Інтеграція України у світовий ринок туристичних послуг

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ.

1.1. Індустрія міжнародного туризму і її розвиток в сучасних умовах.

1.2. Суб’єкти ринка туристичних послуг, специфіка їх цілей та діяльності.

1.3. Становлення регулювання міжнародного туризму.

РОЗДІЛ 2. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У СВІТОВИЙ РИНОК ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ.

2.1. Міжнародний туризм як форма інтеграційних процесів Україні.

2.2. Роль українського туристичного бізнесу на світовому ринку туристичних послуг.

2.3. Інститути та інструменти регулювання міжнародного туризму в Україні.

РОЗДІЛ 3. Можливості та перспективи туристичної галузі України.

3.1. Підвищення ефективності використання туристичного потенціалу України.

3.2. Модернізація туристичного та рекреаційного потенціалу України.

3.3. Шляхи подальшої інтеграції та перспективи України у світі туристичних послуг.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних умовах функціонування світового ринку характеризується інтенсивним розвитком усіх його складових. Одним із найважливіших, динамічно зростаючих, напрямів, що входять до його структури, є сфера послуг. Її значення у світовому масштабі постійно зростає. Це пов’язано з підвищенням впливу останньої на розвиток міжнародних зв’язків, пожвавленням економічного стану країн та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень країн світу.

Суттєвою складовою системи послуг виступає міжнародний ринок туризму. Враховуючи наявні ресурси, наша країна має значні перспективи для розвитку туристичного бізнесу. Тому розгляд української туристичної галузі з погляду конкурентоспроможності, дослідження особливостей формування та функціонування, аналіз пріоритетних тенденцій її розвитку є актуальним.

Проте питання розвитку міжнародних відносин у сфері туризму в умовах глобалізації ще не знайшли достатнього відображення в літературі. До них можна віднести особливості формування конкурентних переваг у сфері міжнародного туристичного бізнесу та аналіз конкурентоспроможності національної туристичної індустрії, окремі аспекти організаційно-економічного забезпечення функціонування галузі, роль вартісних важелів у підвищенні кон’юнктури ринку туристичних послуг, формування раціонального механізму реалізації провідних напрямів розвитку сфери туристичного бізнесу в Україні.

Сучасна туристична індустрія у світовій господарській системі посідає провідні позиції: на неї припадає близько 10% від виробленого у світі валового продукту, близько 30% світової торгівлі послугами, 7% загального обсягу світових інвестицій, 11% світових споживчих витрат. За даними ВТО (Всесвітньої туристичної організації), за останні 16 років доходи від міжнародного туризму зростали в середньому на 9% в рік. Для більш ніж 40 країн світу туристична галузь є основним джерелом надходжень національного бюджету, а для 70 – однією з трьох його основних статей. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг становить 35%, на Кіпрі та в Панамі – понад 50%, на Гаїті – більш як 70%.

Сьогодні подорожі та відпочинок стають невід’ємною частиною життя населення всіх континентів і, як наслідок, у структурі витрат середньостатистичної сім’ї, витрати на туристичні послуги - це четверта стаття після витрат на харчування, одяг та обслуговування автомобіля.

Україна об’єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд дол. США, недостатній. Причинами такого становища є складна соціально-економічна ситуація в державі, неврегульованість механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях.

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання, підтримки та пильного контролю з боку держави.

На сучасному етапі розвитку України, особливо в умовах адміністративної реформи, що триває, актуальними стають питання щодо створення ефективної структури управління туристичною галуззю на всіх рівнях, децентралізації та деконцентрації влади з чітким визначенням повноважень кожного її рівня. Перетворення України на туристичну державу світового значення вимагає також забезпечення координації діяльності різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, зокрема транспорту, торгівлі, виробництва сувенірної продукції, видавничо-рекламної діяльності тощо.

Серед авторів, які розглядають конкретні питання розвитку конкурентоспроможного ринку туристичних послуг, можна виділити Ю. Аванесова, А. Александрову, І. Балабанова, В. Бабарицьку, Н. Ващенко, А. Виноградську, В. Гуляєва, А. Добровольську, Г. Долматова, В. Євдокименка, Є. Єгорова, Р. Заблоцьку, Н. Кабушкіна, В. Квартальнова, А. Мазаракі, Н. Моісеєву, Н. Никифорову, Б. Осадіна, І. Ополченова, Г. Папіряна, В. Сапрунову, В. Сеніна, В. Федорченка, В. Фомічева, А. Чудновського, В. Шмагіну, Г. Яковлєва. Проблемам функціонування та розвитку світової туристичної галузі присвячені досягнення таких іноземних учених, як Р. Бартон, П. Бернекер, А. Бул, Дж. Інгрем, Ф. Котлер, Ч. Робінсон, Л. Сміт, Г. Харріс, Дж. Холловей. В роботах зазначених авторів висвітлюються питання становлення та розвитку ринку туристичних послуг, його ролі в системі світової торгівлі, визначаються форми та види туризму, приділяється увага особливостям функціонування сучасної туристичної індустрії, аналізуються загальні напрями розвитку цієї сфери господарювання, специфіка туристичних перевезень тощо.

Різноманітність досліджень питань туристичної галузі підтверджує складність, актуальність та неоднозначність цієї теми. Однак слід зазначити, що ціла низка аспектів державного регулювання розвитку туризму в Україні ще не має адекватного й всебічного відображення в науковій літературі: це, зокрема роль, функції та повноваження держави в галузі туризму, механізми соціалізації туризму, роль територіальних громад у галузі туризму тощо. Сьогодні надзвичайно актуальним є також питання наукового обґрунтування місця та ролі туристичної сфери в системі соціально-економічних пріоритетів регіонального і місцевого розвитку, розробки методології оцінки ефективності освоєння туристичного потенціалу, вироблення теоретичних основ формування регіональної туристичної політики та механізмів її практичної реалізації. Інакше кажучи, необхідна розробка методології формування та механізму реалізації туристичної політики на національному, регіональному та місцевому рівнях в контексті зарубіжного досвіду. Викладене вище зумовлює вибір теми та актуальність дослідження проблеми розвитку туристичної галузі України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування і розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності механізмів регулювання розвитку туристичної галузі України на національному, регіональному та місцевому рівнях з урахуванням зарубіжного досвіду.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

- провести ґрунтовний аналіз нормативно-правової бази туристичної галузі України з огляду на трансформації, які відбулись останніми роками, і запропонувати заходи щодо її вдосконалення;

- дослідити історичні, організаційно-функціональні та нормативно-правові передумови формування державної туристичної політики в країнах Європи;

- виділити основні напрями сучасної туристичної політики України;

- визначити механізми регулювання розвитку туризму;

- обґрунтувати вибір стратегічних напрямів розвитку туристичної галузі України на основі аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених, нормативно-правових актів з урахуванням зарубіжного досвіду.

Об’єкт дослідження– туристична галузь України.

Предметом дослідженняє розвиток туристичної галузі України та її місце в міжнародному туризмі.

Вивчення та аналіз досвіду європейських країн, щодо здійснення туристичної політики сприятиме науковому обґрунтуванню стратегії розвитку туризму в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою проведеного дослідження слугували основоположні законодавчі й нормативні акти України, Франції та міжнародні документи, ратифіковані Україною, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері туристичних послуг і управління нею, що розкривають соціально-економічні функції туризму і його роль у розвитку національної економіки.

Для досягнення поставленої в роботі мети було використано сучасні методи дослідження, зокрема на основі системно-аналітичного методу здійснено теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок, пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених проблемам туристичної галузі. Використання методів логічного узагальнення забезпечило послідовність проведення наукового дослідження. Для вирішення окремих завдань використовувались також наступні методи: статистичного аналізу – для дослідження динаміки, структури і ефективності функціонування суб’єктів туристичної діяльності; проблемно-орієнтовний – для наукового обґрунтування напрямів вирішення проблем розвитку вітчизняної туристичної галузі; компаративний – для зіставлення розвитку туризму в різних регіонах та країнах; праксиметричний - для аналізу передового наукового досвіду. Застосовувались також методи комплексного системного аналізу економічних та управлінських явищ і процесів.

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

1.1. Індустрія міжнародного туризму і її розвиток в сучасних умовах

Згідно з визначенням ВТО, термін „туризм" походить від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку [7, с 3].

Законодавством України туризм визначається як „тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування" [2].

Ще недавно, у колишньому СРСР, туризм був категорією соціальною. Після проголошення незалежності в Україні з 1991 року туризм - складова державної економіки. А взагалі, у теперішній час подорожування та туризм перетворюються у велику галузь світової економіки. Завдяки туризму здійснюється пізнання природи, країн і народів, туризм відкриває людині все, що ховається за горизонтом.

Спроб дати визначення поняття "туризм" було багато. Одне із найбільш стійко закріплених визначень дане Беркартом і Медліком у книзі "Туризм: минуле, сучасне і майбутнє" (була опублікована Хейнеманом у 1974 p.). Ці автори визначають туризм як "тимчасове короткотермінове переміщення людей в місця, відмінні від тих, де вони проживають та працюють звичайно, а також їх діяльність під час перебування в цих місцях" [2, с 13].

На думку М. Біржакова, туризм - це тимчасове переміщення людей з місця свого постійного проживання в іншу країну або іншу місцевість у межах своєї країни у вільний час з метою отримання задоволення чи відпочинку, оздоровчих і лікувальних, гостьових, пізнавальних послуг, релігійної або професійно-ділової мети, але без заняття роботою, що оплачується із джерела у місці, яке відвідується [3, с. 29].

П. Олдак дає два визначення туризму: у вузькому розумінні - це проведення відпочинку в подорожах; у широкому - усі види руху населення, не пов'язані зі зміною місця проживання і роботи, тобто подорожі з метою відпочинку, лікування, участі в наукових, ділових і культурних зустрічах [4, с 9-13].

В. Гуляєв вважає, що туризм виконує одночасно економічні, соціальні, політичні, гуманітарні та ін. функції. Дослідник характеризує туризм як тимчасові виїзди громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання з професій-но-діловою, спортивною, релігійною метою, для оздоровлення, пізнання тощо без заняття роботою, що оплачується в країні (місці) тимчасового перебування [5, с 9-13].

І. Курас вважає, що туризм - це, насамперед, людське підприємництво, до якого особистість вдається аби задовольнити свої світоглядні та духовні потреби, пізнати навколишній світ, реалізувати власну самобутність у просторі "іншого": інших культур, звичаїв, способів життя [3, с 301].

На думку В. Федорченка, туризм - це форма творчості людини, завдяки якій вона здійснює самопізнання, з'ясовує своє соціальне призначення, власну свободу [3, с 306].

В. Цибух, характеризуючи туризм у філософському розумінні, розглядає його як соціальний феномен і суспільний інститут, що дає можливість представити туризм у гуманістичному, антропологічному, етичному, аксіологічному, комунікативному, культурологічному, соціологічному та багатьох інших аспектах. Це дозволяє істотно поглибити розуміння туризму, усвідомити те, що поряд із соціально-практичною, бізнесовою існує і гуманітарна, духовно-культурна сутність туристської діяльності, розкрити надзвичайно важливу роль туризму як засобу комунікативної культури, впливового каналу народної дипломатії, що зближує народи та країни, сприяє їхньому взаєморозумінню і виробленню спільної загальнолюдської платформи для розв'язання нагальних глобальних проблем [3, с 307].

O. Любіцева вважає, що туризм як явище суспільного життя є похідною суспільного розвитку. Він є однією з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має стабільні (в серед ньому 5% на рік) темпи зростання і не зазнає коливань попиту та пропозиції, тому вважається одним з найперспективніших напрямків соціально-економічного розвитку [6, с 8].

За Н.Ф. Реймерсом, туризм - це будь-яка подорож із метою відпочинку і знайомства з новими регіонами й об'єктами [5, с. 97], а О.О. Бейдик дає таке пояснення цього терміна: „туризм - це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями"[13, с 130].

На нашу думку, туризм - це вид економічної діяльності, пов'язаний з обслуговуванням людей, які тимчасово перебувають поза місцем постійного проживання.

Як бачимо, будь-яке визначення поняття „туризм" передбачає певну мету подорожування та виключає отримання прибутку подорожуючим під час туристичної поїздки. Отже, туризм є ще й популярною формою організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання рідного краю, навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни.

Систематизація та критичний аналіз поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених на сутність економічної категорії “міжнародний ринок туристичних послуг” дозволили виділити основні підходи: представники першого, передусім українські та російські вчені, такі, як Л.Агафонова, М.Біржаков, Е.Вавілова, В.Квартальнов, Г.Папирян, Т.Сокол, спираючись на системний підхід, класифікують міжнародний ринок туристичних послуг як відносини між суб’єктами різних країн з приводу реалізації та споживання туристичного продукту в міжнародних масштабах. На противагу їм зарубіжні вчені, зокрема такі, як Ф.Алер, Р.Бартон, Р.Браймер Р., Г.Ган, К.Купер, Н.Реймерс, Дж.Холловей та ін., відстоюють суб’єктний підхід до визначення послуг, трактуючи його як сукупність суб’єктів із різних країн світу, котрі реалізують свої інтереси через створення, продаж та споживання туристичного продукту в міжнародній сфері. На підставі опрацювання існуючих формулювань сутності даної категорії встановлено, що в представлених визначеннях не враховані процеси міждержавного та глобального регулювання світового туристичного ринку, що спричиняють суттєвий вплив на динаміку та структуру міжнародних туристичних потоків. Виходячи з цього, вважаємо, що міжнародний ринок туристичних послуг – це сукупність міжнародних організаційно-економічних відносин між суб’єктами ринку в глобальному просторі з приводу формування, продажу та споживання туристичного продукту, де задовольняється широкий спектр фізіологічних, матеріальних та духовних запитів туристів у міжнародних масштабах.

Наступним етапом у дослідженні даної проблеми є з’ясування основних параметрів щодо масштабів, рівня та структури міжнародного ринку туристичних послуг. На цій основі виокремлюємо структурно-функціональні фактори трансформації міжнародного ринку туристичних послуг в умовах глобалізації. На базі глибокого аналізу теоретичних та практичних матеріалів поряд з традиційними факторами розвитку світового туристичного ринку (економічне зростання і соціальний прогрес країн світу, інтенсифікація праці, розвиток міждержавних зв’язків і культурних обмінів, спрощення валютних відносин та митних формальностей) розкриті новітні структурно-функціональні фактори, які вплинули на сучасну диспозицію країн на світовому туристичному ринку (процеси інтернаціоналізації світової економіки, розвиток інформаційних технологій, зміна типів споживачів туристичних послуг, розвиток транспортної інфраструктури туризму, розвиток конкуренції і кооперації підприємств туристичної сфери).

Сучасний туризм характеризується великою кількістю видів, проте на цей час у наукових роботах не існує його єдиної класифікації.

Існують наступні класифікації туризму за такими критеріями:

· географічною ознакою;

· метою подорожі;

· національною належністю туристів;

· тривалістю перебування у подорожі;

· віковим критерієм;

· способом пересування під час подорожі;

· сезонністю;

· застосуванням транспортних засобів у подорожі;

· використанням засобів розміщення у подорожі;

· кількістю учасників туру.

Чітка та повна класифікація туризму, яка враховує всі особливості сучасної туристичної діяльності, є однією з передумов ефективного застосування організаційно-економічних механізмів державного регулювання туристичної сфери.

У процесі дослідження виявлено, що з кожним роком зростає увага до туризму з боку державних та місцевих органів влади. Аналіз нормативно-правової бази виявив, що туристична сфера регулюється нормами як загального, так і спеціального законодавства. Незважаючи на те, що у нашій державі практично сформоване правове поле щодо регулювання туристичної діяльності, існують прогалини у питаннях концептуального визначення туристичної сфери як об’єкта управління, не розроблено методичну основу для ефективного державного регулювання вітчизняного туризму.

Міжкомпонентні горизонтальні зв'язки, наявні між підприємствами різних галузей, задіяних в організації туристичного споживання відповідно стадійності процесу обслуговування, дозволяють виділити в межах індустрії туризму функціонально-стадійні підсистеми, представлені сполученнями різнорідних функціонально-галузевих елементів, що виконують однорідні функції в сфері туризму: інституційно-організаційну, функціонально-господарську та територіально-господарську (табл. 1.1)[31, c. 29-31 ]:

На глобальному рівні регулювання здійснюється в рамках Організації Об'єднаних Націй ВТО, практична допомога якої надається у вигляді місій, консультацій та проектів з питань стратегій розвитку туризму, маркетингу або розробки проектів матеріально-технічного і кадрового забезпечення, статистики[29, c. 65-68].

На основі комплексного аналізу динаміки туристичних потоків виявлено, що істотно розширилась і урізноманітнилась суб’єктна структура міжнародного ринку туристичних послуг, яка проявляється у багатократному зростанні чисельності туристів, вагомих змінах статевовікової, професійної, національно-етнічної та соціальної структури (у туристських потоках майже усіх провідних країн переважають представники середнього класу: від 40% в Нідерландах до 59% в Італії, туристи з невисоким статком – Франція (36%), Італія (31%), представники вищогокласу – із Німеччини (43%), Нідерландів (41%), Великобританії (37%); лише у Франції спостерігається невелика перевага жінок в туристичному потоці, в інших країнах – переважають чоловіки, особливо в Італії – 61%; за віковою структурою туристичного ринку більшості країн світу спостерігається активна участь у міжнародних туристичних процесах людей віком 30–44 роки (35% туристів), хоча в окремих країнах серед подорожуючих є і старші за віком – до 60 років (наприклад, у Франції – 30%) (Табл. 1.3.).

