Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

Вступ.

1. Сутність і призначення страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

2. Умови обов'язковою страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

3. Сучасний стан і перспективи розвитку страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на забезпечення відшкодування шкоди, яка може бути заподіяна життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації цих транспортних засобів на території України.

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у більшості країн світу належить до обов'язкових видів страхування, що зумовлюється кількома обставинами.

По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу у разі дорожньо-транспортної пригоди саме власника транспортного засобу визнають відповідальним за те, що було завдано шкоди здоров'ю або майну інших (третіх) осіб, окрім випадків, коли така пригода була наслідком непереборної сили або умислу потерпілого. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами в разі дорожньо-транспортної пригоди настає майже завжди.

По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки потенційно учасником дорожньо-транспортної пригоди може бути кожний громадянин.


1. Сутність і призначення страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

У більшості розвинених країн світу законодавство про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів забезпечує конституційні права громадян на захист життя та майнових прав від протиправних або інших дій третіх осіб. Соціальна важливість цього виду страхування підтверджується тим, що на автошляхах світу щорічно гине більш ніж 100 тис. осіб, при цьому на кожного загиблого припадає від 4 до 10 травмованих осіб. Статистичні дані показують, що автотранспорт — найбільш небезпечний вид транспорту, у 100 раз більш аварійний, ніж авіаційний та залізничний, але він є найбільш зручним та доступним. Автотранспортні засоби не лише завдають шкоди та збитків громадянам, але навіть шкоду навколишньому природному середовищу.

Показник тяжкості наслідків автотранспортних аварій (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7—10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Окрім того, в нашій країні відбувається понад 200 тис. автоаварій, які тягнуть за собою матеріальні пошкодження транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо, а отже, величезні матеріальні та моральні збитки. Через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, протягом багатьох років винуватці аварій виплачують компенсації потерпілим, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін.

Понад 2 тис. дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту. Тому потрібно створити особливу систему соціального захисту постраждалих.

По-третє, навіть коли встановлено цивільну відповідальність власника транспортного засобу, немає гарантії, що потерпілому своєчасно та повно буде відшкодовано збитки, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу. У цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дає змогу створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб — потерпілих, так і власників транспортних засобів[8, c. 119-121].

Страхувальниками можуть бути дієздатні фізичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, або юридичні особи, які:

· володіють транспортними засобами (ТЗ) на підставі права власності,

· керують автомобілями на законних підставах.

Що може бути застраховане? Майнові інтереси Страхувальника, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації автомобіля.

Ризики. Страховими ризиками, в результаті яких настає цивільно-правова відповідальність Страхувальника, є події, які сталися з вини осіб, відповідальність яких застрахована, а саме:

шкода, заподіяна життю та здоров’ю фізичних осіб (лікування потерпілих, компенсація неотриманих доходів за час непрацездатності, витрати на поховання потерпілого в разі смерті та компенсація неотриманих його утриманцями доходів),

шкода, заподіяна майну фізичних та юридичних осіб (пошкодження чи фізичне знищення транспортного засобу або майна інших людей, пошкодження доріг, дорожніх споруд, роботи по врятуванню потерпілих, евакуація ТЗ з місця ДТП — в межах ліміту відповідальності),

моральна шкода, заподіяна фізичним особам.

Відповідно до Закону, існує 3 типи договорів:

І-й тип договору — застрахованою вважається відповідальність будь-якої особи, яка на законних підставах керує одним ТЗ, зазначеним в договорі,

ІІ-й тип договору — застрахованою вважається відповідальність особи, яка особисто керує зазначеними в договорі типами ТЗ,

ІІІ-й тип договору — застрахованою вважається відповідальність осіб зазначених в договорі (до 5 чоловік), які на законних підставах керують одним ТЗ, зазначеним в договорі.

Законом України встановлено наступні ліміти відповідальності Страховика:

за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих — 51 000 грн. на кожного потерпілого,

за шкоду, заподіяну майну потерпілих — 25 500 грн. на одного потерпілого,

передбачене також відшкодування моральної шкоди потерпілому, у розмірі до 5% від ліміту за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

Обов'язковість такого страхування поширюється на дезидентів та нерезидентів — власників транспортних засобів. Йдеться про власників автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, котрі експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування[2, c. 139-140].

