Сільськогосподарське страхування

1. Економічні завдання страхового захисту в сільському господарстві.

2. Розвиток і сучасний стан страхування майна виробничої сільськогосподарської продукції в формуванні страхування в Україні.

3. Обовязкове страхування сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.

Список використаної літератури.

1. Економічні завдання страхового захисту в сільському господарстві

Сільськогосподарське страхування (далі – страхування) — це економічні відносини щодо страхового захисту майнових інтересів виробників сільськогосподарської продукції (далі – страхувальники) у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених цим законом, за рахунок грошових фондів, що формуються у страховика шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Сільськогосподарське страхування визначається наявністю і особливостями ризиків, носіями яких є сільськогосподарські рослини і тварини.

У процесі реформування вітчизняної економіки перед аграрним сектором постала низка завдань щодо створення ринкових засад діяльності сільськогосподарських підприємств та їх збалансованого розвитку. Це обумовило потребу в нових підходах до його фінансового забезпечення.

З відмовою від планової системи надання сільськогосподарським товаровиробникам бюджетних, кредитних, а нерідко і лімітованих натуральних ресурсів, з призупиненням обов’язкового страхування та появою інших негативних чинників обсяг виробництва продукції різко зменшився, а питомі витрати на її виробництво суттєво зросли. Ціни реалізації продукції тривалий час часто не покривали навіть матеріальних витрат. Нееквівалентний обмін та брак зовнішніх інвестицій негативно вплинули на соціально-економічне становище аграріїв. Це великою мірою зумовило значний відплив працездатних працівників в інші галузі, а також на заробітки за кордон. Країна стала імпортером великої кількості продовольства. Одним з стратегічних завдань виправлення вказаної ситуації та забезпечення дальшого розвитку аграрного сектору є розбудова нової системи страхового захисту господарств аграрного сектору.

На сучасному етапі виникла потреба наукового обґрунтування ролі страхового захисту господарств аграрного сектору в їх економічній стабілізації та розвитку, визначення стратегій і механізмів раціонального формування, розподілу страхових й інших резервних фондів як визначальної передумови упередження та відшкодування збитків, спричинених ризиковими обставинами[16, c. 132-134].

До страхового захисту, крім організації страхування та перестрахування, слід відносити й організацію фондів самострахування, а також централізовані фінансові резервні фонди. Такий захист має давні передумови для виникнення, а найяскравіші форми класичного страхування сільськогосподарських ризиків з’явилися на початку XIX століття. Характерною ознакою їх було те, що страховий захист здійснювався переважно у приватно-публічній або колективно-кооперативній формах.

Страховий захист сільськогосподарських виробників у таких високо розвинутих країнах, як США та Канада, включає не тільки багато видів класичних форм страхування, а й досить вагоме державне субсидування страхування. Доходи фермерів захищаються як від ризиків знищення врожаю через стихійні лиха, так і від втрат через падіння цін на зерно внаслідок перевищення ринкової пропозиції. Якщо підтверджується факт значного зниження оптових закупівельних цін, що призвело до фінансових втрат, останні вважаються такими, що підлягають відшкодуванню. Крім того, фінансова стабільність господарств Канади забезпечується здійсненням не тільки страхування, а й допоміжними програмами фінансування. Програма осіннього (FCAP) та весняного (SCAP) авансування передбачає підтримання восени достатніх грошових потоків фермера в період одразу після збирання врожаю та позбавляє необхідності реалізації продукції на невигідних умовах, а навесні – допомагає під час посіву сільськогосподарських культур і здійснює страхування майбутнього врожаю в фермерській асоціації.

У результаті проведених досліджень особливостей ризиків в сільському господарстві запропоновано таку їх класифікацію:

Виробничі ризики. Ці ризики виникають через невизначеність природних умов виробництва рослинницької та тваринницької продукції. Несприятливі погодні умови, хвороби поголів’я та наявність шкідників є, як правило, тими причинами, що можуть негативно позначитися на кількості та якості виробленої сільгосппродукції.

