Регіональні аспекти формування туристичних послуг

Вступ.

1. Територіальна структура туристичного ринку.

2. Регіональні особливості споживання туристичних послуг.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Включення України у світовий туристичний процес, розбудова індустрії туризму та діяльність суб'єктів туристичного ринку потребують наукового обґрунтування напрямків розвитку та проблем геопросторової організації національного туризму на основі узагальнення світових тенденцій та їх конкретно-наукового осмислення.

Отже, туризм функціонує як геопросторовий процес у формі ринку туристичних послуг.

Ринок туристичних послуг є системою врівноваження попиту/пропозиції, яка відтворює об'єктивно зумовлену необхідність відповідності в часі і просторі вартісних та натурально-речових форм платоспроможного попиту і товарної пропозиції і діє на основі коливань виробництва та споживання турпродукту. Ринок туристичних послуг - це поліструктурна, поліформната багаторівнева система. Його характерними ознаками є безперервне ускладнення функціонально-компонентної (видової) структури на основі диверсифікації попиту та пропозиції.

Світовий туристичний ринок у своєму функціонуванні спирається, як і інші провідні галузі світового господарства, дедалі більшою мірою на закони порівняльних переваг та попиту, але дія закону абсолютних переваг відіграє і буде відігравати велику роль у його розвитку. Закон абсолютних переваг у туризмі ґрунтується на ресурсній складовій і її урізноманітнення стає підставою розвитку туристичного ринку як за рахунок атрактивності діючих, так і залучення нових ресурсів і територій до туристичного процесу.

Сучасна тенденція регіоналізації туристичного ринку, яка проявляється в посиленні ролі місцевих ініціатив у створенні конкурентоспроможного турпродукту і його просуванні на ринку, посилює ресурсну складову і роль географічних досліджень ринкових процесів.


1. Територіальна структура туристичного ринку

Видова диверсифікація проявляється й в ускладненні територіальної структури туристичного ринку і перш за все в процесах агломерування, територіальної концентрації та спеціалізації на рекреаційній функції, закріплюючись формуванням туристичних вузлів, курортних районів та зон.

Елементи територіальної структури туристичного ринку ієрархізовані, але суб'єкти ринкових відносин нестрого ієрархізовані і кожен має можливості виходу на ринок будь-якого рівня. Елементи територіальної структури, пов'язані туристичними потоками, формують лінійно-сітьову структуру туристичного ринку, де "світові міста" відіграють роль розподільчих центрів, а курортні зони - центрів концентрації та агломерування глобального масштабу .Відповідно, елементи територіальної структури, які забезпечують міжнародні туристичні переміщення, формують макрорегіональний рівень туристичного ринку, а в межах країни забезпечується формування національного ринку. В межах держави формуються й місцеві ринки и різного територіального масштабу, які складаються з геомаркетингових зон суб'єктів ринку виробників турпродукту. Тобто, ієрархічна структура туристичного ринку представлена глобальним, макрорегіональним, національним та місцевим територіальними ринками і субрегіональними ринками, сформованими за ресурсним або країноцентричним принципами.

Таким чином, формування територіальних ринків туристичних послуг забезпечується взаємодією елементів двох структур: галузевої, представленої компонентами індустрії туризму, діяльність яких відповідає туристичній мотивації, та територіальної, яка формується концентрацією споживання, локалізуючись в межах спеціалізованих територій. Регуляторні механізми ринку (рух грошей, інформації, маркетингова політика суб'єктів ринку), підсилені проведенням державної туристичної політики та скеровані зусиллями міжнародних організацій, виконують роль організаційно-управлінських структур відповідного рівня.

Динаміка туристичного потоку, на наш погляд, засвідчує глобалізаційні процеси, притаманні сучасному світу і відтворює їх, оскільки саме туристичний рух сприяє консолідації суспільного життя. У динаміці туристичних потоків відбивається зміна стилю життя, основою якого є зростання рівня і зміна умов, інтелектуалізація, проявом якої є прагнення "розширити всесвіт". З цим пов'язана також диверсифікація видової та територіальної структури попиту/пропозиції, в якій фіксуються зміни туристичних уподобань та ціннісних орієнтирів, зокрема в бік екологізації відпочинку, що відбиває й глобальну екологізацію всіх сфер життєдіяльності, додаючи економічних стимулів до вирішення екологічних проблем, особливо на локальному та регіональному рівнях[4, c. 56-58].

