Організація туристичної діяльності

1. Питання безпеки туристів у міжнародних актах та вітчизняному законодавстві

2. Правила ввозу предметів і валюти в Україну

Список використаної літератури

1. Питання безпеки туристів у міжнародних актах та вітчизняному законодавстві

Безпека в туризмі залежить від багатьох чинників (політичної обстановки, стану навколишнього середовища тощо), які необхідно враховувати при плануванні туристичного обслуговування. В систему заходів із забезпечення безпеки туристів входять: запобігання ризикам для туристів, пов'язаних з природними і техногенними катастрофами в туристичних центрах; попередження епідеміологічних, бактеріологічних і інших медичних ризиків і дотримання відповідних формальностей; організація безпеки туристів на транспорті; страхування туристів у подорожі, а також страхування відповідальності туристичних організацій; створення служб та систем безпеки. Важливим, при цьому є повне інформування туристів про можливі ризики, правила їх попередження, а також гарантії їх безпеки.

Надання безпеки передбачає цілий комплекс заходів у рамках національного законодавства, що гарантують безпеку пересування туристів територією держави, їх перебування, збереження їх здоров'я, життя і майна.

Міжнародний досвід щодо розробки заходів безпеки туризму досліджується і узагальнюється ВТО. Безпека подорожей декларувалася в Хартії туризму.

Як наголошується в Гаазький декларації по туризму, «для того, щоб нормально функціонувати і розвиватися, туризм має потребу в безпеці для мандрівників і відпускників, як національних, так і міжнародних, і для їх особистої власності... Це може бути досягнуто шляхом:

— розробки і впровадження в дію норм безпеки для подорожей і туристичних перебувань;

— інформування і підвищення освіченості громадськості;

— створення інституційних рамок для вирішення проблем, пов'язаних з безпекою туристів, і, зокрема, в екстремальних ситуаціях;

— міжнародної співпраці на двосторонньому, регіональному, субрегіональному, міжрегіональному і світовому рівнях».

При Виконавчій раді ВТО в 1994 р. створено Комітет з якості туристичного обслуговування, який відповідає за питання безпеки туризму. В тому ж році ВТО провела обстеження 73 країн світу на тему «Безпека і захист мандрівників, туристів, туристичних об'єктів».

Ряд держав дотримується практики видачі рекомендацій щодо відвідання тих чи інших країн і регіонів світу. Так, Держдепартамент США регулярно публікує список країн, до яких їхати не рекомендується, а у ряді випадків навіть забороняється.

Безпеку туристів, їх благополуччя, а також підтримку високої якості обслуговування в місцях туристичного призначення не можна розглядати у відриві від інших суспільних або національних інтересів приймаючої країни і навколишнього середовища в цілому. При розробці і впровадженні в дію норм безпеки для сфери туризму і захисту туристів інтереси тих, хто відвідує і приймає, повинні бути взаємно гармонізовані.

Безпека туристів і захист в сфері туризму пов'язані з великою кількістю правил і постанов, які повинні виконуватися не лише туристичною адміністрацією, але і цілим рядом інших адміністративних органів, що працюють у різних економічних і соціальних секторах (фінанси, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, розвиток територій, енергетика, зайнятість тощо), і перш за все в приватному.

Таким чином, питання гарантування безпеки в туризмі можна розглядати за наступними напрямами:

— особиста безпека туристів і їх майна, забезпечення якої є найважливішим завданням національного розвитку туризму і міжнародної співпраці;

— безпека навколишнього середовища в місцях масового перебування туристів, безпека туристичних об'єктів;

— безпека національних інтересів приймаючих держав.

Безпека за всіма вказаними напрямами є найважливішою турботою і першочерговим завданням всіх структур, залучених до туристичної діяльності. Тому слід сказати про те, що забезпечення безпеки в туризмі здійснюється на різних рівнях, включаючи: туристичні підприємства; адміністрації туристичних центрів; місцеву владу; національні органи по туризму і центральні органи влади держав; міжнародні організації і міждержавні органи. Кожен з цих рівнів повинен зробити свій внесок в гарантування безпеки туризму.

Під час організації поїздок в держави, де існує небезпека захворювання епідемічними хворобами, туристичне підприємство повинне дотримуватися встановленого порядку вакцинації (щеплень) з видачею відповідних медичних сертифікатів. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) розробила «Вимоги до свідоцтва про щеплення при поїздці за кордон», які є практичним керівництвом для туристичних підприємств і самих туристів. ВООЗ випускає також «Епідеміологічний щорічник» і рекомендації, покликані зменшити можливість розповсюдження небезпечних інфекцій, зокрема через туризм. До числа карантинних захворювань міжнародної значущості відносяться: чума, віспа, холера, жовта лихоманка. Існують певні медико-санітарні правила, що дозволяють уникнути небезпечних інфекційних захворювань у дорозі. Ці правила повинні в обов'язковому порядку видаватися у вигляді інформаційного листка клієнтам до початку подорожі.

