Політичний аспект сучасних українсько-польських міждержавних відносин

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади українсько-польських взаємин.

1.1.Українсько-польське регіональне співробітництво.

1.2.Економічне партнерство Польщі та України.

Висновки до розділу 1.

Розділ 2. Проблеми та перспективи українсько-польських відносин на сучасному етапі.

2.1. Українсько-польські відносини наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст.

2.2. Сучасна політична доктрина українсько-польських відносин.

2.3. Перспективи стратегічного співробітництва України та Польщі.

Висновки до розділу 2.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Актуальність теми. Всебічні зв'язки між народами України і Польщі мають давні історичні традиції. Вони особливо посилились у сфері політичного, економічного, духовного життя після здобуття незалежності Україною. Прагнення Польщі з початку 90-х років до входження в євроатлантичні, європейські структури теж сприяли українсько-польському зближенню на міжнародній арені. Існувала також необхідність подолання на цьому шляху деяких усталених упереджень і стереотипів минулого у відносинах між Україною і Польщею.

Всі вищезгадувані фактори підкреслюють важливість розгляду розвитку українсько-польських відносин у 1991-2007 роках.

Мета і задачі дослідження. Автор вважає метою дослідження:

· відтворення процесу становлення українсько-польських стосунків в 1991-2007 роках,

· аналіз відносин між Україною і Польщею,

· виявлення певної структури у взаємодії різних суб'єктів української і польської сторін, їх позитивного або негативного досвіду в нових геополітичних умовах, виходячи з цього, вирішуються конкретні завдання в політичній сфері;

· вивчення еволюції концепцій зовнішньої політики; воєнно-політичних відносин; впливу великих держав на розвиток регіону Центральної та Східної Європи.

Виконанню поставлених завдань і досягненню мети підпорядкована методологія дослідження. Вона базується на використані порівняльно-аналітичного методу дослідження з урахуванням принципів історизму та об'єктивності, останні автор розуміє як спрямованість на відшукання и визначення витоків причин які впливають на розвиток двосторонніх відносин, а також намагання з`ясувати різні точки зору.

Наукова новизната особистий внесок здобувача полягає у тому, що дане дослідження є однією з перших спроб комплексного висвітлення розвитку українсько-польських відносин у 1991-2007 роках.

Практичне значення одержаних результатів. Робота може становити практичний інтерес для розуміння головних проблем, існуючих у стосунках між Україною і Польщею, створює теоретичну та фактологічну базу, необхідну для подальшого вивчення перспектив розвитку українсько-польського співробітництва в регіоні Центральної та Східної Європи. Матеріали роботи можуть бути використані при вивченні курсів "Зовнішня політика України", "Новітня історія країн Центральної та Східної Європи".

Хронологічні рамкиданого дослідження охоплюють період від здобуття Україною незалежності у 1991 році до 2007 року. Цей період характеризується не тільки міжнародним визнанням України, а й створенням системи плюралістичної політичної демократії у Польщі, що означає початок нового етапу відносин між Україною і Польщею. В цей період були закладені підвалини зовнішньої політики України, чільне місце у розвитку західного напрямку якої займає Польща.

Структура та об'єм дипломного дослідження. Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг дипломної роботи становить 57 сторінок, крім цього список використаних джерел (63 найменувань) нараховує 7 сторінок. Всього 63 - сторінки.


Розділ 1. Теоретико-методологічні засади українсько-польських взаємин

1.1.Українсько-польське регіональне співробітництво

Тепер, після того як і Польща, і Україна здобули незалежність, про відносини двох країн прийнято говорити, що вони гарні, як ніколи раніше. У цьому твердженні є деяке публіцистичне перебільшення (зрештою обидві країни вперше в історії, не вважаючи давнього минулого, мають можливість цілком самостійно формувати взаємні відносини), однак воно дійсно ще ніколи не було настільки близьким до істини, як нині. Величезне значення мали події осені й зими минулого року. По-перше, у дні "помаранчевої революції" українці продемонстрували, наскільки близькі їм такі цінності, як воля, що правда, солідарність - цінності, які поляки теж уважають фундаментальними. По-друге, в українцях, що домагалися поваги до свого вибору, поляки побачили як би самих себе часів боротьби з тоталітарною диктатурою, це викликало - незважаючи на деякі складності у взаєминах у минулому - не відзначалося колись на берегах Вісли хвилю солідарності з українською демократією й підтримки українського суспільства як такого. Не побоюючись перебільшення, можна сказати, що "жовтогаряча революція" вивела польсько-українські взаємини на небачений по своїх масштабах "масовий рівень". Тепер найголовніше - не упустити досягнуте й одночасно розширювати польсько-українські відносини у всіх можливих областях[4, c. 6-7].

Польща займає одне з перших місць у списку торговельних партнерів України: па п'ятому місці як партнер України по експорті й на четвертому - по імпорті. В 2004 р. обсяг товарообігу між двома країнами перевищив 3 млрд. доларів. Варто підкреслити, що в останні десять років в обсязі товарообігу постійно зберігається тенденція росту.

У перспективі значно більше важливим фактором, чим товарообіг, представляються інвестиції, тому що саме вони стабілізують економічне співробітництво. До кінця 2004 року інвестували головним чином поляки. На Україні працює біля тисячі польських і польсько-українських фірм. По загальному обсязі польських капіталовкладень, що становить близько 200 млн. дол., наша країна посідає сьоме місце серед іноземних інвесторів на берегах Дніпра, Самою значною польською інвестицією протягом багатьох років була покупка польським "Кредитом-Банком" Західно-Українського комерційного банку (тепер власність банку ГЖО). Останнім часом па Україну почали надходити інвестиції найбільшого польського страховика ПЗУ. Але найбільше грошей польські підприємці вкладали па Україні в малий і середній бізнес. Слід зазначити той факт, що обсяг польських інвестицій за останні два роки майже подвоївся. Чи буде ця тенденція зберігатися, залежить насамперед від економічної політики Києва, того, чи впорається нова урядова команда з розгулом корупції й чи стануть прозорими правила, що вводять нею, гри в економіці (перші, трохи поспішні кроки уряду Юлії Тимошенко, коли без перехідного періоду ліквідувалися вільні економічні зони, на жаль, не сприяли створенню образа України як країни зі сприятливими умовами для інвестицій)[29, c. 14].

Вступ Польщі в Євросоюз зробило польську економіку більше привабливої для інвестування (завдяки більше легкому доступу на ринки усередині ЄС). Цей позитивний аспект оцінив і великий бізнес України. У першій половині поточного року в завершальну фазу вступили переговори про дві великі українські інвестиції в Польщі: Індустріальний союз Донбасу купує металургійний комбінат "Ченстохова", а до "Автозазу" переходить завод з виробництва легкових автомобілів "Жерань", що опинились у винятково важких обставинах після того, як збанкрутував його колишній власник - корейський концерн "Деу". Обсяг інвестицій в один тільки комбінат "Ченстохова" повинен скласти 1,25 млрд. злотих (близько 380 млн. дол.).

Співробітництво між окремими регіонами є важливою частиною українсько-польської економічної співпраці, особливо у межах єврорегіонів «Карпати» і «Буг», де значна увага приділяється також таким сферам, як: екологічна безпека, сприяння спільним програмам охорони здоров'я, боротьбі із злочинністю, туризму[10, c. 15-16].

Можливості Прикарпаття як особливого регіону вперше обговорювалися в рамках семінару «Можливості і перспективи співпраці прикордонних регіонів Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини й України», який відбувся в Яслі (Польща) 15 лютого 1992 року. Результатом семінару стало утворення Ради міжрегіональної співпраці Прикарпаття. Під час семінару відбулися Регіональні прикордонні торги «Ясло-92», що дало можливість ознайомитись з ринком пропозицій і потреб фірм, що працюють у Прикарпатті.

Другим кроком на шляху до тісного прикордонного співробітництва стало розроблення за допомогою американського Інституту Схід-Захід (Institute for East-West Studies) проекту єврорегіону «Карпати». Він був представлений у травні 1992 року європейським відділом цього Інституту - Центром європейських досліджень (European Studies Center) у Празі. У підходах сторін до проекту єврорегіону «Карпати» виявилися певні розбіжності Польські крайові органи непокоїло ставлення до єврорегіону центрального уряду, а також недостатня правова забезпеченість майбутнього проекту. Угорщина розглядала «Карпати» не тільки в економічному аспекті, а й пов'язуючи його діяльність з проблемою захисту прав угорської меншини, що викликало негативну реакцію Румунії, яку теж планувалося залучити до регіональної співпраці, та обережне ставлення Словаччини до угорської позиції. Словаччина, крім того, у 1992 році розв'язувала питання, пов'язані із здобуттям власної незалежності

Спільною проблемою була неоднорідність локальних одиниць: українська область, польське воєводство, словацький повіт, угорський комітат - це різні адміністративно-територіальні об'єднання, з різними правами самоврядування, відношенням до центральних структур. Восени 1992 року, на останньому етапі узгодження позицій щодо єврорегіону «Карпати», велику роль почали відігравати експерти Ради Європи. У жовтні 1992 в Кросні (Польща) та у листопаді 1992 в Земплінській Шираве (Словаччина) було парафовано Порозуміння про єврорегіон «Карпати» і його статут.

Офіційне підписання документів відбулося 14 лютого 1993 року в Дебрецені Представники прикордонних регіонів України, Польщі, Угорщини, Словаччини підписали Порозуміння про утворення міжрегіонального союзу «Карпатський Єврорегіон». Словаччина ввійшла в нього на правах асоційованого членства. Під час зустрічі міністри України, Польщі, Угорщини прийняли спільну Декларацію, де підкреслювалась відкритість об'єднання для регіонів інших держав, передусім Румунії[21, c. 21-22].

На сьогодні вже досягнуто певних успіхів у боротьбі з розповсюдженням наркотиків, у знешкодженні рекету, а також у створенні відповідних екологічних систем для поліпшення стану навколишнього середовища. Так, Закарпатська область, Кроснянське воєводство Польщі та райони Попрад, Сніна, що в Словаччині, створили Карпатський екологічний заповідник. Заповідник внесено у списки ЮНЕСКО, і ця міжнародна організація надає певну грошову допомогу для його розвитку.

Перспективи розширення міжрегіональної співпраці в економіці обговорювалися під час проведення в польських містах Кракові й Кринниці 19-23 лютого 1993р. конференції «Нові вимоги - нова відповідальність». Українську делегацію очолював Дмитро Павличко, в той період голова постійної Комісії Верховної Ради із закордонних справ. У доповіді на конференції він запропонував проект у сфері регіонального транзиту нафти з терміналів, що будуються на півдні України, до Польщі; вигідним було б і розроблення спільних туристичних програм6. Водночас відбувся економічний форум бізнесу Польща-Схід, який допоміг справі інформаційного обміну про потреби українських та польських виробників.

У Кракові за результатами конференції утворили українсько-польське бюро сприяння економіці та бюро економічної співпраці Краківської та Київської земель. Краків має всі можливості стати ще одним осередком українсько-польського співробітництва.

Другим перспективним регіоном для співпраці є Волинь. На 1991 рік Волинська область України мала співробітництво з Люблінським, Замойським, Хелмським, Підляським воєводствами Польщі Товарообіг між ними виріс з 3 мільйонів доларів у 1991 році до 18 мільйонів - у 19928.

Вперше ідея створення єврорегіону з участю Волині для розгортання більш ефективної економічної співпраці обговорювалася в травні 1992 року учасниками польсько-української конференції в Казимері Дольним. Спочатку проект макроструктури, що обіймала Підляське, Хелмське, Люблінське та Тарнобжезьке воєводства Польщі і Волинську область України, дістав назву «Єврорегіон Східного Сяну», але згодом її було змінено на «Єврорегіон Буг»[10, c. 17-18].

Представники регіональних влад України, Польщі, Білорусі, що виявили зацікавленість, зустрілися 29 квітня 1993 року у Сандомирі Результатом зустрічі стало підписання проекту Статуту майбутнього прикордонного союзу.

Проблемам наукового обґрунтування і перспективам економічної взаємодії була присвячена наступна конференція в Казимері Дольним 15-17 червня 1994 року. Учасники конференції наголосили на бажаності утворення єврорегіону ще до кінця 1994 року і необхідності залучення до реалізації проекту Ради Європи.

