Правила розробки програми туру

Вступ.

1. Види туристичних маршрутів.

2. Самоорганізація туристичних подорожей.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Екскурсовод виконує роботи, пов'язані з наданням екскурсійних послуг в межах внутрішнього, масового та оздоровчо-спортивного туризму під час обслуговування вітчизняних туристів в Україні; діє відповідно до законодавства України про туризм та інших нормативних актів органів виконавчої влади в цій галузі; є представником суб'єкта туристичної діяльності і виступає від його імені, здійснюючи покладені обов'язки щодо екскурсійної діяльності. Проводить екскурсії, які мають загально-інформаційний напрям; складає відповідну звітність; готує індивідуальні тексти екскурсій у відповідності до контрольних текстів та методичних розробок. Надає інформаційно-рекламні, організаційні та інші послуги учасникам туру або екскурсії в межах договору про надання туристичних послуг. Залучає туристів до здорового способу життя, раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з пам'ятками історико-культурної спадщини, природним середовищем, видатними місцями сучасності.

Екскурсовод повинен знати законодавство України про туризм, інші нормативні акти органів виконавчої влади в цій галузі; методику підготовки та проведення екскурсій; зміст, маршрути та тематику екскурсій; порядок оформлення документів на екскурсійне обслуговування.

1. Види туристичних маршрутів

У розвитку вітчизняного туристичного руху помітну роль відіграє спортивно-оздоровчий туризм. По суті він є однією з найдоступніших і масових форм активного відпочинку, пізнання та вивчення навколишнього світу.

Спортивно-оздоровчий туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання транспортних засобів, покладаючись лише на свої власні сили. Активний рух є визначальною рисою спортивно-оздоровчого туризму. За цією ознакою його можна назвати активним туризмом. З самої назви - "спортивно-оздоровчий туризм" – випливає його оздоровчий аспект у поєднанні з активною формою здійснення походу.

Найпоширенішими видами активного туризму в Україні є: пішохідний, водний, велосипедний спелео- та гірськолижний туризм. За формою проведення туристських заходів і характером їх організації активний туризм поділяють на організований - плановий і самодіяльний (клубно-секційний) – та неорганізований – аматорський.

Плановий туризм передбачає організацію та проведення походів і подорожей туристськими організаціями та підприємствами переважно за туристичними путівками. Вони здійснюються за розробленими, вивченими, описаними, маршрутами під керівництвом інструкторів і гідів-провідників, які мають достатній досвід і добре обізнані з місцевістю. Весь маршрут, як правило, проходить через туристські бази чи притулки, учасники походу забезпечуються ночівлею, харчуванням, послугами екскурсоводів, культурно-видовищним, анімаційним і медичним обслуговуванням, на окремих ділянках – транспортом і т ін. Багато туристів-початківців здійснюють свої перші походи саме за такими маршрутами, що пролягають через наймальовничіші куточки, включають пам'ятки старовини, цікаві архітектурні споруди, меморіальні та історичні місця. У більшості своїй ці маршрути нескладні і не вимагають спеціальної туристської підготовки.

Самодіяльні туристські походи організують і проводять туристські клуби, секції та інші громадські об'єднання. Самодіяльні туристи самі добирають склад групи, визначають маршрут походу, забезпечують себе необхідним спорядженням, продуктами харчування, а на маршруті організовують ночівлі, переходи, екскурсії. Маршрути самодіяльних походів затверджуються маршрутно-кваліфікаційними комісіями, а проходження їх контролюється відповідними контрольно-рятувальними службами та загонами.

Особливість неорганізованих – аматорських (так званих "диких", "під чорним прапором") походів у тому, що туристи самі вибирають район, покладаючись на свої власні сили, знання та життєвий досвід. Головною метою учасників таких неорганізованих походів є активний відпочинок під час відпусток і канікул.

У залежності від території, якою прокладені маршрути походів активного туризму вони поділяються на:

- місцеві (починаються і закінчуються в одній місцевості (районі); тривають не більше одного дня);

- ближні (короткотривалі маршрути "вихідного дня", які можуть охоплювати територію як свого, так і сусідніх районів і тривати 2-3 дні);

- регіональні (охоплюють територію регіону і тривають більше 3 днів);

- національні (виходять за межі регіону);

- міжнародні (виходять за межі країни).

