Функції туризму

1. Рекреаційна функція туризму.

2. Роль сезонності в туристичній організації

Список використаної літератури.

1. Рекреаційна функція туризму

Рекреаційна функція туризму — відновлювати не тільки фізичні, інтелектуальні, а й моральні якості людини.

Тому однієї зі споконвічних функцій туризму є рекреаційна, котра спрямована на відновлення духовних і фізичних сил людини шляхом контрастної зміни обстановки й виду діяльності. Аналізуючи рекреаційну функцію туризму, не можна не відзначити її гедоністичну орієнтацію, акцентування рекреаційної функції стає домінантним у сучасній практиці туризму. Уявлення про повноцінний відпочинок стає невіддільним від подання про туристську поїздку. На вибір дестинацій впливають питання моди, смаку, статусності, престижності, чому сприяє сама туристська індустрія, що активно формує й підтримує певні соціальні стереотипи.

Рекреаційна функція туризму тісно взаємозалежна з рекламною функцією туризму, що пояснюється тенденцією створення туристської програми на основі використання традиційних для реклами прийомів. В основі механізму функціонування реклами й туризму лежить установка на знакову сутність споживання. У процесі подорожі турист прагне одержати повну й достовірну інформацію про туристський об'єкт, що надається організаторами туристкою програми у формі й виді реклами послуг, ресурсів, туристського регіону. Невипадково, задоволеність туриста поїздкою, що відбулася, виміряється відповідністю її послуг якості, заявленому в рекламному каталозі.

Практика туризму сьогодні містить у собі різноманітні аспекти й обґрунтовується різними дискурсами. У першу чергу, це підкреслення рекреаційної функції, коли подання про повноцінний відпочинок стає невіддільним від подання про подорож. Традиційно, подорож, як заняття вільної людини, не зв'язувалося з поданням про відпочинок, а було скоріше особливим періодом у житті, проведеному поза будинком. Якщо маршрут і планувався заздалегідь, то він у будь-який момент міг бути порушений, згідно з бажаннями мандрівника або нових обставин. Сучасна подорож пов'язане з поняттям "відпустки", що задає тверді тимчасові рамки й певний ритм. Перелік місць, обираних для відвідування, визначаються, як правило, ринковою пропозицією й модою. Складається ієрархія престижних і менш престижних маршрутів.

Однак залишається відкритим питання, навіщо взагалі сучасна людина відправляється в подорож? Очевидно, що індустрія туризму, переслідуючи чисто економічні інтереси, за допомогою реклами багато в чому сприяє формуванню й підтримці певних соціальних стереотипів. Проте, існують не настільки явні підстави для переваги подібного проведення дозвілля, які уможливлюють саме існування туризму як практики і його включення в систему економіки. Велике значення надається дослідженню рекреаційної діяльності відпочиваючих, адже важко спрогнозувати поведінку та бажання великих контингентів людей. Воно залежить від багатьох факторів, в тому числі індивідуальних: моральний стан людини, звички, виховання. В результаті їх дій формуються запити, бажання відпочивати за інтересами, тому перед дослідниками стоять завдання завбачити логіку, поведінку людей в процесі їх рекреаційної діяльності, встановити контакти із рекреантами для спільної співпраці.

Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних і емоційних). Деякими дослідниками рекреація розглядається як масив часу, у ході якого відбувається відновлення продуктивних сил людини, або як діяльність, спрямована на відновлення. Альтернативну точку зору представляє підхід, коли рекреація розглядається як функція всякої діяльності, усякого часу й усякої території.

Рекреація – поняття, близьке до туризму, але більш широке. З англ. мови «Recreation» перекладається як відпочинок, розваги. Отже рекреація – це процес, змістом якого є відпочинок людей у період вільного від роботи часу. Разом з тим, так як туризм розуміється також, як індустрія туризму, можна говорити про рекреацію як сферу рекреації, тобто сукупність підприємств і галузей, які задовольняють сучасні потреби громадян у цивілізованому, зручному, забезпеченому всім необхідним відпочинку, який дійсно гарантує відновлення фізичних, духовних та нервово-психічних сил людини.

