Страхування та його принципи

1. Принцип відшкодування збитку, оцінка страхової суми.

2. Повне і пропорційне страхування.

3. Поняття подвійного страхування і його наслідки.

4. Власна участь страхувальника в збитку.

5. Форма відшкодування збитку.

Список використаної літератури.

1. Принцип відшкодування збитку, оцінка страхової суми

Відшкодування збитку – це сума, що виплачується страховиком на компенсацію збитку, заподіяного страховим випадком на об’єктах страхування майна і цивільної відповідальності страхувальника за матеріальну шкоду перед третіми особами. Якщо страхова сума менша від збитку, страхове відшкодування здійснюється пропорційно до відношення страхової суми до страхової вартості об’єкта. У разі подвійного страхування страхове відшкодування фактичного збитку здійснюють усі страховики в межах страхової вартості об’єкта страхування пропорційно до частки кожного в загальній страховій сумі. Умовами договору страхування може передбачатись заміна виплати страхового відшкодування компенсацією збитку в натуральній формі.

Страхова сума – межа грошових зобов’язань страховика щодо компенсації завданих страховою подією збитків страхувальнику (застрахованому). Страхова сума за майновим страхуванням не повинна перевищувати вартості об’єкта. При добровільному страхуванні життя страхова сума не обмежується.

Страхова сума, згідно із Законом України «Про страхування», — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником у грошовому виразі за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджене чи коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме дише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.

Отже, адекватне визначення страхової суми є підґрунтям фінансових взаємовідносин між сторонами страхової угоди і має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Для страховика — оскільки, по-перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний розмір зобов'язань страховика за конкретними договорами страхування. Для страхувальника — оскільки, по-перше, залежно від розміру страхової суми він сплачує страхові премії; по-друге, він може претендувати на той чи інший розмір страхового відшкодування в межах страхової суми.

У обов'язкових видах страхування страхова сума (або мінімальне її значення) встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. Наприклад, мінімальна страхова сума з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів становить в Україні 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю третіх осіб, і 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну майну третіх осіб. Це означає, що при проведенні цього виду страхування страховик несе відповідальність за кожним конкретним договором щонайменше у таких обсягах.

У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов'язково має бути зазначений її розмір, а у Правилах страхування — порядок визначення.

Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності) обирається той чи інший підхід до визначення страхової суми.

Так, у майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачене договором страхування або умовами обов'язкового страхування. На практиці дійсна вартість майна звичайно обчислюється як вартість придбання майна за вирахуванням зносу. Знос вираховується через те, що страхування за своєю сутністю призначене лише для компенсування реальних збитків і не може бути для страхувальника Джерелом отримання додаткових доходів.

З цієї самої причини в разі, коли одне й те саме майно є застрахованим у кількох страховиків (тобто загальна страхова сума Перевищує дійсну вартість майна), то страхове відшкодування, Що виплачується всіма страховиками, все одно не може перевищувати дійсної вартості майна. З настанням страхового випадку кожний страховик здійснюватиме виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування, навіть якщо страхова премія була обчислена і сплачена страхувальником кожному страховикові з огляду на дійсну вартість майна (тобто виходячи з повної страхової суми, а не конкретної її частки). «Надлишково» сплачена премія не повертається. Це є своєрідна санкція до страхувальника, який з метою збагачення вдався до обману, не повідомив страховиків про подвійне страхування і тим самим порушив основний принцип страхування: принцип найвищої сумлінності у відносинах між страхувальником і страховиком.

В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об'єктом страхування тут є життя, здоров'я і працездатність людини, які не мають вартісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладаються договори особистого страхування, теоретично може бути як завгодно великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страхувальника сплачувати відповідні премії, адже розмір страхової премії обчислюється множенням страхової суми на страховий тариф.

Іноді страховик пропонує страхові поліси особистого страхування зі стандартною, заздалегідь визначеною страховою сумою і заздалегідь визначеною відповідною страховою премією. Це створює певні зручності у стосунках між сторонами, але не означає, що страхувальник повинен за будь-яких умов погодитися із запропонованою страховою сумою. Він завжди має право на вибір, за винятком обов'язкових видів особистого страхування, в яких страхова сума визначається законодавчо і не може бути змінена ані страхувальником, ані страховиком.

Страхові виплати на користь страхувальника за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків з майнового страхування. Навіть якщо страхувальник має кілька договорів особистого страхування, усі вони вважаються дійсними в повному обсязі, оскільки страхувальник сплачував страхові премії за кожним договором. Отож і страхові виплати він отримає згідно з умовами кожного з них. Вартісні обмеження, про які йшлося щодо майнового страхування, тут відсутні. В особистому страхуванні поняття «подвійного» страхування не використовується через неможливість визначення вартості життя і здоров'я людини — вони безцінні.

