Українсько-словацькі відносини в період з 1991-2006 роках

Вступ.

Розділ 1. Основні концепції українсько-словацьких відносин 1991-2006 рр.

1.1. Чинники та нові умови розвитку відносин між Україною і Словаччиною.

1.2. Розвиток міждержавних стосунків та їх договірно-правової бази.

Розділ 2. Українсько-словацькі економічні та політичні відносини 1991-2006 рр.

2.1. Українсько-словацькі економічні відносини.

2.2. Українсько-словацькі політичні відносини.

Розділ 3. Українсько-словацьке гуманітарне співробітництво.

3.1. Сучасні відносин між Україною та Словаччиною в гуманітарній сфері.

3.2. Культурні українсько-словацькі відносини.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Словацька Республіка (СР) - безпосередній західний сусід України. І незважаючи на те, що ця невелика центральноєвропейська держава значно - майже в десять разів поступається Україні масштабами території та чисельністю населення, рівень двосторонніх українсько-словацьких відносин міждержавного співробітництва повністю відповідає цивілізованим стандартам стосунків розвинених європейських демократій.

У зв’язку із зазначеним дослідження становлення і розвитку міждержавних відносин України та Словацької республіки в нових історичних умовах набуває особливої актуальності.

У цьому контексті представляє науковий і практичний інтерес аналіз процесу становлення системи ефективної взаємодії насамперед державних структур України і Словацької республіки, які реально і визначають кроки з основних напрямів, видів і форм українсько-словацьких відносин.

Складовою частиною або підрівнем міждержавного українсько-словацького співробітництва є взаємодія і транскордонна співпраця регіонів двох країн. Слід констатувати, що впродовж 1990-х років сформувалися в основному цілісна система, структура і рівні міждержавного українсько-словацького співробітництва.

Зміна геополітичної ситуації на європейському континенті в перші роки третього тисячоліття внаслідок розширення трансатлантичних і загальноєвропейських структур на Схід, згідно з рішеннями Празького самміту НАТО (листопад 2002 р.) та Копенгагенського самміту Європейського Союзу (грудень 2002 р.), в тому числі вступ Словацької республіки у 2004 р. до НАТО і ЄС, однак, потребує серйозного переосмислення стану і перспектив стосунків між Україною і Словаччиною. Актуальним тому є узагальнення досвіду їх міждержавного співробітництва у ракурсі євроінтеграції та формування цивілізованої європейської моделі добросусідських відносин, з метою збереження і розвитку найбільш ефективних його напрямів, видів і форм та адаптації українсько-словацьких стосунків до нової системи взаємодії України з ЄС та НАТО.

Хронологічні межі роботи— початок 1991-тих років - кінець 2007 року — обумовлені набуттям незалежності Україною в 1991 р., а Словацькою республікою — в 1993 р. та перетворенням їх внаслідок цього у суверенних суб’єктів міжнародних відносин і міжнародного права.

Об’єктом дослідженняв магістерській роботі є процес становлення і розвитку цілісної системи добросусідських, партнерських відносин між суверенними українською та словацькою державами.

Предмет роботи охоплює основні напрямки, види і форми взаємодії головних складових елементів системи міждержавного україно-словацького співробітництва: механізм міждержавних зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних і культурно-освітніх відносин.

Головні методологічні принципидослідження наукова об’єктивність, історизм, історичний плюралізм та поєднання цивілізаційного і спеціального підходів до вивчення процесу становлення та розвитку українсько-словацьких відносин.

Методи дослідження.Методологічною та теоретичною основою магістерської роботи є системний підхід до аналізу процесів і явищ, які характеризують україно-словацькі міждержавні відносини, для чого використовувалися загальні наукові методи емпіричного та теоретичного пізнання: системний підхід, аксіоматичний, метод історизму, методи абстрагування, аналогії та порівняльного аналізу, синтезу.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження — розкрити еволюцію основних напрямів, видів та форм українсько-словацьких міждержавних відносин на базі аналізу процесу становлення і розвитку добросусідських відносин і основ системи стратегічного партнерства між Україною та Словацькою республікою.

Досягнення зазначеної мети відбувається через виконання наступних завдань:

- аналіз передумов та виділення етапів становлення відносин співробітництва між Україною і Словацькою республікою;

- характеристика процесів формування основ українсько-словацького стратегічного партнерства і добросусідських відносин;

- аналіз співпраці двох держав у зовнішньополітичній сфері та з питань вдосконалення договірно-правової бази українсько-словацького співробітництва;

- вивчення чинників і напрямів розвитку зовнішньоекономічних зв’язків між Україною та Словацькою республікою;

- дослідження українсько-словацьких взаємозв’язків у культурно-духовній сфері;

- характеристика специфіки транскордонного і міжрегіонального українсько-словацького співробітництва;

- узагальнення досвіду українсько-словацького міждержавного співробітництва з розробкою рекомендацій практичного характеру, спрямованих на покращення добросусідських відносин між країнами.

Джерельну базу роботи складають декілька типів джерел, які використовувались при написанні роботи. Головну увагу було приділено конституціям обох країн[1], договорам[2], угодам[3], протоколам[4] та іншим міжнародно-правовим документам, що регулюють українсько-словацьке міждержавне спiвробiтництво. А також опубліковані офiцiйнi статистичнi матерiали, зокрема, статистичні щорiчники України і СР, матеріали загальнодержавних переписів населення Словаччини в 1991 р. та 2001 р., України – в 1989 р. і 2001 р., зовнiшньоекономiчна i регiональна статистика.

Специфіку українсько-словацьких відносин розглядали в своїх працях також Гожій С.Я., Єременко В.І., Іванишин М.В., Кучерів І.С., Мєсєжніков Г.В., Мірошниченко О.О., Якубяк М.О., Колесніченко А.В., Яшкіна С.В. Однак і ці публікації є нечисленними, переважно оглядовими, системно не характеризують українсько-словацьке політичне та економічне співробітництво і його вплив на зовнішню політику України.

Серед українських дослідників даної теми, слід сказати про праці Гершкова І.Н., Гордєєва Т.Д., Грущинська Н.Є., Долішній М.В., Єршов І.С., Литвин В.М., Мітряєва С.І., Новіков Г.М., які в основному досліджували лише окремі аспекти українсько-словацьких відносин.


Розділ 1. Основні концепції українсько-словацьких відносин 1991-2006 рр.

1.1. Чинники та нові умови розвитку відносин між Україною і Словаччиною

Новітня історія українсько-словацьких міждержавних відносин офіційно бере початок з 1 січня 1993 р. Саме тоді на політичній карті європейського континенту і світу з'явилася нова незалежна держава - Словацька Республіка. Цивілізований взаємопогоджений процес політичного саморозпуску Чеської і Словацької Федеративної Республіки в 1992 р. справедливо йменується "розлученням по-чехословацьки". Поваги заслуговує навіть продумана до найдрібніших деталей процедура розподілу федерального майна між новоствореними Словаччиною і Чехією за пропорцією 1:2 - згідно з принципом співвідношення потенціалів кожної із республік, у т. ч. кількості населення (близько п'яти в СР і десяти млн. осіб у ЧР)[5].

