Всесвітня історія

1. Періодизація ІІ Світової війни.

2. Встановлення нацистської диктатури в Німечинні 1933р.

3. Найбільші міжнародні організації сучасності (кінець 20-го початок 21 століття).


1. Періодизація ІІ Світової війни

Друга світова війна належить до числа найважливіших історичних подій XXст. Вона тривала 6 років, охопила майже всі континенти. У ній взяло участь понад 60 держав, її масштаби набагато перевищували масштаби Першої світової війни.

До причин Другої світової війни необхідно віднести:

По-перше, утвердження фашистських тоталітарних режимів у низці країн, що повели наступ на традиційні демократичні завоювання, досягнуті людством, здійснювали політику войовничого шовінізму, расизму, нехтування елементарних людських прав і свобод.

По-друге, загострення суперечностей між двома коаліціями великих держав, одна з яких у складі Німеччини, Японії та Італії прагнула до нового переділу світу, захоплення колоній, джерел сировини та ринків збуту.

По-третє, розв'язанню війни сприяла політика вседозволеності стосовно агресорів, що її проводили Англія і Франція, а також безпосередня підтримка агресора з боку СРСР (пакт Молотова — Ріб-бентропа).

В історичній науці існують різні варіанти періодизації Другої світової війни. Найчастіше її поділяють на 5 періодів.

Перший період — початок світової війни: від нападу Німеччина на Польщу до агресії на СРСР (1 вересня 1939 р. — 22 червня 1941 р.)- Він характеризується значними військовими успіхами Німеччини. До літа 1941 р. було окуповано всю Західну Європу крім Британських островів й увесь Балканський півострів.

Другий період — розширення фашистської агресії: від нападу Німеччини на СРСР до початку контрнаступу радянських військ біля Сталінграду й англо-американських військ у Північній Африці (22 червня 1941 р. — листопад 1942 p.). Це був крах плану «блискавичної війни» Німеччини проти СРСР. 8 грудня 1941 р. у війну вступили США, військові дії велись у планетарному масштабі.

Третій період —- докорінний перелом у ході Другої світової війни: від осінніх перемог військ антигітлерівської коаліції до відкриття в Західній Європі Другого фронту (листопад 1942 р. — 6 червня 1944 p.). Цей період розпочався перемогою радянських військ біля Сталінграда (лютий 1943 p.), яка означала докорінний перелом у війні, остаточно закріплений у битві під Курськом (липень-серпень 1943 р.) та успішними діями англо-американських військ у Північній Африці та Італії (весна-літо 1943 p.).

Четвертий період — розгром фашизму в Європі: від відкриття Другого фронту на Північній Франції та наступу радянських військ у Білорусії до капітуляції Німеччини (червень 1944 р. — 9 травня 1945 p.). Період характеризується успішними операціями військ антигітлерівської коаліції на Західному і Східному фронтах, розломом фашистського блоку і беззастережною капітуляцією Німеччини.

П'ятий період — розгром Японії: від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії (9 травня — 2 вересня 1945 p.). Це було завершенням Другої світової війни.

11 квітня 1939 р. Гітлер затвердив так званий «Білий план», який передбачав напад на Польщу та її окупацію.

Аби виправдати агресію, увечері 31 серпня група перевдягнених у польську форму есесівців захопила радіостанцію власного прикордонного міста Глейвіц. Після цього Гітлер заявив, що Польща «не хоче поважати німецьких кордонів» і Німеччина «повинна відповісти на силу силою». Німецькі війська рано-вранці 1 вересня без оголошення війни вторглися на територію Польщі.

Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. - К.: Каравела, 2006. - 239 с.

2. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. - К.: Знання, 2002. - 565 с.


2. Встановлення нацистської диктатури в Німечинні 1933р.

Причинами його виникнення були реваншистські настрої після поразки у війні та підписання принизливих умов Версальсько-го миру, соціальна незахищеність більшої частини населення в результаті зростаючої післявоєнної розрухи, реакція на більшовицьку політику експорту світової революції.

Націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП), І що стала центром тяжіння усіх фашистів, була утворена в 1919 р. Порівняно швидко лідером цієї партії став Адольф Гітлер. У 1923 р. нацисти намагались організувати заколот у Баварії, але зазнали поразки. В 20-ті роки вони ледь існували. Швидкий ріст їх впливу почався в роки економічної кризи 1929-1933 pp. Основні програмні положення фашистського руху в Німеччині були викладені в книзі А.Гітлера "Майн кампф" ("Моя боротьба").

