Страхування від перерв у виробництві

Вступ

1. Необхідність та особливості страхування підприємств від перерв у виробництві

2. Умови страхування від перерв у виробництві. Порядок укладення і обслуговування страхової угоди

3. Досвід страхування підприємств від перерв у виробництві в зарубіжних країнах та оцінка можливості його використання в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Страхування комерційних операцій полягає у тому, щоб відшкодувати можливі втрати на випадок, коли через певний період застраховані операції не дадуть очікуваної віддачі. Страхове відшкодування в такому разі встановлюється в обсязі різниці між страховою сумою та одержаним прибутком від застрахованої комерційної діяльності.

При страхуванні комерційних ризиків також застосовують деякі обмеження щодо обсягу страхування окремих ризиків, зокрема, з нього вилучаються ризики, пов'язані з посередницькою діяльністю, роботою казино, тоталізаторів тощо. Із страхової відповідальності, як правило, вилучаються також можливі збитки внаслідок військових дій, зміни політичного курсу, негативної динаміки курсів валют. Це ж стосується і відшкодування збитків унаслідок навмисних дій страхувальника чи його партнерів, спрямованих на заподіяння шкоди застрахованій діяльності, зміну профілю комерційного підприємництва, застосування некваліфікованого управління ним тощо.

При складанні договору особливу увагу необхідно звернути на розмір установленої франшизи, яка може визначатися як у днях, так і у відсотках від максимальної суми виплати. Розмір франшизи по договорах страхування від перерв у виробничій діяльності, як правило, становить 3-10 днів.

Страховий тариф встановлюється страховою компанією в залежності: від галузі економіки, до якої належить підприємство; від максимального страхового періоду зупинки виробництва; від установленого розміру франшизи.

Розмір страхового тарифу може коливатися в межах 0,6-5% від страхової суми.


1. Необхідність та особливості страхування підприємств від перерв у виробництві

Одним із видів страхування виробничих (підприємницьких) ризиків є страхування від перерв у виробництві, які можуть виникати внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна. Поширене у країнах із розвиненою ринковою економікою. Практика його застосування залежить від виду бізнесу, що здійснює підприємство, або від оцінки недоотриманого доходу, яка досить складна.

З метою компенсації збитків, викликаних зупинкою або перервою виробництва, організується страховий захист в рамках окремого виду-страхування збитків від перерв у виробництві.

Збитки можуть бути викликані наступними причинами.

■ пожежі, стихійні лиха;

■ аварії та технічні несправності;

■ суспільно-політичні події (страйки тощо);

■ комерційні фактори (нестача коштів для виплати заробітної плати, на оплату рахунків постачальників, через недопоставки або зриву термінів поставок матеріалів і устаткування і т.д.).

Страхування збитків від перерв у виробництві виступає за своїм змістом як доповнення до страхування основних і оборотних фондів, оскільки перерва у виробництві викликається їх загибеллю або пошкодженням і згідно балансової класифікації страхування відноситься до страхування пасивів. Склад страхувальників та перелік страхових подій, від яких проводиться страхування, можуть бути однаковими, що, однак, не означає автоматичного комплексного страхування по цих двох видах [2, c. 95].

Внаслідок пожежі або інших застрахованих ризиків підприємство (крім відновлення «балансової вартості» основних і оборотних фондів) несе економічні втрати з наступних причин:

  • скорочення або повне припинення виробничої діяльності та продажу продукції, виконання робіт, надання послуг;
  • зниження рівня конкурентоспроможності на ринку через недопоставки товарів, припинення виконання робіт і надання послуг;
  • необхідність здійснення ряду витрат, присутніх незважаючи на вимушений простій.

Втрати від двох перших причин об'єднуються в поняття «непрямі фінансові збитки», що оцінюються в розмірі неотриманого або недоотриманого прибутку від тимчасової зупинки виробничої, торговельної діяльності або процесу надання послуг в залежності від профілю діяльності підприємства. Непрямі збитки за своїми масштабами часто перевершують прямі збитки від пожежі або стихійного лиха. Зокрема поступове відновлення обороту підприємства може бути викликано зниженням рівня конкурентоспроможності.

Збитки від третьої причини викликаються триваючими постійними і додатковими витратами.

