Поняття страхової монополії

Вступ.

1. Сутність страхової монополії

2. Витоки страхової монополії

3. Страхування на сучасному періоді розвитку України.

4. Характеристика становлення та розвитку страхового ринку України

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.

Страховик - ц організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов'язання відшкодувати страхувальникові або особам, яких він назвав, завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему. Її головне завдання - надання страхових послуг.

За приналежністю страховики можуть бути державними (публічними) і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи: 1 такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3)надають виключно перестрахувальні послуги.

Публічні страховики створюються і керуються, як правило, від імені Уряду. Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

У колишньому СРСР та соціалістичних країнах Європи існувала монополія держави на страхову діяльність. Усі страхові операції здійснювались через державні організації. У Радянському Союзі це був Держстрах СРСР, який мав розгалужену систему республіканських і місцевих управлінь та відділень. Така ситуація зберігається й досі в деяких соціалістичних країнах.

1. Сутність страхової монополії

Страхова монополія (insurance monopoly) — може бути: повною, якщо існує виключне право держави або державної організації на проведення всіх форм і видів страхування у країні; частковою, коли страховик користується страховою монополією за окремими видами страхування.

Головною, принциповою межею організації страхової справи в сучасний період є його демонополізація. Нарівні з державним страхуванням виникло і розвивається страхування, що проводиться акціонерними товариствами, кооперативами і іншими організаціями. Поки серед них не визначилося місце взаємного страхування, яке грає помітну роль в країнах з ринковою економікою і було широко розвинено в дореволюційній Росії.

Державне страхування - форма страхування, при якій як страхувальник виступає державна організація. Воно може здійснюватися в умовах абсолютної монополії держави на проведення всіх видів страхування (універсальної), монополії держави лише на окремі види страхування (часткової) або ж при відсутності якої-небудь державної страхової монополії. Зараз розвиток рухається до останнього варіанту. Проте не можна виключити пріоритет держави в проведенні деяких видів страхування.

Акціонерне страхування організаційна форма страхової діяльності, при якій як страхувальники виступають акціонерні товариства, що формують свій статутний капітал за допомогою акцій (іноді облігацій). Це дозволяє засновникам при невеликих власних коштах за рахунок залучення грошових ресурсів інших юридичних і фізичних осіб швидко розвернути проведення страхових операцій. У залежності від порядку створення первинного капіталу розрізнюють акціонерні товариства відкритого типу і закритого типу (товариство з обмеженою відповідальністю).

Монополія на страхування притаманна не тільки країнам соціалістичної орієнтації. Монополізованою була страхова справа в царській Росії. До певного часу монополія на страхування існувала, наприклад, у Франції. І нині можна назвати країни з ринковою економікою, де зберігається монополія на страхову справу. До них належать, скажімо, Ірландська Республіка (страхування здоров'я), Індонезія (усі види страхування) та деякі інші держави.

Державна монополія на страхову справу була уперше оголошена декретом уряду в 1918 році і неухильно підтверджувалася подальшою практикою проведення страхування.

Наявність вказаної державної монополії на страхування наклала свій відбиток на все страхове законодавство. Передусім, не потрібно було прийняття загального закону про страхування в країні. Якщо такий закон необхідний в умовах розвитку страхового ринку, де багато страхувальників продавців "страхового товару" і потрібно раціональне державне регулювання страхової діяльності, то при страховій монополії можна обійтися приватним страховим законодавством, регулюючим страхові відносини між страхувальником і тими або іншими категоріями страхувальників. Саме на таких принципах і побудоване чинне страхове законодавство.

З переходом народного господарства до ринкових відносин розпочався новий етап в розвитку страхового ринку, оскільки по суті була ліквідована державна монополія на проведення страхування. Практика підтвердила, що монополія на проведення страхування, як і будь-яка інша монополія не сприяє орієнтації на інтереси страхувальників, породжує відомчі інтереси, задоволення яких стає першочерговим завданням, приводить до бюрократизації страхового апарату, позбавляє його гнучкості і маневреності. До того ж підвищення фінансової стійкості страхових операцій і концентрації страхового фонду було можливим до певних меж. Негативним було те, що Держстрах надавав обмежений набір страхових послуг. Державне страхування орієнтувалося на задоволення потреб населення, в якого об’єкти страхування були обмежені: домашнє майно, життя, здоров’я, будівлі, транспортні засоби.

