Основи туризмознавства

1. Поняття туристичних ресурсів.

1.1. Туристичні ресурси як головні складові розвитку туризму в Україні.

1.2. Специфіка туристичних ресурсів.

2. Туристична етика.

2.1. Основні поняття та принципи туристичної етики.

2.2. Туристична етика та уніфіковані матеріальні норми в регулюванні міжнародних туристичних відносин.

Список використаної літератури.

1. Поняття туристичних ресурсів

1.1. Туристичні ресурси як головні складові розвитку туризму в Україні

Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи:

  1. Рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;
  2. Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;
  3. Об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

Розглянемо першу групу туристичних ресурсів - рекреаційні.

Рекреаційні ресурси - природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.

Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини.

Поняття “рекреаційні ресурси” є набагато ширшим від поняття “туристичні ресурси”, оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, ми прийшли висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля[4, c. 71-73].

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційне забруднених) становить 12,8 % території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори:

  1. геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін.);
  2. наявність рекреаційних ресурсів;
  3. стан туристичної інфраструктури;
  4. попит на рекреацію та туризм;
  5. туристично-рекреаційна політика регіону.

Багато підприємств і організацій беруть участь в обслуговуванні туристів, отримуючи при цьому значні прибутки, що дозволяє говорити про туризм як про галузь бізнесу. Комерційна спрямованість діяльності туристичних підприємств, глибока проробка багатьох аспектів, пов'язаних із залученням і обслуговуванням туристів, від планування і підготовки маршрутів до будівництва спеціалізованих комплексів, від роботи з клієнтами до розвитку інфраструктури окремих регіонів - дозволяє віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг, бізнесу. Отже, туристична індустрія - це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріально-технічної бази туризму, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства.

Під туристськими ресурсами розуміють сукупність природних і штучностворенихлюдиноюоб'єктів,придатних для створення туристського продукту. Як правило. Туристські ресурси визначають формування туристського бізнесу в тім або іншому регіоні[11, c. 49-51].

Туристські ресурси мають наступні основні властивості:

- привабливість;

- кліматичні умови;

- доступність;

- ступінь вивченості;

- екскурсійна значимість;

- пейзажні й відео- економічні характеристики;

- соціально-демографічні характеристики;

- потенційний запас;

- спосіб використання й ін.

Дані ресурси використовуються в оздоровчих, туристських, спортивних і пізнавальних цілях.

Туристські ресурси умовно можна підрозділити на дві групи:

- природні;

- інфраструктурні.

Динамічний розвиток туристського бізнесу вимагає наявності обох груп. Навіть при високих аттрактивних властивостях природних ресурсів без наявності комунікацій, засобів зв'язку, комунальні інфраструктури просвітніх установ, пам'ятників культури, мистецтва й ін. - туристський бізнес для широкого кола споживачів неможливий[7, c. 65-66].


1.2. Специфіка туристичних ресурсів

Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.

Класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.

Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами.

Під час містобудівного планування, проектування, розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів містобудування на територіях рекреаційних зон відповідні органи виконавчої влади, власники об'єктів містобудування повинні передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних об'єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.

Індустрія туризму достатньо диференційована і дає різноманітні можливості для організації найвишуканіших подорожей. Практично будь-який запит туристів може бути задоволений через ринок туристичних послуг

Туристичний ринок - система світових господарських зв'язків, де здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг на грошові кошти і зворотного перетворення грошових коштів на туристсько-екскурсійні послуги.

Туристичний ринок, як і всі інші ринки, функціонує на основі дії законів попиту і пропозиції. Туристичний попит-це суспільна потреба в туристичному продукті. Туристична пропозиція - сукупність виробничих можливостей підприємств, спроможних надати туристичний продукт. В поняття "туристична пропозиція" входить як матеріальна база туризму, так і туристичні послуги, товари, якісне і повне надання яких можливе тільки при достатньому розвитку інфраструктури відпочинку. Туристичний ринок - економічна система взаємодії чотирьох основних елементів:

  1. туристичного попиту;
  2. пропозиції туристичного продукту;
  3. ціни;
  4. конкуренції.