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи — юридичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Йдеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб.

Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності є грошова сума, в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити компенсацію збитків третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку.

Важливим фактором при встановленні порядку й умов здійснення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є прив'язка рівня страхових сум до рівня відповідальності, яка може бути покладена на водія, що спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Іншими словами, цивільно-правові відносини щодо страхування цивільної відповідальності автовласників мають у максимальній мірі враховувати базові юридичні принципи встановлення факту настання відповідальності та підходи до визначення її рівня.

Щодо цього необхідно зазначити, що базовим принципом встановлення відповідальності особи є наявність вини цієї особи у завданні шкоди іншій особі (особам). При цьому вина має усвідомлюватися як ненавмисне спричинення шкоди іншим особам внаслідок недбалості, необережності або відсутності досвіду винуватця, що супроводжувалося невиконанням останнім установлених правил та нормативних документів. Разом з тим існують різні підходи до застосування загально-правової норми при визначенні ступеня вини власників транспортних засобів і як наслідок, рівня відповідальності за заподіяну шкоду.

У ряді країн, в першу чергу Великій Британії, обов'язок доказу ступеня вини водія покладається на потерпілу сторону. Правові системи ряду інших країн застосовують принцип презумпції повної вини водія, який зобов'язаний робити докази того, що він зробив усе можливе, щоб запобігти завданню шкоди, та давати докази повної вини потерпілого. Це стосується в першу чергу Франції та Італії. На практичне застосування цих правових альтернатив у різних країнах звичайно впливає загальний рівень соціальної свідомості та рівень розвитку системи захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб[9, c. 226-228].

У цьому відношенні Верховний Суд України встановив, що при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, — тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Зменшення розміру відшкодування або відмова у відшкодуванні шкоди з урахуванням ступеня вини потерпілого може здійснюватися і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього має бути груба необережність потерпілого (перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т. п.), а не проста необачність. Правила цієї норми закону про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану застосовуються у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище. У разі в'їзду на територію України незастрахований власник (водій) транспортного засобу має укласти звичайний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Це не поширюється на випадки, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності якої МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду) зобов'язаний:

- додержуватися правил дорожнього руху, встановлених чинним законодавством;

- вживати всіх заходів з метою запобігати збільшенню розміру шкоди;

- надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації);

- повідомити протягом трьох робочих днів страховикові (страховій організації) про настання страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди та, у разі потреби, надати транспортний засіб для огляду й експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначені дії, він повинен довести це документально.

Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду працівники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов'язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди та зобов'язані надавати страховикові (страховій організації) або МТСБУ, після їх звернення, відомості, що стосуються страхового випадку.

Контроль за наявністю страхового полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного засобу здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.

Завдяки впровадженню обов'язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників "Зелена картка", яка функціонує з 1 січня 1953 року.

Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників - нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників Інших країн. Це забезпечується виконанням певних умов країнами - членами системи "Зелена картка".

По-перше, у таких країнах має здійснюватись обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

По-друге, у кожній країні має бути єдина організація, що забезпечує врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

По-третє, держава - член системи "Зелена картка", не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Збитки у країнах - членах системи "Зелена картка" врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. При цьому перше моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге - як бюро-платник.

Відносини між моторними страховими бюро країн-членів системи "Зелена картка" регулюються двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою.

Отже, якщо автовласник є резидентом країни - членом системи "Зелена картка", він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн - членів цієї системи без укладення додаткового договору обов'язкового страхування на умовах країни відвідання.

Функціонування цієї міжнародної системи довело її ефективність, насамперед-як механізму захисту потерпілих від транспортних засобів, що задіяні в міжнародних сполученнях[4, c. 216-218].


2. Умови обов'язковою страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

Закон України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі-Закон) спрямований на забезпечення компенсації шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну третіх осіб - потерпілих внаслідок експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Страхується не автомобіль, а відповідальність його володільця (водія) за шкоду, яку він може спричинити ним іншим учасникам дорожнього руху — третім особам — внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП).