При цьому найбільшого розповсюдження набуло страхування життя. З реорганізацією системи Держстраху розпочали створюватись страхові організації недержавних форм власності, які почали займатись неофіційними видами страхування: страхування кредитів, комерційних і фінансових ризиків, біржових операцій. Почали розроблятися нові правила особистого і майнового страхування.

Негативним моментом монопольного проведення страхування було також і те, що Держстрах не завжди виконував свої страхові зобов’язання по захисту інтересів страхувальників, що завдало значну шкоду розвитку страхування і викликало недовіру страхувальників до цієї важливої справи. Тому нові страхові компанії України бажали розширити сферу послуг і укріпитися на страховому ринку, повинні зруйнувати існуючий стереотип про страхування і довести суспільству, що сучасний страховий бізнес не має нічого спільного із своїми попередниками.

2. Витоки страхової монополії

Найдавнішим способом страхового захисту в нас, як і в усьому світі, було взаємне страхування. Відомо, що починаючи з XIII ст. і до появи залізниці на теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Чумаки гуртом подорожували на возах, запряжених волами. Якщо в дорозі у якогось чумака гинув віл чи ламався дерев'яний віз, то зусиллями всього гурту купували потерпілому потрібні засоби пересування, аби він міг подорожувати далі. Тут ще не завжди вдавалися до попередньої сплати регулярних внесків на створення і поповнення резервного фонду. І це мало сенс. Адже перевозити гроші було безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

До Росії епохи капіталізму класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в XVIII ст. На той час у Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. Але вже 1786 року була встановлена державна монополія на страхову діяльність і почали створюватися державні страхові товариства. Це зумовлювалося потребами довгострокового кредитування. Маніфест "Про заснування державного позичкового банку" дозволяв операції лише з тими домами, "які на страх до свого ж банку будуть передані". З цією метою при банку була створена страхова економія. Вона приймала на страхування будинки в обох столицях та інших містах, але виключно кам'яні, покриті залізом або черепицею. Страхова премія визначалася в розмірі 1,5 % від прийнятої на страхування суми. Страхова економія (експедиція) проіснувала 36 років. Проте, хоч і мала монополію на всі відповідні операції, які були дуже вигідними, помітної діяльності не розгорнула.

Особисте страхування виникло в 30-х роках минулого сторіччя. Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і доходів. Статут товариства передбачав страхування за чотирма видами (розрядами): А - страхування капіталу, В - страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку, С - страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування на дожиття), Д - страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного віку. Понад 97 % припадало на розряд А.

У 1906 році був прийнятий закон про проведення страхування життя державними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського огляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання страхового випадку відстрочувалася на 5 - 7 років. Це не відповідало інтересам широких кіл населення.

Страхуванням життя, крім акціонерних товариств і ощадних кас, займалися також товариства взаємного страхування. Одне з них було в Києві. Обсяги страхування тут, як і в інших регіонах тодішньої Росії, були дуже малі порівняно з державами Західної Європи.

У 1894 році був установлений державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств. Він здійснювався Міністерством внутрішніх справ. Інспектори міністерства утримувалися на кошти від спеціальних внесків страхових організацій.

З 1885 року дозволено діяльність іноземних страхових товариств. Серед них були американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхування життя. Для відкриття філії в Росії іноземному страховику належало попередньо внести до державної скарбниці грошову заставу в розмірі 500 тис. руб. і резервувати 30% надходжень страхових платежів на рахунках Державного банку. Але навіть діставши дозвіл працювати на місцевому ринку, іноземні акціонерні компанії мали частку у страхових преміях не більш як 5,9 %

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків. Провідна роль належала акціонерним товариствам. На них 1913 року припадало 63 % застрахованого майна, 15 % належало земським і 8% - міським взаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14 % зобов'язань з цього виду страхування.

Події 1917 року внесли багато змін і у страхову справу. Уже через рік вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювались органами Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів. У країні застосовувались єдині правила і тарифи з кожного виду страхування.

