Матеріально-технічна база та її вплив на господарську діяльність туристичсного підприємства на прикладі готелю Славутич

Готель "Славутич" розташований на лівому березі Дніпра, одній з трьох найбільших річок в Європі. Місцерозташування готелю зумовила його назва: Славутич – старослов'янська назва Дніпра.

Готель «Славутич» прийняв перших гостей в квітні 1972 року, спочатку називалася «Русанівська», оскільки розташована на штучному Русановському острові, освіченим рукавом Дніпра і штучним кільцевим каналом. У серпні того ж року готель був перейменований і отримав свою сучасну назву – «Славутич».

Будівля готелю побудована за індивідуальним проектом у формі розкритої книги, як би запрошуючи гостей до відвідин. З вікон готелю відкривається прекрасна панорама на стародавні історичні пам'ятники Києва – златоглаву Києво-печерську Лавру і Видубицький монастир, засновані в 11 столітті.

У 2004 була проведена часткова реконструкція готелю, після якого послугам гостей окрім одномісних і двомісних номерів пропонуються номери категорії «люкс» і «напівлюкс». Готель «Славутич» сертифікований як «тризірковий» готель.

Кожний з номерів, має ванну кімнату з ванною або душовою кабіною, супутникове телебачення, прямий вихід на міжнародний телефонний зв'язок. Покращувані номери «люкси» і «полулюкси» обладнані кондиціонерами.

В готелі передбачене все, що може знадобитися гостям: цілодобове обслуговування; регулярне збирання номерів; поштові послуги; безкоштовні нелімітовані дзвінки по місту й внутрішньому зв'язку; можливість підключення до мережі Інтернет у бізнес-центрі; супутникове телебачення; безкоштовна камера схову; сейф і багато чого іншого.

З 06:00 і до 23:00 в готелі працює чудовий ресторан на 4 зали. Відвідувачі зможуть насолодитися блюдами національної і європейської кухні в загальному залі або ж зануритися в незабутню атмосферу кожного із залів (ресторан можна розділити на 4 зали за бажанням замовника). Також цілодобово на першому й четвертому поверхах готелю функціонують лобі-бар і бар на 4 поверсі готелю, які порадують гостей широким вибором напоїв і легких закусок; працює салон краси, кіоск для продажу газет і журналів, пункт обміну валют і казино.

До послуг відвідувачів 5 сучасних конференц-залів, обладнаних по останньому слову техніки й широких можливостей, що надають, для проведення переговорів і зустрічей, презентацій і конференцій. Одним з немаловажних переваг є наявність великої, цілодобово охоронюваної стоянки на 60 одиниць транспорту перед готелем.

Кваліфікований персонал з великим досвідом в індустрії гостинності допоможе у рішенні будь-яких питань, а приємна атмосфера, комфорт і високий рівень обслуговування роблять відпочинок незабутнім, стануть заставою успішного бізнесу й просто гарного настрою.

Житлові приміщення

13-поверховий готельний комплекс «Славутич», один із самих більших готелів Києва загальною площею 1200 кв.м, надає своїм гостям широкий спектр номерів різного ступеня комфортності: від стандартних, оформлених у сучасному стилі й створюючих затишну атмосферу для відпочинку й прекрасні можливості для роботи, і до номерів класу "Люкс" з ексклюзивним дизайном інтер'єра й меблями найвищої якості. В усіх без винятку номерах підтримується ідеальна чистота й порядок. До послуг відвідувачів 333 номера різних категорій: 145 одномісних, 169 двомісних і 19 номерів "Люкс". 13 поверхів готелю обслуговуються 5 ліфтами.

Номер для приїжджаючого має багатофункціональне призначення. Він забезпечує ночівлю, є місцем відпочинку, прийому їжі, особистої гігієни, роботи, спілкування. У номері зберігаються особисті речі гостюючи.

Номери класифікуються по числу місць, числу кімнат, площі, меблюванню. У світовій практиці найбільш поширені однокімнатні номери на один і двох проживаючих. В окремих готелів частка однокімнатних номерів на одного проживаючого досягає 60-100% номерного фонду.

Простір кімнат (чи кімнати) номера поділяється на функціональні зони. До 70% загальної площі однокімнатного номера на одного проживаючого може відноситися до житлової зони, до 14% - до передпокою, до 20% - до санітарного вузла. Житлова площа при цьому може складати від 7 до 14 кв. м. Сучасні стандарти деяких закордонних країн вимагають дотримання мінімальної площі підлоги в одномісному номері не менш 14 кв. м., у двомісному - не менш 18 кв. м. Німецькими нормами передбачена площа комфортного однокімнатного номера на один проживаючого від 16 до 18 кв. м, а на двох проживаючих - від 20 до 21 кв. м.

Меблі в номерах розміщається в залежності від габаритів номера, простінків, особливостей опалення, технологічних параметрів. Меблі повинні забезпечувати зручності користувачу, відповідати санітарним і ергонометричним вимогам, смакам клієнтів.

Співвідношення номерів різної місткості жорстко зафіксоване і може змінюватися лише при реконструкції готелів (якщо дозволяють конструкції).

Разом з тим структура номерного фонду повинна відповідати потребам приїжджаючих і вимагає деякого коректування (по сезонах року, з часом та ін.) У ряді готелів передбачаються оперативні зміни складу номерного фонду за рахунок з'єднання (роз'єднання) номерів з використанням дверей і (чи) рухливих перегородок. Практикується установка додаткового місця для сну і використання площі інших приміщень.

Апартаменти складають не більш 10% кількості номерів. Вони дуже різні за кількістю і призначенням кімнат, санітарним вузлам, вітальнями, площею.

Приміщення харчування

Приміщення харчування готелю „Славутич” складаються з залів ресторану „Славутич”, кафе та декількох барів.

До послуг відвідувачів затишні, з сучасним інтер'єром, чотири зали ресторану «Славутич» - "вищий" клас з кондиційованим повітрям. Вечорами гості можуть насолоджуватися грою музикантів оркестру з різноманітним репертуаром на будь-який смак. Всіх зустрінуть з люб'язністю та гостинністю. Висококваліфіковані офіціанти та кухарі запропонують широкий вибір національної та європейської кухні. В асортименті завжди вишукані страви, десерти, напої, свіжий хліб та холодне фірмове пиво "Донауер" власного виробництва.

Тільки в ресторані „Славутич” відвідувачі мають нагоду скуштувати салат "Царський", суп "Пікантний з креветками", свинину по–братиславські, замовити оригінальні торти, тістечка, покуштувати пиво "Донауер" та взяти участь в процесі його приготування.

Для організації якісного, швидкого та раціонального харчування під час сніданку пропонується "шведський стіл", різноманітність страв якого напевно задовольнить смак справжніх гурманів. "Шведський стіл" - враховує та об'єднує всі потреби клієнтів. Для більш повного задоволення попитів гостей надається обслуговування в номері, в будь-який час можна замовити їжу та напої в номер.

«Центральний зал» - основний зал ресторану „Славутич”, де подається сніданок, обід і вечеря, організовуються презентації, фуршети, банкети.

До послуг проживаючих і гостей - сучасний інтер'єр залу з кондиціонерами. Висококваліфіковані офіціанти і кухарі запропонують різноманітне меню національної і європейської кухні. В асортименті вишукані блюда, різноманітні десерти, напої в різноманітному асортименті, свіжий хліб і фірмове пиво власного виробництва.

В Центральному залі - 120 місць, при організації фуршету - до 250 чоловік.

Зали "Елітний", "Синій" - чудове місце відпочинку та зустрічей з друзями та партнерами.

Зал "Елітний" - (з кондиціонером) розташований на першому поверсі ресторану. Сучасний інтер'єр, затишок створюють прекрасну атмосферу доброзичливості і свята.

Столики на 2, 4, 6 чоловік відособлені в затишні "кабінки" і дозволяють відпочити або провести ділову зустріч зі своїми друзями або партнерами.

Зали "Білий", "Банкетний" - завжди готові до проведення святкових подій, ювілеїв, весіль, банкетів та фуршетів.

Кафе "Мальва", бар четвертого поверху та експрес-бар - улюблене місце молоді, де можна відпочити та покуштувати різноманітні страви та напої за помірними цінами.

Побутові приміщення

Це приміщення обслуговуючого персоналу, різні побутові майстерні, склади, приміщення для брудної і чистої білизни і т.д. У невеликих готелях (до 300 чіл.) для них визначений норматив площі 0,33–0,39 м.кв. на одне ліжко-місце. Установлена також норма на шафи (білизняні) у господарських кімнатах невеликих готелів: 0,06–0,04 м.кв. на одне місце; на гардеробні шафи персоналу: 0,07–0,05 м.кв. на одну людину.

Одним з найважливіших господарських приміщень готелю є центральні приміщення для чистої і брудної білизни. Вони повинні бути самостійними, ізольованими одне від одного приміщеннями. Центральне приміщення для чистої білизни зв'язується вантажним ліфтом з поверховими білизняними. При ній передбачається місце для лагодження і прасування білизни. Центральне приміщення для брудної білизни зв'язується з поверховим білизнопроводом. Іноді приміщення для збереження використаної білизни влаштовують у підвалі. Розміри білизняних кімнат визначаються будівельними нормами.

Велика увага приділяється розміщенню й устаткуванню технічних приміщень і установок. Тут розміщуються бойлерні, приміщення для кондиціонування повітря, вентиляційні камери, приміщення для лічильників, акумуляторна, трансформаторні, а також ремонтні майстерні для енергетичної, санітарно-технічної, слюсарної, столярної та інших груп.

Загальна функціональна схема готелю „Славутич” має такий вигляд:

Заміна постільної білизни, рушників та туалетних речей проводиться у відповідності з категорією готелю, але не рідше двох разів на тиждень.

У номерах, в яких наявність телевізора, холодильника та інших побутових приладів не передбачена, ці прилади можуть надаватись за додаткову плату.

Питна вода, що використовується ресторанами готелю, повинна бути безпечна в епідеміологічному відношенні, нешкідлива за хімічним складом і відповідати затвердженим нормам. При відсутності гарантії гарної якості питної води повинні бути обладнані спеціальні установки для обробки води.

Адміністрація готелю зобов'язана на прохання людей та за додаткову оплату приймати від них на тимчасове зберігання особисті речі, гроші та інші цінності та нести відповідальність за їх зберігання згідно з чинним законодавством.

При прийманні на зберігання цінних речей в описі потрібно вказувати тільки їх зовнішні ознаки без якісних характеристик. За нездані на зберігання гроші та цінності адміністрація готелю відповідальності не несе, про що громадяни мають бути попереджені при поселенні.

При наданні послуг перерахованих вище жильцю певного номеру використовується персонал відповідного даному номеру поверху.

Готель надає послуги вітчизняним і іноземним гостям. Тому неухильним правилом для персоналу є поважне відношення до будь-яких культурних традицій і способу мислення, а також готовність до спілкування без перешкод. Гордістю будь-якого готелю є персонал, здатний говорити різними мовами і справляти добре враження на гостя рівнем своїх знань і гнучкістю спілкування.

