Регулювання ЗЕД України

1. Недержавне регулювання ЗЕД України.

2. Сутність, критерії, класифікація та види фірм.

3. Можливі знижки та надбавки в зовнішній торгівлі.

4. Спільне підприємство в Україні : сутність, передумови, стан і перспективи розвитку.

5. Економічні й адміністративні методи валютного регулювання.

6. Основні види страхування в ЗЕД.

Список використаної літератури.

1. Недержавне регулювання ЗЕД України

Розвитку й регулюванню ЗЕД сприяють різноманітні недержавні і напівдержавні організації. Це торгово-промислові палати, союзи підприємців, об'єднання експортерів, імпортерів, інвестиційні фонди і т.д.

Крім державних регуляторів зобов'язань, що виникають із зовнішньоекономічних угод, існує також цілий ряд недержавних регуляторів, заснованих на торговельних порядках.

Найбільш важливими з них є:

1. Принципи міжнародних комерційних контрактів, розроблені й опубліковані в 1994 р. УНІДРУА (Міжнародний інститут по уніфікації приватного права).

2. Міжнародні правила тлумачення торговельних термінів - ИНКОТЕРМС, розроблені Міжнародною торговельною палатою (у ред. 1990 р. і 2000 р.). У цей час ІНКОТЕРМС містить 13 торговельних термінів і правила їхнього трактування.

Крім міжнародних торговельних порядків, певна роль у системі недержавного регулювання зовнішньоекономічних угод належить правилам, які визначаються попередньою практикою взаємин сторін даної угоди.

До форм недержавного регулювання зовнішньоекономічних угод варто віднести також судову й арбітражну практику, типові документи, а також типові контракти, розроблені відповідними галузевими асоціація торговців певного виду товарів.

Торгово-промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Український Союз Промисловців і Підприємців (УСПП) як суб’єкт недержавного регулювання ЗЕД спрямовує максимум зусиль на підтримку процесів інтеграції України як країни з перехідною ринковою економікою до європейської спільноти. Головним завданням Союз вважає максимальну адаптацію національної економіки до стандартів Світової організації торгівлі і збалансований вступ до неї. Процес надання Україні статусу країни з ринковою економікою успішно завершився у 2006 році, що надало зовнішньоекономічним стосункам додаткового поштовху.

За 15 років діяльності УСПП досяг значних успіхів у налагодженні зовнішньоекономічних стосунків. Укладено 85 угод про співробітництво і партнерство, у тому числі з організаціями промисловців і підприємців Аргентини, Білорусі, Бельгії, Болгарії, Бразилії, Великої Британії, Вірменії, В’єтнаму, Данії, Ізраїлю, Іспанії, Казахстану, Китаю, Кореї, Латвії, Литви, Мексики, Польщі, Південно-Африканської Республіки, Росії, Тунісу, Туркменістану, Угорщини, Фінляндії, Франції, Хорватії, Чехії, Чилі, Японії. Усі договори є активно дійовими, оскільки контакти бізнесменів постійно розширюються, з’являються нові перспективні проекти та напрямки.

З недержавних організацій найбільший вплив на розвиток і здійснення ЗЕД роблять торгово-промислові палати. Торгово-промислова палата є недержавною некомерційною громадською організацією, що поєднує підприємства й підприємців, вона є юридичною особою, вона створюється з метою сприяння розвитку економіки країни, її інтегруванню у світову господарську систему, формуванню сучасно промислової й торговельної інфраструктури; всесвітньому розвитку всіх видів підприємництва, торговельних і науково-технічних зв'язків із закордонними країнами.

Торгово-промислові палати виконують наступні завдання:

  • надання допомоги підприємцям і підприємствам,
  • організація взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності й з державою,
  • сприяння розвитку системи утворення й підготовки кадрів для підприємницької діяльності,
  • надання підприємцям, їхнім об'єднанням, союзам, асоціаціям інформаційних послуг,
  • сприяння розвитку експорту товарів і послуг, надання технічної допомоги суб'єктам підприємницької діяльності в проведенні операцій на зовнішньому ринку,
  • вживання заходів до недопущення й перетинання несумлінної конкуренції, неділового партнерства,

сприяння регулюванню споровши, що виникають між підприємствами, підприємцями, надання послуг для здійснення комерційної діяльності іноземних фірм і організацій[5, c. 159-161].