3. Страхування на сучасному періоді розвитку України

Сучасний період розвитку української держави, починаючи з 1991 року, характерний зародженням, формуванням та розвитком незалежного страхового ринку в Україні. Це період інтенсивної появи страхових компаній, період поділу страхового ринку, який раніше монопольно належав Держстраху. Зрозуміло, що для успішного розвитку страхової діяльності потрібні не лише самі страхові компанії, а, як у розвинених суспільствах, нормативно – правова база, управлінські інститути, досвід на навики роботи в умовах цивілізованої конкуренції, професійна освіта, довіра страхувальників до страховика (позитивна страхова психологія). Нажаль, ці чинники в Україні були майже відсутні: законодавство часів Держстраху, управлінська вертикаль постійно переходила від одних структур до інших, не дотримання певних правил та норм роботи на страховому ринку, недостатній рівень професійної освіти працівників новостворених компаній, а інколи і відсутність, навіть, глибокого розуміння самої суті страхування. Як наслідок з’являлись страхові компанії що працювали лише на відмиванні брудних грошей, на схематичних принципах, компанії-одноденки, що працювали без відповідальності і можливості надати страховий захист тим, хто вкладав гроші у страхові поліси. Ускладнювала ці процеси ще й фінансова нестабільність, яка доповнила негативне ставлення до страхування громадян, тобто ще більше доповнила негативом страхову психологію, яка формувалась в суспільстві після знецінення коштів, що були вкладені в страхові поліси Держстраху. Тому можна з впевненістю сказати, що негативна страхова психологія процвітає нині в українському суспільстві, процвітає недовіра до страхових компаній , небажання , а зачасту, економічна неможливість громадян забезпечити собі соціальні гарантії. Це є ті головні стримуючі фактори, що не дають і не створюють нормальних умов для розвитку важливого економічного механізму – страхування.

Як бути в такій ситуації? Відповідь чомусь бачиться у Законі створення-руйнації, а саме. Зміст цього закону зводиться до того, що всяка система яка здатна розвиватися, щоб бути життєздатною, пристосовує свої якості до середовища в якому існує. Але це середовище час від часу піддається певним незгодам, тобто необхідності різких змін тих чи інших умов, це, відповідно, потребує від системи вироблення нових якостей. Цей процес називають процесом створення. Якщо незгоди будуть часті та сильні, а процес створення, або вироблення нових умов інтенсивний, то життєздатність системи збільшується. Якщо в таких умовах з’являються нові незгоди, а ймовірність вироблення нових якостей висока, система живе, розвивається. Навпаки, коли незгоди дуже рідкі та слабі , раніше вироблені, але не використані якості руйнуються, вони слабнуть – наступає депривація: початок кінця. При цьому система настільки слабне, що може ще деякий час існувати, але вкінці гине навіть від дуже слабого незадоволення.

Відслідкувати ці процеси можна і на страховій системі України. При існуючій нині негативній страховій психології і виникаючих незгодах щодо страхування, страхова система повинна виробити нові підходи, принципи, нові умови, виробити нові якості, що дадуть можливість створити справжній страховий ринок з покладеними на нього соціальними, економічними і навіть суспільно-політичними функціями. Якщо будуть вироблені названі нові якості, то можна стверджувати, що відбувся процес створення страхової систем України. Як не прикро сьогодні констатувати про негаразди страхового ринку, але є позитивна річ – вони можуть і повинні спонукати до життя страхову систему , до вироблення нових якостей, до формування позитивної страхової психології у суспільстві. Я впевнена, що початок позитивних процесів є. Так прийнято нову редакцію Закону України “Про страхування”; триває процес реорганізації виконавської структури, до компетенції якої віднесено страхування; активно працює Ліга страхових організацій України, що стала справжнім аторитентим захисником інтересів страховщиків; спостерігається позитивна тенденція у забезпеченні страхового ринку кадрами: введено дисципліну страхування в економічних вузах; з’явились науковці у галузі страхування; створено інститут страхових брокерів; з’явились нові страхові продукти; роботу страхового ринку висвітлюють науково-практичні журнали „Страхова справа” та “Фінансові послуги” а також щотижневе електронне видання e-дайджест “Insurance online”, газета “Україна-бізнес”, за сприяння та ініціативою ЛСОУ в Інтернеті створено Український сервер страхування “Insurance online”, який висвітлює життя страхових компаній та страхового ринку в цілому, а також цілий ряд позитивних факторів, які підтверджують, що український страховий ринок виробляє нові якості для своєї реорганізації і свого ствердження. Звичайно, ці та інші позитивні процеси у розвитку страхування направлені як на формування цивілізованого страхового ринку в Україні, так і на формування позитивної страхової психології в суспільстві. Бо саме через неї, через її формування, через її позитивні тенденції можна донести до громадян ті цілі і завдання, які передбачені Законом України “Про страхування” та закладені у функції страхування.