Збитки від перерви у виробництві складаються з наступних елементів:

  • Розмір поточних витрат страхувальника щодо продовження господарської діяльності, який розраховується виходячи із суми фактичних витрат за період перерви у виробництві та додаткові витрати зі скорочення збитків від простою;
  • Сума втрати прибутку від застрахованої господарської діяльності в результаті настання перерви у виробництві.

Розрахунок розміру збитків здійснюється за наступною приблизною схемою.

1. Розраховується прибуток, який не отримає підприємство через простою:

- За аналогією з такими ж зупинками протягом декількох попередніх років;

- На підставі вивчення наслідків простою на однопрофільних підприємств;

- На основі ціни одиниці продукції та оцінки обсягу продукції, не випущеної з-за зупинки виробництва.

2. Потім виключається прибуток, яку міг би отримати страхувальник за рахунок реалізації пошкодженого майна або часткового продовження виробничого процесу в стаціонарному або іншому приміщенні, перебазувати в нього вціліле обладнання.

3. Визначаються додаткові або надзвичайні витрати, що мають як тимчасовий характер для скорочення періоду простою: оплата понаднормових робіт, покупка необхідного обладнання, так і постійний характер (покриття поточних витрат): витрати на заробітну плату, податки, що не залежать від обороту, орендна плата та ін. [8, c. 94-95]

Умови договору страхування збитків, пов'язаних з перервами у виробництві, формуються на основі детального аналізу роботи підприємства за останні 3—5 років. Тільки після цього встановлюється сума страхового відшкодування, що буде виплачена при настанні страхового випадку.

Одночасне страхування майна і втрат від перерв у виробництві вважається вигідним як для підприємця, так і для страхової компанії, оскільки ризики за двома цими договорами, як правило, однакові. Крім того, якщо обидва договори уклала одна страхова компанія, то вона зацікавлена якнайшвидше відновити застраховане майно, щоб уникнути значних страхових виплат у зв'язку з компенсацією страхувальникові втрат від перерви у виробництві.

Обсяг відповідальності за договором страхування від перерв у виробництві ширший, ніж у страхуванні майна від вогню. Об'єктом страхування є фінансові втрати від перерви у виробництві (внаслідок матеріальних збитків від страхової події зі застрахованим майном страхувальника), які вміщують:

— поточні витрати страхувальника із продовження господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

— втрати прибутку від вимушеної перерви у виробництві;

— додаткові витрати на ліквідацію наслідків страхового випадку.

Договором можуть покриватися як поточні витрати і втрачений прибуток разом, так і кожна з фінансових втрат окремо.

Виходячи з обраного об'єкта страхування, встановлюється страхова сума, у відсотках до якої обчислюється страхова премія. Розмір премії здебільшого встановлюється індивідуально для кожного страхувальника з урахуванням особливостей його господарської діяльності.

Особливістю цього виду страхування є те, що розмір збитку залежить від тривалості перерви у виробництві. Тому у договорах страхування збитків від перерв здебільшого передбачається встановлення деякої межі, починаючи з якої виникає відповідальність страховика. Такою межею може бути використана франшиза у грошовому вираженні або період простою, при перевищенні якого страхувальник отримує право на відшкодування.

При настанні страхового випадку, що призвів до перерви у виробництві, розмір страхового відшкодування визначається на основі розміру поточних витрат щодо здійснення застрахованої діяльності та прибутку, отриманого страхувальником від цієї діяльності за період, який дорівнює 12 місяцям до дати настання матеріального збитку [11, c. 79-80].


2. Умови страхування від перерв у виробництві. Порядок укладення і обслуговування страхової угоди

Страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна поширене у країнах із розвинутою ринковою економікою. Страхування на випадок збитків від перерв у виробництві - важлива частина підприємницьких ризиків. Практика його застосування залежить від виду бізнесу, що здійснює підприємство, а інколи від оцінки недоотриманого доходу, яка досить складна.

На відміну від багатьох видів страхування, об'єктом захисту яких є наявне майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі. Випадкова втрата майбутньої користі (у даному разі - очікуваного прибутку) може настати передусім з причин випадкового спаду виробничого процесу або навіть його зупинки. Збитки, яких господарський суб'єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втратою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені на оплату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постійно підтримувати життєдіяльність господарського суб'єкта, а також пов'язаних із процесом його повернення до попередньо визначеної виробничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупинення виробничого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою протистояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ніколи не виявляються самостійно.