Попри дискусії навколо результатів і наслідків національно-державного усамостійнення через розпад єдиної федерації, що, як подеколи ностальгійно і в Україні за радянським минулим, тривають у словацькому і чеському суспільстві до сьогодення, вельми цікавим є такий момент. Як згадує колишній останній голова федерального уряду ЧСФР (1992 р.) Я. Стражскі, словацька делегація, очолювана В. Мечіаром, на переговорах улітку 1992 р. з чеським представництвом, керованим В. Клаусом (теперішнім президентом ЧР), своєрідно, з прицілом на стратегічну перспективу обгрунтовувала необхідність проголошення незалежності Словаччини і Чехії. Політичні лідери словаків стверджували, що за майбутнього вступу, наприклад, єдиної чехословацької держави до Європейського союзу насамперед чехи сприйматимуться як державницька нація, а словаки залишаться в об'єднаній Європі в статусі хіба що регіонального народу. І лише усамостійнення Словаччини дасть змогу словацькому народу увійти до складу ЄС як державотворчій нації - на рівних правах і засадах із чеським народом та його суверенною державою. Добре відомо, що словацькі демократичні політики різного ідейного спрямування відразу після антитоталітарної революції 17 листопада 1989 р. закликали до надання Словаччині "власного крісла" у Європі або самостійної словацької "зірочки" на синьому прапорі ЄС.

Домінанту європейського спрямування з перших днів незалежного державотворення початку 1990-х років у Словаччині, як і в Україні, однак, було зовсім непросто впроваджувати на практиці. Складність початкового етапу розбудови нової держави нерідко примушувала суспільство і владу концентруватися передусім на розв'язанні болючих внутрішніх проблем. Ще бракувало досвіду послідовних дій на міжнародній арені. На стадії становлення перебувала дипломатія молодих країн. Нерідко методом пошуку, а то й спроб і помилок кристалізувалися їх національно-державні інтереси та зовнішньополітичні пріоритети. Давався взнаки і своєрідний масовий ефект ультрареволюційної національно-патріотичної ейфорії.

Притаманна молодим незалежним державам деяка гіперболізація власної значущості і ваги в міжнародних відносинах, особливо через нібито вигідне геостратегічне розташування, слід об'єктивно визнати, торкнулася певним чином на перших порах і України та СР. Звідси, зокрема, випливали й українські та словацькі амбіції 1990-х років стосовно "геополітичного перехрестя" Європи, "мосту" між Сходом і Заходом, нейтралітету, стратегічного партнерства переважно з великими державами та багато іншого, що не завжди повністю відповідало реаліям міжнародного становища країн та їх ролі в європейській і світовій політиці. Потрібний був певний час для утвердження здорового прагматизму у внутрішній і зовнішній політиці нових демократій[6].

Але цього часу історією було відведено обмаль. Український і словацький народи, як і народи інших посткомуністичних країн, упродовж майже лише одного десятиліття вимушені були вирішувати такі завдання, для розв'язання яких розвинені нації та держави світу потребували не менше одного, а то й двох століть.

Зазначимо, правда, що сучасна історія за динамікою перебігу найвагоміших подій, явищ, процесів і змін нагадує пружину, яка дедалі більше стискається, і де відстань між початком і завершенням кардинальних системних перетворень ("сегментами пружини") значно скорочується, порівняно навіть із недалеким минулим розвитку цивілізації. Рівні за розмірами хронологічні відрізки кінця ХХ - початку ХХІ століть насичені значно більшою масою глобально значущих якісних змін, ніж, наприклад, періоду 1950-1980 років. Здається, працює специфічний закон "концентрації" історичного часу. Насправді ж зріс рівень розвитку, цілісності й організації системи планетарної цивілізації. Нині істотно посилилися взаємозв'язки, взаємовпливи і взаємозалежність між її основними структурними елементами. Внаслідок цього система стала надзвичайно динамічною.

Усе це жодним чином не спростовує складність проблем, які на зламі другого і третього тисячоліть вирішували український і словацький народи та їх держави. У короткому часовому вимірі впродовж останнього десятиліття ХХ - початку ХХІ століття в регіоні Центральної і Східної Європи, де розташовані Україна і Словаччина, фактично збіглися процеси глобалізації, постсоціалістичної трансформації та загальноєвропейської інтеграції. Основними з-поміж глибоких якісних змін є:

- перехід від тоталітаризму до демократії і громадянського суспільства.

- національне відродження і виникнення нових незалежних держав та їх розбудова.

- перехід до ринкової, соціально орієнтованої економіки, відкритої назовні та залученої до світогосподарських зв'язків.

- припинення біполярного протистояння в Європі (як і у світі) та формування нової архітектури системи європейської і глобальної безпеки, розширення НАТО.

- поглиблення регіональної, субрегіональної і загальноєвропейської інтеграції, розширення ЄС.

Україна і СР не могли залишатися поза цими процесами. Тобто, брали в них активну участь та відчували на собі їх вплив. Водночас кожна з держав мала національну специфіку розвитку та особливості постсоціалістичної трансформації, дещо відмінний рівень входження в процеси глобалізації та інтеграції.

Компактніша, менша за розмірами від України Словаччина мала кращі шанси прискореного здійснення системних перетворень і адаптації до навколишнього світу і нових умов континентального та глобального співжиття. СР швидше пройшла фазу так званої "трансформаційної" економічної кризи і відновила уже в 1994 р. після нетривалого спаду господарське зростання. А Україні для переходу до стійкого соціально-економічного зростання потрібно було майже десятиліття. Набагато раніше - в другій половині 1990-х років у СР завершилися процеси роздержавлення і приватизації та зміни форм власності. Інтенсивно відбувалася соціальна структуризація словацького суспільства[7].

Політична система СР із самого початку будувалася на принципі багатопартійності і пропорційному представництві. Вибори до вищого законодавчого органу - Національної Ради СР відбуваються за партійними списками. Парламентська більшість формує відповідальний уряд, як правило, коаліційний. Функціонує парламентсько-президентська республіка. Глава держави в 1993-1998 рр. обирався парламентом строком на п'ять років. У 1999 р., згідно з внесеними змінами до законодавства, відбулися перші всенародні прямі вибори президента, яким став Рудольф Шустер.

У 1996 р. у СР здійснено адміністративно-територіальну реформу, основним у якій був перехід від трьох до восьми країв (областей). Упродовж 2001-2002 рр. формувалася нова система органів регіонального (крайового) самоврядування. З 1 січня 2004 р. ліквідовується окружна (районна) ланка державного управління. Іде процес децентралізації влади і перерозподілу компетенцій на користь територіальних громад та їх самоврядних органів.

Безперечно, еволюція Словаччини за роки новітньої незалежності проходила і з певними проблемами. Після усамостійнення в 1993 р., однією з причин якого були більш важкі соціальні наслідки ринкової реформи методами "шокової терапії" для словацького населення, ніж у розвиненій Чехії, дещо загальмувався реформний процес в економіці. Специфічного політичного характеру почала набувати "велика" приватизація в середині 1990-х років. Національно-патріотичні та громадські рухи Словаччини партизувалися і поступово диверсифікувалися в різноідейні політичні сили. В 1994 р. країна пережила першу урядову і парламентську кризу, що привела до утворення тимчасового уряду і дострокових виборів[8].

Політичний реванш партій національного і популістського спрямування СР привів до появи елементів авторитаризму та ігнорування демократичної парламентської опозиції в період 1994-1998 рр. Загострилися міжнаціональні відносини, особливо на півдні країни, де компактно мешкає угорська національна меншина, яка становить більш як десяту частину всього населення СР. Усе це спричинило критику політики тодішнього словацького керівництва з боку загальноєвропейських інституцій. У травні 1997 р. у Словаччині було провалено референдум про вступ країни до НАТО. СР втратила шанс на вступ до Північноатлантичного альянсу разом із своїми партнерами по Вишеграду - Польщею, Чехією та Угорщиною в 1999 р. Словаччина не була включена до першої так званої "люксембурзької групи" країн-претендентів на вступ до Євросоюзу.

