, це повинно бути обговорене в договорі купівлі - продажу.

35. Базисні умови Incoterms 2000 групи F. Коротка характеристика

F - терміни передбачають, щоб продавець доставив товар для перевезення відповідно до інструкцій покупця. Пункт, у який сторони припускають здійснити постачання відповідно до терміна FCA, викликав утруднення через широку розмаїтість обставин, що можуть зустрічатися в договорах, укладених з цим терміном. Так, товар може бути занурений на транспортний засіб, присланий покупцем, щоб забрати товар із приміщень продавця; в іншому випадку товар може мати потребу в розвантаженні з транспортного засобу, присланого продавцем для доставки товару на термінал, названий покупцем. Інкотермс 2000 враховують ці варіанти, обмовляючи, що у випадку, коли місцем, названим у договорі як місце доставки, є приміщення продавця, постачання довершене, коли товар занурений на транспортний засіб покупця, а в інших випадках постачання довершене, коли товар наданий у розпорядження покупця без розвантаження з транспортного засобу продавця. Варіанти, що згадуються для різних видів транспорту в терміну FCA стаття А.4. Інкотермс 1990, не повторюються в Інкотермс 2000.

Пункт постачання відповідно до терміна FOB, що збігається з пунктом постачання по термінах CFR і CIF, залишився без змін у Інкотермс 2000, незважаючи на значні суперечки. Хоча поняття по терміну FOB доставити товар за поручні судна зараз може здаватися в багатьох випадках невідповідним, воно проте розуміється торговцями і застосовується з урахуванням товару і наявних навантажувальних пристроїв. Було відчуття, що зміна пункту постачання відповідно до терміна FOB може створити непотрібну плутанину, особливо у відношенні продажу товарів, перевезених морським шляхом звичайно чартер-партіями.

На жаль, слово FOB використовується деякими торговцями просто для позначення будь-якого пункту постачання - наприклад FOB фабрика, FOB завод, FOB із заводу продавця або інших внутрішніх пунктів. При цьому зневажають значенням абревіатури: Франко борт. Зберігається ситуація, коли таке використання FOB має тенденцію створювати плутанину, і його варто уникати.

Важлива зміна має місце в терміну FAS у відношенні обов'язку очистити товар для експорту, тому що найбільше широко прийнято покладати ці обов'язки на продавця, а не на покупця. Щоб забезпечити належну увагу цій зміні, вона була виділена заголовними буквами в передмові до терміна FAS.

36. Базисні умови Incoterms 2000 групи D. Коротка характеристика

D - терміни по природі відмінні від C - термінів, тому що відповідно до D - термінів продавець відповідає за прибуття товару в погоджене місце або пункт призначення на границі або в країні імпорту. Продавець зобов'язаний нести всі ризики і витрати по доставці товарів до цього місця. Таким чином, D - терміни означають договори прибуття, у той час як C - терміни говорять про договори відвантаження.

Відповідно до D - термінів, за винятком DDP, продавець не зобов'язаний доставляти товар, очищений для імпорту в країні призначення.

Традиційно відповідно до терміна DEQ продавець був зобов'язаний очистити товар, тому що товар повинний був бути вивантажений на пристань і в такий спосіб завезений у країну імпорту. Але внаслідок змін у процедурах митного очищення в більшості країн, зараз більш доречно, щоб сторона, що постійно проживає в зацікавленій країні, здійснювала очищення і платила мита й інші збори. Таким чином, зміна в термін DEQ було внесено по тій же причині, що зміна в терміну FAS, про яке говорилося раніше. Як у терміну FAS, зміна в термін DEQ також виділено заголовними буквами у вступі.

Виявляється, що в багатьох країнах торговельні терміни, не включені в Інкотермс, використовуються в основному при залізничних перевезеннях (франко границя). Однак, за таких умов звичайно не мається на увазі, що продавець приймає на себе ризик втрати або ушкодження товару під час перевезення до границі. У цих обставинах було б переважніше використовувати термін CPT із указівкою границі. З іншого боку, якщо сторони припускають, щоб продавець ніс ризик під час перевезення, варто використовувати термін DAF із указівкою границі.

Термін DDU був доданий у версії Інкотермс 1990 року. Термін виконує важливу функцію у випадках, коли продавець готовий доставити товар у країну призначення без очищення товару для імпорту й оплати мита. У країнах, де митне очищення може бути утруднена і займати багато часу, продавцю може бути ризиковано брати на себе зобов'язання доставити товар за межі пункту митного очищення. Хоча у відповідності зі статтями Б.5. і Б.6. терміна DDU покупець повинний нести додаткові ризики і витрати, що можуть випливати з неможливості для нього виконати свої зобов'язання по очищенню товару для імпорту, продавцю рекомендується не використовувати термін DDU у країнах, де можливо очікувати утруднень при очищенні товару для імпорту.

37. Базисні умови Incoterms 2000, які використовуються тільки для морських перевезень. Коротка характеристика

Цей вид перевезень — один із найбільш складних. Але різноманітні складнощі організації морських перевезень компенсуються їхніми виключними можливостями. Передусім, це пов’язано з географічним розташуванням різних пунктів доставки чи особливостями завантаження об’єкта транспортування. Цей вид перевезень також найдешевший серед усіх можливих варіантів перевезення вантажу, але, в той же час, і найповільніший.