Страхування від втрат прибутку є страхуванням комплементарним для багатьох так званих базових видів страхування. Найпоширенішою базою для приєднання до страхування від втрати прибутку є страхування від ризику вогню. Воно, як комплексний вид страхування, може при цьому здійснюватися у будь-якій формі, що передбачає різноманітну композицію ризиків - чи то у формі «від усіх ризиків», чи у формі FLEX, яка передбачає стандартне об'єднання кількох найпоширеніших ризиків: Fire - вогню, Lighting - удару блискавки, Explosion -вибуху. Поява хоча б цих традиційних ризиків призведе не лише до кількісних втрат реально існуючого майна, а й до тимчасового призупинення чи сповільнення ходу виробничого процесу, а відповідно -і до втрати очікуваного прибутку.

З огляду на значну поширеність ризику вогню вогневе страхування користується найбільшою популярністю серед страховиків і страхувальників як базове для здійснення страхування від втрат прибутку [2, c. 104-105].

У світовій практиці страховий захист очікуваного прибутку ґрунтується також на інших майнових видах страхування. Конкретними видами такого страхового захисту є MLOP (Machinery Loss of Profit Insurance - страхування від втрати прибутку через аварію машин) та ALOP (Advance Loss of Profits - страхування втрат прибутку, спричинених перенесенням насамперед строків початку виробничого процесу, пов'язаного із модернізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта).

Традиційне страхування майнових засобів досить часто покриває лише незначну частину втрат, яких господарський суб'єкт зазнав унаслідок прояву ризику. Набагато більшими можуть бути його втрати, завдані неотриманням сподіваного прибутку. Проте на звичайне базове майнове страхування покладається завдання забезпечити кошти, достатні для відтворення знищених засобів та предметів виробництва. З цією метою найбільш бажаним було б страхування майна (основних фондів) у його новій вартості від базових (найпоширеніших) ризиків.

Страхове відшкодування, отримане при страхуванні у «новій вартості», дає змогу вчасно відновити виробничий процес, перерваний через настання випадкової події. Страхування від втрати прибутку передбачає виплату відшкодування, яке замінює для застрахованого суб'єкта регулярне надходження грошових коштів, необхідних для фінансування господарського процесу, зберігання фінансової рівноваги на такому рівні, який був би досягнений при ненастанні страхового випадку.

Страхова відповідальність при страхуванні від втрат прибутку є збірною й охоплює такі види збитків:

- витрати, які мають постійний характер і є необхідними навіть протягом виниклої перерви виробничого процесу;

- приріст витрат на виробництво, а також додаткових витрат, спрямованих на отримання спаду виробництва в умовах, які склалися після страхового випадку. Нагромадження цих збитків зумовлює оренда додаткових виробничих площ, машин, механізмів, оплата праці за роботу в позаурочний час та інші заходи;

- втрата прибутку, обчислювана за спеціальною методикою.

Крім втрати прибутку, яка може статися через безпосереднє пошкодження майна і сповільнення чи зупинення виробничого процесу, прибуток може бути втрачений також тоді, коли настане страховий випадок у кооперанта даного господарського суб'єкта. Кооперант, який відіграє роль постачальника, зазнавши безпосередніх майнових втрат, не зуміє виконати домовленостей про постачання. Це призведе до таких самих негативних наслідків, як і вимушена перерва виробничого процесу через пошкодження майна. Велика ймовірність настання таких випадків також дає підстави для відповідного додаткового страхового захисту від їх наслідків. Такий вид страхування дістав назву Contingency Business Interruption - від випадкового переривання бізнесу і може охоплювати такі самі ризики, що їх охоплює основне страхування від втрати прибутку.

Загальний обсяг страхової відповідальності страховика при страхуванні від втрат прибутку визначається величиною страхової суми. Страхова сума для потреб цього страхування обчислюється на базі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть скластися у господарському році. У практиці страхування від втрат прибутку застосовується поняття прибутку-брутто. Прибуток-брутто, у свою чергу, складається з двох частин: власне прибутку в економічному значенні цього поняття, названого прибутком-нетто, та постійних витрат, які є чистими втратами в умовах простою виробництва.

