Страхування та бізнес

1. Роль страхування в активізації бізнесу.

2. Рекламна робота страхової компанії.

3. Страхування автомобільних ризиків.

4. Особове страхування і його місце в системі соціального захисту населення.

5. Перестрахування та проблеми його розвитку в Україні.

Список використаних джерел.


1. Роль страхування в активізації бізнесу

Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. В умовах формування приватної власності не можна централізовано в наказовому порядку керувати розміщенням фінансових ресурсів. Таке керування — справа окремого власника, причому діє він згідно зі своїми інтересами, що постійно коригуються ситуацією на ринках товарів, цінних паперів, кредитів. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або у сферу послуг, не врахувавши можливого ризику втрати авансованих ресурсів.

Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикованих подій страховим організаціям інвестор упевнений, що в разі пожежі, стихійного лиха або іншого страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані.

Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже давно функціонують, так і для новостворених, або тих, що тільки організуються і ще не набули достатнього виробничого потенціалу та не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва, поповнити товарну масу у торговельній мережі тощо.

Часто страхування сприяє появі й упровадженню нової техніки та технологій, наукових розробок.

Особливо велику роль може відігравати страхування в аграрному секторі. Тут надзвичайно багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводять до великих втрат. Нині страховий захист сільськогосподарських підприємств, а також фермерських господарств перебуває на дуже низькому рівні. Здійснення аграрної реформи зумовлює потребу серйозного посилення страхування на селі. Цьому має сприяти прийняте рішення про відновлення обов'язкового страхування урожаю зернових культур та цукрових буряків підприємств усіх форм власності з частковим покриттям витрат на страхові платежі за рахунок бюджету.

Ненормальним є становище, коли страхування ризиків ще нерідко ігнорують замовники, підрядчики та всі ті, хто пов'язаний зі спорудженням складних промислових, комунальних і транспортних будівель і споруд.

Перспективним є якомога ширше застосування зарубіжного досвіду страхування втрат від переривання виробництва на час, потрібний для відновлення зруйнованих або пошкоджених страховими випадками об'єктів.

Страхування прямо стосується розвитку міжнародного бізнесу. Україна — держава в центрі Європи. Тут перетинаються транспортні артерії, що сполучають Схід і Захід. Зростає товарообмін інших країн з нашою державою, збільшуються транзитні вантажопотоки. Страхування вантажів, туристів, транспортних засобів, інвестиційних проектів є необхідним компонентом формування нормальних міжнародних відносин.

Цивілізований бізнес не можна уявити без страхування відповідальності партнерів за виконання контрактів, відповідальності товаровиробника за якість продукції та послуг, відповідальності роботодавця перед своїми працівниками, професійної відповідальності працівників за шкоду, завдану споживачам товарів та послуг. У підвищенні комерційної дисципліни велика роль належить страхуванню юридичних витрат.

Отже, страхування майнових ризиків так само, як і розширення страхування відповідальності, спрямовані на підтримку розвитку комерційної діяльності. Від її стану залежить задоволення потреб споживачів матеріальних благ, наповнення дохідної частини бюджету.


2. Рекламна робота страхової компанії

У системі ринкових відносин реклама не існує сама по собі, а є невіддільним елементом цих відносин і потужним важелем, за допомогою якого пропагується той чи інший товар (послуги).

Реклама підпорядковується цілям, визначеним планами маркетингу, і має розглядатись як один із чотирьох компонентів маркетингу поряд із товаром, ціною та збутом.

На першому етапі термін «реклама» тлумачився як публічне звернення з метою залучити якомога більше потенційних покупців того чи іншого товару. Тепер це поняття значно розширилося. Суті реальної рекламної діяльності більш відповідає термін «комплекс маркетингових комунікацій», який об'єднує сучасні напрямки рекламної діяльності і включає в себе:

• рекламу в засобах масової інформації (ЗМІ);

• заходи, які стимулюють купівлю:

• діяльність, спрямовану на формування позитивної громадської думки щодо свого товару, фірми;

• пошук і утримання клієнта, відновлення спрямованих довгострокових зв'язків між виробником і споживачем.

Зауважимо, проте, що насправді чітко розмежувати елементи комплексу маркетингових комунікацій дуже важко, а іноді й неможливо. Так, рекламні оголошення можуть мати відрізні талони або відривні купони, які дають право на знижку при купівлі рекламованого товару, Що, у свою чергу, є однією з форм стимулювання продажу. Виставки, можуть мати престижні розділи, тобто містити елементи «паблік рілейшн» і т. ін.

Реклама — це платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-який іншим способом публічного звертання й агітує на користь певного товару, марки, фірми, особистості тощо.

Розглянемо головні засоби поширення реклами.

1. Реклама у пресі — газети, журнали (міжнародного, національного, місцевого поширення; популярні; ділові; спеціальні).