Але і за такого стану речей зміна влади в СР відбулася винятково демократичним шляхом парламентських виборів восени 1998 р. Об'єднання різних за ідейним спрямуванням продемократичних сил здобуло більшість у парламенті та докорінно змінило курс внутрішньої і зовнішньої політики. Влада "широкої коаліції" зробила в період 1998-2002 рр. максимум можливого для того, щоб Словаччина наздогнала "потяг" євроатлантичної інтеграції. Насамперед зовнішньополітичні успіхи СР, незважаючи на соціально-економічні труднощі, зокрема, найвищий з-поміж постсоціалістичних країн рівень безробіття, що сягав п'ятої частини працездатного населення, забезпечили спадкоємність влади і чергову перемогу дещо вужчого - праволіберального блоку чотирьох демократичних партій на парламентських виборах 20-21 вересня 2002 р. Коаліційний уряд, який спирається на парламентську більшість, вдруге очолив лідер Словацького християнсько-демократичного союзу (СХДС) Мікулаш Дзурінда.

Логічним завершенням зусиль державницьких кіл щодо процесу демократизації словацького суспільства і кристалізації зовнішньої політики країни стало запрошення СР до вступу в НАТО на Празькому саміті альянсу в листопаді 2002 р. та вступу до Євросоюзу в складі групи десяти його нових членів - на Копенгагенському саміті ЄС у грудні 2002 р. У 2004 р. Словаччина набуде статусу повноправного членства в НАТО і ЄС[9].

Досвід новітньої історії розвитку СР засвідчує успішність переростання "парадигми трансформації" у "парадигму інтеграції". Крім того, пройдений сучасний словацький шлях до Європи підтверджує також можливість прискореного руху країни своєрідно "навздогін" передовій групі держав, більш успішних у справі постсоціалістичної трансформації та євроатлантичної інтеграції. Нині Словаччина, наприклад, вступає до ЄС разом із партнерами по Вишеграду - РП, ЧР і УР, які євроінтеграційний рух розпочали значно раніше. Політична воля і прагнення, здатність здійснити серйозні внутрішньо- і зовнішньополітичні перетворення за європейськими стандартами дали змогу СР розв'язати завдання євроатлантичної інтеграції країни і забезпечити цим реалізацію стратегічно важливих національно-державних інтересів.

Заслуговує уваги і той факт, що в процесі досягнення найважливішої зовнішньополітичної мети держави з цього питання відбулася консолідація словацького суспільства і забезпечено громадянський, загальнонаціональний консенсус. Навіть непримирима парламентська опозиція заявила про неприпустимість підриву в такий відповідальний момент міжнародного іміджу країни і відмовилася від критики офіційної зовнішньополітичної лінії коаліційної влади на інтеграцію СР до ЄС і НАТО.

Єдино ортодоксальні комуністи, які на хвилі соціального невдоволення на виборах 2002 р. провели 11-членну із 150 депутатів фракцію до словацького парламенту, піддають сумніву доцільність вступу СР до НАТО і частково до ЄС. Але, наприклад, під час квітневого 2003 р. загальнонародного референдуму про вступ Словаччини до ЄС навіть КПС, як і всі правлячі та опозиційні партії, закликала громадян країни взяти участь у голосуванні і підтримати входження СР до розширеної інтегрованої Європи.

Тож новітній словацький досвід переконливо доводить, що в процесі здійснення історичного вибору і відповіді на виклики сьогодення та нового етапу розвитку потрібна і цілком можлива консолідація суспільства, його державницьких та політичних еліт. Відповідальність за долю власного народу і держави, здоровий глузд і прагматизм мають брати гору над дрібними, з погляду історії, особистими амбіціями політиків і кон'юнктурними партійно-політичними інтересами[10].

Безперечно, кожен народ і держава Центральної та Східної і Південно-Східної Європи пройдуть власним шляхом до інтегрованої європейської спільноти. Неможливим об'єктивно є просте копіювання чи пряма екстраполяція словацького варіанта забезпечення євроатлантичної інтеграції для сучасної України. І не тільки через різномасштабність наших держав, а й, зокрема, через системні відмінності між ними та різне геополітичне становище. Та принциповим для розвитку українсько-словацьких відносин міжнародного співробітництва було, є і буде - належність України і СР насамперед до Європи, пріоритетне євроінтеграційне спрямування двох сусідніх країн і народів.

Водночас у сучасному цілісному і взаємопов'язаному світі жодна держава не в змозі нехтувати, крім основного, й інші напрями зовнішньої політики. До того ж наближення східних кордонів ЄС безпосередньо до України і перетворення українсько-словацького державного кордону на нову східну межу з інтегрованою європейською спільнотою потребують принципово відмінних підходів і до двостороннього, і до багатостороннього співробітництва. Цим пояснюється і вироблення Словаччиною концепції нової східної політики, на вістрі якої перебувають Україна і Росія. Звідси - і прагнення України переглянути східний вектор зовнішньополітичних дій і раціоналізувати його на рівні переважно інтеграційних економічних кроків.

Тому, в контексті сучасного пріоритету господарських національно-державних інтересів, можливо, зовсім не гальмом, а, навпаки, стимулом українсько-словацького співробітництва стане нещодавнє деклароване входження України до ЄЕП. Важливо, що в рамках потенційної євразійської економічної інтеграції позитивно сприйнята українська ідея створення зони вільної торгівлі. А за взірець нового інтеграційного утворення президенти України, Білорусі, Росії та Казахстану, укладаючи угоду про ЄЕП, узяли майже 50-річний досвід формування ЄС[11].

У цьому взаємозв'язку слід також зазначити, що майже десятирічні зусилля Словаччини з формування режиму вільної торгівлі у двосторонніх відносинах не тільки з Україною, а й із Російською Федерацією та іншими пострадянськими державами були не цілком успішні. Тому саме тепер перспективною може бути українсько-словацька господарська співпраця в процесі становлення елементів вільної торгівлі України з партнерами в рамках ЄЕП. Принаймні невдовзі з рівня активності переважно приватних суб'єктів господарської діяльності чітко можна буде бачити ефективність для країн-членів цього нового євразійського економічного об'єднання і його позитив для двостороннього економічного співробітництва між Україною і Словаччиною. Але вже наперед треба передбачати, що для національних словацьких товаровиробників за нових умов буде вигідне виробниче кооперування з українськими партнерами і, тим паче, інвестування в Україні з метою спільного вільного виходу на об'ємні східні ринки. Гадаємо, що з словацького і українського боку економічний раціоналізм та ринкова доцільність візьмуть гору над надмірно заполітизованими критичними зауваженнями і тимчасовими емоціями з приводу укладення Україною угоди щодо ЄЕП. Наразі обидві сторони мають керуватися принципами взаємовигоди і стійкими стратегічними перспективами економічної співпраці[12].

1.2. Розвиток міждержавних стосунків та їх договірно-правової бази

Упродовж десятиліття офіційних міждержавних відносин незалежних України та СР (1993-2003 рр.) сформувалася цілісна і багаторівнева система та досить чіткий механізм двосторонніх українсько-словацьких взаємин, які спираються на міцну договірно-правову базу - понад 100 міждержавних, міжурядових і міжвідомчих договорів та угод. Складовими частинами та активними структурними елементами цих взаємин є вищі, центральні галузеві, регіональні та місцеві органи державної влади і самоврядування, політичні, громадські, культурні та інші організації і об'єднання, різні інституції і широкі кола громадськості двох країн.