На основі аналізу багаторівневої системирегулювання міжнародного туристичного ринку автор резюмує, що у сучасному світі поряд із значним нарощенням туристичних потоків спостерігається катастрофічне зростання чисельності незаконної трудової міграції. На мою думку, для вирішення даної проблеми, з якою не може справитись нинішня інституційна система, необхідно спільно з туристичними інституціями всіх рівнів та провідними організаціями, які регулюють людські (міграційні), потоки розробити нові норми, правила та стандарти пересування людей та перетинання їх митних кордонів країн.

1.2. Суб’єкти ринка туристичних послуг, специфіка їх цілей та діяльності

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Фактично організацією туризму у вузькому значенні займаються спеціальні організації (туристичні фірми, бюро, агентства та ін.), які в загальному називаються суб'єктами туристичної діяльності. Згідно із законом України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм", суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:

- туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

- туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність із реалізації туристичного продукту туроператорів і туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;

- інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

- гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування;

- фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.

Отже, суб'єкти туристичної діяльності - це підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг, а також інші юридичні та фізичні особи, які надають супутні послуги та здійснюють діяльність, пов'язану з туристичним супроводом.

Таким чином, суб'єкти туристичної діяльності обслуговують людей (туристів), які тимчасово виїхали зі свого постійного місця проживання.

Турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін[16, c. 118-120].

Сучасна наука поділяє розвиток туризму на кілька етапів, в залежності від зміни таких факторів:

- мотивації подорожей;

- спосіб подорожей і розвитку транспортних засобів;

- кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення.

За цими критеріями історичний шлях розвитку туризму в світі можна поділити на 4 етапи:

1-й - початковий етап - до 1841 року;

2-й - етап становлення туризму як галузі - з 1841 р. по 1914 p.;

3-й - етап формування сфери туризму як міжгалузевого комплексу - з 1914 р. по 1945 p.;

4-й - етап монополізації сфери туризму - з 1945 р. до наших днів.

Один з експертів ВТО Джафар Джафарі у праці „Феноменологія туризму" зауважує, що люди подорожували завжди. Про це свідчать записи стародавніх народів, які населяли Середній і Далекий Схід та Середземномор'є. Ці історичні нариси показують, що з розширенням торговельної діяльності й завоювань у Греції, Римі та Китаї представники знаті дедалі частіше відправлялись у поїздки для розваг, знайомства зі світом, із торговельною чи дипломатичною метою.

Поділ суспільства на вільних і рабів, поява товарно-грошових відносин, розподіл праці і виділення частини людей, не зайнятих у суспільному виробництві й управлінні, розвиток торгівлі, мистецтва і культури - ось головні фактори, які вплинули на посилення необхідності в здійсненні поїздок і подорожей.

Окрім пізнавальної мети та розваг, подорожі починають переслідувати й інші цілі:

- Розвиток культури привів до створення видатних творів скульптури, архітектури, живопису. Природно, що вони стають метою подорожі.

- Пізнання людиною навколишнього середовища спричинило відкриття цілющих властивостей деяких природних джерел, місць з унікальним кліматом та інших об'єктів. Метою подорожей стають відпочинок, лікування, відновлення сил, здоров'я.

- Бурхливий розвиток різних релігій, паломництво, відвідування святих місць, храмів, виконання релігійних обрядів, настанов та інше стають ще однією метою здійснення подорожей.

Незважаючи на розширення мети подорожування, розвиток напрямів і навіть будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, розваг та паломництва, туризм як такий ще не має комерційної спрямованості.

Наступний період суспільного життя серйозно позначився на становленні туризму. Розвиток і укрупнення міст, поглиблення процесів спеціалізації праці, розвиток торгових ярмарок, підвищення життєвого рівня приводять до зростання кількості людей, які мають стимул і можливість подорожувати. Велику роль у процесі подальшого розвитку туризму починають відігравати фактори, пов'язані з появою сфери послуг і невиробничої сфери, будівництвом інфраструктури. [37, c. 5-8].

Якщо розглядати туристичний ринок із позицій його суб'єктного складу, то можна виділити п'ять основних типів ринків:

- ринок виробників туристичних послуг - сукупність підприємств і фізичних осіб, що закуповують товари та послуги для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

- ринок проміжних продавців (посередники, турагенти) - сукупність осіб та організацій, які стають власниками послуг для перепродажу із зиском для себе;

- ринок споживачів - окремі фізичні та юридичні особи, які отримують послуги для особистого споживання;

- ринок громадських установ, які купують послуги для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;

- міжнародний ринок - зарубіжні покупці, споживачі, виробники, проміжні продавці.

Туристичний ринок як сфера обміну послуг має свої просторово-територіальні межі. З урахуванням останніх, а також масштабів обміну можна виділити місцевий, регіональний, національний, транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні власні специфічні риси, зумовлені місткістю ринку, різновидами послуг, особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими чинниками[19, c. 54-56].

Ринок туристичних послуг є динамічною, поліструктурною, поліформною та багаторівневою відкритою системою, що прямує до стану рівноваги шляхом узгодження диспропорцій між мінливим та мобільним попитом і відносно стабільною ресурсно детермінованою пропозицією, яка по багатьох каналах (виробничо-технологічних, ресурсних, кадрових, інформаційних, фінансових тощо) пов’язана з ринками вищого порядку (ринком послуг, світовим господарством) та суспільно-географічним комплексом певного рівня. Реальний стан туристичного ринку характеризується часовим, територіальним, товарним (за номенклатурою послуг) дисбалансом. Вихід однієї структури зі стану рівноваги призводить до розбалансованості всього ринку на певний час, поки ємність ринку не прийде до рівноваги з обсягом та структурою попиту. Ринок туристичних послуг полікомпонентний, структурований та ієрархізований. Компонентна структура відображає видове розмаїття попиту/пропозиції відповідно до мотивації подорожі та її параметрів (форма, сезон, термін, клас тощо) і характеризується перманентністю диверсифікації, темпи якої корегуються з динамікою туристичного процесу, а ускладнення компонентної структури прискорює інтеграційні процеси. Розглянемо туристичний ринок із позицій його суб'єктного складу:

Туристична діяльність є інформаційно-насиченою на відміну від інших видів економічної діяльності. Оскільки, туристичну послугу зазвичай купують раніше і далеко від місця споживання, туризм майже повністю залежить від передачі і використання інформації про наявність необхідної послуги, її вартості та якості. Інформація відіграє важливу роль в процесі поєднання постачальників туристичних послуг в єдину систему.

В управлінні туристичним підприємством безперервно відбуваються зміни, які слід враховувати, навчитись ними управляти, прогнозувати їх появу та наслідки впливу. Результатом цього є управлінське рішення в основі якого лежить процес перетворення інформації. Інформація є важливим стратегічним ресурсом підприємств туристичного бізнесу. Відсутність необхідної інформації приводить до невизначеності, тобто до погіршення якості управлінських рішень.

Сучасний стан розвитку туристичної індустрії в Україні не відповідає наявному потенціалу туристичних ресурсів, низькою є її економічна ефективність. Однією з основних причин такого становища є недостатній рівень теоретичного осмислення соціально-економічної суті туризму як суспільного явища та його економічної значимості як прибуткової галузі. Функціонування туризму як специфічної галузі національної економіки базується на виробництві та споживанні туристичного продукту, що дає змогу зробити висновок про об’єктивне існування ринку туристичних послуг.

У туризмі, зокрема міжнародному, є дві суб’єктні сторони — ті, хто надає туристичні послуги, й ті, хто цими послугами користується. Відповідно до цього має бути подвійний погляд на міжнародний туризм.

По-перше, з точки зору суб’єкта надання послуг, міжнародний туризм є видом комерційної, міжнародної економічної діяльності, змістом якого є надання туристичних послуг (рекреаційного, історико-пізнавального, естетико-видовищного характеру), а також реалізація товарів туристичного попиту з метою задоволення різноманітних духовно-культурних та фізіологічних потреб іноземного туриста.

Основними напрямами господарської діяльності туристичних агенцій та пов’язаних із туризмом фірм, які є суб’єктами туристичної діяльності, інакше кажучи — видами послуг, є такі:

· доставка туристів до країни, місця призначення, а також перевезення по країні візиту протягом періоду перебування різними видами транспорту;

· розміщення (поселення) туристів у готелях, кемпінгах тощо;

· забезпечення харчуванням;

· задоволення потреб в оздоровленні та відпочинку;

· задоволення потреб у культурній та видовищній програмі, організація екскурсійної діяльності;

· організація умов для реалізації ділових інтересів (зустрічей, участі в ярмарках та виставках, наукових конференціях, симпозіумах, конгресах);

· організація продажу сувенірної продукції, карт, довідково-рекламних матеріалів;

· забезпечення належного зв’язку, поштового сервісу;

· медичне обслуговування;

· страхування різних видів;

· забезпечення індивідуальних вимог та ексклюзивних пакетів послуг;

· організаційно-адміністративна підтримка (оформлення документів, віз, інформування, проведення консультування).

По-друге, з точки зору споживачів туристичних послуг — туристів — міжнародний туризм є засобом задоволення таких індивідуальних потреб, які пов’язані з прагненням залучитися до духовно-історичної спадщини, культурного життя певної країни, ознайомитися з її природними краєвидами, ландшафтами, здійснити відпочинок та оздоровлення за умов відповідної грошової компенсації.

Конкретніше, цілями іноземних туристів у країні тимчасового перебування (націленого на отримання туристичних послуг, а не на завдання тимчасово-іміграційного характеру) можуть бути:

· культурна програма або неорганізоване тимчасове проживання в певній країні з метою ознайомлення з історичною спадщиною, духовним, повсякденним життям людей;

· активний відпочинок та розваги;

· оздоровлення та отримання комплексу медичних послуг;

· відпочинок, який засновується на природних особливостях місцевості, зокрема курортний відпочинок;

· етнічний туризм, залучення до національних умов життя народу або етнічної групи країни перебування та налагодження контактів між спорідненими спільнотами людей;

· проведення ділових зустрічей та налагодження бізнесових контактів;

· участь у наукових заходах, налагодження контактів з метою обміну інформацією та проведення спільних досліджень, а також спілкування відповідно до широкого спектру завдань і проблем.

Туристичний ринок як сфера обміну послуг має свої просторово-територіальні межі. З урахуванням останніх, а також масштабів обміну можна виділити місцевий, регіональний, національний, транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні власні специфічні риси, зумовлені місткістю ринку, різновидами послуг, особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими чинниками[19, c. 56].

1.3. Становлення регулювання міжнародного туризму

Останнім часом побудова ринкової моделі економіки в нашій країні вимагає розробки принципово нових підходів щодо формування ефективних механізмів регулювання саме в галузі вітчизняного туризму. Перші кроки в цьому напрямі показали, що даний процес досить складний. В Україні існує ціла низка проблем, які не сприяють розвитку туристичної галузі, призводять до суттєвого руйнування економічних і соціальних відносин у туристичній сфері.

Серед структурних елементів світового ринку послуг важливе місце займає туризм як багатостороннє явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має невичерпний потенціал для постійного прогресу, тісно взаємодіє з багатьма галузями економіки, зумовлюючи його провідне місце у соціально-економічному житті країн і народів. Він є найдинамічнішою галуззю у світі, чинником економічного та культурного розвитку, захисту навколишнього середовища та історико – культурної спадщини, взаєморозуміння між народами, миру, дотримання прав людини та основних свобод без різниці у расі, статі, мові та релігії. Виконуючи значні функції на міжнародному рівні туризм потребує і відповідно наднаціонального регулювання.

Аналізуючи роль держави в організації й розвитку туристичної діяльності в різних кранах світу, можна виділити три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливої складової національної економіки.

Перша модель припускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової “самоорганізації”. Урядові органи використовують таку модель у тих випадках, коли туризм національній економіці взагалі не дуже потрібний, або коли суб’єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатні вирішувати свої проблеми без державної участі. Подібна модель управління індустрією туризму прийнята в США після того, як в 1997 р. була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що відповідала за розвиток туризму в країні.

Друга модель передбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу - міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Для її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансові вкладення в туристичну індустрію: зокрема у рекламну й маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру тощо. Подібна модель організації управління туристичною індустрією діє в Єгипті, Мексиці, Тунісі, Туреччині та інших країнах, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет.

Третя модель переважає в розвинених європейських державах. У країнах, де використовується така модель, питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в “надрах” певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об’єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо) [1, с. 95].

Така модель участі держави в розвитку індустрії туризму отримала умовну назву “європейської”. Доцільно розглянути європейську модель докладніше, оскільки вона уявляється найбільш прийнятною для України. Особливої актуальності дослідженню даної моделі надає не лише ситуація глобальних трансформацій у сучасному світі, але й вибір Україною європейського вектора розвитку, необхідність побудови в ній демократичного, відкритого громадянського суспільства.

Слід зауважити, що центральна державна туристична адміністрація в розвинених європейських країнах працює в тісній взаємодії з місцевою владою й приватним бізнесом. Така схема роботи виявилася досить продуктивною з погляду знаходження форм конструктивного співробітництва й взаємодії адміністративних органів різних рівнів державного та регіонального управління, а також для залучення фінансових коштів приватного сектора з метою виконання відповідних державних завдань. Наслідком такої політики стала поява змішаних за формою власності (державно-приватних) інститутів у сфері регулювання туристичної діяльності [1, с. 95].

Варіанти реалізації третьої моделі управління туристичним сектором розглянемо на прикладі чотирьох європейських країн: Франції, Іспанії, Великобританії та Італії, на частку яких, за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО) припадає близько 1/3 світових туристичних прибуттів [2, с. 5].

У Франції питання регулювання туризму стосуються компетенції Міністерства транспорту та суспільних робіт, у структурі якого функціонують Державний секретаріат з питань туризму та Управління туризму. Дані органи відповідають за управління та регулювання галузі, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму. Крім того, існує ще ціла низка органів, що беруть участь в управлінні туризмом “із правом дорадчого голосу”: Рада з туризму при Міністерстві транспорту та суспільних робіт, Французьке агентство туристичного інжинірингу, Національна наглядацька рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика в туризмі), Національне агентство з питань відпускних подорожей (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології й озеленення міст).

На регіональному рівні діють представники центральної виконавчої влади, що вирішують питання розвитку туристичної сфери та підпорядковані безпосередньо префектам. Діяльність цих представників спрямована на координацію регіональних ініціатив, оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить вагомі.

Просуванням образу Франції як туристичного центру на міжнародному ринку займається асоціація “Maison de la France”, що виникла в 1987 р. у результаті угоди про партнерство між місцевими адміністраціями, туристичними фірмами, готелями, адміністраціями об’єктів екскурсійного показу. На даний час асоціація нараховує близько 800 членів. У штаті асоціації “Maison de la France” більше 200 співробітників, 31 його представництво працює в 26 країнах світу. Керівний орган асоціації - рада директорів складається з 27 осіб (1/3 - чиновники з держапарату, а 2/3 - представники приватного бізнесу) [3].

Діяльність асоціації на 60% фінансується з держбюджету. В 2004 р. субвенція, що передбачена в Законі про державний бюджет Франції для “Maison de la France”, становить 29,3 млн євро. На 2005 р. ця сума повинна досягти 30,3 млн євро [4].

В 90-ті роки ХХ-го ст. просування французького туристичного продукту на закордонні ринки відбувалося дуже успішно. Фахівці підрахували, що кожен вкладений у просування франк приносив 100 франків надходжень. Пріоритетними ринками для Франції за обсягом і потенціалом були Японія, США, Німеччина та Великобританія, надходження від яких становили половину всіх надходжень країни від міжнародного туризму. Приклад “Maison de la France” яскраво засвідчує, як багаторазово можна збільшувати ефект від державних інвестицій, якщо їх уміло доповнювати інвестиціями приватного сектора.

В Іспанії питання туризму координує Державний секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім Держсекретаріату Міністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму (адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа “Paradores” (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри (в Мадриді й Малазі) та Іспанський інститут туризму - “Turespaca” [5].

Повноваження самого Міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туріндустрії є прерогативою місцевої влади. З метою координації їх діяльності в країні створена Рада з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади всіх рівнів та представники приватного бізнесу.

На нашу думку, Україні слід перейняти в майбутньому досвід співробітництва Ради з розвитку туризму із представниками приватного сектора, що здійснюється через впровадження в організацію й облік висунутих останніми ініціатив, особливо з питань просування специфічних та екологічних туристичних продуктів.

Іспанський інститут туризму “Turespaca” займається залученням іноземних туристів, здійснюючи рекламну діяльність та промоцію іспанських курортів за кордоном. Дана організація має широку мережу інформаційних офісів в Іспанії та 29 представництв у 21 країні світу. Інститут повністю фінансується з держбюджету [5].

Як результат, Іспанія посідає перше місце у світі за обсягом річного бюджету для проведення політики просування національного туристичного продукту за кордоном, 70% якого надається урядом країни.

У Великобританії очолює сферу туризму Міністерство культури, засобів масової інформації та спорту, якому підпорядковується орган, що безпосередньо координує діяльність у галузі туризму - “VisitBritain”. Він займається залученням іноземних туристів у Великобританію, розвитком внутрішнього туризму, а також консультує уряд й інші державні установи з питань туризму. “VisitBritain” - поряд із традиційною діяльністю на іноземних ринках (поширення інформації туристичного змісту, реклама, участь у виставках) надає платні консалтингові послуги, організовує виставки та семінари, здійснює різні проекти за участю іноземного капіталу, видає та реалізовує путівники, відеофільми та іншу рекламно-інформаційну продукцію.

Правління “VisitBritain” призначається Міністерством культури, засобами масової інформації та спорту й складається з голови та 5 членів, а також голів “Wales Tourist Board”, “VisitScotland” та “England Marketing Advisory Board”, регіональних структур, схожих за своїми функціями з “VisitBritain”. На фінансування діяльності організації в 2004-2005 рр. державою має бути асигновано 35,5 млн фунтів, неурядове фінансування становитиме приблизно 17 млн фунтів [6].