2. Друкована реклама — проспекти, каталоги, довідники;листівки, інформаційні листи, прес-релізи і т.п.

3. Реклама засобами мовлення — радіо; телебачення (міжнародне, національне, місцеве).

4. Поштова реклама — пряме поштове розсилання друкованих рекламних матеріалів; відеокасет чи відеодисків.

5. Зовнішня реклама — щити, вивіски різної форми та розмірів (панно, ролер, трол, брендбауер); світлотехнічна (електронне табло, світлова вивіска, покажчик, бігборд, басорама і т. ін.); піро- і лазеротехнічна (феєрверки, лазерні розписи, екрани); специфічна (транспортні зупинки, пневмотумби).

6. Кіно-, відеореклама — кіно-, відеофільми; слайд-фільми; поліекранні фільми.

7. Реклама на транспорті — написи і наклейки на зовнішніх поверхнях транспорту; плакати і наклейки, розміщені в салонах.

8. Реклама на місці продажу — вітрини; вивіски, написи, знаки, якщо предмети привертають увагу («ай-стопери;->); упаковка; етикетки.

9. Інші види реклами — виставки; ярмарки; зустрічі, семінари, виступи; комп'ютеризовані джерела інформації; купони знижки і т. ін.; сувеніри, змагання, лотереї; нагадувальна реклама (упакувальний папір, пакети, клеїльна стрічка з друкованими товарними знаками тощо).

Французькі вчені А. Катля і А. Каде виокремлюють п'ять функцій засобів масової інформації.

1. Функція «антени» — через ЗМІ надходить всіляка інформація, що порушує баланс різних сторін суспільства. Вона характерна для таких ЗМІ, як телебачення, кінематограф; інформаційна преса.

2. Функція «підсилювача» — підсилює і поширює створений дисбаланс у суспільстві, поки це негативне відчуття не стане масовим. Вона характерна для радіо, регіонального телебачення, преси, популярних щоденних видань і т. ін.

3. Функція «фокуса» — ЗМІ є не джерелом, а місцем, де фокусуються зміни соціокультурних течій. Таку роль беруть на себе, як правило, органи друку, що виражають інтереси певних соціальних груп (політичні журнали і ділова преса).

4. Функція «призми» — кожний засіб масової інформації фільтрує, деталізує, передає нові тенденції, надаючи їм простої, доступної форми з атрибутами повсякденного життя кожної людини і пропонує нові моделі поведінки, адаптовані до нової соціальної структури. Реалізується через журнали для домогосподарок, журнали мод, видавництва для чоловіків, жінок, юнаків, спеціалізовані технічні журнали і т.ін.

5. Функція «відлуння» — засоби масової інформації відтворюють і обстоюють інтереси певної соціальної структури. Вона характерна для таких ЗМІ, як об'яви, провінційні газети, видання для дітей і сімейного читання.

Реклама використовує кожну з цих п'яти функцій залежно від становища на ринку та мети маркетингу.

• Реклама-антена використовується для того, щоб ввести нові настанови поведінки та споживання.

• Реклама-підсилювач — має на меті драматизувати, перебільшити зміни в соціальних стереотипах поведінки, наприклад як у разі введення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

• Реклама-фокус — для пропозиції нового «способу життя» та послуг, які відповідають цьому способу життя.

• Реклама-призма — з метою пристосувати рекламні звернення до різних груп споживачів та різних видів страхових послуг.

• Реклама-відлуння — нагадування про добре відомі, консервативні та поширені види страхування.

За способом впливу на потенційного споживача рекламу поділяють на раціональну та емоційну.

Раціональна (предметна) реклама — інформує, звертається до розуму потенційного покупця, наводить аргументи, щоб переконати його; докази виражаються у словесній формі та підкріплюються відповідними малюнками й кресленнями. На думку деяких авторів, саме такою має бути реклама страхових послуг: конкретною, використовувати продумані аргументи та цифрові дані.

Емоційна, або асоціативна, реклама, — спираючись на асоціації потенційного споживача, викликає характерні емоції та формує певне ставлення. Вона звертається до почуттів, діє на підсвідомість. Найчастіше — це малюнок, але може використовуватись і звук. Така реклама досить широко застосовується західними страховими компаніями, коли як основний стимулюючий образ використовуються благополучні (щасливі) усміхнені люди. У такому разі реклама має суто іміджовий характер.

Досить часто страхові компанії в рекламі використовують ефект порівняння, змальовуючи емоційний стан людини, яка не має страхового захисту, і стан людини з полісом.

Проте насправді рекламні повідомлення рідко являють собою лише один із двох видів реклами — раціональну чи емоційну. Найчастіше вони тією чи іншою мірою поєднують у собі обидва ці види.