З 1995р. єврорегіон діє у складі чотирьох польських воєводств: Люблінсь-кого, Хелмського, Тарнобжезького та Замойського, загальною площею 24 тис. кв.км і населенням 2,4 млн. мешканців, і Волинської області України площею 20,2 тис. кв.км з 1,8 млн. мешканців.

«Буг» має власні адміністративні структури: Раду регіону, ревізійну комісію, секретаріат, окремі проблемні робочі групи.

Рада складається з 14 чоловік з кожного боку, її очолюють поперемінно український та польський голови. На 1997 рік головою Ради «Єврорегіон Буг» був керівник Волинської держадміністрації Б.Климчук. Секретаріат, що поділений на 2 крайових бюро - українське та польське, координує поточну роботу п'яти спільних робочих груп: територіального розвитку господарства, транспорту і зв'язку; охорони навколишнього середовища; інформації; розвитку міжлюдських і міжінституціональних контактів та господарської співпраці; освіти, охорони здоров'я, культури, спорту і туризму.

Активне співробітництво дає свої результати. Опрацьовано бізнес-план розвитку Волині при взаємодії з польськими воєводствами. Розглянуто проект розширення прикордонної структури «Інтерпорт «Ковель». У 1997 році провадилась підготовка до відкриття, на додаток до діючих трьох, ще двох переходів кордону.

Частка експорту в Україну в загальній квоті експорту воєводств у 1996 році становила в Хелмському - 55,2%, в Перемиському - 50,4, в Замойському - 41,6%, значно менше в Кроснянському. Товарна структура експорту складалася на 58% з таких груп товарів: меблі і столярні вироби - 32 млн. доларів; засоби для прання і миття, побутова хімія - 32 млн. доларів; кам'яне вугілля - 14 млн. доларів; вироби з цукру - 8 млн. доларів. В імпорті з України 72% припадало на електроенергію (16,1 млн. доларів) та зернові і бобові.

Доповненням польського експорту були приватні покупки. У 2006 році громадяни України витратили у Польщі 12489 млн. злотих (463,2) - в 4 рази більше, ніж у 2004 році; це дає змогу зайняти «почесне» друге місце після німців, які також багато купують у Польщі Тільки 18,8% покупок громадяни України здійснювали на відстані понад 100 км від кордону, 32,8% - на відстані 20 км від кордону, а 67,2% (дані виключно по кордонному переходу в Медиці) всіх купівель відбувалося на відстані до 20 км від кордону.

Замойське воєводство на 1996 рік мало з Львівською областю договір про господарську співпрацю, головним чином в галузі, агробізнесу та харчової промисловості12. Створено раду трьох міст: Львів, Швебішгаль, Замость, яка укладає плани господарської і культурно-освітньої співпраці.

25-26 січня 1996 року у Замості відбулося засідання Українсько-польської міжурядової координаційної ради з питань міжрегіонального співробітництва. Нараду очолювали міністр зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі С.Осика (Україна) та міністр економіки Я.Бухач (Польща).

Координаційна рада визначила такі головні напрямки діяльності: розбудова інфраструктури українсько-польського кордону, сприяння розвиткові туризму на транскордонних територіях, підтримка проектів господарської співпраці, прикордонне співробітництво у межах єврорегіонів «Буг» і «Карпати», культурно-освітній, молодіжний обміни та обмін досвідом між органами самоврядування.

Координаційна рада працюватиме також над концепцією економічного розвитку прикордонних територій, обмінюватиметься інформацією про актуальний стан законодавства та буде сприяти інвестиційній діяльності і спільному виробництву продукції.

У 2003-2006 роках обороти Польщі з Україною зросли в 3,5 рази, в тому числі експорт - у 5 разів, імпорт - у 2 рази, завдяки чому сальдо торгового балансу з негативного змінилося на позитивне і досягло в 2006 році 572,8 млн. доларів СІЛА. А експорт чотирьох прикордонних воєводств в Україну в 2004-2006 роках зріс з 7,5 млн. доларів до 14,77 млн. доларів - майже у 2 рази. Імпорт з України цих воєводств збільшився за 2004-2006 роки з 7,6 млн. доларів до 32,9 млн. доларів - більше ніж у 4 рази[22, c. 72-74].

Порівняння динаміки торгівлі прикордонних воєводств з розвитком зовнішнього обміну між Польщею та Україною наводить на думку про вирішальну роль для них торгівлі з Україною.

Такий висновок є особливо важливим напередодні офіційної процедури вступу Польщі до Європейського Союзу, адже це зумовить посилення контролю на українсько-польському кордоні. Тема прозорості українсько-польського кордону після приєднання Польщі до ЄС була і залишається однією з головних тем політичних переговорів між нашими країнами у 1998-1999 роках.

Складним аспектом економічних відносин є залучення Польщею робочої сили з України, бізнес-туризм. У цій сфері головна проблема - правовий захист українців, які перебувають у Польщі. У 2005 році там офіційно працювало 5 тисяч українців, але відомо про факти нелегального використання українських громадян на сільськогосподарських виробництвах. За даними консульського відділу посольства України в 2005 році Польщу відвідало 4,6 мільйонів українців, більшість з них займалася дрібнооптовою торгівлею на польських ринках, близько трьох тисяч за 2005 рік звернулися до посольства, не маючи документів.

У польських засобах масової інформації часто підіймається проблема кримінальної небезпеки, що йде зі Сходу, підкреслюється участь українців в угонах автомобілів, грабіжництві.

Становище, що склалось на цій ділянці економічних відносин між Україною і Польщею, не можна вважати задовільним, бо воно підриває авторитет України, сприяє закріпленню негативного стереотипу українця у Польщі. Зрушення можливі тільки при об'єднанні зусиль як центральних, так і регіональних українських і польських структур. Зразком може стати досвід у боротьбі з економічною злочинністю в «Єврорегіоні Карпати».

Зацікавленість Республіки Польщі у довготривалому інвестуванні в економіку України була підтверджена під час проведення 23-24 травня 1998 року у польському місті Жешуві Українсько-польського економічного форуму, який відбувся під патронатом Президента України Л.Кучми і президента Польщі А.Квасневського.

Обговорювалася можливість виділення Польщею за різними програмами кредиту Україні на суму від 300 до 500 млн. доларів, що буде обслуговуватись через банк у Луцьку із стовідсотковим польським капіталом. Президент України підкреслив у своєму виступі важливість модернізації транспортних шляхів між Україною і Польщею, а саме: прокладення європейської залізничної колії до Львова і Ковеля, будівництва, за участю третіх країн, трансєвропейської автомагістралі Лісабон - Київ та багатомодульної системи сполучень Балтійське-Чорне моря (Гданськ - Одеса). Результатом проведення форуму стало підписання угоди про кредитну співпрацю між радою міністрів Польщі та Кабінетом Міністрів України й угоди про створення у Кременчуку спільного підприємства «Еласт», що вироблятиме сучасне обладнання для залізничних вагонів.

А.Кваснєвський запевнив учасників зустрічі, що перспектива приєднання Польщі до Європейського Союзу та перетворення у такому випадку польсько-українського кордону на зовнішній кордон ЄС не відіб'ється на економічній співпраці[32, c. 54-56].

Перспективним напрямком економічних взаємин є співробітництво на регіональному рівні між прикордонними областями України та воєводствами Польщі, зокрема у справі агробізнесу, харчової промисловості, а також у межах єврорегіонів «Карпати» і «Буг».

Особливість українсько-польської співпраці в єврорегіонах «Карпати» і «Буг» полягає у тому, що поряд з економікою велика увага приділяється нетрадиційним сферам: охороні навколишнього середовища, здоров'я, боротьбі із злочинністю, що наближає Україну до світових стандартів.

Основи функціонування єврорегіонов значною мірою залежать від форми й рівня трансграничних контактів, які набувають правового характеру й обумовлені:

· співвідношенням компетенції регіональної влади й органів самоврядування сторін, що співробітничають;

· внутрішньою і зовнішньою «відкритістю» територій, що співробітничають, чи їх здатністю до трансформації внутрішньорегіональних структур організації та управління, а також здатністю впливати на навколишнє середовище і виробляти модельовані рішення;

· активністю прикордонної зони і пропускною здатністю кордону, що вимірюється, наприклад, кількістю функціонуючих прикордонних переходів.

Карпатський єврорегіон, як і єврорегіон «Буг», приносить Польщі й Україні як державам, а також їхнім прикордонним регіонам більш-менш вимірну користь, зокрема:

· існуючий людський і економічний потенціал обох держав ставиться в один ряд з великими європейськими державами;

· офіційне, подібне становище обох держав у питаннях загальних кордонів, резолюцій Конференції з безпеки й співробітництва в Європі, прагнення до інтеграції з Європою;

· прикордонна торгівля та численні індивідуальні контакти між людьми,

· загальноекономічні ініціативи (ярмарки, виставки тощо), а також зацікавленість польських підприємців інвестувати на схід;

· реалізація ідей «міст-близнюків», розширення наукового й культурного співробітництва між двома країнами тощо.

При цьому багаторічні спостереження трансграничного співробітництва між Польщею та Україною дозволяють стверджувати наявність значних обмежень і перешкод, серед яких головними є:

· недостатня обізнаність в історичному процесі;

· формування негативних стереотипів;

· відсутність знань про досягнення сусіднього народу, його внесок в європейську або світову науку, культуру і мистецтво;

· завуальовані відносини в 1956-1989 роках без спроб з'ясування складності спільного минулого;

· націоналістичне розпалювання спорів і конфліктів навколо спроб повернення майна чи в мартирологічних питаннях;

· законодавчо-формальні транскордонні ускладнення;

· релігійні нюанси.

Збереження досягнутого рівня українсько-польських економічних відносин та їх подальший розвиток залежить від швидкості економічних реформ в Україні. Головною проблемою є залишення прозорості українсько-польського кордону для перетинання товарів двох країн та бізнес-туризму[34, c. 160-161].


1.2.Економічне партнерство Польщі та України

Економічні відносини України та Польщі можна розглядати в різних аспектах:

· по-перше, як важливий шанс для України на інтенсифікацію економічних зв'язків з майбутнім членом ЄС через зміцнення діяльності правових факторів у диверсифікованості зовнішньоекономічних форм зв'язків;

· по-друге, як можливість набуття досвіду регіонального співробітництва Польщі на західних кордонах (польсько-чеський і польсько-німецький);

· по-третє, як засіб вирівнювання суспільно-господарських диспропорцій.

Україна і Польща - дві великі держави Центрально-Східної Європи. Їх об'єднує не лише спільна історія багатьох періодів, а й споріднені мови та схожі культурні традиції. Все це сприяє налагодженню тісних контактів. Економічний розвиток обох країн, природні багатства та сформована структура економіки відкривають широкі перспективи для кооперації та торгівлі. До цього треба додати фактор, що набуває дедалі більшого значення у глобальній економіці, - транзитне розташування наших держав на важливих шляхах континентального проходження товарів[36, c. 12-13].

Якщо порівняти ці можливості та шанси з реальними досягненнями, то останніми не можуть бути задоволені ні поляки, ні українці. Наші торгівельні обороти у 2002 р. досягли 1 672 млн. дол. США, а інвестиції перевищили 100 млн. дол.

Якщо порівняти це з торгівельними оборотами між Польщею та іншими країнами, які становили 100 млрд. дол., то можна дійти висновку, що торгівля між нашими країнами досі є недостатньо розвиненою.

Однак, з іншого боку, динаміка оборотів останніх років виразно засвідчує суттєве прагнення до зміни такої ситуації та розвитку двосторонньої торгівлі.

2003 р. був третім роком, коли було відзначено зростання торгівельних оборотів між Польщею та Україною (після їх спаду в 1998-1999 pp.). Згідно з даними польської статистики, у 2000 р. обороти досягли 1 274 млн. дол., в 2001 p. - 1 452 млн. дол., а у 2002 р. - 1 672 млн. дол. Це означає, що зростання, порівняно з минулими роками, становило: 22,3%, 14% та 17% відповідно. Позитивні результати минулого року дали змогу не лише досягнути, а й перевищити максимальний донині рівень товарообігу, який було зафіксовано у 1997 р. Тобто, якби не ґвалтівний спад української економіки в 1998-1999 pp., наші обороти могли би бути нині набагато більшими. Серед країн колишнього СРСР Україна як імпортер польських товарів посідає друге після Росії місце.

