Система страхового забезпечення у майновому страхуванні

Вступ.

1. Загальна характеристика інституту майнового страхування.

2. Страхові резерви: формування та використання.

3. Основні системи страхового забезпечення.

4. Страхування майна, що належить громадянам: стан на перспективи розвитку в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Побудова ринкової моделі економіки шляхом проведення економічних реформ, відновлення приватних засад у господарюванні і формування приватного підприємництва зумовили посилення уваги до інституту страхування як соціально-економічного механізму захисту господарської діяльності від руйнівної дії стихійного лиха, нещасних випадків, несприятливих змін ринкової кон’юнктури тощо. Крім того, небезпека вказаних факторів може зашкодити матеріальним об’єктам життєдіяльності фізичних осіб.

Як засвідчує аналіз історії та сучасного становлення інституту страхування, зокрема майнового, страхування є обов’язковим елементом кожної економічної і соціальної системи суспільства. Без розвинутої системи страхування економіка успішно функціонувати не може. Майнове страхування має стати одним із основних механізмів поновлення порушених майнових інтересів осіб у випадках непередбачуваних природних, техногенних та інших явищ, що позитивно впливає на зміцнення фінансів держави.

Втім, слід зауважити, що сучасний стан правовідносин з майнового страхування на страховому ринку України свідчить про серйозні суперечності та прогалини в чинному законодавстві. Крім того, сама держава гальмує розвиток майнового страхування, відшкодовуючи збитки, головним чином шляхом виділення бюджетних коштів для ліквідації наслідків стихійного лиха і на інші аналогічні цілі. Можна стверджувати, що допомога держави важлива, але ні в якому разі вона не повинна стати єдиним або основним джерелом компенсацій. У зв’язку з цим створення системи фінансових гарантій, розвиток майнового страхування в Україні як механізму захисту майнових інтересів є і необхідним, і особливо значимим.


1. Загальна характеристика інституту майнового страхування

Страхування є тим соціально-економічним засобом захисту, за допомогою якого можна мінімізувати негативну дію різноманітних явищ у суспільному житті і навіть попередити чи взагалі усунути небажані наслідки їх дії. Об’єктивна необхідність існування та розвитку страхування в нашій державі викликана тим, що воно є ефективним, раціональним, економічним та доступним засобом захисту майнових інтересів як господарюючих суб’єктів, виробників товарів та послуг, так і фізичних осіб – не підприємців.

Майновий інтерес означає зацікавленість страхувальника в цілості об’єкта майбутньої страхової охорони (ненастанні страхової події), оскільки такий інтерес має свій грошовий еквівалент, а страхування не може приносити вигоди. Проте особа може нести збитки тільки за умови наявності юридичного зв’язку з цим об’єктом – у цьому виявляється інтерес юридичний (титульний). Крім того, під правомірністю страхового інтересу розуміють його відповідність не тільки діючому законодавству, але і принципам страхування. Суб’єктивність інтересу означає, що він пов’язаний безпосередньо з особою страхувальника.

Невід’ємною для страхування є також категорія ризику. Необхідно зауважити, що саме в страхуванні ризик набуває значення істотного та центрального елементу страхового правовідношення. В силу такого виключного значення поняття ризику для страхування страховий договір відносять до алеаторних (ризикових), а сам ризик розглядають як основу страхового договору, укладання якого полягає в усуненні наслідків ризику. З точки зору страхового права, ризик – це небезпека виникнення несприятливих наслідків, відносно якої не відомо, настане вона чи ні, тобто певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Саме ці ознаки ризику обумовлюють виникнення у фізичної або юридичної особи потреби захистити своє майно. Така потреба набуває форми свідомого спонукання і виявляється як інтерес особи в забезпеченні свого майна за допомогою правового механізму страхування.

Майно - той субстант, без якого неможливе існування людини. Саме майно забезпечує первісний поштовх, який веде до її благополуччя.

