Страхування: роль страхування в Україні, ринковій економіці

Зміст

  1. Роль страхування в ринковій економіці

  2. Ринок страхування в інфраструктурі фінансового ринку України

  3. Страхування зовнішньоекономічної діяльності

  4. Використана література

1. Роль страхування в ринковій економіці

Страхова система активно впливає на розвиток виробництва. В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових та політичних ризиків. Страхування є не тільки методом захисту суб'єктів підприємницької діяльності від непередбачуваних подій, а й засобом захисту від змін економічної кон'юнктури.

Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводить до великих втрат.

Страхування сприяє оптимізації ресурсів, спрямованих на організацію економічної безпеки. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання втрат від стихії чи впливу інших факторів, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Методом страхування створюються резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку.

Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, мають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати резерви, стимулювати персонал тощо. Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва. Це вигідно як страхувальникам і страховикам, так і іншим підприємницьким структурам. Отже, страхування необхідне для забезпечення безперервного економічного розвитку суспільства, а також для допомоги окремим особам у захисті себе від наслідків непередбачуваних подій.


2. Ринок страхування в інфраструктурі фінансового ринку України

З набуттям Україною незалежності економічні й соціальні перетворення, що відбуваються, зумовили необхідність побудови адекватної системи страхування, яка б стала надійним захистом для юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійним лихом, нещасним випадком чи іншими ризиковими обставинами.

У країнах із ринковою економікою система страхування сприяє економічній стабільності, зміцненню фінансової системи, активізації інвестиційних процесів і розв'язанню соціальних проблем.

Страхування як об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки забезпечує надійні гарантії відновлення порушених майнових прав та інтересів у випадках втрат, заподіяних вогнем, стихійними лихами, техногенними аваріями, транспортними аваріями та іншими не передбачуваними обставинами. У той же час страхування не лише звільняє державу від витрат на відшкодування збитків при появі страхових подій, а й суттєво впливає на зміцнення фінансів держави, є ефективною формою накопичення коштів громадян і значним стабільним джерелом довгострокових інвестицій.

Незважаючи на труднощі становлення національного страхового ринку, обсяги страхових операцій помітно зростають. Це зумовлено тим, що в неринкових умовах господарювання відшкодування збитків, в основному, здійснювалося державою за рахунок коштів бюджету. Реалізація в Україні програми приватизації об'єктів державної власності зумовила необхідність страхового захисту нових власників майна від ризиків, що призводять до його втрат або пошкодження.

За роки незалежності в Україні, в основному, створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудовувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

Сьогодні в Україні зареєстровано понад 310 страхових компаній, з яких майже третина працює масштабно і ефективно.

Проте рівень розвитку страхового ринку в Україні покриває ще не більше 10% потенційних ризиків, тоді як в більшості розвинутих країн це не менше 90-95%.

Питома вага нашої країни в світовому ринку сягає лише 0,01% і близько 0,05% обсягу страхових послуг, які надаються в Європі, при тому, що в Україні проживає понад 7% населення Європи та є великий промисловий, аграрний і науковий потенціал.

Низькими залишаються фінансові можливості вітчизняних страхових компаній щодо покриття великих ризиків.

Не сприяє розвитку страхової справи в Україні і відсутність законодавче визначених механізмів стимулювання власників майна як юридичних, так і фізичних осіб, до ширшого використання можливостей страхового захисту своїх майнових інтересів.

Вимагає подальшого вдосконалення державний контроль за фінансовою надійністю та виконанням страховими організаціями набутих зобов'язань

Законотворча робота ще недостатньо спирається на наукові дослідження та практику. Кадровий потенціал не завжди уособлює висококваліфікованих менеджерів страхової справи.

Через недооцінку державними структурами значимості страхового захисту в розвитку економіки держави основний тягар витрат з упередження та ліквідації наслідків природних явищ, катастроф та техногенних аварій продовжує лягати на бюджет.

У той же час, входження України в міжнародну спільноту, зокрема, виконання Угоди про партнерство і співпрацю між Україною і Європейським Союзом та підготовка вступу України до Всесвітньої організації торгівлі, здійснення широкої програми приватизації об'єктів державної власності, зміни в економічному механізмі управління державним сектором економіки, спрямовані на розширення самофінансування виробничих потреб, вимагають зміцнення ринкових відносин у системі страхового захисту.