2. Сутність, критерії, класифікація та види фірм

Найчастіше у зовнішньоторгових операціях приймають участь фірми. Під фірмою розуміється відособлене в процесі суспільного розподілу праці підприємство, що здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку. Фірми, що діють на світовому ринку , класифікуються за такими критеріями:

1) виду господарської діяльності і характеру операцій;

2) правовому становищу;

3) характеру власності;

4) приналежності капіталу і контролю;

5) об'єму операцій.

В залежності від виду господарської діяльності та характеру операцій фірми поділяються на промислові, торгові, транспортні, страхові, інженерингові, туристичні та ін.

Промислові компанії складають одну з найбільш багаточислених груп. До них відносяться фірми, в яких 50% обігу і більше складає продукція, випущена на власних підприємствах. В США, Японії і Німеччині таких компаній 2 млн. Першорядне місце серед них займають автомобільні, авіакосмічні, машинобудівні, електротехнічні, електронні і приладобудівні фірми.

В країнах з високорозвиненою ринковою економікою значне місце займають сільськогосподарскі й агропромислові компанії (США, Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Данія, Канада, Австрія і т.д.).

Торгові фірми займаються операціями купівлі-продажу і можуть входити чи в систему збуту промислових фірм, чи виступати в ролі незалежних торгових посередників.

В економіці всіх західних, а також країн, що розвиваються, важливу роль відіграють транспортні, інженерінгові, телекомунікаційні, банківські, страхові, фінансово-інвестиційні, лізингові, інноваційні та інші компанії[9,c. 216-218].

Говорячи про класифікацію фірм по правовому становищу, треба відзначити, що кожна фірма, що приймає участь в господарській діяльності, в т.ч. пов'язаної з виходом на світовий ринок, відноситься до відповідної правової форми. У відповідності до норм громадянського й торгового права окремих держав правові форми фірм мають специфічні для кожної країни особливості. Разом з тим можна виділити основні види правових форм, характерних для більшості країн. Це насамперед:

  • індивідуальні підприємці;
  • об'єднання підприємців.

До індивідуальних підприємців відносяться фізичні особи, що здійснюють господарські операції в різних сферах діяльності (промислової, торгової, транспортної, банківської і т.д.). Фірми даної категорії підписують комерційні угоди від свого імені й несуть повну відповідальність всім своїм майном відповідно до зобов'язань фірми. Вони підлягають публічній звітності і не являються юридичними особами.

Об'єднання підприємців, в свою чергу, реалізуються в двох видах: товариство і спілка.

При організації товариств підприємці не тільки об'єднують свої капітали, але й приймають безпосередню участь в діяльності фірми, керують нею. Члени товариств несуть необмежену майнову відповідальність відповідно до зобов'язань фірми.

При організації спілок об'єднуються тільки капітали підприємців, а самі вони не приймають участі у веденні справ фірми. Керівництво фірмою здійснюють професіональні менеджери, яких призначають самі вкладники. Товариства і спілки поділяються на певні види. Існують і проміжні форми між товариствами і спілками (наприклад, командитне товариство, акціонерно-командитне товариство та ін.). Проте, більша частина фірм - це акціонерні компанії чи товариства з обмеженою діяльністю.

За характером власності фірми поділяються на приватні, державні, кооперативні; за приналежністю капіталу і контролю - на національні, іноземні й змішані.

Національними називають фірми, капітал яких належить підприємцям своєї країни. Національна приналежність визначається також місцезнаходженням і реєстрацією основної (головної) компанії. Наприклад, найбільша в світі компанія з виробництва конторського обладнання і електронно-обчислювальних машин "ІВМ" при міжнародному характері діяльності являється національною фірмою США. До іноземних відносяться фірми, капітал яких належить іноземним підприємцям повністю чи в певній частині, що забезпечує їм контроль. Іноземні фірми створюються в формі філіалів, дочірніх і акціонерних компаній закордонних головних фірм і реєструються в країні місцезнаходження. Інколи іноземні фірми грають провідну роль на ринку тої чи іншої країни, тому треба знати , якої материнської (головної) компанії належить іноземна фірма і який характер її підлеглості.

Змішаними по капіталу називають фірми, капітал яких належить підприємцям двох або кількох країн. Реєстрація змішаної форми здійснюється в країні одного із засновників на основі діючого в ній законодавства, що визначає місцезнаходження її штаб-квартири. Змішані по капіталу компанії називаються спільними підприємствами в тому випадку, коли мета їх створення - здійснення спільної підприємницької діяльності.