За 2003 р. зафіксовано зростання торговельних оборотів між Польщею та Україною: в польському експорті на 24,2%, а в українському - аж на 59,9%. Вартість польського експорту в Україну за 2003 р. становила 892,780 млн. дол., а польського імпорту - 468,500 млн. дол.

В українському експорті до Польщі в 2002 році переважали: руди, шлаки та зола — 17,24%, паливо мінеральне, нафта та продукти її переробки — 16,02%, чорні метали та вироби з них — 14,9%, органічні хімічні сполуки — 8,17%, машини та устаткування — 6,37%, деревина та вироби з неї — 5,45%, білкові речовини — 4,08%, одяг трикотажний — 2,89%, молоко та молочні продукти — 2,57%, добрива — 2,23%, електричні машини — 2,15%. В імпорті з Польщі переважали: папір та картон — 17,36%, машини й устаткування — 10,03%, пластмаса та вироби з неї — 8,3%, засоби наземного транспорту, крім залізничного — 6,69%, деревина та вироби з неї — 5,4%, паливо мінер-Якщо взяти до уваги те, що український експорт у Польщу становлять переважно мінеральні продукти (248,052 млн. дол. за вісім місяців) та чорні метали (92,882 млн. дол.), тобто сировина і напівфабрикати для виробів польської промисловості, то значне зростання експорту з України свідчить про збільшення обсягів цієї продукції.

Рис. 1. Динаміка зростання зовнішньоторговельного обігу за 1992-2003 pp. (млн. дол.): 1-й ряд — зміни експорту; 2-й ряд - зміни імпорту; 3-й ряд - загальні обсяги

З рисунка 1 видно, що в українсько-польських економічних відносинах починаючи з 1992 р. спостерігається постійне зростання, за винятком 1997-1999 pp., позначених фінансовою кризою в Росії (дефолт), а відтак і в Україні[44, c. 20-23].

Структура польського експорту в Україну міцно диверсифікована та дедалі більше охоплює товари високого ступеня переробки. Нині найміцнішу позицію займають легкові автомобілі, а також запасні частини й аксесуари до них (понад 10% польського експорту в Україну).

Позитивним явищем для українського експорту в Польщу є не тільки те, що у 2002 р. він почав зростати, а й те, що до його складу входили переважно перероблені товари, а не лише сировина. Тобто збільшився експорт товарів з пластмас та виробів із них, механічних і електричних машин та пристроїв, штучних добрив та інших хімічних продуктів.

Питома вага українсько-польського зовнішньоторговельного обороту в загальному обсязі торгівлі товарами України становили 3,3 % (в 2004 — 1,2%).

Одну третину обсягу експорту товарів з України до Польщі у першому кварталі 2003 року становили енергетичні матеріали, нафта та продукти її переробки, 13,2% — руди, шлаки і зола, 9,6% — котли, машини, апарати і механічні пристрої, 8,6% — органічні хімічні сполуки, 7,3% — чорні метали, 5% — деревина та вироби з неї.

Серед товарів, що імпортувалися з Польщі у першому кварталі 2005 року, 11,3% від загального обсягу імпорту припадало на папір і картон, 10,2% — енергетичні матеріали, нафту та продукти її переробки, 8,2% — на полімерні матеріали й запаси, 5,5% — на деревину та вироби з неї, 5,2% — на ефірні масла, косметичні препарати.

Найвагоміші інвестиції Польщі припали на промисловий сектор, і зокрема: на хімічну промисловість - 18,9%; деревообробну промисловість - 9,9%; металообробну промисловість - 4,3%; виробництво продуктів споживання - 3,7%; виробництво мінеральних продуктів - 2,3%; фармацевтичну промисловість - 2,1%.

Фінансовий сектор репрезентований найбільшим польським фінансовим інвестором "Кредит Банк Україна" (другий за значимістю банк з іноземним капіталом в Україні).

Надзвичайно актуальним в українсько-польських відносинах є питання побудови нової моделі двосторонніх зв'язків у контексті розширеної Європи. Одне з головних завдань такої моделі - спрямування спільних зусиль на мінімізацію потенційних втрат від зміни торговельного режиму і максимальне використання можливостей, які відкриваються з розширенням ЄС. Динамічний розвиток наших країн на даному етапі торговельно-економічного співробітництва може суттєво сприяти цим відносинам.

Підсумовуючи викладене, слід сказати, що буде доцільним провести найближчим часом спеціальне засідання на рівні міністерств економіки з метою опрацювання спільної програми дій і створення спільних інвестиційно-приватизаційних проектів у цікавих для обох сторін напрямах.

В організації культурних, наукових і виробничих відносин з державами - новими членами ЄС можна констатувати особливу роль для України нашого найближчого партнера - Польщі. Нова модель двосторонніх відносин має передбачати розвиток співробітництва в усіх без винятку сферах життя двох народів. З огляду на сучасні господарсько-управлінські реконструктивні моменти провідною ланкою у функціонуванні цієї моделі мають виступати прикордонні регіони з їхніми величезними ресурсними можливостями. Злагода, мир, співпраця, активний обмін набутками допоможуть нашим країнам упевнено простувати шляхом прогресу.

Прямі інвестиції з України в економіку Польщі здійснювало 6 підприємств. їх загальна сума на 01.04.2005 становило 231,5 тис. дол. США, причому 70,3% цієї суми припадає на хімічну та нафтохімічну промисловість.

В цілому можна зробити висновок, що економіка України набагато вагоміше доповнює економіку Польщі. Про це свідчить структура товарообігу. В поставках з України переважають сировина і деякі товари народного споживання. Найважливіша сировина — це залізна руда й концентрати заліза (51% польського імпорту), руда і концентрати марганцю (17%), насіння льону (42%), казеїн (56%), натуральна гума і живиця (36%), відходи і металевий брухт (понад 50%), а також електроенергія (56%). Частка товарів високого ступеня переробки в українському експорті в Польщу мінімальна. Найважливішими з них є: запасні частини до планерів і літаків, машини й устаткування для зварювання та різання, турбореактивні й турбінні двигуни, а також газові турбіни.

Польща поставляє в Україну насамперед товари хімічної промисловості, сільськогосподарські продукти, промислові продукти для багатьох галузей економіки і споживчого ринку, а також вугілля. Однак останнім часом спостерігається значне зниження вартості експорту вугілля, що було викликано збільшенням імпортного мита на ввезене вугілля, а також полегшенням можливості імпорту вугілля з Росії на основі бартерних угод. Серед виробів хімічної промисловості експортуються переважно парфумерні товари, косметичні й туалетні мила, засоби для прання та чищення, пластмаси й вироби з них, а також продукти фармацевтичної промисловості

Перспективи для подальшої польсько-української співпраці є позитивними. Економічне зростання в Україні, яке спостерігали протягом трьох років, прогнози, хоча й занижені, відносно утримання тенденції зростання у найближчому майбутньому, що стосуються зростання виробництва, а також збільшення інвестиційного, постачальницького та споживчого попиту, дають підстави сподіватися на подальший розвиток торгівлі й економічного співробітництва між Польщею та Україною, а також інвестування в Україну.

Деяку загрозу для цих перспектив становить створення ЄЕП, тобто відступ від євроінтеграційної політики.

Позитивні результати у взаємній торгівлі, що спостерігаємо протягом останніх трьох років, не означають, що подолані всі труднощі, хоча варто підкреслити наявність прогресу в ряді питань. Було підписано 4 угоди про взаємне визнання результатів досліджень щодо оцінки відповідності виробів стандартам. Вони стосуються електротехнічних, електричних виробів, а також засобів протипожежної безпеки.

Формальне виконання українських сертифікаційних, ветеринарних та фітосанітарних вимог і надалі залишається для польських підприємців суттєвою проблемою. Ці труднощі значною мірою стали причиною зменшення у 2002 р. експорту в Україну польських сільськогосподарських та продовольчих товарів, одержувачами яких було чимало дрібних українських споживачів. Однак у І півріччі 2003 р. знову можна було спостерігати збільшення українського імпорту продовольчих товарів[1, c. 82-85].

Майбутнє польсько-українських економічних відносин належить кооперації та інвестиціям. Дедалі частіше з обох сторін спостерігаємо зацікавлення цими галузями, що зумовлює поглиблення співробітництва та довготермінові зв'язки партнерів у бізнесі.

Нині Польща займає 11-е місце серед іноземних інвесторів в Україні. Інвестиції є перспективним напрямком польсько-українського економічного співробітництва, але їх обсяг, незважаючи на значне зростання, що спостерігаємо останнім часом, й досі не відповідає потребам та можливостям обох країн.

Частка Польщі у прямих іноземних інвестиціях в українську економіку становила у 2002 р. близько 2%, тобто 100 млн. дол.

Різноманітні заходи, ініційовані як польською, так і українською сторонами, вже приносять результати у вигляді зростаючого надходження в українську економіку інвестицій з Польщі.

Структура прямих інвестицій з Польщі в Україну є наступною: близько 38,0% розміщено у фінансовому секторі, 39,0% - у промисловості.

2003 р. приносить значне зростання польських інвестицій в Україні. Новозбудовані фабрики вже відкрили материнські підприємства: Торуньський завод перев'язочних матеріалів у м. Березань біля Борисполя та «Інтер-Гроцлін» в Ужгороді. Фірма «Кан-Пак» відкриває фабрику з виробництва пляшок для напоїв у Вишгороді. Ця фабрика буде найбільшою польською інвестицією в Україні.

Дотепер найбільший капітал в Україні інвестував Кредит Банк, створивши Кредит Банк Україна, який нині належить до найбільших українських банків, з широкою мережею територіальних відділів. В Україні працює також другий банк з польським капіталом - ТзОВ ПеКаО Україна. Він має два відділення - у Луцьку та Києві. Діяльність цих банків суттєво спрощує розрахунки в українсько-польській торгівлі. Також з'явилися польські інвестиції у секторі страхування. На сході України працюють три польські меблеві фабрики - «Форте», «Віко» та «Новий стиль». У Яворівській ВЕЗ працює 35 фірм, створених польськими інвесторами. Це найбільша група іноземних інвесторів у цій ВЕЗ, також варто додати, що зазначена зона діє найбільш активно та приносить дохід у бюджет України.

Інвестиційні пропозиції, що передають у Торгово-економічний відділ Посольства Республіки Польща українські фірми, які шукають інвесторів у Польщі, стосувалися, між іншим: одягу, м'ясної та молочної промисловості, деревини, металу, гірничої справи, переробки вторинної сировини та виробництва біомаси.

Щоби допомагати налагодженню контактів між польськими та українськими фірмами і передавати польським підприємцям інформацію про український ринок, Торгово-економічний відділ опрацьовує чимало інформаційних матеріалів, приймає економічні місії з Польщі, бере участь у виставках на території України. Ми орієнтуємо свою діяльність на ті регіони та галузі, де бачимо реальні шанси для розвитку торгівлі й кооперації.

Для прикладу зазначимо, що галуззю, в якій можуть суттєво зрости українсько-польські обороти, є галузь виробництва і збуту будівельних матеріалів. З одного боку, будівництво та ремонту житла в Україні розвивається і є дуже перспективним, а з іншого - польські будівельні матеріали пропонують у дуже великому асортименті, високої якості та за доступними цінами[6, c. 28-29].

Хотілося б сподіватися, що запровадження візового режиму не зашкодить українсько-польському торгівельному співробітництву. Вступ Польщі до Європейського Союзу, одного з найбільших у світі економічних угруповань, скоріше, має дати новий імпульс нашим контактам. Ми, поляки, бажаємо Україні підтримувати курс на євроінтеграцію. Це сприятиме розвитку української економіки, а узгодження з законодавством і стандартами ЄС також дасть змогу суттєво спростити польсько-українське співробітництво.

В економічній сфері існують великі резерви для подальшого розвитку співробітництва. Сьогодні Польща посідає лише 11 місце серед кран-інвесторів України (близько 100 млн. доларів США), у той час як українські інвестиції в Польщі ледь перевищують 1 млн. дол. США. У свою чергу, Україна посідає лише 24 місце серед країн, що експортують свої товари в РП, і 10 – серед країн імпортерів польських товарів. Відповідно, РП є на сьомому місці країн-імпортерів українських товарів і на четвертому місці серед країн-експортерів в Україну. Така ситуація зовсім не відповідає потенціалу наших країн.