Відповідно до перебігу суспільного розвитку країн, якому притаманна поляризація економічних та соціальних процесів, відбувається перехід від моделі життєзабезпечення до моделі урізноманітнення вільного часу, коли роль туризму зростає і розширюються його функції. За цими ознаками країни світу можна поділити на такі групи:

• країни, де туризм розвивається еволюційно, органічно вплітаючись у стиль життя, і забезпечений розвиненою індустрією туризму, яка здатна створювати інноваційний туристичний продукт (це переважно країни високорозвинуті);

• країни привнесеного туризму, де він розглядається тільки як сфера прикладання праці, а індустрія туризму формується зусиллями транснаціонального капіталу при державному сприянні (країни, що розвиваються);

• країни, де туризм входив до стилю життя значного прошарку населення за умов його соціалізації і за умов стабілізації соціально-економічного розвитку і зростання рівня прибутків населення одразу відновлюється (постсоціалістичні країни).

Тобто, розвиток туризму як суспільного феномену та індустрії туризму як складової господарського комплексу країни, забезпечується загальним рівнем соціально-економічного розвитку країни, і залежність ця обопільна. Отже, за частковим дослідженням ринкових процесів у туризмі можна відстежити глобальні соціально-економічні та соціокультурні зміни, притаманні сучасному етапові розвитку людської цивілізації та визначити їх регіональні особливості.

Україна на ринку міжнародного туризму виступає як країна-генератор туристичних потоків. Основні обміни країна здійснює в межах субрегіонального ринку з країнами-сусідами Росією, Молдовою, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, які виступають і як генератори основних туристичних потоків у країну (в'їзний туризм), і як реципієнти для українських туристів (виїзний туризм). На сусідські обміни припадає в середньому за останні роки близько 65% від загального обсягу міжнародних туристичних потоків.

Здобуття незалежності та суспільно-політична перебудова в Україні позначились зміною її статусу на ринку міжнародного туризму. Перш за все розширилась участь країни на цьому ринку. З країни-реципієнта з дозованим обсягом обслуговування вона перетворилась на країну-генератора туристичних потоків зарубіжного (виїзного) туризму. Подібний процес був притаманний на перехідному етапі Польщі, Чехії, іншим соціалістичним у минулому країнам і має об'єктивне соціально-економічне підґрунтя[6, c. 42-44].

Поступові зміни на краще в економічній ситуації та певні зрушення на шляху поліпшення матеріального становища населення створили об'єктивні передумови розвитку сприятливого для туристичної діяльності ринкового середовища. Позитивні результати дала й державна туристична політика, перш за все через впровадження системи ліцензування, що посилило контроль за якістю туристичного обслуговування. Але у міжнародному туризмі ситуація залишається нестабільною: пожвавлення туристичної активності чергується зі спадами, відтворюючи в цих коливаннях не тільки стан внутрішнього ринкового середовища, а й коливання світової ринкової кон'юнктури, де імідж України залишається невизначеним.

Частка іноземного (в'їзного) туризму за останні роки практично незмінна і становить майже п'яту частину в загальному обсязі туристичної діяльності. На цьому ринку також спостерігається значна сезонність, "пік" якої припадає на липень-серпень, оскільки основною метою приїзду в Україну іноземних туристів є рекреація і відпочинок (більше половини всіх відвідувань) та бізнес (майже 32%). Водночас зростає чисельність туристів, які прибувають з курортно-лікувальною та спортивно-оздоровчою метою, хоча частка цих сегментів залишається порівняно незначною. Відповідно до мотивації потік іноземних туристів розподіляється й територіально: майже половина спрямована на Крим, третина - до Києва, п'ята частина - до Одеси.