Класифікацію спортивних туристських маршрутів за категоріями складності (ступенями) здійснюють маршрутно-кваліфікаційні комісії при федераціях спортивного туризму.

Пішохідні туристські походи можна проводити в усіх регіонах України. Погодні умови дозволяють здійснювати пішохідні мандрівки з березня до листопада, а за сприятливих умов упродовж всього року. Одночасно слід зазначити, що територія України, за винятком двох гірських масивів (Українські Карпати та Кримські гори), має рівнинний рельєф і на ній майже відсутні істотні природні перешкоди, що обумовлюють категорію складності пішохідних маршрутів. Тому у більшості регіонів України можливо здійснювати походи лише до І категорії складності включно, а походи ІІ та ІІІ категорії складності – тільки в Карпатах і Кримських горах. Отже, Карпати та Крим є головними районами проведення пішохідних походів. Різноманітність тут природних перешкод дає можливість туристам оволодіти майже усім арсеналом техніки пішохідного туризму, орієнтування на місцевості, повноцінно проводити навчальні заходи. Термін проведення походів у цих районах теж широкий – з ранньої весни до пізньої осені, а за сприятливих погодних умов – і взимку.

Велосипедний туризм має свої переваги у порівнянні з іншими видами туризму. Велосипед дає мандрівнику можливість із досить значною швидкістю долати великі відстані, ознайомитись під час короткого велопоходу з цілим регіоном відвідати цікаві об'єкти, розташовані один від одного на значній відстані. Ще одна суттєва перевага перед іншими видами туризму – велотуристу не потрібно переносити рюкзак в декілька десятків кілометрів на власній спині – це робить його двоколісний помічник. Проте велосипед ставить деякі специфічні вимоги до учасників подорожі. Кожен велотурист має володіти технікою їзди на велосипеді з вантажем не тільки шосейними дорогами, а й стежками та бездоріжжям. Обов'язковою умовою є знання Правил дорожнього руху, що є запорукою безаварійного проведення велопоходу. Кожен велотурист має знати матеріальну частину велосипеда та вміти робити дрібний ремонт у польових умовах. Неабиякими щедротами обдарує велосипед у туристичному поході. Кожна подорож залишить помітний слід у житті велотуриста, оскільки є незабутньою подією, насиченою новими знаннями про невідомі краї та свої можливості. У далекій дорозі не минути екстремальних ситуацій і непередбачених труднощів, в подоланні яких велотурист складає важливий життєвий іспит – на витривалість, мужність, силу волі та фізичне загартування.

Велосипедні походи є захоплюючим видом активного відпочинку, що дарує багато чого несподіваного, а інколи досі небаченого, оригінального, виняткового. Для велосипедних походів І та ІІ категорії складності придатні території всіх областей України. Основна частина походів більш високих категорій складності здійснюється в гірських районах Карпат і Криму (до V к. с. включно). Для походів ІІ-V категорії складності у Карпатських і Кримських горах характерні важко прохідні ділянки грунтових польових і лісових доріг та стежок, круті гірські дороги, перевали, затяжні підйоми та спуски, броди та інші природні перешкоди, а також незручне для велосипеда покриття доріг (бруківка, крупний щебінь тощо). Одночасно ці райони мають густу мережу автомобільних шляхів і населених пунктів.

Спелеотуризм розвивається в Україні протягом багатьох десятиліть і у своєму розвитку тісно пов'язаний з карстологією та спелеологією, пошуком і дослідженням печер. Наша країна надзвичайно багата на печери. Понад 1100 печер різного типу від невеликих до гігантських за розмірами відомі нині в Україні.

На теренах України виділено 4 основних райони проведення спелеопоходів: Поділля, Буковина, Причорномор'я та Крим. У перших трьох районах переважають печери горизонтального типу різних категорій складності, а в Криму – вертикальні, а також комбіновані. Печери Поділля – це нескінченні підземні лабіринти. Саме тут у неогенових гіпсах розташовані друга у світі за довжиною печера "Оптимістична" (понад 220 км), гігантський лабіринт печери "Озерної" (107 км), спортивна печера "Млинки" (19,1 км), печера-музей "Кришталева" та ін.

