Включення України у торгово-економічні процеси, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси

Вступ.

1. Тенденції розвитку міжнародних торговельних відносин та зовнішнього сектору України.

2. Поглиблення інтеграції України у торгово-економічні процеси, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Великий ступінь відкритості економіки України супроводжується деформованою структурою експорту та ізольованістю країни від глобальних виробничих мереж, невідповідністю національного законодавства вимогам міжнародних угод, що гальмує подальший розвиток зовнішньоекономічного сектору та економіки країни в цілому й віддаляє Україну від загальних тенденцій розвитку міжнародних торговельних відносин.

Тією чи іншою мірою згадані тенденції розглядаються в працях вітчизняних та зарубіжних вчених: О.Білоруса, І.Бурковського, Д.Лук'яненка, Ю.Пахомова, В.Сіденка, А.ФІліпченка, ААбалкіна, М.Делягіна, Дж.Хелбрейта, С.Долгова, А.Іларіонова, В.Іноземцева, Дж.Стігліца, Ю.Яковця. Проте в цих роботах недостатньо висвітлено загальні тенденції міжнародних торговельних відносин та їх сукупний вплив на розвиток національних економік, зокрема країн з трансформативною економікою.

Тому метою роботи є виявлення головних тенденцій входження України у торгово-економічні процеси, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси, аналіз зовнішньоекономічного сектору України та його відповідність міжнародним тенденціям, пошук основних точок наближення траєкторії руху України до генерального шляху розвитку міжнародної торгівлі.

Для реалізації цієї мети застосовувались методи системного і логічного аналізів, статистичні методи опрацювання даних, метод узагальнень.

Для України, залученої до процесу входження у світову систему господарства, створення СОТ має істотне значення, оскільки приєднання України до угоди про створення СОТ відповідає її економічним інтересам і сприятиме зростанню авторитету й ролі держави в міжнародних економічних організаціях.


1. Тенденції розвитку міжнародних торговельних відносин та зовнішнього сектору України

За оцінками експертів Світового банку, протягом перших десятиліть XXI століття міжнародна торгівля, як і раніше, залишатиметься двигуном глобальної світової економіки, особливо для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, у яких проживає 85% населення світу. Це пояснюється необхідністю переоснащення основного капіталу таких країн, прискоренням розповсюдження передових технологій, з метою наближення їх до 4-5 укладу та створення бази для подальшого інтенсивного розвитку.

Країни з центральнокерованою економікою, до яких нещодавно належала Україна, свідомо захищали свої національні економіки від процесів інтеграції в структуру глобального світового ринку за допомогою протекціоністських заходів і протягом останніх 20 років відставали від розвинутих країн як за рівнем ВВП на душу населення, так і за технологічним укладом. Світова практика показала, що економічний розвиток, орієнтований на зовнішній попит, є об'єктивно необхідним, оскільки підприємства й галузі відкритої національної економіки задля виготовлення якісної продукції мають природну потребу в придбанні передових технологій (більшою мірою — машин та устаткування) на світовому ринку. А домогтися технічного переоснащення можливо тільки за умов достатнього надходження в країну експортної валютної виручки.

Важливо мати на увазі, що для ряду країн міжнародна торгівля сама по собі не стала локомотивом глобальної інтеграції, оскільки економічні та соціальні кризи, які спостерігалися у 90-ті роки минулого століття, не могли бути подолані тільки за допомогою лібералізації зовнішньоторговельної діяльності. Відтягування впровадження більш глибинних процесів реформування може призвести до консервування цих країн на периферії світового економічного розвитку зі слабкими можливостями підвищення ефективності виробництва за рахунок міжнародного обміну технологіями. Багато з цих країн отримали в спадщину від колишніх державних та міждержавних об'єднань (приміром, СРСР чи Ради економічної взаємодопомоги) здеформовану структуру економіки, неадаптованість населення до вимог ринку, відсутність інституційних засад та інфраструктури в усіх сферах економіки, включаючи зовнішню торгівлю. До цих країн належать більшість країн-республік колишнього СРСР, включаючи Україну. Реформування їх економік відбувалося за різними методиками з неоднаковою інтенсивністю, що призвело до значної диференціації в рівнях розвитку й віддаленості від розвинутих країн[7, c. 52-53].

