Японія

Вступ.

1. Загальні засади країнознавства.

2. Географічне положення, склад території.

3. Природні умови та ресурси.

4. Населення.

5.Історичний розвиток на ХХ-ХХІ століття.6. Політична система.

7. Економіка.

8. Участь Японії в міжнародних відносинах.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Японія — одна з найрозвиненіших індустріальних країн світу, частка якої у світовому ВВП становить майже 16 %. З 1960 до 1993 pp. вона була лідером серед 10 економік світу, що зростали: ВВП на душу населення у Японії (скоректований на відмінності у відносних цінах) зріс з 30 % від аналогічного показника США у 1960 р. до 82 % — у 1994 р.

Японія посідає перше місце у світі з виробництва легкових автомобілів, побутової електронної апаратури, металообробного обладнання, робототехніки, синтетичних волокон і деяких інших видів продукції. На Японію припадає більше ніж половина світового тоннажу спущених на воду суден. У суднобудуванні Японія також є світовим лідером, причому деякі види спеціальних суден виробляються лише тут. 60 % продукції галузі експортується.

Три чверті японського експорту — це продукція машинобудування, яку характеризує висока якість і технічна новизна.

1. Загальні засади країнознавства

Японія - острівна країна, розташована на дугоподібному архіпелазі, що складається з більше ніж 6,8 тисячі островів, які вигнутим ланцюгом близько 3800 км простяглися вздовж східного узбережжя Азії. Географічне положення Японських островів на схід від материка визначило й образну назву країни - Країна Вранішнього Сонця. Її південний край знаходиться на тій самій широті, що й середина пустелі Сахара або південна точка Куби. Північний край збігається із широтою Південної Франції, Північної Італії і Криму.

Загальна площа островів Японії - близько 378 тис. кв. км, що становить лише 0,3% земної суші і приблизно відповідає 2,2% території Росії або 4% площі Канади, Китаю чи США. Тільки чотири острови з усіх можна назвати великими. Це Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю - їх японці навіть не називають островами, а іменують основною землею, основною територією: на них припадає 98% усієї країни. Побудовані між четвіркою найбільших островів мости і підводні тунелі сприяли перетворенню розрізненого територіального простору країни в єдине сухопутне утворення. За останні кілька десятиліть територія Японії хоча й не набагато, але збільшилася за рахунок створення штучних островів. Так, у Токійській затоці за 10 років був відсипаний острів Юменосіма, на якому побудовані стадіон, музей, теплиці, розбитий парк. Острів Огісіма створювався спеціально для розміщення металургійного комбінату. Для будівництва міжнародного аеропорту в Осакській затоці був теж насипаний штучний острів.

2. Географічне положення, склад території

Географічне розташування - розташована в західній частині Тихого океану, біля східного узбережжя Азії на групі островів, головні з яких - Хонсю (Honshu), Хоккайдо (Hokkaido), Кюсю (Kyushu), Сікоку (Shikoku).

Площа території - 377 815 кв. км (включаючи архіпелаг Рюкю з найбільшим островом Окінава). 60 місце в світі.

Адміністративний поділ - 47 префектур (prefecture, todofuken), у тому числі столична префектура Токіо, префектура Окінави (з 1972 р.) і дві міські префектури - Кіото й Осака. Префектури поділяються на повіти. Хоккайдо - особлива адміністративна область, яка поділяється на 14 округів.

Кількість населення - 127 млн. осіб (2008 р.).

3. Природні умови та ресурси

Природокористування в Японії на сьогодні є унікальним явищем. Оброблювана земля, 14% від загальної території країни, в основному відведена під рис та інші культури - від картоплі на півночі до цукрової тростини на півдні. Пасовищні землі становлять всього 1,6% від загальної площі, хоча причиною цього не є невідповідний клімат. Пасовища дають більший прибуток на одиницю площі у порівнянні з країнами Європи. Гірські пасовища, такі як у Швейцарії, Японії, не використовуються. Навіть існуючі невеликі пасовищні ділянки поступово виводяться з обігу у міру збільшення імпорту дешевої м'ясної і молочної продукції. Таку ж тенденцію можна простежити і на прикладі оброблюваних земель. Лісами зайнято 67% території країни. І хоча значну частину своїх потреб у деревині і целюлозі Японія забезпечує за рахунок власних природних ресурсів, лісова індустрія поступово здає свої позиції, не витримуючи конкуренції з імпортом дешевої деревини з інших країн: Канади, США, Індонезії, Росії.

У післявоєнні десятиріччя в країні особливу увагу почали приділяти охороні фауни і флори, і на кінець ХХ ст. практично сформувалася й успішно почала діяти загальнонаціональна природоохоронна система. Однією з її складових є території різного ступеня охорони, сумарна площа яких при традиційному дефіциті земельних ресурсів у Японії досить значна: державні заповідники, природні парки, зони відпочинку, курорти.