Цінові, або ринкові, ризики. До цих ризиків призводять нестабільність цін на сільгосппродукцію та матеріально-технічні ресурси. Особливості прояву даного типу ризиків залежать передусім від конкретного виду продукції, що виробляється товаровиробниками. Зазначимо, що оскільки аграрні ринки є досить інтегрованими і включають як внутрішні, так і світові ринки, то коливання світових цін може також призвести до істотних змін у доходах виробників сільгосппродукції.

Кредитні ризики. У багатьох випадках отримані сільськогосподарськими виробниками комерційні кредити не завжди можуть бути своєчасно повернені. Отримання кредитів означає, що виробник має заощадити певну частину свого доходу, щоб у майбутньому сплатити борг. Водночас зростання відсоткової ставки, перепони в отриманні необхідної суми кредитування та певні додаткові вимоги з боку фінансових установ часто звужують можливості отримання або повернення кредиту.

Інституційні ризики. Дії органів державної влади часто є ще однією причиною ризиків в аграрному бізнесі. Ці ризики пов’язані здебільшого зі змінами в державній регуляторній політиці на агарних ринках. Такі дії можуть опосередковано призводити до змін цін на сільгосппродукцію або матеріально-технічні ресурси та спричинити певні адміністративні обмеження у сільгоспвиробництві.

Особові ризики. Природа цих ризиків пов’язана з індивідуальними особливостями працівників. Такі події, як хвороба, травмування або смерть працівника, можуть призвести до вкрай негативних наслідків. Окрім того, зміна спеціалізації виробництва окремого підприємства завдає значних матеріальних збитків. Факти розкрадання майна чи його пошкодження, наприклад, у разі пожежі, також є однією з причин такого типу ризиків[20, c. 91-93].

Під час комплексного вивчення страхового ринку України було виявлено, що на сільськогосподарські ризики припадає лише 1 % усіх договорів страхування вітчизняних страховиків і 2,5 % виплачених ними сум. Переважна більшість господарств укладали договори страхування, для того щоб оформити заставу для отримати банківських кредитів.

Ефективність захисту сільськогосподарських підприємств від ризиків, що не охоплює "класичне страхування", значно підвищиться після вдосконалення організації самострахування. Головне завдання самострахування - забезпечити захист від тих ризиків, що не підпадають під страхування через їх малий обсяг або специфічність даного господарства. Вважається за доцільне здійснювати відрахування у фонди самострахування до межі їх залишку в розмірі 30 % від статутного фонду господарства. Крім того, з метою стимуляції сільгоспвиробників до здійснення відрахувань у фонди самострахування пропонується зменшувати на суму таких відрахувань оподатковуваний прибуток господарств, які не звільнені від податку[6, c. 119-121].


2. Розвиток і сучасний стан страхування майна виробничої сільськогосподарської продукції в формуванні страхування в Україні

Нині в Україні прискорюється аграрна реформа, стратегічна мета якої - забезпечити повне й надійне продовольче постачання населення, досягти високого експортного потенціалу галузі, відродивши господаря землі й створивши багатоукладний конкурентоспроможний аграрний сектор економіки.

Залучення інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва безпосередньо залежить і від того, як вирішується проблема зменшення та розподілу ризику товаровиробників.

З початку 1990-х років страховий захист сільськогосподарських товаровиробників значно послабився. Різко скоротилася реальна бюджетна допомога господарствам. Комерційні банки не можуть покривати збитки, спричинювані природними катаклізмами, дається взнаки інфляція грошової одиниці. За цих умов годі було й сподіватися на високу страхову активність. Аграрна реформа має докорінно змінити ситуацію. Приватизація землі, дедалі інтенсивніше її використання, зміна стосунків із банками, перехід до сплати єдиного податку - ці та багато інших чинників спонукають до організації страхового захисту сільських товаровиробників на нових засадах. Ідеться, насамперед, про впровадження системи комерційного та взаємного страхування за відчутної державної підтримки.

Такий захист здатні здійснювати лише ті страховики, котрі мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, а також фахівців, добре ознайомлених з особливостями аграрного виробництва. Раніше понад 95 % усіх застрахованих сільськогосподарських об'єктів припадало на HACK "Оран-та" та компанії, що виокремилися з її складу. Інші компанії, які мають ліцензії на ці види страхування, тривалий час утримувалися від прийняття на себе значних ризиків. Ситуація може змінитися, якщо провідні страховики об'єднають свої зусилля в цьому напрямку (шляхом створення страхових пулів), а також наладять ринок перестрахування сільськогосподарських ризиків[12, c. 79-80].