Сучасний туристичний ринок достатньо розвинутий. Як і будь-який інший ринок, туристичний ринок свого часу пройшов шлях від ринку продавця, коли виробник вирішує, який продукт, в якій кількості виробляти і де продавати, до ринку покупця, коли покупець визначає, що, в якій кількості і по якій ціні виробляти.

У широкому розумінні, ринок є цариною прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання[12, c. 358-361].

Розширене трактування розкриває дуже важливий аспект ринку, який дає змогу визначити його місце і роль у процесі відтворення: ринок забезпечує органічний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різноманітних потреб, суспільне значення виробленого продукту і витраченої на його виготовлення праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропозицією, яке формує певний рівень цін на товари та послуги.

Окрім спеціальної функції забезпечення руху товарів та послуг від виробника до споживача, ринок виконує в економічній системі суспільства регулятивно-контрольну та стимулюючу функції. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного виробництва.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що він ініціює виробництво саме тих товарів та послуг, які потрібні споживачам.

Наприклад, туристичний ринок зорієнтований на конкретного споживача, на його побажання, смак, звичку, мету подорожі. Через механізм конкуренції туристичні послуги розширюються в асортименті, поліпшується їх якість, знижуються витрати на виробництво, вони надаються споживачу в комплексі чи вибірково.

Процес просування туристичних послуг до кінцевого споживача складний, нерідко не передбачає безпосереднього зв'язку між ними. В процесі просування туристичні послуги комплектуються в туристичний продукт (через туроператора) і через систему дистриб'юції (через турагентства) доводяться до споживача.

Отже, туристичні ресурси є важливою передумовою становлення і розвитку туристичної індустрії, а, відповідно, і місця, яке посідає держава на світовому туристичному ринку. Застосувавши критерій походження туристичних ресурсів, їх поділяють на натуральні (природничі) та культурні (антропогенні) цінності. За функціональними критеріями розрізняють:

- відпочинкові ресурси, які становлять основу розвитку відпочинкових функцій і залишаються у великій залежності від умов природного середовища;

- спеціальні ресурси, які також пов’язані з рисами природного середовища і роблять можливим розвиток різних форм кваліфікованого туризму;

- краєзнавчі ресурси, які є предметом пізнавального інтересу[2, c. 131-133].

Серед методів, які використовуються для повноцінного дослідження привабливості туристичних ресурсів для розвитку іноземного туризму слід виділити такі: а) методи, які опираються на вторинну інформацію (дані статистики та інформація, представлена на мапах); б) методи, які полягають у збиранні первинної інформації (анкетні дослідження, спостереження, інтерв’ю тощо).

Враховуючи специфіку явища - значну індивідуалізацію туристичних потреб і часто відсутність відповідної статистичної інформації - велике значення мають методи, пов’язані з роботою на об’єктах. Це стосується як досліджень, пов’язаних з визначенням туристичних цінностей тих чи інших об’єктів на місцевості, так і в визначенням потреб і пріоритетів туристів.

Туризм є явищем, яке важко однозначно окреслити. Мотивація, наприклад, туристичних виїздів може бути дуже різноманітною і важкою для окреслення навіть самим туристом. Мотиви можуть бути дуже інтимними, через що під час опитування може даватися фальшива відповідь. Тож слушним є погляд, що інформація, отримана від туристів, повинна інтерпретуватися з урахуванням того факту, що одна й та ж особа в інший час і (або) в іншому місці дала б іншу відповідь. Це, однак, не означає, що не можна використовувати і узагальнювати результати, отримані шляхом опитування, тим самим беручи під сумнів проведення таких досліджень.