Важливим чинником у процесі реалізації державної туристичної політики є запозичення Україною досвіду “VisitBritain” з ефективного застосовування сучасних інформаційних технологій та маркетингових компаній. Успіх проектів “VisitBritain” реалізованих в 2004 р. (“The City Breaks”, “Touring and Good Living”) позначився на зростанні прибутку від в’їзного туризму (12,3 млрд фунтів). Розробивши власний обновлений сайт www.visitbritain.com на 19 мовах для 36 країн світу, “VisitBritain” продовжує адаптувати його для нових туристичних ринків світу. В 2005 р. в Чехії, Угорщині, Таїланді, Малайзії та Греції відкриються локальні версії сайту на мовах даних країн [7].

В Італії Департамент з туризму входить до складу Міністерства виробничої діяльності. Основні його функції зводяться до координації діяльності регіональних турадміністрацій, розробки нормативно-правових документів загальнонаціонального характеру, досліджень та обробки статистичних даних, а також міжнародної діяльності (міжурядові угоди, взаємовідносини з міжнародними організаціями та ЄС) [8].

Повноваження місцевих туристичних адміністрацій в Італії на даний час також значно розширені. Вони відають всіма питаннями ліцензування туристичної діяльності на своїй території, здійснюють класифікацію готелів, мають право просувати й рекламувати свої регіони всередині країни та за кордоном (рекламні заходи, участь у виставках тощо).

Однак провідна роль у представленні Італії на міжнародному туристичному ринку належить Національному управлінню з туризму (Ente Nazionale Italiano per il Turismo - ENIT), основними функціями якого є рекламно-інформаційна робота, маркетингові дослідження, координація міжнародної діяльності місцевих турадміністрацій. ENIT підпорядковується Департаменту з туризму й повністю фінансується з держбюджету. У штаті ENIT 200 осіб, у тому числі співробітники 20 представництв у 16 країнах. Відповідно до заяви голови ENIT Амедео Оттавіані в 2005 р. ENIT повинна отримати з державного бюджету Італії для виконання своїх функцій близько 50 млн євро [9].

Основними заходами щодо координації і регулювання міжнародної туристської діяльності є: конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари проведені міжнародними організаціями; декларації, конвенції, резолюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конференціях і форумах.

Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координації діяльності держав в області туризму, вироблення і впровадження правил і принципів їхнього співробітництва, норм і стандартів міжнародної туристської діяльності є конференції ООН по туризму, форуми міжнародних туристських організацій, у першу чергу – конференції СОТ. Вони служать цілям інформації, орієнтації, просування і реалізації на практиці ідей, концепцій і стратегій, зокрема Манільська конференція, що відбулася в м. Манілі (Філіппіни) у 1980 році прийняла Манільську декларацію по міжнародному туризму. На конференції були розглянуті нові концепції туризму (насамперед як спосіб проведення відпусток і форма відпочинку, подорожей і переміщень особи з будь-якими цілями, а не тільки як дохідна галузь економіки), нові принципи й основні напрямки його розвитку.

Особливе місце в Декларації приділяється розвитку внутрішнього, соціального і молодіжного туризму. Окрім цього підкреслюється, що внутрішній туризм сприяє більш збалансованому положенню національної економіки; соціальний туризм повинний бути суспільною метою в інтересах менш забезпечених громадян; молодіжний туризм вимагає особливої уваги і надання цієї категорії громадян найбільших можливостей і пільг, так само, як і стосовно осіб похилого віку й особам з фізичними недоліками.

Учасники конференції у своїх виступах підкреслювали важливість і актуальність Манільської конференції по туризму і таких важливих інструментах регулювання міжнародного туризму, як Кодекс туриста і Хартія туризму. Так в Кодексі туриста в статті 10 зазначено, що туристи повинні своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами як на національному, так і на міжнародному рівні і таким чином сприяти збереженню миру. А у ст. 11. вказано що підчас тимчасового перебування в місцях транзиту, туристи повинні поважати встановлені політичні, соціальні, моральні і релігійні уклади і дотримуватися певних законів і правил. А в Хартії туризму, яка була затверджена в 1985 р. на -VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, зазначено такі вимоги до держав щодо лібералізації туристичного статусу:

- дозволяти туристам – громадянам своєї країни й іноземним туристам пересуватися вільно по країні, якщо це не суперечить яким-небудь обмежувальним заходам, що були прийняті в національних інтересах відносно певних районів території;

- не допускати будь-яких дискримінаційних заходів стосовно туристів;

- давати туристам можливість швидкого доступу до адміністративних і юридичних служб, а також представників консульств і надавати в їх розпорядження внутрішні і зовнішні суспільні засоби зв’язку;

- сприяти інформуванню туристів з метою створення умов для розуміння звичаїв місцевого населення в місцях транзиту і тимчасового перебування[5, c. 233-234].

На конференції була визнана нова роль туризму як засобу підвищення якості життя всіх народів і найважливішого фактора зміцнення світу і міжнародного взаєморозуміння. Конференція визначила коло обов’язків держав по розвитку туризму, а також по захисту і збільшенню туристських ресурсів, прийняла Гаазьку декларацію по туризму й оголосила цей документ “інструментом міжнародного співробітництва, зближення між народами і фактором індивідуального і колективного розвитку”.

Необхідно відмітити серед міжнародних нормативно-правових документів Гаазьку Декларацію по туризму, що відбулася у 1989 р. Конференція відзначила що розвиток туризму відповідає інтересам усіх країн світу і робить внесок в економічний, соціальний і культурний розвиток, сприяє створенню атмосфери довіри і взаєморозуміння між державами – членами міжнародного співтовариства. У Гаазькій декларації сформульовані десять основних принципів, кожний з яких відбиває один із ключових аспектів і на яких базується відносини в туристичній сфері. Принципи Гаазької декларації співзвучні з міжнародними актами ООН, ЮНЕСКО, документами, прийнятими міжнародними туристськими організаціями, законодавчими актами багатьох країн в області туризму, багато в чому розширюють і доповнюють їх.

Флагманом міжнародного туризму є ВТО. ВТО - провідна міжнародна організація у сфері туризму, діє як глобальний форум для обговорення питань туристичної політики та є найважливішим джерелом практичної інформації з проблематики туризму. У ВТО в 2004 р. входили 144 країни, 7 територій, а також понад 350 асоційованих членів, які представляють місцеві органи влади, туристичні асоціації й приватні компанії, зокрема авіакомпанії, готельні мережі та туроператори. Організація в основному фінансується із внесків своїх членів [11].

ВТО, спеціалізоване установа ООН, є провідною міжнародною організацією в сфері туризму й подорожей. Вона служить як глобальний форум в області туристської політики й практичного джерела туристського ноу-хау.

Члени ВТО розділяються на наступні три категорії: Дійсні члени, Асоційовані члени й члени, що приєдналися.

- Статус Дійсного члена доступний для всіх суверенних держав.

- Статус Асоційованого члена надається всім територіям, що не є відповідальними за здійснення своїх зовнішніх відносин. Території можуть стати Асоційованими членами, якщо їхні кандидатури попередньо схвалені урядом держави, що несе відповідальність за їхні зовнішні відносини.

- Члени, що приєдналися - широке коло організацій і компаній, що безпосередньо працюють у сфері туризму й подорожей або в суміжні з нею галузях. До них ставляться авіакомпанії й будь-які транспортні компанії, готелі й ресторани, щонайдужче, турагентства, банківські установи, страхові компанії, консультаційні центри, видавничі будинки й т.д. члени, Що Приєдналися, формують три групи: Ділова рада ВТО, Рада ВТО по утворенню й Оперативній групі ВТО по керуванню туристськими центрами. Для вступу в члени, Що Приєдналися, потрібна офіційна підтримка тієї країни, на території якої перебуває штаб-квартира кандидата.

ВТО є єдиною міжурядовою організацією, до складу якої входить оперативний сектор, що дозволяє забезпечити активне співробітництво між представниками урядів і керівниками туріндустрії. Широкий склад членів, що приєдналися, має свою власну програму роботи, що передбачає щорічні засідання й проведення технічних семінарів на специфічні теми.

Маючи штаб-квартиру в Мадриді (Іспанія), ВТО відіграє центральну й вирішальну роль у пропаганді й розвитку відповідального, стійкого й загальнодоступного туризму, покликаного сприяти економічному розвитку, міжнародному взаєморозумінню, миру, добробуту, а також взаємоповага , безумовному дотриманню цивільних прав і основних воль. Виконуючи цю місію, Організація приділяє особливу увагу інтересам країн, що розвиваються, у сфері туризму.

ВТО є каталізатором процесів розвитку технічного обміну й міжнародного співробітництва, стимулювання й розширення партнерства між державними й приватними організаціями, заохочення реалізації положень Глобального етичного кодексу туризму, що дозволяє країнам - членам, туристським центрам і підприємствам максимально використовувати економічний, соціальний і культурний вплив туризму й повністю використовувати його переваги, при цьому зводячи до мінімуму негативні наслідки туризму для соціальної сфери й екології.

В 2006 р. до складу ВТО входять 150 країн, 7 територій і близько 300 членів, що приєдналися і представляє підприємства приватного сектора, навчальні заклади, туристські асоціації й місцеві туристські адміністрації.

Керівними органами Всесвітньої туристської організації є:

Генеральна асамблея

Генеральна асамблея є вищим органом Всесвітньої туристської організації. Асамблея скликається раз у два роки для обговорення бюджету Організації і її програм роботи, а також актуальних проблем в області туристського сектора. Раз у чотири роки Генеральна асамблея обирає Генерального секретаря Організації. Генеральна асамблея складається з голосуючих делегатів із числа Дійсних і Асоційованих членів. члени, Що Приєдналися, і представники інших міжнародних організацій беруть участь в Асамблеї як спостерігачів.

Виконавча рада

Виконавча рада є керівним органом ВТО, відповідальним за виконання Організацією своєї програми роботи відповідно до встановленого бюджету. Виконавча рада проводить свої засідання два рази в рік. Цей орган складається з 29 членів, що обираються Генеральною асамблеєю з розрахунку одне місце в Раді від кожних п'яти Дійсних членів. Іспанія як країна, що розміщає в себе Штаб-квартиру ВТО, має одне постійне місце у Виконавчій раді. Асоційовані й члени, що приєдналися, беруть участь у роботі Виконавчої ради на правах спостерігачів.

Регіональні комісії

У ВТО є шість регіональних комісій: для Африки, Американського регіону, Близького Сходу, Східної Азії й Тихоокеанського регіону, Європи й Південної Азії. Комісії проводять на свої засідання не рідше одного разу в рік і складаються із всіх Дійсних і Асоційованих членів з відповідного регіону. Члени, що приєдналися, з даного регіону беруть участь у роботі Комісії як спостерігачів.

Комітети

У ВТО існують спеціальні комітети, утворені членами ВТО для розробки рекомендацій з керування й змісту програми роботи: Комітет із програмі, Бюджетно-фінансовий комітет, Комітет зі статистиці й макроекономічному аналізу туризму, Комітет з дослідженню ринку й просуванню туризму, Комітет зі стійкому розвитку туризму, Комітет із забезпеченню якості, Комітет ЮНВТО з освіти, Ділова рада ВТО й Всесвітній комітет з етики туризму.

Секретаріат

Секретаріат, яким керує Генеральний секретар Франческо Франжіаллі (громадянин Франції), має у своєму складі близько 90 співробітників, що працюють на повній ставці в штаб-квартирі ЮНВТО в Мадриді. Генеральному секретареві допомагає його Заступник г- н Талеб Рифаї (громадянин Йорданії). Співробітники ЮНВТО відповідають за реалізацію програми роботи ЮНВТО й виконання завдань, які ставлять члени Організації.

Для обслуговування потреб членів, що приєдналися, ВТО в мадридській штаб-квартирі працює Виконавчий директор, чий пост фінансується урядом Іспанії. До Секретаріату також ставиться допоміжне регіональне бюро для Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що розташоване в Осаці (Японія) і яке фінансується урядом Японії. Офіційними мовами ВТО є англійська, арабська, іспанська, російська і французька.

Одна з найбільш важливих функцій ВТО полягає в тому, щоб служити постійним джерелом інформації для своїх членів і світового співтовариства. ВТО виконує це завдання частково за допомогою своєї великої програми публікацій, а також за допомогою нової програми електронних продуктів. Широке охоплення цих продуктів відбиває, з одного боку, численні аспекти діяльності Організації, а з іншого боку, потреби її членів.

У цей час ВТО пропонує публікації більш ніж 250 найменувань. Щороку цей список збільшується на 30 - 40 найменувань, що випускаються на чотирьох офіційних мовах Організації відділом публікацій ВТО разом з відділами, що підготували ці публікації. Відділ публікацій має в штаб-квартирі ВТО в Мадриді свою книгарню , у якій можна оформити заявку на будь-яку публікацію або електронний продукт. Крім того, всі книги й електронні продукти дуже докладно й з витримками з тексту представлені в електронному магазині Іnfoshop ВТО за адресою www.world-tourіsm.org/іnfoshop. Для зручності покупців магазин пропонує ряд послуг, що включають просте оформлення покупки й можливість оплати кредитною картою.

Для поліпшення системи максимального поширення інформації, видавництвам, що бажають випустити публікації ВТО на інших офіційних і неофіційних мовах ВТО, пропонується придбати права на переклад або репродукцію видання. У цей час публікації ВТО переведені більш ніж на 30 різних мов миру.

Особливе місце в системі міжнародного права в області туризму займають регіональні закони та нормативні акти: Шенгенські угоди "Про єдиний візовий Туристичний простір" (Директива ЕС 90/134 от13мая 1995 г.)

Важливим інструментом регулювання міжнародного туризму останніх років виявилися “Рекомендації зі статистики туризму”, прийняті Статистичною комісією ООН у 1993 р. У “Рекомендаціях” на основі Римської резолюції, Манільської і Гаазької декларацій сформовані концепції і визначені типи туризму; викладені основні туристські терміни і поняття; дані класифікація і визначення категорій мандрівників; сформульована мета туристських відвідувань.

У 1997 р. Україна стала дійсним членом ВТО, а з 1999-го - членом Виконавчої ради ВТО. У 2001 р. статус члена Ділової ради ВТО отримав Київ; раніше його мали лише такі туристичні центри, як Париж, Мадрид і Москва [12].

Ще один новий важливий інструмент регулювання туризму і туристської діяльності, про необхідність вироблення якого говорилося ще на Римській конференції 1963 р., - Всесвітній кодекс етики в туризмі. Кодекс прийнятий Генеральною асамблеєю СОТ 1 жовтня 1999 р. у місті Сантьяго (Чилі). У ньому висвітлюються такі питання, як внесок туризму у взаєморозуміння і повагу між народами і суспільствами; туризм як засіб індивідуальної і колективної реалізації, фактор стійкого розвитку; використання туризмом культурної спадщини і його внесок у збереження цієї спадщини; вигоди від розвитку туризму для приймаючих країн і співтовариств; зобов’язання акціонерів у туристському розвитку; право на подорожі і воля туристських переміщень; права працівників і підприємців у туристській індустрії. За даними питаннями представлені принципи Всесвітнього кодексу етики в туризмі, а також викладені гарантії виконання цих принципів.

Цілям регулювання міжнародної туристської діяльності служать і туристські заходи, проведені міжнародними туристськими організаціями. Це генеральні асамблеї організацій, конференції і семінари загальносвітового і регіонального, галузевого і спеціалізованого тематичного характеру. На них приймаються офіційні документи, покликані регулювати і координувати діяльність у відповідному секторі туристської індустрії. Ці документи носять конкретний практичний характер і висвітлюють зміни в туристському секторі. Міжнародне співробітництво в туристській сфері здійснюється на основі двосторонніх і багатосторонніх міжурядових угод про співробітництво в сфері туризму. Укладаються вони з метою розширення дружніх зв’язків між народами і сприяння національних урядів співробітництву в сфері туризму. Уряди в угоді заявляють про те, що будуть підтримувати і розвивати туристські зв’язки, зобов’язуються сприяти технічному співробітництву за допомогою обміну новими технологіями між туристськими організаціями своїх країн, надавати допомогу в професійній підготовці туристських кадрів, а також обміну експертами, вченими і журналістами, що працюють у туристській сфері[9, c. 126-128].

Підсумовуючи, зазначимо, що саморегуляція ринку туризму є необхідною умовою для його функціонування. У взаємодії “державне регулювання - ринок” первинною ланкою є ринок, а державне регулювання виступає як інструмент, що забезпечує загальні умови його існування, вирівнює стартові умови його суб’єктів та усуває, по можливості, негативні прояви ринкової стихії.

Розробка конкретних пропозицій з удосконалення податкової політики у сфері туризму, зокрема пропозиції щодо спрощення обчислювальної бази оподатковування, диференціації принципів оподатковування за видами туризму, зниженню податкового тиску на туристичні фірми, прискорить розвиток міжнародного туризму в Україні.

Розмір державних інвестицій у туризм залежить від важливості даного сектора для економіки країни, а вкладення міжнародних фінансових інститутів - від гарантій, що надаються урядом конкретних країн по кредитах, від репутації самої країни на міжнародному туристичному ринку та від грамотності бізнес-планів, складених урядом країни для одержання фінансових ресурсів. Нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні, ризикованість довгострокових вкладень визначають пасивний характер інвестиційної діяльності як приватного, так й акціонерного капіталу. В Україні бюджетні асигнування на туризм є нестабільними й негарантованими. Бюджетне фінансування цільових програм не виконується. Орієнтація об’єктів сфери туризму на бюджетне фінансування не видається реальною через його обмеження або відсутність. Тому в сучасних умовах держава покликана виконувати свою регулюючу та стимулюючу функцію через механізми непрямої підтримки.[5, c. 233-234]

РОЗДІЛ 2. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У СВІТОВИЙ РИНОК ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

2.1. Міжнародний туризм як форма інтеграційних процесів Україні

Вивчення монографічної та публіцистичної літератури дає можливість стверджувати про те, що міжнародний туризм є одною з форм зовнішньоекономічних відносин України. При цьому важливо відмітити, що в структурі зовнішньоекономічних відносин України відбуваються глибокі зміни співвідношення можливостей загальнодержавного і регіонального рівнів зовнішньоекономічної динаміки. Сьогоднішня наявна політична і соціально-економічна нестабільність у країні протидіє розгортанню світогосподарських зв'язків на загальнодержавному рівні та в той же час зумовлює необхідність більш активної зовнішньополітичної діяльності регіонів. І тут важливу роль може відіграти розвиток міжнародного туризму, як спеціалізованих вільних економічних зон [6, с. 29].