Найбільш ризикованим є вирощування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень. Під це виробництво відведено більш як половину території України. Рослинництво - це діяльність, здійснювана переважно під відкритим небом, і на результати господарювання тут істотно впливають коливання кліматичних умов та інші природні чинники, які точно прогнозувати неможливо.

Згідно з чинним законодавством в Україні протягом останніх десяти років страхування врожаю сільськогосподарських культур у колективних і фермерських господарствах було добровільним, а в державних - обов'язковим. З реформуванням аграрного сектору економіки питома вага державних підприємств у виробництві продукції рослинництва і тваринництва різко скоротилася. У державній власності залишилися переважно господарства при аграрних наукових та навчальних закладах та деяких відомствах, які використовують продукцію для внутрішніх потреб. Для цих господарств спеціального положення про страхування врожаю так і не було опрацьовано. Тривалий час діяли умови страхування, затверджені в 1977 р. Мінфіном СРСР для радгоспів. Але оскільки державні господарства були здебільшого неплатоспроможними, страхових внесків вони не сплачували. Передбачені зазначеними умовами дотації з бюджету також не видавалися. Тому практично страхування державних підприємств, незважаючи на його обов'язковість, як правило, не здійснювалося.

Кооперативним і фермерським господарствам було надано можливість самостійно вирішувати питання про доцільність укладання договорів на страхування майна. Далі коротко розглядаються умови добровільного страхування врожаю, що діяли в HACK "Оранта" на кінець 2001 p., висвітлюється досвід деяких зарубіжних страховиків, котрі надають страхові послуги сільськогосподарським формуванням, а також окреслюються перспективи реформування сільськогосподарського страхування в Україні.

Нині в HACK "Оранта" діють два варіанти добровільного сільськогосподарського страхування. Перший із них охоплює страхування врожаю сільськогосподарських культур, тварин, будівель, споруд, сільськогосподарської техніки, інших матеріальних цінностей. Другий варіант (застосовується з 1999 року) має особливості лише щодо страхування сільськогосподарських культур. На відміну від першого варіанта, де об'єктом страхування є вартість втраченого врожаю певної культури, яка визначається порівнянням урожайності цієї культури з гектара за поточний рік і середньої її врожайності за попередні 5 років, у другому варіанті страховий захист розрахований на відшкодування витрат на посів (садіння) та вирощування сільськогосподарських культур у разі їх загибелі або пошкодження[15, c. 137-139].

За правилами добровільного страхування за першим варіантом об'єкти страхування розбито на чотири групи.

1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку.

2. Дерева й плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70 %, а також ті що підлягають списанню з балансу.

3. Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім "і бджіл у вуликах.

4. Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Не підлягають страхуванню тимчасові, дуже старі та не придатні для використання будівлі, а також споруди, що перебувають у зоні зсуву, обвалу, повені або іншого стихійного лиха (із моменту відповідного оголошення, зробленого органами влади, гідрометеослужбою і т. ін.). Не є об'єктом страхування ділова деревина та дрова на лісосіках і під час сплаву, документи, цінні папери, готівка.

Страхові ризики. Тривалий час перелік страхових подій у сільському господарстві був надто великий. Страховикові важко було визначати справжні причини та розміри конкретних ризиків. До того ж існував порядок, згідно з яким платежі з добровільного страхування могли здійснюватися тільки за рахунок прибутку, що залишався в господарстві після оподаткування. Через це платити за страхові послуги для більшості господарств було непосильним.

Останнім часом застосовується значно коротший перелік страхових ризиків, а страхові платежі дозволено відносити на витрати виробництва.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких причин: вимерзання, град, злива, буря, ураган, повінь, пожежа. Крім того, до страхових подій належать вимокання, випрівання, спричинені стихійним лихом. На прохання страхувальника перелік страхових випадків можна доповнювати або скорочувати.