На відміну від постійних витрат змінні витрати безпосередньо пов'язані з потребами виробництва. Це передусім сировина, матеріали, транспортні витрати та інші елементи витрат. Проте поділ витрат на постійні та змінні не є простим. Він потребує уважного аналізу кожної конкретної ситуації. При цьому слід спиратися як на матеріали бухгалтерського обліку, так і на особливості технології та організації даного виробництва. Вагомим елементом витрат є, як відомо, видатки на оплату праці, насамперед виробничого персоналу. По суті - це змінні витрати. Однак з позиції виробничої та соціальної політики страхувальник не може уникнути цих витрат на період перерви виробництва. Адже існує необхідність зберегти кваліфікований виробничий персонал, а в разі тимчасового звільнення якихось працівників страхувальник зобов'язаний матеріально їх забезпечити.

Якщо взяти до уваги, що виробничий оборот страхувальника ідентичний виручці, отриманій ним від реалізації товарів та послуг, то величину прибутку-брутто можна обчислити спрощеним методом - методом віднімання від величини виробничого обороту суми витрат змінного характеру.

Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною методикою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудитором. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви страхувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При подальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто враховуються також усі чинники, які по-різному впливають на виробничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезонність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тенденції розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох попередніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції величини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування[8, c. 68-69].

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайного майнового страхування), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визначається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку - терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності підприємства, протягом якого нагромаджуються негативні результати від перерви виробництва через майнові збитки.

Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхувальником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам - менеджерам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид господарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та доступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності.

Страховик, як правило, погоджується на запропонований страхувальником термін відшкодування. Цей термін є періодом, лише в межах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку. Отже, тривалість терміну відшкодування є найважливішим чинником впливу на страхову суму. Щоправда, у страховій практиці не додержуються прямої залежності між установленим терміном відшкодування та обсягом страхової суми. У тих випадках, коли термін відшкодування

Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною методикою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудитором. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви страхувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При подальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто враховуються також усі чинники, які по-різному впливають на виробничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезонність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тенденції розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох попередніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції величини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайного майнового страхування), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визначається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку - терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності підприємства, протягом якого нагромаджуються негативні результати від перерви виробництва через майнові збитки.

Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхувальником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам - менеджерам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид господарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та доступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності [7, c. 106-107].

Успішна комерційна діяльність будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності залежить від безперервного випуску продукції, її продажу або надання послуг. Але випадкові події можуть призвести до перерв у господарській діяльності підприємства. Якщо підприємство має страховий поліс, що покриває збитки, пов'язані з пошкодженням або знищенням майна, то недоотриманий прибуток унаслідок зупинки виробництва через шкоду, завдану майну підприємства, за цим полісом не компенсується. Такі втрати підприємств відшкодовуються лише за договором страхування від перерв у виробництві.

Як свідчить практика, втрати, які несуть підприємства внаслідок недоотримання прибутку, можуть значно перевищувати майнові збитки підприємства. Наприклад, внаслідок пожежі на нафтопереробному заводі в Техасі (США) збиток становив 6 млн. доларів, а втрата прибутку через спричинені матеріальні збитки — 31,5 млн. доларів.

Причини збитків підприємства, наслідком яких є втрата прибутку, можуть бути різні. Умовно їх можна поділити на: суспільно-політичні чинники (страйки, воєнні дії); аварії та пожежі; стихійні явища та несприятливі погодні умови; комерційні чинники.

До останніх можна віднести: невиконання постачальником зобов'язань; відсутність договорів на поставку необхідних для виробництва матеріалів тощо.

Складним для страхових компаній є страхування втрати підприємством прибутку через суспільно-політичні та комерційні чинники в умовах нестабільної економічної ситуації. Тому за сучасних умов в Україні поширеним стає страховий захист підприємств від перерв у виробництві через пошкодження або знищення майна внаслідок пожежі, вибуху, стихійних явищ. Цей вид страхування є логічним доповненням до вогневого страхування, оскільки доволі часто збитки через пошкодження або знищення майна внаслідок подій, обумовлених договором, призводять до перерви у виробництві та втрати підприємством очікуваного прибутку.