За способом вираження реклама може бути «жорсткою» та «м'якою».

«Жорстка» реклама за своїм змістом близька до методів стимулювання продажу і часто їх супроводжує. Така реклама має короткострокові цілі, вона намагається впливати на споживача так, щоб спонукати його до негайної купівлі. У рекламі страхових послуг для таких цілей використовуються анкети, які можна заповнити на місці, а на підставі такої анкети оформити згодом страховий поліс. Така реклама називається ще рекламою прямої дії.

«М'яка» реклама не тільки розповідає про страхові послуги, запропоновані компанією, а й створює навколо продуктів цієї компанії та самої компанії сприятливу атмосферу фінансової стабільності, гарантії виплат та професіоналізму. Найчастіше це, звичайно, асоціативна реклама, яка відштовхується від символів, глибоких мотивів і зачіпає почуття. Поступово вона змінює ставлення потенційного покупця до придбання страхового полісу. Така реклама викликає певні асоціації, які змушують потенційного споживача спочатку погодитися на купівлю, внутрішньо підготуватися до неї, а вже потім купити страховий поліс. Така реклама розрахована тривалий час впливати на потенційного страхувальника. Крім страхових компаній, її часто використовують банки, виробники та продавці товарів широкого вжитку.

Як уже зазначалося, реклама — це один із тих засобів, що їх має у розпорядженні страховик для вирішення своїх довгострокових та термінових завдань. Починаючи рекламну діяльність, слід насамперед визначити мету, якої намагатимуться досягти за допомогою реклами, а потім продумати, як це зробити.

Метою реклами страхових послуг є сприяння укладанню нових та відновленню раніше діючих договорів страхування. Отже, потрібні такі заходи:

• інформування потенційних страхувальників про діючі види страхування;

• стимулювання бажання докладніше ознайомитися з даним видом послуг — умовами та перевагами страхування;

• формування іміджу компанії.

Можливості реклами можна унаочнити у вигляді піраміди, зображеної на рис.1.

Розглянемо кожний шар нижньої піраміди знизу вгору докладніше.

1. Обізнаність — ознайомлення певної частини потенційних споживачів зі страховими продуктами.

2. Засвоєння інформації — зростання обсягу інформації про продукти, завдяки чому певний відсоток споживачів з основи піраміди не тільки знатиме про послуги, що надаються, а й матиме уявлення про їхній характер.

3. Переконання — повідомлення необхідного і достатнього обсягу інформації про продукт та його якість з метою переконати якомога більше людей у його цінності.

4. Бажання — досягнення такого рівня впливу на споживача, коли переконання в цінності послуги викликає бажання отримати її.

5. Дія — після того як будуть пройдені всі попередні рівні, певний відсоток бажаючих мати страховий поліс почне діяти і придбає його.

А проте найголовніша характеристика рекламної кампанії — не її бюджет, а її ефективність. Серед критеріїв ефективності будь-якої рекламної кампанії, в тому числі й реклами страхових послуг, фахівці вирізняють:

• ступінь відповідності образу, що його рекламодавець має намір створити стосовно свого товару;

• доступність аудиторії, якій призначається ця реклама;

• схожість із думкою аудиторії (подолати стереотипи мислення дуже важко, дисонанс із думкою аудиторії може згубно позначитися на ефективності реклами);

• правдивість — нічого не перебільшувати;

• оригінальність з додержанням важливого балансу: реклама має залишити в аудиторії враження про продукт, а не про власну оригінальність;

• розпізнавання: ті, кому призначена реклама, мають установити її зв'язок з продуктом, що рекламується;

• комплектність: усі частини реклами мають бути пов'язані одна з одною, а також із рештою дій, підпорядкованих рекламній меті;

• своєчасність: можна використовувати рекламу та її ідею доти, доки вона лишається дієвою та не набридла — важливо вчасно відмовитися від реклами.

А головним критерієм ефективності реклами, як і маркетингу в цілому, є успішність реалізації рекламованих продуктів, зокрема страхових послуг.


3. Страхування автомобільних ризиків

Наземний автомобільний транспорт — найбільш наближений до людей засіб пересування. Якщо спричинення шкоди громадянам через зіткнення з водним транспортом за звичайних умов малоймовірне (люди не пересуваються самотужки по воді), з повітряним транспортом зіткнення можливе тільки під час авіаційної катастрофи, із залізничним транспортом — лише в разі перетинання залізничної колії, то з автомобільним транспортом людина стикається постійно, причому віч-на-віч. З одного боку — це найдоступніший і найзручніший вид транспорту, а з іншого — настільки ж і небезпечний. Наземний транспорт, як об'єкт підвищеної небезпеки, несе ризик довкіллю, і особливо життю та здоров'ю людей, а водночас сам досить часто і легко стає об'єктом ушкодження.

