Проблеми та напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування

Вступ.

1. Недосконалість страхового ринку України.

2. Основні напрями вдосконалення державної політики в галузі страхування

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Діяльність кожного суб'єкта ринкових відносин пов'язана з ризиком, який необхідно попереджувати та зменшувати, на що спрямовано страхування.

Застосування заходів та механізмів упровадження фінансових послуг сприяє створенню передумов для економічного розвитку підприємств та установ в Україні. Протягом останніх років спостерігається стійка позитивна динаміка основних показників страхової діяльності. За період 2000 — 2006 років відбулося поступове зростання капіталу страховиків, збільшення обсягів страхових платежів, підвищується рівень страхового захисту суб'єктів господарювання та населення.

Але є і певні недоліки в галузі страхування. Низькими залишаються фінансові можливості вітчизняних страхових компаній щодо покриття великих ризиків. Не сприяє розвитку страхової справи в Україні і відсутність законодавче визначених механізмів стимулювання власників майна як юридичних, так і фізичних осіб, до ширшого використання можливостей страхового захисту своїх майнових інтересів.

Мета: розкрити недоліки страхування та шляхи вдосконалення державної політики в галузі страхування

Актуальність: страхування має важливе значення для обґрунтованого вибору ділового партнера, підвищення власної фінансової стійкості підприємства, розробки програм зниження ризику підприємницької діяльності.

1. Недосконалість страхового ринку України

Обсяги страхових операцій на страховому ринку України неухильно зростають, а страховики відіграють в економіці більш значну роль. Розвиток національної системи страхування за останні роки характеризується високою динамікою. Загальний обсяг страхових платежів (внесків) за всіма видами страхування за 2006 рік становив 6 067,2 млн. грн. У порівнянні з аналогічним періодом 2005 року обсяги вказаного показника зросли на 3 133,0 млн. грн. (у 2,1 рази).

Станом на 1 жовтня 2003 року в Україні діяло 355 страхових компаній (станом на 1 жовтня 2002 року - 331 страхова компанія). Із загальної кількості страхових компаній 28 страховиків здійснюють діяльність зі страхування життя та 327 - інших видів страхування. Велика кількість страхових компаній із невеликим рівнем капіталізації свідчить про розпорошеність капіталу, що є на сьогодні значною перепоною для сталого розвитку страхового ринку.

Активно розвивається ринок перестрахування. Проте при цьому суми перестрахування сплачені різко переважають над сумами отриманими. Так, якщо за 9 місяців 2003 року українські страховики отримали на перестрахування ризиків інших страховиків (перестрахувальників) 980 млн. грн., в тому числі від перестрахувальникІв-нерезидентів - 6,7 млн. грн., то за той же період ними сплачено на перестрахування 3,5 млрд. грн. (57,2% від страхових премій), з них:

• перестраховикам - нерезидентам – 2,1 млрд. грн. (34,7% від валових премій на усьому ринку),

• перестраховикам - резидентам - 1,4 млрд. грн. (22,6% відповідно).

Найбільші суми були сплачені на перестрахування з добровільних видів майнового страхування (61% від премій з цих видів) - 3 108,8 млн. грн., у тому числі за межі України 1 833,3 млн. грн. За договорами зі страхування життя сплачено на перестрахування 14,5 млн. грн. (33,5% від премій з цього виду). Майже всі операції щодо перестрахування ризиків за договорами страхування життя проводилися із перестраховиками - нерезидентами. Це свідчить про наявність значного відтоку грошових коштів з перестрахування за кордон, що є негативним явищем[11, c. 254-255].

Перепоною на шляху реалізації єдиної державної політики та інтеграції у європейські та світові ринки є відсутність норм, що регулюють окремі питання надання послуг небанківськими фінансовими установами. На сьогоднішній день Держфінпослуг здійснює діяльність із розроблення та запровадження регуляторних норм з метою врегулювання діяльності з надання фінансових послуг. Але при проведенні аналізу на відповідність зазначених актів виникає ряд неузгодженостей між нормами європейського законодавства та нормами чинних українських законів. Необхідно акцентувати увагу на колізіях, що виникають при розробці та впровадженні підзаконних нормативних актів Держфінпослуг. Колізія полягає: з однієї сторони, в невідповідності норм самих законів у на основі яких розробляються підзаконні акти Держфінпослуг; з другої сторони в обов'язку Держфінпослуг подавати прийняті Держфінпослуг підзаконні акти на юстування в Мінюст з довідкою на відповідність законодавству ЄС.

Недосконалість регуляторних норм діяльності страхових компаній призводить до наступних негативних процесів в сфері страхування:

• недодержання страховими компаніями вимог щодо достатності капіталу

• страхові компанії в основному здійснюють діяльність із страхування юридичних осіб

• страхові компанії переважно надають послуги із іншого страхування, ніж страхування життя, що свідчить про недовіру споживачів страхових послуг до страхових компаній.