Одночасне укладення договорів страхування майна та страхування від перерв у виробництві є вигідним як для страхувальника, так і страховика. Економічний інтерес підприємства у проведенні цих двох видів страхування разом очевидний, адже пошкодження або знищення майна внаслідок страхового випадку дуже часто призводить до зупинки у виробництві. Втрати, які несе підприємство під час зупинки, можуть у кілька разів перевищувати матеріальні збитки. У разі поєднання цих двох видів страхування страхова компанія зацікавлена провести швидше виплати з майнового збитку, оскільки внаслідок їх затримання збільшується термін простою й відповідно зростають виплати по II договору (страхування від перерв у виробництві).

Комплексне покриття дає змогу страховику зменшити витрати, пов'язані з визначенням збитку у разі виникнення страхових подій, оскільки обсяг страхової відповідальності страховика за цими видами страхування збігається.

Об'єктом страхування від перерв у виробництві є фінансові втрати під час зупинки, які включають:

- поточні витрати страхувальника з продовження господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

- втрату прибутку внаслідок перерви у виробництві[10, c. 116-117].

Поточні витрати страхувальника з продовження господарської діяльності — це витрати, які він за будь-яких обставин продовжує нести в період перерви у виробництві, аби після відновлення майна, пошкодженого або знищеного внаслідок страхового випадку, якнайшвидше поновити перервану господарську діяльність.

До поточних витрат включають:

— заробітну плату робітників і службовців;

— орендну плату;

— амортизаційні відрахування;

— податки та збори, які підлягають сплаті підприємством незалежно від результатів своєї господарської діяльності;

— відсотки по кредитах або інших залучених коштах;

— інші витрати.

До складу поточних витрат не включають:

— податок на додану вартість та інші непрямі податки;

— витрати на придбання сировини та матеріалів, які використовуються в господарській діяльності страхувальника;

— штрафи, пені та інші штрафні санкції, якщо вони безпосередньо не пов'язані зі застрахованою діяльністю.

Під втратою прибутку розуміють той очікуваний прибуток, який страхувальник отримав би від своєї господарської діяльності за період вимушеної перерви у виробництві.

Страхова сума в страхуванні від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження майна визначається таким чином, щоб вона покривала недоотримання виручки в розмірі прибутку й поточних витрат страхувальника.

У страхуванні малих підприємств від перерв у виробництві фахівці радять застосовувати спрощену форму визначення страхової суми. Отже, страхова сума встановлюється в такому розмірі, в якому визначається страхова сума зі страхування майна від вогню та інших небезпек. Такий підхід мотивований тим, що суми страхового відшкодування, які виплачуються малим підприємствам унаслідок втрати прибутку не надто перевищують виплати зі збитків, завданих майну підприємства.

Страхова сума може також установлюватись у розмірі, що дорівнює показникам випуску продукції за попередній рік.

Страхова премія за даним видом страхування обчислюється спеціалістами індивідуально для кожного страхувальника з врахуванням особливостей виробництва, ступеня ризику та можливостей швидкого відновлення діяльності. Інколи застосовують спрощений метод розрахунку страхової премії. При її визначенні за основу приймають діючі тарифні ставки по страхуванню майна підприємств. Як свідчить практичний досвід, в середньому непрямі збитки на 50 % перевищують прямі. Тому тарифні ставки в страхуванні від перерв у виробництві дорівнюють:

Тпр = Тм х 1,5

де Тпр — тарифна ставка в страхуванні підприємств від втрат внаслідок простою, а Тм — тарифна ставка по страхуванню майна.

Франшиза. У страхуванні від перерв у виробництві завжди передбачається франшиза, яка визначається:

—у грошових одиницях;

— в одиницях часу.

У першому випадку на власній участі страхувальника залишається збиток, розмір якого не перевищує величину, встановлену у вигляді певної грошової суми. В другому — установлюється мінімальна кількість днів простою, які не покриваються страховим захистом. Тривалість простою в одиницях часу залежить від розміру підприємства та його резервів, складових приміщень, де можуть зберігатися власні напівфабрикати та можливість їх використання у складних ситуаціях [5, c. 125-126].