Питання підвищення надійності, міцності, захищеності тощо постійно спонукають конструкторів та інженерів до створення дедалі надійніших транспортних засобів, адже природні сили, стихійні лиха, дорожньо-транспортні пригоди та протиправні дії завдають чималої шкоди власникам транспортних засобів, тому страхування засобів наземного транспорту користується найбільшим попитом порівняно зі страхуванням інших видів транспорту.

Так, за даними Укрстрахнагляду, за 1996 рік страхування наземного транспорту за зібраними преміями досягло 14,5 % у загальному обсязі майнового страхування, обігнавши в кілька разів за цим показником страхування каско морських та повітряних суден.

Популярність і попит на цей вид страхування в розвинених країнах настільки великі, що деякі страхові компанії пропонують укладати договори страхування телефоном.

Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного засобу є дорожньо-транспортна пригода (ДТП). За даними МВС в Україні скоюється щорічно приблизно 40 тис. ДТП з людськими жертвами, в яких гине до 5 тис. і травмується до 40 тис. осіб. Кількість ДТП без заподіяння шкоди життю і здоров'ю в загальнодержавному обсязі не обліковується, але за експертними оцінками таких ДТП скоюється до 150—200 тис. за рік.

Сама дорожньо-транспортна пригода має ряд характерних статистичних показників щодо місця, часу настання, стажу водія і т. ін.

Наприклад, понад 30 % усіх ДТП відбувається в обласних центрах, найбільша кількість ДТП припадає на жовтень, який за показниками аварійності майже вдвічі випереджає лютий та березень, а за часом доби левова частка ДТП припадає на вечірні години «пік».

Існує досить цікава залежність імовірності настання ДТП від стажу водія. Наприклад, водії зі стажем до одного року їздять обережно і скоюють менше за всіх аварій. Більш ніж удвічі частіше порівняно з новачками скоюють аварії водії зі стажем від 6 до 10 років, що пояснюється зниженням пильності та уваги. Решта водіїв посідають місце посередині між цими двома групами, але водії зі стажем 10 — 15 років їздять дещо краще.

При визначенні вірогідності настання ДТП враховують також і інші фактори. Так, помічено, що автомобілі яскравих кольорів — червоні, жовті — менше потрапляють у ДТП, ніж сірі та чорні.

Усі ці фактори слід ураховувати при визначенні тарифу в разі укладання договору страхування на випадок пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП. Велика вірогідність настання ДТП порівняно з протиправними діями компенсується невеликою збитковістю цього ризику, який становить у середньому 2—5 тис. грн., тому середній тариф за цим ризиком становить 1,5—3,5 %.

Інших значних збитків завдають протиправні дії третіх осіб, викрадення та пограбування транспортних засобів. Зауважимо, що при укладанні договору страхування повного каско тариф від викрадення становить більш як половину в частці страхового тарифу і досягає близько 4—6 %. Це пояснюється майже 100 %-ою збитковістю страхової суми. Тобто в разі настання страхового випадку необхідно виплачувати всю страхову суму. До того ж такий «страховий випадок» досить легко сфальсифікувати. Тому більшість страховиків узагалі не беруть на страхування транспортних засобів від крадіжки. У разі ж прийняття такого ризику застосовують великі розміри франшизи.

Цей ризик має свої особливості. Ризик пограбування залежить насамперед від престижності автомобіля, місця його зберігання, наявності охоронних пристроїв та сигналізації, терміну експлуатації транспортного засобу.

Ще одна група ризиків — стихійні лиха. Тут суб'єктивні фактори не впливають на вірогідність настання збитків. Значне місце в цьому питанні посідає регіон експлуатації транспортного засобу. Тариф від стихійних лих рідко перевищує 1 %.

Українські страховики пропонують різноманітні умови страхування засобів наземного транспорту. Але рідко можна знайти страхову компанію, яка взяла б на страхування автомобіль від усіх ризиків, незалежно від країни його виробництва і терміну експлуатації. І це зрозуміло: старі автомобілі і найбільш престижні моделі належать до категорії з підвищеним ризиком. Перші більше потерпають в ДТП, а другі частіше стають об'єктом для викрадення.

Серед умов страхування є ряд найбільш поширених обмежень, а саме:

• не приймаються на страхування легкові автотранспортні засоби та причіпи до них, термін експлуатації яких з моменту випуску їх заводом-виготовлювачем перевищує 10 років;

• не приймаються на страхування від угону легкові автотранспортні засоби всіх марок, не обладнані протиугінними пристроями;

• не береться під страховий захист багаж;

• не береться під страховий захист скло автотранспортних засобів, що має будь-які пошкодження і дефекти;

• не відшкодовуються збитки в таких випадках:

— пошкодження (знищення) шин автотранспортного засобу та шин, установлених на причепах до нього, які завдані внаслідок руху й не спричинили ДТП;

— крадіжки коліс, у тому числі запасних, установлених на автотранспортному засобі та причепах до нього, якщо крадіжка коліс сталася окремо, без угону або викрадення автотранспортного засобу чи причепа.