4. Характеристика становлення та розвитку страхового ринку України

Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже коли збитки відшкодовуються за рахунок централізованих фондів, відносини купівлі-продажу не виникають. Немає їх і тоді, коли з цією метою формуються та використовуються кошти з фондів самострахування.

Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, які є предметом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичного погляду таке визначення не досить коректне, проте воно набуло певного визнання, особливо серед практиків.

Український страховий ринок перебуває сьогодні на порозі поступового інтегрування у світовий. Тому дуже важливо з'ясувати, яке місце посідає страховий ринок у країнах з розвиненою економікою, де страхову галузь визнано однією з найважливіших. Вона забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

Страхова діяльність належить до найприбутковіших видів світового бізнесу. Так, 2000 року 6 страхових компаній входили до списку 50 найбільших компаній світу. Щорічний світовий обсяг страхових послуг наближається до 2,5 трлн дол. США.

Акумульовані страховими компаніями ресурси згідно з їх характером переважно використовуються для довготермінових виробничих капіталовкладень через ринок цінних паперів. Слід наголосити, що більшість банків, які опираються, здебільшого, на порівняно короткотермінові залучені кошти, таких можливостей не мають. Тому поступово страхові компанії починають домінувати на світових і національних ринках капіталів. Оскільки приплив грошових коштів у вигляді страхових премій і доходів від активних операцій, як правило, набагато перевищує суму щорічних виплат держателям полісів, це дає змогу страховим компаніям із року в рік збільшувати інвестиції в довготермінові цінні папери з фіксованими термінами погашення, насамперед в облігації промислових корпорацій, акції підприємств та закладні під нерухомість. Завдяки величезним інвестиційним ресурсам страхові компанії перетворюються на дієві зовнішні центри фінансового впливу щодо промислових корпорацій.

У більшості економічно розвинених країн держава істотно впливає на національний страховий ринок через законодавство й уповноважені страхові організації, в яких вона володіє, як правило, значним пакетом акцій. Такі страховики проводять за дорученням держави специфічні види страхування та виконують роль своєрідного бар'єра для відпливу валюти по каналах страхування та перестрахування за кордон. Наприклад, компанії здійснюють страхування експортних кредитів, щоб заохотити національний експорт. У багатьох країнах закріплено законодавчу норму щодо обов'язкового передання уповноваженим страховим компаніям у перестрахування та співстрахування фіксованого відсотка всіх ризиків, які приймаються на страхування в даній країні. Завдяки цьому вдається якомога повніше використовувати місткість страхового ринку й забезпечувати безпосередній державний контроль за можливими каналами відпливу валюти за кордон.

Останнім часом значно посилилася конкуренція між банківським та страховим бізнесом, і переможцями в цій конкурентній боротьбі часто виходять страхові компанії. Наприклад, у Франції за останні 20 років частка особистих заощаджень на банківських рахунках зменшилася з 59 до 15 %, а коштів, інвестованих у страхові активи, зросла з 10 до 45 %. Поширеним компромісним способом вирішення конкурентних суперечностей між страховими та банківськими установами стало злиття в тій чи іншій формі банківського й страхового бізнесу в єдиний конгломерат, який одночасно забезпечує банківські та страхові послуги.

Банки пропонують страхові послуги, а страхові компанії відкривають депозитні та ощадні рахунки; інколи банки створюють дочірні страхові структури, а страхові компанії беруть участь у банківських формуваннях. В окремих країнах дозволяється злиття банків зі страховими компаніями. Крім того, банки часто купують цінні папери і стають власниками істотної частки цінних паперів страхових компаній або, навпаки, страхові компанії стають власниками цінних паперів банків. Нерідко банки та страхові компанії укладають між собою кооперативні угоди і утворюють спільне підприємство, залишаючись при цьому незалежними.

У більшості країн страхові компанії активно залучені до пенсійного бізнесу, у рамках якого вони активно й успішно конкурують з іншими інститутами цього ринку (пенсійними фондами і т. ін.). Скажімо, у Франції та Великій Британії успіхи страхового бізнесу в цій сфері настільки переконливі, що уряди цих країн надали найвпливовішим страховим компаніям офіційні дозволи на право продажу та управління пенсійними коштами.