3. Досвід страхування підприємств від перерв у виробництві в зарубіжних країнах та оцінка можливості його використання в Україні

Особливість цього виду страхування полягає в тому, що розмір збитків безпосередньо залежить від терміну перерви у виробництві. Тому важливо визначити тривалість відповідальності страховика, тобто період, упродовж якого він зобов'язаний відшкодувати збитки. У страхуванні від перерв у виробництві страховик обмежує свою відповідальність гарантійним строком який передбачає максимальний термін зупинки господарської діяльності страхувальника, за наслідками якої він несе відповідальність щодо збитків. Гарантійний строк відповідальності встановлюється в межах від 3 місяців до 2 років. Максимальний термін відповідальності визначають так, щоб цей період був достатнім для відновлення виробництва та комерційної діяльності підприємства. Тому період відповідальності страховика може перевищувати строк дії договору страхування. У такому разі, навіть після закінчення строку дії договору відносини між страховиком і страхувальником зберігаються.

Зауважимо, що у визначенні страховиками терміну простою існують істотні розбіжності. У США страховики вважають, що перерва у виробництві закінчується, коли підприємство технічно підготовлене до подальшого випуску продукції. У Німеччині перерва у виробництві закінчується з моменту досягнення підприємством своєї комерційної готовності, тобто відновлення страхувальником зв'язків, утрачених у період простою. Тому страхове покриття, умови якого передбачають зобов'язання страховика відшкодовувати збитки до настання комерційної готовності страхувальника називають повним страхуванням від перерви у виробництві. Якщо ж за умовами договору строк відповідальності страховика обмежують періодом відновлення тільки виробництва, то таке страхове покриття називають страхуванням від основних збитків.

Відповідальність страховика сплатити страхове відшкодування в страхуванні від перерв у виробництві виникає за наявності таких умов:

— пожежа або інша страхова подія, обумовлена договором;

— пошкодження або знищення майна через страхову подію;

— перерва в господарській діяльності підприємства внаслідок пошкодження або знищення майна.

Для розрахунку збитку страхувальника в страхуванні від перерв у виробництві визначають: поточні витрати, пов'язані з продовженням застрахованої діяльності в період зупинки у виробництві та розмір недоотриманого прибутку.

Під час встановлення суми страхового відшкодування страховик ураховує додаткові витрати страхувальника, здійснені з метою скорочення збитку. У додаткові витрати включають: витрати, пов'язані з введенням додаткових змін, терміновим ремонтом, переданням частини роботи іншим підприємствам, прискоренні поставки майна, необхідного для відновлення господарської діяльності тощо. Але не підлягають відшкодуванню такі витрати, унаслідок яких страхувальник отримує певну вигоду: збільшує обсяг випуску продукції, скорочує витрати, модернізує виробництво [12, c. 134-135].

У світовій практиці страхування додаткових витрат зазвичай здійснюється в якості розширеного покриття до страхування від перерв у виробництві, а також може існувати як окремий вид страхування. Договори страхування додаткових витрат часто укладаються підприємствами (організаціями), які особливо чутливі до втрати клієнтів або покупців унаслідок простою.

Відповідно, К = (1 - Д/100) х (1 - 3/100),

де Д (%) — частка робітників, яких використовують на інших роботах під час простою; 3(%) — відсоток, на який зменшена заробітна плата робітникам за період простого.

Утрачений прибуток розраховують як добуток суми нестриманої виручки від реалізації продукції через перерву у виробництві та норми прибутку.

Дії страхувальника й страховика у разі настання страхового випадку в страхуванні від перерв у виробництві є аналогічними діям сторін при страхуванні майна підприємств. Особливістю в страхуванні від перерв у виробництві є порядок виплати страхового відшкодування, оскільки остаточний розмір збитків можна визначити лише після відновлення виробничої діяльності страхувальника або закінчення відповідальності страховика.

Страховики не сплачують страхове відшкодування за додаткові збитки страхувальника, які збільшують строк перерви у виробництві через:

— воєнні дії та їх наслідки, страйки, конфіскації, арешти, знищення або пошкодження майна за розпорядженням органів влади;

— розширення та оновлення діяльності підприємства порівняно з виробничою діяльністю, що мала місце до настання страхового випадку;

— відсутність коштів для відновлення пошкодженого або заміни втраченого майна;

— обмеження з боку влади відновлюваних робіт або господарської діяльності страхувальника;

— надзвичайні затримки у відновленні виробництва, пов'язані, наприклад, з веденням справ у суді або арбітражі, з'ясуванням відносин власності, володіння чи оренди майна.