Зростає значення України як транзитної держави і це позначається на кількості одноденних відвідувачів, чисельність яких протягом останніх років стабільно росте, перевищуючи 50% усіх відвідувань. Особливо зріс транзитний потік через Україну з країн СНД (Туркменістану, Таджикистану, Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану).

Частка міжнародного туризму в обсязі експорту послуг за аналітичний період зросла з 7% до 10%, а в імпорті становить 15%[3, c. 14].


2. Регіональні особливості споживання туристичних послуг

Туристичне споживання має комплексний характер і є специфічною формою споживання туристом продукції індустрії туризму. Туристичне споживання складається з комплексу різних товарів та послуг, матеріальних і нематеріальних туристичних благ, що задовольняють мотиваційні потреби туриста, а також потреби, пов'язані з забезпеченням життєдіяльності під час подорожування. Результатом цього виду споживання є для споживача також комплексне враження від відпочинку, оздоровлення та отримане задоволення, а для виробника турпродукту - прибуток.

Туристичне споживання має виражений сезонний характер. Воно доповнює споживання в місці постійного проживання і в місці відпочинку, створюючи додатковий попит на певні товари та послуги, потрібні на час подорожування. В той же час туристичне споживання в місцях відпочинку відрізняється від споживання в місці постійного проживання як за обсягом, так і за структурою. Так, туристи більше споживають сувенірної, друкованої продукції, підвищується попит на послуги закладів дозвілля порівняно з аналогічним попитом в місці постійного проживання, змінюється попит на послуги харчування (здебільшого в місці постійного проживання основна маса населення не ставить вимог до системи громадського харчування на повний три- або чотириразовий обсяг харчування, лише частково і вибірково користуючись послугами закладів харчування, в той час як в місцях відпочинку потреба в їжі повністю задовольняється закладами харчування) і так далі.

В той час як туристичне споживання завжди залишається комплексним, склад цього комплексу постійно змінюється. Ці зміни є результатом дії об'єктивного закону зростання потреб населення. Внаслідок сукупної дії об'єктивних умов та суб'єктивних чинників виникають нові й нові споживчі потреби і запити, які за різних умов реалізуються на ринку пропозиції. В свою чергу пропозиція нових послуг і товарів підштовхує попит і відповідне зростання обсягів споживання. Тобто, комплекс туристичного споживання відзначається динамізмом та диверсифікованістю, оскільки під дією попиту пропозиція змінюється і послуги, що виникають як інноваційний продукт, протягом короткого часу стають стандартними складовими туристичного споживання. Умови споживання залежать від шляхів розвитку внутрішнього ринку, можливостей національної індустрії туризму.

Неоднорідність умов споживання обумовлена також рівнем інтегрованості даного внутрішнього ринку до макрорегіональної і світової системи. Інтенсивний шлях розвитку передбачає постійне оновлення пропозиції на основі моніторингу ринку в умовах зростаючої конкуренції. Екстенсивний шлях розвитку оснований на задоволенні зростаючого та мінливого попиту шляхом залучення до туристичного обігу нових ресурсів, нових територій. Це потребує додаткових витрат, з одного боку, та обумовлює об'єктивну неоднорідність турпродукту.

Споживання турпродукту локалізоване й конкретизоване умовами місцевого ринку. Різнорідність цих умов є причиною мінливості (неоднорідності) споживання за обсягами та структурою, оскільки товари та послуги, що пропонуються на цих ринках, різнорідні як за кількісними, так і за якісними параметрами, і відповідно, різниться за результатами й стандартний споживчий комплекс[5, c. 84-86].

Різнорідність умов споживання об'єктивно обумовлює наївність диференціальної туристичної ренти. Можна виділити «часову» ренту, що визначається різницею в тривалості туристичного сезону, та «територіальну» ренту, яка залежить від умов залучення тієї чи іншої території до туристичного процесу. Величина територіальної ренти залежить від атрактивності (навіть унікальності) ресурсів, транспортно-географічного положення території, рівня її соціально-економічного розвитку і визначається обсягом витрат, необхідних для створення оптимальних умов споживання. Обсяг туристичного споживання визначається сумою витрат туристів під час подорожування і залежить від платоспроможності туристів, ціни на послуги та товари, інтенсивності витрат. Витрати можна поділити на загальні (валові), що є всією сумою грошових витрат, здійснених під час подорожі, і «чисті», що відбивають перевищення витрат за період подорожування відносно витрат, які за цей же період могли бути здійснені вдома.