У зв'язку з тим, що Японія знаходиться одночасно в субтропічній, помірній і холодній зонах, до того ж багата на воду, землю покриває різноманітна рослинність. Мангрові зарості можна зустріти на узбережжі найбільш південних островів, що лежать у субтропічній зоні. На Кюсю, Сікоку та у південній частині Хонсю переважають листяні ліси з майже вічнозеленими дубами і карликовими каштанами, а в північній частині Хонсю - ліси помірної зони, в яких багато бука і клена. А ще далі, на півночі, в лісах холодної зони Хоккайдо переважають різноманітні хвойні дерева, а також білий бук, береза. Рослинність не тільки створює прекрасний ландшафт, але й має велику комерційну цінність. Бамбук міцний, гнучкий, швидко росте і тому часто використовується у виготовленні меблів, кошиків, музичних інструментів та інших предметів. Кедр використовується у деревообробній промисловості, будівництві житлових будинків.

Тваринний світ Японії теж різноманітний, хоча й бідніший від рослинного. Для нього характерні деякі особливості, викликані насамперед острівною ізоляцією. На островах архіпелагу зимує багато перелітних птахів, що прилітають із Сибіру, Китаю та інших сусідніх з Японією територій. Серед них - журавлі, чаплі, гуси. На центральних островах живуть вовки, лисиці, олені, зайці, білки. Острів Хонсю - найбільш північне місце існування таких південних видів, як японські макаки, японські чорні ведмеді, велетенські (до 1,2 м) саламандри. Для південних островів Рюкю характерна тропічна фауна, багато мавп - макак і гібонів, білок і кажанів. З прісноводних риб найбільш поширені короп і карась. У водоймах живуть черепахи, раки, краби. Дуже різноманітний тваринний світ навколо Японських морів і Тихого океану: багато видів окуня, лососевих, тріскових, а також тунець, сайра, вугор і багато іншого, що просто неможливо перелічити.

4. Населення

В Японії проживає 126,7 млн. чоловік (2001), з них на головному острові Хонсю - 101 млн., на о.Кюсю - 13,4 млн., на о.Сікоку - 4,2 млн. і на о.Хоккайдо - 5,7 млн. осіб.

З 1950 р. відбувається інтенсивна міграція із сільської місцевості. Так, якщо на початку 1950-х років у селах і малих містах з кількістю населення менше 5000 жителів проживало в цілому 20,7 млн. осіб, то у 1996 - лише 2,1 млн., тоді як у містах з населенням понад 500 тис. - 11,2 млн. у 1950 (13,5% всього населення) і 32,4 млн. у 1996 (25,8%). За загальною кількістю міського населення (97 млн.) Японія в 1995 р. посідала шосте місце у світі.

У 1950 р. народжуваність становила 25,1‰, а смертність - 10,9‰. У 1996 ці показники знизилися до 9,6 і 7,4% відповідно. Дитяча смертність за той же період знизилася з 60,1 до 4,3%. Очікувана тривалість життя - 77,4 роки для чоловіків і 83,6 - для жінок (1996).

Населення Японії виключно однорідне в расовому, етнічному, мовному і релігійному відношеннях. Проте в країні є приблизно 600 тис. корейців, хоча багато з них народилися і виросли на островах і розмовляють японською мовою.

Хоча японці сприймають себе як "чисту" расу і не прагнуть асимілювати представників інших народів, їх нація склалася з різних потоків переселенців. Вважається, що найдавнішим народом, який населяв острови, були айни. На островах Кюсю і Сікоку та на півдні Хонсю вони змішувалися з австронезійськими племенами, а на Хоккайдо - з вихідцями зі східного узбережжя материкової Азії. В середині I тисячоліття до н.е. на Японських о-вах з'явилися т. зв. протояпонські племена. Розвиток культур цих племен відбувався аж до V ст. н.е. у тісній взаємодії з австронезійсько-айнськими племенами.

У VІ-VІІ ст.ст. народ, що населяв Японські о-ви, сприйняв деякі елементи китайської і корейської культур, а у VІІІ ст. на півдні Кюсю завершилася асиміляція австронезійців. У цей же час почалося заселення північної половини о.Хонсю, а місцеве айнське населення почасти змішалося з прибульцями, а почасти було витіснене у більш північні райони, на о.Хоккайдо.

Хоча Японія відносно невелика країна, у японській мові виділяють три основні групи діалектів - північно-східну, південно-західну і центральну - і безліч говорів. Осібно тримається діалект рюкюсців. В основі літературної стандартної мови лежить говір одного з центральних діалектів - міста Токіо і рівнини Канто. Завдяки телебаченню токійський діалект дуже поширений. Японська мова, як і китайська, базується на ієрогліфічній основі, писемність запозичена в V-VІ ст.ст. у Китаї. У Х ст. була створена власна абетка - кана, що складається з двох фонетичних різновидів - хірагана і катакана. Звичайно корені слів записуються ієрогліфами, а за допомогою кана - службового дієслова - закінчення дієслів і граматичні частки. Слова, для яких немає китайських ієрогліфів, на письмі виражаються також з використанням кана. Мова постійно поповнюється великою кількістю іноземних слів, переважно англійських.

У Токіо разом з префектурами проживає понад чверть всього населення країни. Приблизно половина компаній, установ і засобів масової інформації мають свої штаб-квартири в столиці. Там же розташовані приблизно 85% діючих в Японії іноземних фінансових організацій.