Центральними елементами системи двосторонніх міждержавних відносин між Україною і СР, рушійною силою їх розвитку є постійна безпосередня взаємодія глав держав, парламентів і урядів, галузевих міністерств і відомств та інших державних структур. У рамках політичного діалогу між президентами, головами парламентів і урядів України і Словаччини погоджуються, координуються і спільно визначаються стратегія, основні напрями і завдання двостороннього співробітництва та найважливіших взаємних кроків на міжнародній арені.

У становленні і розвитку системи партнерських міждержавних відносин головну роль відігравали вищі органи державної влади України і СР. По-перше, з 1993 р. встановилися дієві контакти між главами держав і урядів. По-друге, найширшими і найоперативнішими були контакти на рівні кабінетів міністрів, центральних міністерств і відомств. По-третє, поступово налагоджувалися зв'язки між регіональними, місцевими органами державної влади і самоврядування, територіальними спільнотами на міжрегіональному рівні. І в усьому цьому, безперечно, вирішальну роль відіграють діяльність і політичні контакти президентів України і Словаччини, їхня добра воля й активність у справі поглиблення українсько-словацьких відносин[13].

Проблематичним для українсько-словацького співробітництва 1990-х років, однак, був той факт, що взаємодія на рівні глав держав певний час не мала достатньо регулярного та інституйованого характеру. Після візиту Президента СР М. Ковача до Києва у 1993 р. сторони довго не могли підняти зустрічі на найвищому рівні до рангу офіційних. Упродовж другої половини 1990-х років обидва президенти зустрічалися і спілкувалися, в основному, на самітах глав держав Центрально-Європейської ініціативи і на більш-менш регулярних зустрічах президентів країн Центральної Європи.

З обранням у 1999 р. Президентом СР Рудольфа Шустера - щирого поборника зміцнення словацько-українського співробітництва - ці відносини відчутно активізувалися і увійшли в якісно новий етап розвитку. При цьому варто зазначити, що діалог між українським президентом і його словацьким колегою - Р. Шустером має справді продуктивний характер. Зокрема, глава Словацької держави постійно надає політичну підтримку Україні в її євроінтеграційних планах, розвитку зв'язків із загальноєвропейськими інституціями і трансатлантичними структурами. Офіційні та робочі і неформальні зустрічі двох президентів істотно сприяли прискоренню не тільки міждержавного співробітництва на рівні центральних органів влади двох держав, а й міжрегіональних, транскордонних зв'язків. Показовим, наприклад, є той факт, що за останні чотири роки відбулося 11 зустрічей президентів України і Словаччини. У червні 2001 р., приміром, відбувся перший офіційний візит в СР Президента України Л. Кучми, який інтенсифікував українсько-словацькі відносини й окреслив широкий спектр перспективних напрямів двостороннього співробітництва, а під час офіційного візиту в Україну Президента СР Р. Шустера в грудні 2002 р. набула дальшого посилення тенденція виведення двосторонніх відносин на рівень конструктивного партнерства. А в березні 2003 р. у Високих Татрах президенти України і Словаччини обговорювали питання ліберального візового режиму, розвитку транскордонного співробітництва, розширення ЄС тощо[14].

До речі, під патронатом президентів України і СР в 2002 р. відбулася організована Радою Європи міжнародна конференція з проблем взаємодії двох держав на регіональному рівні. Взагалі, рівень політичної і особистої довіри та приязні між президентами України і Словаччини надзвичайно високий. Саме він дав можливість зняти напругу в деяких питаннях двосторонніх відносин, навіть у період введення Словаччиною у 2002 р. візового режиму в'їзду українських громадян на її територію.

Безперечно, згідно з Конституцією СР, компетенції словацького президента у сфері зовнішньої політики значно обмеженіші, порівняно із повноваженнями президента України в цій сфері. Більшу роль у формуванні зовнішньополітичної лінії, в тому числі і щодо України, відіграють правлячі в той чи інший час в СР політичні партії та сформовані ними уряди. Впродовж 1990-х років у Словаччині біля керма державної влади періодично змінювалися різні за ідейною спрямованістю та відмінні за зовнішньополітичною орієнтацією правлячі коаліції. Наприклад, у період проголошення незалежності СР з 1 січня 1993 р. за результатами парламентських виборів 1992 р. у Словаччині при владі були радикально-патріотичні сили. Однак подальша структуризація суспільства і політичної сцени привела до розпаду єдиного правлячого блоку, політичної кризи весни 1994 р., створення тимчасового уряду та дострокових парламентських виборів, після яких до влади знову повернувся національно-популістський блок. У цьому контексті треба зазначити, що міждержавне співробітництво України та Словацької Республіки значною мірою залежало від внутрішньополітичних процесів у двох країнах.

Для практичної реалізації досягнутих на вищому міждержавному рівні домовленостей вагоме значення має повсякденна співпраця зовнішньополітичних і економічних відомств України і Словаччини[15].

Звичайно, основну практичну координуючу роль у формуванні системи міждержавних відносин України і Словаччини в 1990-ті роки мають відігравати міністерства закордонних справ. На підготовчому та першому етапах співробітництва вони вельми ефективно впоралися і з організацією політичного діалогу між двома державами, координацією їх дій на міжнародній арені, і зі створенням механізмів постійної взаємодії державних структур різного рівня.

Для цього міністерства закордонних справ України і СР застосовували методи регулярних консультацій, попереднього з'ясування і узгодження позицій, організації візитів і переговорів глав та відповідальних працівників зовнішньополітичних відомств тощо. Чимало було зроблено міністерствами закордонних справ двох країн у 1990-ті роки і для формування договірно-правової бази українсько-словацьких міждержавних відносин. Як уже зазначалося, упродовж 1990-х років створено широку договірно-правову базу українсько-словацького міждержавного співробітництва, яку становлять понад 100 двосторонніх міжнародно-правових документів. Але з деяких питань дво- і багатосторонньої взаємодії координуюча спільна робота зовнішньополітичних відомств, особливо в другій половині 1990-х років виявилася недостатньою. Методами превентивної дипломатії цілком можна було запобігти виникнення проблем щодо українсько-словацького суперництва за місце непостійного члена Ради Безпеки ООН в 1999 р. Неефективними залишилися і методи дипломатичної протидії МЗС України планам СР із введенням візового режиму в 2000 р. Наступні роки засвідчили непродуктивність застосування Україною адекватних заходів щодо СР. Уже в 2001 р. сторони погодилися на пом'якшення жорсткого візового режиму. А зараз взагалі вбачається доцільним одностороннє скасування Україною візового режиму щодо СР і відповідно запровадження словацькою стороною певних пільгових візових умов для українських громадян[16].

З 1993 р. формувалися механізми міжвідомчого співробітництва міністерств економіки, їх зовнішньоекономічних структур, міністерств культури, науки і освіти, праці і соціального забезпечення, оборони, внутрішніх справ та інших центральних відомств України і СР. На сучасному етапі це співробітництво спирається на широку і достатню базу спеціальних двосторонніх міжвідомчих договірно-правових документів, укладених упродовж 1990-х років. Вони, на наш погляд, повинні нині наповнюватися більш конкретним змістом. Задля підвищення ефективності міжвідомчої співпраці в майбутньому доцільно також розглянути можливість створення на тимчасово або постійно діючій основі українсько-словацьких міжміністерських структур і механізмів.

Особливо важливу, якщо і незамінну, роль у формуванні системи і координації міждержавного співробітництва України і СР з середини 1990-х років відіграла діяльність Міжурядової українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва та Міжурядової українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури. Кожна із цих змішаних міжурядових комісій має специфічне поле і предмет діяльності. Регулярні два щорічні засідання кожної з цих комісій постійно присвячені максимально конкретним проблемам українсько-словацьких взаємовідносин у відповідних сферах та необхідним крокам з їх вирішення.