Без сумніву, рекреаційно-туристичні ресурси України досить значні – різноманітні та унікальні природні ландшафти, велика культурна і духовна спадщина, традиційна гостинність. Однак, рекреаційно-туристичні ресурси країни не на належному рівні облаштовані та в неповній мірі затребувані. Тому доцільно звернути увагу на розробку і використання механізму туристичної ренти. Важливо знайти необхідні важелі впливу на туристичний ринок як з боку держави, так і з боку підприємців. Можна до певної міри стверджувати, що для стратегічного формування ринку туристичних послуг в Україні є необхідні соціальні, економічні та історичні передумови. До головних стратегічних напрямків розвитку рекреаційно-готелю і формування ринку туристичних послуг в Україні можна віднести:

- забезпечення загальнодержавної та регіональної підтримки туризму;

- залучення до його розвитку як державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян;

- створення розвиненої туристичної інфраструктури з метою надання якісних і різноманітних послуг туристам;

- забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, національної історико-культурної спадщини українського народу;

- розвиток інформаційно-рекламної та маркетингової діяльності;

- підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.

Ці та інші напрямки визначають орієнтири і пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу мають бути покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани[10, c. 73-75].


2. Туристична етика

2.1. Основні поняттята принципи туристичної етики

Суб'єкти турбізнесу не повинні застосовувати методи роботи, що вводять клієнтів в оману у наданні послуг, у ціновій політиці, особливо стосовно так званих „Знижок” та „Горящих путівок”

Суб'єкти турбізнесу письмово зазначають у Договорі з клієнтом доведені до його відома повні деталі програми обслуговування, її вартості, обмежень й інших умов турпослуги, яка пропонується, включаючи можливість ануляції й розміру комісійної винагороди агентству за замовлену послугу.

Суб'єкт турбізнесу не має права завищувати вартість послуги більш ніж на 5 (п'ять) відсотків ( та лиш е у раз і об'єктивно-непередбачених Договором обставин) .

Суб'єкти турбізнесу, що продають тури, повинні оперативно повідомляти клієнта про будь-які зміни, що стосуються поїздки, послуг, особливостей та їхньої ціни. При наявності істотних змін, клієнтові дозволяється скасовувати бронювання без штрафу.

Клієнт повинен знати про всі можливі грошові доплати у ході поїздки. Повні деталі поїздки, екскурсій мають бути розкриті клієнтові тільки в письмовій формі до початку будь-якої оплати.

Суб'єкти турбізнесу зобов'язані забезпечити всі пункти, зазначені в погодженій з туристом письмовій програмі туру, а у випадку недотримання договірних зобов'язань забезпечити додаткові послуги рівної або більшої цінності, або забезпечити відповідну компенсацію.

Суб'єкти турбізнесу повинні швидко розглядати й задовольняти обґрунтовані скарги своїх клієнтів.

Монополізація та необґрунтоване „демпінгування” цін у сфері надання турпослуг недопустимі.

Суб'єкти турбізнесу доброчесно взаємодіють один з одним при будь-якому запиті, дорученні клієнтів з метою вирішення будь-якої ситуації, суперечки, розбіжностей, що стосуються програм обслуговування, ціноутворення на турпослуги та інше.

Суб'єкти турбізнесу зобов'язуються не займатися наклепами на своїх колег та конкурентів, партнерів по турбізнесу, дотримуватися етичних норм поведінки у взаємовідносинах, гідно представляти туристичний бізнес.

Суб'єкти турбізнесу повинні використовувати тільки належним чином відомості про клієнтів, іншу конфіденційну інформацію, отриману любим шляхом.

Суб'єкти турбізнесу повинні виконувати кожне замовлення клієнта конфіденційно й не розкривати будь - яку інформацію без його дозволу, якщо це не суперечить чинному законодавству .

Суб'єкти турбізнесу не повинні представляти повноваження іншої компанії - тур оператора, або агента не маючи на те юридичних ( договірних підстав ) .

Суб'єкти турбізнесу не мають права видавати тур продукт іншої фірми за свій, розголошувати це стороннім особам, без відповідного дозволу.

Суб'єкти турбізнесу зобов'язані працювати й рекламувати свої послуги у ЗМІ тільки під своєю юридичною назвою й адресою на підставі державної ліцензії, (та можливо додатково викупленої “Брендової марки” у разі потреби).

Суб'єкти турбізнесу повинні дотримуватися всіх державних законодавчих актів, внутрішньовідомчих інструкцій і постанов місцевих органів влади, які стосуються туристичної діяльності[9, c. 49-51].