В юрських вапняках Кримських гірських масивів Карабі-Яйла, Довгоруківська Яйла, Чатир-Даг, Ай-Петрінська Яйла, Карадагський ліс карстовими водами створені провалля у сотні метрів глибиною з підземними залами, річками, озерами та сифонами. На Карабі-Яйлі цікаві комбіновані печери "Солдатська" (глибина 508 м, довжина 2100 м), "Нахімівська" (глибина 338 м, довжина 440 м), а також вертикальні печери "Дружба" (глибина 270 м) та "Молодіжна (глибина 260 м). На Довгоруківській Яйлі найвідомішою є унікальна пам'ятка природи багатоярусна печера Кизил-Коба (довжина 13850 м). Чатир-Даг – чудовий навчальний полігон, де є можливість оволодівати різною спелеологічною технікою. Різноманітними маршрутами відома вапнякова печера "Бездонний Колодязь" (глибина 195 м, довжина 410 м). Печера "Хід Конем" цікава своїми просторими глибокими колодязями та вузькими складними переходами між прямовисними схилами (глибина 213 м). Надзвичайно привабливими екскурсійними об'єктами є печери "Мармурова" та Еміне Баїр Хосар. На Ай-Петрінській Яйлі та Карадагському Лісі найзначнішими є вертикальні печери "Каскадна" (глибина 1500 м, довжина 630 м) та Удовиченка (глибина 196 м, довжина 250 м).

Пошук і дослідження печер триває й нині. Найцікавіші зі спортивної точки зору печери мають класифіковані туристські спортивні маршрути й увійшли до переліку класифікованих печер України. На сьогодні в Україні класифіковано 157 печер від І до IV категорії складності.

Спелеотуризм – технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні непростих за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до походу, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страхування, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод.

Останнім часом гірськолижний туризм стає одним з найпопулярніших видів активного відпочинку у світі. Не є винятком у цьому відношенні й Україна. Інтерес до занять гірськими лижами зріс настільки, що фахівці й журналісти твердять про справжній "гірськолижний вибух", "гірськолижний бум" і навіть "гірськолижну революцію". Займатися гірськими лижами престижно, цікаво й дуже корисно для здоров'я. Надзвичайно широким є віковий і соціальний діапазон аматорів гірськолижного відпочинку – від дітвори до пенсіонерів, від домогосподарок до політиків, від студентів до бізнесменів. Особливою популярністю гірські лижі користуються серед міських мешканців, які щозими стараються знайти можливість виїхати в гори, удосконалити свою гірськолижну техніку, відпочити, подихати чистим гірським повітрям, помилуватися зимовими краєвидами, ознайомитися з історією та культурою гірського краю.

До недавна більшість українським шанувальників цього виду активного відпочинку орієнтувалась на гірськолижні курорти Польщі, Словаччини, Румунії, Австрії, Італії, Андори та інших країн світу, оскільки повною мірою задовольнити свої інтереси в Україні вони не могли. Проте останніми роками все більше наших співвітчизників місцем реалізації своєї "гірськолижної мрії" обирають українські терени, передусім Карпати. Найпопулярнішими центрами гірськолижного туризму в Україні є Буковель, Славське, Тисовець, район Боржавських полонин, г. Красія, Вишків та ін.