Плідно також розвивається міжрегіональне співробітництва між нашими країнами, що стає сьогодні одним із головних пріоритетів. Опрацьовано бачення стратегії його подальшого розвитку – стрижень якої полягає у тому, щоб кожна область України і кожне воєводство Польщі мали надійних партнерів, відповідно, в Польщі і в Україні, а також поширили своє співробітництво на регіони ЄС та СНД. Міжрегіональна співпраця має перспективу стати тим локомотивом, що виведе наші двосторонні відносини у новий якісний вимір[11, c. 62].

Зростають і поглиблюються культурні і гуманітарні контакти між нашими країнами, чому сприяє успішне проведення у 2004 програм Року Польщі в Україні, а у 2005 – Року України в Польщі. Співробітництво у галузі культури та освіти протягом останнього часу, набирає нового виміру: у жовтні 2001 р. у м. Любліні, за ініціативи Президентів України та РП, відкрито Європейський колегіум польських та українських університетів, здійснюються спільні дослідження в галузі історії українсько-польських стосунків, україністики та полоністики. Велика увага приділяється забезпеченню представникам національних меншин - польської (147 тис. чол.) в Україні і української (близько 37 тис.) - в Польщі, належних умов для вивчення рідної мови.

Розвиток польсько-українського співробітництва гальмують не тільки економічні перешкоди. Для подолання цього потрібен час та ініціативи до співпраці знизу, а не тільки згори. Потрібні заходи для зменшення напруженості та елементарної непривітності до українських підприємців у Польщі. З українського боку перешкодами є: відсутність гарантії закону, а також значна бюрократизація відносин держава — підприємець. Одні лише зустрічі президентів з підприємцями на чергових економічних заходах, на жаль, економічної кон’юнктури не виправлять.

Важливим починанням, що сприяло б розвитку товарообороту, було б створення польсько-українського банку, який займається взаємними розрахунками, а також розширення мережі комерційних банків, що співробітничають один з одним. Наразі відсутність широкого кредитування значною мірою гальмує товарооборот між Україною й Польщею. Крім цього, спільним потребам не відповідають також прикордонні переходи, особливо щодо часу обслуговування. Також нагальною проблемою, що вимагає вирішення, є необхідність збільшення пропускної здатності взаємних комунікативних шляхів, розширення інформаційної бази для польських і українських економічних суб'єктів на основі й умовах реалізації взаємного товарообігу, а також наявності торгових партнерів з обох сторін. Закордонні підприємці практично не мають доступу до пропозицій українських підприємств, лиш незначна кількість установ має інформаційну базу, що сприяє пошуку партнерів по бізнесу. Ці проблеми намагаються деякою мірою вирішувати на рівні регіонів, однак і тут ініціатива згасає через значні труднощі, зокрема фінансові, а також кадрові.

У майбутньому ми бачимо роль українсько-польського тандему як головної рушійної сили інтеграційних процесів в центрі Європи, що сприятимуть зближенню і, в перспективі, об’єднанню всіх країн континенту в єдиній європейській спільноті[21, c. 35-38].


Висновки до розділу 1.

В області політичних взаємин обидві країни коштують перед серйозним викликом. Як Польща, так і Україна переживають період зміни влади (у Польщі політична "зміна варти" відбулася восени позаминулого року, на Україні вона наступить навесні минулого року), і надзвичайно важливо, щоб накопичений дотепер капітал в області польсько-українського політичного співробітництва не виявився після виборів розкраденим (що стосується Польщі, те там немає такої небезпеки, тому що до влади прийшли політичні сили, що активно брали участь у підтримці демократичних змін на Україні; значно сутужніше передбачати, як зложиться політична ситуація після українських парламентських виборів). Ще один серйозний виклик - виробити й проводити ефективну політику па міжнародних форумах у контексті кризи усередині Євросоюзу ( що виникло внаслідок програних референдумів по конституції у Франції й Голландії).

Складності в цій області виникають із причин як внутрішнім, так і зовнішнім. Самі серйозні труднощі в ефективному лобіюванні Польщею українських національних і інтересів - нестабільна підтримка прагнення України в Європу самим українським політичним класом (самим красномовним тому прикладом стали парламентське голосування по пакеті законів, необхідних для вступу у Всесвітню торговельну організацію).

Внутрішня криза в Євросоюзі веде у свою чергу до того, що нелегкий і колись процес формування Польщею коаліції на користь членства України в ЄС, стає ще сутужніше. Це не означає, що він не може завершитися успіхом. Отут самий головний капітал України - відносно висока (як показують дані опитувань) підтримка прагнення України в ЄС у країнах-членах Євросоюзу. Вона куди вище, ніж підтримка Туреччини, уже кілька десятиліть залишається кандидатом на входження в європейські структури. Членство в ЄС для України - ціль стратегічна. Проте було б непрощенною помилкою зводити польсько-українські політичні взаємини в цілому лише до цього питання, тому що поза залежністю від того, коли інтеграційні устремління України увінчаються успіхом, польсько-українське політичне співробітництво було й залишається важливим елементом стабільності й безпеки в нашому регіоні Європи.


Розділ 2. Проблеми та перспективи українсько-польських відносин на сучасному етапі

2.1. Українсько-польські відносини наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст.

Розвиток взаємовідносин України з таким стратегічним партнером, як Республіка Польща, у багатьох площинах визначає процес становлення демократичних засад в нашій державі, формує міжнародний імідж країни, сприяє приєднанню України до світових і регіональних структур безпеки і співробітництва.

Хоча питання співробітництва двох країн охоплюють широку площину взаємозв’язків у політичній, економічній і гуманітарній сферах, і у багатьох випадках є визначальними для майбутнього розвитку нашої держави, водночас вони ще не знайшли відповідного висвітлення у науковій літературі. Цю прогалину певною мірою покликана заповнити дана стаття.

Зазначимо, що до процесу глобалізації світового розвитку приєднались практично всі регіони земної кулі. Визначальною тенденцією суспільного розвитку стала економічна, технологічна, інформаційна і соціальна взаємозалежність різних країн. Ця тенденція, як передбачається, буде посилюватися і у подальшому. Нині інтеграційний процес відбувається на глобальному, регіональному і субрегіональному рівнях, до нього залучаються вже досвідчені політико-економічні об’єднання та порівняно молоді, що утворилися нещодавно.

Якщо інтеграційні явища у 60-70-х роках ґрунтувалися в основному на ідеології регіонального протекціонізму, то на початку ХХІ століття повсюдно утверджується концепція «відкритого регіоналізму», відповідно до якої нові інтеграційні угруповання розглядаються не як фортеці, зведені для захисту від зовнішнього світу, а, навпаки, для підготовки до найбільш ефективного включення у глобальний світовий розвиток.

У європейському просторі тривають пошуки обрисів майбутньої архітектури інтеграційної Європи і трансатлантичних зв’язків. Початок тисячоліття продемонстрував людству поступове завершення формування потужних світових центрів, які в принципі змінили конфігурацію об’єднань і союзів Європи, наблизивши її до остаточного визначення інтеграційних кіл.

Отже, стратегію двостороннього співробітництва необхідно вибудовувати відповідно до системи світових координат у тісному зв’язку з глобальними процесами сучасності[30, c. 54-56].

Глобалізаційні процеси знайшли своє втілення серед інших у розширенні сфер впливу, зміцненні євроатлантичних структур. З прийняттям до НАТО країн так званої першої і другої хвилі серед членів Альянсу опинилися ті, що межують з Україною — Польща й Угорщина. Друга хвиля приєднала до НАТО Словаччину, а третя — Румунію і Болгарію. Таким чином, західний і південний кордони України стали східним кордоном Північноатлантичного Альянсу, сформованого повноцінними учасниками потужного військового блоку.

Перспективи розширення НАТО поступово розглядаються Європою та США як комплексне питання, що включає і розширення ЄС. Отже, можна припустити, що невдовзі Україна опиниться із заходу і півдня в оточенні не тільки потужного військового блоку, а й економічного інтеграційного союзу європейських держав.

Серед названих країн відносини України і Польщі винесені на рівень стратегічного партнерства. За визначенням польської сторони, це означає збіг позицій з основних питань міжнародної безпеки та інтеграції з європейськими та євроатлантичними структурами. Поза Україною Польща декларує стратегічне партнерство з Литвою, активно підтримує Словаччину, Латвію, Естонію на їхньому шляху до інтеграції в НАТО та ЄС[35, c. 10-11].

Українсько-польські відносини охоплюють практично всі площини двосторонньої взаємодії держав, а також євроатлантичних структур. Як будь-якій системі, що розвивається, для них характерні періоди активізації і певного охолодження, пошуку компромісів. Такі коливання рівнів розвитку взаємин пояснюються внутрішньополітичними факторами, світовою кон’юнктурою, а також економічною взаємозалежністю не тільки на двосторонньому, а й багатосторонньому рівнях.

Українсько-польські відносини формуються в основному на регіональному: Європа — Польща — Україна і субрегіональному: Польща — РФ — Україна рівнях. Якщо з середини 90-х років ХХ ст. українсько-польським відносинам притаманна динаміка нарощування потенціалів двосторонньої взаємодії, що дало привід оголосити відносини стратегічними, то з кінця 90-х років і на початку нового тисячоліття спостерігалося певне охолодження у двосторонніх стосунках. Це виявилося не тільки у відміні візиту президента А. Квасьнєвського в Україну, приводом для чого було використано ситуацію навколо меморіалу «Орлят». У польських урядових і наукових колах була проведена широка кампанія, що піддала критиці і сумніву доцільність та ефективність українського напряму політики Польщі, названого «політичним романтизмом й ірраціоналізмом». Ця тенденція знайшла офіційне втілення у позиції Варшави влітку 2001 року, коли на зміну заявам про всебічну підтримку України та її інтеграції до ЄС, прийшли твердження про «уникнення прийняття Польщею стосовно України будь-яких зобов’язань щодо її майбутніх інституційних зв’язків з ЄС».

Можна припустити, що причини зазначеного полягають в активному просуванні в ці роки Польщі до євроатлантичних структур. При цьому простежується певна закономірність: етапи дистанціювання від України збігалися у часі з успіхами Польщі на шляху просування до НАТО і ЄС. Країні необхідно було вирішити безліч проблем, найболючіші з яких пов’язані зі станом сільського господарства, вільним рухом робочої сили, переглядом законодавчої бази, несамостійним вибором торговельних партнерів та ін. У геостратегічному вимірі до цих питань додається насторожене ставлення з боку ЄС до Польщі як до «проамериканського троянського коня» її партнерів по ЄС — провідних країн Європи — Франції і Німеччини. Намагання Польщі підтримати Україну саме в цей період негативно сприймалося в деяких країнах Євросоюзу. Дехто застерігав Польщу від активного лобіювання інтересів України, давав зрозуміти, що це уповільнить ходу РП до ЄС. Це, швидше, було викликане побоюванням стрижневих країн ЄС у «перехопленні» союзницьких ініціатив на користь заокеанського партнера, інтереси якого Польща несла в європейську спільноту. У такій ситуації спостерігається переорієнтація Польщі на вирішення внутрішніх проблем держави і дистанціювання від зовнішніх «проблемних» партнерів, яким на сьогодні в очах Заходу є Україна[37, c. 32-34].

Коментуючи активізацію українсько-російських відносин, польські політичні кола відвели місце Україні як «наближеної» до РФ. «Українське керівництво форсуватиме зближення з РФ, а інтеграцію з Європою в Києві розуміють як інтеграцію з її східною європейською частиною»,— таку перспективу окреслили українському вектору європейської політики у Варшаві. «Захід не інвестуватиме українську економіку, тому що стратегічним інвестором може бути тільки РФ». На цьому тлі керівник польської держави А. Квасьнєвський намагався підтримати Україну в очах Заходу (під час зустрічей з американським президентом у липні 2002 р. і січні 2003 р.).

Не сприяє пожвавленню українсько-польських контактів і політичний стан всередині польської держави. За результатами парламентських виборів, у Польщі перемогли прихильники так званого «неореалізму» (серед них — керівник «Союзу лівої демократії» (SLD) — прем’єр-міністр Л. Міллер, впливовий діяч партії, голова Бюро національної безпеки М.Сівець та ін.), які піддали сумніву доцільність нинішньої «східної політики» Польщі, критиці українсько-польські газотранспортні проекти. Ця вагома (на сьогоднішній день) визначальна політична складова польської громадськості надає переважного значення відносинам Польщі з Росією та країнами-лідерами ЄС при збереженні добросусідських польсько-українських відносин.