Важливою тенденцією сучасного розвитку світової торгівлі є тісний зв'язок з таким елементом глобалізації, як участь вітчизняних підприємств у глобальних виробничих мережах. Ці мережі поділяють послідовний процес виробництва, традиційно зосереджений в одній країні, на окремі сегменти, що перетинають національні кордони. Основним організаційним елементом таких мереж є ТНК, БНК та ФПГ. На сьогодні 500 ТНК контролює 70% світової торгівлі, а 400 корпорацій — половину усіх прямих іноземних капіталовкладень.

У світовій торгівлі однією з важливих тенденцій розвитку її галузевої структури є переважне зростання частки послуг: тільки за останні три роки світовий експорт послуг збільшився на 25%, а динаміка змін, що спостерігаються в технології, попиті та структурі економіки, дозволяє зробити висновок, що вони сприятимуть подальшій активізації міжнародного обміну послугами у 21 столітті. В Україні в спадок від адміністративно-командної системи отримано традиційно слабко розвинуту сферу послуг, що було викликано штучною повною зайнятістю, недостатньо розвинутими потребами в послугах через ізольованість країни від світових тенденцій розвитку.

Оборот послуг у зовнішньоекономічному секторі в Україні становить нині 11% загального обсягу експортно-імпортних операцій, а темпи зростання збігаються зі світовими. Однак видова структура цих послуг ще не досить розвинута: більше 80% становлять транспортні послуги, частка сучасних видів послуг — роялті, ліцензійних, фінансових, ділових тощо — лише 7%. Недостатньо розвинуті послуги, пов'язані з подорожами, разом з тим в Україні є можливості для подальшого розвитку цієї сфери міжнародного обміну.

Лібералізація торгівлі послугами, особливо в таких трудомістких галузях, як будівництво та морське судноплавство, може сприяти залученню трудових ресурсів країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються. Крім того, лібералізація торгівлі послугами зумовлює підвищення конкурентоздатності інших галузей, у яких послуги використовуються як вхідні фактори виробництва. Зокрема, для розвитку національних підприємств обробної промисловості вагомого значення набуває дешевий і надійний доступ до глобальних телекомунікаційних і транспортних систем з метою підтримки рівня експортного виробництва з урахуванням тенденцій до більш швидкого старіння продукції. Останнє є результатом скорочення довговічності виробів і використання продукції за формулою «тільки до терміну», іноземні покупці повинні бути впевнені в тому, що постачальник зможе вчасно поставити необхідні товари. Неефективні транспортні системи можуть перешкодити вітчизняним товаровиробникам приєднатися до глобальних виробничих мереж[8, c. 120-122].

Україна не мас надійного іміджу на світовому ринку інтелектуальної власності й надалі залишається для Заходу країною з високим рівнем інтелектуального піратства. Зокрема міністерство торгівлі США включило Україну в список 50 країн, де порушуються закони про захист інтелектуальної власності, оскільки їй не вдалося вжити дієвих заходів для боротьби з піратством у сфері оптичних носіїв інформації. Санкції в розмірі 75 млн. дол., застосовані проти України в січні 2002 року, не скасовано. У зв'язку з цим українські підприємства втратили до 40 млн. дол. експортних надходжень. Хоча за відносно високого рівня піратства Україна навряд чи завдає найбільших абсолютних збитків легальним виробникам (наприклад, загальні втрати світових виробників комп'ютерних програм становлять 11,75 млрд. дол., а через українське піратство ці втрати у 2000 році становили 29,7 млн. дол.).

З метою забезпечення охорони права на інтелектуальну власність в Україні триває процес приведення нормативних актів у цій сфері до норм ТРІПС. З 1.02.2004 набрав чинності Цивільний кодекс, в якому виокремлено четверту книгу «Право на інтелектуальну власність».

Внесення змін до ряду кодексів та спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності дають підставу вважати норми національного законодавства в цій сфері такими, що відповідають міжнародним стандартам, а це є однією з умов вступу України до СОТ.