З огляду на різноманітність ризиків, що діють на транспортний засіб, їх доцільно визначати окремо. Це дає змогу надати договору страхування найоптимальнішої форми, поєднавши набір ризиків з фінансовими можливостями страхувальника.

Розглянемо повний спектр страхового захисту, який у класичному варіанті можна подати такими умовами.

Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним та фізичним особам, і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового обладнання.

Як правило, на страхування приймається автотранспортний засіб та причепи до нього в технічно справному стані.

До страхових ризиків більшість страховиків відносять:

а) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху;

б) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок протиправних дій третіх осіб при його знаходженні:

• у будь-якому місці;

• на стоянці, що охороняється, чи в гаражі;

в) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок стихійних лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, злива, град, обвал, лавина, зсув, вихід підґрунтових вод, паводок, повінь, сель, удар блискавки, просадка ґрунту, землетрус), падіння дерев, нападу тварин, а також пожежі чи вибуху в автотранспортному засобі;

г) угон або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка відповідного приладдя та додаткового обладнання в разі перебування:

• у будь-якому місці;

• на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.

До переліку страхових випадків можна віднести одну, кілька або всі щойно перелічені події і конкретизувати їх у договорі страхування.

Разом з тим існують обмеження страхових випадків, при яких страховик не здійснює відшкодування.

До страхових випадків не належать (а отже, виплати страхового відшкодування не здійснюються) ситуації, при яких було зафіксовано:

а) використання автотранспортного засобу та причепів до нього у заздалегідь відомому страхувальникові аварійному стані;

б) управління автотранспортним засобом особою, котра не має посвідчення водія;

в) управління автотранспортним засобом водієм, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння;

г) непокору владі (втеча з місця події, переслідування працівниками ДАІ), вчинення дій (крім тих, які кримінально карають ся), пов'язаних із порушенням Правил дорожнього руху;

д) порушення правил пожежної безпеки, перевезення та зберігання вогненебезпечних, вибухонебезпечних речовин і предметів, що легко займаються;

є) намір або грубу недбалість страхувальника чи його представника, а також порушення будь-ким із них установлених правил експлуатації автотранспортних засобів;

є) передання страхувальником керування автотранспортним засобом особі, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, а також особі, що не має посвідчення водія з дозволеною категорією відповідного транспортного засобу.

До страхових випадків, як правило, не належать і виплати страхового відшкодування не передбачають у разі знищення або пошкодження автотранспортного засобу та причепів до нього внаслідок:

• всякого роду воєнних дій чи воєнних заходів та їх наслідків, пошкодження чи знищення мінами, бомбами та іншими знаряддями війни, а також внаслідок громадянської війни, народних заворушень і страйків, конфіскації, арешту чи знищення за вимогою військових чи цивільних влад;

• прямого чи непрямого впливу атомного вибуху, радіації чи радіоактивного ураження, пов'язаних з будь-яким застосуванням атомної енергії і використанням радіоактивних матеріалів;

• перевезення автотранспортного засобу морським, залізничним та іншими видами транспорту;

• збитків, що виникли внаслідок участі автотранспортного засобу у спортивних змаганнях (перегони);

• гниття, корозії, зруйнування і (або) втрати природних властивостей матеріалів, що були використані в автотранспортному засобі, через зберігання в несприятливих умовах, природних хімічних процесів тощо;

• обробки теплом, вогнем чи іншим термічним впливом на автотранспортний засіб та причепів до нього (сушіння, зварювання, гаряча обробка тощо);

• збитків, завданих майну страхувальника, водія або пасажирів, що перебували у транспортному засобі під час страхового випадку;

• природного зносу транспортного засобу в цілому, а також його окремих деталей та вузлів, втрати товарного вигляду, заводського браку;

• пошкодження покришок, спричиненого поганим станом проїжджої частини, наїздом на гострі предмети, їх природним зносом (якщо таке пошкодження не призвело до збільшення збитків);

• експлуатації автотранспортного засобу чи причепу до нього з використанням покришок (шин) зі зносом протектора понад допустиму норму.

Не відшкодовуються непрямі збитки та інші видатки, що можуть бути спричинені страховим випадком (штраф, використання орендованого транспортного засобу, проживання в готелі під час ремонту, видатки на відрядження, упущена вигода, втрата прибутку, простій, матеріальні збитки, пов'язані з закінченням гарантійного терміну, моральні збитки тощо).

Договір страхування укладається, як правило, на один рік. Можливе укладання договору страхування на коротші терміни, наприклад при виїзді за кордон або на час перегону транспортного засобу.