Форми змішаних по капіталу компаній різноманітні. Частіше всього в формі змішаних створюються такі міжнародні об'єднання як картелі, синдикати, трести, концерни. Фірми, капітал яких належить підприємцям кількох країн, називаються багатонаціональними. За об'ємом операцій фірми діляться на великі, середні і малі компанії. Тут треба мати на увазі, що в різних країнах ці поняття не являються однаковими[2, c. 88-89].

3. Можливі знижки та надбавки в зовнішній торгівлі

До найбільш відповідальних елементів підготовки зовнішньоторговельної операції належать аналіз поточних цін світового ринку і визначення рівня контрактних цін. Ця робота містить у собі збирання інформації про поточні ціни світового ринку, ЇЇ систематизацію й аналіз, визначення тенденцій зміни ринкових цін і приведення їх до умов майбутньої конкурентної угоди.

Вивчення цін світових товарних ринків вимагає чіткого уявлення про існуючі в ринковому господарстві види цін.

Залежно від наявності посередників на шляху від виробника до споживача розрізняють ціни виробників, оптові і роздрібні ціни.

Ціни виробників відбивають усі грошові витрати підприємств (фірми) на виготовлення та реалізацію продукції.

При переході від цін виробника до оптових і далі до роздрібних ціни зростають за рахунок торгової надбавки, що має покрити витрати оптової і роздрібної ланки посередників і забезпечити їм певний прибуток. Чим більше посередників, тим більше і різноманітних надбавок до ціни. З окремих товарів витрати в збутових ланках посередників (включаючи рекламу) можуть перевищувати 100%.

Залежно від того, продається товар на внутрішньому чи зовнішньому ринку, розрізняють також внутрішні й експортні ціни. Експортні ціни, як правило, нижчі за ціни внутрішнього ринку, що пов'язано з найгострішою конкуренцією на світових ринках.

Ціна товару при платежі готівкою, як правило, нижче, ніж при продажі в кредит, на величину банківського відсотка кредитованої частини ціни на приховані в кредитній контрактній ціні витрати продавця в зв'язку з кредитом (вартість страхування кредиту в страхових компаніях та ін.).

У процесі узгодження цін експортер і імпортер, ґрунтуючись на власному аналізі даних про положення на ринку товару, приступають до переговорів, заздалегідь знаючи, на які поступки вони можуть піти. У світовій практиці ведення зовнішньої торгівлі відомо велика кількість різних знижок. Цінові знижки - метод зменшення ціни з урахуванням стану ринку й умов контракту. По оцінках фахівців, існують близько 40 різних видів цінових знижок і надбавок. До найбільш розповсюджених відносяться наступні:

- знижка продавця, коли за обсяг одноразової покупки (партії) або за стійкість покупок експортер у процесі торгу надає знижку в залежності від ситуації на конкретному ринку. Може досягати 20-30% до первісної ціни;

- знижка для ексклюзивного імпортера, фірма-імпортер є єдиним постачальником товару в країну або регіон, домагається найкращих умов для продажу цього товару, власне кажучи допомагає експортерові закріпитися на ринку даної країни. Досягає 10-15% від первісної ціни. Практикується в умовах ринку монопольної конкуренції;

- знижка «сконто», у випадку здійснення імпортером передоплати за товар, що поставляється. Як правило, така знижка надається й у випадку прямого банківського переведення грошей при оформленні товарних накладних;

- знижка традиційному партнеру (або бонусна), як правило, надається імпортеру, який тривалий час працює на ринку з тим самим експортером. У даному випадку експортер упевнений у своєму партнері покупці з погляду правильного і своєчасного виконання контрактних зобов'язань; знижка надається, як правило, на річний потік продажів товару.

- знижки за покупку позасезонного товару, як правило, надається на ринках сільгосппродукції, одягу, взуття й ін.

- дилерська знижка, надається оптовим і роздрібним торговцям, агентам і посередникам. Ця знижка повинна покривати видатки дилерів на продаж і сервіс і забезпечувати їм визначений розмір прибутку[6, c. 152-154].

4. Спільне підприємство в Україні : сутність, передумови, стан і перспективи розвитку

У сучасних економічних відносинах між державами використовуються різні форми спільного підприємництва як альтернатива повному поглинанню однієї фірми іншою або їх злиттю. Спільне підприємство має особливе значення в торгівлі між Сходом і Заходом і з країнами, що розвиваються. Більшість цих країн прийняли спеціальне законодавство, що спрямоване на заохочення іноземних інвестицій і одночасно захищає їхні власні життєво важливі інтереси.