Економічна криза і криза Веймарської республіки. Прихід фашистів до влади. Криза економічна стала і кризою Веймарської республіки. Велике безробіття, масове розорення селян і ремісників вимагали від влади екстремальних заходів для полегшення становища народу. Однак уряди, що змінювались, виявились у полоні застарілих схем, вони проводили політику економії, урізаючи й без того незначні соціальні витрати. Були підвищені податки на предмети першої необхідності, зменшені розміри пенсій, позбавлено допомоги безробітних, молодших 21 року.

Така політика не могла не викликати розчарування й давала привід для критики не тільки тих, хто стояв при владі, а й демократії взагалі. На падінні авторитету Веймарської республіки позначилась й широко розповсюджена думка, що її створенню сприяла ганебна Версальська угода. Так чи інакше в роки кризи почали набирати силу партії, що виступали проти демократії, і серед них, в першу чергу, нацисти, які обіцяли встановити тверду владу і вивести країну з кризи. Вплив партій, що виступали у підтримку Веймарської республіки, швидко падав і в 1932 р. вони вже репрезентували меншість громадян. Нацисти стали найбільшою політичною партією Німеччини.

Масовою базою фашистського руху стали націоналістично налаштовані ремісники, селяни, ветерани війни, безробітні. Підтримку нацистам надали впливові кола великого капіталу Німеччини.

Робітничий клас менш піддавався впливу нацистів, але його значна частина також виступала проти Веймарської республіки, підтримувала комуністів - прибічників соціалістичної революції. Запеклі суперечки й гостра боротьба між ними та соціал-демократами зробили неможіивими єдині антифашистські дії лівих сил, як це було у Франції в 1934-1936 pp. Нацистам вдалося залучити на свій бік зневірену в демократії молодь: 1/3 членів НСДАП складали люди віком до ЗО років. Позначилась на поведінці виборців й тактика боротьби, яку використовували нацисти. Штурмовики й есесівці нападали на мітинги політичних суперників, били активістів інших політичних партій, залякували населення, їхні дії демонстрували слабкість законної влади, яка не здатна була підтримувати елементарний порядок у містах й забезпечувати безпеку громадян.

Фатальну для Веймарської республіки роль відіграли представники традиційної військово-бюрократичної еліти Німеччини, політичний вплив яких не був усунутий революцією 1918 р. Саме вони в момент, коли криза наближалась до кінця і намітились ознаки падіння впливу нацистів, використали свій вплив на президента Гінденбурга, щоб він вручив мандат на формування уряду Адольфу Гітлеру. 20 січня 1933 р. той став рейхсканцлером -головою уряду.

Становлення фашистської диктатури. Отримавши доступ до виконавчої влади, нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Використавши як привід підпал рейхстагу, який самі ж і організували, вони почали відкритий терор проти своїх політичних противників - комуністів і соціал-демократів. Передусім Гітлер домігся підписання Гінденбур-гом спеціального указу "Про охорону народу і держави", що ліквідував основні права громадян та надав необмежені повноваження каральним органам. В такому становищі нацисти провели нові вибори в рейхстаг, сподіваючись отримати переважну більшість в ньому. Проте підсумки виборів у березні 1933 р. були для них небажаними: комуністи і соціал-демократи, що знаходились у підпіллі, отримали 30,6% голосів виборців, нацисти - 43,9%. Не зібравши абсолютної більшості голосів, нацисти з цього моменту остаточно відмовились від спроб прикрити свій режим хоча б видимістю демократії та збереження конституції.

Принцип поділу влади, що лежав в основі Веймарської республіки, був відкинутий. Законодавчі функції були передані уряду. Гітлеру ж передали повноваження президента Гінденбурга, який помер у 1934 р. Таким чином, вся повнота влади в Німеччині опинилась в руках Гітлера. Була проведена адміністративна реформа, в результаті якої ліквідували земельні парламенти та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників.

В 1933 р. вже формально було заборонено всі політичні партії, крім НСДАП, що злилась з державою. Партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками відповідного рівня. Така різка зміна державного ладу та суспільного життя супроводжувалась насиллям і породжувала посилення каральних органів держави. Штурмові (СА) та охоронні (СС) загони стали частиною цього апарату насилля. В країні була утворена таємна поліція (гестапо), а з 1933 р. по всій країні з'явились концентраційні табори для утримання в них неугодних режимові людей. Було ліквідовано основні політичні права громадян - свободу слова, зібрань, недоторканість житла, таємницю листування.