Стрімке зростання населення Токіо призвело до перевантаження громадського транспорту, сприяло будівництву висотних будинків і помітному підвищенню цін на землю, що сягнули максимуму на початку 1990-х років.

Один із планів перспективного розвитку Японії передбачає використання концепції "технополіса", що припускає створення галузей промисловості, які базуються на застосуванні передових технологій, у центрах, що мають університети із сучасними дослідницькими лабораторіями і висококваліфікованими кадрами. Більш радикальна і цінна ідея - перенести столицю в Сендай або Нагою.

У 2000 р. в Японії була зафіксована рекордна кількість розлучень - 254255 - на 5% більше, ніж у 1999 р. Цей сумний рекорд можна назвати черговим: кількість розлучених пар неухильно зростає вже протягом 9 років поспіль. Згідно з повідомленнями Міністерства охорони здоров'я, праці і добробуту Японії, уперше збільшення кількості розлучень було зафіксоване в 1964 р., а в 1971 р. вперше була перевершена стотисячна межа. Згаданий показник досяг свого піку (179150 розлучень) у 1983 р., після чого виникла слабка тенденція до зниження, однак, це тривало недовго: у 1991 р., разом з крахом "економіки мильної бульбашки", крива кількості розлучень у Японії знову вперто поповзла догори.

Кількість сімейних пар, що розлучилися, проживши разом менше 5 років, збільшилася на 5,7%, сягнувши позначки 96216 тис. пар, що становило 36,4% від загальної кількості розлучень. Також зросла і кількість розлучень серед пар, сімейний "стаж" яких налічував 20 і більше років.

За даними японського Міністерства охорони здоров'я, праці і добробуту, у 2000 р. в Японії справили 798140 весіль - на 4,7% (36112 весіль) більше, ніж у попередньому, 1999 році. Більше того, 2000 р. побив рекорд останніх 20 років.

На початку 70-х років Японія вже зіштовхувалася з "весільним бумом". Тоді число весіль перевищило 1 млн. у рік, а пік припав на 1972 р. - 1099984 пари вирішили зв'язати свої долі священними узами шлюбу. Після цього весільна "епідемія" пішла на спад - аж до 1988 року. З 1993 р. ситуація з весіллями більш-менш стабілізувалася - різких злетів, як, втім, і падінь більше не спостерігалося.

У японському суспільстві виникла загрозлива тенденція до зниження народжуваності. Під впливом так званого "синдрому малодітності" японські жінки все частіше воліють мати не більше однієї дитини, а то й зовсім залишатися без дітей. За прогнозами Інституту населення і соціальної безпеки, до 2025 р. працездатне населення Японії скоротиться на 10% і становитиме 60 млн. осіб, у зв'язку з чим, починаючи з 2005 р., на 6,7% зменшаться показники ВВП. Першим тривожним "дзвінком" стали результати загальнонаціонального перепису населення за 2000 р., виходячи з яких зростання населення становило всього 0,2%. Перепис також засвідчив, що з 1995 р. населення Японії збільшилося на 1,1% (1 млн. 34 тис. чоловік) і становило 126 млн. 91 тис. осіб - найнижчий показник приросту населення з часу Другої світової війни. Отже, у 2000 р. Японія "опустилася" на 9 позицію за чисельністю населення у світі.

Якщо раніше для більшості японських жінок заміжжя і народження дітей вважалося основним життєвим пріоритетом, то останнім часом потенційні дружини і матері все частіше воліють мати успішну кар'єру. Сучасні японські жінки стурбовані так званою проблемою "втрачених можливостей" - вони вже не хочуть приносити своє життя "на вівтар" родині, повністю присвячуючи себе домашнім турботам. Крім того, навіть у разі, якщо працююча жінка вирішує скористатися відпусткою по догляду за дитиною і згодом знову повертається на роботу, її фінансові втрати становлять, щонайменше, 60 млн. ієн, включаючи зарплату і пенсійні виплати, які вона втратила. Незважаючи на те, що японський уряд вживає деяких заходів для підтримки працюючих жінок, цього явно недостатньо. Один із заходів - збільшення числа дитячих садків і ясел. Наприклад, Компанія Yakult Honsha Co. - великий виробник ферментованих молочних продуктів, має близько 1 тис. 473 дитячих садка, куди службовці компанії щодня відводять своїх дітей.

5. Історичний розвиток на ХХ-ХХІ століття

Труднощі, викликані світовою економічною кризою, що спалахнула в 1930 р., сприяли хвилюванням серед населення. Патріотичні громади, що об'єднували правих радикалів і молодих офіцерів армії і флоту, розгорнули кампанію проти парламентської форми правління і "слабкої зовнішньої політики". У листопаді 1930 р. був застрелений прем'єр-міністр Хамагуті Юко. Інший прем'єр-міністр, Інукай Кі, був убитий під час невдалого заколоту в травні 1932 р. Третій дивом уник смерті в лютому 1936 р., коли війська під керівництвом екстремістськи налаштованих молодих офіцерів захопили центральну частину Токіо. Політична активність військових різко знизила авторитет партій і посилила вплив вищої командної ланки в армії. Японія взяла новий курс у міжнародних справах, першим проявом якого стало вторгнення Квантунської армії в Маньчжурію у вересні 1931 р. У 1932 р. ця китайська територія була перетворена на маріонеткову прояпонську державу Маньчжоу-Го.