Крім організаційних заходів туристичне підприємство зобов'язане проінформувати туристів про можливі небезпеки в тій або іншій країні і про порядок дій у разі загрози їхній безпеці або збереженню їхнього майна. При виборі транспортних засобів туристична компанія повинна забезпечити безпеку транспортування туристів, надаючи для цього технічно справний транспорт, кваліфікованих водіїв, а у разі пересування колоною забезпечити її супровід дорожньою поліцією. При організації групових турів дуже часто забезпечується супровід групи представником туристичного підприємства. Його завдання в основному зводяться до забезпечення повноти виконання передбаченої програми. Разом з тим наявність супроводжуючого або представника туристичного підприємства в групі повинне розглядатися як дотримання вимог безпеки.

Адміністрація туристичних центрів зобов'язана забезпечити у своїй діяльності заходи безпеки туристів і відпочиваючих, що знаходяться в цих центрах. Заходи безпеки повинні бути передбачені на випадок виникнення пожежі, стихійних лих, масових захворювань і бути достатніми, щоб запобігти або звести до мінімуму результати виникнення таких небезпек, аж до екстреної евакуації туристів. Туристські центри повинні-мати систему внутрішньої безпеки, що запобігає посяганню на життя, здоров'я і майно туристів. Крім цього адміністрація туристичних центрів повинна інформувати туристів про порядок їх дій у разі виникнення небезпеки.

Діяльність місцевих органів влади також направлена на забезпечення належної безпеки туристів, що знаходяться в регіоні. Здебільшого, за винятком особливих випадків, заходи безпеки, що вживаються на рівні місцевих органів влади, полягають у координації діяльності відповідних служб (поліції, медичної допомоги, пожежної служби тощо). В заходах щодо забезпечення належної безпеки туристів також беруть участь відповідні туристичні організації цих регіонів, інформуючи туристів, сприяючи їм у врегулюванні збитку, заподіяного посяганням на їх життя, здоров'я або майно.

Конституція України передбачає «забезпечення прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здорове навколишнє середовище, задоволення духовних потреб і інших прав».

У Законі України «Про туризм» передбачена безпека туризму, захист прав і законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об’єднань, прав і законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд, збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини і навколишнього середовища, врахування державних і суспільних інтересів при плануванні і забудові територій, створення сприятливих умов для розвитку туристичної індустрії підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

В ст. 13 Закону України «Про туризм» зазначається, що безпека в галузі туризму — це сукупність чинників, які характеризують соціальний, економічний, правовий і інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави в галузі туризму.

У Законі України «Про туризм» передбачений державний обов'язок виконавчої влади у сфері туризму щодо надання інформації туроператорам, турагентам і туристам про загрозу безпеки туристів у країні або місці тимчасового перебування. Поширювати ці відомості повинні засоби масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких виступають державні органи.

До прав туриста відноситься право на відшкодування збитків і компенсацію моральної шкоди у разі невиконання умов договору про надання туристичних послуг туроператором або турагентом. Відшкодування збитків, заподіяних туристу порушенням договору, проводиться за загальними правилами, передбаченими цивільним законодавством.

До прав туриста відноситься також право на сприяння органів влади (органів місцевого самоврядування) країни (місця) тимчасового перебування в отриманні правової та інших видів невідкладної допомоги. Можливість його реалізації тісно пов'язана із станом законності, відношенням до прав людини і громадянина в країні перебування, а також з участю держави, громадянином якої є турист, і приймаючої держави в міжнародних угодах, що гарантують права туриста.


2. Правила ввозу предметів і валюти в Україну

З метою недопущення ухилення від оподаткування предметів (товарів), які ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України Кабінет Міністрів України постановив наступні правила.

Установити, що предмети (товари), що ввозяться (пересилаються) на митну територію України громадянами України, іноземцями та особами без громадянства (далі громадяни), які прямують рейсами залізничного та авіаційного транспорту, що здійснюються відповідно до встановленого розкладу руху на підставі міждержавних (міжвідомчих) угод про транспортне сполучення, пересилаються у міжнародних поштових відправленнях, вартістю понад 200 екю або у разі ввезення одиничного неподільного предмета вартістю, що перевищує 300 екю, підлягають обов'язковому декларуванню митним органам та обкладаються:

митом за пільговими ставками Єдиного митного тарифу України, податком на додану вартість та акцизним збором - у разі ввезення (пересилання) їх громадянами-підприємцями;

митом за повними ставками Єдиного митного тарифу України, податком на додану вартість та акцизним збором - у разі ввезення (пересилання) їх громадянами, які не мають свідоцтва про державну реєстрацію підприємництва.