Змішані українсько-словацькі міжурядові комісії на сьогодні є чи не найдієвішими механізмами практичного розвитку двосторонньої співпраці. Тому абсолютно непродуктивною та недоцільною видається ідея їх об'єднання в одну міжурядову українсько-словацьку комісію. Навпаки, ці комісії можуть бути ще більше доповнені додатковими змішаними структурами - робочими, координаційними і спеціалізованими експертними групами. Як засвідчує аналіз результатів роботи українсько-словацьких міжурядових комісій за попередній період - це один із найефективніших механізмів реалізації конкретних завдань двостороннього міждержавного співробітництва[17].

У другій половині 1990-х років Україна і Словаччина створили ще один - майже унікальний механізм міждержавного співробітництва. У січні 1996 р. у Високих Татрах - на Штрабському Плесі було започатковано проведення переговорів і спільних засідань кабінетів міністрів двох країн. Чергове двостороннє спільне міжурядове засідання відбулося в березні 1997 р. в Ужгороді. Така форма прямих переговорів прем'єрів і членів кабінетів міністрів двох держав давала змогу оперативно визначити вузлові питання подальшого розвитку українсько-словацького співробітництва і оперативно погодити конкретні заходи для зняття бар'єрів на шляху розвитку співпраці у всіх галузях. Аналогічного виду міжурядової взаємодії ні Україна, ні СР не мали і не мають із жодною з країн Центральної та Східної Європи. На жаль, у подальшому практика переговорів і спільних засідань урядів України та Словаччини не була продовжена[18].


Розділ 2. Українсько-словацькі економічні та політичні відносини 1991-2006 рр.

2.1. Українсько-словацькі економічні відносини

Не слід цілком заперечувати, що українсько-словацьке стратегічне партнерство в 1990-ті роки мало почасти декларативний характер. Але зараз настав час наповнення його конкретним змістом. Позитивними сигналами для України щодо можливості подальшого зміцнення і розвитку стратегічного українсько-словацького партнерства є офіційна позиція СР з підтримки України на міжнародній арені та її прагнень інтеграції до ЄС і НАТО без втручання у внутрішньополітичні українські справи, пропозиції Словаччини щодо можливості залучення України до роботи Вишеграда та співробітництва держав Центрально-Східної Європи з розбудови нових східних кордонів ЄС з Україною, запобігання перетворення їх у розмежувальні лінії в Європі, активна співпраця СР з українською стороною в транзиті енергоносіїв зі Сходу до країн ЄС.

Нові геополітичні умови потребують і зустрічних активних кроків з боку України до зближення з СР. У цьому контексті вбачається доцільним ініціювання українською стороною істотного посилення координації зовнішньополітичної діяльності зі Словаччиною. Наповненню українсько-словацького стратегічного партнерства конкретним змістом може сприяти спільна розробка державними органами України і СР довготривалої концепції розвитку двосторонніх відносин та послідовна реалізація її завдань і положень на практиці. Така українсько-словацька концепція здатна стати першим документом і складовою частиною оновленої цілісної стратегії зовнішньої політики України в Центрально-Східній Європі, яка ґрунтуватиметься на спільних інтересах української держави і країн регіону - майбутніх членів ЄС[19].

Конструктивна, узгоджена і послідовна робота з подальшого зміцнення і вдосконалення міждержавного співробітництва України і СР об'єктивно необхідна навіть в силу того, що ці держави географічно розташовані поряд. І, може, не так важливо, чи будуть їхні відносини формально йменуватися стратегічним партнерством. Але за суттю вони мають залишатися справді партнерськими на довготривалу перспективу - рівноправними, добросусідськими відносинами міжнародного співробітництва двох незалежних європейських держав.

При цьому, щоправда, слід враховувати, що позитивні досягнення Словаччини на міжнародній арені на зламі другого і третього тисячоліть, однак, не завжди матимуть сприятливий вплив на майбутній розвиток українсько-словацького міждержавного співробітництва. Слід зважати на те, що СР тривалий час заклопотана проблемами адаптації та інтеграції до загальноєвропейських і трансатлантичних структур. Вона матиме дещо відмінний від України статус на міжнародній арені як член трансатлантичної спільноти і об'єднаної Європи. Можливість самостійного розвитку міждержавних зв'язків з Україною певним чином Словаччині регламентуватиме Брюссель. Гальмуюче діятимуть ще й інші негативні чинники, зокрема, нові східні - шенгенські - кордони ЄС.

Така зміна геополітичного тла і нові умови можуть ускладнити практичну реалізацію українсько-словацького партнерства. Втім, на нашу думку, запобігти стагнації двосторонніх українсько-словацьких відносин можна здійсненням активних превентивних спільних кроків з розбудови міждержавного співробітництва на всіх сформованих за минуле десятиліття напрямах і рівнях співпраці.

Співробітничають між собою і торгово-промислові палати України і Словаччини, які діють на прикордонних територіях, — Коширська, Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька. На базі Коширської регіональної торгово-промислової палати реалізується проект “Словацько-українська торгово-промислова палата”, яка фінансується програмою PHARO CREDO (Європейський фонд). Проект передбачає проведення українсько-словацьких семінарів та конференцій, виставок та презентацій українських фірм, створення інформаційної бази для суб'єктів підприємницької діяльності в Україні та Словаччині.

В Україні зареєстровано більше 200 спільних підприємств за участю словацького капіталу (реально діють 234 підприємства). Позитивними прикладами двостороннього торговельно-економічного співробітництва є діяльність на українському ринку підприємств “Хемосвіт”, який має у Волинській області 4 заводи, та “Мінерфін”.

Прикладом зростання інвестиційної активності словацьких суб’єктів підприємницької діяльності на українському ринку є успішна участь Східнословацького енергетичного підприємства в приватизації чотирьох регіональних енергетичних компаній в Україні.[20]

Дієвим інструментом поглиблення двосторонніх торговельно-економічних відносин є діяльність змішаної Міжурядової комісії з торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва між Україною і Словацькою Республікою.

Взагалі упродовж минулого 2006 року спостерігалась тенденція зростання товарообігу між Україною та Словацькою республікою. Згідно з даними Держкомстату України, загальний обіг товарами та послугами склав 791,505 млн. дол. США (січень-жовтень 2006 р.), що на 7,8 відсотка більше, ніж за відповідний період 2005 року. Окрім цього, є й інший, так би мовити, бік медалі. До жовтня 2006 р. Словаччина інвестувала в економіку України 96,84 млн. дол. США, що становить 0,5 відсотка від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, залучених до української економіки. На території України, як вже було сказано, діє 234 підприємства зі словацьким капіталом. Значні обсяги інвестицій зі Словаччини надійшли до підприємств Закарпатської області (4% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку Закарпаття), Запорізької (3,8%), Волинської (2,7%), Івано-Франківської (1,8%) та Львівської (0,2%) областей.

Протягом першого півріччя 2007 р. продовжувалась позитивна тенденція зростання зовнішньоторговельного обігу між Україною і Словацькою Республікою: обіг товарами і послугами становив 553,503 млн. дол. США, що на 21,4% більше, ніж за перше півріччя 2006 р.