При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов'язані з компенсацією збитків, завданих страхувальником життю, здоров'ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає — нікому невідомо. Тому в договорах страхування відповідальності зазвичай встановлюється лише ліміт страхової суми, який може й не відповідати розміру заподіяних збитків, але який обмежує розмір страхових виплат з боку страховика за кожним конкретним договором. Оскільки договори страхування відповідальності найчастіше укладаються під впливом вимог міжнародних угод або вимог внутрішнього законодавства країни, то відповідно до зазначених вимог, як правило, встановлюється і ліміт страхової суми.

Страхова сума є базою для обчислення страхової премії. Вона, так би мовити, — «кількісний» чинник, від якого залежить відповідальність страховика, тобто обсяг його ризику і, відповідно, розмір страхової премії. Роль «якісного» чинника відіграє страховий тариф: його розмір залежить від переліку подій, на випадок яких відбувається страхування; ступеня ризику згідно з фізичними властивостями об'єкта страхування; терміну дії договору тощо. Тобто страховий тариф відбиває індивідуальні характеристики кожного конкретного договору страхування.

2. Повне і пропорційне страхування

На практиці застосовується кілька основних систем страхування залежно від співвідношення страхової суми і вартості об’єкта страхування, а також закладених принципів виплати відшкодування. Повне страхування застосовується за відповідності величин страхової суми і вартості об’єкта страхування. У цьому випадку страховиком відшкодовується 100% виниклого збитку. Страхування по системі пропорційної відповідальності широко використовується в майновому страхуванні при неповному, частковому покритті вартості об’єкта встановленою страховою сумою. Величина відшкодування, яке при цьому виплачується, визначається як частина збитку, пропорційна частці страхової суми в дійсній вартості об’єкта. Страхування з лімітом відповідальності страховика передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. Відповідно, весь збиток у рамках встановленої страхової суми цілком компенсується страховиком, а збиток понад страхову суму залишається на утриманні страхувальника. Ця система зазвичай застосовується в тому випадку, якщо достовірна оцінка повної вартості майна сполучена зі значними труднощами.

Отже, укладання договорів страхування з професійними страховиками є основним зовнішнім страховим ресурсом підприємства, що відіграє найважливішу роль при побудові страхового захисту підприємства в цілому. Проведення такого страхування дає змогу забезпечити підприємство компенсаційним ресурсом високої ємності, що має, як правило, помірну вартість. Разом з тим об’єктивні обмеження і недоліки, властиві комерційному страхуванню в цілому і його окремим видам зокрема (наприклад, фактор запізнювання страхового відшкодування), незавершеність формування українського страхового ринку, не відповідні світовій практиці умови і правила здійснення страхування, а також суперечливість інтересів страхувальника і страховика при проведенні страхування, перешкоджають досягненню максимальної ефективності страхового захисту при застосуванні винятково комерційного страхування, що зумовлює необхідність розгляду інших елементів страхових можливостей підприємства.

Пропорційне страхування - включає договори квотного та ексцедентного перестрахування, згідно з якими перестраховик має свою частку в загальній сумі збитків і загальній сумі премії.

Страхова сума встановлюється не вищає за ринкову вартість, яка визначається експертною оцінкою. Страхувальник має право встановлювати страхову суму нижчу за ринкову вартість. У цьому випадку буде діяти страхування в частці пропорційній ринковій вартості – пропорційне страхування (неповне страхування).

Пропорційне перестрахування будується на основі розподілу відповідальності (пропорційно розподіляються між сторонами відповідальність, премії і страхові відшкодування), а непропорційне — на основі очікуваних збитків. В останньому випадку участь перестраховиків у збитку актуальна лише після того, як цедент проведе виплату заздалегідь обумовленої певної частки (пріоритет).

Пропорційні договори передбачають, що відповідальність за ризиком, яка підлягає передачі в перестрахування, розподіляється між страховиком і перестраховиком пропорційно, що передбачає пропорційну участь пере-страховика і цедента у всіх оригінальних ризиках, преміях і збитках. Розрізняють такі види пропорційного перестрахування: квотні, ексцедентні і квотно-ексцедентні. За умовами договору квотного перестрахування компанія передає в перестрахування в узгодженій з перестраховиком частці всі без винятку прийняті на страхування ризики з певного виду страхування чи групі суміжних страхувань. Частка участі в перестрахуванні виражається у відсотку від страхової суми, але можливе й обумовлення конкретною величиною (квотою). Крім того, в договорах цього виду для різних класів ризику за бажанням перестраховика встановлюються верхні межі (ліміти) відповідальності перестраховика. Перестраховик отримує відповідну частку премії і в такій же частці бере участь у відшкодуванні шкоди, завданої в результаті настання страхового випадку, незалежно від розмірів цього збитку.