Однією з найбільш проблемних сфер залишається технічне регулювання торгівлі. Аналізом норм національного законодавства з питань стандартизації та сертифікації виявлено, що значна кількість стандартів не гармонізована з міжнародними, досі використовуються деякі державні стандарти УРСР. Наприклад, із загальної кількості чинних технічних нормативних документів Україна успадкувала від колишнього СРСР 42 тис. галузевих, близько 18 тис. державних стандартів, основна частина яких не переглядалась протягом останніх 10 років і більше. За роки незалежності розроблено близько 2 тис. міждержавних стандартів (з них 808 — Україною) та 2980 українських стандартів (ДСТУ), з яких тільки 293 (або менше 8%) збігаються з міжнародними. Наразі склалася ситуація, коли на національному ринку переважають регіональні та галузеві стандарти колишнього СРСР, які, до того ж, не мають наукового супроводу.

Вкрай повільно оновлюються нормативні документи. Так, за роки незалежності розроблено близько 3 тис. стандартів, а переглянуто лише одиниці, тоді як розвинутими країнами щорічно переглядається понад 5 тис. таких документів[3, c. 52-54].

Для України приєднання до СОТ, як свідчать оцінки багатьох авторів [2], має не лише позитивні, а й негативні наслідки. Зокрема, це стосується відмови від субсидування сільського господарства та промисловості, від обмеження імпорту сільськогосподарської продукції та ін. Тому необхідно поглибити дослідження можливих наслідків приєднання України до СОТ у різних секторах і сферах економіки з урахуванням необхідності забезпечення національних інтересів.

Усе більше країн приєднуються до регіональних об'єднань, які набули поширення на початку 90-х років і охоплюють не тільки торгівлю товарами та послугами, а й інвестиційні режими і практику регулювання. Регіональна лібералізація, як правило, призводить до збільшення масштабів торгівлі та інвестиційних потоків усередині регіону.

Україна бере участь у ряді інтеграційних об'єднань у своєму регіоні, у тому числі таких, як Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співробітництво, ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова) та Євразійська економічна співдружність (ЄАЕС). Крім того, особливі умови торгівлі передбачені угодою щодо створення Єдиного економічного простору між Україною, Росією, Білоруссю і Казахстаном. Однак євроінтеграційна спрямованість України, на наш погляд, заважає їй стати активним членом цих об'єднань, що зумовлює недостатню результативність та ефективність регіонального обміну, торговельної та інституційної діяльності. Обсяг торговельного обороту України з країнами СНД за останні чотири роки зріс на 40%, тоді як з країнами Європи - на 92%. На нашу думку, необхідно докладати зусиль для подальшого розвитку взаємовигідної торгівлі з усіма торговельними партнерами, передусім з партнерами у власному регіоні.

На сьогодні тенденція до регіоналізації світової економіки оцінюється по-різному. Зокрема, супротивники регіональної лібералізації вважають, що практика регіональних торговельних угод суперечить ключовому принципу СОТ, а саме: весь імпорт держав-членів СОТ повинен регулюватися за допомогою звичайних торговельних бар'єрів[9, c. 42-43].


2. Поглиблення інтеграції України у торгово-економічні процеси, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси

Головними кроками на шляху поглиблення інтеграції мають бути, по-перше, створення зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень; по-друге, формування інституційних механізмів співпраці і врегулювання спорів. Відтак має бути розроблений взаємоприйнятний правовий механізм функціонування координуючого органу ЄЕП, покликаного забезпечити захист інтересів учасників співтовариства, які мають невисоку питому вагу в сукупному ВВП країн ЄЕП, а також створити інституційне середовище для розв’язання конфліктних ситуацій у сфері взаємної торгівлі та в торговельних стосунках з третіми країнами. Враховуючи орієнтацію України на створення зони вільної торгівлі з ЄС, а також наявність двосторонніх угод про вільну торгівлю між окремими країнами-учасницями ЄЕП, слід прогнозувати зростання потреби в такому органі вже в найближчій перспективі.

Сьогодні вже цілком очевидно, що навіть членство в ЄЕП на стане підставою для постачання Україні енергоносіїв за пільговими цінами. Проте наявність багатостороннього інституту залагодження торговельних спорів може сприяти, на підставі взаємовигідних домовленостей, більш плавному переходу до світових цін, а також, найголовніше, забезпечити коректний обрахунок ціни світового рівня для України.

Водночас, слід відзначити, що динаміка торгівлі з країнами ЄЕП значною мірою залежить від політичних чинників, насамперед - стосунків з Російською Федерацією, на яку припадає 70% експорту з України до ЄЕП. Постійні торговельні протистояння 2005-2006рр. засвідчили практичну відсутність механізмів прозорого правового врегулювання торговельних конфліктів згідно з нормами міжнародного права.