Реалією сьогодення стала активізація міжнародної діяльності страхових компаній (особливо в Європі зі створенням Європейського союзу), а саме злиття страхових компаній, які містяться в різних країнах, і відкриття нових філій за кордоном. З 16 червня 1999 року набула чинності Угода про партнерство між Україною та країнами Євросоюзу в частині банківської та страхової діяльності, яка передбачає, зокрема, створення для іноземних страховиків умов, не гірших за ті, що існують для страховиків-резидентів. З огляду на сказане страховий ринок України зазнає істотних змін, про які йтиметься далі.

У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8-12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Український страховий ринок порівняно з провідними країнами, де він розвивається протягом кількох століть, ще молодий і перебуває у стадії формування. Тому його частка у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Поняття "страховий ринок" у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припало створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження й розвиток страхового ринку України - процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших пост-соціалістичних країнах. Проте нашій країні притаманні й деякі специфічні риси.

Із законодавчим упровадженням у колишньому Радянському Союзі деяких елементів ринкової економіки (особливо з появою 1988 року Закону "Про кооперацію") почали створюватися перші страхові кооперативи, їхня частка в загальних обсягах страхування була незначною - не більш як 1 %. Проте існування кооперативів протягом 1988-1989 років мало велике значення, оскільки дало змогу набути першого досвіду роботи в ринкових умовах, посприяло підвищенню кваліфікації кадрів. Під страховий захист почали брати "нетрадиційні" для Держстраху СРСР ризики, зокрема вантажі, відповідальність за невиконання угод третіми особами тощо. Уже на перших порах зародження на теренах колишнього СРСР страхового ринку альтернативні страховики пильну увагу звернули на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в розвинених країнах Заходу. Завдяки цьому і в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування. Коли 1990 року рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин було розширено, почали створюватися перші комерційні страхові компанії. Можна відокремити чотири основні чинники, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб'єктів страхування.

Чинник 1-й - створення порівняно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на самостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА.

Чинник 2-й - створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано. Оскільки до кінця 1993 року Держстрах залишався повністю державною організацією, то через слабкий розвиток на той час ринкового законодавства він був істотно обмежений щодо можливостей підписувати вигідні страхові угоди, отримувати доходи від інвестиційної діяльності, впроваджувати ефективні форми мотивації праці тощо. Система ще тривалий час пропонувала підприємствам і населенню "застарілі" шаблонні страхові продукти доринкового періоду. Державний страховик мав здійснювати обов'язкове страхування, яке було, здебільшого, збитковим. Імідж Держстраху багато втратив через гіперінфляцію і неможливість з багатьох (переважно не залежних від страховика) причин своєчасно компенсувати втрати й виплачувати громадянам за попередніми договорами змішаного страхування життя, укладеними ще за радянських часів.

З огляду на сказане кваліфіковані працівники Держстраху почали переходити до інших компаній, створювати страховиків-супутників, які активно залучалися до страхування "вигідних" ризиків, запроваджуючи ті види страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Навіть і тоді, коли в 1992-1993 роках законодавством України Держстрах (на той час уже Національна акціонерна страхова компанія "Оранта") було поставлено в однакові умови з іншими компаніями, страхові компанії-супут-ники не зникли, а, набувши певного досвіду, працювали й далі (щоправда, поступово втрачаючи зв'язки зі своєю "базою"). Зауважимо, що зазначений процес не був результатом спеціальної політики з боку Держстраху: його ініціювали й втілювали на місцях працівники регіональних установ.

Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетворився на холдинг з великими правами своїх філій, зокрема й в Україні. Тому протягом 1991-1992 років для створення на базі цих філій самостійних страховиків не довелося докладати великих зусиль.

Чинник 3-й - створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Перші роки самостійності української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування. Оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то структури в інших галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків, щоб ті їх обслуговували. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсально, не обмежуючись потребами своїх засновників.

Чинник 4-й - створення так званих кептивних страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва. З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництва постала потреба створити обслуговуючу, комерційну інфраструктури. Тому поряд з банками, торговельними посередниками, зовнішньоекономічними фірмами почали засновуватись і страхові компанії, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики. Характерною особливістю таких компаній було те, що на їхню роботу істотно впливали міністерства, відомства, державні корпорації тощо.