Значними темпами зростали обсяги експорту українських товарів та послуг до Словацької Республіки за І півріччя 2007 р. — на 26,9% — і склали 342,037 млн. дол. США. Позитивне для України сальдо зовнішньоторговельного обігу товарами та послугами зросло у 1,57 разів і склало 130,571 млн. дол. США. Обсяги імпорту словацьких товарів та послуг до України протягом першого півріччя 2007 р. збільшились на 13,4% і склали 211,466 млн. дол. США. Зовнішньоторговельний обіг товарами між Україною і Словаччиною протягом першого півріччя 2007 р. збільшився на 19,9% і склав 518,403 млн. дол. США. Обсяги експорту товарів з України до Словаччини протягом першого півріччя 2007 р. збільшились на 24,7% і склали 319,737 млн. дол. США. Обсяги імпорту словацьких товарів до України зросли за перше півріччя 2007 р. на 12,8% і склали 198,67 млн. дол. США. Позитивне для України сальдо товарообігу з Словаччиною за січень-червень 2007 р. зросло більш, ніж у 1,5 разів і склало 121,071 млн. дол. США[21].


2.2. Українсько-словацькі політичнівідносини

Дещо проблемніше в роки новітньої незалежності України і СР розвивалася система українсько-словацького міжпарламентського співробітництва. Контакти парламентаріїв до середини 1990-х років ускладнювалися незавершеністю партійно-політичної структуризації суспільства, а відповідно, й розстановки партійних представництв у вищих законодавчих органах двох держав. У березні 1996 р. делегація Національної Ради СР відвідала з триденним візитом Україну. Але лише в 1998-2002 рр. міжпарламентські зв'язки набули системного характеру. Цьому чимало сприяла особиста діяльність новообраного голови НР СР Йозефа Мігаша, який до 1996 р. обіймав пост посла Словаччини в Україні. 4-9 травня 1999 р. делегація словацьких парламентаріїв на чолі з Й. Мігашом відвідала Україну, де ознайомилася з роботою Верховної Ради та провела переговори про розвиток співробітництва між вищими законодавчими органами. Цього ж року - 28 серпня - делегація українських парламентаріїв взяла участь у СР у святкуванні 55-ї річниці Словацького національного повстання.

Позитивом, однак, слід вважати створення українсько-словацької міжпарламентської групи, яка повинна взяти на себе роль ініціатора та координатора взаємодії законодавчих структур. За її ініціативою, наприклад, у червні 2003 р. у Братиславі відбулося засідання комітетів з питань безпеки українського та словацького парламентів. Але в цілому говорити про сталу й ефективну систему міжпарламентського співробітництва України і СР поки що не випадає.

Це саме стосується і співробітництва між провідними партійно-політичними силами України і Словаччини, адже перші офіційні міжпартійні контакти встановилися лише наприкінці 90-х років[22].

До системи міждержавного співробітництва України і СР належать також міжрегіональні і транскордонні зв'язки, які мають певну самостійну правосуб'єктність, але не можуть розвиватися поза існуючим конституційним, законодавчо-нормативним полем держави. Цей вид співробітництва слід вважати окремим підрівнем українсько-словацьких взаємовідносин. Подальше розширення взаємодії регіональних і місцевих органів державної влади і самоврядування України і СР, транскордонної співпраці регіонів двох країн, у тому числі прикордонних областей у рамках Карпатського єврорегіону, слід вважати надзвичайно перспективним напрямом українсько-словацького співробітництва на новому етапі. Міжрегіональний, транскордонний рівень українсько-словацької взаємодії - важливий додатковий "місток" поступового входження України до об'єднаної Європи та практичної реалізації її спільних євроінтеграційних інтересів, планів і програм із сусідніми державами, в тому числі - СР.

Чинники, які впливали на розвиток системи українсько-словацького міждержавного співробітництва в 1990-ті роки і визначатимуть його майбутню еволюцію, варто розділити на декілька груп. Це - головна група: системні або визначальні системотворчі чинники. Вони мають внутрішньополітичний і зовнішньополітичний характер. Зокрема, з-поміж зовнішніх чинників, важливу системотворчу роль відіграють, з одного боку, як позитив, спільні для України і СР національно-державні інтереси щодо зміцнення миру і міжнародної безпеки та практична їх участь у створенні нової системи колективної безпеки і стабільності в глобальному і європейському вимірі; посилення євроінтеграційних процесів і розширення ЄС та НАТО на Схід, із чим пов'язаний і основний - проєвропейський курс української і словацької зовнішньої політики; подальше поглиблення регіонального і субрегіонального співробітництва; розвиток добросусідських, партнерських українсько-словацьких відносин. З другого боку, низка зовнішніх чинників гальмуюче діє на еволюцію двостороннього міждержавного співробітництва. Зокрема дещо відмінне міжнародне і геополітичне становище України та СР, належність до різних інтеграційних об'єднань і структур. У цьому сенсі найсерйознішою якісною зміною буде вступ Словаччини у 2004 р. до ЄС і НАТО, за реалії того, що Україна ще тривалий час перебуватиме поза євроінтеграційними і трансатлантичними структурами і залишатиметься членом СНД та інших міжнародних об'єднань на пострадянському просторі. Тому вже тепер в українсько-словацькому міждержавному співробітництві варто формувати такі механізми співпраці, які не вступали б у суперечність із виконанням Україною і Словаччиною договірних зобов'язань перед іншими державами-партнерами або їх об'єднаннями. Загалом спільними і погодженими діями обох сторін цілком можливо нівелювати або хоча б пом'якшити дію несприятливих зовнішніх впливів на українсько-словацьке співробітництво[23].

На жаль, доводиться констатувати, що, як і в 1990-ті роки, головним системним чинником гальмування українсько-словацької міждержавної співпраці найближчим часом буде комплекс складних внутрішніх чинників. Найсерйозніші з-поміж них - досить істотне відставання України від Словаччини у справі реформування економічної і політичної системи, реального впровадження ринкових відносин та побудови демократії і громадянського суспільства. Адже рівень політичної і соціально-економічної структуризації словацького суспільства, наближення його за цими характеристиками до цивілізованих європейських стандартів дещо вищий.

У цьому сенсі, на наш погляд, партнерське співробітництво між Україною та СР може зіграти позитивну роль навіть у демократизації українського суспільства. Для сучасної України становить значний інтерес досвід Словаччини з динамічної зміни характеру внутрішньополітичних перетворень наприкінці 1990-х років та радикальної переорієнтації зовнішнього курсу словацької держави. Саме це дало можливість СР в надзвичайно короткий, з історичного погляду, термін наздогнати інші держави Вишеграда в процесі інтеграції до загальноєвропейських структур, і уже разом з РП, ЧР і УР отримати в 2002 р. запрошення на вступ до Європейського союзу в 2004 р. Тоді ж Словаччина стане членом НАТО. Україні зовсім не завадило б використання позитивних моментів інтеграційного досвіду СР та словацької стратегії і практики прискореного наближення до ЄС і НАТО.

У нових геополітичних умовах на початку третього тисячоліття розгортається якісно новий етап українсько-словацького співробітництва, суттю якого буде якісна зміна і вдосконалення всієї системи міждержавних відносин з урахуванням наслідків розширення загальноєвропейських і євроатлантичних структур на Схід. Основне завдання нового етапу - максимальне використання накопиченого за 1990-ті роки практичного досвіду та існуючого потенціалу двосторонньої міждержавної взаємодії для успішної реалізації євроінтеграційних планів України і СР та подальшого розвитку відносин стратегічного партнерства між двома державами.

Тому особливо важливим є реальна оцінка по-новому досвіду, стану і перспектив стратегічного партнерства України і СР. Незважаючи на проблемний і дискусійний характер самої категорії "стратегічне партнерство", а тим паче застосування цього поняття для оцінки відносин таких різномасштабних держав, як Україна і Словаччина з дещо відмінним геополітичним становищем, помилкою для обох сторін була б відмова від особливого статусу українсько-словацьких міждержавних відносин. Адже за десять років співробітництва в практиці взаємодії двох держав у цілому, основних державних органів зокрема, та на всіх рівнях структури державної влади склалися сталі й регулярні зв'язки між українською і словацькою сторонами, здійснювалася координація зовнішньої та з окремих аспектів і внутрішньої політики. Здебільшого співпадали національно-державні інтереси України і СР[24].