Уточнено склад страхових ризиків у разі вирощування врожаю в захищеному ґрунті. Тепер страхування врожаю може здійснюватися на випадок: граду, бурі, урагану, пожежі, а також пошкодження самої споруди.

Страхування багаторічних насаджень здійснюється на випадок повної загибелі внаслідок вимерзання, сильних снігопадів, повені, бурі, зливи, граду, землетрусу, пожежі.

Зауважимо, що й після уточнення наведений перелік страхових ризиків значно ширший, ніж застосовуваний у країнах із розвиненою ринковою економікою. Так, у Великій Британії, Нідерландах і багатьох інших країнах страхування врожаю сільськогосподарських культур обмежується такими ризиками: пожежа, повінь, град, обприскування хімічними речовинами (третьою стороною)[21, c. 60-61].

Поряд із наведеними умовами з лютого 1999 p. HACK "Оранта" ввела в дію Правила добровільного страхування сільськогосподарських культур за іншим варіантом, де об'єктом страхування є майновий інтерес товаровиробника, пов'язаний з відшкодуванням фактичних затрат на посів та вирощування сільськогосподарських культур у результаті повної загибелі рослин на всій посівній площі або на її частині незалежно від фази розвитку. Страховими подіями за цим видом страхування можуть бути:

- вимерзання озимих культур і багаторічних сіяних трав посіву минулих років;

- градобій, злива, буря, ураган або затоплення посівів (якщо воно є наслідком стихійного лиха);

- вогонь на полі колосових та інших сіяних культур.

На страхування не приймаються культури, які висівають щоб отримати зелене добриво або пасовище, а також культури, посіви яких протягом останніх трьох років жодного разу не дали врожаю.

Отже, господарства мають змогу вибирати варіанти страхування сільськогосподарських культур. Це особливо важливо з огляду на те, що останніми роками (крім 2001 р.) істотно зменшувалися показники врожайності сільськогосподарських культур. Відшкодування вартості втраченого врожаю, визначеної порівнянням урожаю з гектара в поточному році із середнім показником за останні 5 років, досить суб'єктивне. Адже показники врожайності можуть бути низькими не лише через стихійні події, а й унаслідок безгосподарності, нестачі потрібних сортів насіння, органічних та мінеральних добрив, пестицидів, машин і механізмів, а також пального для своєчасного й повного виконання агротехнічного комплексу робіт. Водночас за умов реструктуризації сільського господарства нині вже здебільшого неможливо дістати дані про врожайність окремих культур за попередні роки в межах нових господарських формувань.

Чинний порядок розрахунку суми збитку має, на нашу думку, певні недоліки. Головний із них полягає в тому, що збитки визначаються без врахування витрат господарств на вирощування врожаю на пересіяних і підсіяних площах. За таких умов господарствам часто буває невигідно або страхувати, або використовувати в поточному році площу, на якій загинули сільськогосподарські культури. Компроміс має полягати в гарантії страхувальникові виплати відшкодування в сумі, не нижчій за нормативні витрати на пересів або підсів площі, зайнятої під загиблими чи пошкодженими посівами.

Розмір збитку, завданого загибеллю тварин, визначається так: установлюють середню страхову суму за одну голову тварини за договором страхування і множать її на кількість загиблих голів. Що ж до вимушено забитих тварин, то слід враховувати ще вартість реалізованого м'яса, придатного для харчових цілей, і шкурок хутрових тварин.

У разі знищення майна, яке входить до складу основних засобів, розмір збитку визначають з огляду на повну балансову вартість (з урахуванням зносу) і витрат на рятування й упорядкування майна після страхового випадку за відкиданням вартості залишків. Якщо йдеться про пошкодження майна, збиток визначають, виходячи з вартості його відновлення за цінами, що встановилися на момент укладення договору страхування.

Збиток у разі пошкодження (загибелі) кормів, насіння, готової продукції та інших товарно-матеріальних цінностей визначається на підставі облікових даних про рух цих цінностей.

Зауважимо, що страхове відшкодування за загибле або пошкоджене майно виплачується щоразу в розмірі завданих збитків, але в межах страхової суми, зазначеної у договорі[7, c. 168-170].