Напад на Китай призвів до погіршення відносин зі США, Великобританією і СРСР. У 1936 р. Японія уклала пакт з Німеччиною, а в 1940 році вступила до Троїстого союзу з Німеччиною та Італією. Політичні партії Японії були розпущені в 1940 р., їх місце зайняла Асоціація підтримки імператорського правління. Пакт 1941 р. про нейтралітет з СРСР і напад Німеччини на Радянський Союз, який відбувся після його підписання, усунули небезпеку з півночі. Всі ці дипломатичні події породили в країні наполегливі вимоги вторгнення Японії до Південно-Східної Азії з метою створення т.зв. Великої сфери спільного процвітання в Східній Азії під егідою Японії. Цьому плану могла загрожувати лише протидія з боку США. У результаті, після тривалих безуспішних спроб забезпечити нейтралітет у взаємовідносинах зі США дипломатичним шляхом при прем'єр-міністрові Тодзіо Хідекі, було прийнято рішення про усунення цієї загрози шляхом нападу на американські об'єкти в Тихому океані. Першим об'єктом (7 грудня 1941) стала військово-морська база Перл-Харбор на Гавайських островах. Спочатку японські війська діяли успішно і протягом кількох місяців розширили зону окупації до індійського кордону й австралійського узбережжя, поширюючи свій контроль на половину акваторій Тихого океану.

У червні 1942 р. передовий загін японських кораблів був зупинений біля атола Мідуей і після запеклої битви був змушений відступити. Починаючи з 1943 р. військово-морські операції під керівництвом американського адмірала Честера Німіца клином розділили центральну частину Тихого океану, що дозволило союзникам до середини літа 1944 р. зайняти Маріанські острови.

Навесні 1945 р. була повернута Бірма, а захоплення Окінави стало прологом до розгрому японських збройних сил. У серпні 1945 р. американці скинули атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі. Японія, виснажена морською блокадою і деморалізована бомбардуванням.

Коли війна закінчилася, країна лежала в руїнах. Мішенями для американських бомбардувальників слугували 90 міст, 20 з яких були зруйновані більше ніж наполовину. Хіросіма й Нагасакі були буквально стерті з лиця землі. Внаслідок авіаційних нальотів були поранені приблизно 8 млн. людей і вбиті 2,5 млн.

Японці приступили до виконання завдання економічної реконструкції, отримуючи допомогу від США у вигляді технологій, капіталовкладень, продовольства і сировини. До кінця 1950-х років були підготовлені умови для економічного прориву. Стратегічною метою було не створення нових галузей промисловості, а розвиток вже існуючих перспективних. Для цього копіювалися сучасні технології або купувалися ліцензії.

В галузі внутрішньої політики управління країною взяли на себе довоєнні консервативні партії під керівництвом колишнього дипломата Сігеру Йосіди. Коли нові радикальні профспілки почали тиснути на керівництво компаній і погрожували проведенням загального страйку 1 лютого 1947 р., втрутився Д. Макартур, який наказав Йосіді провести в квітні 1947 р. загальні вибори. Соціалістична партія Японії вважалася тоді провідною, але змогла завоювати менше третини місць у парламенті. Лідер соціалістів Катаяма Тецу сформував коаліційний кабінет спільно з правоцентристською Демократичною партією. Коаліційний уряд занепав на початку 1948 р., коли йому відмовило у підтримці праве крило демократів. Новий блок під керівництвом лідера Демократичної партії Хітоси Асіди розпався в кінці 1948 р., після факту підкупу Асіди та інших урядових чиновників. На проведених після цього виборах переконливу перемогу здобула Ліберальна партія Йосіди. Злиття лібералів з демократами, в результаті якого в 1955 р. була створена Ліберально-демократична партія, привело до встановлення монополії консерваторів на владу, яка проіснувала до 1993 р.

На початку 1990-х років Японія знаходилася на вершині процвітання і економічної могутності. Але азіатські сусіди, особливо Південна Корея і Тайвань (приклад яких наслідували Таїланд і Малайзія), перетворилися на великих виробників продукції з низькою собівартістю, включаючи телевізори, персональні комп'ютери й автомобілі, тобто тих самих товарів, які забезпечували успіх японському експорту з 1970-х до середини 1980-х років. Щоб пристосуватися до нових умов, японська промисловість зосередила зусилля на таких передових і технічно складних виробах, як оптичні засоби зв'язку, біотехнологія, телевізори з високою чіткістю зображення, суперкомп'ютери, чіпи з великим обсягом пам'яті, літаки і космічні транспортні засоби.

В останнє десятиріччя XX ст. в Японії відбувалося перегрупування основних політичних сил. Процес розпаду старих партій і поява нових (як правило, неміцних) об'єднань і організацій позначалися на стабільності політичного становища в країні. Після парламентських виборів 1996 р. ЛДП, що отримала більшість депутатських місць, сформувала уряд.