Можна визнати, що у сформованій упродовж 1990-х років системі українсько-словацької міждержавної взаємодії не вдалося створити такого розширеного комплексу спеціальних двосторонніх структур організації і координації співробітництва, які є, наприклад, у відносинах між Україною та її головним стратегічним партнером у Центрально-Східній Європі - Польщею. Тут функціонує ефективний структурний механізм, який охоплює всі державно-владні рівні: від українсько-польського консультативного Комітету президентів до Ради регіонів. Деякі з цих елементів багаторівневого механізму взаємодії доцільно запровадити і в практику відносин України і СР. Але і в українсько-словацьких міждержавних відносинах 1990-х років були також присутні унікальні механізми і форми співпраці, зокрема, регулярні робочі зустрічі й переговори урядових делегацій, яких не було в зв'язках України з іншими державами Центрально-Східної Європи[25].


Розділ 3. Українсько-словацьке гуманітарне співробітництво

3.1. Сучасні відносин між Україною та Словаччиною в гуманітарній сфері

Сучасні відносини між Україною і СР міцно базуються на принципах добросусідства, поваги до національно-державного суверенітету, цілісності території та недоторканості кордонів і невтручання у внутрішні справи одна одної. Навіть більше - Україна і Словаччина за роки новітньої незалежності досягли такого щабля взаємодії у двосторонніх відносинах та в координації зовнішньополітичних кроків на міжнародній арені, що є всі підстави говорити про практичне наповнення конкретними справами декларованого ще в 1990-ті роки на міждержавному рівні стратегічного партнерства.

Україна була однією з перших держав світу, яка визнала незалежність Словацької Республіки з 1 січня 1993 р. Наша країна була співініціатором резолюції про прийняття новостворених СР і ЧР до ООН. Словаччина, у свою чергу, зробила чимало для утвердження незалежної Української держави на міжнародній арені. Зокрема, уже в 1990-ті роки словацька сторона активно залучала Україну до участі в процесах регіональної та загальноєвропейської інтеграції: підтримала вступ України до Центральноєвропейської Ініціативи (ЦЄІ), пропонувала стати членом нового регіонального міжнародного економічного об'єднання - Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі (CEFTA), прагнула створити українсько-словацьку зону вільної торгівлі і робила ще багато корисного не тільки для двох держав, а й загалом для утвердження клімату довіри, стабільності та безпеки на Європейському континенті та перетворення України на динамічного суб'єкта міжнародних відносин[26].

Позиція Словаччини стосовно України взагалі видається унікальною з-поміж європейських держав-сусідів. Сучасне найвище словацьке державне керівництво нерідко проводить лінію на зміцнення двостороннього співробітництва без настійливих рекомендацій Україні щодо тих чи інших заходів з "демократизації" внутрішньополітичного життя. Словаччина справедливо вважає це внутрішньою справою України та її громадян. СР у 2003 р. виступила ініціатором встановлення тісніших стосунків і механізму співробітництва між Україною і "вишеградською четвіркою". Під егідою словацької сторони започатковано переговори між країнами Вишеграда та Україною з метою запобігання перетворенню східних кордонів Європейського союзу після вступу в 2004 р. Польщі, Словаччини, Угорщини та інших країн до ЄС на нові розмежувальні лінії на континенті.

У цілому, в умовах сьогодення українсько-словацьке співробітництво наближається до принципово нового етапу. СР невдовзі - менш ніж через рік (з 1 травня 2004 р.) стане повноправним членом та інтегрованою частиною Європейського союзу. Україна поки що залишається поза організаційними структурами цього євроінтеграційного об'єднання. Їй пропонується лише перехідний статус "безпосереднього сусіда" ЄС, хоча Українська держава прагне здобути принаймні статус асоційованого члена ЄС. З різних причин постійно декларована на рівні найвищих державних органів України стратегічна мета інтеграції до розширеної Європи об'єктивно буде реалізована значно пізніше, ніж входження Словаччини до Євросоюзу.

Це - найсерйозніша геополітична зміна, яка також принципово вплине на майбутнє і на характер двосторонніх українсько-словацьких відносин. Обидві молоді незалежні держави повинні і здатні навчитися по-новому співпрацювати у відмінних від попереднього етапу умовах, щоб не втратити позитивні здобутки минулого і не починати все нібито з "чистого аркуша". Реалії сьогодення та виклики майбутнього примушують серйозно замислитися над історичним досвідом, сучасним станом, проблемами і перспективами українсько-словацьких відносин. Тому так важливо саме тепер здійснити неупереджений, глибокий аналіз усіх аспектів двосторонніх відносин. І на цій основі цілком можливо в рамках відвертого українсько-словацького політичного діалогу визначити спільні кроки з формування якісно вищої цілісної системи відносин між Україною і СР на всіх напрямах, видах і формах та рівнях двостороннього і багатостороннього співробітництва. Непохитним підґрунтям успішної українсько-словацької співпраці в стратегічній перспективі є багатовіковий досвід співжиття двох сусідніх слов'янських народів, їх історично схожі столітні національно-визвольні змагання та й сам факт здобуття національно-державної незалежності на початку 1990-х років після краху тоталітаризму і розпаду радянської і чехословацької федерацій. Причому і Україна, і Словаччина пройшли на зламі другого і третього тисячоліть мирний шлях здобуття суверенітету та розбудови держави. На відміну від багатьох постсоціалістичних країн, за роки новітньої національно-державної незалежності вони уникли загрози вибуху відкритих (або й кривавих) політичних, соціальних, етнічних та інших конфліктів, що свідчить про витримку, мудрість і толерантність українського і словацького народів. Цим підтверджується і здатність їх державно-політичного представництва і національних політичних, економічних, культурних та інших еліт і суспільства в цілому вести постійний відкритий діалог з пошуку компромісу для досягнення злагоди в інтересах поступального розвитку нації і держави. З огляду навіть на це, Україна і Словаччина залишаються цивілізованими демократіями, невід'ємною частиною Нової Європи[27].

3.2. Культурні українсько-словацькі відносини

З проголошенням незалежності України і Словацької республіки, встановленням дипломатичних відносин між обома країнами створилися сприятливі умови для розвитку двосторонніх відносин в гуманітарній і культурно-духовній сферах на ґрунті рівноправності і взаємоповаги.

З 2004 року Словаччина розпочала новий етап свого розвитку. Історично склалося так, що майже одночасно зі вступом Словаччини до Європейського Союзу, Україна також набула більш західного спрямування. Останнім часом розвиток українсько-словацьких відносин набуває стабільності, адже розвивати та укріплювати взаємини з сусідньою країною в усіх сферах є цілком природним. За умов розвитку демократії в Україні, що забезпечує вільний і всебічний розвиток кожного громадянина держави, пожвавлюється і культурне життя в країні. При цьому громадські молодіжні організації відіграють не останню роль. Молодь завжди була і є рушійною силою культурних процесів, від неї залежить здоров’я суспільства та поширення національних традицій.

Згідно з цим було обрано культурно-освітні, інформаційно-аналітичні, правові та інші напрямки діяльності організації, здійснення яких задовольняє законні соціальні, культурні, духовні, професійні та творчі спільні інтереси членів організації. Згідно з цим було обрано культурно-освітні, інформаційно-аналітичні, правові та інші напрямки діяльності організації, здійснення яких задовольняє законні соціальні, культурні, духовні, професійні та творчі спільні інтереси членів організації.