Розглянуті щойно умови страхування сільськогосподарських підприємств переконливо показують: страховики відійшли від шаблонного, непосильного і неефективного застосування принципу "страхування від усіх бід". Набір страхових послуг поступово стає індивідуалізованим і дедалі повніше враховує інтереси страхувальника. Водночас механізм страхового захисту аграріїв потребує істотного вдосконалення. Насамперед він має значно більше сприяти залученню капіталу, який можна спрямовувати на розвиток усіх галузей виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Доцільно посилити взаємозв'язок між страхуванням і кредитуванням, між натуральними і грошовими резервами, передбачити страхування відповідальності за контрактами із сільськогосподарськими товаровиробниками, зменшити страхові тарифи, скоротивши витрати на ведення справи і звільнивши страховиків від оподаткування премій, отриманих за страхування сільськогосподарських ризиків.

У більшості країн Західної Європи застосовується виключно добровільна форма страхування ризиків у рослинництві й тваринництві. При цьому страхові поліси купують майже всі фермери. У Великій Британії, Нідерландах, Франції та багатьох інших країнах фермери створили товариства взаємного страхування (ТВС), котрі тісно взаємодіють із національними фермерськими спілками, банками та іншими суб'єктами бізнесу. Можна сподіватися, що в далекій перспективі в Україні страховий захист сільськогосподарських товаровиробників також здійснюватиметься виключно на добровільних засадах. З поліпшенням фінансового становища сільськогосподарських підприємств почнуть, напевно, створюватися й товариства взаємного страхування. Проте нині цілком обґрунтовано вирішується питання про відновлення обов'язкового страхування врожаю, зернових культур і цукрових буряків для всіх товаровиробників за відчутної фінансової підтримки їх з боку держави. Йдеться про те, що не менше як 50 % платежів за страхування таких культур здійснюватиметься за рахунок бюджету[21, c. 63].


3. Обовязкове страхування сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень

Оскільки процес сільськогосподарського виробництва має ризиковий характер, то при його страхуванні виникають грошові перерозподільні відносини, зумовлені наявністю страхового ризику як ймовірності та можливості настання страхової події, здатної завдати матеріальну або іншу шкоду. Водночас страховий ризик — змінна величина, тому страхова компанія повинна постійно стежити за його розвитком: вести необхідний облік, аналіз та обробку зібраної інформації. На підставі одержаної інформації про можливий розвиток ризику страховик здійснює його оцінку, що полягає в аналізі всіх ризикових зобов'язань, які характеризують його параметри. Кожна група містить об'єкти страхування з приблизно однаковими ознаками. Результати оцінки становлять основу для прийняття рішення: до якої ризикової групи слід віднести той чи інший об'єкт, за якою тарифною ставкою проводити страхування.

Страхувальниками можуть бути сільськогосподарські підприємства, орендарі, селянські (фермерські) господарства, розташовані на території України. Страхування поширюється на всі види сільськогосподарських культур та насаджень. Об'єктом страхування є майновий інтерес страхувальника, пов'язаний з відшкодуванням фактичних витрат на сівбу та вирощування сільськогосподарських культур у результаті повної загибелі рослин на всій або частині площі сівби (садіння) незалежно від фази їх розвитку (рис.1)[19, c. 139-140].

Страхова сума за договором страхування, в межах якої страхуються сільськогосподарські культури (групи культур), визначається в розмірі планових або фактичних витрат на сівбу (висаджування) та вирощування сільськогосподарської культури на підставі даних плану економічного та соціального розвитку господарства (бізнес-плану), відповідних бухгалтерських документів. Вона не може перевищувати загальних планових або фактичних витрат, передбачених технологією вирощування врожаю тієї чи іншої культури, а також бути меншою за фактично проведені витрати на момент укладення договору страхування. Сума страхових платежів обчислюється залежно від тарифної ставки (табл. 1). [4, c.94-96]

Договір страхування витрат на посів сільськогосподарських культур може бути укладений як один (загальний на вирощування всіх культур чи групи культур, якщо група дає однорідну продукцію (зерно, овочі), за умови відшкодування прямого збитку за кожну культуру окремо) або на окремо взяту культуру. Договір страхування набуває чинності з наступного дня після надходження на розрахунковий рахунок страховика страхових платежів у повному обсязі обчисленої суми за договором або не менше 50% її. Строк сплати першої частини страхового платежу встановлюється за згодою сторін, але не пізніше 10 днів від дня підписання договору. Решта страхових платежів може сплачуватись у два строки, але не пізніше трьох місяців після початку дії договору.