Страхова сума визначається на підставі поданих заяви на страхування і документів, що підтверджують вартість автотранспортного засобу, причепів до нього та додаткового обладнання.

Примітка. Документи, на підставі яких визначається страхова сума щодо автотранспортного засобу та додаткового обладнання:

• рахунок-фактура заводу-виробника;

• каталог офіційного дилера;

• експертна оцінка страховика.

Можливе укладання договору страхування з умовою урахування ступеня зносу автотранспортного засобу, а також з урахуванням втрати товарної вартості.

Іншим важливим застереженням є застосування франшизи. Договір страхування укладається, як правило, за умови власної участі страхувальника у відшкодуванні збитків з установленим розміром безумовної франшизи.

За бажанням страхувальника при укладанні договору страхування може бути заявлена також умовна франшиза, що дає змогу застосувати знижки зі страхової премії.

Страхова премія обчислюється страховиком залежно від страхової суми та обраних страхувальником страхових випадків — чинників, що впливають на рівень імовірності виникнення страхового випадку: марки автомобіля, року його випуску, стажу та віку водія (якщо водіїв кілька — то кожного з них), а також наявності охоронної сигналізації і протиугонного пристрою та розміру умовної франшизи.

При розрахунку розміру відшкодування розмір матеріального збитку, якщо є сенс відновлювати пошкоджений ТЗ, визначається як сума вартості відновлювальних робіт з урахуванням експлуатаційного зношення замінних деталей, а також втрати товарної вартості.

Втрата товарної вартості є умовною величиною, значення якої становить зниження дійсної вартості відновленого після пошкодження ТЗ (коли виконуються вимоги щодо якості ремонту) порівняно з аналогічним непошкодженим транспортним засобом.

Отже, втрата товарної вартості враховується, коли потрібно виконувати ремонтні роботи з відновленням пошкоджених деталей (вузлів, агрегатів) усіх типів ТЗ, незалежно від характеру та переліку пошкоджень.

Втрата товарної вартості не враховується, якщо:

а) строк експлуатації легкових ТЗ перевищує 5 років для ТЗ виробництва країн СНД і 7 років для іноземних ТЗ;

б) легкові ТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний), а строк експлуатації перевищує 3,5 року для ТЗ виробництва країн СНД, 5 років для ТЗ виробництва країн далекого зарубіжжя;

в) строк експлуатації вантажних ТЗ та автобусів перевищує З роки для країн СНД, 4 роки — для ТЗ виробництва країн далекого зарубіжжя;

г) ТЗ раніше був перефарбований зовні (для автобуса і причепа-дачі — коли відбулося повне перефарбування ззовні та всередині салону);

д) ТЗ має сліди минулих аварій або корозійні руйнування;

є) здійснено заміну кузова;

є) заміна окремих деталей ТЗ (скло, фари, пластмасові бампери, декоративні накладки, шини, зовнішня та внутрішня фурнітура тощо) не зумовлює потреби фарбування та не погіршує зовнішнього вигляду. Але якщо, крім зазначених деталей, пошкоджено й інші деталі, то розрахунок втрати товарної вартості необхідно проводити з урахуванням усіх пошкоджених деталей у комплексі;

ж) якщо ТЗ був виданий громадянинові безкоштовно, через органи соціального захисту населення (крім випадків, коли нарахування втрати товарної вартості здійснюється за завданням особи або органу, які призначили експертизу).

При визначенні розміру прямої шкоди обов'язково враховується вартісне збільшення ціни досліджуваного автомобіля в результаті його додаткового переобладнання чи реконструкції до часу страхового випадку. Але ціна та строк експлуатації додатково встановленого обладнання (оснащення) та вартість ремонтних робіт, пов'язаних з реконструкцією даного ТЗ, обов'язково повинні бути документально підтверджені. Відсутність таких документів не дає права на врахування таких змін у розрахунку вартості транспортного засобу.


4. Особове страхування і його місце в системі соціального захисту населення

Вивчення питання слід почати з визначення про необхідність особистого страхування, його мету і класифікацію. Результатом розгляду класифікації особистого страхування має стати чітка орієнтація у визначенні підгалузей і видів страхування. При цьому важливо враховувати, що страхування життя на відміну від інших підгалузей особистого страхування проводиться виключно в добровільній формі. Слід пам'ятати й те, що страхування життя на відміну від інших підгалузей особистого страхування характеризується поступовим накопиченням страхової суми протягом строку дії договору страхування.

Необхідно звернути увагу й на обсяг відповідальності, який! бере на себе страховик, укладаючи договір страхування із страхувальником.