Перспектива реалізації потенціалу міжнародного туризму в Україні на основі розвитку ВТО ґрунтується як на певних передумовах, що склалися на її території, так і на характерних властивостях, притаманних локальним ділянкам економічного простору з преференційним режимом функціонування [3, с. 948].

По-перше, Україна має значні туристичні ресурси (природнокліматичні, культурно-історичні, національно-етнографічні) і можливості для створення ВЕЗ, завдяки яким вона здатна органічно вписатися в міжнародний туризм. Вдале поєднання і взаємодоповнення на території України кліматичних, ландшафтних, бальнеологічних і грязевих природних лікувально-профілактичних факторів посилює ефективність їх впливу та підвищує цінність до рівня міжнародного значення. Безпосередній інтерес міжнародної громадськості до культурно-історичної спадщини України, яка має безсумнівну історичну цінність, посилюється наявністю значної української діаспори. А геополітичні характеристики дозволяють Україні брати участь у міжнародних системах комунікацій, уможливлює використання цього ресурсу насамперед рекреаційним контингентом туристів, що проживають далеко за її межами.

Туристичні ресурси України, природно-географічні умови мають поліфункціональний характер, який дозволяє організацію практично усіх відомих у міжнародній практиці видів туризму.

По-друге, розвиток на території України ВЕЗ з рекреаційною спеціалізацією дозволить зберегти та зміцнити наявні порівняльні переваги, що підвищують конкурентоспроможність України на світовому ринку туристичних послуг. Це забезпечується заходами організаційного, економічного та правового характеру, призначення яких полягає у забезпеченні наступного:

- стабільність економічного комфорту ВЕЗ незалежно від коливань політичної ситуації в країні;

- гнучкість та високу адаптивність процесу адміністрування;

- податкові, валютні та митні пільги;

- скорочений порядок оформлення в'їзду та тимчасового перебування іноземних громадян.

Використання потенціалу міжнародного туризму на основі функціонування ВЕЗ, таких як південне узбережжя Криму, грязевого лікувально-оздоровчого відпочинку в районах Одеси, Євпаторії, Феодосії, Сак, Бердянська, Маріуполя і т.д., бальнеологічного лікувально-оздоровчого відпочинку в районі Трускавець, Моршин, Свалява, Східниця та Великий Любень, активного гірського відпочинку в районі Верховина, Ворохта, Яремча дозволить розширити зони туризму та більш повно забезпечити попит і розв'язати цілу низку виключно важливих для розвитку туризму в Україні питань [4, с. 151].

Мова йде перш за все про питання розвитку туризму в Україні, головними із яких є:

- залучення іноземних інвестицій для створення внутрішньої пропозиції адекватної зовнішньому попиту на основі приведення матеріально-технічних ресурсів (матеріально-технічна база та інфраструктури) регіону у відповідність з міжнародними нормами обслуговування туристів та ліквідації диспропорції між світовими стандартами і наявним туристичним та матеріально-технічним потенціалом;

- апробацію та прискорену адаптацію міжнародного досвіду щодо найефективніших методів управління, організації праці і виробництва в рекреаційному господарстві з метою підвищення гнучкості та адаптивності туристичної пропозиції регіону до кон’юнктури світового ринку;

- ліквідацію диспропорцій соціально-економічного розвитку регіону за рахунок прямих (як безпосереднього джерела значних фінансових надходжень) та опосередкованих (як чинника позитивних структурних зрушень галузевих та інфраструктурних, що підвищують комфортність регіону для потенціальних інвесторів) можливостей міжнародного туризму;

- залучення валютних коштів у місцевий та державний бюджет за рахунок експорту туристичних послуг на основі оптимального використання ресурсного потенціалу регіону з урахуванням стратегії його перспективного розвитку і забезпеченням балансу державних та місцевих інтересів.

Пріоритетними видами туристичної діяльності у 2008 році, як і у 2007 році, залишаються внутрішній і виїзний туризм. У цілому по Україні на внутрішній туризм припадає 47% туристів, обслуговуваних ліцензіатами, 39% - на виїзний туризм та 14% на в'їзний. У 2002-2003 pp. турфірми України віддавали перевагу в роботі з організації в'їзного туризму, який за чисельністю перевищував виїзний туризм.

Усього протягом 2007 року туристичні підприємства обслужили 2,2 млн. туристів (на 21% більше, ніж у 2006 році) та 1,8 млн. екскурсантів (на 4% більше, ніж у 2005 році), в т. ч. за видами туризму:

- в'їзний - 299,1 тис. осіб (на 8% менше, ніж у 2006 році);

- виїзний - 868,2 тис. осіб (на 53% більше, ніж у 2006 році);

- внутрішній -1039,1 тис. осіб (на 11 % більше, ніж у 2006 році).

Збільшення на 21 % загальної кількості туристів, обслужених туроператорами протягом 2006 року, відбулось за рахунок зростання кількості обслугованих виїзних і внутрішніх туристів. Причина зменшення притоку в'їзних туристів полягає у відміні у 2006 році нульової ставки ПДВ на надання послуг нерезидентам, чим була підірвана мотивація туроператорів до залучення іноземних туристів.

Обсяг наданих туристичних послуг суб'єктами туристичної діяльності в Україні у 2007 році збільшився, в порівнянні з 2006 роком на 37% і становить 3,8 млрд. грн. Це зумовлено подовженням тривалості подорожей на 34%. Протягом 2007 року середня вартість путівки зросла на 13%. Найбільше зросла середня вартість путівки по виїзному туризму (на 11%) за рахунок збільшення середньої тривалості подорожі від 7,4 до 8,5 туродня. Середня вартість путівки внутрішнього туризму залишилась майже на рівні минулого року, при цьому тривалість подорожі збільшилась від 6,4 до 7,2 туродня, в той час як середня вартість одного туродня обслуговування зменшилась на 12%. У в'їзному туризмі тривалість подорожі зменшилась із 8,2 до 7,5 туродня, а середня вартість туродня збільшилась.

Платежі до бюджету ліцензіатів у 2007 році зросли порівняно з 2006 роком на 16% і становлять 131,3 млн. грн. У середньому на одного ліцензіата припадає 43,0 тис. грн. платежів до бюджету, що на 8% більше, ніж у 2006 році.

Ефективність роботи підприємств у 2007 році збільшилася. В середньому один ліцензіат обслужив 723 туристи, що на 12% більше, ніж у минулому році. Водночас продуктивність праці підвищилася - в середньому на одного ліцензіата припадає 1240,0 тис. грн. обсягу наданих послуг, що на 27% більше, ніж у 2006 році.

За географічними напрямами туристичні потоки майже не зазнали змін. Як і в попередніх роках, українці подорожували до Туреччини (36 %), Єгипту (28 %), Болгарії (2%), Польщі (2%). До України приїздили переважно з Росії (39%), Німеччини (10 %), США (7%), Англії (3 %), Білорусії (3 %).

Кількість в’їзних (іноземних) туристів, обслугованих ліцензіатами протягом І півріччя 2008 року, становила 245,5 тис. осіб, що більше на 48,5 тис. осіб або на 25 %, ніж у І півріччі 2007 році.

Збільшення кількості обслугованих в’їзних туристів спостерігається в регіонах: Волинському (на 54%), Донецькому (на 89%), Херсонському (на 52%), Івано-Франківському (у 8 раз), Сумському, Тернопільському та Хмельницькому.

Найменша кількість іноземних туристів обслуговано в Луганській (39 особи або 0,03 % від обсягу по Україні), Сумській (83 осіб або 0,04 % від обсягу по Україні), Тернопільській (99 осіб або 0,07 % від обсягу по Україні) областях. В Житомирській області жодного іноземного туриста не обслужили. Також дуже низький цей показник в Київській (134 особи або 0,05 %), Кіровоградській (237 особи або 0,1 %), Хмельницькій (877 осіб або 0,4 %), Донецькій (945 особи або 0,4 %), Полтавській (445 осіб або 0,2 %), Черкаській (449 особа або 0,2 %).

Традиційно 80 % іноземних туристів припадає на 4 регіони: м. Київ (57 %), АР Крим (12 %), м. Севастополь (9 %), Одеську область (4 %).

Кількість виїзних туристів, обслугованих ліцензіатами протягом І півріччя 2008 року, становила 950,6 тис. осіб, що більше на 183,5 тис. осіб або на 24 %, ніж у І півріччі 2007 році.

Зростання кількості виїзних туристів протягом І півріччя 2008 року, відбулось за рахунок Дніпропетровської (на 79 %), Житомирської (на 91 %), Київської (на 94 %) Кіровоградської (на 77 %), Сумської (на 37 %), Черкаської (на 54 %) та Луганської (на 50 %) областей.

Найменша кількість виїзних туристів обслуговано в Житомирська (2,4 тис. особи або 0,3 % від обсягу по Україні), Херсонській (2,7 тис. осіб або 0,3 % від обсягу по Україні), Тернопільській (3,3 тис. осіб або 0,3 % від обсягу по Україні) областях

На підприємства м. Києва припадає 71 % числа виїзних туристів.

Обсяг послуг, наданих суб’єктами туристичної діяльності протягом І півріччя 2008 року становив 3,2 млрд. грн. і збільшився на 62 % або на 1,2 млрд. грн. порівняно з І півріччям 2007 роком.

Зростання обсягу послуг зареєстровано не у всіх областях України, а найбільш суттєве забезпечили ліцензіати регіонів: Житомирського в 2,8 рази або на 7,1 млн. грн., Івано-Франківського в 2,6 рази або на 43,7 млн. грн., Київського в 2,5 рази або на 17,7 млн. грн. та у Дніпропетровського в 2,2 рази або на 100,8 млн. грн. Сумського в 2 рази або на 4,5 млн. грн. та в м. Києві в 1,7 раз або на 855,8 млн. грн.

Останнім часом даються взнаки і впливають на структуру туристичних потоків зміни у візовій політиці як сусідніх державах, так і в Україні.

Відкритість, демократичний та євроінтеграційний курс України, зняття візових бар'єрів може, насамперед, вплинути на збільшення обсягів туристичних обмінів, а також зміцнити позиції національного туристичного продукту на європейському ринку, сприяти перетворенню туристичної галузі у високопродуктивну складову економічного зростання, розвитку регіонів, збільшення валютних надходжень до державного бюджету, створення робочих місць, підвищення рівня життя українських громадян.

Безумовно, прогресивним кроком на шляху лібералізації в'їзду іноземців в Україну було прийняття постанов Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 410, від 28.07.2003 р. № 1168 та від 13.07.2004 р. № 909 „Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. № 228 „Про порядок оформлення дозволів для в'їзду в Україну". Йдеться, зокрема, про внесення змін у частині запровадження в міжнародних аеропортах „Бориспіль", „Сімферополь", „Одеса", „Донецьк" і морському порту „Одеса" оформлення короткотермінових дозволів терміном до 14 діб для в'їзду в Україну громадянам країн-членів Європейського Союзу, Канади, США, Турецької Республіки, Швейцарської Конфедерації та Японії, які прямують із метою туризму. [8, c. 83].

Багатовекторність економічної політики України, Європейський вибір, співпраця зі Світовим банком і Міжнародним валютним фондом сприяють розвитку конгресового туризму, проведенню в Україні економічних форумів, наукових конференцій та симпозіумів тощо.

Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами та і просто рядовими громадянами з усіх країн світу, які приїздять в Україну з метою вивчення та обміну передовими досвідами в авіабудуванні, металургії, медицині, участі в спортивних змаганнях, для проведення концертних заходів та ін. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей. Як приклад, наведемо, зокрема проведення у 2005 році в Києві пісенного конкурсу „Євробачення", який відвідали тисячі іноземних і вітчизняних туристів.

Отже, виїзний туризм, як невід'ємна частина міжнародного туризму, тісно пов'язаний з економікою України, сприяє її піднесенню та розвитку, зміцнює здоров'я і розширює кругозір громадян України. Він сприяє нагромадженню валютних заощаджень у населення країни, які з часом потрапляють у державний бюджет.

Важливо звернути увагу й на той факт, що в сучасну епоху, коли в туристичний рух залучено сотні мільйонів людей і в багатьох країнах сформувалася по суті нова галузь господарства по обслуговуванню іноземних та національних туристів, розглядати вплив на економіку тієї чи іншої країни без врахування внутрішнього туризму було б неправомірно. До того ж неможливе практичне чітке розмежування внутрішнього та іноземного туризму, оскільки ці дві сфери діяльності взаємопов'язані і взаємообумовлені.

По своїй природі ці явища однорідні, вони породжені одними і тими ж мотивами, створюють попит на одні і ті ж товари та послуги, взаємно доповнюють одне одного. На практиці існує єдина матеріально-технічна база, призначена для обслуговування як внутрішніх, так і іноземних туристів. При будівництві туристичних об'єктів, як правило, не можна розраховувати тільки на іноземних туристів хоча б тому, що іноземний туризм дуже відчутний до всяких ускладнень як усередині країни, так і в міжнародних відносинах.

Внутрішній туризм в умовах уповільненого росту іноземного туризму служить свого роду амортизатором для туристичної економіки, даючи можливість послабити негативну дію, яка відбувається внаслідок простою матеріальної бази туризму. Отже райони, які в силу своєрідності природних умов, наявності історичних пам'ятників, культурних цінностей чи яких-небудь інших причин (наприклад, у результаті організації міжнародних виставок, конференцій і т.д.) здатні залучити значні маси людей, готових провести тут деякий час і потратити частку своїх заощаджень, виступають як носії своєрідного ресурсу - ресурсу індустрії туризму.

Узагальнюючи вищевикладене, важливо наголосити на тому, що головним макроекономічним показником експортної орієнтації регіонів у туристичному обміні є стан балансу туристичних витрат і надходжень. В цьому контексті слід враховувати потенціальні можливості та переваги в'їздного туризму. Зокрема він є ефективним джерелом валютних надходжень, сприяє активізації платіжного балансу і прискоренню інвестиційного процесу практично в усіх галузях регіональної та національної економіки, розвитку відсталих регіонів, здійсненню реструктуризації виробництва та сфери послуг, позитивно впливає на формування ринку праці. Слід звернути увагу на деякі і негативні моменти, що обмежують результативність його позитивного впливу. Мова йде про недостатню кількість привабливих туристичних об'єктів, необхідність залучення додаткових інвестиційних ресурсів, збільшення витрат на рекламу, формування сучасної туристичної інфраструктури регіону тощо.

Бурхливий розвиток міжнародного туризму протягом останнього півстоліття у першу чергу обумовлено його функціональною диверсифікацією через задоволення широкого спектру потреб, запитів та інтересів, задовольнити які покликаний у повній мірі туристичний ринок. Функції міжнародного туризму як системи подорожей, що здійснюються на базі міждержавних договорів, з врахуванням діючих міжнародних норм і місцевих звичаїв, визначаються характером його впливу на країну. Сучасні функції ринку туристичних послуг з виокремленням наступних їх груп: економічна, соціально-культурна, оздоровчо-спортивна, освітньо-професійна, екстремальних видів туризму (альпінізм, пригодницький, гірський, підводний, мисливський туризм).

Що ж стосується місця нашої держави на міжнародному ринку туристичних послуг, то автор констатує значне відставання України від світових лідерів (США, Німеччини, Іспанії, Франції та Італії) за кількістю відвідувань туристами та одержанню грошових надходжень до державного бюджету від даної галузі і не відносить її до групи нових динамічних туристичних регіонів, які характеризуються високими темпами зростання туристичної галузі та збільшенням її ролі у економічному розвитку країни в цілому. Однак особливості географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють для України, яка досі вважалась новачком на світовій туристичній карті, можливості для інтенсивного розвитку різних видів туризму та визначають перспективи перетворення її на конкурентоспроможний туристичний центр світового рівня.

Отже, маючи такий потужний ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини країни та піднесенню духовного потенціалу суспільства.

2.2. Роль українського туристичного бізнесу на світовому ринку туристичних послуг

У сучасній світовій економіці безперечно значну роль відіграє така її галузь, як туризм. Він є сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення національного та місцевих бюджетів, виконуючи при цьому економічну, соціально-культурну, політичну, рекреаційну, виховну та екологічну функції. Але на сьогоднішній день розвиток цієї галузі економіки пов'язаний з рядом екологічних проблем, які потребують негайної уваги та пошуку шляхів їх вирішення. Одним з шляхів їх вирішення є стійкий напрямок розвитку туристичної діяльності [36, c. 3].

З 1997р. Україна є членом Всесвітньої туристської організації (ВТО). Але за даними цієї організації за обсягом надходжень від туристичної діяльності Україна не є лідером, отримуючи близько 3 млрд американських доларів, в порівнянні з такими провідними країнами в цій галузі, як Америка (більш ніж 70 млрд американських доларів), Італія, Франція, Іспанія, Великобританія (близько 20-30 млрд американських доларів). Незважаючи на недостатньо активну туристичну діяльність в Україні, ставлення до туризму поступово змінюється на позитивне. Про це свідчить прийнята програма розвитку туризму в Україні до 2010 року, що передбачає екскурсійне обслуговування 20 млн людей з надходженням від туристичних послуг 8 млрд дол. Але, як свідчать статистичні дані (див. додаток А), розвиток туристичної діяльності в Україні не характеризується постійним приростом кількості туристів (табл.2.1). Тобто існують перспективи розвитку цієї та недоцільне використання наявних природних та культурних ресурсів України

Згідно із Законом України "Про туризм" туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм та виїзний туризм [10, c. 13-17].