Переосмислення суті і змісту українсько-польських відносин польські урядові кола пов’язують зі зміною стану польсько-російських відносин, що останнім часом набули «здорового прагматизму й історичної відповідальності». Польськими ЗМІ тиражувалася ідея про переорієнтацію зовнішньої східної політики на РФ, яка, як зазначалося в урядовій «Жечпосполіта», «завжди йшла назустріч полякам, починаючи з М. Горбачова, який разом з керівником польської держави вперше (за роки існування СРСР) заявили про примирення, розв’язали проблему Катині». Певний позитив у розвиток російсько-польських відносин вніс і російський президент В. Путін, який «переконав росіян у необхідності співробітництва з поляками.

Порівняно незначне інвестування в українську економіку польська сторона пов’язує з нестачею в обох країнах фінансових ресурсів і неефективністю системи кредитування і гарантування в Україні. Всього ж польські інвестиції в українську економіку за одинадцять років склали 77 млн. дол. США — менш ніж 2% всього обсягу іноземних інвестицій. За цим показником економічний партнер України — Польща — перебуває далеко позаду Кіпру і Віргінських островів. Відповідальність за незначний обсяг польських інвестицій польська сторона покладає на Київ: немає впевненості у довгостроковій перспективі щодо умов для розвитку бізнесу в Україні, не вирішена проблема повернення НДС спільним підприємствам з польським капіталом, відсутня система страхування інвестицій (розроблено проект щодо створення корпорацій зі страхування інвестицій з фондом не менш ніж 3 млрд. дол. США), не прийняття Україною стабільних економічних законів, не забезпечення їх виконання[42, c. 9-12].

Всього в Україні зареєстровано 1800 господарських об’єктів за участю поляків, але працює лише 710, з яких спільними є менш ніж 500 підприємств. Більша частина з них займається посередницькою діяльністю. 33% польських інвестицій вкладено у фінансовий сектор України, 22% — у торгівлю, 38% — у промисловість. Польські вкладення нерівномірно розподіляються по Україні: переважна їх кількість припадає на Львівщину, де діє спеціальна економічна зона «Яворів». Планується участь польського капіталу у фінансуванні розвитку туризму у західних областях України (утворення туристичного кільця «Замки Центральної Європи» тощо). Успішним фінансовим проектом Польщі можна розглядати і просування на український банківський ринок польської групи «Кредит- Банк», який придбав 66,7% акцій Західно-Українського комерційного банку (ЗУКБ) та ін. Заявлена мета банку — поширювати свою діяльність на східні регіони України, кредитувати середній і малий бізнес тощо. У 2001 р. в економіку Харківської області було інвестовано 1,5 млн дол. США. Спільні проекти здійснюються на великих промислових підприємствах — підшипниковому, тракторному, «Електротяжмаш», АТ «Турбоатом»; поляки мають намір вкладати кошти у розвиток транспортного машинобудування і рослинництва.

Майже 50 польських підприємств цікавляться економікою Запоріжжя: швейною, деревообробною, меблевою, м’ясопереробною промисловістю, будівництвом тощо. Польські компанії зацікавлені в інвестуванні українського машинобудування, металургії, хімічної, харчової промисловості. Перспективними напрямами вважаються: переробка сільгосппродукції, інфраструктурні проекти, модернізація енергетики, вугільної промисловості, капітальне будівництво.

Економічному співробітництву двох країн заважають політичні нашарування, «велика» політика» і глобальні економічні коливання. Нові проблеми постануть у зв’язку з переглядом Польщею 99 торговельних угод з різними країнами світу. У цьому переліку є й Україна, з якою Польща, на вимогу Євросоюзу, не зможе торгувати за попередніми домовленостями.

Не сприяє поліпшенню відносин двох країн і розгорнута кампанія у польських засобах масової інформації конфронтаційного характеру щодо минулого і майбутнього України. Особливого розповсюдження під час парламентських виборів в Україні (березень 2002 р.) набула ідея сепаратизму, що з’явилася на сторінках польських газет (згадка про «кращі часи» України у період австрійського і польського панування).

Негативний резонанс в українсько-польських стосунках мали ситуація навколо меморіалу «Орлят», яку деякі політики з обох боків кордону намагалися подати як конфронтацію не Варшави зі Львовом, а Львова з Києвом (деякими коментаторами це подавалося як наслідок західноукраїнського сепаратизму), питання Волині.

До цього додаються невирішені проблеми українських ветеранів, які опинилися на польській території, тощо — усе це вилилося у протистояння певних політичних сил, метою яких є нагнітання негативу в українсько-польських відносинах.

Не додала позитиву громадянам української держави заява Польщі про запровадження візового режиму з Україною, РФ і Білоруссю. Ці кордони у польському напрямі щорічно перетинає понад 13,5 млн. громадян, у тому числі українсько-польський кордон долає понад 6 млн. осіб. Кількість видаваних віз, за розрахунками поляків, може збільшитися в чотири рази. Польська сторона вже працює над проблемою перебудови консульських служб у зазначених країнах з метою збільшення їхньої пропускної спроможності. Відкрито п’ять генеральних консульств РП — у Києві, Харкові, Луцьку, Одесі і Львові, що видають візи. Візовий режим з Україною, запроваджений 1 жовтня 2003 року, за польськими оцінками, є «м’яким»: для поляків — безвізовий, для українців візи видаються безкоштовно.

Особливе занепокоєння з цього приводу виявили польські організації в Україні. Введення візового режиму вони розглядають як прагнення відштовхнути поляків від своїх коренів, від пращурів, від національної культури. Виникає парадоксальна ситуація: ті поляки, які виїхали з Польщі на Захід, мають право вільно без візи відвідувати Польщу, інші змушені будуть оформляти візу. Хоча в такому випадку для представників відповідної національної меншини польська сторона обіцяє спростити процедуру одержання візи: запровадити багаторазові візи, розраховані на шість і більше місяців[47, c. 63-64].

Підсумовуючи, зазначимо, що візова політика Республіки Польща пов’язана з вимогами Євросоюзу до країн-членів ЄС, а також зі статусом «країни-сусіда» (Україна, Білорусь, Молдова). Не слід забувати, що запроваджений українсько-польський візовий режим є тимчасовим явищем і триватиме до приєднання Польщі до Шенгенського простору. Чим віддаленіше євроструктури розглядатимуть партнерство з Україною, тим чіткіше буде відчутне відсторонення Польщі від України.

Проблеми, викликані євроінтеграційними процесами і вимогами Євросоюзу, з якими зіткнулася польська держава, є зрозумілими. Але сувора об’єктивна реальність вимагає від обох країн тісної взаємодії, що гарантуватиме їм безпеку у регіональному і субрегіональному просторах. Не останню роль тут відіграють і геополітичні інтереси нашої держави, що бере активну участь у мирному процесі в Іраку.

Одне з найважливіших питань, що впливають на якість наших взаємин, - сама можливість перетинання границі. Мова тут іде й про процедуру видачі віз, і про те, що відбувається на кордоні. Якби договір між Польщею й Україною про візи виконувався в повному обсязі, то він не створював би більших труднощів у взаємних контактах (не будемо стосуватися обтяжливості самого проходження необхідної візової процедури). Однак деякі положення договору застосовуються досить обмежено (наприклад, видача річних віз особам, зайнятим у сфері економічного, наукового й культурного співробітництва). Серйозної уваги вимагає й питання поліпшення якості прикордонних і митних процедур - їх насамперед необхідно прискорити (зокрема , шляхом приборкання корупції). Обоє цих питання здобувають тим більше важливе значення, що через терористичні акти, що сталися в 2006 році, режим на європейських границях досить посилений (наприклад, Франція відновила паспортний контроль). Але ж щорічно ори границі перетинають мільйони поляків і українців (у минулі роки таких перетинань було від 6,5 до 8 мільйонів)[50, c. 20].

Тепер на порядок денний у польсько-українських відносинах устало питання про те, щоб українці могли одержувати легальну роботу в Польщі, і це дійсно серйозна проблема. За деякими оцінками, у Польщі працює близько 300 тисяч українців, і переважна більшість - нелегально, незважаючи на те що в цілому в них репутація чесних і, що важливо, недорогих працівників. Відбувається так не тому (у всякому разі не тільки тому), що польські роботодавці хочуть обдурити вітчизняні фіскальні органи, але насамперед тому, що іноземець може одержати дозвіл на роботу тільки витримавши сьогодення ходіння по бюрократичних борошнах. Нинішнє положення, украй незручне для українців, одночасно завдає реальної шкоди польському бюджету.

Найпростішим і в той же час цілком можливим рішенням, незважаючи на відносно високий рівень безробіття в Польщі, може стати введення контингентів для сезонних робітників. Таке рішення прийняте й успішно діє в багатьох європейських країнах. Позитивний ефект тут очевидний, а негативних побічних наслідків або зовсім ні, або вони незначні. Як представляється, ця проста істина поступово доходить до чиновників польського відомства праці, тому що, відповідно до повідомлень ЗМІ, переговори по цьому питанню вже значно просунулися вперед.

Представлений вище перелік питань, які вимагають рішення в сфері польсько-українських відносин, зрозуміло, неповний.

Українсько-польське партнерство може включати в себе поглиблення політичного діалогу, розширення торгівлі з одночасною підтримкою регіонального інтеграційного процесу, а також технічне і фінансове співробітництво. При цьому реальні засади партнерства, набуті в результаті роботи не одного покоління українців і поляків, не можна підмінити псевдовідносинами, хоча і стратегічними. У будь-якому випадку державні інтереси України, у тому числі і захист українських громадян, мають превалювати над усіма іншими[5, c. 13-17].


2.2. Сучасна політична доктрина українсько-польських відносин

Одвіку поруч і разом живуть у серці Європи українці й поляки. Взаєминам наших народів вже понад десять століть. Однак лише в останні тринадцять років відносини між Україною і Польщею набули змісту і характеру добросусідства, рівноправності і справжньої дружби.

Історія сучасних українсько-польських відносин починається 2 грудня 1991 р., коли Республіка Польща першою у світі офіційно визнала державну незалежність України. А вже 4 січня 1992 р. між нашими державами було встановлено дипломатичні відносини.

У новітній історії розвитку відносин незалежної України з Польщею можна виділити чотири періоди:

перший – 1992-93 рр. – встановлення контактів, “відкриття” України для польської політичної еліти, підписання перших двосторонніх документів, обопільне вивчення можливостей партнерів;

другий – 1993-99 рр. – розвиток міжвідомчих зв’язків та договірно-правової бази, виведення двосторонніх відносин на рівень стратегічного партнерства;

третій – 1999–2003 рр. – наповнення реальним змістом українсько-польського стратегічного партнерства, що стає важливою складовою базових цінностей європейської спільноти. Польща, водночас із вирішенням завдань вступу в ЄС та НАТО, сприяє зближенню України з ними, стає “провідником” у здійсненні євроатлантичних та європейських інтеграційних прагнень нашої держави;

четвертий періодпочався із вступом Польщі до ЄС 1 травня 2004 р., коли одним з головних пріоритетів зовнішньої політики Польщі став розвиток Східного виміру ЄС, насамперед - прагнення наповнити реальним змістом формулу стратегічного партнерства з Україною. Сьогодні у відносинах з РП напрацьовуються модель відносин України з розширеним ЄС, і у цьому контексті значення українсько-польського співробітництва набиратиме ще більшої ваги для всього континенту, адже Україна, як надійний та ефективний партнер разом з Польщею формують стрижень стабільності і безпеки в регіоні ЦСЄ[3, c. 4-5].

Іншою суттєвою ознакою сучасної трансформації українсько-польських відносин є набуття ними глобального виміру в результаті залучення обох держав до дій антитерористичної коаліції. Прикладами успішного військово-політичного співробітництва є також ефективна діяльність Українсько-польського миротворчого батальйону, спільна участь сторін у миротворчих операціях ООН (КФОР) та регулярних міжнародних навчаннях, польська консультаційна допомога у здійсненні військової реформи в Україні, спільна робота над створенням об’єднаної військової частини транспортної авіації ВПС України та РП тощо.

Тим самим Польща і Україна продемонстрували наявність передумов для створення і розбудови ефективного українсько-польського тандему спочатку в сфері колективної безпеки, а, згодом, і в усіх інших галузях двосторонньої взаємодії, завдяки чому в регіоні Центрально-Східної Європи утворилося потужне ядро інтеграційних процесів.