Водії або володільці транспортних засобів, які спричинили ДТП, не отримують відшкодування, натомість їх зобов’язання перед потерпілими по відшкодуванню шкоди приймає на себе страхова компанія.

В більшості країн світу цей вид страхування є обов’язковим. Це обумовлюється кількома обставинами.

По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу визначають саме власника транспортного засобу відповідальним за завдання шкоди життю та здоров'ю або майну інших осіб (третіх осіб), крім випадків, коли дорожньо-транспортна пригода була наслідком дії непереборної сили. Тобто, цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки учасником дорожньо-транспортної пригоди потенційно може бути будь-яка особа.

По-третє, відсутність достатніх коштів у володільця (водія) транспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного відшкодування шкоди потерпілому. В цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дозволяє створити надійну систему соціального захисту як для третіх осіб – потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод, так і для власників транспортних засобів, винних у ДТП.

Таким чином, Закон забезпечує відшкодування шкоди третім особам, перекладаючи при цьому фінансовий тягар з плечей автовласників на страхові компанії.

На сьогодні в Україні середній збиток внаслідок ДТП складає біля 5000 гривень. Середня вартість річного полісу—210 гривень. Тобто, менше однієї гривні на день. Поліс коштує майже в 23 рази менше, ніж компенсація потерпілому.

Страхова компанія при цьому виплачує відшкодування потерпілим у ДТП на умовах, передбачених Законом.

Договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автотранспорту можуть укладатися на умовах :

Договір І типу укладається за умови експлуатації вказаного в договорі транспортного засобу будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах

N осіб – 1 поліс – 1 транспортний засіб

Договір ІІ типу укладається за умови експлуатації будь-якого транспортного засобу особою, вказаною в договорі страхування.

1 особа – 1 поліс - N транспортних засобів

Договір ІІІ типу укладається за умови експлуатації вказаного в договорі транспортного засобу особою, вказаною в договорі, або однією з осіб, зазначених у договорі[2, c. 248-250].


3. Сучасний стан і перспективи розвитку страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні

Перспективи розвитку автотранспортного страхування в Україні дуже широкі. З кожним днем, з кожним місяцем в Україні зростає кількість автомобілів, у тому числі іномарок, вартість яких дуже висока, і власники цих автомашин будуть прагнути в першу чергу застрахувати автомобілі. Сподіваємося, що все ж таки буде вжито заходів і введено у дію закон «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» всі громадяни будуть захищені від несподіванок, не будуть відчувати важких наслідків та збитків. Адже їхні інтереси буде надійно захищено.

Для України, страхування відповідальності – новий вид страхування, найчастіше не підкріплений відповідними нормативними актами. Так, діючий Цивільний кодекс України взагалі не виділяє такого виду страхування як страхування відповідальності. Суттєвим кроком вперед у питанні законодавчого врегулювання страхової діяльності на Україні взагалі і страхування відповідальності зокрема було прийняття в 1996 році Закону України “Про страхування”. Вперше, з часів переходу України до ринкової економіки, було виділено третій (поруч з майновим та особистим) вид страхування – страхування відповідальності. Його об’єктом Закон визначив майнові інтереси, пов’язані з обов’язком страхувальника відшкодувати заподіяну ним шкоду особі або її майну, а також шкоду, заподіяну юридичній особі. Крім того, статтею 7 Закону України “Про страхування” передбачено 34 види обов’язкового страхування, 16 з яких – стосується страхування відповідальності.

Не зважаючи на це, страхування цивільної відповідальності в Україні ще не стало невід’ємною частиною економіки, а лише поволі наближається до такої ролі. Причиною цього є низька правова культура основної частини населення країни, недостатній досвід вітчизняних страхових організацій, труднощі із забезпеченням професійно підготовленими кадрами, хаотичність в розробці та прийнятті законів та інших нормативно-правових актів, відсутність державних заходів, які б стимулювали населення та юридичних осіб до більш широкого використання можливостей страхування взагалі і страхування цивільної відповідальності зокрема. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 98 від 2 лютого 2001 р. “Програма розвитку страхового ринку України на 2001 – 2004 роки” покликана сприяти створенню ефективної системи страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, забезпечити соціально-економічну стабільність у суспільстві та відновити довіру суспільства до страхування.