На загальнодержавному рівні взаємодія у сфері культури між Україною та Словаччиною здійснюється у відповідності з Планом співробітництва між Міністерством культури і мистецтв України та міністерством культури Словацької Республіки на 2003-2007 рр. Важливу роль тут відіграє українське Посольство в Братиславі .[28]

За його сприяння вперше за останні 10 років у 2006 році пройшли Дні української культури в Словацькій Республіці (березень 2006 р.), причому не тільки в Братиславі, але й в ряді інших міст Словаччини (Банська Бистриця, Пряшів, Кошице).

Дні культури проходили в рамках виконання Плану дій Україна — ЄС та створення позитивного міжнародного культурно-мистецького іміджу України у світі. Важливим елементом цієї акції стала підтримка духовно-культурних потреб української громади, що проживає в Словаччині[29].


Висновки

Становлення і розвиток українсько-словацького міждержавного співробітництва мали системний характер, що проявилося в наступному: еволюція різних напрямків, форм і видів відносин між Україною та Словацькою республікою відбувалася під цілеспрямованим керівництвом держав і відповідних державних органів і в кінцевому результаті привела до формування цілісної системи двосторонніх добросусідських відносин та заклала основи стратегічного українсько-словацького партнерства у відносинах між двома незалежними державами. У цілому, міждержавні зв’язки України та Словацької республіки стабільно розвивалися як відносини міжнародного співробітництва.

В 1990-ті роки сформувалася системи ефективної взаємодії між основними державними інституціями України і Словацької республіки — парламентами і урядами, главами держав і урядів, міністерствами і відомствами та іншими структурами. Разом з тим, зв’язки суб’єктів — структурних елементів системи українсько-словацького міждержавного співробітництва мали різну інтенсивність: офіційні контакти президентів двох країн посилилися лише в 1999-2000 рр.; дещо раніше — в 1995-1997 рр. була започаткована принципово нова форма співпраці урядів — регулярні зустрічі і переговори міжурядових делегацій; з деяких питань недостатньою була координуюча спільна робота зовнішньополітичних відомств; тільки наприкінці ХХ століття більш інтенсивним стало двостороннє міжпарламентське і міжпартійне співробітництво.

Важливу роль у формуванні системи і координації українсько-словацького міждержавного співробітництва зіграла діяльність Міжурядової українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва та Міжурядової українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури.

Складовою частиною — підрівнем міждержавного українсько-словацького співробітництва була взаємодія регіональних і місцевих органів державної влади і самоврядування України і Словацької республіки, транскордонна співпраця регіонів двох країн, у тому числі в рамках Карпатського єврорегіону. Впродовж 1990-х років створено широку договірно-правову базу українсько-словацького міждержавного співробітництва, яку складають понад 100 двосторонніх міжнародно-правових документів.

Чинники, які знижують ефективність українсько-словацького міждержавного співробітництва мають внутрішньо- і зовнішньополітичний характер. Зокрема, з-поміж зовнішніх — різне міжнародне (геополітичне) становище України і Словацької республіки, відмінність в зовнішньополітичній орієнтації, належність до різних інтеграційних структур; внутрішніх — характер правлячих політичних сил, державно-політичних еліт, різноманітних кіл і груп впливу, безпосередніх суб’єктів двосторонніх стосунків тощо. Словацька республіка об’єктивно зацікавлена в стабільному розвитку незалежної демократичної України, так само як і в економічному співробітництві з нею. Для країн Центральної Європи Україна залишається стратегічним транзитним шляхом до ринків країн СНД.


Список використаної літератури

  1. Вiднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини: здобутки і перспективи // Науковий вісник Дипломатичної академії при МЗС України. Випуск 7. — К.: Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України, 2002. — С. 221-229.
  2. Віднянський С.В., Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини: здобутки і перспективи. — К.: Основи, 2004. — 128 с.
  3. Візовий режим з Україною — якомога пізніше, членство в ЄС — якомога швидше // Дзеркало тижня. — 2001. — 17 листопада. — С. 19.
  4. Грущинська Н. Головні аспекти транскордонного співробітництва між Україною та Словаччиною // Економічний Часопис. — 2002. — №2. — С. 29-32.
  5. Долішній М. Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції. — Львів, 2000. — 92 с.
  6. Европейское право: Учебник для вузов / Под. общ. ред. проф. Л.М. Энтина. — М.: Норма, 2004. — 720 с.
  7. Єременко В.І. Зовнішня політика Словацької респуьліки у виборчих програмах політичних партій: Міжнародна безпека, інтеграція до НАТО, оборонна політика та армія // Політична панорама. — 2006. — №2. — С. 21-27.
  8. Єршов І.С. Україна та “Українське питання в політиці Чехословаччини. — К.: 2001. — 146 с.
  9. Іванишин М. Словацький референдум 1997. Виникнення, перебіг, наслідки: Діяльність недержавних організацій та громадських ініціатив // Політична панорама. — 2006. — №3-4. — С. 29-34.
  10. Кучерів І. Досвід Словаччини для України // Плеяди. — 2005. — №2. — С. 40-42.
  11. Левин Д.Б. Актуальные проблемы теории международных отношений. — М.: Наука, 2004. — 62 с.
  12. Литвин В. Українсько-словацькі відносини: історія та сучасність // Голос України. — 4 жовтня 2003 р.
  13. Мєсєжніков Г. Словацький шлях до НАТО // Плеяди. — 2005. — №2. — С. 36-39.
  14. Міжнародне право: Основні галузі / За ред. В.Г. Буткевича. — К.: “Либідь”, 2004. — 816 с.
  15. Міжнародні організації: Навч. посібник / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського. — К.: ЦУЛ, 2003. — 288 с.
  16. Мірошниченко О. Словаччина // Юстиніан. — 2006. — №11. — С. 48-51.
  17. Мітряєва С.І. Українсько-словацький кордон у контексті розширення ЄС. // Стратегічна панорама. — 2002. — №4. — С. 99-103.
  18. Мітряєва С.І., Приходько В.О. Візовий режим і його вплив на становище національних меншин в Україні та Словаччині // Стратегічна панорама. — 2000. — №3-4. — С. 67-74.
  19. 41. Сергієнко Т. Білатеральні зв’язки словаків та українців. Історія та сучасність // Міжетнічні відносини на Закарпатті: стан, тенденції і шляхи поліпшення. — Ужгород: ГРВВУСПІ, 2001. — C. 113-117.
  20. Сергієнко Т. Документальні джерела з історії українсько-словацьких відносин 90-х років ХХ ст. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Історія. — Ужгород: Вид-цтво В. Падяка, 2002. — С. 186-191.
  21. Сергієнко Т. Проблеми українсько-словацького співробітництва: погляд словацьких вчених // Регіональні студії. Науковий збірник. Випуск 4. — Ужгород: Ліра, 2002. — С.89-99.
  22. Сергієнко Т. Словацька національна меншина в двосторонніх українсько-словацьких відносинах // Carpatiсa-Карпатика. Випуск 17. Українсько-словацькі взаємини в галузі історії, літератури та мови. — Ужгород: УжНУ, 2002. — С. 122-129.
  23. Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва // Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02. — К., 2003. — 18 с.
  24. Сотрудничество Украины и Словакии в области транспорта // Транспорт. — 2001. — №25-26. — С. 24-25
  25. Шлях Словаччини до НАТО. — К.: “Демократичні ініціативи”, 2007. — 168 с.
  26. http://www.slovakia.kiev.ua // Офіціцний сайт посольства Словаччини в Україні

загрузка...
Top