Таким чином, стан і динамізм розвитку торговельних відносин між Україною та партнерами по ЄЕП доводять доцільність формування інституційних інструментів зниження взаємних трансакцій-них витрат. Причому доводиться визнати, що, зважаючи на структуру торгівлі, стороною, об'єктивно зацікавленою в інституціалізації торговельних відносин (укладення відповідних угод у рамках ЄЕП), є саме Україна.

Інституціалізація взаємин дозволить також уникнути політизування діяльності російського капіталу на території України, запобігти підживленню ним частини "тіньової" економіки, перевести вирішення економічних спорів на рівень міжнародно-правових відносин. Таке регулювання є конче необхідним також з огляду на інвестиційну експансію російського капіталу в Україну - аби припинити нинішню практику його напівтіньового непрозорого впливу на вітчизняне економіко-правове поле[6, c. 84-85].

Водночас, як показує світовий досвід, умови вільної торгівлі загострюють проблему несиметричності чинників формування конкурентоспроможності країн-учасниць. Тому цілком імовірно, що надалі угоди ЄЕП поступово еволюціонуватимуть до уніфікації митних тарифів і тарифів на транспортні перевезення, цін на енергоносії, координації принципів ціноутворення, оподаткування, трудового, екологічного, антимонопольного законодавства тощо. Є підстави стверджувати, що така уніфікація відбуватиметься в рамках розширення стосунків країн ЄЕП з Європейським Союзом, а отже - не суперечитиме євроінтеграційним орієнтирам України: Росія, як відомо, має свою євро-стратегію, хоч і не спрямовану на повноцінне членство в ЄС.

У дискусіях щодо ЄЕП часто акцентуються відмінності економік України, Білорусі, Росії і Казахстану, на підставі чого робиться загалом логічний висновок про недоцільність повної уніфікації їх економічних політик. Разом з тим, не варто забувати, що, за всіх відмінностей, економіки країн "четвірки" однаково орієнтовані на прискорене економічне зростання, зміну його якості і структурну перебудову економіки. Це відрізняє країни ЄЕП ВІД країн ЄС, зорієнтованих насамперед на максимальну стабілізацію вже досягнутого високого рівня розвитку та поступову модернізацію згідно з вимогами міжнародної конкуренції.

Багато західних експертів звертають увагу на кардинальні зрушення в ЄС після його розширення. Зокрема, Польща активно лобіює впровадження регуляторних норм, сприятливих саме для нових членів. Тому досягнення конкурентоспроможності європейського рівня на підґрунті структурних перетворень економіки видається значно кориснішим у світлі євроінтеграційних прагнень України, ніж нинішні "досягнення" у сфері євростандартизації законодавства, які насправді стають на заваді динамічного економічного розвитку. Тому для країн ЄЕП була б корисною координація зусиль як щодо адаптації власних економік до євростандартів, так і щодо впливу на європейські структури в напрямі адаптації європейської політики стосовно країн пострадянського простору[4, c. 77-78].

З метою подолання негативного досвіду попередніх спроб інтеграції на пострадянському просторі та забезпечення дієвості її нинішньої фази, необхідно:

• розглядати таку інтеграцію в контексті загальної стратегії економічних реформ і реалізації європейського вибору України, надаючи головну увагу комплексним заходам з розвитку та підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;

• визначити встановлення зони вільної торгівлі без вилучень як обов'язкову умову участі України в ЄЕП, а також критерій, до повного досягнення якого будь-які наступні форми поглиблення рівня інтеграції економік країн "четвірки" є неможливими;

• передбачити, за прикладом пакету угод СОТ, право країн-учасниць угоди тимчасово припиняти виконання взятих на себе зобов'язань, якщо це загрожує їх національній та економічній безпеці, запровадити інші принципи захисту паритетності взаємин, розроблені СОТ;

• розробити та запровадити механізми захисту українських компаній на внутрішніх ринках країн ЄЕП. Зокрема, активізувати діяльність торговельних представництв у цих країнах у частині сприяння збільшенню офіційних інвестицій, розширенню науково-технічної, виробничої кооперації і торговельних відносин;

• у першочерговому порядку сформувати багатосторонній орган з вирішення торговельних спорів і розробити прозорі процедури їх обговорення та розв'язання;