Договори квотного перестрахування прості у виконанні, особливо для цедента. Цедент передає перестраховику частку одержаних за певний проміжок часу страхових платежів, залишаючи собі комісійну винагороду за передачу ризику, що було обумовлено при укладенні договору перестрахування.

Так само відбувається і регулювання збитків. Відповідно до одержаної частки участі в ризиках перестраховик передає цеденту пропорційну частину відшкодування, виплаченого за нього застрахованим. Інакше кажучи, страхові виплати розподіляються між учасниками перестрахування у такій самій пропорції, в якій між ними була розподілена страхова сума. Здебільшого перестраховик бере участь у витратах цедента з розрахунків зі страхувальником.

Квотне перестрахування, зменшуючи ризик цедента з усіх договорів, які передані в перестрахування, все ж не дає знизити ризик інших договорів страхового портфеля. Найбільше квотні договори використовуються при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів і при страхуванні автокаско.

Договір ексцедентного перестрахування є складнішим видом пропорційного перестрахування. Воно застосовується у тому разі, коли застраховані ризики суттєво відрізняються за страховою сумою. Укладаючи договір ексцедентного перестрахування, партнери визначають розмір максимальної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику. З цією метою аналізують статистичні дані й проводять актуарні розрахунки. Максимум власної участі страховика називається ексцедентом.

Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика в покритті ризику передається в перестрахування одному або кільком перестраховикам. Таке перевищення страхових сум ризику, переданих у перестрахування, називається надбанням ексцедента.

Договір ексцедентного перестрахування визначає максимальний рівень у кожній групі ризиків, які перестраховик зобов'язаний прийняти з покриття. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається кратністю власної участі цедента.

При укладанні договору ексцедентного перестрахування виключаються будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного портфеля числу часток власної участі страховика. І навпаки, ризики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестрахованими. Відсоток перестраховки буде тим більший, чим вища страхова сума для даного ризику. Такий вид перестрахування передбачає встановлення "абсолютного власного утримання" компанії цедента, в межах якого цедент сам несе відповідальність з усіх ризиків з розміром страхової суми, меншої або рівної власному утриманню до певного ліміту відповідальності у відповідній пропорції за всіма ризиками, страхові суми за яким перевищують розмір власного утримання компанії цедента.

Одним із варіантів непропорційного перестрахування є перестрахувальне перевищення збитків, коли страховик намагається не вирівнювати окремі ризики певного виду, а переслідує мету забезпечити фінансову рівновагу страхових операцій в цілому, яка може бути порушена припиненням збитку в особливо великих розмірах з деяких ризиків страхового портфеля.

За зазначеними умовами договору, перестраховик бере зобов'язання покрити ту частину збитку, яка вища від встановленої суми власної участі цедента, але нижча зафіксованої в договорі суми, що дорівнює верхній межі відповідальності перестраховика. Взяті таким чином зобов'язання стосуються всіх збитків, які були зумовлені одним стихійним лихом, що складає страховий ризик.

Якщо в результаті настання страхового випадку буде завданий збиток багатьом страхувальникам, то він розглядатиметься виключно як груповий збиток. Зобов'язання страховика встановлюються відносно групового збитку.

Власна участь цедента у покритті збитку називається пріоритетом, або франшизою, а верхня максимальна межа відповідальності перестраховика за наслідки одного стихійного лиха, яке спричинило збиток, —лімітом перестрахувального покриття.

3. Поняття подвійного страхування і його наслідки

Подвійне страхування - одночасне повне страхування одного й того самого об’єкта від одних і тих самих ризиків у кількох страховиків, через що страхова сума значно перевищує страхову вартість. У разі виявлення подвійного страхування кожний страховик покриває страхувальникові збиток у межах страхової вартості об’єкта пропорційно до своєї частки в загальній страховій сумі.

При подвійному страхуванні:

Страхувальник зобов'язаний сповіщати Страховика про всі укладені з іншими страховими компаніями Договори страхування своєї відповідальності, та про відомі йому Договори страхування, період дії яких збігається цілком або частково з періодом дії Договору страхування, виданого Страховиком.

При наявності подвійного страхування, Страховик здійснює виплату страхового відшкодування пропорційно розміру власного ліміту відповідальності за укладеним ним Договором страхування.