Страхові компанії в Україні в комплексі своїх страхових послуг пропонують також клієнтам страхування від перерви у виробництві. Але цей вид страхування поки що мало користується попитом у потенційних страхувальників, хоча в розвинутих країнах страхування від перерви у виробництві є невід'ємною складовою системи ризик-менеджменту підприємства.

Вітчизняні підприємці, на відміну від західних, до кінця не усвідомили необхідність такого виду страхування. Сьогодні, наприклад, від вогню й інших майнових ризиків застрахована лише половина російських підприємств. А при явній необхідності страхування підприємств від перерв у виробництві, у Росії цією страховою послугою скористалися лише близько 13—18 % промислових підприємств . Аналогічна ситуація й в Україні — найпоширенішим є страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, а страхування підприємств від перерв у виробництві є майже не затребуваним.

Страхування від перерви у виробництві нерозривно пов'язане з матеріальними витратами, тому витрати на нього, подібно витратам на страхування майна, логічно відносити на собівартість продукції та послуг. Зараз страхувальники змушені сплачувати їх з прибутку, що істотно гальмує розвиток цього виду страхування. Крім того, необхідно, щоб звітність страхувальника була максимально прозорою. Доти, поки підприємства приховують прибуток, проводити страхування від його недоодержання безглуздо.

Унаслідок зростання обсягів виробництва в країні, а також на тлі інтересу, що відновлюється останнім часом до страхування, буде розвиватися й цей сегмент ринку, й отже, страховий поліс згодом стане додатковою конкурентною перевагою для підприємств [14, c. 215-216].


Висновки

Страхування від втрати прибутку внаслідок вимушеної перерви у виробництві здійснюється, як правило, разом з іншими видами страхування, наприклад з майновим.

Підприємство може застрахуватися від збитків внаслідок простою виробництва (надання послуг), що виникає по не залежних від підприємства причинах. Відповідно до умов договору страхування можуть відшкодовуватися збитки, наприклад, виробничої компанії, понесені як у результаті повної зупинки діяльності, так і через часткове зниження оборотів, пов'язаного з настанням страхового випадку.

Договір страхування передбачає виплату компенсації, якщо перерва у виробництві викликана однією з наступних причин (страхових випадків): пожежа, удар блискавки, протиправні дії третіх осіб, стихійні лиха тощо (за винятком воєнних дій або зміни політичної ситуації в країні).

Для того, щоб надалі уникнути розбіжностей зі страховою компанією, у договорі страхування від перерв у виробництві необхідно вказати максимально повний перелік статей витрат, які будуть компенсовані, а також детальний алгоритм їх визначення.

Як правило, згідно з умовами договору страхування страхова компанія береться відшкодувати:

а) неодержаний прибуток (розмір прибутку за період простою визначається виходячи із прибутку, отриманого за минулий рік; якщо минулого року у компанії не було прибутку, то неодержаний прибуток за договором страхування не виплачується);

б) витрати, зроблені для запобігання перерви в діяльності;

в) постійні витрати, що не залежать від обсягів виробництва (кількості наданих послуг, виконаних робіт), у тому числі: витрати на соціальні відрахування та заробітну плату співробітників (крім тих, для кого встановлена відрядна оплата праці); плату за оренду приміщення; відсотки по кредитах, залучених до настання страхового випадку; податки та збори, що не залежать від результатів застрахованої діяльності (податок на майно, земельний податок, реєстраційні збори тощо).

Межа відповідальності страхової компанії (розмір максимальної суми виплат) визначається як сума збитків і упущеної вигоди, розрахована на підставі даних бухгалтерської звітності за максимально можливий строк припинення діяльності, який визначається експертним шляхом.

Список використаної літератури

  1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. - 203 с.
  2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - 444 с.
  3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. - К.: Знання, 1998. - 371 с.
  4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 - Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К., 1998. - 35 с.
  5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. - Харків: Бурун Книга, 2004. - 371 с.
  6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.
  7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Вища школа, 2003. - 257 с.
  8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. - К.: Каравела, 2006. - 391 с.
  9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2005. - 162 с.
  10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000. - 117 с.
  11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.
  12. Таркуцяк Анатолій Олександрович. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.
  13. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. - К.: Ліра-К, 2007. - 375 с.
  14. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.
загрузка...
Top