Рекреаційні ресурси - це сукупності природно-кліматичних, побутових, культурних, оздоровчих, пізнавальних, історичних та інших ресурсів, які використовуються або можуть використовуватися для надання рекреаційних послуг у процесі господарської діяльності у сфері рекреації. Рекреаційні ресурси теоретично можна поділити на дві групи: рекреаційні соціально-побутові ресурси і рекреаційні природні ресурси. Рекреаційні соціально-побутові ресурси визначаються як будівлі, споруди, комунікації, засоби зв’язку, комунальна інфраструктура, архітектурні, історичні, спортивні комплекси, інші об’єкти соціально-культурного призначення, що використовуються з рекреаційною метою. Під природними рекреаційними ресурсами можна розуміти природні курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси і фактори, що мають корисні властивості для відпочинку, відновлення життєвих сил людини і придатні для використання у рекреаційній діяльності з метою відновлення і зміцнення здоров’я людей, визначаються їх юридичні ознаки.

Рекреаційна діяльність - організація виробництва, надання рекреаційних послуг, забезпечення цього процесу необхідними умовами, що здійснюється суб’єктами господарювання, які отримали право займатися такою діяльністю в порядку, визначеному законодавством з метою, як правило, отримання прибутків чи виконання соціального замовлення на госпрозрахункових умовах. Рекреаційні послуги - послуги із забезпечення і відновлення здоров’я, задоволення культурних, інтелектуальних потреб, підтримання духовного і фізичного розвитку особи, нормальної життєдіяльності споживача, що мають споживчу вартість і виступають товаром.

Центр досліджень політики національного туризму США витлумачує ці три терміни - "подорож", "туризм" і "рекреація" - у такий спосіб:

1. Подорож - дія, пов'язане з переміщенням людей з місця свого постійного проживання в іншу країну або місцевість у межах своєї країни, крім будь-яких форм заробітку.

2. Туризм - синонім терміна "подорож".

3. Рекреація - діяльність людей, що займаються творенням і персональним використанням вільного часу. Рекреація може включати пасивну й активну участь в індивідуальному або груповому спортивному заходах, в інтелектуальному вдосконалюванні, розвагах і т.д.

Рекреаційна діяльність перетворилася на один з найважливіших соціально-економічних факторів сучасності. Вона поступово постає як нова потужна галузь господарства, що спирається на певну ресурсну базу, має свої кадри, зв'язки з іншими галузями та дає відчутний соціально-економічний ефект.

Бурхливий розвиток рекреаційної діяльності та велика кількість проблем, що пов'язані з цим глобальним явищем, обумовили залучення вчених різних спеціальностей (в тому числі і географів) для їх вивчення з метою напрацювання практичних рекомендацій. І хоча організація рекреаційної діяльності носить комплексний характер, в ході розгортання наукових досліджень виразно виявилася ""географічність"" проблем її розвитку, оскільки рекреаційна діяльність територіально диференційована та органічно пов'язана з властивостями географічного середовища.

Сфера життєдіяльності людини, пов'язана із задоволенням потреб у відпочинку, оздоровленні та пізнанні навколишнього світу с життєво необхідною. Найповніше відображає зміст цієї сфери поняття ""рекреація".

Визначення тимчасового розходження між екскурсіями і туризмомдосить однозначно — це добовий цикл. Усе, що займає в рекреаційній діяльності менш 24 годин, є екскурсія; більш 24 годин — туризм. Природно, можна привести масу прикладів, коли немає можливості однозначно визначити, що є що, але, у цілому, поділ екскурсій і туризму особливих проблем не складає.

Більш складно визначити відмінність туризму від подорожей і міграцій, тобто вирішити задачу визначення "верхнього" тимчасового рубежу, що відокремлює туризм від інших видів переміщень у просторі. Для рішення цього питання традиційно виділяють дві відмітних ознаки:

(1) туризм відрізняється від міграції тим, що відносно тривале перебування на іншій території ніколи не зв'язано з заробітками: турист не заробляє гроші, а тільки витрачає їх. Це відмінність практично загальноприйнята і дуже істотно для визначення статусу людей, що прибули в ту чи іншу країн)" з-за кордону;

(2) уведення кількісного критерію тривалості перебування за межами основного місця проживання. У залежності від суб'єктивних установок і особливостей країни, тимчасові рубежі складають від 14 днів до одного року. Мабуть, можна навіть відзначити тенденцію: "емігрантські" країни типу США схильні до допущення більшого тимчасового рубежутуризму.