Структура туристичного споживання відбиває частку витрат туриста на кожен вид товарів та послуг туристичного призначення в загальних витратах. Витрати можна структурувати за місцем здійснення, за часом та видами. Витрати туриста, який активно подорожує, завжди перевищують витрати людини, що відпочиває вдома за той же період і це пов'язане зі збільшенням потреб. Витрати, пов'язані з подорожуванням, можна поділити на три етапи: а) етап підготовки до подорожі, пов'язаний з придбанням то варів та послуг у постійному місці проживання, необхідних для здійснення подорожі (придбання туру, спеціального спорядження або товарів для літнього відпочинку тощо); б) етап подорожування, що включає поточні витрати під час подорожування, що здійснюються переважно в місцях відпочинку (додаткові послуги, культурно-дозвіллєві заходи, сувеніри тощо); в) завершальний етап з витратами у постійному місці проживання, що пов'язані з завершенням відпочинку. Тобто, період витрат не співпадає з періодом подорожування: туристичне споживання починається до подорожі і завершується після повернення[1, c. 203-205].

На обсяг витрат туриста відносно витрат «нетуриста» за той же проміжок часу впливає такий фактор як «лабільність туриста» або здатність пристосуватися до умов і стилю життя в місці відпочинку. Соціальне середовище місця перебування, усталений там стиль життя впливають на характер та інтенсивність споживання туриста, обумовлюють вибір певних видів послуг та товарів.

Психологи відмічають зміни в поведінці туриста порівняно з його ж поведінкою в місці постійного проживання. З іншого боку, потрапляючи в інше середовище на короткий термін, турист гірше орієнтується в економічних умовах, ніж в місці свого постійного проживання, що збільшує вірогідність неякісних покупок і нераціональних витрат при виборі товарів та послуг.

Туристські послуги і товари в міжнародному туризмі реалізуються відповідно до умов національного ринку за такими схемами: за цінами, що діють на внутрішньому ринку країни постійного проживання і відбивають національні умови ціноутворення на послуги та товари туристичного призначення; за цінами світового ринку, що відбивають суспільні витрати праці цього виду діяльності на міжнародному рівні; за роздрібними цінами країни тимчасового перебування. Відносно обсягу туристичних витрат ринки окремих країн можна поділити на «дорогі» та «дешеві», але в порівнянні з внутрішнім ринком конкретної країни, оскільки абсолютного поділу за ціновим критерієм не існує. Значну роль у таких оцінках відіграє валютно-банківський фактор: курс місцевої валюти відносно курсу національної валюти туриста.

Можна виділити три варіанти таких порівнянь: «дешеві» місця відпочинку - ціни в місці відпочинку (інша країна або регіон своєї країни) нижчі за ціни на аналогічні послуги і товари, ніж у постійному місці проживання; «дорогі» місця відпочинку - навпаки, ціни даного ринку вищі за ціни в місці постійного проживання; «рівнозначні», тобто ціни практично не відрізняються. Різниця в цінах не є вирішальним чинником при формування конкретного попиту, при виборі місця відпочинку, оскільки для туристського споживання визначальним є реалізація мети подорожування і саме вона визначає ціннісні орієнтири туриста. В той же час для туристів з країн з високим рівнем життя різниця в курсі валют і в цінах на аналогічні послуги і товари, при гарантії певної якості, збільшує вибір, впливає на урізноманітнення пропозиції. З іншого боку, це дає шанс країнам з відносно низькими цінами внутрішнього ринку вийти на ринки країн-постачальників туристів зі своїми товарами та послугами. Різниця в цінах слабо впливає на вибір місця відпочинку, але впливає на термін відпочинку та структуру споживання.