Так, при укладенні договору страхування життя основними страховими випадками є дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору або її смерть протягом цього часу. При страхуванні від нещасних випадків — це тимчасова втрата працездатності, постійна втрата працездатності або смерть протягом строку дії договору страхування від нещасних випадків. При проведенні медичного страхування страховим випадком є звертання застрахованої особи до медичної установи за наданням медичної допомоги.

Страхування життя є найважливішою підгалуззю особистого страхування. Варто наголосити, що найпопулярнішим видом страхування життя є змішане страхування життя. Договір змішаного страхування життя дає змогу поєднати в собі відповідальність страхової компанії як у випадку дожиття до закінчення строку страхування, так і у випадку смерті під час дії договору. Крім того, відповідальність страховика може бути розширена за; рахунок прийняття на страхування відповідальності виплатити: страхову суму або певну її частину у разі настання нещасного випадку із застрахованою особою. Розглядаючи цей вид страхування, треба звернути увагу на те, що при проведенні змішаного страхування життя страхувальник і застрахований можуть бути однією особою, якщо договір страхування страхувальник укладає; відносно своєї особи. Крім того, змішане страхування життя, як і взагалі всі види страхування життя, є довгостроковим видом страхового захисту громадян.

При вивченні питання про сутність змішаного страхування життя треба дослідити умови його проведення. Слід приділити увагу порядку укладення договору страхування, а також вимогам, які страховики висувають до страхувальників; порядку визначення страхової суми; розрахунку страхових платежів і порядку їх сплати; часу набрання договором чинності; можливим змінам у відносинах між страховиком і страхувальником під час дії договору страхування, в тому числі й можливому розірванню договору; діям сторін у разі настання страхового випадку, а також порядку визначення і виплати страхової суми. Необхідно звернути увагу й на той факт, що не кожне звернення страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача може бути задоволено страховою компанією, визначити причини відмови у виплаті.

Одним із видів страхування життя є й такий достатньо популярний вид, як страхування до вступу в шлюб (весільне). За такого виду страхування, на відміну від попереднього виду, страхувальник і застрахований завжди є різними особами. При цьому необхідно зазначити, що договори страхування укладаються на користь дітей.

Самостійно вивчаючи тему, треба чітко визначити, які умови страхова компанія ставить до страхувальників (фізичних осіб) і до застрахованих щодо віку, стану здоров'я; в яких родинних відносинах повинні знаходитися страхувальники (фізичні особи) і застраховані. Треба зазначити, що механізм укладення та обслуговування цього договору страхування такий самий, як і договору змішаного страхування життя, але цей вид має певні особливості. Насамперед, це стосується таких понять, як строк страхування і вичікувальний період. Строк страхування визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладення договору страхування, а вичікувальний період — часом між закінченням строку страхування і 21 роком.

Ще одним видом страхування життя є довічне страхування. Необхідно врахувати, що серед інших видів страхування життя це — найбільш специфічний вид страхування. Його особливість полягає у тому, що договір страхування укладається фізичною особою тільки на свою користь, а у разі настання страхового випадку (смерть протягом дії договору страхування) страхову суму одержує вигодонабувач, який визначається страхувальником за життя і може бути як фізичною, так і юридичною особою. Розглядаючи цей вид страхування, необхідно дослідити порядок укладення і ведення страхової угоди, а також ефективність цього виду страхового захисту громадян.

Крім згаданих вище видів страхування життя, при самостійній підготовці необхідно звернути увагу й на інші його види, а також на умови їх проведення.

Особисте страхування включає в себе й таку важливу підга-лузь страхування, як страхування від нещасних випадків. Розгляд Цієї підгалузі слід почати з характеристики існуючих форм страхового захисту. Тут доречно звернути увагу на той факт, що на відміну від страхування життя, яке проводиться лише в добровільній формі, страхування від нещасних випадків проводиться як в добровільній, так і в обов'язковій формі. Добровільна форма страхування надає страхувальнику більш широкий вибір страхових послуг і можливостей у визначенні страхової суми, ні; обов'язкова форма страхування.

Важливе значення при розгляді страхування від нещасних випадків має визначення об'єкта страхування. У даному випадку об'єктом страхового захисту є майнові інтереси застраховані особи, які пов'язані із тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими витратами через втрату працездатності, також смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку. П| страхові випадки, які входять в обсяг відповідальності страховика, вже йшлося вище.

Договори страхування від нещасних випадків можуть укладатися в колективній або індивідуальній формі. При цьому важливо визначити, хто виступає страхувальником у кожній із цих форм. При індивідуальній формі страхувальником виступає фізична особа, яка укладає договір відносно себе самої або іншої фізичної особи, наприклад, дитини. При колективній формі страхувальником виступає юридична особа (підприємство, установа, організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, які є застрахованими. Необхідно звернути увагу й на той факт, що індивідуальне страхування проводиться переважно в добровільній формі, а серед колективних договорів страхування від нещасних випадків багато видів укладаються в обов'язковій формі (див. Закон України «Про страхування», ст. 6).