Існує п'ять основних напрямків туризму: 1) рекреаційний, або оздоровчий; 2) екскурсійний, або пізнавальний;

3) науковий; 4) діловий; 5) релігійний. За засобами пересування туризм поділяється на автомобільний, залізничний, авіаційний, морський та річковий. Розміщенню туристично-рекреаційних потоків сприяють такі групи факторів: соціально-економічні, природні, інфраструктурні, транспортні.

За рівнем розвитку рекреаційного комплексу провідне місце у світовому господарстві займає Європа. Ця частина світу багата на різноманітні пам'ятки історії та культури, що приваблюють рекреантів. Багата та сприятлива для відпочинку й лікування природа Європи. У басейні Середземного моря сполучаються сприятливий клімат, морські пляжі, численні історичні та культурні заповідники, — тут щороку буває до половини рекреантів Європи. У країнах Західної Європи створена також індустрія гірського туризму, альпінізму, гірськолижного спорту, гірських мінеральних курортів.

Рекреаційно-географічна діяльність має ряд закономірностей, які заключаються перш за все в тому, що пов’язана із переміщенням людей, а не з виробництвом товару та ін. видів продукції, як це часто відбувається в економіко-географічній діяльності. Рекреаційні послуги є основною продукцією рекреаційної галузі.

В організації рекреаційної діяльності з часом відбуваються зміни, які пов’язані із процесами формування рекреаційної території вдосконалення існуючих зон відпочинку та з впровадженням нових. Рекреаційна діяльність, потужність її матеріально-технічної бази, зв’язок із багатьма галузями народного господарства і соціальними галузями обумовлюють необхідність дослідження і пошук шляхів підвищення ефективності її територіальної організації і управління. Сучасний ритм життя людей ставить нові завдання перед індустрією відпочинку, сприяє вдосконаленню нових методологічних і методичних принципів дослідження рекреаційних процесів, які пов’язані із функціонально-територіальною організацією рекреаційної діяльності, виявлення нових факторів, що впливають на хід подібних процесів, визначення можливостей управління цими процесами.

Таким чином, рекреаційно-географічна діяльність є постійним процесом створення і споживання матеріальних і духовних цінностей необхідних для відновлення і вдосконалення фізичних і моральних сил людини у вільний час, який проявляється у просторових переміщеннях потоків людей, речей, енергії і інформації в періодичних змінах властивостей окремих територій.

Одним із найбільш ефективних видів рекреаційної діяльності є туризм. Туризм - одне з важливих соціально-економічних явищ сучасності, яке підкоряється дії об'єктивних законів розвитку людського суспільства. Як вид людської діяльності та галузь економіки туризм в окремих країнах бурхливо розвішається, а в перспективі його значення буде без сумніву зростати.

Туризм - різновид рекреації, один з видів активного відпочинку. Він відображає характери) тенденцію сучасності, коли перевага віддається розвитку динамічного відпочинку, в процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю.

У міру того, як туризм ставав помітним явищем сучасності, він втягував в свою орбіту не тільки галузі господарства, що його обслуговують, але й науку. Наука допомогла пояснити, організувати та прогнозувати це масове та складне соціальне явище.

Сучасний туризм настільки багатогранне та різнобічне явище, що для свого вивчення потребує комплексного підходу. Його проблемами зараз займаються географи, економісти, соціологи, педагоги, медики, фізіологи та фахівці багатьох інших спеціальностей. Але при всій різноманітності туризму є одна особливість, яка відрізняє його від усіх інших форм відпочинку. Туризм - просторове явище, а в більшості своїй й "просторове пізнання". Ця теза тісно пов'язує його з географією, яка розглядає природні та соціальні процеси в їх просторовому виразі. М.П.Крачило виділив географію туризму в окрему географічну дисципліну. За його визначенням, "географіятуризму- це географічна наука, яка вивчає територіальну організацію туристського господарства, умови та особливості його розвитку в різних районах та країнах".