Страхові платежі зі страхування сільськогосподарських культур на випадок вимерзання сплачуються страхувальником одноразово, протягом 10 днів від дня підписання договору. Дія договору страхування припиняється за згодою сторін у разі закінчення терміну дії; виконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; несплати або неповної сплати страхувальником обчислених страхових платежів або чергового платежу; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування; в інших випадках, передбачених законодавством України. Права та обов'язки сторін наведені в табл. 2[22, c. 156-158].

Права страховика

Перевіряти відомості страхувальника щодо достовірності визначення суми витрат, понесених на сівбу і вирощування культури та страхової відповідальності страховика. Відмовити у виплаті страхового відшкодування або зменшити до 50% його розмір, якщо страхувальник не виконає обов'язків, передбачених договором страхування, порушить агротехнічні вимоги або правила протипожежної безпеки щодо посівів сільськогосподарських культур, а також: якщо загибель культури сталася з вини страхувальника; якщо страхувальник до складання страхового акта про втрати заорав пошкоджені посіви, провів пересівання або допустив випасання худобою; якщо стихійне лихо трапилось у таку пору року, коли за умовами даної місцевості і даного року урожай культури повинен бути вже зібраним. Страховик має право подати регресний позов до страхувальника з метою компенсації збитків за сплачене ним страхове відшкодування, якщо після виплати страхового відшкодування буде встановлено, що страхувальник подав неправильні чи неправдиві відомості, які вплинули на оцінку ризику страховиком, або заявив про них не повністю.

При складанні акта на повну або часткову загибель посівів сільськогосподарських культур необхідно особливу увагу приділити встановленню дійсної причини загибелі посівів. У разі, коли загибель посівів виникла з причин, за які страховик не несе відповідальності, складається акт довільної форми, в якому зазначається фактична причина загибелі культури, розмір площі її посіву та загибелі, місце знаходження (номер поля, бригада тощо). При повній загибелі сільськогосподарських культур на всій площі посіву або на її частині внаслідок страхових подій, передбачених договором страхування, розмір збитку визначається по кожній культурі окремо на основі відповідно складеного акта та наявності необхідних документів.

Із суми страхового відшкодування вираховується безумовна франшиза, черговий платіж, а також зайво виплачене страхове відшкодування. Після виплати страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, з вини якої був заподіяний збиток. Спори щодо дотримання сторонами умов договору страхування розглядаються в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Таким чином, відшкодування збитку страховою компанією сприяє стабілізації фінансового стану страхувальників — сільськогосподарських підприємств та процесу відтворення в аграрній сфері. [4, c. 96-98]

Проведене дослідження показало, що в Україні існує кілька варіантів страхування посівів та врожаю сільськогосподарських культур, а саме:

Страхування витрат на вирощування, посів (пересів) сільськогосподарських культур на випадок неотримання або недоотримання врожаю. Цей варіант має низку вад, однією з яких є неврахування інших (за межами страхових випадків) негативних чинників, що призводять до збільшення витрат на вирощування врожаю. Страхові тарифи не диференціюються в розрізі окремих ризиків, а обчислені за ними страхові премії є непосильними для більшості господарств.

Страхування кількісних втрат врожаю сільськогосподарських культур на випадок прямої дії ризиків, що призвели до його загибелі. Відповідальність страховика встановлюється в межах 50-70 % страхової суми, а збитком вважається вартість кількісних втрат врожаю основної продукції культури на всій площі посіву в господарстві. Недоліки варіанта ─ неточність розрахунку планової врожайності, ігнорування інфляції.