Сьогодні однією з умов повноцінної інтеграції України в сучасну європейську правову систему є наявність правової норми щодо обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, зареєстрованих на території України. Адже соціальний захист потерпілих і винуватців дорожньо-транспортних пригод у більшості країн світу здійснюється через ефективні механізми саме цього виду страхування. Тож не випадково більшість європейських держав постсоціалістичного простору намагається адаптувати своє законодавство до європейських стандартів з метою запровадження єдиних норм і принципів врегулювання наслідків автомобільних катастроф.

Як відомо, згідно з українським законодавством, від 1 січня 2005 року страхування цивільної відповідальності автовласника є обов'язковим, і більш як 10 млн власників мусять обов'язково застрахувати свою цивільну відповідальність. Але порівнювати цей вид страхування із введенням нового податку чи ще чогось такого у жодному разі не можна, адже йдеться про захист нас з вами -- звичайних пішоходів, пасажирів чи водіїв. Річ у тім, що за полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності (ОСЦПВ) страхове відшкодування одержує не автовласник, а потерпілий, що постраждав від дій власника поліса. Тобто, придбавши поліс відповідальності, Ви страхуєтеся на той випадок, коли з вашої вини у ДТП було завдано шкоду майну чи здоров'ю третіх осіб. Так, якщо з вини власника авто станеться аварія, саме страхова компанія має відшкодувати потерпілій стороні, тобто третій особі, збитки, заподіяні її життю та здоров'ю потерпілих чи їх майну.

Згідно з законом, вартість поліса страхування цивільної відповідальності автовласника коливається залежно від типу транспортного засобу, об'єму двигуна автомобіля й терміну страхування. Крім того, страхова компанія зважає на стаж водія, хто саме купує поліс -- юридична чи фізична особа, територію переважного використання транспортного засобу тощо. Треба зазначити, що фізичні особи -- власники транспортного засобу -- повинні мати окремий поліс на кожну фізичну особу, яка керує транспортним засобом. Юридична особа - власник транспортних засобів - повинна мати поліс ОСЦПВ на кожен транспортний засіб, що їй належить. При цьому слід пам'ятати, що дія поліса поширюється лише на того водія, який керує цим транспортним засобом на законних підставах. І приємна новина для сумлінних водіїв -- для заохочення безаварійної експлуатації транспортного засобу закон передбачає знижку розміром 5% від страхового платежу за кожен безаварійний рік експлуатації транспортного засобу.

Що ж до вартості страхового поліса, то, за підрахунками фахівців, ця сума не перевищуватиме 150 грн. Дорого це чи ні, вирішуйте самі, але, обираючи страхову компанію та підписуючи договір страхування, треба пам'ятати, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності -- це гарантія Вашого спокою та захисту упродовж року. Для юридичних осіб варто пам'ятати, що витрати щодо цього виду страхування належать до валових витрат, і саме на їх суму зменшується база оподаткування. Тож якщо власник транспортного засобу аргументує причину неможливості страхування своїми фінансовими труднощами, то що він буде робити, коли влаштує ДТП!? За статистичними даними, ці збитки у середньому сягають 15-20 тис. грн. А коли придбаєте страховий поліс, і якщо лихо таки сталося, усі болючі питання - як відшкодувати збиток потерпілій особі, якщо вас визнано винним у ДТП, візьме на себе страхова компанія[6, c. 113-115].

Для інформації: нині родичам загиблих у результаті ДТП виплачується державна допомога в розмірі 150 грн. Якщо цивільна відповідальність застрахована, то страхова виплата згідно з Постановою КМУ № 1175 становить 8 500 грн. Після набуття чинності Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідальність страховика в разі смертельного випадку становитиме 51 тис. грн. на одну особу.

Примітка. У разі укладення одним страхувальником договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів щодо 30 і більше транспортних засобів на термін 6 місяців і більше зазначені розміри страхових платежів зменшуються на 20 відсотків.