У результаті парламентських виборів 2000 р. більшість голосів знову здобула ЛДП. Представникам партії в нижній палаті належать 233 місця з 480 (у попередньому парламенті - більше половини).

6. Політична система

Японія - конституційна монархія. Діє Конституція, ухвалена парламентом 24 серпня 1946 р., яка набрала чинності 3 травня 1947 р. з наступними поправками.

Глава держави - імператор. Імператорський трон успадковується членами імператорської сім'ї по чоловічій лінії. Згідно з Конституцією, імператор не має суверенної влади. Всі дії, які стосуються державних справ, імператор має здійснювати за порадою і зі схвалення Кабінету міністрів, що несе відповідальність за них.

Глава держави. Імператор Японії - АКІХІТО, вступив на престол 7 січня 1989 р. Короноція відбулася 12 листопада 1990 р.

Найвищим законодавчим органом держави є парламент, який складається з двох палат: Палати представників (нижньої) і Палати радників (верхньої).

Палата представників складається з 480 депутатів ( з 2000 р.), які обираються терміном на 4 роки. 300 депутатів обираються в одномандатних округах, а 180 за системою пропорційного представництва за партійними списками. Кандидат має право брати участь у виборах як за одномандатним, так і за партійним списком.

Палата радників складається із 242 членів (з 2004 р.), які обираються терміном на 6 років. Склад палати радників оновлюється наполовину кожні 3 роки. Обидві палати обираються на основі загальних прямих виборів при таємному голосуванні.

Законопроект вважається прийнятим, якщо він схвалений обома палатами парламенту простою більшістю голосів. У разі незгоди між палатами вирішальне слово залишається за Палатою представників.

Виконавча влада здійснюється урядом (Кабінет міністрів) на чолі з Прем'єр-міністром, який обирається парламентом з числа його членів. Прем'єр-міністр призначає міністрів, при цьому більшість їх має бути обрана з числа членів парламенту. Кабінет міністрів відповідає перед парламентом.

Уряд (Кабінет міністрів), сформований 24 вересня 2008 р. Наступні зміни проведени 12 червня і 1 липня, вересень 2009 р. Коаліційний: Демократична партія (ДП), Нова Комейто (НК). Прем`єр-міністр Японії - Юкіо ХАТОЯМА (лідер Демократичної партії) , затверджений у вересні 2009 р. нижньою палатою японського парламенту, його кандидатуру підтримала більшість депутатів на надзвичайній сесії. До цього прем`єр-міністром був Таро АСО - лідер Ліберально-демократичної партії.

7. Економіка

У 90-ті роки за часткою видатків на науку в розрахунку на душу населення Японія вийшла на перше місце у світі, а за загальною кількістю наукових працівників випередила ФРН, Великобританію та Францію, разом узятих. Причинами економічних успіхів країни є деякі історичні особливості розвитку Японії та певні закономірності сучасної моделі стимулювання японської економіки.

Історичні особливості розвитку японської держави значною мірою пов´язані зі специфікою японського менталітету. Його основними рисами є: гнучке запозичення у інших цивілізацій (конфуціанство у Китаї, буддизм у Індії, зброя та кораблі у Португалії та Нідерландів) зі збереженням японської індивідуальності. У системі цінностей японців на першому місці стоїть японська духовність, на другому — китайська ученість і на третьому — європейські знання.

Друга риса, або складова японського психологічного типу, — це ієрархічна свідомість, що впливає на взаємовідносини між робітниками та керівниками. І третя, остання риса — це колективна, групова свідомість японців, що й зумовила знамениті японські працелюбність, старанність та відданість своїй фірмі.

Зазначені психологічні складові були дуже вдало "вписані" у макроекономічну модель керування країною. Найважливішими з погляду остаточного результату характеристиками цієї моделі розвитку Японії протягом останніх майже п´ятдесяти років є такі:

відносно незначні (довгий час до 1 % ВВП) військові витрати країни і можливість альтернативного використання коштів для розвитку висококонкурентних цивільних галузей і підгалузей;

штучне заниження протягом майже 30 років курсу японської єни, що, безумовно, сприяло стимулюванню японського експорту та активному "проштовхуванню" японських товарів на світові ринки. За підрахунками, зниження валютного курсу єни на 10 % спричиняє зростання ВВП країни на 0,75%;

традиційно високий рівень заощаджень в економіці Японії. У 1997 р. обсяг заощаджень тут складав 10 трлн. дол. США під 0,3 % річних. А це — безперечний позитивний фактор для значних внутрішніх капіталовкладень в національну економіку;

традиційно значна роль держави в економічному житті країни. Держава контролює тут третину економіки (це більше, ніж у Росії). Для США цей показник становить 7 %. Хоча важливо зауважити, що державне регулювання в Японії не передбачає прямого втручання уряду в економічні процеси або будь-яку регламентацію діяльності підприємств. Йдеться про широке використання непрямих важелів, наприклад, японці сплачують високі податки. А податок з доходу тут становить 65 % і є найвищим у світі. До того ж, держава в Японії активно вживає неявні інструменти регулювання економіки, які взагалі не вимірюються кількісними параметрами (лобіювання рішень, зв´язки чиновників і підприємців, так звані поради з боку керівників вищих інстанцій, регулювання економіки тощо).