У термінах, призначених для використання при перевезеннях товарів морським шляхом, вираження судно і корабель використовуються як синоніми. Немає необхідності говорити, що повинно бути використаний термін судно, коли він входить у сам торговельний термін, такий як франко уздовж борта судна (FAS) і доставка із судна (DES). Також з урахуванням традиційного уживання вираження перехід за поручні судна в терміну FOB слово судно повинне бути ужите в цьому зв'язку.

В даний час, як уже відзначалося, діє "Інкотермс-2000", в якому подано 13 базисних умов поставки. Мінімальні обов'язки продавця відносно транспорту - це поставка на умовах (франко-завод). За даною умовою продавцю необхідно тільки підготовити товар до відвантаження: упакувати, затарити, за-маркірувати. Всі інші обов'язки по переміщенню товару від місця виробництва до місця споживання лежать на покупцеві.

38. Базисні умови Incoterms2000, які передбачають, що основне транспортування оплачує покупець. Коротка характеристика

Покупець зобов'язаний сплатити передбачену договором закупівлі-продажу ціну товару.

Покупець зобов'язаний

- нести всі ризики втрати і ушкодження товару з моменту, коли товар поставлений йому у відповідності зі статтею А.4., і

- с погодженої дати чи погодженого терміну для прийняття постачання, які виникають при невиконанні їм обов'язку дати повідомлення у відповідності зі статтею Б.7. Умовою, однак, є належна відповідність товара договору. Це значить, що товар повинний бути належним чином ідентифікований, тобто виразно відособлений іншим способом чи позначен як товар, що є предметом даного договору.

Покупець зобов'язаний:

- нести усі витрати, зв'язані з товаром з моменту постачання товару в його розпорядження у відповідності зі статтею А.4., і

- нести всі додаткові витрати, що виникли внаслідок, або невиконання їм обов'язку прийняти товар після того, як той був наданий у його розпорядження, або він не дав належне повідомлення у відповідності зі статтею Б.7. Умовою, однак, є належна відповідність товару договору. Це значить, що товар повинний бути належним чином ідентифікований, тобто виразно відособлений чи іншим способом позначен як товар, що є предметом даного договору.

- оплатити, якщо це буде потрібно, усі мита, податки й інші збори, а також витрати на виконання митних формальностей, підметів оплаті при експорті.

Покупець зобов'язаний відшкодувати усі витрати і збори, понесені продавцем при наданні допомоги у відповідності зі статтею А.2.

39. Базисні умови Incoterms 2000: сутність, принципи застосування

Метою Інкотермс є забезпечення комплекту міжнародних правил по тлумаченню найбільше широко використовуваних торговельних термінів в області зовнішньої торгівлі. Таким чином, можна уникнути або, принаймні, у значній мірі скоротити невизначеність різної інтерпретації таких термінів у різних країнах.

Найчастіше сторони, що укладають контракт, незнайомі з різною практикою ведення торгівлі у відповідних країнах. Це може послужити причиною непорозумінь, розбіжностей і судових розглядів з порожньою витратою часу, що випливає, і грошей. Для дозволу всіх цих проблем Міжнародна торговельна палата опублікувала вперше в 1936 році звід міжнародних правил для точного визначення торговельних термінів. Ці правила відомі як Інкотермс 1936. Виправлення і доповнення були пізніше зроблені в 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 і в даний час у 2000 році для приведення цих правил у відповідність із сучасною практикою міжнародної торгівлі.

Варто підкреслити, що сфера дії Інкотермс обмежена питаннями, зв'язаними з правами й обов'язками сторін договору закупівлі-продажу у відношенні постачання проданих товарів (під словом товари тут маються на увазі матеріальні товари, крім нематеріальних товарів, такі як комп'ютерне програмне забезпечення).

При розробці Інкотермс 2000 прикладені значні зусилля для досягнення максимально можливої і бажаної погодженості у відношенні різних виражень, використовуваних у тринадцятьох термінах. Таким чином, вдалося уникнути використання різних формулювань для вираження того самого значення. Крім того, по можливості використовувалися вираження, уживані в Конвенції ООН про договори з продажу товарів.

У Інкотермс 1990 умови були для полегшення розуміння згруповані в чотири категорії, що відрізняються між собою власне кажучи: починаючи з терміна, відповідно до якого продавець тільки надає товар покупцю на власній території продавця (E - термін - EX WORKS); далі йде друга група, відповідно до якої продавець зобов'язаний поставити товар перевізнику, призначеному покупцем (F - терміни - FCA, FAS і FOB); далі C - терміни, відповідно до яких продавець повинний укласти контракт на перевезення, але не приймаючи на себе ризик втрати або ушкодження товару або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження і відправлення (CFR, CIF, CPT і CIP); і, нарешті, D - терміни, при яких продавець повинний нести усі витрати і ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення (DAF, DES, DEQ, DDU і DDP).

загрузка...
Top