2.2. Туристична етика та уніфіковані матеріальні норми в регулюванні міжнародних туристичних відносин

Проаналізувавши норми національного законодавства, проекту Цивільного кодексу України щодо відповідності існуючому в Європі масиву уніфікованих матеріально-правових норм в галузі туризму, а саме основним положенням: Конвенції УНІДРУА про туристичні договори 1970 р. та проекту Конвенції про готельний договір 1978 р., Конвенції Ради Європи про відповідальність власників готелів за майно своїх гостей 1962 р., Міжнародної конвенції УФТАА про контракт на подорож 1970 р., Міжнародної готельної конвенції МГА/УФТАА щодо контрактів між власниками готелів з турагентами 1979 р., Директив ЄС про свободу надання послуг перевізниками та турагенціями 82/470, про недоброякісну рекламу 84/450, про договори укладені поза звичайних місць ведення торгівлі 85/577, про продаж турів з заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг 90/314, про план співтовариств з сприяння туризму 92/421, про недобросовісні умови в договорах із споживачами 93/13, про міжнародний таймшерінг 94/47, про статистику туризму 95/57, про заходи захисту прав споживачів 98/27.

Результатом аналізу стало визначення існуючого в Європі мінімального стандарту правового регулювання МТВ. Проаналізовано істотні умови, розподіл взаємних прав та обов’язків сторін за договорами надання/продажу туристичної/екскурсійної подорожі/послуги, договорами надання/продажу послуг розміщення, а також існуючі звичаєві норми професійної туристичної етики.

Подорожжю слід вважати комплекс туристичних послуг, який включає не менше двох з наступних елементів: (1) перевезення; (2) розміщення; (3) інші послуги які за природою не є супутніми перевезенню чи розміщенню.

Туроператорською є посередницька діяльність суб’єкта туристичної діяльності з формування та просування туристичних послуг для реалізації у виді подорожі. Турагентською слід вважати посередницьку діяльність суб’єкта туристичної діяльності з продажу однієї з заздалегідь підготовлених туристичних послуг організатором подорожі (туроператором) або надання, з заздалегідь особисто підготовлених для продажу, однієї за суттю туристичної послуги.

Туроператор при продажу подорожі укладає договір надання туристичної подорожі. При продажу за посередництвом турагента підготовленої туроператором подорожі має укладатись договір продажу туристичної подорожі. При продажу однієї за природою туристичної послуги суб’єктом туристичної діяльності має укладатись договір надання туристичної послуги.

Отже, за договором надання туристичної подорожі одна сторона, яка організує подорож (туроператор), зобов’язується надати іншій стороні (туристу) на вибір заздалегідь підготовлені для продажу туристичні послуги, які включають не менше двох з наступних елементів: (1) перевезення; (2) розміщення; (3) інші послуги які за природою не є супутніми перевезенню чи розміщенню, а інша сторона приймає та зобов’язується сплатити встановлену плату, якщо інше не передбачено договором[3, c. 119-121].

За договором продажу туристичної подорожі одна сторона, продавець (турагент), зобов’язується продати іншій стороні (туристу) на вибір заздалегідь підготовлені організатором подорожі (туроператором) туристичні послуги, які включають не менше двох з наступних елементів: (1) перевезення; (2) розміщення; (3) інші послуги, які за природою не є супутніми перевезенню чи розміщенню, а інша сторона приймає та зобов’язується сплатити встановлену плату, якщо інше не передбачено договором.

При продажу туристичних послуг, тривалість надання яких не перевищує 24 години та є комбінацією послуг з перевезення та іншої(их) послуги, яка за природою не є супутньою перевезенню, суб’єктом туристичної діяльності має укладатись договір надання екскурсійної подорожі, а при продажу на таких же умовах послуги одного виду – договір продажу екскурсійної послуги.

За договором надання екскурсійної подорожі/послуги одна сторона, яка організує екскурсійну подорож (туроператор)/продавець (турагент), зобов’язується надати іншій стороні (туристу) на вибір заздалегідь підготовлені особисто/туроператором для продажу туристичні послуги, тривалість надання яких/якої не перевищує 24 години та не передбачає розміщення, а інша сторона приймає та зобов’язується сплатити встановлену плату, якщо інше не передбачено договором.