Велику роль у швидкому економічному зростанні Японії відіграли також і певні особливості організації виробничого процесу на японських фірмах. Найважливішими серед них є:

· висока продуктивність праці робітників;

· висока інтенсивність праці;

· система всебічного контролю якості продукції;

· система постачання "точно у строк" (у сфері постачання зайнято від 20 до 30 % працюючих залежно від галузі. Така організація виробництва дає змогу суттєво знизити собівартість японських товарів);

· широка автоматизація та роботизація виробництва;

· застосування японськими компаніями новітніх технологій і передових досягнень науки для виробництва масової продукції. Японську економіку характеризує висока здатність до структурних перетворень. Передумовою цього вважають оптимальне поєднання в економічному житті великих компаній (6 основних промислово-фінансових груп "Міцубісі", "Міцуі", "Сумітомо", "Дайіті-Кангін", "Фудзі", "Санво" контролюють усі сфери національної економіки) та дрібного і середнього за розмірами виробництв (вже згадані субпідрядники, якими є третина зайнятих японців).

Загалом модель розвитку японської економіки можна визначити як експортоорієнтовану. Експорт використовувався спочатку для оплати імпорту. Загальновідомою є залежність японської економіки від ввезення мінеральної сировини та палива, за рахунок яких вона забезпечує 90 % власних потреб у цих товарах. Але з часом експортна стратегія дала змогу країні зайняти провідні позиції у світовому господарстві. Умовою ж забезпечення таких провідних позицій стала реіндустріалізація, проведена в Японії у 70—80-ті роки.

Початкова післявоєнна індустріалізація, що відбувалася у країні з 50-х до 70-х років, була спрямована на відтворення традиційних галузей і провадилася еволюційним шляхом. Реіндустріалізація промисловості 70—80-х років здійснювалася на основі впровадження мікроелектроніки, робототехніки, біоіндустрії, космічної техніки. Економіка Японії була зорієнтована на розвиток новітніх наукових галузей. Можливості для цього були створені завдяки цілеспрямованій політиці уряду в галузі розвитку власних НДДКР і значним закупкам іноземних патентів і ліцензій.

Сьогодні Японія сама стала світовим лідером у розвитку галузей, що пов´язані з електронікою та інформатикою, з оптикою та оптоелектронікою, лазерною технікою та виробництвом новітніх сучасних матеріалів.

Розвиток японської промисловості на новій науково-технічній основі потребував відповідної перебудови способів організації виробництва. Починаючи з другої половини 70-х років, на зміну традиційному великому серійному виробництву прийшла його диверсифікація та конгломерація, переважання дрібносерійності у технологічних процесах з одночасним впровадженням енерго- та матеріалоощадних технологій. Найпотужніші японські компанії у результаті перетворилися у багатогалузеві комплекси, як, наприклад, "Міцубісі", у підрозділах якої виконуються десятки абсолютно не пов´язаних між собою видів діяльності.

Зазначені економічні успіхи забезпечили Японії наприкінці 80-х років лідерство у світі за конкурентоспроможністю. Перше місце у цьому країна зберігала протягом 6 років — до середини 90-х років (сьогодні лідерство знову повернули собі США).

Оцінка конкурентоспроможності будь-якої країни складається з 378 різноманітних критеріїв. Насамперед, це дохід на душу населення, рівень інфляції, зовнішньоторговельний баланс. До уваги також беруться засоби комунікації, інфраструктура, корисні копалини та ряд інших чинників. Окрім об´єктивних чинників, класифікація враховує результати опитування 21 тис. керівників відомих у світі підприємств.

З позицій кінця 90-х років є підстави зазначити, що довготривале і значне економічне зростання Японії (навіть у несприятливому для економіки країни 1997р. темпи росту становили 3,6 %), окрім позитивних, мало й негативні наслідки, що призвело до виникнення економічної та фінансової кризи в країні у середині 90-х років.

Під час економічного зростання у Японії наприкінці 80-х років значно зросли ціни на нерухоме майно. Цей факт, а також успішна експортна діяльність японських компаній забезпечували останнім часом отримання кредитів у величезних розмірах. Подальше зниження цін на нерухомість відчутно зменшило заставну вартість кредитів японських банків. Світова дефляція кінця 90-х років та послаблення позицій зовнішніх ринків Японії у Південній Азії призвели до зниження доходів від експорту японських компаній і відповідно до погіршення їх фінансової платоспроможності. Це негативно відобразилося на японських банках, складне становище яких погіршувалося ще й тим, що свого часу вони надавали значні позики Південній Кореї й іншим державам південноазіатського регіону, що самі сьогодні переживають важку фінансову скруту. Отож, для японських банків настали складні часи. За даними японських експертів, сума прострочених кредитів у банках країни дорівнює 550 млрд. дол. США (іноземні економісти називають цифру — 670 млрд. дол.). Ще 500 млрд. дол. недорахують страхові компанії країни.