Туристичний комплекс Буковель знаходиться в с. Поляниця Івано-Франківської області, у мальовничому куточку Карпатського природного національного парку за 30 км від м. Яремне, за 110 км від м. Івано-Франківськ і за 10 км від Яблуницького перевалу – кордону Івано-Франківської та Закарпатської областей. Село Паляниця починається за 4 км від головної траси Львів – Івано-Франківськ –Рахів – Ужгород. Комплекс розміщено на висоті 920 м над рівнем моря біля підніжжя гори Буковель (старт 1139 м, фініш 920 м, ширина схилів 120-150 м, кут нахилу 12-28 градусів). Загальна довжина трас і спусків дорівнює 15,5 км. На схилах гори діють 4 витяги, бугельний витяг на гору Буковель – 750 м, парно-крісельний витяг на гору Буковель –1150 м, чотири-крісельний витяг на гору Чорна Клева (1241 м) – 1700 м, парно-крісельний витяг на гору Бульчиноха (1455 м) – 2300 м, бугельний витяг на гору Бульчиноха – 1000 м і два мультивитяги на гору Буковель довжиною 250 і 280 м. Спуски різної категорії складності: чорна, 5 червоних і 7 синіх. Лижні траси облаштовано на спеціально підготовлених схилах з трав'яною основою. Всі траси укомплектовано сніговими гарматами й захищено від прямого попадання сонячних променів, завдяки чому сніг тримається значно довше, ніж в інших місцях. Траси готуються до катання спеціальною снігонапилювальною та сніготрамбувальною технікою. Освітлення схилів дозволяє кататися й у вечірній час. У туристичному комплексі Буковель працюють пункти прокату спорядження, камери схову, переодягальні пункти, санвузли, ski-сервісні центри. Спортивні магазини пропонують все, що потрібно для активного відпочинку. Також тут діє лижна школа, де кожен знайде для себе відповідну групу та курс навчання під керівництвом досвідчених інструкторів-гірськолижників. До послуг відпочиваючих кафе, бари, ресторан, колиби, дитячі майданчики, сауна, більярд, дискотека, автостоянка. У Буковелі отримають насолоду від катання на гірських лижах люди різного віку та рівня підготовки. Кожен може вибрати трасу на свій смак.

Туристично-спортивний комплекс "Тисовець розташовано у верхів'ї р. Тисовець (басейн р. Дністер) на висоті 750 м над рівнем моря (гірськолижна база на висоті 1017 м) за 2 км від с. Орявчик, 32 км від Сколе та 142 км від Львова. Тисовець оточують крутосхили за смерековим лісом. Це одне з найкращих місць зимового відпочинку. Недарма його часто називають маленькою Швейцарією. Комплекс готовий приймати як гірськолижників, так і аматорів та професіоналів інших видів зимового спорту. Крім того, він цілком придатний для проведення ділових зустрічей, конференцій, семінарів на вищому рівні. До послуг гірськолижників – 3 спуски: південний (шириною 15-50 м, довжиною 400-500 м, пологий схил з середнім кутом нахилу 10°); Північний (шириною 30-60 м, довжиною 800 м, середнім кутом нахилу 12°), Західний (шириною 30-40 м, довжиною 650 м, середнім кутом нахилу 14°). Крім того, у самому с. Тисовець діє траса для могулу довжиною 500 м. Там працює короткий витяг. Широкий крутий схил. Також бажаючі можуть скористатися трасою для бігу на лижах, стрибнути з 40-, 70-, 90-метрових трамплінів, покататися на схилах для санок.

2. Самоорганізація туристичних подорожей

Походи (подорожі) - це заходи, пов'язані з пересуванням людини в природному середовищі за допомогою будь-яких технічних засобів чи без них, з пізнавальними, оздоровчими, спортивними та іншими цілями.

Самодіяльний туризм базується на самоорганізації туристських подорожей. Туристи самі розробляють чи вибирають існуючий маршрут походу і забезпечують себе в дорозі.

Категорійні самодіяльні походи та подорожі проводяться згідно з Правилами проведення спортивних походів. Якщо організатором подорожі є заклад освіти, то вона проводиться відповідно до Правил проведення туристських походів, експедицій та екскурсій з учнівською і студентською молоддю України, затверджених наказом Міністерства освіти України від 03.03.1993 р. № 52.

При проведенні самодіяльних, некатегорійних (неспортивних) походів слід дотримуватись нижченаведених правил:

1. Комплектування групи:

1.1. Туристичні подорожі в горах (пішки, на лижах, гірських велосипедах) повинні бути тільки груповими, що дозволить забезпечити взаємодопомогу учасників на маршруті.

Рекомендується такий кількісний склад групи:

- мінімальний - 4 чол.,

- оптимальний - 6 чол.,

- максимальний - в залежності від досвіду учасників, але не більше 15 чол. (на 1 керівника).

Бажано, щоб усі учасники групи мали приблизно однаковий вік і фізичну підготовку. В одноденний піший похід допустимо брати дітей (чужих), не молодших 8-9 років, у дводенний - з 10 років, багатоденний - з 12 років. До лижних і велосипедних походів у горах допускаються діти, починаючи з 14 років. Діти, молодші за вказаний вік, можуть брати участь у поході тільки разом з батьками або особами, що їх замінюють та несуть відповідальність за життя і здоров'я дітей.