Порядок укладення та обслуговування договорів страхування від нещасних випадків такий самий, як і при страхуванні життя.

Як вже зазначалося, види страхування, що проводяться в обов'язковій формі, визначено Законом України «Про страхування». Розгляд обов'язкових видів страхування має бути спрямований на визначення особливостей їх проведення (суб'єкти страхування; джерела сплати страхових внесків; перелік осіб, яких охоплює той або інший вид страхування; обсяг страхової відповідальності страховика; порядок визначення і виплати страхової суми (або її частини) при настанні страхового випадку; причини відмови у виплаті). При цьому треба виявити спільні та відмінні риси видів страхування, які проводяться в обов'язковій формі.

Добровільні види страхування від нещасних випадків також проводяться відповідно до Закону України «Про страхування», але, на відміну від обов'язкових, ним не визначаються. Як і при проведенні обов'язкових видів страхування, страхова компанія для здійснення добровільного страхування від нещасних випадків також повинна мати відповідну ліцензію. Слід звернути увагу на перелік видів страхування від нещасних випадків, які можуть бути здійснені в добровільній формі, а також на умови страхування, розглянути вимоги страхової компанії щодо страхувальників (застрахованих), визначення розміру страхової суми, страхових внесків, прав та обов'язків сторін під час дії договору і при настанні події, яка передбачає виплату страхової суми або її частини.

Третьою підгалуззю особистого страхування є медичне страхування. Це — особлива сфера діяльності страхової компанії. Існують певні вимоги, які враховують її особливості.

Розглядаючи медичне страхування, необхідно звернути увагу на об'єкт страхування і мету його проведення. Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета медичного страхування — забезпечити громадянам у разі настання страхового випадку одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів, а також фінансування профілактичних заходів.

Варто наголосити, що медичне страхування, як і страхування від нещасних випадків, може проводитися в обов'язковій і добровільній формі. Кожна з цих форм має певні особливості щодо суб'єктів страхування і умов страхового захисту. Так, одним із суб’єктів обов'язкового медичного страхування, а саме страхувальником, є лише юридична особа, яка укладає договори страхування на користь застрахованих. Страхувальником при добровільній формі страхування може бути як юридична, так і фізична особа.

Необхідно звернути увагу і на те, що на відміну від інших видів страхового захисту при проведенні медичного страхування є ще один суб'єкт страхових відносин — лікувально-профілактична установа. Враховуючи це, слід визначити вимоги, які висуваються до лікувально-профілактичної установи.

Обов'язкове медичне страхування охоплює все населення країни і призначене задовольняти основні, першочергові потреби в медичній допомозі. Але обов'язкове медичне страхування не може задовольнити всі існуючі потреби. І саме це визначає необхідність проведення добровільного медичного страхування, яке базується на залученні вільних коштів юридичних і фізичних осіб у сферу охорони здоров'я.

У результаті розгляду питання про здійснення медичного страхування необхідно мати чітке уявлення про механізм відносин між суб'єктами страхування, а також здійснення страховиком своїх обов'язків перед страхувальниками.


5. Перестрахування та проблеми його розвитку в Україні

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

• Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.

• Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

• Перевищується середня частота збитків.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику.

Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з пере-страховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, —ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

Отже, головні функції брокера такі:

• представлення клієнта;

• консультування;

' • ведення переговорів;

• розподіл ризиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія — це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування. Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія — відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.

Перестраховувальна комісія — відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська комісія — відрахування з премії на користь брокера. Покриває витрати, пов'язані з розміщенням перестраховувального договору, і враховує прибуток по цьому розміщенню.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму — відрахування з прибутку перестраховика, який він може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне місце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні ризики, авіаційні, каско морських суден).

Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. Слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різних заходів, один із них — створення страхових і перестраховувальних пулів. Перші паростки таких страхових об'єднань уже з'явилися в Україні.

Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях.

Отже, роль перестрахування важко переоцінити.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.


Список використаних джерел

1. Внукова Н. Страхування : Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. -Харків: Бурун Книга, 2004. -371 с.

2. Івасишина Н. Страхування на автомобільному транспорті // Автошляховик України. -1998. -№ 3. - С. 8-9

3. Клапків М. Страхування фінансових ризиків/ Михайло Клапків,. -Тернопіль: Економічна думка: Карт-бланш, 2002. -570 с.

4. Самойловський А. Страховий бізнес в Україні // Вісник Національного банку України. -1997. -№ 11. - С. 41-44

5. Страхування : Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2000. -117 с.

6. Страхування : Підручник/ Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,; М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: КНЕУ, 2002. -599 с.

загрузка...
Top