Метою обслуговуючого персоналу є створення відкритої, дружньої атмосфери, тому, звертаючись до гостя за ім’ям, будь-який працівник готелю зможе домогтися його прихильності. Гості і співробітники повинні будувати свої відносини на взаємній повазі, стаючи рівноправними діловими партнерами. Необхідно, щоб кожен гість міг звернутися до будь-якого співробітника готелю зі своїми проблемами і турботами і його очікування виправдалися. Саме такий рівень обслуговування є гарантією успіху і конкурентноздатності на ринку готельних послуг. Необхідно постійно виявляти турботу про гостя. Кожен член колективу готелю стає єдиним цілим з тими послугами, що надає готель.

Культура поведінки готельного працівника містить у собі всі сторони зовнішньої і внутрішньої культури людини, а саме: правила обходження і звертання, уміння правильно виражати свої думки, дотримуватися мовного етикету. Ввічливість свідчить про культуру людини, її відношення до роботи і до колективу. Для готельного працівника дуже важливо бути тактовним у взаєминах з гостями, постійно пам'ятати про повагу до людини.

Тактовна поведінка готельних працівників складається з ряду факторів. Головний з них - це уміння не помічати помилок і недоліків у поведінці гостей, не акцентувати на них увагу, не виявляти зайвої зацікавленості до їх одягу, звичаїв, традицій. Не можна задавати непотрібних запитань, розповідати про свої справи, виявляти настирливість. Не можна показувати гостеві, подобається він тобі чи ні, робити непотрібні зауваження, читати моралі, висловлювати різні претензії, розпитувати гостей про їхнє особисте життя. Працівникам необхідно вести себе тактовно і відносно відвідувачів гостей – не можна розпитувати їх про мету візиту, а також заходити в номер без дозволу проживаючого.

Тактовність виявляється і в увазі до гостя. Якщо гість занедужав, потрібно допомогти йому дістати ліки, зателефонувати. Особливо уважним і тактовними треба бути до людей похилого віку, прощати їхні слабості - адже вони часто розсіяні, забудькуваті і ранимі.

Складемо аналітичний баланс. Аналітичний баланс охоплює багато важливих показників, що характеризують статику і динаміку фінансового стану організації, та включає показники горизонтального і вертикального аналізу.

Складемо на основі річної звітності підприємства агрегований актив балансу підприємства за 2004-2006 рр. (табл.. 2.1).

Дослідимо зрушення, які відбулися у статтях балансу підприємства у 2005-2006 рр. У 2006 році спостерігається подальше зростання активів підприємства – на 898,4 тис. грн. (19,8%), головним чином за рахунок оборотних активів – запаси зросли на 114,4 тис. грн. (6,4%); статті, що включають грошові кошти – на 12,1 тис. грн. (7,3%), кошти в розрахунках – на 768,5 тис. грн. (96,4%). Найбільшим чином в активах зменшилися основні засоби - на 97,4 тис. грн. чи на 6,4%.

Негативним в цей період є те, що на підприємстві має місце короткострокова дебіторська заборгованість у сумі 1565,6 тис. грн. на кінець року, що збільшилася за рік на 96,4%, і збільшила підсумок балансу на 16,9% з загального зростання на 19,8%. Незважаючи на те, що дебіторська заборгованість короткострокова, наявність її в такій значній сумі характеризує іммобілізацію (відволікання) оборотних коштів підприємства з виробничо-господарського обороту.

За два роки діяльності збільшення майна підприємства на 1277,3 тис. грн. (на 30,7%) відбулося головним чином за рахунок оборотних коштів – на 1223,3 тис. грн. –50,8 відсотка, у тому числі запаси і витрати зросли на 644,1 тис. грн. (51,8%), кошти в розрахунках – на 543,1 тис. грн. (53,1%), грошові засоби – на 36,1 тис. грн. (25,6%).

Позаоборотні активи підприємства збільшилися на 57,8 тис. грн. (3,3%) за рахунок відстрочених податків – на 115,5 тис. грн. (у 46 разів), нематеріальні активи та основні засоби зменшилися відповідно на 12,8 і 44,9 тис. грн. (4,8 і 3,1 відсотка відповідно).

Тепер побудуємо агрегований пасив балансу підприємства (табл.. 2.2).

Згідно даних таблиці, у 2005 році збільшення джерел майна підприємства відбулося за рахунок власних коштів підприємства – на 674,5 тис. грн. (на 45,5%), що є досить позитивним явищем.

Позикові засоби зменшилися на 295,6 тис. грн. (на 28,1%), у більшому ступеню за рахунок кредиторської заборгованості – на 284 тис. грн. (на 27,1%). У цьому періоді підприємство повністю розрахувалося за короткостроковими кредитами і позиками – зменшення на 11,6 тис. грн. (на 100%).

У 2006 році збільшення джерел майна підприємства відбулося за рахунок позикових коштів підприємства – на 811,2 тис. грн. (на 107,5%), що знижує незалежність підприємства. Власні кошти підприємства збільшилися на 87,2 тис. грн. - на 2,3%.

У 2006 році жодна стаття пасиву не зменшилася. Збільшення позикових коштів відбулося повністю за рахунок кредиторської заборгованості. У цьому періоді підприємство не залучало довгострокових та короткострокових кредитів і позик.

Зрушення в пасивах підприємства за два роки діяльності розглянемо нижче. Згідно таблиці, за два роки діяльності збільшення джерел майна підприємства відбулося переважно за рахунок власних коштів підприємства – на 761,7 тис. грн. (на 24,5%), у тому числі власні оборотні кошти – на 703,9 тис. грн. (51,3%).

Позикові засоби збільшилися 515,6 тис. грн. (49,1%), головним чином за рахунок кредиторської заборгованості – на 527,2 тис. грн. (50,8%).

Дослідимо структурні зрушення в балансі підприємства.

Найбільші зрушення в структурі активу балансу підприємства у 2004-2006 рр. відбулися на користь оборотних активів – їх частка зросла з 58,0% у 2004 році до 66,8% у 2006 році. Відповідно, частка необоротних активів знизилася з 41,7% у 32,9% - головним чином за рахунок зменшення частки основних засобів – з 35,2% до 26,1%. Це відбулося внаслідок випереджаючого зростання оборотних засобів над зростанням поза оборотних активів.

В структурі оборотних засобів збільшилася частка в майні як ліквідних засобів - коштів в розрахунках (з 24,6% до 28,8%), так і найменш ліквідних оборотних засобів – запасів і витрат (з 29,9% у 2004 році до 34,8% у 2006 році), що пояснюється їх зростанням у 2005-2006 рр. в абсолютному виразі.

В структурі пасиву підприємства частка власних коштів підприємства знизилася з 74,7% у 2004 році до 71,2% у 2006 році, відповідно зросла частка позикових коштів. Такі зрушення відбулися внаслідок випереджаючого зростання позикових коштів над зростанням власних коштів на протязі 2004-2006 років.

За цей період діяльності підприємства частка позикових коштів зростала майже виключно за рахунок кредиторської заборгованості – збільшення частки у джерелах майна з 25% у 2004 році до 28,8% у 2006 році.

Кредиторська заборгованість змінювалася головним чином за рахунок кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, а у 2006 році – внаслідок значного збільшення стаття “Зобов’язання з одержаних авансів” – зростання з 23,4 тис. грн. у 2005 році до 499,4 тис. грн. у 2006 році.

Таким чином, проведений аналіз майнового стану підприємства дає підстави стверджувати, що майно підприємства за 3 роки діяльності збільшилося на 30,7 відсотка, водночас зросла частка оборотних засобів у майні – з 58% до 66,8%, і позикових засобів – з 25,3% до 28,8%.

Проаналізуємо ліквідність і платоспроможність підприємства за допомогою відносних показників - коефіцієнтів, розрахованих у таблиці.

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому варто використовувати загальний показник ліквідності (коефіцієнт покриття). За допомогою даного показника здійснюється оцінка зміни фінансової ситуації в організації з погляду ліквідності. Даний показник застосовується також при виборі найбільш надійного партнера з декількох потенційних партнерів на основі звітності [6].

Проаналізуємо коефіцієнти ліквідності і платоспроможності та їх зміну по рокам.

Загальний поточний коефіцієнт покриття на кінець 2005 року досяг значення 3,65 при нормативному значенні 1-1,5 і збільшився за цей період на 1,34 з 2,31 у 2004 році, що також перевищувало норматив. Таким чином, у 2004-2005 рр. підприємство практично може покрити зобов’язання своїми активами. В межах нормативу є і коефіцієнт швидкої ліквідності – він дорівнює 1,27 і 1,55 у 2004 і 2005 році відповідно (збільшення на 0,28).

В принципі, в межах нормативних значень було й значення коефіцієнту абсолютної ліквідності – 0,134 у 2004 році і 0,219 у 2005 році (збільшення на 0,08). Коефіцієнт співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості при нормі 0,5 дорівнював 1,41 у 2004 році і 2,10 – у 2005 році, тобто не тільки значно перевищував норматив, а й збільшився на 0,68.

У 2006 році ліквідність і платоспроможність підприємства трохи погіршилася. Так, усі показники ліквідності і платоспроможності зменшилися - загальний поточний коефіцієнт покриття – на 1,32 до 2,33; коефіцієнт швидкої ліквідності – на 0,04 до 1,51; коефіцієнт абсолютної ліквідності – на 0,11 до 0,113, що було на межі мінімальних нормативних значень. Коефіцієнт співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості зменшився з 2,10 у 2005 році до 1,12 у 2006 році – на 0,98, залишаючись у межах нормативів.

На погіршення цих показників у 2006 році вплинуло те, що збільшення найбільш ліквідних активів - грошових коштів відбулося у значно меншому розмірі (на 7,3%), ніж випереджаюче збільшення поточних зобов’язань – на 107,5%. Кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість) також зросли у меншому розмірі – на 96,4 відсотка.

Загальна картина ліквідності і платоспроможності готелю «Славутич» за 3 роки діяльності характеризує підприємство як ліквідне і платоспроможне.

Всі значення коефіцієнтів знаходяться в межах норм, а у 2006 році відбулося повернення до значень показників 2004 року, з деяким збільшенням значень коефіцієнтів загальної ліквідності (на 0,02 за 3 роки), швидкої ліквідності (на 0,24 за 3 роки), і зменшенням коефіцієнтів абсолютної ліквідності (на 0,02 за 3 роки) і співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості – на 0,29 за 3 роки.

Головною причиною зниження показників ліквідності і платоспроможності готелю «Славутич» є випереджаюче зростання поточних зобов’язань над найбільш ліквідними активами – грошовими коштами і дебіторської заборгованості.

Проаналізуємо фінансову стійкість підприємства за допомогою відносних показників - коефіцієнтів, розрахованих нижче.

