Формування та розвиток туристичного законодавства України

Вступ.

1. Сучасний стан туристичного законодавства України.

2. Законодавче забезпечення туристичної діяльності в Україні.

3. Перспективи розвитку туристичного законодавства в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сьогодні подорожі та відпочинок стають невід’ємною частиною життя населення всіх континентів і, як наслідок, у структурі витрат середньостатистичної сім’ї, витрати на туристичні послуги - це четверта стаття після витрат на харчування, одяг та обслуговування автомобіля.

Україна об’єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд дол. США, недостатній. Причинами такого становища є складна соціально-економічна ситуація в державі, неврегульованість механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях.

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання, підтримки та пильного контролю з боку держави.

На сучасному етапі розвитку України, особливо в умовах адміністративної реформи, що триває, актуальними стають питання щодо створення ефективної структури управління туристичною галуззю на всіх рівнях, децентралізації та деконцентрації влади з чітким визначенням повноважень кожного її рівня. Перетворення України на туристичну державу світового значення вимагає також забезпечення координації діяльності різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, зокрема транспорту, торгівлі, виробництва сувенірної продукції, видавничо-рекламної діяльності тощо.


1. Сучасний стан туристичного законодавства України

Україна є туристичною країною і моє достатньо розвинуте туристичне законодавство. Особливе місце в ньому займає Закон України "Про туризм", прийняте 15 вересня 1995 року. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб’єктів туристичної діяльності, визначення їх обов’язків і відповідальності. Дія Закону поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Туризм в Законі визначається як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю, а туристом (мандрівником) є особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною метою, не забороненою законом країни перебування, на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін. У зв’язку із цим відрізняється від туризму, наприклад, екскурсійна діяльність, яка також пов’язана з організацій подорожей у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо, але вона за законодавством не перевищує 24-х годин.

При здійсненні туристичної діяльності використовуються наявні туристичні ресурси. Вони в Законі визначаються як сукупність природно-кліматичних, рекреаційно-оздоровчих, історико-культурних, пізнавально-розважальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, завдяки яким задовольняються різноманітні потреби туристів. Звичайно, використання туристичних ресурсів призводить не тільки до їх "споживання", а й може спричиняти значну шкоду навколишньому середовищу. Тому природоохоронне та соціальне законодавство передбачає відповідні заходи щодо запобігання негативних наслідків туристичної діяльності.

Українська держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Вказаний туристичний Закон передбачає зміст і основні напрями розвитку туристичної в галузі. Так, за ст. 3 Закону, основними напрямами державної політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного національного законодавства та міжнародних норм і правил; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації тощо[4, c. 51-53].

Для реалізації державної політики в галузі туризму, визначеної Верховною Радою, постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 28 червня 1997 року була затверджена спеціальна Програма розвитку туризму в Україні до 2005 року. На момент прийняття Програми туризм займав незначне місце в економіці країни в порівнянні з державами, які мали розвинуту туристичну інфраструктуру. Надходження від туристичної діяльності становили в обсязі внутрішнього валового продукту держави не більше одного відсотка. Відсутність на протязі 1990 - 1995 років структур і важелів державного регулювання туризму призвела до руйнування важливих складових інфраструктури туристичної галузі. Була порушена система маршрутів і турів, структура підготовки і використання досвідчених кадрів. Країна втратила майже 80 відсотків валютних прибутків від іноземного туризму.

Стан галузі не відповідав потенційним можливостям країни, яка мала все необхідне для розвитку туристичної індустрії: природні умови, історико-культурні, матеріальні та людські ресурси. Реалізація заходив урядової Програми сприяла виправленню становища з розвитком туризму, стимулювала розвиток суміжних галузей національної економіки, забезпечила зайнятість населення, вплинула на захист навколишнього середовища і поліпшення роботи з охорони пам’яток історії та культури, підвищила рівень фізичного та культурного виховання населення.

Суттєвий вплив на становлення та розвиток туризму як галузі національної економіки мали Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року, схвалені Указом Президента України № 973/99 від 10 серпня 1999 року. Попри усіх соціально-економічні негараздів останніх років, відзначається в Основних напрямах, індустрія туризму стала тією галуззю народного господарства, яка з року в рік без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту. На момент схвалення Основних напрямів в країні було понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони вимагали суттєвої модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, доведення до належному стану потребували рекреаційні зони, пам’ятки культури та архітектури та інші об’єкти, що надавали туристичні та екскурсійні послуги[7, c. 28-29].


2. Законодавче забезпечення туристичної діяльності в Україні

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму.

Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.".

Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

Так, правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму"[1, c. 376-378].

В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є:

- залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

- забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

- створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

- захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

- створення сприятливого для розвитку туризму податкового,

- валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

- створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму;

- запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

- заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;

- встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

- впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

- визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

- створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

- забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

- підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

- організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

- розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації[3, c. 21-23].

Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

- визначає перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;

- координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон;

- організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності;

- сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

- здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

- організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;

- бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму[2, c. 103-106].

Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством.

До норм загального законодавства належать:

- Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії;

- Закони України - "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України"; "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо.