1.2. Керівник групи повинен:

- бути не молодшим 18-ти років;

- мати досвід участі не менше, як у двох походах, аналогічних з тим, в який він збирається вести людей;

- володіти елементарними навиками надання долікарської допомоги.

Керівник групи несе, відповідно до чинного законодавства, відповідальність за життя та здоров'я учасників групи. Слід пам'ятати, що досвід керівника, його авторитет, знання ним маршруту є гарантією безаварійності походу.

2. Підготовка до походу.

2.1. Вибір маршруту залежить від рівня, підготовки, можливостей учасників, конкретних умов місцевості і мети, яку учасники походу поставили перед собою. Маршрут повинен бути безпечним з точки зору життєдіяльності людини.

2.1.1. Необхідно знати, що існують певні строки при проведенні туристських походів у Карпатах, яких слід дотримуватись:

- для пішохідних походів - 15 квітня - 15 листопада;

- для лижних походів - 15 грудня - 31 березня.

Інколи вони можуть змінюватися в залежності від реальних кліматично-погодних умов у регіоні.

2.1.2. При розробці плану проходження маршруту керівнику групи слід:

- отримати консультацію працівників контрольно-рятувальної служби або досвідчених туристів;

- підготувати картографічний матеріал;

- намітити контрольні пункти і терміни їх проходження, а також розробити запасний (скорочений) варіант маршруту на випадок хвороби когось із учасників, розливу рік, збільшення лавинонебезпеки;

- організувати всебічну підготовку учасників туристичної групи;

2.1.3. Розрахунок швидкості пересування.

Спочатку потрібно визначити загальну відстань, яку необхідно подолати за весь похід і визначитись, чи це реально. У пішохідній подорожі необхідно розрахувати проходження 15-25 км за один день. Для поступового входження у потрібну спортивну форму слід планувати менші навантаження на початок маршруту, поступово збільшуючи їх до кінця походу.

В походах по горах час на проходження маршруту (без затрат часу на відпочинок) визначається шляхом сумування затрат часу на рух групи по горизонталі (3 км/год.) і підйом по вертикалі (над рівнем моря) 0,3 км/год. Тривалість спуску (по нескладному маршруту) складає 0,75 від затрат часу на підйом. На рівній місцевості темп руху можна прискорити ( при цьому частота пульсу не повинна збільшитись більше, ніж в два рази), а на підйомі вгору швидкість пересування слід обов'язково зменшувати.

До обіднього привалу необхідно проходити 2/3 відстані денного переходу.

2.2. Маршрутні документи. Якщо похід (некатегорійний чи вихідного дня) проводить організація, то необхідно оформити маршрутний лист. В нього вносяться відомості про весь склад учасників подорожей, схема маршруту із вказівкою про засоби пересування на відповідних ділянках і часом його проходження, запасний маршрут. По закінченню подорожі маршрутний лист повертається в організацію, яка його видала. Керівник групи обов`язково повинен мати документи, що засвідчують його особу.

2.3. Спорядження.

Від якості і наявності спорядження залежить не тільки безпека, а й здоров'я туристів. Відповідальність за підготовку групового спорядження та його розподіл між учасниками лягає на керівника групи.

Особисте спорядження учасники походу готують самі, бажано за списком, наведеним у додатку. Групове спорядження розподіляється керівником групи. Це дасть змогу взяти все необхідне і в той же час уникнути ситуації, коли деякі туристи завантажують наплічник тільки особистими речами (часто зовсім непотрібними), не залишаючи місця для групового спорядження.

Самопочуття в поході, в першу чергу, залежатиме від наплічника і взуття. Слід категорично відмовитися від різного роду брезентових рюкзаків виробництва "USSR", які постійно стараються зайняти за спиною туриста горизонтальне положення. Дотримуйтесь загального правила пакування наплічників: тяжкі речі - вниз, м'які - до спини. Ні в якому разі не прив'язувати до наплічника відра, каструлі та інших "музикальних" речей.