Аналіз даних таблиці дає можливість зробити висновки про стан кожного коефіцієнта і про фінансову стійкість підприємства в цілому.

У 2004 році більшість показників фінансової стійкості були в межах нормативних значень та перевищували їх, крім коефіцієнту фінансової стійкості, що перебував за мінімально нормативним значенням і дорівнював 0,75 (при нормі 0,80-0,90).

Фінансова незалежність підприємства у 2005 році збільшилася – відповідний коефіцієнт зріс з 0,69 у 2004 році до 0,78 у 2005 році.

Крім того, зросли коефіцієнти фінансової стабільності – на 1,35 (з 2,23 у 2004 році до 3,58 у 2005 році при нормі більше 1), забезпечення власними коштами – на 0,17 (з 0,47 до 0,64 у 2004 і 2005 роках відповідно при нормі більше 0,1), збільшився коефіцієнт маневреності власного капіталу – з 0,33 у 2004 році до 0,44 у 2005 році (на 0,11 при нормативному значенні більше 0), досяг нормативних значень коефіцієнт фінансової стійкості (0,83) – збільшення на 0,09 у 2005 році.

Водночас значення декількох коефіцієнтів погіршилися: зменшився коефіцієнт маневреності власних обігових коштів – з 0,10 до 0,08 у 2004 та 2005 роках відповідно, коефіцієнт покриття запасів – зменшення на 0,27 з 1,69 у 2004 році до 1,42 у 2005 році. Позитивним є зменшення коефіцієнтів фінансової залежності – на 0,17 з 1,45 до 1,28 у 2004 та 2005 рр. відповідно, і концентрації позикового капіталу – на 0,09 з 0,25 до 0,17 у 2004 та 2005 рр. відповідно.

Таким чином, фінансова стійкість, стабільність та незалежність підприємства у 2005 році збільшилася, чому сприяло збільшення власних та зменшення позикових коштів підприємства.

У 2006 році стан фінансової стійкості готелю «Славутич» по ряду показників дещо погіршився. Так, залишаючись в межах нормативних значень, зменшилися коефіцієнти незалежності - зменшився на протязі року з 0,78 у 2005 до 0,67 у 2006 році (на 0,11), фінансової стабільності – зменшення з 3,58 до 2,02 у 2006 році (на 1,56), забезпечення власними коштами – зменшення з 0,64 у 2005 році до 0,51 у 2006 році (на 0,13), маневреності власного капіталу – зменшення з 0,44 до 0,38 у 2006 році (на 0,06 при нормативі збільшення цього показника). Вийшов за межі нормативних значень коефіцієнт фінансової стійкості – зменшення на 0,12 з 0,83 у 2005 році до 0,71 у 2006 році (при нормативі більше 0,8).

Тобто у 2006 році підприємство збільшило використання позиченого капіталу для фінансування власної діяльності. Це підтверджує збільшення коефіцієнту фінансової залежності з 1,28 до 1,5 у 2005 та 2006 роках відповідно, зростання коефіцієнту концентрації позикового капіталу з 0,17 у 2005 році до 0,29 у 2006 році (на 0,12).

Таким чином, у 2006 році, підприємство, збільшуючи вартість майна підприємства, здійснювало його фінансування головним чином за рахунок позикових засобів, що закономірно призвело до зростання залежності готелю «Славутич» від зовнішніх кредиторів та погіршення фінансової стійкості.

Непокоєння викликає вихід у 2006 році за нижні границі нормативних значень показника фінансової стійкості, обумовлене переважним фінансуванням розширення діяльності у 2006 році за рахунок позикових засобів.

Далі проаналізуємо показники рентабельності підприємства готелю «Славутич». Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони характеризують відносну прибутковість підприємства, вимірювану у відсотках до витрат коштів чи капіталу з різних позицій [36].

Головні з показників рентабельності, розраховані для 2004-2006 рр. діяльності підприємства, показані нижче.

Як видно з таблиці, більшість показників рентабельності за 3 роки діяльності значно зменшилися. Так, рентабельності продаж (реалізації) зі значення 0,063 (6,3%) у 2004 році знизилася до 4,4% у 2005 році і 0,6% у 2006 році, рентабельність активів зменшилася з 16,3% у 2004 році до 14,9% у 2005 році і 1,6% у 2006 році. Рентабельність власного капіталу зменшилася з 23,6% у 2004 році до 19% у 2005 році і 2,4% у 2006 році.

Зниження значень за цими показниками пояснюється значним зниженням чистого прибутку у 2006 році, і його скороченням у 2005 році в порівнянні з 2004 роком.

Так як на підприємстві спостерігається не тільки зниження чистого прибутку, але і інших показників прибутку - від звичайної діяльності, від операційної діяльності, то знизилися також показники рентабельності активів за прибутком від звичайної діяльності – з 28,2% у 2004 році до 25,6% і 5,4% у 2005 і 2006 роках відповідно, рентабельності реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності – з 11,1% у 2004 році до 7,4% у 2005 році і 2% у 2006 році.

Крім зниження чистого прибутку підприємства, на показнику рентабельності продукції підприємства негативно відобразилося збільшення собівартості продукції, внаслідок чого цей показник зменшився з 25,4% у 2004 році до 18,7% у 2005 році. У 2006 році цей показник трохи підвищився – до 20% - внаслідок більшого абсолютного зменшення собівартості над зменшенням прибутку від реалізації продукції.

Отже, проведений аналіз прибутковості та рентабельності підприємства дає підстави для наступних висновків: більшість показників прибутковості та рентабельності підприємства, зменшуючись з 2005 року у порівнянні з 2004 роком, у 2006 році досягли мінімальних значень за 3 роки діяльності, що в першу чергу обумовлено значним зниженням чистого прибутку підприємства та зростанням собівартості продукції, тому підприємству слід вжити заходи щодо підвищення прибутковості шляхом оптимізації витрат та пошуку скорочення виробничих витрат.

Таким чином, провівши аналіз фінансового стану готелю «Славутич» за період 2004-2006 років, можна зробити висновок про в цілому стійкий фінансовий стан аналізуємого підприємства на протязі цього періоду з погіршенням окремих фінансових показників фінансової стійкості та скороченням прибутковості діяльності.

2.2 Діагностика використання матеріально-технічної бази підприємства

Для забезпечення відтворення основних виробничих фондів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих фондів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних фондів визначається в процесі нарахування амортизації.

Найбільш важливими показниками стану та ефективності використання основних фондів належать показники, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами:

Опис та методика розрахунку показників цієї групи представлена в табл.2.7

Використовуючи систему розглянутих вартісних і натуральних показників, проаналізуємо стан, темпи відновлення, ефективність використання основних фондів готелю «Славутич». Для аналізу скористаємося даними звітів про фінансово-майновий стан підприємства за 2004, 2005, 2006 роки, даними аналітичного і синтетичного бухгалтерського обліку.

Наявність, структура, рух основних фондів готелю.

Аналізуючи розрахованої даної таблиці 2.8 і таблиці 2.9 про стан, структуру, рух основних засобів готелю «Славутич», можна зробити висновки, що:

1) У звітному 2006-м року відбулася зміна структури основних фондів убік зменшення частки пасивної частини основних фондів у загальній вартості, і збільшення активної частини основних фондів, зокрема – зниження частки будинків і споруджень відповідно з 42,8 % і 8,8% на початок року до 42,2% і 8,3% на кінець року і збільшення частки машин, устаткування, транспортних засобів з 33% і 14% відповідно на початок року до 33,5% і 14,5% на кінець року, що є прогресивною зміною, тому що обсяг валового доходу забезпечує в основному активна частину основних фондів.

2) Протягом 2006-го роки вводилися нові площі (приріст по вартості 702006 гривень), а також здобувалося нове обладнання і машини (приріст по вартості 859000 гривень) і транспортні засоби ( приріст 430000 гривень), що свідчить про розширення виробництва.

3)Темпи приросту в 2006-м року в порівнянні з 2005-м роком активної частини основних фондів готелю «Славутич»– 9,3% вище темпів приросту всіх разом узятих основних засобів – 6,8% майже в 1,5 рази, що свідчить про поліпшення структури основних фондів убік збільшення їхньої активної частини, і створює передумови в майбутньому для підвищення фондовіддачі.

Аналіз зносу, темпів відновлення основних фондів готелю «Славутич»проведемо в таблиці 2.10 з використанням даних

На основі аналізу розрахованих показників таблиці 2.7. можна відзначити, що основні фонди готелю «Славутич» мають помірний знос, готель має устаткування, здатне стійко працювати з відносно невеликими потребами на ремонт і заміну устаткування, викликаними причиною зношеності основних фондів.

Має місце невелике зниження величини коефіцієнта зносу в динаміці за три роки як всіх основних фондів, так і їхньої активної і пасивної частин, що свідчить про введення в експлуатацію нових площ і устаткування, що знижують загальний рівень зносу основних фондів.) За останні 3 роки (з 2004 по 2006 р.) спостерігається ріст темпів відновлення основних фондів, що говорить про модернізацію устаткування готелю і введенні нових виробничих площ.

2.3 Аналіз ефективності використання основних та оборотних фондів готелю

Використовуючи приведену вище систему показників оцінки ефективності використання основних фондів, проаналізуємо їхнє використання за 2004, 2005, 2006 роки з обліком даних приведених вище таблиць.

За розглянутий період з 2004 по 2006 роки фондовіддача основних фондів готелю «Славутич» виросла на 37 %, що свідчить про прогресивні тенденції в становленні виробництва на даному підприємстві, нарощування об'ємів виробництва і збуту продукції.

Фондємкість продукції падає, що означає зниження постійних витримок на виробництво одиниці продукції і зниження її собівартості, на виготовлення одиниці продукції відноситься всі менша вартість основних фондів, обсяг виробництва росте за рахунок збільшення часу й інтенсивності роботи наявного устаткування

Коефіцієнт змінності, рівний 1,68, свідчить про те, що устаткування працює в дві зміни, а коефіцієнт завантаження устаткування – 0,84 про те, що в зміну працює в середньому 84% устаткування.

Коефіцієнти інтенсивного й екстенсивного використання устаткування менші чим 100%, показують, що при необхідності на наявному устаткуванні можна збільшити валовий доход за рахунок більш раціональної організації виробництва, загальні можливості збільшення валового доходу можна визначити, аналізуючи коефіцієнт інтегрального використання устаткування, у даному випадку він дорівнює 0,57, тобто є резерви збільшення обсягу валового доходу на 43%

Аналіз впливу фондовіддачі на зміни обсягів виробництва.

Розрахуємо вплив фондовіддачі на зміни обсягів виробництва продукції, результати розрахунків представимо в таблиці 2.12.