Основою економічного розвитку спільного підприємництва є транснаціоналізація виробництва, глобалізація господарських процесів, що у сукупності охоплюють широке коло країн у системі міжнародного поділу праці, поглиблюють інтеграційні процеси їхньої взаємодії.

У сучасній обстановці інтенсифікації міжнародної торгівлі спільне підприємство є найкращою формою співробітництва між фірмами різних країн. На рівні національних економік міжнародні спільні підприємства виступають, з одного боку, як форма експорту державного, приватного і змішаного підприємницького капіталу, а з іншого — як одна з найбільш ефективних форм його імпорту. Від експорту, що виступає як одна з форм зовнішньоекономічної діяльності, спільне підприємництво відрізняється тим, що воно формує партнерство іноземної і місцевої фірми. Тому низка компаній може об'єднуватися виключно з метою стимулювання свого експорту. Вони можуть або створити спільну експортну організацію, або використовувати один з методів реалізації продукції на ринку.

У сучасних умовах можна використовувати дві форми співробітництва на ринках за кордоном:

а) групова компанія зі здійснення продажів. Вона створюється як компанія, обмежена частками капіталу тих виробників, виробу яких не конкурують, а охоплюють весь спектр виробів у певній галузі, наприклад, деталі машин.

б) дочірня експортна компанія, що цілком належить іншій фірмі. Такий тип організації використовують великі виробничі концерни, що складаються з взаємозалежних компаній, які перебувають під тим самим фінансовим контролем. Завданням такої експортної компанії є організація експорту всієї групи компаній.

Консорціум — це організація, створена для співробітництва двох чи кількох компаній як єдиної юридичної особи для конкретної й обмеженої мети. Консорціуми для будівництва за кордоном АЕС, металургійних підприємств, шинних заводів, доменних печей та прокатних станів, ливарних виробництв, паперових фабрик, нафтопереробних заводів і загальних великомасштабних інженерних проектів (подібні організації існують у Франції, Нідерландах, Німеччині і Швейцарії). Іноді міжнародні консорціуми створюються фірмами різних країн. Вони особливо зручні для виконання програм міжнародного розвитку, спонсорами яких є Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський фонд розвитку ЄС та подібні міжнародні органи.

Питання про те, як розподілити відповідальність між членами консорціуму, якщо виникли труднощі через помилку одного з учасників, регулюється установчими документами, у яких розмежовано взаємні права й обов'язки учасників консорціуму[4, c. 371-373].

Спільне підприємство (СП) — відносно нова організаційно-соціальна форма міжнародного підприємництва.

Спільне підприємство — це така форма господарського і правового співробітництва з іноземним партнером, у межах якої створюється спільна власність на матеріальні і фінансові ресурси, використовувані для виконання виробничих, науково-технічних, зовнішньоторговельних та інших функцій. Спільне підприємство може:

♦ мати форму ділового співробітництва між учасниками для конкретної мети: комерційної, фінансової чи технічної;

♦ мати одне чи кілька підприємств-учасників нерезидентів, а інші в його складі резиденти;

♦ мати різну правову форму;

♦ може бути створене як на тривалий, так і на обмежений термін.

Спільне підприємство можна розглядати як:

а) форму міжнародного бізнесу;

б) специфічний (новий) суб'єкт міжнародного бізнесу;

в) спосіб входження в закордонний ринок;

г) різновид прямого іноземного інвестування;

ґ) форму господарювання в країнах з перехідною економікою;

д) одну з різновидів стратегічних альянсів двох чи декількох фірм, що мають певні переваги за рахунок синергетичного ефекту взаємодії різнонаціональних партнерів.

Відповідно до Закону України "Про підприємництво" спільне підприємство — це суб'єкт підприємництва, заснований на об'єднанні майна різних власників. А в Законі України "Про іноземні інвестиції" термін "спільне підприємство" уже не використовується, тому що іноземні інвестори можуть створювати підприємства чи брати участь у їхньому створенні разом з українськими фізичними і юридичними особами, і такі суб'єкти господарювання одержали назву "підприємство з іноземними інвестиціями".

У науковій літературі та у документах ООН під спільним підприємством розуміють економічну форму зв'язків, яким притаманні такі ознаки: спільний капітал, спільне здійснення господарської діяльності і управління, розподіл прибутків і ризиків.

Розрізняють дві форми спільних підприємств:

♦ корпоративні спільні підприємства, що називаються також капіталізованими чи акціонерними;

♦ договірні спільні підприємства, які називають ще контрактними.