• на стартовому етапі інтеграції першочергову увагу надавати, по-перше, активізації обміну інформацією про стан індикаторів соціально-економічного розвитку країн "четвірки" та СНД у цілому, товарних та інвестиційних пропозицій на ринках учасників угоди, умов торговельної і підприємницької діяльності на цих ринках, стану та перспектив модифікації регуляторної політики, супроводу інвестиційних і коопераційних проектів, практики недобросовісної конкуренції та економічних злочинів і т.ін.; по-друге, створенню дієвої системи забезпечення: безпеки економічних взаємин; захисту прав власності; господарсько-правової дисципліни; безперешкодного розповсюдження інформації, необхідної для взаємовигідних економічних відносин;

• розробити і запровадити механізми підвищення ефективності співпраці митних і податкових органів держав з метою посилення координації та моніторингу товаропотоків між країнами;

• рішення щодо змісту і напряму наступних кроків економічної інтеграції приймати в тісній співпраці з вітчизняними підприємницькими структурами, із залученням найбільших громадських об'єднань підприємців[1, c. 57-58].


Висновки

Ступінь участі України в процесах глобалізації, можливості отримувати від неї переважно позитивні результати значною мірою залежать від забезпечення високих темпів зростання національного господарства, дієвої координації національної стратегії і поточної політики з країнами чи групами країн, які об'єктивно мають близькі стратегічні інтереси.

Нині Україна не зовсім вписується в ці процеси, оскільки вона: значно відстає від провідних держав світу в галузі інформатизації і розвитку інформаційних технологій; перебуває лише на початку формування власних ТНК, здатних вистояти в умовах глобальної конкуренції; досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію. Протягом 90-х років лібералізацію в Україні здебільшого сприймали як дерегуляцію, вона не асоціювалася зі створенням ефективних ринкових методів регулювання, що значною мірою зумовлювало негативні наслідки спроб лібералізації. До цього часу Україна не є членом СОТ, яка на сьогодні є найбільш універсальним інститутом глобального економічного регулювання і не приділяє належної уваги координації своєї зовнішньоекономічної політики з іншими пострадянськими та постсоціалістичними країнами й країнами, що розвиваються. Це робить її політику малогнучкою і в цілому послаблює зовнішні позиції.

Всебічне дослідження тенденцій розвитку міжнародних торгово-економічних відносин сприятиме обґрунтуванню зовнішньоекономічної політики України, спрямованої на інтеграцію у світову економіку, підвищення керованості цим процесом з метою врахування національних інтересів учасників зовнішньоторговельних операцій, забезпечення підвищення ефективності національної економіки. Необхідною умовою тут виступає усвідомлення країною вимог процесів глобалізації, врахування їх наслідків та особливостей для національної економіки.


Список використаної літератури

1. Жаліло Я. Україна в єдиному економічному просторі: переваги інституціалізації торговельних відносин //Національна безпека і оборона. - 2007. - № 7. - C. 56-58

2. Ковбасюк Ю. Становлення і розвиток міжнародних організацій у сфері зовнішньої торгівлі - передумова розширення багатостороннього регулювання торговельно-економічних відносин //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 2. - C. 124-129

3. Мельник Т. Тенденції розвитку міжнародних торговельних відносин та зовнішнього сектору України//Економіст. - 2004. - № 11. - С.52-56.

4. Мельник Т. Шляхи вдосконалення тарифного регулювання зовнішньої торгівлі України за умов вступу до СОТ // Економіст. — 2004. — № 6. — С 76-79.

5. Стиглиц Дж. Глобализация: тревожные тенденции / Пер. с англ. и примеч. Г.Г.Пирогова. — М.: Мысль, 2003.

6. Сухоруков А. Проблеми входження України у світову систему правового захисту інтелектуальної власності// Економіст».—2004. — № 5. — С. 84-85.

7. Україна в процесах міжнародної інтеграції/ За ред. Р.В.Сіденка.—Х.: Форт, 2003.

8. Устинов И.Н. Мировая торговля: статистическо-знциклопедический справочник. — М.: ЗАО «Изд-во «Экономика» , 2003.

9. Экономическая теория на пороге XXIвека. Глобальная экономика/Под ред. ЮМ.Осипова, С.И.Бабурина. — М.: Юрист, 2003.

загрузка...
Top