Існуючі дефініції туризму можна об'єднати у дві групи. Одні з них робочі, носять вузько спеціальний характер, стосуються окремих економічних, соціальних, правових та інших аспектів туризм) або його видових особливостей та виступають у якості інструменту для вирішення конкретних завдань. Інші, концептуальні дефініції охоплюють предмет в цілому, розкривають внутрішній зміст туризм)", який виражається у єдності всього різноманіття якостей та відносин.

З економічних аспектів рекреації зупинимося на питаннях економічної ефективності міжнародного туризму. З цього не випливає, що інші економічні аспекти менш важливі. Справа в тім, що туризм, як економічне явище, уперше виявив себе на міжнародному рівні. Більш того, будучи однієї з форм економічних зв'язків між країнами, міжнародний туризм уже давно не тільки враховується національними статистичними органами, але і розглядається як важливий засіб збільшення платоспроможності країни, як складений елемент внутрішньої і зовнішньої економічної політики. До того ж обсяг валютних надходжень від міжнародного туризму росте більш швидкими темпами, чим чисельність іноземних туристів. За останні 20 років число туристів збільшилося в 8,7 рази, а валютні надходження - майже в 19 разів.

Міжнародний туризм як форма зовнішніх економічних зв'язків відрізняється поруч специфічних рис. Найважливішої з них є те. що тут предметами купівлі - продажу на світовому ринку виступають такі товари і послуги, що не мають здатність до прямого зовнішньоторговельного обміну. Послуги, надані туристу у формі розміщення в готелі. харчування, екскурсій, прання білизни і т.д. носять характер товару.

Особливо варто підкреслити, що продаються і купуються не тільки товари і послуги, але і природні і культурно-історичні рекреаційні ресурси. При цьому вони не відриваються від території, як це має місце в традиційному експорті. Як і всякі ресурси, вони мають запаси, обумовлені в даному випадку критичним порогом навантаження на них з боку туристів і матеріально-технічної бази рекреаційної галузі. Валютні надходження від міжнародного туризму, утім як і доходи від внутрішнього туризму, у своїй першооснові представляються своєрідною рекреаційною рентою за визначні пам'ятки, цілющі й унікальні властивості території.

Отже, в основі цього рекреаційного туризму лежить потреба у відновленні фізичних і щиросердечних сил людини. Цей вид туризму відрізняється більшими розмаїтістю. Так, наприклад, рекреаційний туризм може включати наступні програми:

  • Видовищно-розважальні (театр, кіно, карнавали, ярмарки, дні міста, фестивалі);
  • Заняття по інтересах (полювання й рибний лов, художнє й музична творчість, тури для колекціонерів і т.д.);
  • Навчальні (туризм, інші види спорту, мистецтво, ремесла й т.п.);
  • "етнічні" і побутові (пов'язані з вивченням національної культури й нетрадиційного побуту);
  • туристсько-оздоровчі (включаючи маршрути з активними способами пересування, купальні, гірськолижні й т.д.).

2. Роль сезонності в туристичній організації

Реалізація туристичного продукту залежить від багатьох факторів. Першим серед них можна назвати сезонність споживання цього продукту.

Незважаючи на те, що мається тенденція до спеціалізації підприємств, в основному вони орієнтовані на в’їзний, внутрішній туризм, тому що він є найбільш прибутковим. Внутрішні тури мають різко сезонну спрямованість – із травня по жовтень, хоча природно-кліматичні умови Болгарії дозволяють користуватися цими турами починаючи з квітня і закінчуючи листопадом. При цьому існує реальна можливість для залучення туристів у зимовий період часу, наприклад, для лижних походів. Сезонність є стійкою динамікою того або іншого явища, що виявляється у внутрірічних підвищеннях або зниженнях певного показника за певну кількість років.

Існує цілий ряд чинників, що визначають сезонність у туризмі в цілому.

До первинних факторів відносять природно-кліматичні умови, до вторинних – економічні, соціальні, демографічні, матеріально-технічні, технологічні, психологічні.