Предмети (товари), що ввозяться (пересилаються) на митну територію України іншими транспортними засобами: громадянами-підприємцями, підлягають обов'язковому декларуванню митним органам та оподаткуванню у повному обсязі із заповненням вантажної митної декларації та сплатою мита за пільговими ставками Єдиного митного тарифу України, податку на додану вартість та акцизного збору;

громадянами, які не мають свідоцтва про державну реєстрацію підприємництва, підлягають обов'язковому декларуванню митним органам та оподаткуванню у повному обсязі із заповненням документа установленого зразка та сплатою мита за повними ставками Єдиного митного тарифу України, податку на додану вартість та акцизного збору. Копії контрактів (договорів) щодо ввезення (пересилання) предметів (товарів) у разі такого оформлення не пред'являються.

Дія вище зазначеного не поширюється на: предмети особистого користування, що тимчасово ввозяться (пересилаються) на митну територію України під письмове зобов'язання про зворотне вивезення або з метою транзиту;

речі, що ввозяться (пересилаються) у разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україну, в тому числі і на транспортні засоби в кількості однієї одиниці на члена сім'ї (за умови, що вони перебували на обліку в реєстраційних органах країни за попереднім місцем проживання громадянина (власника) не менше 1 року);

предмети (товари), які ввозяться (пересилаються) працівниками дипломатичних установ України за кордоном, моряками рибопромислового, торгівельного, річкового флоту та іншими особами, які згідно із законодавством мають право додатково до зазначених сум ввозити (пересилати) в Україну предмети без оподаткування; предмети (товари), які ввозяться (пересилаються) громадянами і входять до складу спадщини, відкритої за митним кордоном України на користь резидента, в разі підтвердження її складу органами, що вчиняють нотаріальні дії у країні її відкриття. Зазначене підтвердження підлягає легалізації у консульських установах України, що діють у відповідній країні;

предмети (товари), які ввозяться (пересилаються) резидентами у вигляді призів (нагород), отриманих за участь у спортивних та інших змаганнях (конкурсах, фестивалях тощо) у межах, визначених угодами-дарування, у разі підтвердження факту отримання посвідчення угод-дарування нотаріальними органами відповідної країни. Зазначене підтвердження підлягає легалізації у консульських установах України, що діють у відповідній країні. Дія цього не поширюється на предмети промислового призначення та транспортні засоби;

предмети, що були попередньо вивезені (переслані) громадянами за митний кордон України під письмове зобов'язання про їх повернення та ввозяться (пересилаються) назад на митну територію України, за наявності відповідної вивізної митної декларації;

сільськогосподарську продукцію, отриману громадянами-резидентами як натуральна плата за виконану роботу в країнах - учасницях СНД, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю".

Ввезення в Україну готівкової іноземної валюти

Уповноважений банк, що має письмовий дозвіл Національного банку на відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними, самостійно розраховує суму іноземної валюти, що ввозиться для підкріплення каси уповноваженого банку, з дотриманням ліквідності на рівні, установленому Національним банком.

Увезення готівкової іноземної валюти здійснюється на підставі договору з іноземним банком про доставку готівкової іноземної валюти іноземним банком українському банку або витягу з договору про кореспондентські відносини з іноземним банком, який передбачає можливість здійснення зазначеної операції. Якщо договір укладений іноземною мовою, то повинен бути нотаріально засвідчений переклад цього договору на українську мову.

Після ввезення готівкової іноземної валюти уповноважений банк зобов'язаний подати до відповідного територіального управління Національного банку в строк не більше ніж 10 робочих днів з дати оформлення вантажної митної декларації копію вантажної митної декларації, опис цієї валюти за її номіналом (додається до вантажної митної декларації). Копія вантажної митної декларації засвідчується підписом головного бухгалтера уповноваженого банку та відбитком печатки банку.

Подання цих документів здійснюється виключно шляхом їх пересилання підприємствами поштового зв'язку України з обов'язковим повідомленням про вручення.

Уповноважений банк зобов'язаний звітувати перед Національним банком про фактичне ввезення та використання ввезеної ним готівкової іноземної валюти за формою і в порядку, установленими Національним банком.


Список використаної літератури

  1. Верещагин П. Тимчасове ввезення майна та зміна митного режиму // Податкове планування. -2002. -№ 5. - С. 11-14
  2. Завтур Д. Регламентація тимчасового ввезення товарів - запорука успішного здійснення зовнішньоекономічної діяльності // Право України. -2001. -№ 4. - С. 83-88
  3. Козинець В. Безпека життєдіяльності у сфері туризму: Навчальний посібник/ Віталій Козинець,; Київський ун-т туризму, економіки і права . -К.: Кондор, 2006. -575 с.
  4. Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України: Закон від 13 вересня 2001 року №2681-ІІІ/ Україна. Закон // Голос України. -2001. -9 жовтня. - С. 4-5
  5. Про порядок ввезення в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України: Закон від 13 вересня 2001 року №2681-III/ Україна. Закон // Урядовий кур'єр. -2001. -10 жовтня: Орієнтир. - С. 1-4
загрузка...
Top