Характерною рисою корпоративного спільного підприємства є те, що спільна справа ведеться в корпоративній формі. Ця форма спільного підприємництва має бути якомога більш гнучкою. Найчастіше сторони обирають форму приватної компанії з обмеженою відповідальністю, і їхній інтерес у спільному підприємстві визначається пайовою участю в акціях.

При договірному типі спільних підприємств корпоративна структура не використовується як основа, і сторони спираються тільки на свої договірні зобов'язання.

СП мають ряд безперечних переваг порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Діяльність таких підприємств дозволяє комплексно вирішувати цілий ряд економічних завдань, серед яких можливість одержання передових технологій і досвіду управління, прискорення створення і випуску нових видів продукції, зниження рівня ризику й економія на капіталовкладеннях.

Створення СП часто стає єдиним засобом виходу наших підприємств на закордонний ринок з його твердим конкурентним середовищем. Спільна підприємницька діяльність може здійснюватися при створенні юридичної особи — підприємства з іноземними інвестиціями і без створення юридичної особи, на основі інвестиційного (інноваційного) договору.

Залежно від ступеня зрілості національних економік, рівня їх інтегрованості у світове господарство формується мотивація і політика щодо спільних підприємств. Мотиви об'єднання можуть бути різними, але в їхній основі практично лежить одна з чотирьох стратегій, що обумовили виникнення спільного підприємництва[3, c. 263-265].

5. Економічні й адміністративні методи валютного регулювання

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень.

Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України, а Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентуванні операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами.

Валютні обмеження полягають у дорученні Національному банку керувати валютними операціями, їх ліцензуванні, можливості блокування валютних рахунків, вимозі обов'язкового продажу 50 % надходжень в іноземній валюті на валютному ринку України. Одним із важливих валютних обмежень є заборона обігу і використання іноземних валют як платіжного засобу.

Таким чином, законодавство України надає загальний дозвіл на ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку і при забороні здійснення певних дій. Згідно з цим вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають: володіння, користування і розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі є певні обмеження:

1. Регулювання переказів та платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів.

2. Обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти та зобов'язання продавати частину іноземної валюти в обмін на національну валюту.

3. Здійснення валютних операцій у центральних або спеціально уповноважених банках.

4. Контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів у країні (авуари — це кошти, що належать резидентам або нерезидентам і зберігаються на рахунках в іноземних банках).

5. Контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів — учасників валютних операцій в країні.

6. Контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн.

7. Здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони у здійсненні окремих видів валютних операцій[1, c. 182-185].

6. Основні види страхування в ЗЕД

Серед методів управління ризиками у ЗЕД значна увага приділяється страхуванню. Страхування зовнішньоекономічної діяльності підприємств — це міжнародні економічні відносини з захисту майнових інтересів суб'єктів господарювання протягом періоду, в якому відбуваються певні події (страхові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій). У процесі страхування зовнішньоекономічних відносин беруть участь два суб'єкти: страхувальник та страховик.

Страховик — юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, яка має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування. Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка має страховий інтерес і вступає у взаємини зі страховиком на підставі чинного законодавства або двосторонньої угоди про страхування. Страховик має право створювати і витрачати кошти страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування.

Для засвідчення укладеної угоди страховик надає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому вказуються правила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і припинення дії договору, інші умови, що регулюють відносини сторін. Страхування зовнішньоекономічної діяльності означає страхування ризиків, які виникли в ході її здійснення, і є комплексом різновидів страхування, що забезпечують захист інтересів вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарювання в міжнародному співробітництві.

Страхування зовнішньоекономічної діяльності, як і будь-якої діяльності, включає майнове, особисте та страхування відповідальності. Об'єктом майнового страхування є товарно-матеріальні цінності та майнові інтереси страхувальників. Серед майнових видів страхування найчастіше застосовуються такі:

— страхування вантажів;

— страхування морських суден (морське каско);

— страхування повітряних суден;

— страхування автомобілів;

— страхування експортно-імпортних кредитів;

— страхування збитків від зупинки виробництва або комерційної діяльності;

— страхування майна, що знаходиться за кордоном, від вогню й інших небезпек;

— страхування майна нерезидентів від вогню й інших небезпек;

— інші види майнового страхування[8, c. 273-274].