Специфіка туристичної діяльності з економічного боку характеризується такими особливостями:

1) для споживання турпродукту в пакеті або окремих послуг турист повинен прибути в місце їхнього надання;

2) ринкове середовище туристичного бізнесу має особливий, часто культово-інтелектуальний характер;

3) надання туристичних послуг обумовлене договором купівлі-продажу туру;

4) споживання турпродукту пов'язано з зовнішніми ефектами для ринку як позитивного (доходи нетуристичних суб'єктів підприємництва, розвиток інфраструктури території та ін.), так і негативного характеру (забруднення навколишнього середовища, нанесення збитків екосистемі та ін.);

5) туристичний продукт не може накопичуватися та зберігатися для подальшого споживання.

Світова рада подорожей та туризму у співпраці з Оксфордським відділом економічних прогнозів оприлюднили щорічний економічний огляд світового туризму за 2006 рік. Україна посіла в ньому 50-те місце за показником розвитку сфери туризму в світі.

Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливатиметься в межах 60% у загальних обсягах турпотоків.

Окрім цього, сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких щорічно збільшуватиметься.

Ведучи мову про перспективи розвитку туризму в Україні на наступні десять років, насамперед необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки й життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі, що й визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму, як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Стратегічною метою розвитку сфери туризму в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби іноземних туристів і населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою з загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвіднесеною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови для доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

На думку одного з провідних спеціалістів туризму Роберта А. Браймера, „у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видимі результати" [18, c. 52-54].

На сьогоднішній день туристична інфраструктура в Україні є недостатньо розвинутою і нераціональною, якість сервісу низька. Це зумовлює її низьку привабливість.

Проте, Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного і Азовського морів, водойм і річок, в Кримських горах і Українських Карпатах.

Протягом 2007 року Україну відвідали 23,1 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 22 % або майже на 4,2 млн. осіб більше, ніж у 2006 році.

Збільшення обсягів в’їзного потоку за 2007 р. відбулося за рахунок зростання кількості поїздок з приватною метою та з організованого туризму (відповідно на 24 % та 20 %). Збільшення подорожей з приватною метою спостерігається з таких країн: Росія (на 10% або на 593,9 тис. осіб), Білорусь (на 46% або на 797,2 тис. осіб), Молдова (на 34 % або на 994,1 тис. осіб), Узбекистан (на 77 % або на 30,8 тис. осіб), Румунія (на 207 % або на 672,8 тис. осіб), Словаччина (на 47 % або на 197,5 тис. осіб). Зростання кількості поїздок з організованого туризму відбулося з Росії (на 99 % або на 281,7 тис. осіб), Молдови (на 53 % або на 6,2 тис. осіб), Італії (на 28 % або на 6,9 тис. осіб), Туреччини (на 23 % або на 4,6 тис. осіб), Польщі (на 15 % або на 21,2 тис. осіб), Вірменії (на 39 % або на 0,9 тис. осіб). Однак, з Угорщини та Словаччини зменшилась кількість організованих туристів відповідно на 85 % (або на 77,2 тис. осіб) та 80 % (або на 28,9 тис. осіб), з Румунії на 33 % (або на 1,5 тис. осіб), з Чехії на 13 % (або на 1,5 тис. осіб), з Німеччини на 6 % (або на 4,2 тис осіб), з Литви на 3 % (або на 0,2 тис. осіб).

В структурі в’їзного турпотоку змін майже не сталось – частка приватного туризму виросла з 88 % у 2006 р. до 89 % за 2007 р., а частка організованого туризму залишилась такою самою - 7 % [8, c. 12-13].

Зростання в’їзного турпотоку з країн ЄС відбулося в основному за рахунок збільшення кількості подорожуючих з країн: Естонії (на 15 % або на 2,6 тис. осіб), Латвії (на 18 % або на 6,1 тис. осіб), Литви (на 13 % або на 5,9 тис. осіб), Польщі (на 11 % або на 449,8 тис. осіб), Австрії(на 23 % або на 5,8 тис. осіб), Великобританії (на 17 % або на 9,5 тис. осіб), Італії (на 22 % або на 13,6 тис. осіб), Бельгії (на 14 % або на 1,4 тис. осіб), Франції (на 13 % або на 5,3 тис. осіб).

Збільшення організованого туризму відбулося за рахунок зростання кількості подорожуючих за такими напрямами: Польща (на 594 % або 369,6 тис. осіб), Австрія (на 61 % або на 10,9 тис. осіб), Туреччина (на 29 % або на 65,5 тис. осіб), Єгипет (на 45 % або на 54,5 тис. осіб), Німеччина (на 30 % або на 13,7 тис. осіб), Італія (на 42 % або на 10,8 тис. осіб), Великобританія (на 50 % або на 6,9 тис. осіб), Нідерланди (на 64 % або на 12,4 тис. осіб), США (на 64 % або на 7,7 тис. осіб), Ізраїль (на 48 % або на 8,0 тис. осіб).

Приватні поїздки збільшились за рахунок зростання кількості виїжджаючих українців до Молдови (на 44 % або на 451,5,1 тис. осіб), Румунії (на 100 % або на 266,0 тис. осіб), Словаччини (на 52 % або 113,6 тис. осіб), Єгипту (на 111 % або на 44,0 тис. осіб), Туреччини (на 16 % або на 19,2 тис. осіб), Італії (на 10 % або на 4,3 тис. осіб).

Протягом 6 місяців 2008 р. Україну відвідали 11,3 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 19 % або на 1,8 млн. осіб більше, ніж за аналогічний період 2007 року.

Збільшення обсягів в’їзного потоку у І півріччі 2008 р. відбулося за рахунок зростання кількості поїздок з приватною метою на 16% з таких країн: Польща (на 16 % або на 336,6 тис. осіб), Білорусь (на 33 % або на 304,5 тис. осіб), Молдова (на 16 % або на 264 тис. осіб), Росія (на 9,4 % або на 226 тис. осіб), Румунія (на 33,7 % або на 160,4 тис осіб). Цей сегмент займає 90% усього в’їзного туристичного потоку.

Варто відзначити, що змінилася тенденція у сфері організованого туризму. У першому півріччі 2008 р. спостерігається зростання цього сегменту на 59% (+223,8 тис. осіб), тоді як відповідний період 2007 р. показав зменшення на 15%. Збільшення потоків організованого туризму спостерігаються з Польщі (збільшення на 235,5%, або на 143,3 тис. осіб), Росії (збільшення на 49,7%, або на 47 тис осіб), Німеччини (збільшення на 42%, або на 8,7 тис. осіб).

Щоб розвивати туристичний бізнес, необхідно забезпечити туристам комфортні і безпечні умови для проїзду; сприяти оформленню віз; провести будівництво та роботи малих мотелів і готелів сімейного типу, які можуть стати джерелом валютних надходжень; розгорнути реалізацію проектів з будівництва готелів високої категорійності.

Туристичний бізнес потребує значних капіталів та експертного підходу, але за умови грамотного планування та ефективної реалізації проектів, туристичний бізнес є надзвичайно прибутковим[3, c. 233-234].

2.3. Інститути та інструменти регулювання міжнародного туризму в Україні

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери і в Україні, стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію. На сьогодні розвиток туристської галузі є надзвичайно актуальним для України, оскільки істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. Туризм є важливим чинником виходу економіки з кризи, стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету, підвищення зайнятості населення, розвиткові ринкових відносин. В умовах розбудови української держави туризм може і повинен стати дієвим засобом раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю.

В Україні розвиток туризму здійснюється ще дуже повільно. Існуюча нормативно-правова база щодо туризму та туристичної діяльності не вирізняється довершеністю та досконалістю Основними причинами гальмування туристичного розвитку є:

- відсутність цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;

- підпорядкованість закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;

- повільні темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;

- невідповідність переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам;

- відсутність інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму;

- недостатня забезпеченість туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами;

- недостатність державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг;

- високі податки, невирішеність питань із приватизації землі та захисту приватного капіталу, відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг, невизначеність нормативної бази і нестабільність законодавства яке потребує подальшого вдосконалення, розширення і зміцнення з урахуванням існуючої міжнародної практики.

Тому індустрія туризму, що є складною за структурою галуззю, особливо потребує чітких та прозорих правових взаємовідносин як між всіма суб’єктами діяльності у сфері туризму, так і з клієнтом. А практика доводить, що Українське законодавство потребує вдосконалення, розширення і зміцнення.

Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Закону “Про туризм”[1], інших актів законодавства України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

Введення в дію Закону України “Про туризм” від 15 вересня 1995 року №324/95-ВР, відкрило нові перспективи для подальшої роботи щодо реформування галузі туризму. Згідно цього Закону Розділу ІІ в статті 3 Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки. В Розділі І статті 1 термін туризм вважається як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю, а туристична діяльність – діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього Закону.

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галуззі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб’єктів туристичної діяльності, визначення їх обов’язків і відповідальності. Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов’язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують[30, c. 63-65].

Важливу роль в реалізації рекреаційно-оздоровчих послуг займає курортна система. Закон України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 року визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу, та їх охорони.

Завданням законодавства про курорти є регулювання суспільних відносин у сфері організації і розвитку курортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони з метою створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.

Державна політика України у сфері курортної справи визначається Верховною Радою України і будується на таких принципах:

- законодавчого визначення умов і порядку організації діяльності курортів;

- забезпечення доступності санаторно-курортного лікування для всіх громадян, в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни та праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, жінок репродуктивного віку, які страждають на гінекологічні захворювання, хворих на туберкульоз та хворих з травмами і захворюваннями спинного мозку та хребта;

- врахування попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку курортів;

- економічного та раціонального використання природних лікувальних ресурсів і забезпечення їх належної охорони;

- сприяння перетворенню санаторно-курортного комплексу України у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.

Указ Президента України від 10 серпня 1999 року № 973/99 з метою створення належних умов для реалізації державної політики у галузі туризму передбачає:

1. Схвалення Основних напрямів розвитку туризму в Україні до 2010 року.

2. Кабінетові Міністрів України необхідно:

- забезпечити врахування положень Основних напрямів розвитку туризму в Україні до 2010 року при розробці загальнодержавних програм соціального та економічного розвитку;

- розробити проект Державної програми розвитку туризму в Україні до 2010 року та внести його на розгляд Верховної Ради України.

- виходячи з положень Закону України “Про туризм” вжити заходів щодо створення підрозділів з питань туризму в місцевих органах виконавчої влади.

Указом Президента України від 2 березня 2001 року № 127/2001 “Про підтримку розвитку туризму в Україні з метою” стимулювання розвитку туризму в Україні, підтримки вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності, та зважаючи на міжнародну практику залучення громадянських організацій до участі в розбудові туристичної галузі, передбачено:

1. Підтримати пропозицію Туристичної асоціації України щодо її активної участі у вирішенні питань розвитку туристичної галузі, зокрема:

- проведенні моніторингу основних напрямів розвитку туризму;

- розробленні стандартів у сфері туристичних послуг, проведенні сертифікації та атестації туристичних підприємств, здійсненні контролю виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

- підготовці проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань туризму;

- забезпеченні захисту прав суб’єктів туристичної діяльності та туристів;

- диверсифікації туристичної діяльності з метою створення додаткових робочих місць, сприяння зайнятості населення;

- організації підготовки та перепідготовки кадрів для підприємств туристичної індустрії;

- розширенні та зміцненні міжнародного співробітництва в галузі туризму, сприянні виходу вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності на світовий ринок туристичних послуг;

- організації інформаційної, рекламної та виставкової діяльності з питань туризму;

- визначенні юридичних та фізичних осіб, які зробили значний внесок у розвиток туристичної галузі.

2. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям:

- сприяти розвитку туристичних послуг, створювати рівні можливості на ньому для суб’єктів підприємництва незалежно від форми власності;

- надавати підтримку Туристичній асоціації України, іншим громадським організаціям у здійсненні ними діяльності щодо розвитку туризму.

3. Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України систематично висвітлювати питання розвитку туристичної галузі, організувати випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу.

Указом Президента України від 22 листопада 2001 року №1132/2001 зазначено – з метою підвищення ефективності реалізації державної політики щодо сім'ї, молоді, спорту і туризму та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України.

Реорганізувати Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України у Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту та Державну туристичну адміністрацію України.

Кабінету Міністрів України в установленому порядку:

- здійснити заходи щодо реорганізації Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, в тому числі затвердити у місячний строк граничну чисельність працівників Державного комітету України у справах Сім'ї та молоді, Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту, визначити перелік об’єктів державної власності, що передаються до сфер управління зазначених Державних комітетів;

- подати в установленому порядку проекти положень про Державний комітет України у справах сім'ї та молоді та Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту;

- привести свої акти у відповідність із цим Указом[39, c. 29-32].

Таким чином, міжнародний туризм як сфера світового ринку послуг, є важливим об’єктом вивчення та дослідження, оскільки останні тенденції його розвитку суттєво впливають на основні макроекономічні показники багатьох країн світу, сприяють зростанню добробуту населення, формують інвестиційний потенціал держав. Але для ефективної реалізації останнього, зокрема в Україні, потрібно: забезпечити сталий розвиток туристичної галузі; зміцнити матеріальну базу туризму; підвищити якість та розширення асортименту туристичних послуг; поліпшити інформаційне та рекламне забезпечення; впровадити ефективну інноваційну діяльність та створити наукову базу туризму і т.д.

Вирішення цих питань дасть змогу створити якісний національний туристичний продукт, здатний максимально задовольнити потреби населення, забезпечити комплексний розвиток регіонів України, створити передумови для залучення іноземних інвестицій, сприяти ефективному туристичному обміну та зміцненню іміджу України на міжнародній арені[36, c. 3].

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в "ієрархії"" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів".

Рекомендації конференції містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристичної діяльності, а також планування розвитку туризму: "Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих програм, присвячених туризму.

Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму.

Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.".

Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

Так, правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму"[12, c. 13-16].

В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є:

- залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

- забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

- створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

- захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

- створення сприятливого для розвитку туризму податкового,

- валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

- створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму;

- запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

- заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;

- встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

- впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

- визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

- створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

- забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

- підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

- організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

- розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації[7, c. 8-10].

Закон України "Про туризм"[1] констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

- визначає перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;

- координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон;

- організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності;

- сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

- здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

- організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;

- бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів[4, c.79-80].

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму [3, c. 29].

РОЗДІЛ 3. Можливості та перспективи туристичної галузі України

3.1. Підвищення ефективності використання туристичного потенціалу України

Прискорене формування цивілізованої сфери туристичних послуг є одним з ключових завдань туристичної політики, під якою слід розуміти систему намірів і дій, спрямованих на створення необхідних умов для виробництва туристичних послуг та забезпечення їх реалізації за допомогою засобів і методів, адаптованих до конкретної соціально-економічної ситуації.

Аналізуючи зарубіжний та вітчизняний досвід реалізації господарської політики в сфері туризму, можемо зробити висновок, що в Україні туристична політика знаходиться в стадії формування, а її реалізація, насамперед, залежить від економічних чинників. За таких умов вихід із ситуації вбачається в активізації туристичної політики на регіональному рівні, пошуку нетрадиційних джерел фінансування туристичної сфери та впровадженні методів економічного стимулювання її розвитку.

Основні принципи формування та реалізації регіональної туристичної політики, серед яких основними є такі:

– принцип відповідності, що відображає відповідність регіональної туристичної політики державній туристичній політиці;

– принцип узгодженості з регіональною політикою загалом;

– принцип ієрархічності, де кожна ланка управлінської вертикалі туристичної галузі повинна чітко виконувати свої функції в управлінні. З огляду на це, особливу роль потрібно відвести регіональним та місцевим органам управління;

– принцип раціонального поєднання економічного та соціального критеріїв у туристичній політиці, що забезпечить, поряд з економічною вигодою, одночасно і фінансову підтримку для реалізації соціальних завдань;

– принцип комплексності ілюструє розвиток туристичної галузі у комплексі з іншими, що забезпечують туристичну сферу і визначають соціально-інфраструктурний стан регіону;

– принцип об’єктивності відображає відповідність темпів і масштабів туристичного освоєння території об’єктивним можливостям фінансово-ресурсного забезпечення проектів і програм;

– принцип синхронізації означає, що швидкість реалізації туристичних програм та ініціатив має відповідати темпам здійснюваних економічних реформ;

– принцип забезпечення внутрішньої та зовнішньої конвертованості туристичних послуг орієнтується на відродження як внутрішнього, так і зовнішнього туризму.

Тому при формуванні туристичної політики важливим є не тільки питання забезпечення міжгалузевих пропорцій в господарському комплексі регіону, а й узгодження темпів і масштабів розвитку туристичної індустрії з процесами економічних перетворень в державі [13, c. 6].

Можна запропонувати концепцію перспективного розвитку туризму, яка базується на принципах соціалізації, екологізації та інформатизації туристичної діяльності. Розроблені стратегічні напрями її реалізації показані на рис. 3.1.

· Надання туристичним процесам соціально орієнтованого характеру є багатогранною проблемою, яка виходить далеко за рамки традиційного розуміння соціальної ефективності туризму. Оскільки визначальним фактором широкої доступності туристичних послуг є ціни, то, враховуючи доходи основної маси жителів України, можна стверджувати, що проблема соціалізації туризму повинна вирішуватись за рахунок формування і розвитку внутрішнього ринку туристичних послуг.