Додатковими негативними факторами впливу на економіку Японії стали високі податки та значне державне втручання в економічні процеси. Урядова політика була спрямована на підтримку усіх японських банків, зокрема тих з них, що були фінансово неспроможними. За два роки кризи лише один банк був оголошений банкрутом. Очевидно, за конкурентних умов в аналогічній ситуації протриматися змогли б найсильніші та найпотужніші банки з вищими доходами та більшими можливостями для виживання. Для прикладу можна зазначити, що у конкурентнішому американському фінансовому середовищі прибутковість банків у 4,5 раза вища за японську.

Сучасну економічну кризу в Японії за масштабами негативних економічних наслідків порівнюють з кризами, що їх пережила країна у 20-ті pp. та після Другої світової війни. Тоді вихід був знайдений завдяки зниженню курсу єни та збільшенню експорту. Вважають, що аналогічні заходи зможуть забезпечити подолання економічної кризи сьогодні. Очевидною є й потреба змінити економічну політику японського уряду. Подальша лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, відкритість економіки, прозорість діяльності банків — це складові, що зможуть повернути Японії частково втрачені нею позиції у світовій економіці.

Для подолання кризи японський уряд виділив до 1998 р. 214 млрд. дол. США із запланованих 250 млрд. дол. для підтримки банків. 3 млрд. дол. з них вже витрачені на активізацію злиття банків. Інші кошти призначені для викупу урядом найслабших з банків.

Нагляд за банками доручено новому Агентству фінансового нагляду.

Окрім фінансової підтримки банків та реформування грошово-кредитної системи країни, японський уряд надає також значну фінансову допомогу малим і середнім компаніям, частка яких становить 80 % ВВП країни. Основний аргумент на користь цього заходу полягає у тому, що підвищення внутрішнього попиту в Японії спонукатиме малі та середні фірми і далі розширювати своє виробництво, створюючи нові робочі місця. Останнє особливо актуально тепер, коли показник безробіття в Японії на рівні майже 5 % є найвищим за всі післявоєнні роки. У результаті надання потужних державних субсидій в японську економіку обсяг державного боргу країни на кінець 1999 р. сягнув значення 128 % від обсягу ВВП, що вдвічі перевищує цей показник 1990 р. На сьогодні уряд Японії є найбільшим позичальником із урядів індустріальних країн світу. При цьому однак важливо враховувати той факт, що Японія одночасно є й найбільшим у світі кредитором: її зарубіжні інвестиції становить 1,2 трлн дол. США. До того ж країна вже два десятиріччя має позитивне сальдо торгівельного балансу. Разом з тим більшість економістів-аналітиків вважають, що за умов подальшого нарощування державного боргу фінансова ситуація в Японії може стати неконтрольованою.

Про ефективність зазначених урядових заходів, спрямованих на подолання тривалої рецесії в Японії, свідчить той факт, що економічна ситуація в країні помітно поліпшилася. Зміна обсягу ВВП Японії демонструє поступальну динаміку, темпи його зростання протягом 2000 р. перевищують 2 %. Обсяг виробництва постійно збільшується, що відображає зростаючу впевненість ділових кіл Японії у сприятливих перспективах економіки.

Отож, хід економічних реформ в Японії на сьогодні є досить успішним. На думку більшості експертів, важливою проблемою для країни ще залишається високий курс ієни щодо долара. Дорога ієна спричиняє зменшення надходжень від експорту. Враховуючи недостатньо високий рівень внутрішнього попиту в Японії, така ситуація може значною мірою нейтралізувати позитивні складові реформування. Тут усе залежатиме від майбутніх дій Центрального Банку країни, який, очевидно, повинен вжити потрібні заходи для зниження курсу ієни.

Позитивні зміни в економічній ситуації Японії важливі не лише для самої країни, а й для всього світового господарства. Це підтверджують деякі з висновків, зроблені учасниками Всесвітнього економічного форуму в Давосі у 1999 р. Ними зокрема сформульована думка про те, що одним з найважливіших чинників оздоровлення світової економіки є покращення економічної ситуації в Японії. Позитивна динаміка розвитку Японії зумовлює суттєве зростання економік найбільш розвинених країн, без чого неможливим є стабільне, тривале зростання економік країн, що розвиваються.

8. Участь Японії в міжнародних відносинах

Значні досягнення японської економіки сприяли становленню Японії як потужного суб´єкта світового господарства, здатного конкурувати з найрозвиненішими країнами і насамперед зі Сполученими Штатами Америки. На початку 80-х років Японія зайняла передові позиції у сфері міжнародної торгівлі. Саме у цей час сформувалися три основні центри світового впливу — США — Західна Європа — Японія. Через цю "потужну тріаду" проходили основні товаропотоки міжнародної економіки.

У 1983 р. Японія вперше стала лідером з експорту машин та обладнання у світі. Країна значно випереджає усі інші за вивезенням легкових і вантажних автомобілів, побутової електроніки тощо.