Таким чином, виходячи з цього існує реальна можливість впливу на сезонність туристичних потоків. Різка сезонність у туризмі регіону обумовлює аналогічні коливання в характері зайнятості населення. Це сприяє нерівномірній завантаженості як самих об'єктів туризму (зокрема, у готелях міст Кранево, Албена, Золоті Піски та ін.), так і обслуговуючого персоналу – у період піку туристичного сезону характерні понаднормова робота і практично її відсутність у міжсезоння. У світовій практиці розвинуті країни прагнуть до зниження сезонної нерівномірності, використовуючи різноманітний асортимент і гнучкість цін залежно від сезону. Сезонність на туристичному ринку м.Варна має такі характерні ознаки: період максимальної інтенсивності туристичного потоку припадає на травень-серпень; туристичний ринок регіону має один основний туристичний сезон – літо і два додаткові – зима й осінь, потенціал яких використовується недостатньо.

Функціонування туристського ринку й пов'язаних з ним підприємств туристської індустрії піддано різким сезонним коливанням попиту на туристський продукт.

Під сезонністю розуміється стійка закономірність внутрішньорічної динаміки того або іншого явища, що проявляється у внутрішньорічних підвищеннях або зниженнях рівнів того або іншого показника протягом ряду років.

Виробничо-обслуговуючий процес туризму має яскраво виражену залежність від сезонних коливань.

Вивчення сезонності в туризмі дозволяє: визначити ступінь впливу природно-кліматичних умов на формування туристського потоку; установити тривалість туристського сезону; розкрити фактори, що обумовлюють сезонність у туризмі; визначити економічні наслідки сезонності на рівні регіону й туристської фірми; розробити комплекс заходів щодо зниження сезонної нерівномірності в обслуговуванні туристів.

Сезонність у туризмі характеризується наступними ознаками:

  • період максимальної інтенсивності туристського потоку називається головним туристським сезоном;
  • туристський регіон, туристська фірма залежно від розвитку виду туризму можуть мати один або кілька туристських сезонів;
  • розвинені в туристському відношенні країни, регіони, центри, фірми мають більше тривалий головний туристський сезон, а інтенсивність туристського потоку не має яскраво вираженої сезонної нерівномірності, тобто значні сезонні коливання характерні для невисокого рівня розвитку туристської пропозиції;
  • сезонні коливання у туризмі різні для окремих видів туризму за часом.

Сезонність у туризмі визначається цілим поруч факторів:

  • природно-кліматичних - кількість і якість специфічних благ для розвитку спортивного, оздоровчого, пізнавального й іншого видів туризму;
  • економічних - структура споживання товарів і послуг, формування платоспроможності попиту за допомогою пропозиції;
  • соціальних - наявність вільного часу;
  • демографічних - диференційований попит по статевовіковому складу й інші ознакам;
  • психологічних - традиції, мода, наслідування;
  • матеріально-технічних - розвиток мережі розміщення, харчування, транспорту, культурно-оздоровчого обслуговування;
  • технологічних - комплексний підхід у наданні якісних послуг.

Всі перераховані вище фактори сезонних коливань можна підрозділити на первинні і вторинні. До первинного ставляться фактори, що формуються під впливом природно-кліматичних умов; до вторинних - всі інші.

Отже, існує реальна можливість впливу на сезонну нерівномірність попиту в туризмі. Сезонність туризму веде до сезонного характеру зайнятості працівників туристської індустрії. Це має свої позитивні й негативні сторони.

З одного боку, туризм породжує нерівномірний розподіл робочого часу (понаднормові в туристський сезон і недостатню завантаженість робітників у міжсезоння) і, як наслідок, значна питома вага не повністю зайнятих працівників і плинність кадрів.

З іншого боку, сезонність туризму стимулює багатопрофільний характер робочих місць, коли той самий працівник виконує різні функції залежно від сезонних особливостей.

Крім того, сезонна робота вигідна для багатьох категорій населення як джерело додаткового доходу.

Сезонність туризму впливає на структуру зайнятості працівників у туристській індустрії, особливостями якої є:

  • значну питому вагу неповної зайнятості;
  • сезонні коливання обсягу зайнятості й трудового навантаження;
  • низька питома вага кваліфікованого персоналу;
  • обмежені можливості професійного росту;
  • значна питома вага жіночої праці.