Слід зазначити, що соціалізація туризму має відбуватися не тільки в напрямі залучення до туристичної діяльності широких верств населення, а й через створення необхідних умов для організації короткотривалого відпочинку. У контексті соціалізації та партнерства слід розглядати подальшу орієнтацію туризму на національні цінності, що сприятиме консолідації та духовному відродженню українського народу.

Другим важливим напрямом розвитку туризму є його екологізація. Актуальність цього питання пояснюється не лише необхідністю збереження природного середовища в процесі туристичної діяльності, а й стрімким зростанням популярності нового виду туризму - екологічного. За даними Всесвітньої туристичної організації, на екологічний туризм припадає 7% - 10% усіх доходів від туризму у світі.

Питання екологізації треба розглядати в трьох аспектах.

По-перше, розвиток власне екологічного туризму, що пов’язаний з відвідуванням “дикої” природи, екзотичних природних ландшафтів та об’єктів.

По-друге, мінімізація впливу туристичних об’єктів на стан довкілля: припинення скидання забруднених стоків у водойми, ліквідація побутових відходів тощо.

По-третє, впровадження екологічно чистих технологій на всіх стадіях надання туристичних послуг, дотримання норм рекреаційного навантаження на природні ландшафти.

Основні завдання інформатизації ринку туристичних послуг, до яких належать: популяризація туристичного потенціалу регіону через засоби масової інформації, мережу Internet, видання високоякісних буклетів, путівників, карт тощо; налагодження потужної реклами в сфері туристичної діяльності; проведення маркетингових досліджень динаміки і тенденцій туристичних процесів, вивчення і прогнозування попиту на туристичні послуги, дослідження міжнародного туристичного ринку; налагодження інформаційного зв’язку між суб’єктами туристичної діяльності через впровадження сучасних комп’ютерних технологій.

Однією з ключових проблем розвитку туризму є формування інститутів ринкової інфраструктури в цій сфері. [17, c. 58-60].

Впливають на розвиток туризму й економічні чинники, зокрема недостатність інвестування програм розвитку галузі, порушення законодавства при відчуженні земель для туристично-рекреаційних цілей, рівень розвитку інфраструктури, а саме — скорочення кількості закладів розміщення, аварійний стан комунального господарства, відсутність стандартизованих шляхів сполучення.

З-поміж перспективних видів туризму в Причорноморському районі слід виділити діловий, релігійний, спортивний,зокрема таких його видів, як спелеотуризм, велотуризм, мисливський, водний, повітроплавальний, гірський, а також освітній, науковий, геологічний, виробничий, зокрема дегустаційний[13, c. 24-26].

Перспективними турами, враховуючи як наявні ресурси, так і менш вивчені, є «Релігійні святині Європи», «Шляхами великих емігрантів», «Унікальні каньйони», «Найвизначніші фортеці», «Шляхами видатних постатей», «Славетні мандрівники і першопрохідці», «Славетні острови» та ін.

Сучасний стан розвитку туристичної індустрії в Україні не відповідає наявному потенціалу туристичних ресурсів, низькою є її економічна ефективність. Однією з основних причин такого становища є недостатній рівень теоретичного осмислення соціально-економічної суті туризму як суспільного явища та його економічної значимості як прибуткової галузі. Функціонування туризму як специфічної галузі національної економіки базується на виробництві та споживанні туристичного продукту, що дає змогу зробити висновок про об’єктивне існування ринку туристичних послуг.

Для регіонів з високим рівнем туристичного попиту та розвиненою інфраструктурою (АР Крим, Одеська область, м.Київ та Севастополь), на мою думку, необхідне проникнення, нарощення та утримання конкурентних позицій на міжнародному ринку туристичних послуг (освоєння нових міжнародних ринків, активна співпраця з зарубіжними представництвами по залученню додаткової кількості іноземних туристів, організація регіональних Інтернет-порталів, орієнтованих на зарубіжні сегменти туристичного ринку, спільна участь учасників кластеру у міжнародних туристичних виставках).

Розширення пропозиції туристичних послуг для іноземних громадян через мобілізацію усіх можливих компонентів туристичного потенціалу цих регіонів, ретельне дослідження туристичного попиту та намагання створити продукт, що відповідає даному попиту, підвищення рівня пропонованого сервісу та активізація дій щодо просування туристичного продукту на міжнародні ринки є особливо важливими для розвитку кластерної стратегії регіонів з розвиненою інфраструктурою та відносно невисоким попитом (Дніпропетровська, Донецька, Львівська та Харківська області).

Досліджуючи потенціал регіонів із слабким розвитком інфраструктури та високим попитом (Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Миколаївська області), пропонуємо інфраструктурну стратегію, яка спрямована на подальший розвиток туристичної інфраструктури в регіоні. Провідна роль у туристичних кластерах цих регіонів на перших етапах їх формування повинна належати органам місцевої влади та їх інвестиційним програмам щодо залучення інвестиційних ресурсів для фінансування розвитку туристичної інфраструктури [18, c. 16-17].

Разом з тим регіонам із слабкою туристичною інфраструктурою та невисоким попитом (Вінницька, Волинська, Луганська, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Чернівецька області) необхідне створення відносно невеликих за масштабами та кількістю учасників спеціалізованих кластерів, які будуть орієнтовані на невеликі сегменти туристичного ринку. На думку дисертанта, в цих регіонах найбільша перспектива – це створення невеликих кластерів у сфері зеленого туризму та екологічного туризму, а також створення вибіркових міських кластерів у тих містах, які володіють найбільшим туристичним потенціалом.

Розбудова в Україні туристичної галузі, яка дедалі більше інтегрується у світову туристичну індустрію, є одним із ключових напрямів структурної перебудови економіки. Пріоритетність розвитку в’їзного туризму позитивно позначається на підвищенні якості життя в Україні, створенні додаткових робочих місць, поповненні валютних запасів держави, підвищенні її конкурентного статусу на міжнародній арені. Автор вважає, що на даний момент актуальним завданням у сфері розбудови туристичної галузі в Україні є формування програми просування українського туристичного продукту на міжнародний ринок, яка включає в себе: визначення пріоритетних туристичних регіонів та продуктів; формування стратегії просування туристичних регіонів та її реалізація через організацію продажу туристичних послуг за кордоном вітчизняними туристичними представництвами, спільну участь туристичних фірм регіону у міжнародних туристичних виставках, розробку регіональних туристичних Інтернет-порталів, забезпечення рекламно–інформаційної діяльності зі створення позитивного іміджу України як туристичного центру.

Проведені дослідження показали, що підвищення конкурентоспроможності туристичних підприємств в умовах формування нових типів споживачів можливе через постійну реалізацію системи інновацій на різних етапах життєвого циклу товару (перманентна диверсифікація продуктового портфелю, планування та створення нових поліпшених туристичних пропозицій, пошук нових цільових сегментів та способів задоволення потреб туристів) [21, c. 149-153].

Великим недоліком є достатньо низький рівень кваліфікації спеціалістів туристичної галузі. Рішення зазначеної проблеми пов’язана з необхідністю підвищення якості навчання в даній галузі. Необхідною умовою підвищення якості підготовки менеджерів з туризму є узгодженість навчальних програм, раціональність дисциплін, закріплення теорії на практиці, створення центрів перепідготовки на підвищення кваліфікації працівників туристичної сфери.

Створення високоефективної туристичної індустрії в регіонах сприятиме економічному та соціальному розвитку регіонів, збереженню навколишнього середовища, залученню інвестицій, створенню нових робочих місць.

Таким чином саме комплексний підхід дозволить аналізувати туристичну індустрію, забезпечить можливість уникнути помилок, сприятиме формуванню розвитку туризму, посилить його вплив на економічний розвиток регіонів та України в цілому. [22, c. 52-56].

Важливими факторами, що впливають на розвиток виїзного туризму, є демографічні зміни, матеріальний та соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.

Демографічна структура населення України та аналіз вікових груп, які найбільше подорожують, ще раз підтверджують, що в Україні найбільш активна частина населення від 30 до 40 років, на відміну від економічнорозвинених країн, де люди старшої вікової групи (55-60 років) відіграють все більш важливу роль у міжнародному туризмі. Тільки в 2001 році у світі зареєстровано майже 120 млн. прибуттів, здійснених людьми старшого віку. Основними постачальниками цієї категорії туристів є США, Канада, Японія та країни Європейського Союзу. Населення цих країн, незважаючи на швидкі темпи старіння, залишається фізично активним і, що не менш важливо, краще забезпеченим.

Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, здійснення ділових поїздок, короткочасних подорожей тощо.

Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати і отримувати нові враження.

Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як міжнародного, так і внутрішнього туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5 % збільшує витрати на туризм на 4 %, а зростання особистого споживання на 5 % - на 10%.

Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної туристичної діяльності і, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини. [27, c. 136-138].

Реалізація державної політики розвитку туризму здійснюється шляхом:

· визначення пріоритетних напрямів туристичної діяльності;

· відновлення та охорони туристичних ресурсів;

· залучення громадян до раціонального використання вільного часу (змістовний відпочинок, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, організація рекреації, оздоровлення і т.п.);

· удосконалення нормативно-правової та податкової бази туризму, адаптації її до світових стандартів і контролю за дотриманням законодавства;

· упровадження пільгових умов для малозабезпечених верств населення;

· стимулювання інвестицій у туризм і розвиток туристичних ресурсів;

· гарантії безпеки туристів, захисту їхніх прав, інтересів і майна;

· організації й розвитку системи наукового забезпечення туризму, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для сфери туризму;

· ліцензування туристичної діяльності, стандартизації та сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу тощо;

· встановлення єдиної системи статистичного обліку та звітності у сфері туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

· розвитку співробітництва із закордонними країнами і міжнародними туристичними організаціями;

· участі в розробленні та реалізації міжнародних програм розвитку туризму тощо.

На розвиток туризму впливають як позитивні, так і негативні фактори, пов'язані з політичною, законодавчо-правовою та соціально-економічною ситуацією в країні і в світі (рис. 3.2). Наведені на рисунку фактори впливу на туризм в Україні визначили цілі державного регулювання та пріоритетні напрями розвитку туристичного бізнесу, передбачені законом України «Про туризм» [34, c. 1].

Основні цілі державного регулювання туристичної діяльності:

- забезпечення прав громадян на відпочинок, відновлення та зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

- захист прав і законних інтересів туристів і суб'єктів туристичного бізнесу;

- відновлення та збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання й охорона при плануванні та забудові територій, на яких розміщені об'єкти туристичних відвідувань;

- створення сприятливих умов для удосконалення й розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Розвиток туристичного бізнесу в Україні відбувається на ринкових засадах, але не знаходиться у «вільному плаванні», бо регулюється державою на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму [30, c. 65-68].

До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму відносяться:

• удосконалення правових засад регулювання туристичних відносин;

• становлення туристичного бізнесу як високорентабельної галузі економіки;

• заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму та створення нових робочих місць;

• сприяння розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, сільського та екологічного (зеленого) туризму;

• розширення міжнародного співробітництва у сфері туристичної діяльності та утвердження України на світовому туристичному ринку;

• гармонізація законодавства України про туризм до світових вимог, створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації робіт і послуг в туристичному бізнесі тощо.

Про можливість розвитку рекреаційно-туристичної галузі в Україні на сучасному етапі свідчать статистичні дані. Нашу країну у 2006 р. відвідало 21,7 млн іноземців, у тому числі 18,9 млн туристів, що на 1,3 млн осіб, або 7 %, більше, ніж у 2005 р. Приріст в'їзного потоку забезпечено збільшенням кількості переважно приватних поїздок. Водночас число поїздок з метою пізнавального, культурного, релігійного туризму зменшується починаючи з 2004 р. Виїздили за кордон 16,9 млн українських туристів. Обсяг наданих туроператорами та турагентами України послуг у 2006 р. збільшився на 23 % і становить 3,4 млрд грн. Платежі до бюджету становили 134,8 млн грн., що на 19 % більше ніж у 2005 р. Кількість туристів зменшилася в Автономній Республіці Крим — на 2 %, Херсонській області — на 17 %. Утім значне зростання спостерігалося в Закарпатській області — на 22 %, Івано-Франківській — на 79 %, Одеській -8, Тернопільській — 11, по м. Києву — на 13 %. Це свідчить про необхідність проведення більш гнучкої цінової політики, формування туристичної інфраструктури та пошуку нових можливостей використання рекреаційно-туристичного потенціалу, що сприятиме конкурентоспроможності вітчизняних рекреаційно-туристських послуг[40, c. 20].

Таким чином, хоча туризм і володіє значним потенціалом як інструмент економічного розвитку, але він не є панацеєю від всіх економічних недуг. Уряд повинен прикласти всі зусилля до оптимізації (а не максимізації) прибули від туризму, зважаючи на ті витрати, які може спричинити за собою його розвиток. Слід зазначити, що можливість виникнення і величина витрат від туризму для країн, що розвиваються, значно більше, чим для процвітаючих. Розвинені країни за визначенням володіють здоровою економікою, яка здатна з легкістю покрити всі витрати туризму. Зазвичай економіки подібних країн диверсифіковані, а урядові інвестиційні програми не повністю зосереджені на розвитку.

Отже, до переваг розвитку туризму для кожної країни відносяться:

· збільшення грошового потоку в регіон, зокрема притоку іноземної валюти;

· зростання валового національного продукту;

· створення нових робочих місць;

· реформування структури відпочинку, яка може бути використана як туристами, так і місцевим населенням;

· залучення капіталу, у тому числі і іноземного;

· збільшення податкових зборів приймаючого регіону.

Недоліки розвитку туризму виявляються в тому, що туризм:

· впливає на зростання цін на місцеві товари і послуги, на земельні і інші природні ресурси і нерухомість;

· сприяє відтоку грошей за межу при туристському імпорті;

· викликає екологічні і соціальні проблеми;

· може завдавати збитку розвитку інших галузей.

3.2. Модернізація туристичного та рекреаційного потенціалу України

Високий рівень розвитку туризму в Україні виступає необхідною складовою формування сучасної національної економіки. Лише у 2003 році держбюджет України за рахунок туристичних послуг поповнився на 380 млн. грн., на 20% порівняно з 2002 роком збільшилася кількість іноземців, які відвідали нашу країну.

Туризм, названий "феноменом XX сторіччя", особливо бурхливо став розвиватися після Другої світової війни. За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), кожен рік по світу "кочують" понад 600 мільйонів чоловік, а доходи від міжнародного туризму складають біля 470-480 млрд. дол. США. Це біля 12 % світового валового продукту. За прогнозами спеціалістів, до 2020 року доходи від туризму у глобальному масштабі досягнуть майже трьох трильйонів доларів.

Більше ніж у 40 державах світу туризм є головним джерелом надходжень до бюджету, а ще у 70 - однією з трьох основних статей [2, с 23].

Хоча дані зі статистичного бюлетеня "Туризм в Україні" показують, що в останні роки спостерігається стабільне зростання кількості іноземних туристів, Україна займає 22-е місце в рейтингу кращих туристичних країн світу (Росія - 12-е, Чехія - 13-е, Туреччина - 19-е). Туристична галузь в Україні є п'ятою за значенням складовою бюджету після промисловості, транспорту, ремонту устаткування, зв'язку та добування корисних копалин.

Активний розвиток туризму характерний і для України. За останні п'ять років:

1.Здійснено формування законодавчої та нормативно-правової бази туризму.

2. Сформовано структуру і стратегію розвитку туристичної галузі.

Досягнуто законодавчих змін щодо приведення національного законодавства в туристичній галузі у відповідність до вимог законодавства Європейського Союзу та визначено структуру галузі шляхом прийняття Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм", зокрема до структури галузі ввійшли:

- туристичній оператори;

- туристичні агенти;

- готелі та інші аналогічні засоби розміщення;

- гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші;

- фахівці туристичного супроводу;

- фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.

3.Успішно реалізується Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки.

В усіх регіонах прийняті обласні і в деяких районні програми розвитку туризму до 2010 року.

4. Сформовано систему управління туристичною сферою в регіонах.

Створено управлінську вертикаль структурних підрозділів з питань туризму та курортів обласних державних адміністрацій.

У регіонах, де туризм визнано пріоритетним, створено підрозділи в районних державних адміністраціях.

5. Запроваджено засади державного стимулювання розвитку в'їзного і внутрішнього, молодіжного та дитячого туризму.

Для збільшення туристичних потоків, обсягів реалізації туристичних послуг, а також створення додаткових робочих місць Урядом України затверджено заходи щодо розвитку в'їзного і внутрішнього туризму, молодіжного та дитячого туризму.

6. Визначено пріоритети розвитку окремих туристичних центрів.

- Прийнято Програму розвитку Криму як цілорічного курортно-рекреаційного туристичного центру.

- Активно підтримується розвиток Карпатського регіону.

- Запроваджено підписання Угод про співпрацю між Державною службою туризму і курортів та обласними державними адміністраціями, а також із громадськими організаціями, зокрема підписано Угоду зі Спілкою малих історичних міст „Золоте Перевесло" та Спілкою курортних міст Півдня України.

7.Здійснено інтеграцію України у світовий туристичний ринок.

Протягом 3 років укладено 12 міжурядових і міждержавних угод про співробітництво в галузі туризму з понад 10 країнами світу, що є для України перспективними туристичними ринками.

- Забезпечено дійсне членство України у Всесвітній туристській організації. В Україні проведено 8 міжнародних семінарів ВТО (у мм. Києві, Одесі, Ялті та Яремчі) з різних аспектів світової та національної туристичної політики, у двох з яких брав участь Генеральний секретар ВТО.

- Здійснено головування України у Раді по туризму СНД.

- Забезпечено членство у складі робочих груп по туризму Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), Процесу Дунайського співробітництва.