Правове забезпечення підприємницької діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Законом України "Про підприємництво", ухваленим Верховною Радою України в 1991 році. Ключовими його розділами є:

- загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

- умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);

- стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

З великої кількості юридичних актів, які регулюють всі напрямки діяльності туристичного підприємства, визначальними є також Закон України "Про підприємства в Україні", статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства[5, c. 37-39].


3. Перспективи розвитку туристичного законодавства в Україні

Не дивлячись на те, що за Основними напрямами пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в’їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць, в них підкреслюється необхідність розвитку внутрішнього туризму як важливого засобу культурного та духовного виховання вітчизняних громадян з метою відтворення їх трудового потенціалу. Особливої уваги вимагає створення організаційно-правових та економічних засад становлення внутрішнього туризму та доведення його до рівня високорентабельної галузі національної економіки. Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні охоплює реалізацію низки науково-організаційних програм з метою забезпечення екологічно допустимих масштабів і темпів розвитку рекреаційно-туристичних зон, зокрема: проведення комплексних ландшафтно-екологічних та історико-культурних досліджень території країни, встановлення диференційованих норм туристичного навантаження на довкілля; перегляду природоохоронних та пам’яткоохоронних нормативно-правових актів з метою посилення відповідальності за їх порушення; обґрунтування на основі норм антропогенного навантаження гранично допустимих меж сумарної місткості об’єктів, розміщених у туристичних центрах.

Першочерговими практичними кроками у контексті реалізації Основних напрямів слід вважати: розроблення нормативно-правової бази з питань туризму, здійснення за участю Державного комітету України з туризму експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі; розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам; проведення сертифікації туристичних послуг; здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій; удосконалення порядку ліцензування суб’єктів туристичного підприємництва; запровадження пільгових умов для стимулювання організації відпочинку й оздоровлення дітей та молоді, насамперед, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших соціально незахищених груп населення; облаштування туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів, що пролягають через територію України, у т. ч. через територію Одеської області; налагодження потужної реклами вітчизняного туристичного продукту; випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристичного профілю (законодавчих збірників, методичних рекомендацій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіопрограм і телепрограм; забезпечення регулярного проведення національних і міжнародних туристичних виставок, салонів, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо, організацію участі вітчизняних виробників туристичного продукту в аналогічних заходах за межами країни з метою залучення в Україну щонайбільшого числа іноземних туристів; створення сприятливих умов для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення згідно з міжнародною практикою, візових, митних і прикордонних формальностей; формування мережі туристичних представництв України за кордоном; створення тематичних програм, у яких всебічно, повно та правдиво висвітлюється вітчизняна історія, життя і діяльність видатних українських діячів культури та мистецтва; проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів розвитку туризму; підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму тощо[6, c. 42-44].

Поряд з реалізацію заходів Основних напрямів розвитку туризму в країні до 2010 року, схвалених президентським указом, на наш погляд, була знайдена вдала та ефективна форма розробки нормативно-правової бази з питань туризму та оздоровлення. Нею стала розробка й прийняття окремих законодавчих актів щодо розвитку та вдосконалення інфраструктури окремих міст і територій з найбільш відомими об’єктами рекреаційно-оздоровчого та екскурсійно-туристського призначення. Такими нормативно-правовими актами є, наприклад, є укази Президента України "Про заходи щодо розвитку курортної зони Великої Ялти" № 313/97 від 9 квітня 1997 року та "Про економічний експеримент "Курортополіс Трускавець" № 199/98 від 18 березня 1998 року, Комплексна програма соціально-економічного розвитку Великої Ялти як курорту загальнодержавного значення, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 9 від 5 січня 1998 року із змінами, внесеними постановою № 1206 від 18 вересня 2001 року, Закон України "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець" від 18 березня 1999 року тощо. Останнім Законом створена спеціальна економічна зона туристсько-рекреаційного типу строком на 20 років в адміністративно-територіальних межах міста Трускавець Львівської області. Метою її створення є стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на збереження та ефективне використання природних лікувальних ресурсів курорту Трускавець, прискорення економічних реформ у лікувально-оздоровчій галузі та розвиток туризму.

Практична діяльність Трускавецького курортополісу на протязі свого існування як спеціальної економічної зони туристсько-рекреаційного типу свідчить про те, що вона виправдовує своє утворення та цільове призначення. Проте, не вникаючи до природних і соціальних характеристик відповідних об’єктів і комплексів, які розташовані на території країни, можна стверджувати, що Трускавецький курортний комплекс на є єдиним в Україні. До таких об’єктів, територій і комплексів тільки в Одеський області можна віднести курорт "Куяльник" і курортне містечко "Сергіївка". Тому Трускавецький досвід законодавчого визначення статусу курортно-оздоровчих об’єктів і містечок може бути поширений і на вказані території. Більш того, при усій сучасній не популярності створення спеціальних економічних зон вважаємо, що в такому напрямку має визначатися статус таких міст як Одеса, Бердянськ, Скадовськ та інших рекреаційно-туристичних місцевостей із своєю достатньо розвинутою спеціальною інфраструктурою. Подальше нехтування їх природною та соціальною здатністю виконувати рекреаційно-туристичні функції є великим прорахунком, що обертається величезними фінансовими, матеріальними, оздоровчими, виховними та працевлаштованими втратами для країни.