Окрім цих головних чинників масове виникнення страхових компаній протягом 1990-1993 років стимулювали (щоправда, набагато менше) такі чинники:

а) ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах;

б) засновницька робота профспілок, громадських організацій;

в) участь зарубіжних інвесторів (такі компанії були, як правило, невеликі і створювалися передусім з метою розвідки ринку, але після встановлення 20 %-вої межі участі нерезидентів у статутному фонді страховика майже всі вони припинили існування).

Не можна обминути й такий чинник, як створення страхових компаній з метою суто трастової діяльності - "гри на інфляції". Хоча частка зазначених компаній становила не більш як 3-5 % ринку, вони свого часу завдали великої шкоди багатьом своїм клієнтам, не повернувши їм належних коштів, а також і страховим компаніям, підірвавши довіру громадян до них.

Отже, період 1990-1993 років характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній за невпорядкованого законодавства.

Після виходу у травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" (далі - Декрет) та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України.

Було впроваджено єдиний державний реєстр страхових компаній і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які зазначено в ліцензії. Було передбачено обов'язкову звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов'язання та розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку протягом 1994-1995 років за умов, визначених Декретом, можна схарактеризувати так.

* По-перше, це посилення спеціалізації роботи страховиків.

* По-друге, це збільшення сфери страхування, поява і розвиток нових його видів. Саме в цей період значного поширення набуває страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків. Почалося впровадження страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, відповідальності за виробничими ризиками. Було зроблено перші кроки в медичному страхуванні. Водночас високий рівень інфляції зумовлював популярність так званого змішаного страхування життя з урахуванням інфляції. Проте цей вид страхування не мав достатньої законодавчої та методологічної бази. Тому коли 1995 року припинилася гіперінфляція, численні страхові компанії збанкрутували, і багато їхніх вкладників не отримали належних виплат.

* По-третє, завдяки законодавчому регулюванню страхової діяльності відчутно підвищилася фінансова дисципліна страховиків. Було впроваджено облік резервів, розроблено категорії активів, у межах яких страховики розміщували ці резерви, упорядковано взаємовідносини страховика з його філіями та представництвами, установлено необхідні форми спеціальної звітності. І найголовніше - розпочався нагляд за страховою діяльністю.

Усе це сприяло зростанню обсягів страхового ринку і розширенню сфери діяльності страховиків.

Проте незважаючи на значні позитивні зміни, Декрет ще не забезпечував достатньої правової бази для розвитку ринку, особливо стосовно гарантій платоспроможності страховиків. Головні недоліки Декрету були такі:

* неврегульованість системи страхування життя як окремої специфічної галузі страхування;

* відсутність системи чітких нормативів платоспроможності;

* нехтування загальноприйнятими у світі поняттями про технічні і математичні резерви, які забезпечують надійність покриття зобов'язань страховиків;

* недосконалість регулювання у сфері перестрахування та діяльності страхових посередників;

* недостатня визначеність договірних відносин між страховиком і страхувальником.

Отже, у період становлення ринкової економіки в Україні значно зросли обсяги страхового ринку, і він набув якісного розвитку. Сформувалися тенденції до збільшення кількості страхових договорів, кількості страховиків та їхньої спеціалізації за видами страхування, розвитку перестрахувальних операцій як на внутрішньому (національному), так і на зовнішньому (світовому) страховому ринку. Особливо слід зазначити, що завдяки належним заходам як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинників управління й організації страхового ринку страхові резерви почали постійно зростати. А отже, посилилася фінансова надійність страховиків, підвищився рівень гарантій щодо виконання ними взятих зобов'язань.

З ухваленням Закону України "Про страхування" (березень 1996 р.) та перереєстрацією страховиків у 1997 році в Україні почався третій етап розвитку страхового ринку.

Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов'язкового страхування.

Як свідчить статистика, страхування - чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг

Висновки

В дійсності в сучасній теорії функціонування ринкових господарських систем проблема монополізації страхової діяльності є академічною в найбільшій мірі. По просту вона знаходиться поза сферою розв’язків як суперечка з принципами ринкового механізму.