Взуття є найважливішим елементом особистого спорядження туриста, тому до його підбору слід віднестися якнайсерйозніше. Ні в якому разі не можна брати нове взуття, воно повинно бути розношене, це захистить вас від натирань ніг. Для лижних походів черевики повинні бути на 1-2 розміри більші за звичайні. Найкраще в похід (навіть влітку) брати черевики на підошві типу "вібрам" ("трактор"), оскільки вони мають жорстку підошву і добре зчеплення з ґрунтом. Перед походом шкіряне взуття необхідно просочити жиром чи іншою водовідштовхуючою сумішшю з наступним незначним підігрівом. Влітку в якості запасного взуття можна взяти кеди.

Ремонтний набір, як і аптечку, береться по 1-му комплекту на групу ( в складі аптечки обов'язково повинен бути еластичний бинт).

2.4. При підборі продуктів харчування, в першу чергу, необхідно звернути увагу на терміни їх зберігання, бо від цього безпосередньо залежить життя і здоров"я.

Кількість продуктів визначається тривалістю походу, його складністю (витратами енергії), складом групи (на дітей менше, ніж на дорослих). Бажано брати калорійні продукти, що дозволить зменшити їх об"єм і вагу. Швидкість приготування з них їжі теж має неабияке значення. Завжди потрібно мати недоторканий запас з рохрахунку на 1 день, що повинен складатися з продуктів з тривалим терміном зберігання (замість хліба - сухарі).

Якщо на маршруті зустрічаються населені пункти, то слід передбачити можливість закупки продуктів у населення, особливо молочних, та овочів. При складанні меню доцільно передбачити влітку 3-разове гаряче харчування, а в лижному поході - 2-разове з "перекусом" замість обіду. Для вгамування спраги найкраще брати фруктові сиропи, або їх екстракти, і розводити їх остудженою кип'яченою водою. Вживати напої для вгамування спраги слід тільки на привалах. Пам'ятайте, що вода зі снігу чи льоду спрагу не вгамовує, бо в ній відсутні мінеральні солі. Найкраще на такій воді зварити чорний чай і вживати його нецукрованим.

3. Правила безпеки перед виходом із населеного пункту (із притулку).

3.1. Керівнику групи необхідно:

- ретельно перевірити екіпіровку спорядження, продукти харчування, аптечку, переконатись, що стан здоров`я у всіх задовільний;

- ознайомитися з прогнозом погоди на найближчі кілька днів;

- ознайомити всіх учасників з можливими небезпеками на маршруті і причинами нещасних випадків;

- повідомити контрольно-рятувальний загін або органи місцевого самоврядування про вихід групи на маршрут.

3.2. Не виходьте на маршрут за дуже несприятливих погодних умов:

- протягом трьох днів після великих снігопадів (більше 50 см) або при явно вираженій лавинній небезпеці;

- в сильний туман;

- при дуже низьких температурах.

4. Правила безпеки при пересуванні в горах.

4.1. Пересування повинно бути не поодинці, а груповим. Останнім в групі має йти досвідчений турист. Не допускайте розподілу групи. На стоянках відлучатися тільки з дозволу керівника.

4.2. Темп руху і частота зупинок повинні відповідати рівню підготовки учасників, умовам місцевості і погоді. В будь-якому випадку рекомендується робити зупинки на 10-15 хвилин через кожні 45-50 хвилин руху. Першу зупинку можна зробити через 15-20 хвилин для забезпечення відповідної терморегуляції організму (зняття зайвого одягу), перевірки відсутності потертостей на ногах.

4.3. Обов`язково сповільнювати швидкість руху на підйомах. Орієнтуватися на фізичні можливості найслабших учасників.

4.4. Переправлення через річки з швидкою течією і глибиною більше 0,7м здійснювати тільки зі страхуванням. Не допускати купання в гірських озерах чи річках, де можна втопитися.

4.5. Не скорочувати шлях за рахунок безпеки, особливо взимку, оскільки можна підрізати сніговий схил і потрапити в лавину.

4.6. Не пересуватися в тумані чи в темноті. Це допомагає уникнути втрати орієнтації, зриву з карнизу тощо.

4.7. Не підніматися (спускатися) по вузьких жолобах, де є ймовірність зсуву каменів.