Сучасне українсько-польське співробітництво характеризується динамічним поступальним розвитком, що зумовлюється збігом національних інтересів країн-сусідів у багатьох сферах, їх глибинними історичними та культурними зв’язками.

Сучасний досвід Польщі у багатьох вимірах – це наслідування, повторення того досвіду, який вже мала Західна Європа після Другої світової війни. Розбудова Західної Європи ґрунтувалась власне на примиренні Німеччини та Франції, без якого не було б сучасної Західної Європи.

Але це примирення, насамперед, є результатом добре продуманих та наперед визначених зусиль обох сторін. По-друге – це продукт системи безпеки, яка встановилась в Європі внаслідок діяльності НАТО. Без цього альянсу не було б франко-німецького примирення, бо власне НАТО забезпечило безпеку Франції та Німеччини на час пошуків примирення. Отже без франко-німецького примирення не було б Європейського Союзу.

Процес європейської розбудови і розширення НАТО продовжується. І Польща зараз залучена до цього процесу – процесу наслідування чи повторної гри. Це дуже добре визначає роль Польщі в сучасній європейській безпеці. Це включає розширення європейської безпеки та й самої Європи. Німецько-польське примирення є також наслідуванням франко-німецького примирення. І членство Польщі в НАТО дає полякам почуття безпеки, таким чином, що поляки не будуть вразливими до Німеччини – сильнішого сусіда.

Другим, паралельним до цього, є процес переосмислення ролі Польщі в Центральній Європі. Незалежна Польща – член НАТО і, в майбутньому, член Європейського Союзу, не може втратити і ту роль, що вона завжди відігравала у цій частині світу, виходячи з геополітичних умов. Ми бачимо, що ці умови на схід від Польщі є дещо іншими. Бачимо, що історичну роль Польщі необхідно переосмислити. Ми не говоримо про утворення якоїсь структури, в якій Польщі відводилась би головна роль. Ми повинні впроваджувати регіональну кооперацію, співпрацю центральноєвропейських держав на засадах рівності, з розумінням того, що ця регіональна співпраця підтримуватиме та посилюватиме європейську безпеку, а також сприятиме процесові загальноєвропейської інтеграції. У цьому випадку ми говоримо про переосмислення ролі Польщі, значно видозміненої. Польщу можемо вважати магнітом, який притягуватиме інші країни до процесів європейської інтеграції, а також до євроатлантичного союзу[12, c. 84-86].

Українсько-польським взаєминам притаманна висока інтенсивність двостороннього діалогу на найвищому, а також на регіональному та місцевому рівнях, зростання гуманітарних контактів та транскордонного руху. У цьому контексті вирішальну роль відіграла підписана 30 липня 2003 р. двостороння Угода про умови поїздок громадян, безпрецедентна формула якої “безкоштовні візи для громадян України – безвізовий режим для громадян РП” стала запорукою того, що на кордоні між нашими країнами не виникло нової завіси. Плідному розвитку двостороннього діалогу між Україною та РП сприяє також розгалужена мережа постійних консультаційних механізмів двостороннього співробітництва.

Високий рівень політичного взаєморозуміння та спільна воля політиків і народів обох країн до примирення сприяли прискоренню започаткованого у 1997р. процесу зближення оцінок спільного історичного минулого, насамперед виробленню взаємоприйнятних політичних підходів до оцінки і вшанування трагічних подій на Волині у 1943-44 рр., завдяки чому було визначено шляхи до опрацювання формули історичного примирення українського і польського народів.

Надійним фундаментом двосторонніх зв’язків є торговельно-економічний обмін, в якому беруть участь 5,5 тис. польських фірм, в Україні діє близько 1800 фірм з польським капіталом. Вже декілька років поспіль обсяги торговельно-економічного співробітництва мають стійку тенденцію до зростання: якщо у 2003 р. торгівельно-економічний оборот між нашими країнами досяг рекордної позначки у 2,3 млрд. доларів, то у нинішньому році динаміка його зростання на 40-45% перевищує минулорічну і є всі підстави прогнозувати збільшення річних показників товарообігу у 2004 р. майже до 3 млрд. дол. США[17, c. 143-145].

За останні роки українці й поляки багато зробили для подолання певних негативних стереотипів у взаєминах, що складались століттями. І нас, львів’ян, не може не тішити стан сучасних українсько-польських стосунків, але він не відповідає потенціалові наших країн. На жаль, сьогодні з різних причин динаміка розвитку національних економік дедалі більше різниться, що може зрештою спричинитись до політичних розбіжностей. А сьогодні діалог з західними партнерами достойно ведеться переважно в політичній площині. Важливо не втратити напрацьованого.

Проте економіка України нині не має відповідних параметрів для серйозних розмов щодо інтеграції з Заходом. Відсутня належна мікроекономічна основа для радикальної макроекономічної трансформації суспільства. У нас ще не сформований відповідний прошарок носіїв нових ринкових відносин. Наші підприємства не спроможні витримати міжнародну конкуренцію, як через брак технологічних і фінансових можливостей, так і через відсутність відповідних інституційних передумов. Отже, економічна інтеграція з Заходом – питання поки що, радше, риторичне.

Україна виступає і підтримує стратегічні пріоритети Польщі. І ми з свого боку відчуваємо, що Польща визнає і підтримує стратегічні пріоритети України. Це надзвичайно важливо для реалізації нашого стратегічного пріоритету, яким, як відомо, визнана як в Україні, так і в Польщі інтеграція до європейських і євроатлантичних структур. Тут ми маємо спільні завдання і спільні зусилля стратегічного характеру. Це той пріоритет, про який я тільки-но сказав, Україна і Польща намагаються спільно використовувати досвід реформування економіки в країнах, які переходять або перейшли від стану адміністративної економіки до стану ринкової економіки, від стану тоталітарних політичних режимів до демократії.

Для нас надзвичайно важливим і цікавим є досвід реформування економіки, який має Польща. Україна і Польща мають або, на мій погляд, найближчим часом матимуть чіткіше окреслені великі спільні інфраструктурні проекти, які безпосередньо впливають на безпеку не лише України і Польщі, але і на європейську безпеку. Пан Бжезінський згадував про проект транспортування енергоносіїв з Центральної Азії та Кавказу до Європи через територію України та Польщі. Я думаю, що тут можна ставити питання ширше: не лише з Центральної Азії і Кавказу, а і з Близького Сходу через територію Туреччини. І не лише енергоносіїв. Йдеться про великі транспортні проекти, пов’язані з розбудовою і залізниць та автомобільних шляхів між Чорним і Балтійським морем. Бо наші країни розташовані так, що саме їхньою територією проходить найкоротший шлях між Чорним і Балтійським морем[23, c. 19-24].

Надзвичайно важливою є військова і військово-технічна співпраця, на жаль, не маю часу зупинятися на цих питаннях. Але прикладом є створення спільного українсько-польського батальйону. Розвивається співпраця в галузі модернізації озброєння, військової техніки, яка перебуває на озброєнні армій двох країн.

Я хотів би також наголосити на тому, що українсько-польські стосунки є добрим прикладом для розбудови Україною своїх стосунків з іншими країнами, у тому числі з Росією. Українсько-польські стосунки – це стосунки двох незалежних, рівноправних країн. І, до речі, двох слов’янських країн . Я хотів би наголосити на такому аспекті, коли нам пропонують розбудовувати стосунки між слов’янськими державами, я вважаю, що тут треба всіляко підтримувати і говорити “так”. І у нас є приклади розбудови таких стосунків. Це стосунки між Україною і Польщею.

Глобалізація та європеїзація стосунків, яка відбувається в світі, глобалізація економічного і політичного життя ніяк не перекреслює двосторонніх стосунків. І якою б тісною не була співпраця країн у межах Європейського Союзу, завжди залишиться національна ідентичність, завжди залишаться незалежні держави, якими є і, я впевнений, залишаться назавжди Україна і Польща[31, c. 4].


2.3. Перспективи стратегічного співробітництва України та Польщі

Незважаючи на важливість проблеми двосторонніх взаємин, переважна більшість досліджень цього питання зачіпає їх історичний аспект і лише в останні роки почали з'являтися монографії українських та польських учених, присвячені сучасному станові відносин між Україною та Республікою Польща. Так, досвід модернізації в обох державах висвітлюється у книзі Г. Зеленько, а у розвідці Б. Сурмач розглянуто сучасні українсько-польські взаємини з позицій добросусідства, дружніх відносин і співробітництва. Написано також ряд кандидатських та докторських дисертацій, автори яких намагаються здійснити політологічний аналіз українсько-польських відносин на сучасному етапі2. Усі вони погоджуються, що хоча відносини між Україною та Республікою Польща є досить перспективними, наші держави не використовують усіх потенційних можливостей партнерства. Значна увага українсько-польським взаєминам приділяється у журналах, газетах, часописах, наукових виданнях.

Українсько-польські відносини сучасного періоду почали формуватися під впливом загальних змін в Європі і, починаючи з 1989 р., зазнали еволюційних змін. Це пов'язано з внутрішнім розвитком українського і польського суспільств, а також із зовнішніми факторами, необхідністю знайти нову форму безпеки та виробити нову геополітичну стратегію, а також із суттєвим впливом могутніх геополітичних сил — Росії, ЄС та США[27, c. 6].

Ще за часів існування Радянського Союзу українська та польська сторони почали будувати відносини в умовах неповного суверенітету України. Польська та українська опозиція комуністичному режимові досить активно контактували між собою.

Однак сподівання на те, що зі здобуттям можливості провадити незалежну зовнішню політику Польща започаткує дружні й активні відносини з Україною не виправдалися. З самого початку існування незалежної Польщі її увага була звернена в бік Заходу, а східна політика залишалася в тіні.

4—5 травня 1990 р. представники новообраної Верховної Ради України зустрілися зі своїми польськими колегами в містечку Яблонна під Варшавою. Це була перша, формально ще неофіційна, нарада народних представників України та Польщі. У спільно погодженому комюніке наголошувалося на потребі у добросусідстві, повазі прав національних меншин, недоторканності існуючих кордонів, економічному співробітництві та обміні надбаннями культури. Там же були зафіксовані проблеми для розгляду у перспективі, наприклад, щодо засудження операції «Вісла». Тоді ж українська делегація зустрілася з низкою урядовців та громадських діячів Польщі. Однак через неформальність цієї зустрічі протоколи не велися й рішення, прийняті на ній, не вийшли «з кола паперових статей» і не змогли стати предметом «конкретної політики». Хоча контакти представників демократичних сил обох країн після цієї зустрічі здійснювалися досить регулярно, однак це скидалося радше на данину старій дружбі, ніж на послідовну офіційну зовнішньополітичну лінію Польщі.

Причиною цього була неузгодженість позицій у цьому питанні серед урядовців і громадських діячів щодо східної політики Польщі. Одна з груп виступала за так звану «реалістичну» доктрину, яка виходила з того, що безпека Польщі залежить від добрих відносин із Росією і їх можна будувати навіть всупереч інтересам інших країн. Друга концепція полягала в тому, що безпека Польщі пов'язувалася з дружніми стосунками із найближчими східними сусідами. При цьому особливий акцент робився на Україні. Саме тому Польща протягом 1989—1991 рр. проводила так звану «політику двох шляхів», яка була дуже обережним компромісом між прихильниками обох ідей. Вона полягала у підтримці стосунків з СРСР як єдиною державою й одночасному налагодженні відносин з безпосередніми сусідами Польщі, які на той момент входили до його складу.

Ось чому після проголошення 16 липня 1990 р. Україною суверенітету у Польщі ніхто не вжив конкретних заходів до встановлення повноцінних дипломатичних відносин з нею — Сенат відбувся «безбарвною резолюцією»10. Навіть польські публіцисти не зацікавилися цією подією.

Серед позитивних моментів у двосторонніх взаєминах цього періоду було те, що З серпня 1990 р. Польський Сейм видав постанову, яка засуджувала акцію «Вісла».

У вересні 1990 р. у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку відбулася зустріч міністрів закордонних справ України та Польщі, на якій було досягнуто згоди, що в новій політичній ситуації є всі умови для закладення підвалин прямих двосторонніх зв'язків між двома країнами. У вересні було підписане спільне комюніке про встановлення у найближчому майбутньому дипломатичних відносин між Україною та Польщею. Однак у своїх взаєминах обидві країни обмежувалися переважно питаннями культури та науки, йшлося також про обмін дипломатичними та консульськими представництвами.