Членство в ЄС відкриває великі можливості використання організаційно-фінансових механізмів цього органу для підвищення економічної ефективності національної туристичної галузі. Зважаючи на це, через Спеціальне представництво України при ЄС Держтурадміністрацією подано заявку щодо включення України у перспективні програми співробітництва у сфері туризму, зокрема фінансової та технічної допомоги, а також інвестиційні проекти ЄС. Це якісно вплинуло б на розбудову туристичної галузі України, сприяло б соціально-економічному та культурному розвитку нашої держави.

Відбувається гармонізація законодавства України в галузі туризму з директивами та іншими актами ЄС. З урахуванням євроінтеграційних завдань видано Указ Президента України від 8 жовтня 2002 р. № 912 "Про внесення змін до Положення про Державну туристичну адміністрацію України" щодо забезпечення державної політики у курортній сфері, Указ Президента України від 11 березня 2003 р. № 207 "Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України" та прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 390-р "Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного та внутрішнього туризму". Це відповідає світовому досвіду та надає додаткового імпульсу розвитку потужного туристичного та курортно-рекреаційного потенціалу України, збільшенню обсягів надання туристичних послуг. Рішенням Верховної Ради України з 1 січня 2004 р. скасовано готельний збір, що підвищить конкурентоспроможність готельних послуг.

З метою розвитку ринку послуг, дотримання рівних прав і свобод громадян прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1136 “Про забезпечення дотримання законодавства під час надання послуг іноземцям та особам без громадянства” щодо встановлення рівних цін і тарифів на послуги, що надаються як українцям, так і іноземцям і особам без громадянства.

На даний час в Україні відсутні обмеження щодо доступу до ринку послуг, пов’язаних з туризмом (згідно з графіком специфічних зобов’язань України в секторі послуг); в туристичній галузі не існує перешкод для вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ).

Видано Указ Президента України про передачу курортної сфери у підпорядкування Держтурадміністрації, що відповідає світовому досвіду та надасть додаткового імпульсу розвитку потужного рекреаційного потенціалу України[1, c. 381-382].


Висновки

Україна має всі об’єктивні передумови, щоб стати однією з передових туристичних країн світу, однак аналіз сучасного стану функціонування вітчизняної туристично-рекреаційної галузі свідчить про те, що ефективність діяльності цієї галузі стримується через невирішеність низки проблем. Насамперед це проблеми нормативно-правового забезпечення функціонування туристичної галузі, для розв’язання яких необхідно внести відповідні зміни та доповнення до чинного законодавства з питань туризму, зокрема видається необхідними закріплення за в’їзним та внутрішнім видами туризму статусу пріоритетних; розробка економічних інструментів стимулювання діяльності з обслуговування туристів у середині країни та залучення інвестицій у туристичну галузь; затвердження національних стандартів усіх видів туристичних послуг; створення дієвих механізмів контролю якості послуг та збереження і раціонального використання природної та культурної спадщини України. У роботі пропонується розробити та прийняти такі нормативно-правові акти: “Кодекс туризму”, закони України “Про сільський туризм”, “Про соціальний туризм”, “Про молодіжний та дитячий туризм”, Концепцію розвитку українських курортів, а також внести окремі поправки до законів України “Про туризм”, “Про місцеве самоврядування” (щодо функцій органів місцевого самоврядування в галузі туризму) та інших нормативно-правових актів.

Установлено, що важливими передумовами розвитку туризму на регіональному та місцевому рівнях є, передусім, покращання взаємодії і кооперації між органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємцями, інвесторами, а також іншими особами та організаціями, активне співробітництво яких може привести до створення привабливого туристичного продукту. Запропоновано комплекс механізмів залучення територіальних громад до розвитку туристичної галузі, зокрема дієвим механізмом співпраці органів місцевого самоврядування та підприємців у галузі туризму може стати регіональна туристична корпорація як добровільне об’єднання юридичних осіб, створене з метою координації діяльності учасників, забезпечення захисту їхніх прав, інтересів у державних та інших органах, спільної реалізації учасниками різноманітних програм та проектів та розподілу прибутку, отриманого від їх здійснення. Ефективним механізмом залучення територіальних громад до розвитку туристичної галузі на регіональному і місцевому рівнях також видається створення робочої групи фахівців галузі, яка на основі розроблених на державному рівні типових положень, правил і рекомендацій, у контексті європейського досвіду, зокрема французького, розроблятиме конкретний план заходів для кожного окремого туристичного регіону. На першому етапі група має впроваджувати ці заходи в життя, а на наступних - контролювати і підтримувати їх.


Список використаної літератури

1. Алєксєєва Ю. Партнерство публічної влади, територіальних громад та приватного сектора в галузі туризму // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 1. – С. 376-382.

2. Алєксєєва Ю. Вплив державної політики на розвиток туристичної галузі України // Актуальні проблеми внутрішньої політики: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 1. – С. 103-107.

3. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.

4. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.

5. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.

6. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.

7. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.

загрузка...
Top