Турист має на подорож певну суму грошей, яку розподіляє на основні та додаткові витрати. Коли рівень цін в країні відпочинку менший за аналогічний в країні постійного проживання, це стимулює зростання обсягів додаткових послуг або збільшення терміну перебування, але практично ніколи не веде до заощадження коштів. Туристичне споживання є задоволеною частиною попиту на ринку турпослуг. Воно залежить від ємності ринку, тобто всієї суми послуг і товарів туристичного призначення, пропонованих для реалізації в даний час і в даному місці. Ємність ринку залежить від сукупної дії внутрішніх і зовнішніх чинників, які й визначають рівень розвитку індустрії туризму.

Таким чином, ємність ринку туристичних послуг є величиною, що відбиває рівень розвитку індустрії туризму, умови створення і реалізації турпродукта. Ємність ринку пов'язана з кон'юнктурою і відбивається рівнем цін. Ціна на послуги та товари туристичного призначення на ринку є результатом збалансованості попиту/пропозиції за обсягами, номенклатурою та структурою. В стандартній структурі туристського споживання дві третини витрат припадають на основні послуги та сувенірні товари. Структура витрат залежна від терміну подорожі: чим менша тривалість подорожі, тим більше витрат припадає на транспорт. На статті додаткових витрат впливають демографічні характеристики споживачів, особливо вік, стать, етнічна та релігійна приналежність, обумовлені різницею в звичаях і традиціях.

Психологічні чинники також справляють вплив на обсяг та структуру витрат. За психологічної орієнтації, коли туристична подорож сприймається як елемент розкошу, а не форма відпочинку, виникають ірраціональні мотиви, що стимулюють збільшення витрат. (Певна категорія туристів з жадобою самоствердження засобами туризму поривається на дорогі модні курорти, витрачаючи обмежені заощаджені кошти не заради відпочинку, а заради хибного престижу чи створення невластивого іміджу)[7, c. 114-117].

Таким чином, на туристичне споживання (його обсяги та структуру) впливають об'єктивні економічні, соціальні умови, правові аспекти зовнішньоекономічної діяльності, геодемографічні характеристики споживачів та суб'єктивна психологічна мотивація. Співвідношення попиту й пропозиції може складатися в такі варіанти: а) ідеальний, коли в даний час і в даному місці попит і пропозиція співпали за характером та обсягом; б) територіального дисбалансу, коли за сукупним обсягом попит і пропозиція співпадають, але наявні територіальні відміни, що порушують цей баланс або в бік переважання попиту, або пропозиції; в) дифіциту, коли попит випереджає пропозицію і тоді надмірний попит, створюючи дифіцит, веде до зростання цін; г) інноваційний, коли пропозиція випереджає попит, формуючи потребу в тій чи іншій послузі чи товарі, тоді попит незначний і просування нового товару потребує від виробника додаткових витрат, але ціни при цьому витримуються на мінімально можливому рівні. Пропозиція повинна відповідати попиту в часі, сполучатися з ним в просторі, співпадати за обсягами та структурою. В такому випадку можна говорити про врівноважений стан ринку, тобто той ідеальний стан, на який і спрямовується діяльність.

В іншому випадку утворюється дисбаланс, що відповідає правилу Вальраса: надлишковий попит на одному з ринків повинен обов'язково збалансовуватись надлишковою пропозицією на іншому, щоб їх сума дорівнювала нулю; якщо один з ринків вийшов з рівноваги, то повинен існувати ще щонайменше один неврівноважений ринок, який компенсує відсутність рівноваги на першому ринку. Виходячи з цього, зростання попиту на тур-продукт з перевищенням ємності ринку є результатом неможливості для споживача реалізувати надлишок грошей. Ринок туристичних послуг можна розглядати як систему, в межах якої взаємодіють ринки грошей, товарів, послуг і робочої сили.

Перевищення попиту на будь-якому з цих ринків виводить всю систему зі стану рівноваги. Задоволення попиту завжди є результатом обміну: обміну грошей туристів на турпродукт, отриманий в процесі якісного обслуговування. Саме те, наскільки отримані враження відповідають сподіванням туриста й визначає якість того чи іншого турпродукту, впливає на ціну та процес обміну. При обміні задовольняються потреби споживача та виробника і створюються умови для розвитку індустрії туризму, оскільки турист-споживач, купуючи тур, заздалегідь оплачує ще ненадані послуги, надаючи таким чином туристичному підприємству певний «кредит довіри» і створюючи матеріальне підґрунтя для подальшої роботи. Позитивна динаміка туристичного споживання свідчить про зростання ролі туризму в житті населення, а його територіальна диференціація, обумовлена рівнем та стилем життя, засвідчує поляризацію світового господарства, частиною якого є ринок туристичних послуг.