4.8. Уникати скелистих ділянок на маршруті. Пам`ятайте, що навіть на нескладні скали вилізти можна без мотузки, а спуститися без неї вниз неможливо. Через недотримання цього правила трапляється більшість нещасних випадків.

4.9. Не сходити з маршруту без особливої потреби. Регулярно звіряти напрямок руху за картою і компасом.

4.10. Якщо ви заблукали і нема можливості розбити надійний нічліг, то краще повернутися по знайомому шляху назад.

4.11. При сильному дощі чи граді зупинитись і перечекати непогоду, але не робити цього під одиноко стоячим деревом, на узліссі або березі водойми.

4.12. При русі в сильний мороз слідкувати, чи не з'явились в учасників групи ознаки обмороження.

4.13. Не допускати спуску з крутих сніжних схилів на целофанових мішках, оскільки це може призвести до серйозних травм (наприклад, копчика) або ж зриву в прірву.

4.14. При пересуванні по крутому схилу (засніженому чи трав`янистому) бажано мати льодоруб чи лижні палиці, які можна, при необхідності, використати для самозатримання.

4.15. Завчасно повідомляти керівника групи про погіршення стану здоров'я.

4.16. В аварійній ситуації не панікувати, посилити дисципліну, діяти організовано.

4.17. При необхідності, за допомогою посилати двох найбільш підготовлених учасників.

4.18. Завчасно (за 1-2 год. до настання темноти) зупинятися на ночівлю!

5. При виборі місця для нічлігу не можна ставити палатки біля крутих схилів, під скелями або одинокими деревами, над обривами чи біля річки, в якій можливий підйом води, на вершині гори, де може вразити блискавка. Поряд не повинно бути сухих чи підгнивших дерев, які можуть бути повалені вітром.

Найчастіше причиною аварійних ситуацій стає недооцінка небезпеки, що таять в собі гори, і переоцінка власних можливостей, недисциплінованість і неорганізованість учасників чи керівника походу.

Крім вищенаведених правил слід дотримуватися і правил протипожежної безпеки:

- не залишати непогашені вогнище, сигарету чи навіть сірник, оскільки це може викликати лісову пожежу;

- не застосовувати для освітлення палатки свічку чи інші засоби з відкритим вогнем.

Висновки

Спортивно-оздоровчий туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання транспортних засобів, покладаючись лише на свої власні сили. Активний рух є визначальною рисою спортивно-оздоровчого туризму. За цією ознакою його можна назвати активним туризмом. З самої назви - "спортивно-оздоровчий туризм" – випливає його оздоровчий аспект у поєднанні з активною формою здійснення походу.

Найпоширенішими видами активного туризму в Україні є: пішохідний, водний, велосипедний спелео- та гірськолижний туризм. За формою проведення туристських заходів і характером їх організації активний туризм поділяють на організований - плановий і самодіяльний (клубно-секційний) – та неорганізований – аматорський.

Походи (подорожі) - це заходи, пов'язані з пересуванням людини в природному середовищі за допомогою будь-яких технічних засобів чи без них, з пізнавальними, оздоровчими, спортивними та іншими цілями.

Самодіяльний туризм базується на самоорганізації туристських подорожей. Туристи самі розробляють чи вибирають існуючий маршрут походу і забезпечують себе в дорозі.

Категорійні самодіяльні походи та подорожі проводяться згідно з Правилами проведення спортивних походів. Якщо організатором подорожі є заклад освіти, то вона проводиться відповідно до Правил проведення туристських походів, експедицій та екскурсій з учнівською і студентською молоддю України, затверджених наказом Міністерства освіти України від 03.03.1993 р. № 52.

Список використаних джерел

  1. Гуляев В.Г. Контракты, договоры, соглашения и формуляры в туристской деятельности: Учебно-практическое пособие. – М.: ПРИОР, 1998. – 336 с.
  2. Дехтярь Г.М. Лицензирование и сертификация в туризме. М.: Финансы и статистика, 2003. - 256 с.
  3. Зорин И.В. Менеджмент туризма: туризм как вид деятельности. – М.: Финансы и Статистика, 2001.
  4. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
  5. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.
  6. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
  7. Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.: ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.
  8. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
загрузка...
Top