Методика розрахунку:

Фондовіддача: Ф = ВП/СОФ, отже ВП=Ф*СОФ

Валовий доход при фондовіддачі базового періоду (за 2004 рік):

ВП= 0,347*СОФ

У 2004 році: ВП=0,347*29100=10100

У 2005 році: ВП= 0,347*31247=10843

У 2006 році : ВП= 0,347*33356=11575

Аналізуючи за даними таблиці 2.12 обсяги фактичного валового доходу за три роки до розрахованого обсягу валового доходу з використанням величини фондовіддачі базового періоду за 2004 рік, можна зробити висновок, що ріст фондовіддачі в 2005 році в порівнянні з 2004 роком на 13,6% викликав ріст фактичного валового доходу на 22% чи на 1483 тисяч гривень, ріст фондовіддачі в 2006 – м році на 21% викликав збільшення фактичного валового доходу на 28,5 % чи на 4265 тис. гривень.

Висновки

Таким чином, проведений аналіз майнового стану підприємства дає підстави стверджувати, що майно підприємства за 3 роки діяльності збільшилося на 30,7 відсотка, водночас зросла частка оборотних засобів у майні – з 58% до 66,8%, і позикових засобів – з 25,3% до 28,8%.

Загальна картина ліквідності і платоспроможності готелю «Славутич» за 3 роки діяльності характеризує підприємство як ліквідне і платоспроможне. Головною причиною зниження показників ліквідності і платоспроможності готелю «Славутич» є випереджаюче зростання поточних зобов’язань над найбільш ліквідними активами – грошовими коштами і дебіторської заборгованості. Провівши аналіз фінансового стану готелю «Славутич» за період 2004-2006 років, можна зробити висновок про в цілому стійкий фінансовий стан аналізуємого підприємства на протязі цього періоду з погіршенням окремих фінансових показників фінансової стійкості та скороченням прибутковості діяльності.

Аналіз основних фондів показав, що основні фонди готелю «Славутич» мають помірний знос, готель має устаткування, здатне стійко працювати з відносно невеликими потребами на ремонт і заміну устаткування, викликаними причиною зношеності основних фондів.

РОЗДІЛ 3. ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДРИЄМСТВА

3.1 Шляхи удосконалення матеріально-технічної бази туристичного підприємства

Стратегія управління формуванням і використанням основних фондів туристичного підприємства може розроблятися за шістьма етапами.

На І етапі необхідно забезпечити організацію управлінського обліку та створення інформаційної бази для прийняття управлінських рішень. Висока вартість засобів праці спричиняє тривале невикористання грошових коштів, а тому підприємство повинно приділяти значну увагу рівню їх використання у процесі експлуатації. Передусім це відноситься до необхідності введення чіткого обліку наявності руху основних фондів на підприємстві. Цей облік забезпечить інформованість управляючих суб'єктів про величину основних фондів, їх динаміку і структуру, ступінь їх впливу на рівень витрат обігу і т.д.

Тобто необхідність обліку матеріально-технічної бази підприємства обумовлена не лише потребою знання того, якими і в якому обсязі основними фондами володіє підприємство, але й потребами економіки виробничої діяльності, оскільки від того, як використовується матеріально-технічна база туристичного підприємства, залежить розвиток багатьох показників його фінансово-господарської діяльності.

Отже, чітко налагоджена система обліку основних фондів на підприємстві створює необхідні передумови для забезпечення глибокого аналізу стану відтворення, використання матеріально-технічної бази, а також обґрунтування потреби в основих фондах на майбутній період.

Незалежно від форми власності і організаційно-правової форми туристичного підприємства необхідну інформацію про стан і склад основних фондів, показники фінансово-господарської діяльності містять:

- баланс підприємства (форма №1);

- звіт про фінансові результати та їх використання (форма №2);

- звіт про фінансово-майновий стан підприємства (форма №3).

Крім того, докладна пооб’єктна інформація про основні фонди міститься в спеціальних книгах, інвентарних списках. Дані про стан основних фондів містяться також в інвентаризаційних описах при повній ічастковій інвентаризації на підприємстві.

В наведених вище документах відображаються технічні та економічні характеристики об’єктів, їх місцезнаходження, первинна оцінка і переоцінка (індексація) за відтворювальною вартістю, а також норма амортизаційних відрахувань (норма зносу), всі зміни, які відбувалися під час експлуатації основних фондів.

Відомості про затрати підприємства, пов’язані із утриманням основних фондів, можна отримати з статистичної звітності за формою №5-с "Звіт про затрати на виробництво продукції, робіт та послуг".

(ІІ етап стратегії) є:

- вивчення складу і динаміки основних фондів, технічного стану і темпів відновлення їх активної частини, технічного переозброєння і модернізації, реконструкції підприємства, впровадження нової техніки;

- визначення показників використання основних виробничих фондів - фондовіддачі та фондомісткості, а також факторів, що впливають на них;

- виявлення впливу використання матеріально-технічної бази на обсяг наданих послуг, витрати обігу та інші показники;

- встановлення ступеня ефективності використання матеріально-технічної бази і, характеристика ступеня екстенсивності та інтенсивності роботи найважливіших груп обладнання.

Вирішуючи поставлені задачі, аналітик на основі вихідних даних про показники фінансово-господарської діяльності підприємства і його основних фондів розраховує показники відтворення основних фондів і ефективності їх використання. Частіше за все, аналіз показників стану основних засобів відбувається в динаміці.

Теоретично зростання фондоозброєності і особливо технічної озброєності призводить до підвищення продуктивності праці. Тому їх слід вивчати взаємопов'язано (порівнянням за ряд років темпів росту продуктивності праці, фондоозброєності і технічної озброєності). В теперішній час ці взаємозв'язки простежуються дуже слабко, тому що вони зазнають надто сильного впливу некерованих факторів, які обумовлені особливостями перехідного до ринкової економіки процесу, як такі: інфляція, стрімке падіння доходів і купівельної спроможності населення, рухомий характер методів і важелів державного регулювання підприємницької діяльності і т.ін.

З метою більш повного виявлення можливостей механізації та автоматизації виробничих процесів, доцільно розрахувати коефіцієнти механізації і автоматизації праці і робіт, особливо по окремих групах робітників. Вивчення тенденцій зміни цих показників, вміння їх оцінити та узагальнити в стратегічному комплексі оцінок і прогнозів свідчить про прогресивність управлінського мислення на підприємстві.

Важливим показником технічного стану основних виробничих фондів є їх віковий склад, особливо машин і обладнання. Аналіз вікового складу повинен проводитись по їх окремих видах з використанням натуральних, вартісних і відносних показників. В даному випадку відносним показником, зокрема, може бути питома вага кожної вікової групи в загальній кількості чи в загальній вартості машин та обладнання. Машини і обладнання по строках їх служби в основному групують в наступних інтервалах: до 5 років; 5-10; 10-15; 15-20 і більше 20 років. Слід також визначити і вивчити їх середній вік (по окремих видах основних фондів і в цілому).

У процесі аналізу слід встановити стан введення та вибуття основних фондів, їх строки і вплив останніх на обсяг товарообороту і інші показники фінансово-господарської діяльності підприємства.

Одержані результати дослідження стану і змін тих чи інших показників, які характеризують відтворення і використання основних фондів, їх рівня, необхідно зрівнювати з наявними прогресивними орієнтирами, даними підприємств-конкурентів, середньогалузевими характеристиками.

Про ефективність використання основних виробничих фондів підприємства можна судити по таких показниках, як динаміка фондовіддачі (фондомісткості), відносна економія виробничих фондів.

Аналізуючи якість управління основними виробничими фондами підприємства, необхідно також дати оцінку ефективності амортизаційної політики підприємства, тому що остання грає суттєву роль у величині циклу відтворення основних фондів, а отже і швидкості їх кругообороту. Вона економічно визначає строки служби використовуваних основних засобів і формує ресурси для відтворювальних акцій.

Визначивши середні норми амортизації і метод їх нарахування, необхідно оцінити їх ефективність через кількісну оцінку впливу на величину сукупного чистого грошового потоку підприємства, який нараховується як сума чистого прибутку підприємства в періоді і величини амортизаційних відрахувань в цьому ж періоді.

Аналізуючи частку амортизаційних відрахувань в складі витрат обігу, цим самим можна оцінити ефективність споживання основних фондів. Чим нижче цей показник, тим нижче інвестиційний фінансовий потенціал підприємства, тим менша здатність підприємства до простого відтворення своїх основних фондів, тим імовірніше тенденція до їх старіння і дегресивності.

В економічно стійкі періоди в складі капітальних вкладень, які здійснюються підприємством в розвитку його основних фондів, накопичена амортизація, що обслуговує просте відтворення, займає близько 70%. Тобто стратегія управління основними фондами в цьому випадку оптимізована по співвідношенню заміщення основних фондів і накопичення. Сучасні тенденції в економіці України, які не мають галузевого забарвлення, такі, що споживання основних виробничих фондів в порівнянні з іншими матеріальними ресурсами відбувається майже безкоштовно, тим самим сприяючи росту реноваційної потреби підприємств, старінню їх основних фондів. Це явище обумовлене вартісними деформаціями по всій структурі сукупного суспільного продукту.

У зв’язку з цим аналітик повинен оцінювати достатність створеного на підприємстві амортизаційного фонду для здійснення простого відтворення основних фондів по закінченню строків амортизації і внаслідок їх зносу.

На III етапірозробки стратегії управління основними фондами повинна бути сформована система стратегічних цілей, яка передує етапу планування.

В залежності від стадії життєвого циклу підприємства і особливостей економічного середовища, в якому воно функціонує, стратегічні цілі можуть бути сформовані таким чином:

- створення умов для загального розвитку товарообороту, підвищення виробничого потенціалу підприємства.

Така ціль характерна для підприємств, які розвиваються і знаходяться на економічному підйомі й функціонують в сприятливому економічному кліматі на ринку. Це також характерно для підприємств, які розвиваються і здійснюють результативну політику підвищення конкурентоспроможності в загостреній конкурентній боротьбі. Як правило, такі підприємства прагнуть модернізувати і розширяти свою матеріально-технічну базу, допускаючи підвищення впливу екстенсивних факторів над інтенсивними в розвитку своїх основних фондів;

- підвищення доходності. Як відомо, відмінною рисою основних фондів в порівнянні з іншими активами підприємства є їх здібність формувати доходність підприємства. Підприємства, які стратегічно визначили такий шлях розвитку своїх основних фондів, віддають перевагу інтенсивному фактору, здійснюючи його за через реконструкцію і модернізацію засобів праці. Істотну роль в цьому випадку грає .оцінка морального зносу засобів праці другого роду. Такі підприємства в основному використовують агресивну амортизаційну політику, формуючи реноваційні засоби прискорено. Незважаючи на збільшення амортизаційних відрахувань, підвищення продуктивності нового обладнання, інколи навіть більш дорожчого, компенсує ці витрати в середньому на 1 грошову одиницю товарообороту;

- підвищення рівня інфляційної захищеності майна. Як засіб антикризового управління економікою підприємства для розвитку основних фондів може бути обраний шлях підвищення інфляційної захищеності майна підприємства. Як активи, найбільш стійкі до інфляційного знецінювання, основні фонди однак володіють властивістю низької ліквідності, обтяжуючи загальну ліквідність балансу підприємства і його платоспроможність. Такий період пережили багато підприємств України. В зв’язку з подібною політикою формування своїх основних фондів, реалізація цілі повинна бути високо професійною та обгрунтованою. Накопичувати спід тільки ті основні фонди, які мають в перспективі високу ринкову ціну і попит на ринку засобів виробництва, і які можливо придбати в доінфляційний період за низькими цінами. Крім того, розглядаючи такого роду капітальні вкладення як страховий запас підприємства або як вкладення з достатньо високим ступенем ризику, підприємство повинно зважити свої можливості вилучення засобів з господарського обороту;

- підвищення ступеня матеріалізації капіталу. Практика розвитку економіки підприємств з колективною формою власності доводить й інший шлях розвитку основних фондів - як засобу підвищення курсової вартості акцій підприємства через підвищення ступеня матеріалізації капіталу. Виступаючи в даному випадку похідною, політика формування основних фондів повинна бути особливо обачною, економічно обгрунтованою, високотехнологічною. Інакше допущення прорахунків і помилок може призвести до зворотного результату

- заміна зношених основних фондів. На перший погляд ця ціль може бути легко досягнута, якщо основні фонди повністю замортизовані і підприємство має достатні фінансові засоби для їх зміни. Однак в сучасній економічній практиці це питання потребує також оптимізаційного підходу.