- Запроваджено комплекс дій стосовно забезпечення протекціоністської політики держави щодо рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринках туристичних послуг.

8.3абезпечено позитивні зрушення в розвитку готельного бізнесу та інвестиційної діяльності в туристично-рекреаційній сфері

- Скасовано 20% готельний збір, як дискримінаційний податок.

- Запроваджено єдині ціни на проживання в готелях для громадян України та іноземців.

- Забезпечено сприяння активізації інвестиційної діяльності в туристично-рекреаційній сфері шляхом запровадження концесій на будівництво та експлуатацію туристичних об'єктів.

- Розроблено та затверджено Національні стандарти ДСТУ 4268:2003 „Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги" та ДСТУ 4269:2003 „Послуги туристичні. Класифікація готелів".

- У 40 разів зросли інвестиції в туристичну та курортно-рекреаційну сферу, проведено 2 міжнародні інвестиційні виставки „Hospitality-Invest".

- У 2004 році на зміцнення матеріальної бази туристичної галузі за рахунок усіх джерел фінансування спрямовано понад 784,7 млн. грн., з них 63 % - власні кошти підприємств, 26% - кошти вітчизняних та іноземних інвесторів, 11% - кошти державного бюджету.

- У першому півріччі 2005 року на будівництво та реконструкцію об'єктів курортної та туристично-рекреаційної сфери використано власних та інвестиційних коштів у сумі понад 750,0 млн. грн., з яких більшість-власні кошти підприємств, понад 32 %- кошти внутрішніх та іноземних інвесторів.

- На 1 червня 2005 року пройшли сертифікацію 689 засобів розміщення, з них 128 готелів - на відповідність певній категорії (5*-1, 4*-16, 3*-55, 2*-44, 1*-12), 561 засіб розміщення – на відповідність вимогам безпеки.

11. Забезпечено облаштування мережі міжнародних транспортних коридорів сучасною туристичною інфраструктурою.

Для здійснення ефективного функціонування, сталого та динамічного розвитку міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей і туристичної інфраструктури затверджено Програму розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004 - 2010 роках.

12. Сформовано наукове забезпечення розвитку галузі.

- Створено Науковий центр розвитку туризму.

- Започатковано підготовку та видання щорічної доповіді про стан розвитку туристичної галузі.

- Підготовлено понад 20 наукових праць у туристичній та курортно-рєкреаційній сфері.

- Затверджено складові галузевих стандартів вищої освіти з напряму 0504 „Туризм".

13. Розпочато реалізацію програм міжнародної технічної допомоги.

Спільно з представниками Міністерства економіки і праці Німеччини та фахівцями туристичної галузі Німеччини розпочато роботу над реалізацією проекту Tacis-Twinning „Розвиток інформаційної бази туристичної галузі через створення мережі туристичних інформаційних центрів". Метою проекту є створення ефективної системи збору та розповсюдження інформаційних і рекламних матеріалів, удосконалення нормативно-правової бази щодо інформаційної підтримки туристичної галузі.

14. Здійснено заходи щодо розвитку курортної сфери.

- Оголошено природні території курортів м.Бердянськ Запорізької області та м.Саки АР Крим курортами державного значення.

- Розроблено і затверджено Структуру зміст та форму подання відомостей, які включаються до Державного кадастру природних територій курортів.

- Розроблено проект Концепції розвитку курортів.

15. Налагоджено співпрацю та взаємодію з громадськими професійними організаціями галузі, зокрема з такими, як:

- Асоціація готельних об'єднань і готелів міст України;

- Асоціація навчальних закладів України туристичного і готельного профілю;

- Всеукраїнська асоціація туристичних операторів;

- Всеукраїнська молодіжна хостеласоціація;

- Всеукраїнський Фонд сприяння розвитку фізичної культури, спорту та туризму;

- Національна Федерація спортивного туризму України;

- Рада з туризму Карпатського регіону;

- Спілка сприяння розвитку сільського туризму України;

- Туристична асоціація України;

- Українська асоціація туристичних агентств;

- Фонд „Намисто Славутича".

Створено Національну громадську раду з туризму та курортів.

Разом з тим, незважаючи на те, що робота у сфері туризму в останні роки значно активізувалася, залишається багато нерозв'язаних проблем, зокрема:

- Попри на високий курортний потенціал країни, реальна питома вага територій рекреаційного призначення залишається дуже малою.

Через невирішеність цієї проблеми гальмується як подальше планування створення нових курортних зон, так і можливість залучення комплексних масштабних інвестицій. Відсутність генеральних планів забудови більшості курортних і рекреаційних територій значно ускладнює роботу з потенційними інвесторами.

- Потребує подальшого формування стратегія розвитку українських курортів, у тому числі розроблення Державної програми розвитку курортів.

- Фінансування розвитку галузі на державному та регіональному рівнях недостатнє.

- Не створено сприятливих умов для залучення інвестицій, особливо щодо механізмів стимулювання будівництва нових і реконструкції діючих об'єктів туристичної та курортно-рекреаційної сфер, наприклад через залучення вітчизняних та іноземних інвестицій стимулювання розвитку туризму в депресивних регіонах.

- Гострою залишається необхідність визначення території та ділянок під будівництво туристичної інфраструктури.

- Потрібна розробка та реалізація комплексу заходів для розвитку масового внутрішнього туризму, зокрема соціального, і створення відповідної інфраструктури - як чинника підвищення якості життя громадян України.

- Необхідна активізація розвитку дитячого та молодіжного туризму, а також створення необхідних умов для розвитку сільського туризму [12, с. 28].

Основною проблемою модернізації туристичного та рекреаційного потенціалів регіонів України є їх неефективна реалізація. Система управління туристичною та рекреаційною діяльністю в регіонах України ще не відповідає сучасним вимогам. Перевага відомчих підходів зумовила відсутність необхідної нормативно-методичної бази для управління туристичним та рекреаційним потенціалом як складовою регіонального економічного комплексу (немає адекватних статистичних даних та методик оцінки економічного ефекту в суміжних видах діяльності). Відсутня координація суб'єктів різних форм власності та відомчої підпорядкованості туристичного та рекреаційного потенціалів регіонів України. Органами управління туристичною та рекреаційною діяльністю в регіонах України практично не використовуються сучасні управлінські технології (геоінформаційні та експертні системи, бази та банки даних), що не дозволяє організувати ефективний облік об'єктів управління, організувати кадастри природних лікувальних та туристичних ресурсів тощо. Серед проблем, що стримують модернізацію туристичного та рекреаційного потенціалів регіонів України, варто відзначити відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі та туристичних представництв за кордоном. Візовий режим, митні та валютні перепони не сприяють вкладенню інвестицій в інфраструктуру туризму та санітарно-курортного комплексу[15, c. 5].

Виходячи з положень чинного законодавства України, державна політика туризму і рекреації в Україні в найближчій перспективі має реалізуватися за такими напрямками:

1. Оптимізація структури та режиму функціонування туристичного та курортно-рекреаційного комплексів у регіонах. Цей напрям включає:

- забезпечення вдосконалення структури управління у туристично-рекреаційній галузі на обласному та районному (міському) рівнях, координації дій місцевих органів виконавчої влади з цього питання;

- розробку механізму координації діяльності місцевих органів державної виконавчої влади та суб'єктів туристичного підприємництва.

Для впровадження цього напрямку визначені основні завдання:

- продовження роботи щодо роздержавлення підприємств туристської сфери, сприяння діяльності підприємств середнього та малого бізнесу;

- надання нормативно-правової, методичної, організаційної та інформаційної підтримки суб'єктам туристичного підприємництва;

- проведення аналізу економічної діяльності туристичних підприємств та розробка за його результатами заходів щодо підвищення ефективності роботи на ринку туристичних послуг;

- посилення контролю за діяльністю туристичних підприємств, їхньою звітністю та додержанням вимог чинного законодавства.

2. Розвиток матеріально-технічної бази туристичної та рекреаційної сфер у регіонах. Напрям передбачає:

- модернізацію з доведенням до рівня світових стандартів матеріально-технічної бази існуючих установ туристичної та рекреаційної індустрії;

- першочергове забезпечення розвитку, будівництва і реконструкції об'єктів інфраструктури курортів та туристичних комплексів на основі використання сучасних технологій;

- створення умов та запровадження заходів для залучення іноземних і вітчизняних інвестиційних та кредитних коштів у розвиток матеріально-технічної бази туристично-рекреаційної галузі;

- розвиток виробництва товарів туристичного і курортного попиту, створення ринку сувенірної продукції.

3. Перехід до застосування міжнародних стандартів у туристичному і рекреаційному процесах.

Напрям включає:

- забезпечення якості, сертифікації послуг, безпеки, гарантії прав, організацію в'їзду-виїзду туристів;

- розвиток в регіонах України міжнародних центрів туризму, які мають бути створені, оздоровлення та відпочинку для прийому різних категорій іноземних туристів;

- спрощення візових формальностей на кордоні для іноземних туристів;

- забезпечення визнання в Україні полісів іноземних страхових компаній та розробку процедури оплати медичного обслуговування громадян України в інших державах.

4. Удосконалення нормативно-правової бази функціонування туристичної галузі, зокрема розробка проекту Закону України "Про сільський екотуризм", підготовка проектів загальнодержавних програм у частині, що стосується туризму, тощо.

Особливу увагу слід звернути на нечіткість чинного законодавства України щодо визначення поняття та критеріальних ознак готельного господарства, його належності до сфери туристичних послуг і відомчого підпорядкування. Існують дві альтернативні можливості врахування та усунення вищенаведених критичних зауважень. Перша полягає у внесенні змін і доповнень до раніше виданих законів, указів та розпоряджень. Друга можливість є більш прогресивною, бо передбачає створення всеохоплюючого та багатоаспектного Туристичного кодексу.

5. Здійснення аналізу діяльності суб'єктів туристичної діяльності та розроблення за його результатами заходів щодо підвищення ефективності їх роботи на ринку туристичних послуг. За цим напрямком можуть бути сформульовані такі завдання:

- розробка автоматизованої інформаційної системи регіональної рекреаційної статистики і моніторингу діяльності курортно-рекреацій-них та туристичних підприємств;

- розробка механізму детінізації туристично-рекреаційної діяльності;

- посилення контролю за встановленням та застосуванням економічно обґрунтованих цін і тарифів на послуги, що надаються туристично-рекреаційними закладами, згідно з рівнем сертифікації об'єктів;

- забезпечення підвищення якості надання послуг суб'єктами туристичної діяльності шляхом проведення обов'язкової сертифікації готельних і туристичних послуг, послуг громадського харчування суб'єктів туристично-рекреаційної діяльності відповідно до вимог міждержавних стандартів.

6. Формування висококваліфікованого кадрового корпусу в туристичній та рекреаційній сферах. Створення системи безперервної та послідовної туристичної освіти, а саме:

- початкова туристично-рекреаційна освіта (ліцей);

- професіоналізація в цій сфері (коледжі, технікуми, спеціалізовані вищі навчальні заклади);

- перепідготовка та підвищення кваліфікації в туристичній та рекреаційних сферах.

7. Підвищення рівня інформованості громадян з питань організації безпеки туристичної та рекреаційної діяльності на основі профілактичної роботи і системної пропаганди у засобах масової інформації, виготовлення та розміщення рекламної продукції.

Реалізація зазначених заходів сприятиме не лише розвитку туристичної та рекреаційної сфер, а й подальшому розвитку регіонів України[10, c. 5-9].

3.3. Шляхи подальшої інтеграції та перспективи України у світі туристичних послуг

Розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки.

Більшість регіонів України мають туристичні ресурси, які відносяться до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з приваблюючими туристичними пропозиціями. Визначальним у розвитку міжнародного туризму є засоби активного формування попиту на туристичні послуги. В умовах індустріального розвитку туристичних послуг вивчення попиту стає необхідною ланкою ефективного функціонування індустрії туризму, оскільки туристичні послуги неможливо складувати і зберігати подібно товарам, вони споживаються разом з виробництвом. Зростає значення планування освоєння нових туристичних ресурсів, яке вимагає інформації, хоча би у вигляді прогнозу про туристичні потоки в заново освоєні регіони.

Розвиток туризму поліпшує інвестиційне середовище, стає джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, сприяє розвитку пов’язаних із туризмом галузей економіки. Він так само відіграє значну роль у збільшенні валютних надходжень і споживчого попиту, поліпшенні структури економіки, зміцненні економічного співробітництва між регіонами, підвищенні якості життя.

Розвиток міжнародного туризму неможливий без створення матеріально-технічної бази (готелі, кемпінги, ресторани тощо). Так, готельне господарство України за кількістю місць здавалось би спроможне задовольнити попит туристів на розташування та створення необхідних умов обслуговування. Втім більшість готелів не відповідають вимогам міжнародних стандартів, їх відсталість є самим вузьким місцем, яке стримує розвиток в'їзного туризму.

Цілу галузь матеріального виробництва у сфері міжнародного туризму представляє організація харчування туристів та національна кухня. Можливості розширення виробництва продуктів національної кухні на Україні дуже великі, але використовуються вони ще зовсім незадовільно. Між іншим, при самих незначних капітальних вкладеннях національна кухня може стати вагомим джерелом отримання доходів, зокрема іноземної валюти.

На розвиток туризму в Україні значно впливає ступінь розвинутості залізничного, автомобільного, морського та річкового транспорту. Сьогодні транспорт виступає як "переддень індустрії туризму" і є одним із елементів основних фондів цієї галузі.

Важливу складову частину міжнародного туризму складає система організації поїздок громадян України за кордон. Громадяни України під час поїздок знайомляться з передовими прогресивними методами роботи, які потім можуть упровадити в себе на виробництві, через бізнес-тури вирішують торгово-комерційні питання, швидко реагують на попит тих чи інших товарів народного споживання, які по іншим причинам перестають виробляться в Україні [6, с. 34].

Отже, виїзний туризм, як невід'ємна частина міжнародного туризму, тісно пов'язаний з економікою України, сприяє її піднесенню та розвитку, зміцнює здоров'я і розширює кругозір громадян України. Він сприяє нагромадженню валютних заощаджень у населення країни, які з часом потрапляють у державний бюджет.

Важливо звернути увагу й на той факт, що в сучасну епоху, коли в туристичний рух залучено сотні мільйонів людей і в багатьох країнах сформувалася по суті нова галузь господарства по обслуговуванню іноземних та національних туристів, розглядати вплив на економіку тієї чи іншої країни без врахування внутрішнього туризму було б неправомірно. До того ж неможливе практичне чітке розмежування внутрішнього та іноземного туризму, оскільки ці дві сфери діяльності взаємопов'язані і взаємообумовлені.

По своїй природі ці явища однорідні, вони породжені одними і тими ж мотивами, створюють попит на одні і ті ж товари та послуги, взаємно доповнюють одне одного. На практиці існує єдина матеріально-технічна база, призначена для обслуговування як внутрішніх, так і іноземних туристів. При будівництві туристичних об'єктів, як правило, не можна розраховувати тільки на іноземних туристів хоча б тому, що іноземний туризм дуже відчутний до всяких ускладнень як усередині країни, так і в міжнародних відносинах.

Внутрішній туризм в умовах уповільненого росту іноземного туризму служить свого роду амортизатором для туристичної економіки, даючи можливість послабити негативну дію, яка відбувається внаслідок простою матеріальної бази туризму. Отже райони, які в силу своєрідності природних умов, наявності історичних пам'ятників, культурних цінностей чи яких-небудь інших причин (наприклад, у результаті організації міжнародних виставок, конференцій і т.д.) здатні залучити значні маси людей, готових провести тут деякий час і потратити частку своїх заощаджень, виступають як носії своєрідного ресурсу - ресурсу індустрії туризму[23, c. 398-401].

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери в Україні, стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію. Пріоритетний напрям розвитку в'їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Україні, утворення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів держави та підвищення її авторитету на міжнародній арені.

У свою чергу важливими факторами розвитку туристичної галузі є природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал країни.

На думку одного з провідних спеціалістів туризму Роберта А. Браймера, "у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видимі результати".

Одне із ключових питань, яке необхідно вирішити в найближчий час, - питання оптимізації взаємодії туризму і культури як на рівні центральних органів влади, так і на місцях. Культурна спадщина, музеї, театри в більшості країн світу є винятково важливим фактором залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків. І в результаті цього, свого клієнта отримують транспорт і громадське харчування, готелі, місцева промисловість та ін.

Координація стратегічного розвитку культурної сфери і туризму на місцях повинна привести до більш тісної співпраці місцевої влади і реального бізнесу у вирішенні конкретних завдань по збереженню культурної спадщини, впровадження в практику діяльності музеїв, національних заповідників передової менеджерської практики, орієнтації для роботи в ринкових вимірах і координації діяльності з суб'єктами туристичної індустрії[26, c. 31-34].

Водночас подальший розвиток туризму гальмується:

· відсутністю цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;

· підпорядкованістю закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;

· нечітким визначенням у законодавстві належності підприємств готельного господарства до підприємств, які надають туристичні послуги;

· недосконалістю нормативно-правової бази;

· недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва туристичної галузі з боку держави;

· повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;

· відсутністю відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості;

· невідповідністю переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам;

· тенденцією скорочення кількості підприємств готельного господарства;

· незадовільним стан туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних доріг та міжнародних транспортних коридорів;

· незбалансованістю соціальної та економічної ефективності використання рекреаційних ресурсів та необхідністю їх збереження;

· недосконалістю туристичної інфраструктури, неефективністю використання рекреаційних ресурсів;

· відсутністю інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму;

· недосконалістю статистики з питань туризму;

· недостатньою забезпеченістю туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами;

· недостатністю державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг;

· недостатністю рівня розвитку інформаційної інфраструктури;

· недосконалістю бази даних стосовно об'єктів туристичної сфери.