Тому люди завжди прагнули до його збереження і примноження. Кожна особа, фізична або юридична, володіє майном. Тому забезпечення його безпеки - природне прагнення кожного власника. А світовий досвід переконливо довів, що найефективнішою, найекономічнішою формою захисту є страхування. Актуальність цього положення особливо загострюється в період докорінних змін в економіці країни, її структурного реформування, в період широкої приватизації державного майна, все зростаючих обсягів іноземних інвестицій, інтенсивного розвитку підприємницької діяльності[10, c. 64-66].

Майнове страхування – це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням i розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, які здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком i страхувальником.

Прогресивний характер розвитку страхового ринку створює об'єктивні умови для активного удосконалення цього перспективного виду страхування.

Існує багато видів страхування майна підприємств, традиційними з яких є:

• страхування майна юридичних осіб (на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки);

• страхування майна застави (особливо в банківських операціях);

• страхування предмета іпотеки;

• страхування електронних пристроїв;

• страхування будівельно-монтажних ризиків;

• страхування товарів на складах;

• страхування експонатів виставок тощо.

Серед основних проблем, що виникають при страхуванні майна підприємств від вогню та інших небезпек, особливе значення має проблема оцінки майна. Це відбувається через постійне зростання цін на рухоме та нерухоме майно[7, c. 85-89].

2. Страхові резерви: формування та використання

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходяться гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика.

Проведення страхування потребує спочатку внесення страхової премії, а потім, через деякий час, - надання страхової послуги у вигляді виплати страхової суми і страхового відшкодування. Моменти надходження страхових премій і виплати страхового відшкодування, як правило, не збігаються, і це дає змогу страховикові акумулювати значні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент має бути постійно достатнім для виконання страховиком умов договору страхування.

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхових премій з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування.

Через неоднаковий розподіл ризику та різну структуру тарифної ставки як джерела формування страхових резервів страхові резерви у ризикових видах страхування і страхуванні життя мають відмінності у складі та методах визначення. При страхуванні життя згідно з особливостями його проведення формуються резерви зі страхування життя. За видами страхування, відмінними від страхування життя, формуються технічні резерви.

Формування резервів зі страхування життя здійснюється відрахуванням частини страхової премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Технічні резерви - це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно - сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дають змогу страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами їх страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій договорами.

З огляду на це при оцінюванні фінансового стану страховика та його надійності, розміру статутного фонду і резервів, вільних від зобов'язань, правильно розрахованої тарифної ставки та збалансованого страхового портфеля важливе місце має надаватися достатності страхових резервів. Останнє зумовлюється складом таких резервів і застосуванням тих чи інших методів їх обчислення.

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви); резерви належних виплат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно, окремо за кожним договором за методикою формування резервів зі страхування життя[7, c. 146-148].

Законодавством України передбачено таке: резерв незароблених премій, що включає частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату; резерв збитків - зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників. Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування. Згідно із Законом України "Про страхування" українські страховики використовують один спрощений метод розрахунку резерву незароблених премій - метод "плаваючих кварталів", застосовуваний також при визначенні прибутку страховика.

Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків, і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Страховики країн ЄС, які здійснюють ризикові види страхування, формують резерви премій та резерви збитків.

Резерви премій являють собою резерв незароблених премій; додатковий резерв ризиків, що не минули.

Резерв незароблених премій складається з частини страхових премій, які надійшли за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, але стосується терміну дії договору страхування, що припадає на наступний звітний період.

Отже, резерв незароблених премій за своїм змістом є не резервом, а статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітними періодами. Це обумовлено тим, що страхові премії, як правило, сплачуються наперед - авансом за весь термін дії договору страхування, який не завжди збігається зі звітним періодом. Резерв незаробленої премії - це страховий резерв, призначений для виплат страхового відшкодування в майбутньому. Отже, він являє собою витрати майбутніх періодів.

Для визначення справжнього розміру резерву незаробленої премії існують різні методи. При виборі тієї чи іншої методики розрахунку резерву незаробленої премії необхідно враховувати такі чинники: вид страхування, термін дії договору страхування, рівень збалансованості страхового портфеля, рівномірність розподілу ризику. Береться до уваги також періодичність сплати премій за укладеними договорами страхування[5, c. 147-149].