Список використаної літератури

1. Пивовар С. Всесвітня історія: Новітній період 1900-1945: Посібник для 10 кл./ Сергій Пивовар, Анатолій Слюсаренко, Сергій Стельмах. - К.: Академія, 1998. - 383 с.

2. Пивовар С. Всесвітня історія ХХ століття: учбовий посібник/ Сергій Пивовар, Яків Серіщев, Сергій Стельмах,. - К.: Феміна, 1995. - 236 с.

3. Теміров Ю. Всесвітня історія ХХ століття: Основні відомості шкільного курсу: Дати, події, коментарі / Юрій Теміров, Людмила Шикова, . - Донецьк: ВКФ "БАО", 1998. - 93 с.

3. Найбільші міжнародні організації сучасності (кінець 20-го початок 21 століття)

Міжнародна організація — це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів.

Зазвичай, міжнародні організації створюються на основі міжнародного договору (конвенції, угоди, протоколу і т.д.). Об'єктом такого договору є поведінка як суб'єктів договору, так і самої міжнародної організації. Сторонами установчого акта є суверенні держави. Проте в останні роки повноправними учасниками міжнародних організацій є також і міжурядові організації. Наприклад, Європейський Союз є повноправним членом багатьох міжнародних рибальських організацій;

— здійснення співробітництва в конкретних галузях діяльності.

Міжнародні організації створюються для координації зусиль держав у тій або іншій профільній галузі, наприклад у політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжнародна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров'я) і в багатьох інших галузях. Водночас на міжнародній арені є організації, що уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх галузях, наприклад ООН та ін. Таким чином, міжнародні організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т.д.) виступають у якості органу співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин;

— наявність відповідної організаційної структури (постійні органи і штаб-квартира).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжурядова валютно-кредитна організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Створений на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 p., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Станом на 1997 р. нараховує понад 180 країн-членів. Україна стала членом МВФ у вересні 1992 р. (на той час — 167-м членом).

МВФ — це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 1992 р. становила 0,7 % (для порівняння: Росії — 3 %, США — 19,62, Німеччини та Японії — по 6,1, Франції та Великобританії — по 5,48 %). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. В результаті більшість голосів належить США і країнам — членам ЄС.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який частіше називають Світовим банком, був заснований в липні 1944 р. на валютно-фінансовій Бреттон-Вудській конференції, що відбулася у м. Бреттон-Вудсі (штат Нью-Хемпшир, США) під егідою ООН. Світовий банк розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р.

Мета Світового банку — сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок.

МАР. Міжнародна асоціація розвитку заснована в 1960 р. (150 країн-членів). Ця філія Світового банку надає безвідсоткові позики найбіднішим країнам світу. Тільки країни, річний прибуток яких становить менш ніж 1,305 дол. США на душу населення, можуть отримати позику від МАР. Позики МАР, відомі як "кредити", мають 10-річний період відстрочення і підлягають оплаті протягом 35—40-річного періоду (згідно з кредитоспроможністю краї-ни-позичальниці). Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків від розвиненіших країн; внесків, які час від часу отримують з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від Світового банку, ця установа має спільний з ним персонал і організаційно-технічні засоби.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) — це міжнародний банк, створений у квітні 1991 р. для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. У кредитуванні віддає перевагу недержавним структурам господарювання. 60 % його ресурсів спрямовано на розвиток у цих країнах приватного сектору, а 40 % — на розвиток інфраструктури.

Завданням ЄБРР є створення в постсоціалістичних країнах конкурентоспроможної промисловості, розвиток взаємовигідних зв'язків між західноєвропейськими країнами і надання кредитів під великі проекти в галузях енергетики, транспорту, зв'язку, охорони довкілля тощо.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) — це розрахункова палата, що діє на акціонерній основі. Створено БМР у 1930 р. у Базелі згідно з Гаагською угодою про німецькі репатріації за результатами Першої світової війни. Його членами є 41 країна.

Список використаної літератури

1. Даниленко В. Всесвітня історія: Хронологія основних подій/ Віктор Даниленко, Сергій Кокін,. - К.: Либідь, 1997. - 261 с.

2. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. - Пер. з нім. 2-го вид.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 631 с.

3. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. - К.: А.С.К., 2000. - 315 с.

загрузка...
Top