Для контролю за реальністю настання страхового випадку і запобігання подвійного страхування необхідно надання первинних екземплярів про настання страхового випадку в страхову компанію. Страхова компанія має право на регресивний ризик винуватців страхового випадку. По кількості страхових відшкодувань серед галузей страхування особисте страхування є самим великим після соціального. Особисте страхування ділиться на 2 підотраслі: страхування життя і страхування від нещасних випадків.

4. Власна участь страхувальника в збитку

За згодою сторін договором страхування може бути передбачена власна участь страхувальника у відшкодуванні збитку - франшиза. Франшиза може встановлюватися в грошовому еквіваленті або у відсотках від страхової суми. Узгоджена з страхувальником франшиза фіксується в договорі страхування.

Франшиза - передбачене умовами договору страхування звільнення страховика від зобов'язань відшкодувати збитки, що не перевищують певну величину. Розрізняють умовну (що не віднімає) і безумовну (що віднімає) франшизу. Франшиза є формою власної участі страхувальника в покритті збитку й застосовується, як правило, для тих випадків, коли збитки страхувальника відносно невеликі.

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування є:

  • навмисні дії страхувальника або його довірених осіб, спрямовані на порушення правил, інструкцій чи заподіяння шкоди транспортному засобу та настання страхового випадку;
  • вчинення страхувальником умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
  • подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
  • отримання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні;
  • несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Страхувальник (або його представник) у разi настання страхового випадку зобов'язаний:

- не пiзнiше нiж 48 годин (не враховуючи вихiдних та святкових днiв) повiдомити страховика та орендодавця або особу, на користь якої укладено договiр страхування, i зберегти до прибуття їх представникiв все майно, що залишилось як пошкоджене, так i непошкоджене. Страхувальник має право змiнювати картину збитку, тiльки якщо це диктується вимогами безпеки, зменшенням розмiрiв збитку або суспiльними iнтересами, за згодою страховика або після закінчення двох тижнів після повідомлення страховику про збиток;

- надати страховику можливiсть провести огляд i дослідження пошкодженого застрахованого майна для визначення причин i розміру збитку та можливiсть брати участь у заходах щодо зменшення збитку i врятування застрахованого майна. У свою чергу страхувальник також повинен обґрунтувати розмір збитку: пред'явити необхiднi бухгалтерські документи (виписки з інвентарних книг або рахунки i накладні на придбання майна, якщо воно зберігалось на складі - виписки з книг складського обліку, якщо майно (особливо нерухоме) потребує ремонту - калькуляцію на цей ремонт);

- пред'явити страховику вiдповiднi документи компетентних органiв встановленої форми, якi підтверджують факт настання страхового випадку;

- з метою з'ясування яких-небудь незрозумiлих обставин пред'явити iншi документи або вiдомостi на запит страховика, адресований у ході розгляду заяви.

5. Форма відшкодування збитку

Розмір заподіяного страхувальникові збитку та страхового відшкодування визначається на підставі страхового акта.

На кожний страховий випадок, внаслідок якого було знищено або пошкоджено будівлі, страховик складає акт певної форми, в якому беруть участь страхувальник або повнолітній член його родини, двоє свідків та винна особа (якщо така є).

Визначити суму збитку та страхового відшкодування - найскладніша та найвідповідальніша робота страховика, що передбачає такі послідовні етапи:

  • установлення факту загибелі або пошкодження будівель;
  • визначення причини завданого збитку та вирішення питання про наявність страхового або нестрахового випадку;
  • визначення ступеня знищення або пошкодження будівель.

Обов'язки страховика при настанні страхового випадку здебільшого відповідають положенням, що діють зі страхування будівель. У розрахунку розміру збитку є розглянуті далі особливості.

* Розмір збитку визначається окремо за кожним предметом домашнього майна.

* Збиток визначається окремо за кожним ризиком знищення або пошкодження домашнього майна (попри одночасність їх страхування), оскільки втрати в обох випадках будуть різні. Адже знищеним майно вважається тоді, коли воно стало цілком непридатним для використання за початковим призначенням; пошкодженим воно вважається тоді, коли якість предмета погіршилася, але при цьому можливі його відновлення з допомогою ремонту та подальша експлуатація за призначенням.

З огляду на сказане збиток визначається:

* у разі знищення майна - у розмірі дійсної (первісної) вартості застрахованого майна з урахуванням залишків (якщо такі є).

Список використаної літератури

1. Закон України про страхування // Уряд. кур’єр. - 2001. - 18 листопада

2. Цивільний Кодекс України. - К.: Парламент. вид-во, 2004.

3. Осадець С.С. Страхування. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

4. Шахов В.В. Введение в страхование. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 311 с.

5. Теория и практика страхования / Под общ. ред. К.Е.Турбиной. - М.: Анкил, 2003. - 704 с.

загрузка...
Top