Відомо, що для вітчизняної практики основні фонди, які застосовуються за методами амортизаційних строків, продовжують виконувати свої функції ще тривалий час, якщо фізичний знос, який не можна усунути, ще не досяг критичної величини.

Однозначне рішення про заміну замортизованого обладнання можна прийняти, виходячи з результатів порівняння величини граничного прибутку, що одержано при подовженні строків експлуатації устаткування іще на один період, та середньої величини прибутку, яку може одержати підприємство при заміні на нову машину.

Проблема заміни зношеного устаткування може бути пов’язаною також з доцільністю часткового відтворення основних фондів. В цьому випадку дуже важливо визначити ефективність витрат на капітальний ремонт і модернізацію устаткування. Для формування управлінського рішення необхідно порівняти загальну величину витрат та втрат при капітальному ремонті фізично зношеної машини та подовженні строку її експлуатації іще на один ремонтний цикл з витратами, що мають місце при заміні її на нову.

Екстенсивне поліпшення використання матеріально-технічної бази припускає, що, з одного боку, буде збільшений час роботи діючого устаткування в календарний період, а з іншого боку - підвищена питома вага діючого устаткування в складі всього устаткування, що є на підприємстві.

Найважливішими напрямками збільшення часу роботи устаткування є:

Важливий шлях підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази - зменшення кількості зайвого устаткування і швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування. Омертвляння великої кількості коштів праці знижує можливості приросту виробництва, веде до прямих втрат упредметненої праці внаслідок їхнього фізичного і морального зносу, тому що після тривалого збереження устаткування часто робиться непридатним.

Хоча екстенсивний шлях поліпшення використання матеріально-технічної бази використаний поки не цілком, він має свою межу.

Значно ширше можливості інтенсивного шляху. Інтенсивне поліпшення використання матеріально-технічної бази припускає підвищення ступеня завантаження устаткування в одиницю часу. Це може бути досягнуте при модернізації діючих машин і механізмів, встановленні оптимального режиму їхньої роботи. Робота при оптимальному режимі технологічного процесу забезпечує збільшення випуску продукції без зміни складу матеріально-технічної бази, без росту чисельності працюючих і при зниженні витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції.

Інтенсивність використання матеріально-технічної бази підвищується також шляхом технічного удосконалювання знарядь праці й удосконалювання технології виробництва, ліквідації «вузьких місць» у виробничому процесі, скорочення термінів досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалювання наукової організації праці, виробництва і керування, використання швидкісних методів роботи, підвищення кваліфікації і професійної майстерності робітників.

Розвиток техніки і зв'язана з цим інтенсифікація процесів не обмежені. Тому не обмежені і можливості інтенсивного підвищення використання матеріально-технічної бази.

Істотним напрямком підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази є удосконалювання її структури. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки у ведучих цехах, те важливо підвищувати їхню частку в загальній вартості матеріально-технічної бази. Збільшення матеріально-технічної бази допоміжного виробництва веде до росту фондоємності продукції, тому що безпосереднього збільшення випуску продукції при цьому не відбувається. Але без пропорційного розвитку допоміжного виробництва основні цехи не можуть функціонувати з повною віддачею. Тому пошук оптимальної виробничої структури матеріально-технічної бази на підприємстві - важливий напрямок поліпшення їхнього використання.

Поліпшити структуру матеріально-технічної бази дозволяють:

У сучасних умовах з'явився ще один фактор, який обумовлює підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази. Це розвиток акціонерної форми господарювання і приватизація підприємств. В обох випадках трудовий колектив стає власником основних фондів, одержує можливість реально розпоряджатися засобами виробництва, включаючи самостійне формування виробничої структури матеріально-технічної бази, а також прибутком підприємства, що дозволяє збільшувати цільове інвестування.

Модернізація устаткування може проводитися по декількох напрямках:

Модернізація устаткування економічно дуже ефективна, якщо в результаті її проведення зростає річний обсяг виробництва, збільшується продуктивність праці і знижується собівартість продукції. При цьому необхідно, щоб рентабельність виробництва підвищувалася. Останнє може бути досягнуто, якщо відносний приріст прибутку буде більше, ніж збільшення вартості виробничих фондів у результаті витрат на модернізацію.

Вся сукупність організаційних та технічних заходів щодо поліпшення використання матеріально-технічної бази за її змістом та призначенням може бути розділена на 2 групи:

1) заходи щодо збільшення екстенсивного навантаження основних фондів;

2) заходи щодо підвищення інтенсивності навантаження основних фондів.

При цьому слід виходити з того, що екстенсивне навантаження основних фондів можна підвищувати лише до певного рівня, який обмежений календарним фондом часу, а можливості підвищення інтенсивності використання основних фондів практично не обмежені. Істотним також є той факт, що здійснення заходів щодо підвищення екстенсивності використання основних фондів, як правило, не потребує капітальних втрат, а підвищення інтенсивності їх навантаження у більшості випадків пов’язане з додатковими витратами.

Тобто, формуючи структуру резервів підвищення ефективності використання основних фондів, також необхідно виходити зоптимізаційного підходу, оскільки вирішальним критерієм е вплив результату цього проміжного етапу розробки стратегії на економіку підприємства в цілому.

Інформаційною та методичною базою вищезгаданого етапу служить кількісна оцінка факторів, що впливають на показники відтворення та ефективності використання основних фондів, яка розрахована на етапі аналізу, виявлені взаємозв'язки та залежність між показниками якості управління основними фондами й показниками фінансово-господарської діяльності підприємства, його конкурентоспроможностю. Тобто, формуючи структуру резервів підвищення ефективності використання основних фондів, також необхідно виходити з оптимізаційного підходу, оскільки вирішальним критерієм е вплив результату цього проміжного етапу розробки стратегії на економіку підприємства в цілому.

Поліпшення використання основних фондів і потужностей залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності робочих, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого устаткування.

Творче і сумлінне відношення працівників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей.

Відомо, що від досконалості системи морального і матеріального стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих потужностей і основних фондів.

Любий комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння потужностей, що вводяться знову в дію, подальшої інтенсифікації виробничих процесів.

3.2 Фінансування розвитку матеріально-технічної бази готельного господарства м. Києва

З набуттям Україною незалежності постало питання щодо формування туристичної галузі на нових, ринкових принципах з використанням матеріально – технічної бази, яка вже існує, а також створення нової нормативно – правової бази туризму з урахуванням міжнародних стандартів.

На сьогодні в Україні існує близько 600 законів, Указів Президента, Постанов Кабінету Міністрів, відомчих нормативних актів, що прямо або опосередковано відносяться до туристичної сфери.

На сьогоднішній день туристична діяльність в Україні регламентується наступними законодавчими актами:

Закони України:

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» 18.11.2003р.

Про захист прав споживачів №1023-XII від 12.05.1991р.

Про охорону навколишнього природного середовища №1264-XII від 25.06.1991р.

Про природно-заповідний фонд України №2456-XII від 16.06.1992р.

Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України №3857-XII від 21.01.1994р.

Про правовий статус іноземців №185/94 –вр від04.02.1994р.

Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті №185/94-вр від 23.09.1994р.

Про страхування №85/96-вр. Від7.03.1996р.

Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України №1602-111 від 23.03.2000р.

Про ліцензування певних видів господарської діяльності №1775-111 від 01.06.2000р.

Про комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 роках №3022-111 від 7.02.2002р.

Укази Президента України:

Указ Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010р.» №973/99 від 10.08.1999р;

Указ Президента України «Про підтримку розвитку туризму в Україні» №127/2001 від02.03.2001р.;

Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності №817/98 від 23.07.1998р.

Про день туризму №1047/98 від 21.09.1998р.

Про підтримку розвитку туризму в Україні №127/200 від 02.03.2001р.

Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму №1213/2001 від 14.12.2001р.

Декрети Кабінету Міністрів України:

Про систему валютного регулювання і валютного контролю №15-93 від 19.02.1993р.

Про стандартизацію і сертифікацію №46-93 від 10.05.1993р.

Про місцеві податки і збори №56-93 від 20.05.1993р.

Постанови Кабінету Міністрів:

Державна програма розвитку туризму на 2002 -2010рр. №583 від 29.04.2002р.

Перераховані вище нормативно – правові акти дають уявлення про юридичну базу туризму. Законодавство про туризм є визначальним, провідним у сфері туризму як галузі економіки і як однієї із сторін суспільного життя. Законодавча база вміщує норми, розраховані на перспективу розвитку туристичної галузі, дає можливість для прийняття нормативних актів дозвільного характеру. Але, крім цього, встановлює заборони для необґрунтованого прийняття норм, які будуть обмежувати права туристів.

З метою створення належних умов для реалізації державної політики в області туризму вперше в Україні була розроблена Державна програма розвитку туризму на 2002 – 2010 роки. Програма сприяє створенню конкурентноспроможному на міжнародному ринку національного туристичного продукту, який задовольнить туристичні потреби населення країни, забезпечить комплексний розвиток регіонів за умови збереження культурної спадщини та екологічної рівноваги. Основні завдання програми полягають в забезпеченні стабільного розвитку туристичної сфери, підвищення рівня життя громадян, створення додаткових робочих місць, збільшення доходів від туристичної сфери в державному бюджеті.

При створенні зазначеної Програми особлива увага приділялась діяльності щодо сприяння модернізації інфраструктури засобів залучення та розміщення інвестицій, здійснюється інвентаризація об'єктів туристичної та рекреаційної інфраструктури. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15. 05. 2003р. № 727 «Про затвердження типових положень при управлінні (відділ) з питань туризму і курортів обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації та про відділ з питань туризму і курортів районної, районної у м. Києві та Севастополі державної адміністрації», якими передбачено, що основними завданнями державної адміністрації в галузі туризму є:

Разом з тим частина правових актів гальмує розвиток туризму та не відповідає завданням, які необхідно розв'язати для розвитку туризму в районі.