Цю проблему необхідно вирішувати за допомогою розробки окремих регуляторних норм, посилення вимог до прозорості діяльності страхових компаній та розробки правил захисту прав споживачів з урахуванням положень європейських директив.

Невідповідність положень законів України європейському законодавству породжує проблеми з імплементації європейського законодавства за наступними напрямками:

• застосування національних стандартів бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності страховими компаніями;

• застосування стандартів нагляду за страховою діяльністю;

• захистом клієнтів страхових компаній;

• врегулювання питань корпоративного управління страховою компанією та вимог до статутного капіталу компанії;

• класифікації видів страхових компаній, які не відповідають визначеній класифікації в європейському законодавстві;

• регулювання діяльності страхових посередників.

Державне регулювання страхової діяльності являє собою створення державою рамкових умов для функціонування страхового ринку, у межах якого його суб'єкти вільні в прийнятті рішень. Організація страхування і підходи до регулювання державного порядку й умов страхових відносин можуть суттєво різнитися залежно від країн, соціальної значимості ризику, що приймається на страхування, кількості потенційних потерпілих, ціни страхування та інших факторів.

Але разом з тим мета регулювання в розвинутих країнах світу одна — забезпечити формування ефективної державної політики та системи регулювання у страховій галузі.

В умовах функціонування ринкової економіки, основу якої становить господарська (підприємницька) діяльність з використанням різних форм власності, та механізму державного регулювання відносин у сфері економіки потреба суб'єктів господарської діяльності у захисті своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів від різноманітних ризиків зростає.

Інтерес у створенні адекватного розвиненим економічним відносинам ринку страхових послуг проявляють не тільки суб'єкти господарювання, а й держава, яка заінтересована у страховому захисті державного майна. Ці питання вирішуються шляхом впровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування[7, c. 27-29].

2. Основні напрями вдосконалення державної політики в галузі страхування

Основні напрями вдосконалення державної політики в галузі страхування можна визначити так:

♦ подальший розвиток законодавчої і нормативної баз;

♦ створення об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;

♦ подальша інтеграція України в міжнародні структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування;

♦ створення оптимального співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;

♦ залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

♦ створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

♦ посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й прийняття низки законодавчих актів, які покликані вдосконалити страхове законодавство України.

Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників. Зазначені питання настільки актуальні для України, що потребують прийняття окремих законів. Зокрема, у законодавчому акті з перестрахування необхідно визначити механізм здійснення відповідних операцій, закласти основи створення перестрахувальної біржі в Україні як єдиного центру, де укладалися б перестрахувальні угоди в разі можливості виникнення значних ризиків.

Законодавчий акт щодо діяльності страхових посередників має визначити загальні умови діяльності цього сектора страхового ринку в Україні. Сьогодні на законодавчому рівні фактично не врегульована діяльність такої важливої категорії учасників страхового ринку, як страхові брокери (і вітчизняні, і зарубіжні). Брокер за класичною схемою має діяти в інтересах страхувальника: визначати разом із ним найприйнятніші умови страхування і далі діяти згідно з усіма необхідними документами для укладання повноцінного договору страхування. На жаль, нині через законодавчу невпорядкованість брокер діє швидше як філія страховика.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Адже тепер баланс страховика нічим не відрізняється від балансу будівельного комбінату. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передачу резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Тому вкрай необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).

Важливо також законодавчо й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування тощо[6, c. 27-30].

Розвиток страхового ринку в період переходу до ринкової економіки потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страхової діяльності.

В Україні набрала поширення така форма, як страхові бюро. Членство в них є обов'язковим для всіх страховиків, які отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Потім згідно із законодавством України створене Морське та Авіаційне страхові бюро — об'єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А у планах на найближчі два-три роки мають бути створені бюро з медичного страхування, страхування фінансових та експортних ризиків.

Страхове бюро має відповідати — і наше законодавство наближається до цього — загальним світовим вимогам до страхового пулу. Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостійно, на демократичних засадах встановлюють загальні «правила гри», затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних, а також дотримуються єдиної міжнародної політики.

При цьому ніхто не повинен втручатися у здорову конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами.

У перспективі державне регулювання через обов'язкові пули — страхові бюро — стане одним із основних напрямів державного регулювання в галузі страхування[8, c. 41-43].

Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.

Україна лише 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже в цьому плані є певні успіхи. Так, у 1997 році Україна стала асоційованим членом системи «Зелена картка».

Наша держава бере активну участь у нарадах страхнаглядів світу, що регулярно відбуваються за участю Організації економічного розвитку та співробітництва, дедалі тісніше співпрацює з іншими міжнародними організаціями.

Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни — члени Європейського Союзу — застосовують максимально ідентифіковані методи державного регулювання, що установлюються відповідними директивами. Наша країна, поступово стаючи повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, опановує методи впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має удосконалюватися через регулювання оптимального співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням.

Закон України «Про страхування» передбачає запровадження обов'язкового страхування тільки шляхом внесення змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.

Це цілком виправдано, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування ч підвищує ступінь відповідальності держави за ситуацію на страховому ринку. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично вимагає від громадян або юридичних осіб використовувати цю послугу. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примушування з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов'язкового страхування набуває великої ваги.

У зв'язку з цим можна виділити три головні завдання. Перше — перегляд щодо можливого зменшення діючих видів з метою обов'язкового страхування. Друге — вдосконалення умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє — введення нових видів тільки в разі реальної потреби.

Кількість діючих видів обов'язкового страхування треба скорочувати так, щоб найбільш незахищені, а також дуже ризикові категорії населення та об'єкти народного господарства не залишились без страхового захисту. Скажімо, цілком застаріле обов'язкове державне страхування ряду категорій державних службовців: митників, податкових інспекторів і деяких інших. У разі їх травмування або загибелі держава має безпосередньо з бюджету відшкодовувати завдані збитки, а не пропускати ці кошти через комерційні страхові компанії. Водночас, поки не буде створений адекватний механізм соціального захисту, знімати зі страхового захисту ці категорії не можна. Деякі види обов’язкового страхування слід упорядковувати шляхом удосконалення умов їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов'язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдання упорядкування діючих видів обов'язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.

Що ж до введення нових видів обов'язкового страхування, то на черзі постають такі види, як обов'язкове страхування в космічній галузі та ядерній енергетиці насамперед, насамперед, стосовно, відповідальності перед третіми особами, та особистого страхування персоналу. За цими видами вже внесені проекти законодавчих актів. Велику полеміку породжує введення обов'язкового медичного страхування. Тут проблема полягає в найбільш раціональному розподілі системи страхового захисту між державним соціальним страхуванням та страхуванням через страхові організації[1, c. 204-206].

У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування вже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих.

Зазначене завдання споріднене із залученням страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування.

Сьогодні держава невзмозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві, лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати безпосередньо, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб вони приносили додатковий дохід.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійно-цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взяті зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тому найближчим часом необхідно законодавче визначити поле, що його має займати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ у всіх напрямах.

Важливе значення для держави має створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.

Тепер головне завдання державної політики полягає у тому, щоб налагодити дворівневу підготовку. Перший — базовий бакалаврський рівень — має забезпечувати опанування фундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з економіки, фінансів, основ математики тощо. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на страховому ринку.

Другий — спеціалізований, магістерський рівень — повинен охоплювати передусім тих, хто має освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринку і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на страховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні магістрів та спеціалістів, а саме, створити її не лише в економічних, а й у деяких технічних вузах.

Одним з головним завдань держави є регулювання системи короткотермінової перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, зокрема, таких, як актуарні проблеми, перестрахування тощо.

І нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на здійснення інвестиційної політики з боку страховиків[6, c. 30].

Висновки

Ми розглянули тему „ Проблеми та напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування”. І можемо зробити наступні висновки.

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійні цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взято зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тому найближчим часом необхідно законодавче визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.

Список використаних джерел

  1. Алєксандрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник. — К.: ЦУЛ, 2002.
  2. Базилевич В.Д., Базшіевич К.С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997.
  3. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту/ Пер. з англ. — К.: ВАЗАКО, 1997.
  4. Вовчак О.Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні. — Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2005.
  5. Горбач Л.М. Страхова справа. - К.: Кондор, 2003.
  6. Мних М. Проблеми та напрями вдосконалення державної політики в галузі страхування/ М.Мних // Економіка. Фінанси. Право. -2000. -№ 8. - С. 27-30
  7. Мних М. Теоретичні і практичні аспекти страхової політики // Економіка. Фінанси. Право. -2003. -№ 3. - С. 27-29
  8. Никонович А. Страховий ринок України: проблеми і шляхи вирішення // Економіст. - 2006.- №1.-С. 41-43.
  9. Піддубна Е. Страхування фінансових ризиків в Україні // Фондовий ринок.- 2003.— №6. - С. 16-24.
  10. Про внесення змін до Закону України «Про страхування»: Закон України від 04.10.2001 року №2745-111 // Відомості Верховної Ради України. - 2002.- №7. - С. 138-157.
  11. Страхування: Підручник / За ред. С.С. Осадця. - К.: КНЕУ, 2002.
загрузка...
Top