У жовтні 2001 року прийнято зміни до Закону України «Про страхування». Новим є таке:

  • збільшення розміру статутного фонду страхових компаній протягом двох років із дня вступу Закону в силу від EUR100 тис. до EUR500 тис.; протягом ще одного року — доEUR1 млн. При цьому розмірстатутних фондів страхових компаній, що займаються страхуваннямжиття, мусить бути протягом двох років збільшений до EUR750тис., апротягом наступного року — до EUR1,5 млн.;
  • зняте обмеження на наявність іноземного капіталу в українських страхових компаніях;
  • істотна зміна режиму перестрахування. Наприклад, скасована вимога першочерговості перестрахування великих ризиків в українських страхових компаніях;
  • введення додаткових видів обов'язкового страхування, що може в найкоротший термін значно збільшити обіги ринку страхових послуг;
  • розширення можливості компаній, що спеціалізуються на страхуванні життя. Тепер вони зможуть надавати кредити своїм клієнтам і номінувати свої зобов'язання перед клієнтами у валюті.

Нове страхове законодавство також регулює ліцензування та питання державного регулювання страхування.

Одна з причин тривалої економічної і фінансової кризи — руйнація старої системи страхового захисту, притаманної країні з високим ступенем усуспільненої власності, серйозне відставання у формуванні нової національної системи страхового захисту, властивої економіці ринкового типу

Причина такого відставання — недооцінка з боку урядових структур і самих власників можливостей страхування, у створенні сприятливих умов розвитку підприємництва. Нехтування страхуванням нерідко призводить до банкрутства підприємств

Стабілізація і подальший розвиток економіки, зміна форм власності та економічного механізму управління в державному секторі економіки зумовлюють переорієнтацію суб'єктів господарської діяльності на захист від ризиків втрати або пошкодження майна, заподіяння шкоди здоров'ю працівників шляхом упровадження перевірених світовою практикою форм і видів страхування.

У цих умовах основними принципами розвитку національного страхового ринку є правове регулювання страхової діяльності. При цьому держава гарантує всім страховикам вільний вибір видів страхування, рівні можливості в упровадженні такої діяльності. Належить також створити сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення суб'єктам господарської діяльності і громадянам реалізації їх прав на ефективний страховий захист та вільний вибір страховика.

Держава не відповідає за зобов'язання страховиків, а страховики не відповідають за зобов'язання держави. Це не поширюється на зобов'язання з державного обов'язкового страхування, яке здійснюється за кошти бюджету і під гарантією держави.

Страхова діяльність здійснюється тільки за наявності у страховика спеціального дозволу (ліцензії) на проведення конкретного виду страхування.

Ліцензування страхової діяльності в Україні здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (Комісія) відповідно до ст. 38 Закону України «Про страхування». Ліцензії на страхування (перестрахування), що здійснюється у формі обов'язкового та добровільного, видаються відповідно до Ліцензійних умов упровадження страхової діяльності, затверджених Держфінпослуг 28.08.2003 № 40. Комісія не здійснює ліцензування діяльності, яка пов'язана з оцінкою страхових ризиків, визначенням розміру шкоди, розміру страхових відшкодувань.

Для отримання ліцензії страховик подає до місцевих органів Комісії певну кількість документів, які надалі надходять до канцелярії безпосередньо від страховика або поштою. Згідно з чинним законодавством рішення про видачу ліцензії або відмову в її виданні приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання заяви та необхідних документів місцевими органами управління. За видачу ліцензії вноситься плата у розмірах, встановлених законодавством України за кожний вид страхової діяльності. При її одержанні страховик зобов'язаний подати доручення на право отримання ліцензії та копію платіжного доручення з відміткою банку про переказ грошей на рахунок Комісії.

Після прийняття рішення щодо видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності страховик вноситься до державного реєстру страховиків (перестраховиків) України.