Виходячи з проведеного дослідження можна визначити основні напрями формування ефективного нормативно – правового забезпечення та регулювання туризму в районі:

Розробка системи заходів з матеріальної підтримки фірм, що працюють на прийом туристів: орендна плата за майно, землю, комунальні послуги на пільгових умовах та ін.;

Розробка системи пільгового обслуговування туристів і окремих категорій населення в музеях, місцевому транспорті, засобах розміщення та підприємствах харчування;

Розробка порядку реєстрації фізичних та юридичних осіб, що надають послуги розміщення в Київському регіоні,

Укладання міжрегіональних, міжнародних угод про співпрацю в сфері туризму;

Укладання договорів з регіональними партнерами з питань туристко – екскурсійного та санаторно – курортного обслуговування;

Організація обміну досвідом щодо розвитку туризму з іншими районами столиці та містами України.

Туризм розглядається як складна соціально – економічна система , в якій матеріально – речову базу становить інфраструктура туризму – це сукупність підприємств, що забезпечують реалізацію послуг і товарів у туризмі і представляється підприємствами, які забезпечують виконання основних послуг щодо переміщення (транспорт), розміщення (готелі, мотелі, пансіонати та ін.) харчування ( ресторани, кафе та ін.), екскурсійне обслуговування (тур бюро), додаткові послуги: банківські, побутові, культурно – розважальні, оздоровчі.

Інфраструктурні ресурси представлені елементами соціальної і виробничої інфраструктури, що можуть використовуватись для надання основних і додаткових послуг в туризмі.

У системі туристської інфраструктури можна виділити:

Гавані для яхт і катерів;

Розважальні заклади: клуби, казино, нічні ресторани, кафе, ярмарки:

Спортивні: стадіони, іподроми, треки, гольф-клуби, аквапарки;

Лікувальні курорти, санаторії.

Найбільш повне задоволення туристських потреб може бути здійснене лише через систему готельних підприємств, які мають відповідну матеріальну базу та кваліфікований персонал. Наявність добре обладнаної матеріально – технічної бази – необхідна умова розвитку туризму. Саме матеріальна база визначає можливості участі країни у виробництві туристичного продукту.

Інтенсивний шлях розвитку туристської сфери передбачає поліпшення його організації шляхом удосконалення політики цін.

Транспортна інфраструктура – це один з основних чинників успішного удосконалення туристської галузі. Головною метою діяльності районної влади у сфері транспортного комплексу є забезпечення господарських потреб та потреб населення у всіх видах транспортних послуг, покращення руху автотранспорту на території району.

Більшість питань, зокрема розбудови туристської інфраструктури за напрямами національної мережі транспортних коридорів може бути вирішена лише із залученням інвестицій.

У цей час, за даними Держадміністрації туризму України, на індустрію гостинності в нашій країні працюють 1300 готелів різної зірковості (у Києві — більш як 100). Однак порівняно з Росією та країнами Східної Європи сегмент п’ятизіркових готелів у нас — незначний. Хоча за роки незалежності в Києві відкрили «Прем’єр-Палас» по бульвару Т.Шевченка вартістю 57 млн.дол., в Одесі — 19-поверховий готель «Одеса Кемпінскі» біля Морського вокзалу на 158 номерів вартістю 28 млн. дол., у Донецьку — «Донбас Палас» на 129 номерів вартістю 24 млн. дол. і фешенебельний розважально-готельний комплекс «Вікторія» на 38 номерів, у Дніпропетровську «Гранд-готель». 2005 року завершилася реконструкція готелю «Красний» в Одесі. Можливо, статус п’ятизіркового може набути і готель «Лондонський» в Одесі, модернізацією якого займається концерн «Оверлайн».

Вже зараз у центрі столиці важко знайти вільні майданчики під будівництво готелів. Території, раніше зарезервовані для цих цілей під силовим тиском згори передані будівельним структурам, що споруджують на них дохідні бізнес-центри (строк окупності інвестицій до трьох років) й елітне житло. Цікаво, що українські інвестори, налагодивши контакти у верхах, легко домагаються передачі так званих київських пустирів у центральній частині міста у своє оперативне розпорядження. Процес «тихого втікання» незайнятих майданчиків «на сторону» зупинити практично неможливо. І Київ залишається беззахисним перед «грошовими монстрами» (передусім сильними регіональними промислово-фінансовими групами), які діють на власний розсуд і, зрозуміло, виходячи з власних фінансових інтересів.

Усього 13% готелів столиці України розташовані в центрі і прилеглих до нього районах («Дніпро», «Хрещатик», «Прем’єр-Палас», «Україна», «Санкт-Петербург», «Козацький», «Київ», «Національний», «Салют», «Русь», «Президент-готель «Київський», «Спорт»), тоді як у Москві їх налічується 39%, у містах Західної Європи, Північної Америки і Південно-Східної Азії — близько 50%. Років так через десять майданчики під спорудження сучасних готельних і розважальних комплексів доведеться шукати далеко за межами центральної частини міста. По-друге, закордонні інвестори в зв’язку з проведенням президентських і парламентських виборів можуть «заморозити» свої плани входження на український ринок 2006-2008 рр.

Західний інвестор не бажає виходити на готельне поле України без активної присутності там українських компаній. Однак, на думку аналітиків, через три-п’ять років іноземні компанії та міжнародні готельні оператори усе ж запропонують свої послуги з будівництва готелів різної зірковості в найбільших містах і курортних зонах України. За попередніми розрахунками, за умови, що економіка України розвиватиметься стабільно — на рівні 5—7% на рік, фінансові ін’єкції в готельне господарство країни можуть скласти сотні мільйонів доларів.

Заданими експертів Radisson SAS, найближчим часом Україні знадобляться 40 готелів різної зірковості, із них висококласних — 10—11 (чотири-п’ять — у Києві, чотири — у Криму і два — у Дніпропетровську). Краще, вважають експерти, зосередити зусилля на реконструкції вже побудованих і діючих готелів, підвищенні їхньої зірковості. Тим більше що «тиха модернізація» «Славутича», «Туриста» і «Братислави» на лівому березі Дніпра йде за рахунок коштів, накопичених самими ж готелями. Зростання доходів готельних підприємств зумовило підвищення середньої заповнюваності київських готелів із 47% 2001 року до 60% 2003-го (за цим параметром Київ уже досяг майже європейського рівня). Прискорився процес модернізації номерів — перетворення їх на апартаменти європейського типу. Таким шляхом пішов готель «Братислава», керівництву якого сьогодні доводиться виправляти помилки проектантів радянського періоду, котрі запрограмували малопривабливий об’єкт для подальшого інвестування. До речі, на підвищення заповнюваності київських готелів (як на правому, так і лівому берегах Дніпра) і збільшення їхньої доходності позитивно вплинуло відкриття двох міжнародних виставкових центрів на Броварському проспекті і по вул. Салютній.

Розглянемо процес інвестування коштів в готельне господарство. Будівництво починають з підготування майданчика. І зробити це має місцева влада. Жодна іноземна компанія, що поважає себе, не займатиметься підземними комунікаціями. Закордонний інвестор готовий брати участь у проекті в тому разі, якщо українські девелопери домовилися з місцевими банками про виділення їм кредиту під невисокі відсотки для початку будівництва об’єкта, а також поки за ними не зарезервовано виключне право на виконання підрядних робіт.

Перед стартом інвестори (українські та закордонні) повинні домовитися з архітектором або архітектурним бюро про розробку готельного проекту і затвердити його в усіх інстанціях. Із самісінького початку потрібно виключити можливість створення такого проекту, котрий вже в зачатку приречений на невдачу (наприклад, проекти «Хілтона» та «Деу»). Зауважимо, участь українських зодчих у проектуванні готелів обходиться інвесторам дешевше, аніж запрошення закордонних знаменитостей.

Практичний досвід Володимира Горащенка, президента девелоперської компанії Double W, дозволяє вважати запорукою успішної реалізації великого проекту наявність «політичної й економічної парасольки», наданої такими відомими у світі структурами, як Європейський банк реконструкції та розвитку, а також Міжнародна фінансова корпорація (IFC). Варто підкреслити, що закордонні інвестори таку «парасольку» поважають. По приклади далеко ходити не треба. Як відомо, одним з інвесторів проекту, здійснюваного Radisson SAS у Києві, є ЄБРР.

Інтенсивному готельному будівництву сприяє серйозна кампанія із залучення закордонних туристів. Міжнародні готельні мережі постійно проводять маркетингові дослідження на предмет туристичної привабливості Києва. Наприклад, у полі активного вивчення Marriot він перебуває вже кілька років.

За свідченням українських експертів, процес узгодження документації на будівництво готелю в Києві останнім часом спростився. Сама процедура проходження документів уже не настільки бюрократична, як раніше. Наприклад, при будівництві «Прем’єр-Паласу» знадобилося 190 узгоджень. До речі, у Лондоні чи Відні їх потрібно значно більше.

На вул. Володимирській у Києві планували спорудити 10-поверховий Hilton (зараз цей майданчик віддали під спорудження елітного житла). Проект спорудження готелю не мав фінансової підпірки. Закордонним компаніям, банкам й іншим структурам, котрі розраховували на отримання західних кредитів 1997—1998 рр., було відмовлено у виділенні 50—60 млн. дол. Це — один із прикладів того, що інвестори надали київській мерії «дуту інформацію» про власні фінансові можливості і партнерів. Якщо ж казати відверто, то, з погляду проектування, об’єкт був провальним. Навряд чи можна було назвати доцільним рішення розмістити будинок під кутом 45 градусів (виділений майданчик для такого «готельного гіганта» був завузьким). Містобудівна рада Києва погодилася з пропозицією проектантів, однак після провалу проекту чимало людей, причетних до нього, зітхнули з полегшенням...

Аналогічна ситуація мала місце з інвесторами, що зобов’язалися за кілька років реконструювати готель «Театральний» у центрі міста. Грецька компанія «Алона трейдінг (оверсіс) лімітед» узяла зобов’язання завершити реконструкцію «напівфабрикату» на 250 номерів до грудня 2001 року. (До речі, Київська міськадміністрація вклала в об’єкт 4 млн. дол., а решту, за договором, повинні були залучити іноземні фірми). 2002 року договір із греками було анульовано: фірма виявилася нездатною знайти стійкі джерела фінансування. 2003 року на засіданні Київської містобудівної ради було прийнято соломонове рішення: втілити в життя проект архітектурного бюро С.Бабушкіна, тобто створити на базі «Театрального» багатофункціональний офісно-готельно-розважальний центр. З кінця минулого року «Театральний» взяли під свою опіку інвестори з Radisson SAS (приблизна вартість робіт оцінюється в 40—50 млн. дол.). Київська мерія сподівається, що інвестор врахує її побажання, і в реконструйованому об’єкті все ж будуть готельні апартаменти.