Страхування сільськогосподарських культур на основі агрокліматичної ймовірності сільськогосподарських ризиків по території України та за бонітетом ґрунтів. Вадою цього варіанта є суттєве заниження розміру відповідальності страховика, яка настає лише тоді, коли втрати врожаю перевищують 30 % від загального обсягу продукції, і не залежить від прямої дії ризиків на врожай.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур виходячи з планово-нормативних витрат на гектар посівної площі Для визначення і контролю за названими витратами застосовуються технологічні карти вирощування певних культур. Це дещо ускладнює процес страхування, особливо у фермерських та інших господарствах, які не мають фахівців для ведення такої документації. Крім того, цей варіант обмежує можливості раціонального маневру страхувальника в разі потреби термінового вжиття додаткових заходів щодо збереження і збільшення врожайності тих чи інших культур.

Перелічені варіанти страхування сільськогосподарських ризиків в Україні на сьогодні не мають широкого застосування. Перші два варіанти є надійними, але застарілими в сучасних умовах розвитку ринку, останні два – не досить досконалі, що стримує їх використання[9, c. 305-307].


Список використаної літератури

1. Закон України «Про страхування» №2745-ІІІ від 04.10.2001р.

2. Законодавство України про страхування: [Збірник] / О.А. Кривенко (ред.), О.М. Роїна (упорядкув.). — К.: КНТ, 2003. — 259с.

3. Акименко А.В. Развитие отечественного страхового рынка - шаг к укреплению национальной безопасности Украины // Финансовые услуги. - 2002. - №5-6. - С. 58-60.

4. Александров В.Т., Бандурка О.М., Ворона О.І., Івін Л.М., Резнік Н.М. Страхова справа. Інтегрований навчальний комплекс: Підручник. Автоматизована система навчання на CD та Інтернет-портал:У 2 кн.. — К.: НВП "АВТ", 2003.

5. Архипов А.П. Структура региональных страховых рынков // Финансы. - 1997. - №3. - С. 44-48.

6. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — 4. вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2005. — 352 с.

7. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Страхование: Учебник. — СПб.: Питер, 2002. — 250 с.

8. Борисова В.А., Огаренко О.В. Організаційно-економічний механізм страхування. — Суми: Довкілля, 2001. — 194 с.

9. Василишин Р.Д., Кашенко О.Л., Борисова В.А. Економічні основи страхування. — Суми: Довкілля, 2001. — 412 с.

10. Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В., Кондратенко Д.В. Страхування: теорія та практика: Навч.-метод. посібник. — Х.: Бурун Книга, 2004. — 371 с.

11. Герасименко С.С. Статистика: Підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 467 с.

12. Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібник. — Луцьк: Редакційно-видавничий відділ "Вежа" Волинського лерж. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. — 181 с.

13. Залетов О.А. Страхование в Украине (под ред. Слюсаренко О.А. д-р екон. наук), – К.: МА «BeeZone», 2002 – 452 с.

14. Лісовал В.П. Основи страхової справи: Конспект лекцій / Національний авіаційний ун-т. — К.: НАУ, 2003. — 60 с.

15. Мачуський В.В. Правові основи страхування: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 2003. — 302 с.

16. Мних М.В. Страхування як механізм надання гарантій підприємницької діяльності та соціального захисту населення: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — К.: Знання України, 2004. — 428 с.

17. Наумік К.Г. Страхування та страхові послуги: Конспект лекцій / Харківський держ. економічний ун-т. — Х.: ХДЕУ, 2004. — 52 с.

18. Осадець С.С., Артюх Т.М., Бабко В.Л., Бабко Т.В., Бушанський А.В. Страхування: Підручник / Київський національний економічний ун- т; Українська фінансово-банківська школа. — 2. вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

19. Плиса В.Й. Страхування: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — К.: Каравела, 2005. — 392 с.

20. Смоленюк Р.П. Актуальні питання страхового захисту в сільському господарстві // Регіональні перспективи: наук.-практ. журнал. – Полтава. 2001. ─ №2-3 (15-16), – С. 91 – 93.

21. Смоленюк Р.П. Страхування врожаю сільськогосподарських культур: досвід зарубіжних країн // Вісник ТАНГ. -Вип. 15. – 2001. – С.60 – 63

22. Таркуцяк А.О. Страхування: питання і відповіді: Навч. посібник / Європейський ун-т. — К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2002. — 256 с.

загрузка...
Top