Підставою для відмови у видачі ліцензії юридичній особі на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України

Види страхової діяльності є виключними, здійснюються самостійно або через страхових посередників (страхових агентів або страхових брокерів) у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Забезпечення принципів розвитку національного страхового ринку:

  • встановлення нормативної вимоги до юридичних осіб щодо визначення форм страхового захисту працівників та майна, яке перебуває в їх власності або управлінні як інструменту управління ризиками.

В акціонерних товариствах це має стати нормою;

  • створення у великих господарських структурах спеціалізованих служб з питань управління ризиками, які повинні їх прогнозувати і здійснювати заходи щодо усунення або зменшення їх руйнівного впливу на наслідки господарської діяльності, зокрема, шляхом передачі ризиків на страхування;
  • законодавче вирішення питань розширення переліку видів майнового страхування, платежі за здійснення яких можуть бути віднесені на витрати суб'єктів господарської діяльності, що забезпечить доступність страхових послуг для юридичних осіб;
  • забезпечення страхувальникам і страховикам вільного доступу до інформації, яка не є державною або комерційною таємницею;
  • уніфікація умов страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень в господарствах усіх форм власності на основі добровільності і при державній підтримці аграрного сектора;
  • широке використання полісів страхування майна, життя і здоров'я громадян з метою надання їх власникам можливостей придбання в кредит під гарантію страхового полісу матеріальних цінностей (автомобілів, меблів, квартир та інших товарів) вітчизняного виробництва високої вартості і тривалого користування;
  • законодавче забезпечення страхувальникам гарантій у виплаті страхових сум і страхового відшкодування за договором страхування при настанні страхового випадку;
  • законодавче стимулювання юридичних і фізичних осіб щодо ширшого використання можливостей страхування для захисту їх майнових прав та інтересів держави;
  • розвиток податкової політики, яка б відповідала суті страхових відносин, і законодавче закріплення принципів віднесення витрат страховиків на здійснення страхового захисту своїх майнових прав до виробничих затрат та виключення з сукупного оподатковуваного доходу фізичних осіб сум страхових внесків, сплачених за договорами страхування життя та майна;
  • упровадження на страховому ринку широкого спектру нових страхових продуктів та розширення географії діяльності страхових організацій;
  • заохочення різних форм об'єднань страховиків з метою реалізації великих страхових проектів;
  • законодавче врегулювання умов та механізму проведення державного обов'язкового особистого страхування. Його проведення повинно здійснюватися на конкурсній основі страхових організацій, які відповідають умовам, визначеним урядом до проведення страхових програм з використанням коштів державного бюджету;
  • забезпечення страховикам рівних умов для здійснення різних видів страхування;
  • захист конкуренції на страховому ринку;
  • упередження і припинення монополізму, недопущення втручання не визначених законодавством структур в регулювання страхової діяльності з метою перерозподілу ринку страхування;
  • застосування соціально-сприятливих тарифів на добровільні та обов'язкові види страхування;
  • створення сприятливіших умов для інвестування тимчасово вільних коштів, особливо з резервів довгострокових видів страхування життя в економіку держави, в тому числі забезпечення гарантій держави щодо збереження та повернення цих коштів;
  • забезпечення розширення ринку перестрахування з використанням іноземного досвіду;
  • нормативне врегулювання превентивної діяльності страховиків;
  • державна підтримка науково-дослідних робіт у сфері страхування та належна підготовка фахівців у цій справі;
  • створення умов для координації законотворчої роботи в галузі страхування та забезпечення професійної експертизи проектів законодавчих та нормативних актів;
  • забезпечення законодавчого захисту національного страхового ринку з урахуванням підписаних Україною міжнародних угод;
  • розширення мережі та якісного зміцнення вітчизняних посередницьких структур на страховому ринку, зокрема, за рахунок розвитку інституту брокерів, здатних кваліфіковано розмістити ризики та обрати раціональний варіант перестрахування.

Державні органи влади повинні утримуватися від втручання в діяльність страховиків, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів та резервів забезпечення їх платоспроможності та дотримання інших норм, передбачених законодавчими актами України.

14 вересня 1998 року Кабінетом Міністрів України було затверджено Програма розвитку страхового ринку. У ній передбачалося розв'язати пряму присутність іноземного страховика в Україні в середині 2000 року.