У цей час на туристському ринку економічно розвинених країн простежується тенденція до зниження сезонної нерівномірності в послугах туризму за рахунок випереджального розвитку пропозиції щодо попиту.

Наприклад, Франція, Італія, Швейцарія й Австрія, маючи приблизно однакові туристські ресурси, являють собою класичний приклад розвитку відповідно морського й гірського туризму. Бурхливо розвиваючи контрастний туризм, Франція й Швейцарія відносно стабілізували сезонну нерівномірність не за рахунок зниження інтенсивності туристських потоків під час головного туристського сезону, а за рахунок його подовження. У результаті чого кількість обслужених туристів за липень-серпень склало у Франції 28%, в Італії - 40%, у Швейцарії - 37%, в Австрії - 45%, що являє приклад можливого згладжування сезонних коливань за допомогою комбінування традиційних і нетрадиційних видів послуг туризму.

Подовження головного туристського сезону впливає на ефективність роботи туристської фірми, тому що, по-перше, "консервація" або зниження завантаження матеріально-технічної бази веде до прямих збитків в основній діяльності туристської фірми; по-друге, забезпечується більше повна зайнятість населення й ліквідується безробіття; по-третє, підвищується рівень використання основних фондів інших галузей - транспорту, харчування, комунально-побутового господарства й ін.; по-четверте, згладжування сезонних коливань веде до більше раціонального використання природних ресурсів.

Обсяг реалізованих послуг туризму має явно виражений сезонний характер, що обумовлений багатьма факторами (порою року, періодом відпустки, канікулами й т.п.). Тому в процесі аналізу й планування обсягу реалізованих послуг туристської фірми необхідно враховувати закономірність відхилень показників окремих місяців від середньорічних показників.

Ці розрахунки виробляються на основі коефіцієнтів сезонності, які розраховуються як процентне відношення середніх місячних рівнів за ряд років до середньомісячного обсягу реалізованих послуг за весь розрахунковий період.

У практиці економічного аналізу використаються різні методи розрахунку коефіцієнта сезонності: простий середньої, аналітичного вирівнювання, відносних чисел, що сковзає (рухливий) середньої, метод У. Персонса.

Найбільш легким з них є метод простий середньої, котрий застосовується для вирахування сезонних коливань у тих випадках, коли внутрішньорічне зміна обсягу реалізації послуг коливається протягом року біля певного (постійного) рівня.

Для виявлення стійкої, а не випадкової закономірності внутрішньорічної динаміки обсягу реалізованих послуг туризму в розрізі окремих місяців розрахунки повинні вироблятися за ряд років (не менш трьох останніх).

Оскільки обсяг реалізації послуг туризму має чітко виражену тенденцію до зміни, то доцільно зробити розрахунок сезонності методом аналітичного вирівнювання.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання : Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Людмила Агафонова, Ольга Агафонова,; Київський ун-т туризму, економіки і права. -К.: Знання України, 2002. -351 с.

2. Квартальнов В. Туризм : Учебник/ Валерий Кварталь-нов,; Российская международная академия туризма . -М.: Финансы и статистика, 2004. -314 с.

3. Мироненко Н. Рекреационная география/ Н. С. Мироненко, И. Т. Твердохлебов. -М.: Изд-во МГУ, 2003. -208 с.

4. Туризм как вид деятельности : Учебник для студентов высш. учебн. заведений/ И. В. Зорин, Т. П. Каверина, В. А. Квартальнов; Междунар. кафедра ЮНЕСКО по культурному туризму в целях мира и развития, Российская междунар. академия туризма. -2-е изд., перераб.. -М.: Финансы и статистика, 2005. -286 с.

5. Туристична діяльність : Нормативна база/ Упор. О. М. Роїна. -К.: КНТ, 2005. -448 с.

6. Туристично-краєзнавчі дослідження : Збірник наук. статей/ Редкол.: О. О. Бейдик, В. О. Горбик, В. К. Євдокименко та ін.; Федерація профспілок України, Ін-т туризму. -К.. -2005. - Вип. 6. -2005. -473 с.

7. Шаптала О. Рекреація і туризм: взаємозв'язки, відносини і проблеми// Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. -2002. -№ 3. - С. 395-399

загрузка...
Top