3. Основні системи страхового забезпечення

Зобов'язання являють собою найпоширеніший вид цивільних правовідносин. З урахуванням економічних і юридичних ознак усі зобов'язання поділяються на певні групи (зобов'язання з передання майна у власність та користування, з виконання робіт, надання послуг і т. ін.).

Згідно з чинним законодавством України страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальникові;

3)у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування в передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, що їх у разі настання страхового випадку взяв на себе страхувальник, аби запобігти збиткам або зменшити їх, якщо це передбачено умовами договору;

5)у разі збільшення вартості майна за заявою страхувальника, котрий вжив заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику, переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Обов'язки страхувальника полягають ось у чому:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінювання страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів, щоб запобігти збиткам, завданим внаслідок настання страхового випадку та зменшити їх;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування[2, c. 85-87].

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених договором грошових сум.

Так, за договором страхування майна або пов'язаного з ним майнового інтересу (договір майнового страхування) страховик зобов'язується у разі настання зазначеної в договорі події (страхового випадку) відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, завдані збитки повністю або частково (виплатити страхове відшкодування), у межах обумовленої договором суми (страхової суми).

На випадок, коли майно застраховане не на повну вартість, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором страхування.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує дійсну вартість застрахованого майна, договір є недійсним у тій частині страхової суми, яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку заплатити страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму, незалежно від суми, яка за соціальним страхуванням чи соціальним забезпеченням належить йому для покриття шкоди.

При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення договору (страхової вартості). Сторони не можуть змінювати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він введений в оману страхувальником.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі страхового випадку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування[9, c. 69-71].

Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій особі (незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування, із соціального страхування чи соціального забезпечення) як відшкодування збитків.

Зупинимося на розгляді окремих положень статті 9 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"", які мають важливе правове значення.

По-перше, основним принципом майнового страхування є страхування майна на всю його дійсну вартість на момент укладання договору (страхова вартість), і розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, заподіяного застрахованому майну, тобто принцип відшкодування, компенсації шкоди.

По-друге, у законі міститься норма, згідно з якою в разі, коли страхова сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до страхової вартості майна (якщо умовами договору страхування не передбачено інше), тобто закріплюється принцип пропорційної системи покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового страхування є відшкодування заподіяних негативними чинниками збитків застрахованим об'єктам. Проте розмір страхового відшкодування не завжди збігається з розміром завданих збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид) страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні має страхова сума - максимальна грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов'язання з виплати страхового збитку в разі настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об'єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид)страхового забезпечення.

В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін, і страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулятивних, послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум ануїтету[2, c. 102-103].

У майновому страхуванні застосовуються дві основні системи страхового забезпечення: пропорційна і першого ризику. За пропорційної системи відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, яку страхова сума становить щодо страхової оцінки (страхової вартості) об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь повноти відшкодування залежить від співвідношення між страховою сумою та вартістю застрахованого майна (страховою вартістю). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі збитки, а з іншого - підштовхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повертається.

Система першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. За такої системи страхового забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повністю погашаються страховиком, а збитки понад страхову суму (другий ризик) не погашаються. При системі першого ризику рівень відшкодування, як правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.

Якщо майно застраховане на повну вартість (страхова сума дорівнює страховій оцінці - страховій вартості), то розмір страхового відшкодування буде один і той самий як при страховому забезпеченні за пропорційною системою, так і в разі системи першого ризику: відшкодування при цьому завжди дорівнює збитку. Якщо застраховане майно загинуло повністю, то відмінності між зазначеними системами практично втрачаються, оскільки за тією чи іншою системою виплачується повна страхова сума.