Не щастить і колишньому «Лейпцигу», у реконструкцію якого вже вкладено 12 млн. дол. Спочатку передбачалося, що це буде офісно-готельний комплекс (його планували відкрити 2002 р.), а потім — апартаменти для заможних людей. Зараз у будинок із гарним фасадом планують усе ж «утиснути» готель.

У довгобудах значиться і київська «Свята Софія» майже на 300 номерів, спорудження якої дуже помпезно починали ще 1997 року. Інвестори то приходять, то йдуть геть. Нині добудову готелю зібралася інвестувати корпорація «Індустріальний союз Донбасу».

Сьогодні складно розробити єдину програму розвитку готельного господарства для всієї країни, оскільки вона повинна грунтуватися на реальних фінансових можливостях і туристичних потребах кожного міста. Такої точки зору дотримуються в Держтурадміністрації України. За розрахунками експертів відомства, Києву, як повітря, потрібні п’ять-шість готелів середнього класу (дво- і тризіркові), вартість проживання в яких не перевищувала б 30—35 євро на добу. Намічено створити і мережу молодіжних готелів, причому, як вважають у Держтурадміністрації, цільові кошти на їхній розвиток слід передбачити в бюджеті країни. Що стосується комфортабельних готельних комплексів, то кожне місто з населенням понад мільйон чоловік, якщо воно розраховує на значні потоки іноземних гостей, повинне мати хоча б кілька чотиризіркових готелів.

За попередніми оцінками, 80% туристичної інфраструктури, включаючи й готелі, потребують ремонту й переустаткування. У розвиток готельного господарства щороку вкладають кілька сотень мільйонів гривень. Але щоб вивести національне тургосподарство на середній (за європейськими мірками) рівень комфорту та якості обслуговування, потрібні багатомільярдні вливання. Зараз ДТА України разом із зацікавленими сторонами працює над тим, щоб готельна мережа Marriot усе ж «пустила корені» в Києві: це залучить велику кількість американських бізнесменів і туристів, які віддають перевагу лише п’ятизірковим готелям. Ведуться переговори з прибалтійським оператором Rival Hotels про відкриття у нас їхньої готельної мережі. За інформацією туристичного відомства, незабаром у Києві повинні з’явитися два невеличкі елітні готелі на 100—150 номерів. Строки початку та закінчення робіт поки не розголошують. Суми ймовірних інвестицій — 40—45 млн. дол.

ДТА України бореться за будівництво придорожніх готелів і мережі малих готелів (міні-готелів), які могли б забезпечити комфорт і тишу своїм клієнтам. 2004—2005 рр. планується відкрити 20—30 готелів (на 25—30 номерів) вартістю від 0,5 до 1 млн. дол.

Крим найближчим часом повинен збагатитися 30—40 новими готелями, що мають не менше трьох зірок. Хоча в Міністерстві туризму та курортів автономії вважають, що сьогодні головною проблемою є не розширення готельної та санаторно-оздоровчої бази, а збільшення курортного сезону. На жаль, багато кримських здравниць працюють не більше шести місяців на рік. Зауважимо, що 642 оздоровчо-туристичні заклади можуть прийняти одночасно 150 тисяч відпочиваючих. У даний час інвестиційних пропозицій із будівництва готелів і інших об’єктів турінфраструктури в Криму надходить предосить, в основному з країн близького зарубіжжя. Очевидно, черга інвесторів далекого зарубіжжя настане через два-три роки, тобто 2006—2007 рр., коли перспективи готельного бізнесу на півострові стануть більш відчутними. До речі, готель «Ялта» розпочав планову реконструкцію, розраховану на кілька років. Він залишиться тризірковим.

За останні 12 років у туризм було інвестовано більш як 700 млн. грн., причому більшу частину вклали в реконструкцію готелів «Прем’єр-Палас» у Києві та «Ореанда» в Криму. Крім того, було побудовано десятки невеликих приватних готелів і розважальних центрів. Тож сума інвестицій у сферу туризму значно більша, ніж ми припускали.

Недавно з приводу будівництва готелів у Києві відбулися переговори з міжнародною готельною тризірковою мережею Accor, що володіє такими брендами, як Sofitel & Novotel. Один із готелів на 300 номерів — недорогий, але добротний за європейськими мірками — має з’явитися по вул. Велика Васильківська, навпроти костьолу (вартість проживання в подібному в країнах Європи становить 10—11 євро на добу). Загалом же Accor планує за п’ять-шість років побудувати в Україні 10 готелів (наприклад, у Польщі ця мережа володіє 80 готелями). Плануємо просунути проекти спорудження дво- і тризіркових готелів у великих містах біля значимих громадських центрів — залізничних вокзалів, торгових центрів, стадіонів.

Щоб збільшити обсяги інвестування в готельне будівництво, потрібно створювати привабливі умови: надати «податкові канікули» компаніям, котрі вирішили вкладати гроші в готельний бізнес, а також скасувати чи зменшити ПДВ на ввезене з-за кордону обладнання (ліфти, оснащення для ресторанів, меблі). Необхідно скасувати (на час) податок на земельну ділянку, що дається під спорудження готелю.

Висновок

Значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов’язане із підвищенням його впливу на розвиток міжнародних зв’язків, пожвавлення економічного стану країни та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень. За рахунок проведення послідовної економічної та культурної політики між різними народами світу туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення відносин між державами, дійовим фактором посилення престижу країни в світовому співтоваристві, ділових колах.

Туризм позитивно впливає на процес диверсифікації економіки, оскільки надає певний обсяг робіт для суміжних галузей системи господарства, які безпосередньо беруть участь в обслуговуванні туристів під час мандрівки. Це стосується роздрібної торгівлі, громадського харчування, готельного господарства, побутового обслуговування, зв’язку, виготовлення сувенірів та інших товарів туристичного призначення, сільського господарства, будівництва, рекламної індустрії, екскурсійної діяльності, культури та сфери розваг.

Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання ресурсів. Зарубіжні туристи платять за туристичний продукт, не вивозячи його з України. Історико-культурні та архітектурні пам’ятки, природний потенціал залишаються на місці. Особливістю туристичних послуг є те, що споживачі (туристи) мають можливість корисно провести своє дозвілля, отримати приємні враження від мандрівки, оздоровитись, здійснити шоп-тури, розширити культурно-пізнавальний кругозір, поєднати навчання з відпочинком, реалізувати свої потенційні можливості у видах туризму спортивного спрямування.

Важко переоцінити господарське значення ефективного використання матеріально-технічної бази туристичного підприємства. Рішення цієї задачі означає збільшення виробництва необхідної суспільству продукції, підвищення віддачі створеного виробничого потенціалу і більш повне задоволення потреб населення, поліпшення балансу устаткування в країні, зниження собівартості продукції, ріст рентабельності виробництва, нагромаджень підприємства.

Більш повне використання матеріально-технічної бази приводить також до зменшення потреб у введенні нових виробничих потужностей при зміні обсягу виробництва, а отже, до кращого використання прибутку підприємства (збільшенню частки відрахувань від прибутку у фонд споживання, напрямку більшої частини фонду нагромадження на механізацію й автоматизацію технологічних процесів і т.п.).

Ефективне використання матеріально-технічної бази означає також прискорення їхньої оборотності, що значною мірою сприяє рішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорення темпів відновлення основних фондів.

Нарешті, ефективне використання матеріально-технічної бази тісно зв'язано і з іншою ключовою задачею сучасного періоду економічної реформи — підвищенням якості продукції, що випускається, тому що в умовах ринкової конкуренції швидше реалізується і користається великим попитом високоякісна продукція. Успішне функціонування матеріально-технічної бази залежить від того, наскільки повно реалізуються екстенсивні й інтенсивні фактори поліпшення їхнього використання.

Проведений аналіз майнового стану підприємства дає підстави стверджувати, що майно підприємства за 3 роки діяльності збільшилося на 30,7 відсотка, водночас зросла частка оборотних засобів у майні – з 58% до 66,8%, і позикових засобів – з 25,3% до 28,8%.

Загальна картина ліквідності і платоспоможності готелю «Славутич» за 3 роки діяльності характеризує підприємство як ліквідне і платоспроможне. Головною причиною зниження показників ліквідності і платоспроможності готелю «Славутич» є випереджаюче зростання поточних зобов’язань над найбільш ліквідними активами – грошовими коштами і дебіторської заборгованості. Провівши аналіз фінансового стану готелю «Славутич» за період 2004-2006 років, можна зробити висновок про в цілому стійкий фінансовий стан аналізуємого підприємства на протязі цього періоду з погіршенням окремих фінансових показників фінансової стійкості та скороченням прибутковості діяльності.

Аналіз основних фондів показав, що основні фонди готелю «Славутич» мають помірний знос, готель має устаткування, здатне стійко працювати з відносно невеликими потребами на ремонт і заміну устаткування, викликаними причиною зношеності основних фондів.

Важливим чинником впливу держави на туристичну індустрію, особливо в період ринкової трансформації економіки, постає фінансова політика. Нагальна необхідність її реформування обумовлена невпинним зростанням зношеності матеріально-технічної бази туризму. За офіційними даними сьогодні реконструкції підлягає 22377 місць з 60 тис. наявних у готельному господарстві, і це закономірно, адже близько 70% туристичних об’єктів країни були введені в експлуатацію до 1980 р.

Самостійно вирішити проблему накопичення достатніх інвестиційних ресурсів окремі підприємства не спроможні, тому провідна роль у цьому процесі, безперечно, має належати державі. Втім очікуваних кроків з її боку практично не спостерігається: пільгових умов оподаткування та залучення іноземних інвестицій не створено, через дефіцит бюджетних коштів пряме фінансування та державне кредитування галузі майже відсутні.

Реальні перспективи залучення інвестицій у фінансування проектів розвитку підприємств української туристичної індустрії відкриває участь у спільних міжнародних програмах, що обіймають широкий комплекс проблем від навчання нетрадиційних видів туризму. Зараз подібні програми здійснюються такими організаціями, як ВТО, ТАСІS, Світовий банк, спеціалізовані структури ООН, Американська асоціація турагенства (АSТА) та багатьма іншими. Але в Україні необхідної державної підтримки в цьому питанні поки що немає.