Об'єктом страхування відповідальності є відповідальність перед третіми особами (фізичними або юридичними) внаслідок будь-якої діяльності або бездіяльності страхувальника. Така відповідальність може виникати (і досить часто) у силу дії законів щодо відшкодування збитку винуватцем, яким може виявитися (у тому числі випадково) підприємство — учасник ЗЕД. До цієї галузі в зовнішньоекономічній діяльності відносять:

— міжнародний поліс страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту;

— страхування цивільної відповідальності власників повітряних суден, що є обов'язковим при польотах за кордон;

— страхування цивільної відповідальності перевізників;

— страхування відповідальності виробників товарів;

— страхування професійної відповідальності, зокрема митних брокерів, юридичних консультантів і юридичних фірм, приватних нотаріусів, аудиторів та інших видів підприємницької діяльності;

— інші види страхування відповідальності.

Об'єктом особистого страхування є життя і здоров'я громадян. В зовнішньоекономічній сфері до такого виду відносять страхування життя туристів, медичне страхування, страхування пасажирів і працівників транспорту при міжнародних перевезеннях тощо.

Комплексні види страхування, що передбачають поєднання в одному полісі декількох видів страхування, також застосовуються в зовнішньоекономічній сфері. Наприклад, популярні в усьому світі поліси страхування будівельного підприємця від усіх ризиків і страхування всіх монтажних ризиків. Ці поліси покривають ризики ушкодження і знищення майна в процесі будівництва об'єктів і монтажу різного устаткування, а також відповідальність перед третіми особами при роботах, що ведуться, і післяпускові гарантійні зобов'язання підрядника. Страхове покриття забезпечується від усіх ризиків будівництва і монтажу на повну вартість контрактів, що виконуються.

Використання посередників дає можливість розширити пропозицію страхових послуг, взяти на відповідальність виробничі та комерційні ризики, які не може вирішити страхова компанія. У зв'язку з цим доцільно застосувати перестрахування. Перестрахування — це система економічних відносин між страховиками, що дає можливість страховій компанії, яка уклала договір страхування, передати отримані ризики іншим страховим компаніям (перестраховикам). Зміст відносин між страховиком та перестраховиком полягає в зобов'язанні перестраховика покрити частину страхових виплат страхової компанії за страховими випадками, які настали у її клієнтів, сподіваючись на частину страхової премії, отриманої від клієнтів. Отже, економічна сутність перестрахування — це перерозподіл між страховими організаціями первинного страхового фонду. Прийняті в перестрахуванні ризики можуть передаватися повторно, продовжуючи ланцюг перестрахування. Таким чином, у перестрахуванні відбувається постійний обмін ризиками і преміями, головною метою якого є прагнення створити збалансований, стійкий власний страховий портфель.

Перестрахування є тим видом страхової діяльності, який, з одного боку, забезпечує надійність страхового захисту учасників зовнішньоекономічної діяльності, а з іншого — перестрахування є різновидом зовнішньоекономічних зв'язків у страхуванні, мета якого полягає в забезпеченні захисту національних і міжнародних інтересів страхувальників у різних країнах.

У міжнародній практиці існує кілька варіантів участі держави у страхуванні експорту. У деяких країнах страхування експортних ризиків здійснюється державними агентствами, страхові премії сплачуються безпосередньо до бюджету і безпосередньо з бюджету сплачуються страхові відшкодування. Інший варіант — створення окремих установ, які працюють на самоокупній основі, тобто покривають адміністративні витрати та страхові відшкодування надходженням від премій. Саме так здійснює державне страхування експорту переважна більшість країн. Є також країни, в яких страхування експорту забезпечується приватними або змішаними організаціями.

Таким чином, сучасне страхування пропонує широкий набір послуг, пов'язаних із ЗЕД. Однак практика показує, що учасники ЗЕД використовують частіше за все ті види страхування, які є обов'язковими для здійснення ЗЕД (наприклад, страхування туристів, що виїжджають за кордон, або страхування відповідальності власників транспортних засобів для більшості закордонних країн тощо), без котрих не можливе здійснення тієї або іншої діяльності. Досить часто застосовуються види страхування, що є частиною міжнародних торговельних порядків, наприклад страхування вантажів. Порівняно рідше застосовуються види страхування, що були б ефективні в тій або іншій конкретній ситуації і які не застосовують через недостатню культуру страхування, у тому числі і через незнання можливостей, які надає сучасне страхування[7, c. 122-124].


Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. - К.: Знання , 2006. - 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. - К.: Кондор, 2007. - 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. - 3-тє вид. перероб. і доп.. - К.: Знання-Прес, 2002. - 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учебно-практическое пособие/ Е. Прокушев,. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - 207с .

8. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 375 с

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 1998. - 447 с.

загрузка...
Top