Натомість більш складним, а тому і більш дискусійним, є питання про обов’язковість страхування. Можна ствердити, що ця проблема є постійно актуальною. Повністю обґрунтованим є принципове обмеження юридичної (державної) обов’язковості як методу реалізації страхової політики. Натомість в цій сфері необхідним є наявність широкої суспільної підтримки. Одночасно необхідним є рішуче розширення сфери дії економічної обов’язковості. Зрозуміло, що треба намагатись до того, щоб економічна обов’язковість знаходила якнайповніше розуміння і схвалення суб’єктів господарювання.

Не дивлячись на поширену думку цього не так важко досягти, проте воно вимагає відповідного підходу до страхової проблематики. Перед усім треба в вирішальній мірі підняти рівень страхування в ієрархії окремих видів діяльності. Це в свою чергу вимагає створення відповідного страхового ринку з правильним набором різноманітних страхових послуг, вміло пропонованих страховиками.

Незалежно від цього економічна обов’язковість, котра в значній мірі визначає розміри і структуру попиту на страхові послуги, повинна бути відповідно узагальнена в розрахунках між суб’єктами господарювання і державним бюджетом. Іншими словами, вимоги і деякі цілі страхової політики повинні серйозно узгоджуватися переважно в податковій політиці держави.

Широка, але водночас контрольована конкуренція повинна відігравати суттєву роль в страховій політиці. Демократизація страхової діяльності була би безпредметною, якби одночасно вона не пов’язувалась з появою конкуренції. Проте в страховій сфері діють специфічні правила, котрі є іншими, ніж в інших сферах або взагалі не зустрічаються. Їх в жодному випадку не можна ігнорувати. Звідсіля явище конкуренції в страхуванні, дія, методи і форми котрої повинні були обмежені та старанно і вміло контрольовані.

Функціонування страхувань в умовах конкуренції створює хороші умови для ділової і творчої страхової політики, а потім захищає дії, спрямовані на швидке і відповідне достосування умов пропонованих страхових продуктів до реальних потреб. Одночасно створюються умови для сприйняття фактично існуючих, але дуже слабо бачених (відчувальних) страхових потреб. Завдяки цьому вся система страхового захисту стає дієвою, що є дуже бажаним в усіх економічних процесах.

Список використаної літератури

1. Іваницька О. Ринок страхових послуг як складова фінансового ринку // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 1. - C. 135-141.

2. Базилевич В. Антимонопольні заходи держави й створення конкурентного сере-довища на страховому ринку України // Фінанси України. - 1998. - № 8. - C. 5-11

3. Василенко А. В. Генезис державного регулювання страхового ринку України в контексті зарубіжного досвіду // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 8. - C. 14 – 22.

4. Власенко О. О. Розвиток страхового ринку України // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С.140-144.

5. Гарматій Т. Проблеми розвитку страхового ринку України// Банківська справа. - 2000. - № 5. - C. 21-22

6. Гутко Л.М. Проблеми розвитку національного страхового ринку// Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 146-148.

7. Гутко Л.М. Страховий ринок України: стан, проблеми розвитку та шляхи їх вирішення // Економіка. Фінанси. Право. - 2006. - № 7. - C. 19-24.

8. Дворак М. С. Вплив глобалізації світової економіки на розвиток українського ринку страхових послуг // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 8. - C. 67 - 74.

9. Джуччі Р. Значення ринку страхування для економічного розвитку України: аналіз та рекомендації для економічної політики // Страхова справа. - 2004. - № 1. - C. 70-75

10. Залєтов О. Державна політика на страховому ринку України/ // Фінанси України. - 2001. - № 11. - C. 119-126

11. Лутак М. Ринок страхових послуг в Україні:стан і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. - 1998. - № 7. - C. 7-13

12. Никонович А. Страховий ринок України: проблеми та шляхи вирішення/ А. Никонович // Економіст. - 2006. - № 1. - C. 41-43

13. Самойловський А. Пропозиції щодо вдосконалення страхового ринку України/ А Самойловський // Фінанси України. - 2000. - № 11. - C. 106-113

14. Свириденко А. А. Стан та перспективи розвитку страхового ринку в Україні // Фінанси України. - 2005. - № 4. - С.146-147.

15. Страховий ринок в Україні: стан, проблеми, перспективи // Національна безпека і оборона. - 2003. - № 6. - C. 2-46

16. Субачов І. Розвиток страхового ринку в Україні як фактору фінансової стабілізації економіки // Фінанси України. - 2001. - № 5. - C. 130-133

загрузка...
Top