Таким чином, туристичне споживання є комплексним показником розвитку туристичного ринку, який об'єктивно відтворює його просторово-часову неоднорідність і мозаїчність. Полікомпонентний системно-структурний аналіз туристичного споживання дозволяє визначити тенденції та регіональні відміни і спрогнозувати на цій підставі подальший розвиток туризму в змінних умовах ринкового середовища, яке створюється світогосподарськими процесами, їх вплив на розбудову індустрії туризму і формування геопросторової організації туристичного процесу. Туристичне споживання як зреалізований попит відбивається в статистичних показниках, які характеризують туристичний процес[2, c. 161-163].

Висновки

Долучення України до світового туристичного процесу експертами ВТО вбачається на шляху розвитку стандартної пропозиції на масовому ринку відпочинку і розваг, на ринку екскурсійного туризму культурно-просвітницького спрямування (програма "Намисто Славутича", "Чумацькими шляхами", "Шовковий шлях" та інші) та екологічного напряму, де в основі пропозиції лежать активні форми проведення дозвілля у природному середовищі (спортивно-оздоровчі види, спеціалізований спортивний, з елементами екстремального туризму). Перспективними ринковими сегментами для України є ринок релігійного туризму і забезпечення паломницького попиту (християнство, іудаїзм), ринок круїзного туризму (особливо ріка-море) та сільського (зеленого) туризму. Розвиток означених напрямів перш за все має бути забезпечений внутрішнім попитом, скерований зусиллями суб'єктів національного ринку пропозиції, тільки апробація на внутрішньому ринку забезпечить конкурентоспроможність цього продукту на ринках міжнародного туризму, насамперед європейському.

Розглянутими питаннями тема розвитку туристичного ринку не вичерпується. Існують проблеми раціонального використання санаторно-курортної інфраструктури, відновлення традицій напряму туризму, що його нині називають екологічним, перспективного для України ринку в'їзного релігійного туризму та інші, що можуть бути темою окремих публікацій.

Шляхи розвитку туризму в Україні намічені у прийнятій 2002 р. Державній програмі, розрахованій до 2010 p., яка має соціальну спрямованість на збереження здоров'я людей, зміцнення духовного, культурного та творчого потенціалу нації, впровадження екологічної культури та культури спілкування, здорового способу життя і повинна забезпечити можливості для прояву суспільної та самодіяльної ініціативи населення.


Список використаної літератури

  1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Людмила Агафонова, Ольга Агафонова,; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Знання України, 2002. - 351 с.
  2. Гостиничный и туристический бизнес: Учебник/ Под ред. Чудновского А.Д.. - М.: ЭКМОС, 1998. - 351 с.
  3. Кабушкин Н. Менеджмент гостиниц и ресторанов: учбовий посібник/ Николай Кабушкин, Галина Бондаренко,. - 3-е изд., перераб. и доп.. - Мн.: Новое знание, 2002. - 367 с.
  4. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К,: ЦУЛ, 2004. – 272 с.
  5. Ресторанне господарство і туристична індустрія у ринкових умовах: Збірник наукових праць/ Київський нац. торговельно-економічний ун-т; Ред. кол.: М.І. Пересічний, Н.Я. Орлова, Т.І. Ткаченко. - К., 2002. - 168 с
  6. Роглєв Х. Основи готельного менеджменту: Навчальний посібник / Христо Роглєв,; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Кондор, 2005. - 405 с.
  7. Туризм и гостиничное хозяйство: Учебное пособие. /Под ред. Шматько В.Л.– М.: ИКЦ „МарТ”; Ростов н/Д: Издательский центр „МарТ”, 2003. – 352 с.

загрузка...
Top