* Розміри страхових платежів за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів - пенсіонерів (громадян України), які особисто керують транспортними засобами.

** Розміри страхових платежів за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів - пенсіонерів громадян України), які особисто керують транспортними засобами виробництва колишнього СРСР, виготовленими до 1992 року.

При страхуванні від нещасного випадку (маються на увазі тілесні ушкодження чи загибель водія і пасажирів застрахованого авто за кількістю посадочних місць), що стався внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, компанія виплачує у разі травми 0,1% страхової суми за кожний лікарняний день (але не більше 120 днів). При визначеній інвалідності першої групи виплата становить 80% страхової суми, другої групи - 65% і третьої - 50%. У разі смерті виплачується страхова сума, визначена для одного потерпілого.

Клієнт, який впродовж року не звертався до страхової компанії за одержанням відшкодування, має право на знижки із страхової премії у розмірі 10% за кожний рік без аварійної експлуатації.

Власникам автомобілів при страхуванні бажано наперед ознайомитися з деякими термінами. Наприклад: страхова сума, страхова премія (процент, встановлений тарифом, від страхової суми, яку вносить клієнт страхової компанії), франшиза (передбачене умовами страхового договору звільнення страхової компанії від відшкодування збитків, що не перевищують визначеного терміну). Існує, й таке поняття, як право на регрес, тобто право страхової компанії, що виплатила страхове відшкодування, вимагати в розмірі проведеної виплати відшкодування збитків від третьої особи, з вини якої збиток стався.

Слід мати на увазі, що жодна з існуючих страхових компаній не практикує страхування автомобіля тільки від одного конкретного страхового випадку, наприклад, від викрадення (оскільки його ймовірність, за свідченням експертів, надто велика). Тому перевага частіше надається страхування за кількома позиціями[6, c. 89-90].


Висновки

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні є обов'язковим. Це найпоширеніший вид страхування і за кордоном. Для України таке страхування — справа нова. Регламентується цей вид страхування в Україні Положенням про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175.

Однак саме страховий інтерес сприяє виникненню і розвитку різних видів страхування, однім з яких є автострахування. Це страхування забезпечує відшкодування матеріальних втрат, що виникають у окремої сім'ї в результаті ДТП, або у трудових колективів, або шкоди, завданої ними третім особам. За формами страхування воно поділяється на обов'язкове і добровільне. Страхування цивільної відповідальності (а саме - відшкодування шкоди третім особам в результаті ДТП) визначене суспільними потребами і може визнаватися такими державою шляхом законодавчого введення його обов'язковості, а індивідуальний і колективний страховий інтерес звичайно охоплюється добровільними виглядами страхування.

Таким чином, відмінності в рівні визнання страхових інтересів і потреб відображаються і на засобах правового регулювання страхових відносин. Обставини, що вимагають проведення обов'язкового страхування, встановлюються для страхових організацій і страхувальників законом, а пов'язані з добровільним страхуванням - договором між страхувальником і страховиком.


Список використаної літератури

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» // Урядовий кур'єр. — 2001. — 7 листопада.

2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа.-К.: Знання,1997.-216с.

3. Бігдаш В. Страхування : навчальний посібник / Володимир Бігдаш, ; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К. : МАУП, 2006. - 444 с.

4. Заруба О.Д. Страхова справа. - К.: Знання, 2005. - 321с.

5. Стожок Л. Страхування: навчальний посібник для дистанційного навчання / Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко ; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". - К. : Університет "Україна", 2005. - 162 с.

6. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець, д-р. екон. наук, проф.- К.: КНЕУ, 2002. - 528 с.

7. Страхування: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / О.О.Гаманкова, Т.М.Артюх, С.В.Горянська та інш. – К.: КНЕУ, 2000. – 120 с.

8. Ткаченко Н. Страхування : навчальний посібник для самостійної роботи студентів / Наталія Володимирівна Ткаченко. - К. : Ліра-К, 2007. - 375 с.

9. Шелехов К.В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учебное пособие. - К.: МАУП, 2006. - 424 с.

загрузка...
Top