Відмінності між цими системами виявляються при страхуванні майна не в повній вартості і водночас при неповній його загибелі, коли обсяг відшкодування за системою першого ризику трохи вищий. Хоча в цілому механізм зазначених двох систем можна вважати умовно вигідним, обом сторонам - страхувальникові і страховикові. Адже незначна втрата для страхової організації в разі системи першого ризику компенсується залученням багатьох страхувальників, зацікавлених у таких умовах майнового страхування. Це, зрештою, підвищує фінансову стійкість страхування, а отже, у підсумку відповідає інтересам страхової організації.

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальникові письмово і не можуть бути у подальшому збільшені в односторонньому порядку[5, c. 88-89].

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацією (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи в разі його зміни. Якщо з настанням страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначається розмір таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума з цими випадками не встановлюється.

Крім зазначених у Законі обов’язків страховика, договором страхування можуть бути передбачені й інші його обов'язки[9, c. 241].


4. Страхування майна, що належить громадянам: стан на перспективи розвитку в Україні

Страхування майна громадян — це складний механізм, організація і розвиток якого визначаються умовами певних видів страхування, які різняться між собою проведенням певних організаційних та інших заходів, а також зацікавленістю потенційних страхувальників у страховому захисті, їх економічними можливостями для укладення договору страхування, розмірами страхового забезпечення, тарифних ставок тощо.

Усі види страхування майна громадян належать до загальних (ризикових) видів страхування, сутність яких проявляється в наданні необхідної економічної допомоги страхувальникам-громадянам у разі знищення або пошкодження їхнього майна внаслідок непередбачених обставин (стихійного лиха, пожежі, аварії, викрадення, протиправних дій третіх осіб тощо). До таких видів належать страхування будівель, домашнього майна, тварин, транспортних засобів, на випадок ремонту квартири тощо.

В Україні механізм страхування майна громадян активно діяв до ринкових реформ. Так, надходження страхових платежів за добровільними видами страхування майна громадян становили у 1976 році 35,5 мли. крб., у 1980 році — 52,2 мли. крб., тобто зросли на 47,0%, у 1990 році — 118 млн. крб. і порівняно з 1980 роком зросли на 126,1%, або майже у 2,5 разу.

Незважаючи на те, що серед населення найпривабливішими були добровільні види особистого страхування (особливо довгострокове страхування життя), питома вага надходжень за добровільними видами страхування майна громадян збільшилася з 4,3% в 1976 році до 5,5% в 1990 році.

Зростання обсягів надходжень страхових платежів стало наслідком значного збільшення кількості укладених договорів страхування майна (крім страхування тварин) і збільшення розміру страхової суми.

У 90-х роках в Україні починає будуватися власна модель ринкової економіки. Звідси закономірна поява особливостей розбудови й окремих сегментів ринкової економіки, зокрема великої перебудови зазнало і страхування. Саме на початок 90-х років припадає створення поряд із Держстрахом перших альтернативних страхових організацій, що привело до зародження і розвитку страхового ринку України.

Функціонування великої кількості страхових компаній не сприяло збільшенню рівня розвитку страхування майна громадян. Попит населення на такі послуги залишається низьким. Так, у 2005 році витрати на придбання полісів страхування майна надушу населення становили лише 1,63 грн.

Крім того, на рівень страхового захисту майна населення суттєво вплинула передчасна відмова (2006 рік) від обов'язкової форми страхування будівель і тварин, які належать громадянам. У 2006 році надходження від обов'язкового страхування майна громадян становили 27,4 млн. грн., при цьому виплати страхового відшкодування дорівнювали майже 6,0 млн. грн.

Проте перехід України до ринкових відносин характеризується значним зниженням рівня доходів населення. Відповідно частка витрат сімей на непродовольчі товари зменшилася з 31,4% у 1990 році до 10,3% у 2005 році. Як наслідок, стрімко скорочується забезпеченість населення непродовольчими товарами. Наприклад, у розрахунку на 100 сімей забезпеченість населення телевізорами у 2005 році становила 37,5% від рівня 1990 року; холодильниками — 51,7%; пральними машинами — 40,3%, лише забезпеченість автомобілями збільшилася майже в 2 рази.

Отже, із зменшенням обсягу і складу майна громадян зменшується перелік об'єктів, які можуть бути охоплені страховим захистом, та обсяг страхового поля[6, c. 273-275].