У середині 90-х років частка Японії у світовій торгівлі становила 9,5 %. Основою японського експорту є машини й обладнання (майже 40 %) і продукція автомобілебудування (14,5 %). Японія спеціалізується на виробництві найсучасніших, високоякісних і складних видів цієї продукції, що створюються на основі новітньої технології та передових досягнень НТП. Виробництво ж товарів масового попиту вона активно переносить у країни Південно-Східної Азії та Китай. Тут створена величезна мережа складального виробництва японських ТНК.

Суттєво зросла роль Японії на світових фінансових ринках. На початку 90-х років країна стала лідером серед держав-кредиторів. Її частка на світовому ринку капіталу зросла до 53 %. Японські банки утримують більше ніж половину місць у першій десятці банків світу.

Надзвичайно активними суб´єктами світової зовнішньоекономічної діяльності є також японські ТНК. У середині 90-х років серед 20 найбільших корпорацій світу нараховувалося 10 японських. Найміцніші позиції вони займають у автомобілебудуванні, робототехніці, електроніці та електротехніці тощо.

У географічному спрямуванні японський експорт орієнтований на США, куди надходить майже третина усіх експортних поставок країни. Дефіцит США у торгівлі з Японією у 90-ті роки дорівнював сумі 50-60 млрд. дол. на рік.

За останнє десятиліття помітно зросло значення країн Південно-Східної Азії та Китаю для японського експорту. Частка експорту цих держав становить більше ніж 40 % всього обсягу експорту Японії.

Частка Західної Європи у зовнішньоторговельному обороті Японії становить приблизно 19 %.

Загалом залежність Японії від зовнішньої торгівлі є важливою рисою економіки країни. Величезне значення для неї мають імпортні поставки сировини та палива (від 90 до 35 % всього обсягу внутрішнього споживання паливно-сировинних товарів залежно від їхніх груп). Водночас у японському імпорті поступово зростає частка обробної промисловості. Так, сьогодні Японія купує у 4 рази більше одягу і тканин, ніж текстильної сировини, удвічі більше готового металу, ніж сировини для його виробництва, а продукції хімічної промисловості закуповує лише на третину менше, ніж нафти.

Важливо зазначити, що для японської політики у галузі імпорту велике значення, очевидно, більше, ніж для будь-якої іншої промислово розвинутої країни, мають нетарифні обмеження. Формально для іноземців японський ринок закритий лише по 81 товарній групі. Однак реально ввезення сюди практично усіх товарів є вкрай складною справою. Винятком є імпорт новітньої науково-технічної продукції, в якій зацікавлена країна.

В Японії розроблена величезна кількість різноманітних обмежень на імпорт, пов´язаних з існуванням нескінченної кількості стандартів для ввезення продукції (до 20 тис. екологічних, санітарних тощо). Додаткові складності для іноземних підприємців криються у специфічній системі організації посередницької діяльності в Японії. Практично незбагненною для іноземців залишається традиційна японська система зв´язку в ланцюгу "виробник — посередник — споживач". Проте ця система дає змогу японським фірмам значно економити на витратах, забезпечуючи для себе перевагу в цінах.

Міністерство зовнішньої торгівлі значною мірою явно та неявно втручається у діяльність іноземних компаній в Японії. За допомогою системи рекомендацій на адресу закордонної фірми, навіть необов´язкових для виконання, воно може зробити неможливим відкриття і подальше нормальне функціонування такої фірми.


Висновки

Отож, японську економіку здебільшого вважають закритою для іноземної підприємницької діяльності. Саме тому загальна сума закордонних інвестицій у країні є відносно незначною — 10 млрд. дол. США на початок 90-х років Переважно це — американські капіталовкладення у вигляді філій компаній з унікальною технологією і досвідом, що мають немалий стаж роботи на зовнішніх ринках.

Загалом зовнішньоекономічна стратегія Японії визначається трьома основними пріоритетами:

· вирівнювання диспропорцій у зовнішній торгівлі з іншими країнами;

· збільшення експорту капіталу;

· розширення офіційної допомоги країнам, що розвиваються, що у перспективі планується використовувати як стимул для подальшого розширення експорту сюди японських товарів.

Успішна реалізація цієї стратегії та вихід Японії з економічної кризи безперечно сприятимуть поступальному розвитку світової економіки.


Список використаної літератури

1. Боровик В. Японія після свого "дива"/ В. Боровик //Політика і час. - 2004. - № 4. - C. 71-79

2. Горохов С.А. Япония сегодня //География в школе. - 2007. - № 2. - C. 28-37

3. Загальні відомості про країну: Японія //Всесвіт. - 2004. - № 3-4. - C. 35-36

4. Кодацький В.П. Грошово-кредитні системи країн Азії //Економіка. Фінанси. Право. - 2008. - № 8. - C. 23-25.

5. Савлук Г. "Японія - країна ранкового сонця" //Географія та основи економіки в школі. - 2007. - № 5. - C. 26-27

6. Яценко Б. Науково-технічний прогрес як рушійна сила господарства Японії //Географія та основи економіки в школі. - 2001. - № 5. - C. 30-33

загрузка...
Top