Перспективний розвиток туризму в Україні суттєво вплине на зайнятість населення. Якщо в 2005 році кількість працівників у туристичній галузі складатиме 169 тис. чол., а зайнятість в туризмі з урахуванням інших галузей (транспорт, торгівля, зв'язок та ін.) та тимчасової зайнятості протягом активного туристичного сезону -2,79 млн. осіб, то вже в 2010 році ці показники складатимуть, відповідно 220 тис. осіб і 3,63 млн. осіб.

Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку, майбутній вступ України до НАТО та ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму, з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей.

Подальший розвиток конкурентоспроможного транспортного обслуговування туристичної галузі є надзвичайно важливим для досягнення наміченого збільшення обсягів надання туристичних послуг.

Туризм як вид економічної діяльності та важливий соціальний інститут має чітку орієнтацію на використання природних ресурсів та культурної спадщини. Тому важливим його напрямом є ефективне і раціональне використання природних ресурсів та об'єктів культурної спадщини з одночасним їх збереженням і відновленням, профілактика та мінімізація негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище. Крім того, необхідно здійснити заходи щодо визначення рекреаційного потенціалу всіх регіонів країни та визначення особливостей рекреаційних регіонів з метою створення колоритного національного туристичного продукту.

Одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Становлення і розвиток інноваційної діяльності та наукове забезпечення туризму сприятиме створенню нових оригінальних туристичних продуктів, комплексному використанню та збереженню навколишнього природного середовища та культурної спадщини, патріотичному вихованню, пропаганді здорового способу життя, зміцненню міжнародного авторитету України як туристичної держави.

Розвиток туристичної сфери, що забезпечує створення нових робочих місць, особливо у регіонах з низькою зайнятістю населення, зумовлює необхідність удосконалення системи підготовки кадрів для туризму, доповнення Класифікатора професій ДК003-95 професіями у цій галузі, щорічного збільшення обсягу підготовки висококваліфікованих спеціалістів відповідно до реальних потреб, розроблення та впровадження сучасних освітніх технологій.

Та структура українського туризму, яка існує вже протягом багатьох років потребує якщо не докорінної зміни, то хоча б відповідної адаптації до сучасного становища як в країні, так і у світі. На сьогодні вона є досить своєрідною. Так, майже половина (близько 43%) належить відпочинку на курортах та в інших рекреаційних зонах. Цю особливість доволі легко пояснити історичними обставинами, коли туризм cаме всередині країни розвивався великими кроками. Звичайно, ніхто не стверджує, що це може стати негативною рисою нового українського туризму, але слід приділяти більшу увагу й іншим видам туризму. Так, розмір сільського, мисливського та інших спеціалізованих видів туризму становлять лише 9% [28, c. 6].

Можна зробити ряд важливих висновків щодо потенціалу зростання світового ринку туризму. Нові технології в туризмі і суміжних галузях економіки сприятимуть різкому ривку в розвитку сфери подорожей. Недаремно XXI століття оголошено століттям сфери обслуговування. Політична, соціальна і фінансова інтеграція багатьох країн створить оптимальні умови для розвитку і вдосконалення готельної, транспортної, торговельної інфраструктури і інших ресурсів туристського ринку, а також забезпечення безпеки туристів під час подорожей, охорони і дбайливого використання в цілях туризму навколишнього середовища не тільки в розвинених, але і в країнах, що розвиваються. Є підстави стверджувати, що світовий туризм має величезний потенціал і, отже, можна оцінювати перспективи його розвитку на перші десятиріччя XXI століття. Соціальні і економічні тенденції в розвинених країнах дозволяють припустити зростання попиту на міжнародний туризм. Регулювання туристської діяльності повинне поєднувати в собі саморегулювання, засноване на законах вільного ринку, і державне регулювання в особливо важливих питаннях і, зокрема, що стосуються законотворчості. Проте дуже жорстке державне регулювання і велика кількість законів можуть привести до підвищення цін, обмеження асортименту, зниження інновацій і конкуренції у галузі міжнародного туризму. Туроператори повинні вибирати найоптимальніший метод ціноутворення, орієнтуючись на національній туристичний ринок, споживачів, ресурси, які є в розпорядженні. Країна має ставити собі за мету зайняти вигідне положення на міжнародному ринку туристичних послуг, так як це гарантує постійні надходження в бюджет, зміцнення вже існуючих міжнародних зв’язків і встановлення нових. Збільшення оплачуваної відпустки, зростання особистого доходу, підвищення рівня освіти, прагнення до пізнання іншої культури - важливі чинники, що впливають на розвиток світового туристського ринку. Туризм робить позитивний вплив на збереження миру у всьому світі.

Отже, підводячи підсумки даної роботи, можна зробити наступні висновки:

• не дивлячись на політичну і економічну кризу, в туристському секторі наголошується зростання показників туристської діяльності;

• спостерігається велика конкуренція серед регіонів в залученні туристів;

• відбувається активне просування капіталів окремих туристських компаній на іноземні ринки;

• відбувається концентрація товарів і виробництва послуг в туризмі;

• в туризмі активно використовується комп'ютерна техніка. У зв'язку з цим можна намітити основні риси розвитку туризму в майбутнє XXI століття:

• подальше зростання показників міжнародної туристської діяльності;

• постійний вплив економічної і політичної ситуації в світі на туризм;

• визначальними чинниками туризму стануть соціодемографічні зміни, електронна інформація і комунікаційні системи; o поляризація діяльності туристських операторів, зайнятих як глобальним, так і середнім і малим бізнесом.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи вищевикладене, важливо наголосити на тому, що головним макроекономічним показником експортної орієнтації регіонів у туристичному обміні є стан балансу туристичних витрат і надходжень. В цьому контексті слід враховувати потенціальні можливості та переваги в’їзного туризму. Зокрема він є ефективним джерелом валютних надходжень, сприяє активізації платіжного балансу і прискоренню інвестиційного процесу практично в усіх галузях регіональної та національної економіки, розвитку відсталих регіонів, здійсненню реструктуризації виробництва та сфери послуг, позитивно впливає на формування ринку праці. Слід звернути увагу на деякі і негативні моменти, що обмежують результативність його позитивного впливу. Мова йде про недостатню кількість привабливих туристичних об'єктів, необхідність залучення додаткових інвестиційних ресурсів, збільшення витрат на рекламу, формування сучасної туристичної інфраструктури регіону тощо.

Долучення України до світового туристичного процесу експертами ВТО вбачається на шляху розвитку стандартної пропозиції на масовому ринку відпочинку і розваг, на ринку екскурсійного туризму культурно-просвітницького спрямування (програма "Намисто Славутича", "Чумацькими шляхами", "Шовковий шлях" та інші) та екологічного напряму, де в основі пропозиції лежать активні форми проведення дозвілля у природному середовищі (спортивно-оздоровчі види, спеціалізований спортивний, з елементами екстремального туризму). Перспективними ринковими сегментами для України є ринок релігійного туризму і забезпечення паломницького попиту (християнство, іудаїзм), ринок круїзного туризму (особливо ріка-море) та сільського (зеленого) туризму. Розвиток означених напрямів перш за все має бути забезпечений внутрішнім попитом, скерований зусиллями суб'єктів національного ринку пропозиції, тільки апробація на внутрішньому ринку забезпечить конкурентоспроможність цього продукту на ринках міжнародного туризму, насамперед європейському.

Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, я спробувала виокремити її головні проблеми та спробувала знайти альтернативний шлях виходу з кризи. На сьогодні можна говорити про деяке покращення загальної ситуації: спостерігається певна зацікавленість іноземних інвесторів, розпочато реконструкцію ряду київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд “Ноу-хау” взяв на себе витрати на відновлення туристичних об’єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в ялтинський готель “Ореанда” та відому “Поляну казок”.

Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.

Розглянутими питаннями тема розвитку туристичного ринку не вичерпується. Існують проблеми раціонального використання санаторно-курортної інфраструктури, відновлення традицій напряму туризму, що його нині називають екологічним, перспективного для України ринку в'їзного релігійного туризму та інші, що можуть бути темою окремих публікацій.

Шляхи розвитку туризму в Україні намічені у прийнятій 2002 р. Державній програмі, розрахованій до 2010 p., яка має соціальну спрямованість на збереження здоров'я людей, зміцнення духовного, культурного та творчого потенціалу нації, впровадження екологічної культури та культури спілкування, здорового способу життя і повинна забезпечити можливості для прояву суспільної та самодіяльної ініціативи населення.

Аналіз сучасних тенденцій розвитку національної туристичної галузі та узагальнення зарубіжного досвіду дали змогу обґрунтувати вибір стратегічних напрямів державного регулювання розвитку туризму в Україні, зокрема щодо його соціалізації, екологізації, інформатизації, децентралізації управління з передачею значних повноважень органам місцевого самоврядування. На нашу думку, перспективними видами туризму для України є внутрішній та в’їзний, у рамках яких особливої уваги, державної підтримки та регулювання потребує розвиток соціального, ділового, сільського туризму.

Україна має всі об’єктивні передумови, щоб стати однією з передових туристичних країн світу, однак аналіз сучасного стану функціонування вітчизняної туристично-рекреаційної галузі свідчить про те, що ефективність діяльності цієї галузі стримується через невирішеність низки проблем. Насамперед це проблеми нормативно-правового забезпечення функціонування туристичної галузі, для розв’язання яких необхідно внести відповідні зміни та доповнення до чинного законодавства з питань туризму, зокрема видається необхідними закріплення за в’їзним та внутрішнім видами туризму статусу пріоритетних; розробка економічних інструментів стимулювання діяльності з обслуговування туристів у середині країни та залучення інвестицій у туристичну галузь; затвердження національних стандартів усіх видів туристичних послуг; створення дієвих механізмів контролю якості послуг та збереження і раціонального використання природної та культурної спадщини України.

Установлено, що важливими передумовами розвитку туризму на регіональному та місцевому рівнях є, передусім, покращання взаємодії і кооперації між органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємцями, інвесторами, а також іншими особами та організаціями, активне співробітництво яких може привести до створення привабливого туристичного продукту. Запропоновано комплекс механізмів залучення територіальних громад до розвитку туристичної галузі, зокрема дієвим механізмом співпраці органів місцевого самоврядування та підприємців у галузі туризму може стати регіональна туристична корпорація як добровільне об’єднання юридичних осіб, створене з метою координації діяльності учасників, забезпечення захисту їхніх прав, інтересів у державних та інших органах, спільної реалізації учасниками різноманітних програм та проектів та розподілу прибутку, отриманого від їх здійснення. Ефективним механізмом залучення територіальних громад до розвитку туристичної галузі на регіональному і місцевому рівнях також видається створення робочої групи фахівців галузі, яка на основі розроблених на державному рівні типових положень, правил і рекомендацій, у контексті європейського досвіду, зокрема французького, розроблятиме конкретний план заходів для кожного окремого туристичного регіону. На першому етапі група має впроваджувати ці заходи в життя, а на наступних - контролювати і підтримувати їх.

Незважаючи на активізацію міської влади багатьох міст, недостатність досвіду, традицій та знань уповільнює розвиток туристичної галузі, тому вимагається її державна підтримка. Насамперед необхідні: розробка методичних документів, які допоможуть місцевій владі розвивати туризм, проведення науково-практичних семінарів із залученням зарубіжних спеціалістів з цих питань, розробка комплексної програми розвитку малих історичних міст України. Для розвитку сільського туризму не вимагаються державні кошти, але потрібна державна підтримка через нормативно-правове забезпечення (розробку та прийняття Закону України “Про сільський туризм”), впровадження фінансових (позики і гранти) та розробку низки фіскальних (податкових, тарифних) механізмів. Одним з видів діяльності в напрямі просування місцевого туристичного продукту є створення туристичних інформаційних центрів у формі державних підприємств, підпорядкованих органам місцевого самоврядування, які працюють на принципах самоокупності за рахунок отримання доходів від надання інформаційно-рекламних послуг подорожуючим та консультативних послуг виробникам туристичного продукту.

Реалізація вказаних заходів дасть змогу підвищити темпи розвитку туристичної галузі, проводити активну загальнодержавну політику в цій важливій складовій економіки України, забезпечити координацію заходів центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій, стимулюватиме місцеву ініціативу, розвиток соціального туризму. Це, у свою чергу, сприятиме збільшенню туристичних потоків на внутрішньому ринку туристичних послуг, формуванню мережі економічно самодостатніх туристичних центрів та курортів як рекреаційної, так і лікувальної спеціалізації, створенню необхідних умов для швидкого розвитку суміжних галузей, організації нових робочих місць, збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про туризм" №1282/4 від 18.11.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №29.

2. Закон України "Про Курорти" від 5 жовтня 2000 року № 2026-ІІІ.

3. Александрова А.Ю. Международный туризм: Учебник .М.: Аспект Пресс, 2002. –470 с.

4. Алєксєєва Ю. Державне регулювання туризму в Україні // Трансформаційні процеси розвитку туризму та готельного господарства України: Матеріали Всеукр. наук.-практ. студент. конф. – К.: КУТЕП, 2002. – С. 79-80.

5. Алєксєєва Ю. Регіональні аспекти регулювання туристичної галузі України // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.- практ. конф.: У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2002. – Т.2. – С. 233-234.

6. Биржаков М.Б. Введение в туризм. - СПб.: Издательский дом "Герда", 2003. - 5-е изд. - 320 с.

7. Білоцерківець Н. Україна туристична //Українська культура. - 2006. - № 3-4. - C. 8-10

8. Біркович В.І. Модернізація туристичного та рекреаційного потенціалу регіонів України //Статистика України. - 2006. - № 3. - C. 83-86.

9. Бриггс С. Маркетинг в туризме / Пер. с англ. - К.: Знання-Прес, 2005. - 358 с.

10. Бурнашов І. Проблеми та перспективи розвитку туризму в Україні //Диференційне забезпечення керівництва. - 2005. - Вип. 12/7, 4782. - C. 1-35

11. Валентюк І. Туризм як галузь господарського комплексу України // Управління сучасним містом. - 2001. -№10-12 (4).-С 60.

12. Виноградська А. Розвиток українського туристичного бізнесу//Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 5. - C. 13-18

13. Власенко С. Туризм як спосіб виживання //Україна і світ сьогодні. - № 29 (липень). - C. 6

14. Герасименко В. Імідж України як об'єкта міжнародного туризму //Маркетинг в Україні. - 2000. - № 1. - C. 24-26

15. Гуляев В.Г. Туризм: экономика и социальное развитие. - М.: Финансы и статистика, 2003. - С. 5.

16. Долматов Г. М. Международный туристический бизнес: история, реальность и перспективы // Сер. "Учебное пособие". - Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. - 320 с.

17. Іваненко В.В. Туристична галузь на межі тисячоліть //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 38 (Частина ІІ),2002. С. 58-60.

18. Іваськів В. Щоб усі шляхи вели в Україну: Про особливості і можливості туристичної галузі //Діловий вісник. - 1999. - № 10. - C. 16-17

19. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учеб. - 3-е изд., испр. - Мн.: Новое издание, 2002. - 409 с.

20. Кафарський В. Український туризм; здобутки чи втрати //Голос України. - 2005. - 30 листопада. - C. 10-11

21. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці, 2005.

22. Кобржицкий В. Туристический менеджмент в Украине: вчера, сегодня, завтра //Персонал. - 1999. - № 1. - C. 52-56.

23. Козловський Є. Основні напрями розвитку міждержавної політики та управлінських засад у галузі туризму країн СНД //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 4.. - C. 398-403.

24. Комерсант. - Власть. - 2000. - №1.

25. Криворученко В. Туризм - справа прибуткова. Якщо вона розвинена/ //Голос України. - 1999. - 15 квітня. - C. 12

26. Левковська Л. Стан і перспективи розвитку туризму та готельного бізнесу Україні //Економіка України. - 2003. - № 6. - С.31-36

27. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). - К.: Альтерпрес, 2002. - 436 с.

28. Ляшкевич П. Туризм в Україні: сучасний стан та пріоритети розвитку//Освіта України. - 2005. - 15 листопада. - C. 6

29. Мацола В. Рекреаційно-оздоровчо-туристичний комплекс (питання теорії, методології, практики). — Львів, 1998.

30. Мельниченко С. Туристична галузь - суттєве джерело поповнення коштів державного бюджету //Фінанси України. - 2001. - № 2. - C. 63-68

31. Олдак П.Г. Индустрия туризма - одно из ведущих направлений современной экономики // Проблемы развития индустрии туризма / Под. ред. Л.Ф. Ходоркова. - Новосибирск, 1990. - 320 с.

32. Пестушко В. Український туризм у контексті глобалізації: сучасний стан і перспективи //Географія та основи економіки в школі. - 2007. - № 11-12. - C. 42-43.

33. Прейгер Д. Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів //Економіка України. - 2001. - № 6. - C. 20-28

34. Слободенюк Е. Туристична привабливість України //Культура і життя. - 2006. - 29 листопада. - C. 1

35. Стадницька М. Туризм і Україна //Універсум. - 2001. - № 11-12. - C. 46-48

36. Стативка Б. Туризм в Україні. Наближаємось до світових стандартів? //Культура і життя. - 2007. - 26 вересня. - C. 3

37. Стеченко Д. М. Передумови і напрями формування туристичного ринку в Україні. — Туризм: Теорія і практика.-2005.-№ 1.-С 5-11.

38. Уваров В.Д., Борисов К.Г. Международные туристические организации. - М.: Международные отношения, 1990.

39. Уварова Г. Рекреаційно-туристичний потенціал України //Географія та основи економіки в школі. - 2008. - № 2. - C. 29-36

40. Чернишенко А. Формування стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні: Круглий стіл //Новости турбизнеса. - 2007. - № 12. - C. 20

41. Шило Л. Експорт, імпорт туристичних послуг //Вісник податкової служби України. - 1999. - № 43: Спецвипуск. - C. 39-40

загрузка...
Top