У жовтні 1990 р. міністр закордонних справ Польщі К. Скубішевський перебував з візитом у СРСР, а 13 жовтня він відвідав також і Київ. Тоді було підписано «Декларацію про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин», яка містила чимало ознак державного договору.

4 жовтня 1991 р. започатковано офіційні українсько-польські візити. Українська урядова делегація, очолювана прем'єром В. Фокіним, зустрілася у Варшаві з президентом Польщі, главою уряду, міністром закордонних справ та міністром економічної співпраці з зарубіжними країнами. В ході візиту було підписано Угоду про торгівлю і економічне співробітництво між двома країнами.

Однак справжні двосторонні відносини між Україною та Польщею могли розпочатися тільки після здобуття реальної державності першою. На проголошення Акту про незалежність України Сейм та Сенат відреагували відповідними офіційними постановами. Але реальні дії з боку Польщі почалися після референдуму 1 грудня 1991 р. — варто нагадати, що саме Польща була першою державою, яка визнала незалежність України.

4 січня 1992 р. було встановлено повноцінні дипломатичні відносини. 1 лютого 1992 р. було оголошено про відкриття посольства Республіки Польща в Україні. Такий крок був зумовлений тим, що Польща вже раз «обпеклася», коли зволікала із визнанням незалежності Литви. І надмірно своїй позиції щодо пріоритету західного вектора польське зовнішньополітичне відомство не зрадило — налагодження дипломатичних відносин з Україною відбулося лише після того, як це зробили США. Польська зовнішня політика того часу перебувала під впливом Росії, європейських держав та США, і вона не могла проводити українську політику всупереч інтересам Росії, бо побоювалась конфлікту, який міг ускладнити її вступ до НАТО та ЄС.

Перший офіційний візит представників незалежної України до Польщі відбувся 10— 11 січня 1992 р., коли до Варшави прибув голова Комісії закордонних справ Верховної Ради України Д. Павличко. Тоді й розпочалася підготовка договору про польсько-українські взаємини[33, c. 142-145].

Загалом, на початку 1990-х рр. зовнішньополітична діяльність Польщі щодо України визначалася трьома основними факторами:

— розумінням об'єктивної внутрішньої слабкості українського партнера і сумнівами щодо його здатності зберегти незалежність;

— майже цілковитим зосередженням зусиль польської дипломатії на налагодженні відносин із Заходом, який розрізняв інтереси Польщі та України;

— відсутністю чіткої політичної стратегії як з боку західних держав, так і з боку Росії стосовно країн Центрально-Східної Європи та колишніх республік СРСР.

Значний вплив на розвиток двосторонніх відносин мала нестабільна внутрішня ситуація в обох країнах.

У 1993 р. польсько-українські взаємини були менш активними. Загалом очікувалося, що після встановлення низкою договорів фундаменту двосторонніх відносин почнеться їх інтенсифікація у різних сферах. Однак цього не сталося.

Взагалі, можна виділити декілька основних причин, які заважали розширенню українсько-польських відносин у першій половині 1990-х рр.:

— серед представників польського керівництва та аналітиків міжнародних відносин існувало побоювання, що домовленості і договори з Україною можуть негативно позначитися на термінах інтеграції Польщі до НАТО та ЄС;

— важливим чинником була також позиція впливових країн Західної Європи та США щодо України. Політика США та інших провід них країн Заходу, починаючи ще з 1991 р., концентрувалася на вирішенні проблеми ліквідації ядерної зброї колишнього СРСР, що в значній кількості знаходилася й на українській території. Зволікання з вирішенням долі ядерних арсеналів з боку українського керівництва зумовлювало ситуацію майже повної зовнішньополітичної ізоляції України. Це блокувало ініціативи між Україною та Польщею, оскільки польське керівництво було змушене підпорядковувати свою політику щодо України позиціям Заходу;

— інтенсифікація українсько-польських відносин могла викликати й негативну реакцію з боку офіційної Москви, що, у свою чергу, могло вплинути на польську політичну й економічну безпеку і позначитися на рівні діалогу між Варшавою та НАТО;

— польська правляча еліта не була впевнена у перспективності відносин з Україною і Білоруссю, намагаючись будувати їх так, щоб вони не перешкоджали стосункам з Росією. Важливим фактором тут виступили економічні взаємини з Російською Федерацією;

—українська опозиція у питанні просування НАТО на Схід теж чинила спротив інтенсифікації українсько-польських взаємин.

Для України 1994 р. був роком виходу з міжнародної ізоляції після відмови від ядерного статусу. Проте ставлення України до Польщі залишалося прохолодним. Натомість Польща, побачивши, що її східний сусід перетворюється на повноправного учасника міжнародної спільноти, почала вдаватися до заходів, спрямованих на покращення взаємин[34, c. 162-163].

Політичними діячами було порушено проблему необхідності розробки обома державами концепції взаємних відносин, які б мали стати фундаментом нового механізму безпеки в регіоні. Щодо цього питання й намітилися найбільші розходження між Польщею та Україною: Україна демонструвала занепокоєння стосовно розширення НАТО на схід та перспективи входження Польщі до Альянсу.

1997 р. був позначений значним пожвавленням контактів між Україною та Польщею. Цьому сприяла інституціоналізація співпраці України з НАТО та ЄС21, що остаточно змінило її негативне ставлення до запрошення Польщі стати членом НАТО. Сторони дійшли також згоди щодо нерозміщення ядерної зброї на території нових потенційних країн-членів Північно-Атлантичного альянсу.

Стабілізація та інтенсифікація українсько-польських відносин у другій половині 1990-х рр. були спричинені багатьма чинниками, які мали менше чи більше навантаження для двох сторін:

— інтеграція до структур Північноатлантичного союзу як пріоритет у зовнішній політиці Польщі в остаточному підсумку була позитивно оцінена українським державним керівництвом;

— стабільність зовнішньополітичних орієнтирів офіційного Києва після президентських виборів 1994 р. та приходу до влади Президента Л. Кучми, який оголосив початок проведення широкомасштабних реформ;

— визначення України в якості американського пріоритету, тим більше «стратегічного партнера», значним, якщо не визначальним чином, змінило геополітичну ситуацію в Центрально-Східній Європі;

— серед представників польської політичної еліти поширилося переконання, що політика на підтримку нових незалежних держав, які знаходяться між Польщею та Росією, може привести до позитивних геополітичних наслідків для Варшави і здатна заблокувати повернення Росією статусу лідера;

— роль і місце офіційної Москви у польській зовнішньополітичній діяльності значно послаблювалися. Ця ситуація була спричинена невдалою політикою Росії стосовно окремих країн ЦСЄ і всього регіону, яка проводилася у першій половині 1990-х рр., та змінами на польській політичній сцені, а саме — послабленням позицій прихильників «неореалістичного» підходу;

— прискорення російсько-білоруської інтеграції сприяло посиленню зв'язків між Польщею, Литвою та Україною. Офіційна Варшава гостро реагувала на активізацію інтеграційного процесу між Мінськом і Москвою, оскільки це могло несприятливо позначитися на відносинах між Польщею і Заходом;

— зміни на польській внутрішній арені вкотре спричинили зміни у зовнішній політиці країни. У середині 1995 р. польський уряд, керований Ю. Олексою, розпочав серію «малих кроків» у напрямку до офіційного Києва для посилення двосторонніх контактів. Велику підтримку від Польщі отримала Україна при вступі у Раду Європи та Центральноєвропейську ініціативу. З іншого боку, Київ допоміг Варшаві отримати місце непостійного члена Ради Безпеки ООН;

— важливим чинником, який сприяв розвитку тісніших українсько-польських взаємин з перспективою на стратегічне партнерство, було російсько-німецьке співробітництво[43, c. 52-55].

Упродовж 1990-х рр., особливо другої половини, теоретичне оформлення українсько-польського стратегічного партнерства також було практично реалізоване через створення інституційної бази, зокрема Консультаційного комітету Президентів України та Польщі; Українсько-польської змішаної комісії з питань торгівлі та економічного співробітництва; Українсько-польського економічного форуму; Українсько-польської / Польсько-української парламентської групи; Українсько-польського / Польсько-українського форуму; Постійної українсько-польської конференції з питань європейської інтеграції.

Надзвичайно важливою подією, яка визначальним чином вплине на стосунки між нашими державами, є набуття Польщею 1 травня 2004 р. повноправного членства в ЄС. Попри ряд негативних моментів, ця подія має й позитивне значення для України. Так, наприклад, хоча шенгенська система й обмежує в'їзд громадян третіх країн в ЄС, але одночасно значно розширює свободу пересування всередині ЄС для тих, хто має шенгенську візу. Прикордонне співробітництво за таких умов сприятиме пристосуванню української економіки до вимог ЄС. Крім того Польща могла б допомогти залучати гроші ЄС для фінансування проектів у Польщі та Україні, які будуть приносити користь економікам обох країн.

Польсько-українські взаємини у військовій сфері можна назвати досить добрими. Офіційною підставою для військової співпраці є домовленість між Міністерствами оборони Республіки Польща і України про співпрацю у військовій галузі, підписана міністрами оборони обох країн в Києві 3 лютого 1993 р. Щоправда, на початку 1990-х рр. Україна та Польща ніяк не могли домовитися щодо стратегії безпеки в регіоні. Польща прагнула вступити у НАТО, а Україна висувала пропозицію створити окремий блок для Центральноєвропейського простору й висловлювала застереження щодо бажання Польщі долучитися до Альянсу. Але коли керівництво України зрозуміло марність таких спроб і усвідомило неминучість розширення НАТО на Схід, стосунки з Польщею у цій сфері значно покращилися.

Слід зазначити, що встановлення у повному обсязі дипломатичних відносин між Україною та Польщею, тісні політичні контакти відкривають широкі перспективи для інтенсифікації економічних, гуманітарних, культурних і духовних зв'язків українського та польського народів. Проте фундаментом для цього все ж має бути подальше нарощування законотворчого процесу і державно-правових інститутів у сфері міждержавних відносин, наукове обґрунтування й узагальнення першого досвіду українсько-польських відносин, без чого практично неможливо глибоко осмислити сучасні державно-правові проблеми та вийти на цивілізований рівень міждержавних та багатосторонніх відносин[49, c. 44-46].


Висновки до розділу 2

Отже, можна зробити висновок, що для налагодження українсько-польського стратегічного партнерства уже дещо зроблено. Підписано ряд важливих документів, створено організаційно-правові механізми реалізації стратегічного партнерства, відбуваються зустрічі на найвищому рівні, частими є контакти у військовій сфері. Та, загалом, добрими є лише стосунки на рівні глав обох держав. Однак, згідно з положеннями нової конституції Польщі, її президент утратив майже всі важелі реального впливу на законодавчу та виконавчу гілки влади і президентська дружба приносить Україні мало дивідендів. Натомість міжпарламентські та міжвідомчі відносини дуже нестабільні і не надто активні. Відносини між політичними партіями та елітами обох держав фактично відсутні, а тільки регулярні і достатньо часті контакти між політичними елітами могли б зменшити декларативність українсько-польських відносин на користь їхньої дієвості. Важливим чинником недорозвинутості українсько-польських відносин є той факт, що дуже мало хто із сучасних активних політичних діячів глибоко займався проблемами двосторонніх відносин.

Надзвичайно важливим фактором польсько-українського єднання, як і стабільності та безпеки в Європі, є взаємини цих країн з Росією, а також позиції США та країн Західної Європи, зокрема безпосереднього сусіда Польщі — Німеччини.

Проте, з огляду на те, що Польща та Україна мають однакові стратегічні цілі, а саме інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур, існує спільна база для стратегічного партнерства, і взаємини між обома країнами є досить перспективними.


Висновки

Польща і Україна належать до числа найважливіших учасників сучасних європейських відносин, і це є одним з ключових факторів, що визначають шляхи геополітичної трансформації в Центрально-Східній Європі. Водночас нова конфігурація регіональних стосунків і взаємовідносини наших двох держав великою мірою формуються під впливом процесу європейської та євроатлантичної інтеграції. Для України ці чинники, крім того, багато в чому визначають поле зовнішньополітичних пріоритетів.