Вітчизняні страховики тільки почали звикати до того, що їх іноземний колега (читай — конкурент) з'явиться на страховому ринку. Але в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною і країнами Європейського Союзу, яку було підписано в червні 1994 року, встановлено день, 16 червня 1999 року, для відкриття національного ринку для фінансових структур.

Дійсно великі можливості перед іноземними страховими компаніями відкриваються в тих нішах страхового ринку, де ще діють вітчизняні страховики. Це, насамперед, страхування життя, майна громадян, страхування виробничих ризиків, тобто, капіталомісткі сектори страхового ринку.

Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом містить ряд досить жорстких положень, що потребують виконання ряду зобов'язань, у тому числі і зобов'язань зі страхування У цій галузі встановлюється п'ятирічний перехідний період, протягом якого Україна повинна «адаптувати своє страхове законодавство або умови здійснення страхової діяльності страховиками, їх дочірніми підприємствами, а також філіями країн Європейського Союзу». Іншими словами, ці умови повинні бути не гірше, ніж Україна надає третім країнам або своїм національним страхувальникам.

Для європейського страховика встановлюється або режим найбільшого сприяння, або національний режим. Це говорить про те, що з 17 червня 1999 року повинні бути скасовані всі обмеження, для того, щоб страховики країн-членів Європейської Спілки могли тут засновуватися і здійснювати свою діяльність.

Реорганізація страхового ринку необоротна. Компаній знову може стати менше Між тим, іноземний страховий інвестор розважливий і консервативний, він прийде сюди тільки тоді, коли мова йтиме про реальні гроші.

Страховики, утворені за участю іноземного капіталу, одержали в 2001 році 52,99 млн. грн. страхових платежів, або 13% від загальної суми надходжень. Ними виплачено 17,9 млн. грн. страхових відшкодувань, або 13,9% загальної суми виплат Частка страховиків, утворених за участю Іноземного капіталу, у загальному обсязі сплачених статутних фондів дещо вище і становить 15,4%.

У цілому страховики, утворені за участю іноземного капіталу, істотно поки що не впливають на положення та розвиток страхового ринку України.

Підготовка до вступу України у Всесвітню торгову організацію (ВТО) кардинально вплине на страхування.

Особливість теперішніх змін полягає у тому, що страховикам починають дозволяти інвестування. Особлива риса страхової галузі серед інших фінансових секторів — страхові резерви, які компанії накопичують із року в рік для виплати своїм клієнтам. Відповідно до Програми розвитку вітчизняного страхового ринку, їх дозволено інвестувати „у високорентабельні проекти з урахуванням їх пріоритетності за напрямками, визначеними Кабінетом Міністрів України”

Сфера застосування вільних «страхових грошей» розширена і може охоплювати всі галузі, де держава буде відчувати потребу у внутрішніх інвестиціях.

Програма передбачає створення страховиками об'єднань, з яких половина вже діє: Моторне, Морське й Авіаційне бюро. Очевидно, найближчим часом будуть утворені Ядерне бюро, медичний пункт «Ексімстрах».

Підвищенню платоспроможності страховиків повинна сприяти і вимога Програми щодо створення галузевих товариств взаємного страхування на випадок, коли підприємства стають самі собі страховиками. Передбачається також створити Єдиний фонд страхових гарантій.

У документі велика увага приділяється розвитку інфраструктури страхового ринку, створенню перестрахувальних компаній, інституту аварійних комісарів, функціонуванню страхових брокерів.

Найцікавішою вимогою Програми в цій частині є «введення ліцензування страхової діяльності брокерів, у тому числі іноземних».

Відповідно до Програми розробляються соціальні закони України, що вводять нові загальнообов'язкові державні види страхування:

  • соціальне страхування на випадок безробіття;
  • пенсійне страхування;
  • соціальне медичне страхування.

Передбачається також створити систему медичного страхування «Асистанс — Україна». Уже надійшли пропозиції щодо здійснюється створення спільного підприємства від декількох всесвітньо відомих компаній, що спеціалізуються на послугах assistance.