При проведенні реформи приватного права в Україні обов’язково треба застосувати досвід та основні положення Міжнародної готельної конвенції щодо укладання контрактів між власниками готелів з турагентами 1979 р. Особливо слід відзначити положення про сплату винагороди посередникам при продажу послуг розміщення, умови відмови від попереднього бронювання послуг розміщення, анулювання договору.

За договором надання послуг розміщення, одна сторона (власник) на професійній основі за обумовлену плату надає іншій стороні (гостю), тимчасове розміщення та супутні підконтрольні йому послуги, а інша сторона приймає та зобов’язується сплатити встановлену плату, якщо інше не передбачено договором.

Договір надання послуг розміщення може бути укладено і з іншими (третіми) особами. В цьому випадку слід застосовувати договір продажу послуг розміщення, за яким одна сторона, (власник) зобов’язується перед іншою (суб’єктом туристичної діяльності) надати послуги розміщення туристу, який є клієнтом даного суб’єкта туристичної діяльності. Договір продажу послуг розміщення за жодних обставин не може бути підставою для укладання договору-реклами.

Відповідно до запропонованого підходу доповнюється та уточнюється п. 4. ст. 1588 проекту Цивільного кодексу України, який слід викласти у наступній редакції: “... якщо послуга може бути надана виключно в країні, іншій ніж країна звичайного місця перебування споживача (крім договору туризму)”.

Проаналізувавши судову практику розв’язання спорів, дисертант відзначає, що судові рішення, по-перше, адресовані конкретним сторонам договору, не торкаються аналогічних справ інших осіб в континентальній системі права, й не відомі широкому загалу, по-друге нерідко рішення ухвалюються занадто пізно, коли турист втрачає будь який інтерес до захисту своїх прав.

Саме тому, узагальнивши світовий досвід, доктринальні розробки та сучасні тенденції правового регулювання МТВ автор обґрунтовує необхідність створення в Україні постійно діючого комерційного арбітражного органу для врегулювання спорів між суб’єктами туристичної діяльності та туристами, як більш ефективного, професійного та швидкого засобу розв’язання спорів.

Порівнявши особливості імплементації Директив ЄС, дисертант прийшов до висновку, що гармонізація національних законодавств держав-членів, яка досягається шляхом прийняття Директив в ЄС, не є уніфікацією.

Розбіжності в правовому регулюванні, зокрема МТВ, у внутрішньому законодавстві держав-членів ЄС залишаються. Причиною цього є застосована в Директивах ЄС формула “мінімального стандарту”, що дозволяє державам-членам встановлювати жорсткіші правила[13, c. 125-127].


Список використаної літератури

1. Закон України "Про туризм" // Урядовий кур'єр. - 1995. - 15.10.1995.

2. Бабарицька В.К., Малиновська О.Ю. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Київ: "Альтерпрес", 2004.

3. Бейдик О.О. Словник - довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. Київ: "Палітра", 1998.

4. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: Київський ун-т, 2001. — 395 с.

5. Вацеба В. Я. Туристичне країнознавство. — Чернівці: Рута, 2003. — 32 с.

6. Исмаев Д.К. Международное гостиничное хозяйство. Москва: НОУ "Луч", 1998.

7. Квартальнов В.А. Менеджмент туризма. Москва: "Финансы и статистика", 2002.

8. Котлер Ф., Боуен Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм. / Пер. с анг. Под ред. Ноздревой Р.Б. - Москва: "ЮНИТИ", 1998.

9. Мальська М.П., Худо В.В. Менеджмент туризму. Київ: "Знання", 2003.

10. Основи туризмознавства. — К.: КНТЕУ, 2003. — 100 с.

11. Панкова Є. В. Туристичне краєзнавство. — К.: Альтерпрес, 2003. — 104 с.

12. Про сучасний стан і проблеми розвитку сфери відпочинку і туризму в Україні / В.В. Шулик // Містобудування та терит. планув. — 2006. — Вип. 23. — С. 358-364.

13. Смаль І. В. Основи географії рекреації і туризму. — Ніжин: Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. — 264 с.

загрузка...
Top