Українсько-польським відносинам уже протягом тривалого часу притаманні такі риси, як стабільність, прогрес і динамізм. Розвиток добросусідського співробітництва та скоординована взаємопідтримка на міжнародній арені зробили їх зразком взаємовідносин серед країн ЦСЄ, тому стосунки між Україною і Польщею - це особливий випадок співробітництва між новими незалежними державами і їх безпосередніми західними сусідами. Предмет українсько-польських взаємин міцно пов'язаний з формуванням єдиного безпекового та політико-економічного простору Європи, і тому логічно враховувати цей чинник, розглядаючи проблему в загальноєвропейському форматі. Цілком очевидно, що зміст цих інтересів є визначальним для обох країн і, виходячи з тотожності напрямів європейської самореалізації, характер міждержавних взаємин - стратегічний.

На основі аналізу об'ємів зовнішньоторгового обороту між Україною і Польщею та його галузевої структури визначено найперспективніші напрямки розширення співпраці в рамках євроінтеграційної політики. Автор вважає, що майбутнє українсько-польських економічних відносин належить кооперації та інвестиціям.

Оскільки європейський напрям зовнішньої політики України є одним з пріоритетних, відповідною метою України є участь у формуванні нової архітектури європейської безпеки, активізація євроатлантичної інтеграції, зокрема шляхом поглиблення і розширення партнерства з НАТО, а також розбудова різнопланових відносин з ЄС. Значне місце в національно-державних інтересах України посідає Польща, яка вже інтегрована в євроатлантичну систему безпеки і європейську систему економіки.

Щодо перспектив українсько-польських відносин, то треба враховувати інтереси Польщі стосовно України після її вступу до НАТО, коли кон'юнктурні моменти, пов'язані з позицією України під час цього вступу, нині не відіграють суттєвої ролі. Крім того, важливим для України є можливість надання допомоги з боку Польщі в плані економічних і суспільних трансформацій. Нарешті треба вра ховувати зміни у сприйнятті східноєвропейської геополітики і в цьому відношенні ініціативи України на відповідному напрямі вимагають виваженого і послідовного підходу та, за необхідності, узгодження певних оцінок і прогнозів з польською стороною.

На сучасні польсько-українські відносини вплинула складна політична й економічна ситуація, що до останнього часу характеризувалася відсутністю в обох країнах:

· такої правової системи, що стабілізувала б політичну ситуацію, ясно визначила б відносини і повноваження між різними рівнями влади, гарантувала б цивільні права відповідно до європейських стандартів;

· потужного середнього класу, чітко визначених правил економічного життя;

· економічної рівноваги, оскільки економіки обох країн вимагають реструктуризації;

· фінансової стабільності.

Майбутнє трансграничне співробітництво варто розглядати щонайменше в двох тимчасових розрізах. Перший — це період сьогодення, до вступу Польщі в Європейський Союз, другий — після цього.

Можна констатувати основне: головною метою єврорегіональної політики має стати принципове обмеження чи ліквідація зазначених вище перешкод у співробітництві Польщі й України.


Список використаних джерел

1. Андрушків Б. Україна і Польща - економічні аспекти співпраці // Економіка України. - 2005. - № 11. - C. 82-85

2. Баймуратов М., Максименко С. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз // Право України. -2001. - № 10. - С 72-76.

3. Бар Є. "Наше стратегічне партнерство має багато вимірів" // Діловий вісник. - 1999. - № 8-9. - C. 4-5

4. Бердыховская Б. Польша и Украина: вызовы современности : Политиче-ские взаимоотношения, экономика, общество // Новая Польша. - 2005. - № 10. - C. 6-9

5. Васильєв Д. Українсько-польські відносини наприкінці XX ст.// Нова політика. -1998. -№ 4. - С. 13-17.

6. Войцеховський Ю. У підстав сучасних польсько-українських дипломатичних відносин // Історія в школі. - 2001. - № 8. - C. 26-29

7. Голий Є. Віза вчить як на світі жить // Політика і культура. - 2002. - № 8. - C. 26-28

8. Горун Д. Українсько-польські гуманітарні взаємини в 1991-2001 рр. // Історія в школі. - 2002. - № 5-6. - C. 40-48

9. Горун Д. О. Українсько-польські відносини (1991—1997 рр.): Дис. канд. іст. наук. — К., 1999. — 182 с.

10. Горун Д. Українсько-польське регіональне співробітництво // Нова політика. -1999. -№ 3 . - С. 15-18.

11. Грабовський С. Яка Україна потрібна Польщі? // Сучасність. - 2004. - № 2. - C. 59-62

12. Грицай С. Вступ Польщі до НАТО: перспективи співпраці із Заходом. 3б. наук.праць „Україна і Польща — стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє / За заг.ред. Т.І.Зарецької. - К. - 2000.- ч.ІІ. - С.84-86.

13. Декларація про принципи та основні напрями розвитку українсько-польських відносин (13.10.1990 р.) // Зібрання чинних міжнародних договорів України. — 1990. — №1. — Ст.105.

14. Декларація про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин //Україна па міжнародній арені: Зб. док. і матеріалів 1986-1990 pp. - К., 1993. - С. 27-30.

15. Договір між Україною і Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини та співробітництво (18.05.1992 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №43. - Ст.613.

16. Дячек В.І. Порівняльна характеристика процесу вироблення державної політики і прийняття урядових рішень у Польщі та Україні // Статистика України. - 2005. - № 3. - C. 71-73

17. Жулинський М. Україна і Польща: перспективи набуття реальної Європи // Всесвіт. - 2002. - № 1-2 . - C. 143-150

18. Закон України „Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №22. - Ст.202.

19. Зашкільник Л., Крикун М. Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів. - Л., 2002. -725 с.

20. Зеленько Г. Навздогінна модернізація: досвід Польщі та України. — К., 2003. — С. 215

21. Знахоренко О. Стратегічне партнерство в українсько-польських відносинах: державно-політичний та військовий аспекти // Людина і політика. - 2004. - № 3. - C. 29-40.

22. Зюлковскі М. Польсько-українські взаємини як складова архітектури сучасної Європи // Віче. - 2003. - № 6. - C. 72-74

23. Зюлковський М. Розширення ЄС. Польща і Україна: виклики майбутнього сусідства // Євро. Економічний вимір інтеграції. - 2003. - № 2. - C. 19-24

24. Зюлковський М. Розширення ЄС. Польща і Україна: виклики майбутнього сусідства // Євро. Економічний вимір інтеграції. Аналітичний щокварта-льник. — 2003. — Вип. №2. — С.19-24.

25. Казакевич Є. Рухаємось у доброму і бажаному напрямі // Політика і час. - 1995. - № 19. -С 21-29.

26. Квасневський А. "Рік Польщі має доповнити політичне порозуміння контактами між людьми" // Голос України. - 2004. - 30 березня. - C. 1,5

27. Кирилич В. П. Українці в Польщі: проблема збереження етнонаціональної ідентичності як чинник українсько-польських відносин: Дис... канд. політ, наук. — К., 2001. — 198 с.

28. Ключова складова євроінтеграції // Політика і час. — 2004. — №5. — С.21—38.

29. Кораблев С. Украина - Польша:сотрудничество с оглядкой на собственный интерес // Зеркало недели. - 1999. - 8 октября. - C. 14

30. Лега Ю. Співробітництво України й Польщі на шляху до європейської інтеграції // Економіст. - 2003. - № 12. - С.54-56

31. Ляшев О. Україна - Польща: спільність долі // День. - 2000. - 18 січня. - C. 4

32. Моцок В. і. Сучасні українсько-польські міждержавні відносини: політич-ний аспект: Дис... канд. політ, наук. — Чернівці, 2001. — 210 с.

33. Октисюк А. Встановлення дипломатичних відносин між Україною та республікою Польща (перша половина 90-х років ХХ ст.) // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 7. - C. 142-145

34. Октисюк А. Українсько-Польські торгівельно-економічні відносини й їх юридично-правова регламентація: 90-ті роки XX ст. // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 8. - C. 160-163

35. Оніщук М. Польща -Україна: більше оптимізму // Діловий вісник. - 2003. - № 10. - C. 10-11

36. Осадчук Б. Україна, Польща, світ: Вибрані репортажі та статті/ Богдан Осадчук,; Пер. Валентина Гриник-Сутанівська, Оформ.кн. Валерій Фра-нчук,. -К.: Смолоскип, 2001. -353 с.

37. Павленко С. Відносини України і Польщі в контексті Європейської інте-грації // Україна і Польща - стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє. - К., 2002. - Ч. 2. - С 30-39.

38. Павлов В. Почему поляки не любят украинцев? // Зеркало недели. - 2001. - 22 декабря. - C. 4

39. Папеж А. Віза стратегічного партнерства // Політика і культура. - 2002. - № 7 . - C. 14-17

40. Паращевін М. Міжнародна науково - практична конференція "Україна і Польща: досвід трансформаційних процесів" // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2005. - № 1. - C. 193-202

41. Пахльовська О. Польщі і Україна 1 травня 2004 року: "Ода радості" Бет-кована на кордоні нової резервації // День. - 2004. - 31 липня. - C. 4

42. Полторацький О. Особливий випадок співпраці : Євроатлантичний вимір стратегічного партнерства Україна - Польща: досвід, проблеми, перспективи // Політика і час. - 2005. - № 1. - C. 7-16

43. Помикало В. Картина перспективного польсько-українського співробітництва// Персонал. - 2005. - № 7. - C. 52-59

44. Сіскос Є. Ринкові перетворення та особливості макроекономічної стабілізації в Україні і Польщі // Вісник Національного Банку України. - 2005. - № 10. - C. 20-24

45. Скажи мне, кто твой друг... : Международные связи Украины // Зеркало недели. - 2005. - 30 декабря. - C. 1,4-5

46. Скворонська-Лучинська А. "Український напрям - пріоритетний" // Діловий вісник. - 2002. - № 2. - C. 4-5

47. Скворонська-Лучинська А. Україна і Польща: економічне партнерство // Вісник податкової служби України. - 2004. - № 10. - C. 63-64

48. Сковронська-Лучинська А. Польсько - українські економічні зв’язки // Журнал Європейської економіки. - 2003. - № 4. - C. 428-433

49. Соболь В. Україна і Польща на порозі третього тисячоліття // Універсум. - 2002. - № 3-6. - C. 44-46

50. Солонська Н. Європейське сусідство України і Польщі // Бібліотечний вісник. -К., 2004. - № 4. - C. 18-22

51. Спільна заява Президентів України і Республіки Польща „До порозуміння і єднання"(21 травня 1997 р.) // Заява, Міжнародний договір, МЗС України від 21.05.1997.

52. Стефанович В. Процессы структурных преобразований польской оборон-ной промышленности на фоне мировых тенденций в области производства вооружения //Актуальні проблеми економіки. — 2004. — №1(31). — С.35—50.

53. Таланчук П. Польща і Україна : Інтеграція в Європу та глобальний світ XXI століття// Освіта . - 2005. - № 25. - C. 10-11

54. Торговельні зв’язки України із зарубіжними країнами // Вісник податкової служби України. - 2002. - № 42. - C. 29-31

55. Уварова Г. Наш сусід - Польща // Географія та основи економіки в школі. - 2004. - № 6. - C. 30-35

56. Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — №25. —Ст.202.

57. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про торгівлю та економічне співробітництво від 01.10.1991 р.) // Міністерство закордонних справ. Угода. Міжнародні договори. - Ф. - ugod. d 32., Код 616JH9. - С. 1-5.

58. Україна - Польща : Наукові студії сусідів-партнерів/ КДПІ ім.В.Винниченка, КІРУЕ, БГВШ в Кошаліні. -Кіровоград - Кошалін: Імекс-ЛТД, 2004 - Вип.3 -371 с.

59. Україна і Польща після розширення НАТО // Політика і час. - 2000. - № 5-6 . - C. 16-34

60. Україна і Польща після розширення НАТО. З міжнародного семінару // Політика і час. -2000. - №3-4. - С.56-71.

61. Українсько-польські політичні відносини – гарант стабільності у східноєвропейському регіоні / Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти. Монографія. / За ред. Ф. Рудича. – К.: МАУП, 2002. – С. 275-292.

62. Шумилов В. М. Международное публичное экономическое право. - М., 2001. - 288 с.

63. Щокін Г. Цивілізаційний аспект глобалізації та місце в ній України і Польщі : Доповідь для укр.- пол. конференції ( Варшава, 17 трав. 2005р.)// Персонал. - 2005. - № 6. - C. 31 -35

загрузка...
Top