Пункт 5 Програми зобов'язує «переглянути існуючі види обов'язкового страхування з огляду на необхідність забезпечення обов'язковості страхування для страховиків і страхувальників».

Програма містить багато різних норм. Наприклад, створення маркетингової системи в Інтернеті або створення аналітичних центрів з розробки прогнозів та стратегії страхової справи.

Страховий ринок України очікує великі зміни і вимагає пильної уваги державних відомств для вирішення багатьох проблем.

Майбутнє українського страхового ринку залежить від правильної розробки законодавчої бази, як податкової, так і правової, і її наближення до міжнародних стандартів.

3. Страхування зовнішньоекономічної діяльності

Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у зв’язку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику, що виникає через кредитування іноземного покупця товару. До розглядання основ страхування, необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту. Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо даної теми.

Трасант ( drawer) - особа , яка виписує перевідний вексель.

Трасат (drawee) - особа, яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем

Акцептант(acceptor) - особа, яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером, що виступає в ролі трасата та банком , який є акцептантом, накладає на останнього зобов’язання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем. Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера, який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа, що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта. Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно на акцепт. Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу. Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера значно зростає, також слід зазначити, що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта. І це зрозуміло, бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію.

Ризик неплатежу трасатом все ж таки існує, навіть при акцепті векселя банком. Цей ризик може бути розподілений на два види.

Перший вид витікає з недостатнього знання експортером та банком, що акцептує його векселя, даних про фінансовий стан трасата-покупця (це так званий фінансовий ризик). Він відноситься до сфери діяльності банку, що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках, які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму за допомогою певних методів кредитування, наприклад, рамбурсного кредиту, який заснований на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни (як правило першокласним банком) та переводі (рамбурсуванні) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити, що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

В основі другого виду ризику ( комерційного) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах, різноманітності сортів товарів, зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин, які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи. Суть діяльності цих організацій полягає в тому, що вони приймають на себе певну долю можливого ризику, тобто кінцевого збитку від угоди, що страхується. Страхові компанії видають страховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредиту з вказанням терміну страхування та долі ризику (звичайно від 65 до 85 %) яку бере на себе страхувальник. Розмір страхової премії, що береться останнім, залежить від розміру операції, форми кредиту, його терміну, фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0,25 до 10 % застрахованої суми.

Страхування кредиту повинно у часі передувати появленню ризику. Страхування кредиту передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризику, і від нього страхове товариство намагається захистити експортера. Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми, яка подала заяву на страхування, встановлює певну норму ризику, який вважає нормальним, і погоджується страхувати будь-який ризик, що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя, акцептованого банком, який викликає довіру у страхувальника. Таким чином, при даних умовах страхується надзвичайний ризик, який може виникнути стихійно, як наслідок нестійких господарських відносин. Страхування всього ризику, що виникає в результаті кредитування іноземного покупця, незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів, не знайшло широкого розповсюдження, бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним, перекручував би природу страхування, збільшував би вартість страхування.

Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми заміни останніх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування фінансового ризику, (страхування кредиту на всю суму можливого ризику). Це за нього значно ефективніше може зробити банк. Банк же, в свою чергу, при акцепті тратти без права обернення її на трассанта бере на себе ризик в такому обсязі, який не характерний банківським установам (фінансовий + комерційний). При акцепті ж тратті з правом регресу він може пред’явити претензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкрутства обох, тобто страхує лише фінансовий ризик.

З вищесказаного можна зробити висновок, що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками, які мають страхувати фінансовий ризик, і страховими компаніями, що страхують комерційний ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідність в спеціальному інституті, що об’єднував би функції банку та страхової установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі.

Використана література:

  1. Говорушко Т. А. Страхові послуги: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -397, с.
  2. Нечипорук Л. В.Закон Украины "О страховании": Комментарий. -Харьков: Одиссей, 2004. -318, с.
  3. Внукова Н. М. Страхування: Навч.-метод. посібник. - Харків: Бурун Книга, 2004. -371, с.
  4. Горбач Л. М. Страхова справа: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2003. - 248 с.
  5. Страхування: Підручник.. -К.: КНЕУ, 2002. -599 с.
загрузка...
Top