Список використаної літератури

  1. доставку у номер кореспонденції при її отриманні;
  2. надання необхідного інвентарю в залежності від категорії готелю.
  3. Фондоемкість;
  4. Фондоозброєність;
  5. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.
  6. “Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів”, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 22 жовтня 1990 року № 1072
  7. Л.Л.Єрмилович. Аналіз ефективності господарської діяльності промислового підприємства, ДО, Вишейша школа, 1979.
  8. Економічний аналіз: ситуації, тести, приклади, задачі. За редакцією професора М.И.Баканова і професора А.Д.Шеремета, М, "Фінанси і Статистика",1999 р.
  9. Ворст. И., Ревентлоу Г., Економіка фірми: підручник. – М, "Вища школа", 1994.
  10. Грузінов В.П., Економіка підприємства, Підручник – М, СОФІТ, 1994
  11. Горфинкель В.Я., Економіка підприємства, підручник, - М, 1996.
  12. Рузавін Г.И., Мартинов.Т., Основи ринкової економіки, -, М, 1995
  13. Пруссова Л.Г., Основи ринкової економіки, Київ, 1993
  14. Уласова Н., Основи підприємницької діяльності, - М, 1995
  15. Самуельсон П., Економіка: підручник, - Львів, Світ, 1993
  16. Методичні вказівки для проведення практичних зайняти з курсу: "Аналіз господарської діяльності" для бакалаврів з економіки, Київ, КДЕУ,1993
  17. Економіка і статистика фірм: Підручник/ В.Е.Адамів, С.Д.Ильенкова, Т.П.Сиротина й ін.; Під ред. д-ра екон. наук, проф. С.Д.Ільенкової. 2-і изд.- М.: Фінанси і статистика, 1997.- 240с.
  18. Довідник фінансиста підприємства.– М.: ИНФРА-М, 1996.- 368 с.
  19. Економіка підприємства: уч. під ред. проф.О.И.Волкова.-М.:ИНФРА-М, 1998.- 416 С.
  20. Ефективність використання основних виробничих фондів у промисловості. За редакцією професора Л.И.Итина, М, 1971. 160 с
  21. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник.– в 2 т..– К.: “Хвиля-прес”, Донецьк, 1995. – 400 с.
  22. Економіка і статистика фірм: Підручник/ В.Е.Адамів, С.Д.Ільєнкова, Т.П.Сиротина й ін.; Під ред. д-ра екон. наук, проф. С.Д.Ільєнкової. 2-і изд.- М.: Фінанси і статистика, 1997.- 240с.
  23. Довідник фінансиста підприємства. – М.: ИНФРА-М, 1996.- 368 с.
  24. Економіка підприємства: уч. під ред. проф.О.И.Волкова.-М.:ИНФРА-М, 1998.- 416 С.
  25. Качалин В. В. Финансовый учет и отчетность в соответствии со стандартами СААР. М.: Дело, 1998. 432 с.
  26. Ковалев В. В. Финансовый анализ: управление капиталом, выбор инвестиций, анализ отчетности. М.: Финансы и статистика, 1999.432 с.
  27. Холт Р. Н. Основы финансового менеджмента. М.: Дело, 1995.128 с
  28. скорочення і ліквідація внутрізмінних простоїв устаткування шляхом підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування, своєчасного забезпечення основного виробництва робочою силою, сировиною, паливом, напівфабрикатами;
  29. скорочення простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи.
  30. відновлення і модернізація устаткування;
  31. удосконалювання структури устаткування в результаті збільшення частки прогресивних видів верстатів і машин, особливо верстатів для виконання фінішних операцій, автоматичних і напівавтоматичних верстатів, універсальних агрегатних верстатів, автоматичних ліній, верстатів з числовим програмним керуванням;
  32. краще використання будинків і споруджень, установка додаткового устаткування на вільних площах;
  33. правильна розробка проектів будівництва і високоякісне виконання планів будівництва підприємств;
  34. ліквідація зайвого і маловикористовуємого устаткування й установка устаткування, що забезпечує більш правильні пропорції між його окремими групами.
  35. удосконалення конструкцій діючих машин, що підвищують їхня режимна характеристики і технічні можливості;
  36. механізація й автоматизація верстатів і механізмів, що дозволяють підвищити продуктивність устаткування;
  37. переклад устаткування на програмне керування.
  38. запровадження нових підходів до рекламно – інформаційної діяльності;
  39. забезпечення реалізації в районі та м. Києві державної політики у галузі туризму,
  40. ринку туристичних послуг, забезпечення захисту і безпеки туристів;
  41. створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього та іноземного туризму, впровадження екскурсійної діяльності, розбудови матеріально – технічної бази туристичної галузі;
  42. пропагування серед населення ефективного використання дозвілля, ознайомлення з історико - культурною спадщиною, природним середовищем;
  43. створення рекреаційних зон з відповідним сервісом для організації відпочинку та оздоровлення населення;
  44. забезпечення раціонального використання та збереження історико – культурного середовища
  45. Закон України "Про власність" // Відомості Верховної Ради України. - 1991 р., № 14.
  46. Закон України "Про господарські товариства"//Відомості Верховної Ради України. - 1991 р., № 49.
  47. Закон України "Про підприємництво" //Відомості Верховної Ради України. - 1991 р., № 14.
  48. Закон України “Про туризм” //Голос України. – 1995, №36.
  49. Постанова Кабінету Міністрів “Про Програму розвитку туризму в Україні” // Голос України. – 1997, №25.
  50. “Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів”, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 22 жовтня 1990 року № 1072
  51. Абрютина М.С., Грачев А.В. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. - М.: Дело и сервис, 2004, 316 с.
  52. Байлик С.И.,Гостиничное хозяйство: Учебное пособие. – К.: „Вира–Р”, 2005. – 243с.
  53. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 292 с.
  54. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. – М.: РМАТ, 2004.-174 с.
  55. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства. - К.: «ЛИБІДЬ», 2004. – 254 с.
  56. Богатин Ю.В., Швандар В.А. Производство прибыли: Учебное пособие для вузов. М.: Финансы, ЮНИТИ, 2003, 256 с.
  57. Браймер Р. А. Основы управления в индустрии гостеприимства / Пер. с англ. - М.: Аспект Пресс, 1995. - 382 с.
  58. Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии. – М.: „Центр экономики и маркетинга”, 2003. – 302с.
  59. Волкова И.О., Скляренко В.К. Экономика фирмы: Учеб. пособ. – М. : „ИНФРА”, 2005. - 245с.
  60. Гуляев Б.Г. Организация туристской деятельности. - М., 1996. – 215 с.
  61. Дідик Л.М. Рейтингова оцінка підприємств. // Фінанси України. - №5. – 1999. – с. 44 – 49.
  62. Довідник фінансиста підприємства.– М.: ИНФРА-М, 1996.- 368 с.
  63. Донец Ю.Ю. Эффективность использования производственного потенциала.-Киев.: Знание, 2002. - 123 с.
  64. Економіка і статистика фірм: Підручник/ АдамівВ.Е., ИльенковаС.Д., Сиротина Т.П.й ін.; Під ред. д-ра екон. наук, проф. ІльенковоїС.Д.. 2-і изд.- М.: Фінанси і статистика, 1997.- 240с.
  65. Економіка підприємства: уч. під ред. проф.О.И.Волкова.-М.:ИНФРА-М, 1998.- 416 с.
  66. Ермолович Л.Л. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия. - Мн.: БГЭУ, 2001. – 305 с.
  67. Ефективність використання основних виробничих фондів у промисловості. За редакцією професора Л.И.Итина, М, 1971. 160 с.
  68. Ефимова О. В. Как анализировать финансовое положение предприятия. – М., 2003. – 381 с.
  69. Єфремова М.В. Основы технологии туристического бизнеса: Учебное пособие. – М.: „Ось-89”, 2004. – 256с.
  70. Зубець М.В., Володін С.А. Про стратегію утвердження інноваційної моделі розвитку економіки // Економіка України. – 2004. – № 12. – С. 23-28.
  71. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. -К.:"3нання"-Прес., 2001. – 276 с.
  72. Качалин В. В. Финансовый учет и отчетность в соответствии со стандартами СААР. М.: Дело, 1998, – 432 с.
  73. Кірейцев Г.Г. Фінанси підприємств. – К.: „ЦУЛ”, 2005. – 230с.
  74. Ковалев В. В. Финансовый анализ: управление капиталом, выбор инвестиций, анализ отчетности. М.: Финансы и статистика, 1999. –432 с.
  75. Контроллинг как инструмент управления предприятием. / Под ред. Данилочкииой Н. Г.. — М., 2003. – 314 с.
  76. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств.-К., 2000. – 341 с.
  77. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. - М.: ИКЦ "Дис", 2000. – 411 с.
  78. Крутик А.Б., Хайкин М.М. Основы финансовой деятельности предприятия: для студентов вузов. –Ростов-на-Дону, 2005. – 255с.
  79. Любушин Н.П., Лещева В.Б., Дьякова В.Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. М.: ЮНИТИ, 2002. – 270 с.
  80. Мальська М.П. і ін. Основи туристичного бізнесу. – К., 2004. – 198 с.
  81. Мельниченко С.В. Туристична галузь – суттєве джерело поповнення коштів державного бюджету // Фінанси України.- № 2.- 2004.- с. 18-22.
  82. Моисеева Н.К. Стратегическое управление туристической фирмой. – М., 2003. – 256 с.
  83. Основы менеджмента туризма / Науч. ред. В. А. Квартальнов. - М.: РМАТ, 1996. – 59с.
  84. Павловська О.В. Удосконалення методів пошуку резервів зростання прибутку. // Фінанси України. - №9. – 2000. – с. 38 – 42.
  85. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник.– в 2 т..– К.: “Хвиля-прес”, Донецьк, 1995. – 400 с.
  86. Рукина С.Н. Финансы коммерческих предприятий и организаций. – М.: „Экспертное бюро”, 2003. – с. 266.
  87. Слав`юк Р.А. Фінанси підприємств.: Навчальний посібник. – К.: „ЦУЛ”, 2005. – с. 336.
  88. Соловьев Б. Л., Толстова Л. А. Менеджмент гостеприимства: Справ.-метод. пособие. - М.: РМАТ, 1997. - 108 с.
  89. Спирин В. С. Анализ экономического потенциала предприятия. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 295 с.
  90. Турецкий Д. М. Отчет о финансовых результатах и использовании - Форма №2 // Свiт бухгалтерського облiку. – 2002. - Квiтень - 60-66с..
  91. Финансы и управление предприятием. /Ковалева А.М., Шабалин Е.М., Богачева В.Д. - М.: Финансы и статистика, 2002. – 402 с.
  92. Харламова Г.В..Экономический анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятий. - Харьков, 1999. – 368 с.
  93. Холт Р. Н. Основы финансового менеджмента. М.: Дело, 1995.–128 с.
  94. Чеботарь Ю.М. Туристический бизнес. – М., 2005. – 170с. .
  95. Чудновский А.Д. Туризм в гостиничном хозяйстве: Учебник. – М., 2004. – 182с..
  96. Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Методика финансового анализа. - М.: Инфра-М., 2002. – 394 с.
  97. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: – К., 2005. – 356с.
  98. Ярошенко Ф.О. Забезпечення економіки реальними джерелами фінансування // Економіка України. – 2003. – № 12. – с. 10-12.
  99. Яцюк Н.А. Оцінка фінансових результатів діяльності підприємства // Аудит і фінансовий аналіз, 2005, №1. – с. 12 – 16.
загрузка...
Top