Таким чином, оцінка тенденцій стану розвитку страхування майна громадян в Україні в останні роки свідчить, що він погіршився порівняно з періодом 1976- 1990 років.

Для подолання негативних наслідків, що призвели насамперед до зниження рівня розвитку страхування, необхідна цілеспрямована державна політика щодо стимулювання купівельної спроможності населення і підвищення ролі страхування в суспільстві.

Важливим кроком у цьому напрямі стала Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки" від 2 лютого 2001 року № 98. Заходи щодо виконання зазначеної Програми стосуються в основному вдосконалення нормативної бази (а саме Закону України "Про страхування", організації проведення особистого страхування, цивільної відповідальності власників транспортних засобів), підвищення фінансової надійності страховиків та ефективності державного нагляду за страховою діяльністю. Причому до розвитку соціальне значущих видів страхування, яким гарантується державна підтримка, віднесено лише розвиток медичного страхування і довгострокових видів особистого страхування.

Отже, знову поза увагою державної політики залишається страховий захист майнових ризиків громадян.

Зазначені дані свідчать про необхідність удосконалення підходів до пошуку резервів зростання показників розвитку страхування автотранспортних засобів і шляхів розвитку інших видів страхування майна громадян[3, c. 211-212].

Цього можна домогтися на основі підвищення рівня доходів населення і, як наслідок, забезпечення його платоспроможності; економічної стабільності та зростання обсягів вітчизняного виробництва (що забезпечить зростання обсягів продажу непродовольчих товарів населенню); зниження рівня інфляції. Але це так би мовити зовнішні фактори, які спричинюють незадовільний стан розвитку страхування майна громадян. Багато що залежить від внутрішніх чинників, які дадуть змогу завоювати престиж і популярність усіх видів страхування майна громадян, як-от відновлення довіри населення до послуг страхових компаній шляхом обов'язкового і своєчасного виконання страховиками своїх зобов'язань перед страхувальниками у разі настання страхового випадку; удосконалення умов страхового захисту; активне залучення страхових посередників до пошуку і укладання договорів страхування майна з громадянами; кваліфікована консультація фізичних осіб під час безпосередніх переговорів щодо укладання договору страхування; намагання укладати договори страхування на максимальні страхові суми; рекламування послуг страхування майна громадян; опрацювання нової програми розвитку страхового ринку, з урахуванням нагальних потреб в організації економічного захисту населення від різного роду небезпек; забезпечення належної інформації про стан розвитку страхового ринку і можливості страхового захисту майна громадян[6, c. 341-343].


Висновки

Проведений у роботі аналіз структурних елементів страхових майнових правовідносин дозволив виявити, що страхова організація, будучи фінансовою установою, новоствореною юридичною особою у визначених законодавством організаційно-правових формах, наділена загальною правоздатністю господарського товариства зі спеціальним обсягом дієздатності.

Страхувальниками є юридичні та дієздатні фізичні особи, які володіють страховим інтересом щодо об’єкту страхової охорони і уклали із страховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Встановлено, що право регресу в страхуванні – це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов’язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Відповідно до механізму суброгації, до страховика переходить право зворотної вимоги з моменту заподіяння шкоди страхувальникові.

Зобов’язання з обов’язкового майнового страхування виникає з моменту юридичного освоєння речі особою. Саме вступ у речові правовідносини, зокрема у право власності, буде вважатися моментом виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування.


Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. - Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. - 203 с.

2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - 444 с.

3. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник; За заг. ред. Н. Внукової. - Харків: Бурун Книга, 2004. - 371 с.

4. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.

5. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Вища школа, 2003. - 257 с.

6. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. - К.: Каравела, 2006. - 391 с.

7. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко;. - К.: Університет "Україна", 2005. - 162 с.

8. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: КНЕУ, 2006. - 599 с.

9. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Н.Ткаченко. - К.: Ліра-К, 2007. - 375 с.

10. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2004. — 344с.

загрузка...
Top