Передумови становлення класичного страхування в Україні

Вступ.

1. Еволюція класичного страхування в Україні.

2. Страховий ринок України: проблеми становлення, перспективи розвитку та інтеграції у світовий страховий простір.

3. Сучасний стан класичного страхового ринку в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Розвиток економіки України на сучасному етапі визначається перехідними явищами і процесами, пов'язаними з відмовою від командно-адміністративної системи управління і вибором ринкової. Рушійні сили такого вибору — висока ефективність і конкурентоспроможність ринкової економіки з її внутрішніми економічними важелями і стимулами розвитку.

Перехідний період в економіці України спричинив об'єктивні труднощі, пов'язані зі зламом старої страхової системи і незавершеністю, фрагментарністю побудови іншої. Загострюються ці складності суб'єктивними причинами, які зумовлені відсутністю чітко виробленої стратегії і тактики переходу від державної економіки страхування до ринкової. З огляду на це, особливої актуальності набули проблеми перебудови, адаптації та розвитку всіх складових національної страхової системи, вирішення яких забезпечить створення механізмів пристосування, виживання та гнучкості реакції на зміни зовнішніх факторів, факторів нестабільності та невизначеності, притаманних умовам переходу до ринкових форм господарювання.

В нашій країні ще й досі неврегульовані питання підвищення фінансової надійності компаній зі страхування життя, відсутні дієві заходи з унеможливлення використання страхування життя для шахрайства та легалізації брудних грошей, а також у незавершеному стані перебуває інфраструктура цього ринку.

Метою дослідженняє розкриття функцій та принципів класичного страхування в сучасних ринкових відносинах, розробка теоретичних і практичних засад впливу держави на ринок страхування життя та науково-обґрунтованих пропозицій щодо його удосконалення.

Для досягнення вказаної мети в роботі були поставлені наступні завдання:

вивчити та узагальнити теоретичні підходи до визначення передумов виникнення класичного страхування, його принципів та економічної сутності в ринкових умовах;

розглянути функції держави в процесі розвитку ринку страхування та визначити завдання державного регулювання;

виявити чинники соціально-економічного та правового характеру, що заважають розвитку ринку страхування життя в Україні;

дослідити історичний досвід формування ринку страхування та тенденції, що відбуваються в світовій практиці його державного регулювання, та обґрунтувати шляхи подальшого розвитку ринку страхування життя в Україні в умовах глобалізації світової економіки.

Об’єктом дослідженняє ринки страхування в Україні та зарубіжних країнах.

Предметом дослідженняє сукупність економічних відносин на ринку класичного страхування та його державне регулювання.


1. Еволюція класичного страхування в Україні

До набуття Україною статусу незалежної держави страхування здійснювалося тут згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період у Київській Русі, царській Росії, а згодом у колишньому СРСР.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було взаємне страхування. Відомо, що починаючи з XIII століття і до появи залізниці на теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Якщо під час подорожі в якогось-чумака, гинув віл чи ламався дерев'яний віз, то зусиллями всього гурту потерпілому купували потрібні засоби пересування, причому до попередньої сплати регулярних внесків на створення й поповнення резервного фонду вдавалися рідко. І це мало сенс. Адже перевозити гроші було безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

З розвитком капіталізму класичне страхування із Західної Європи прийшло в Росію. У XVIII столітті в Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. З упровадженням державної монополії на страхову діяльність (1786) почали створюватися державні страхові організації. Це зумовлювалося потребами довгострокового кредитування. Маніфест «Про заснування державного позикового банку» дозволяв операції лише з тими домами, «які на страх до свого ж банку будуть передані». З цією метою при банку була створена страхова економія. Вона приймала на страхування будинки в обох столицях та інших містах, але виключно кам'яні, покриті залізом або черепицею. Страхова премія визначалася в розмірі 1,5 % від прийнятої на страхування суми. Страхова економія (експедиція) проіснувала 36 років. Проте вона, хоч і мала монополію на всі відповідні операції, які були дуже вигідними, помітної діяльності не розгорнула. Премії за весь цей час, як зазначалося в «Енциклопедичному словнику» Брокгауза та Єфрона, становили лише 1168 тис. руб., а виплати за збитки, заподіяні пожежами, лише 170 тис. руб. Архівні матеріали дають підстави вважати, що перше страхове товариство на території сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії.

Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів була пожежа. З метою захисту від її наслідків 27 липня 1827 року було оприлюднено Указ про створення Російського страхового товариства від вогню. До 1913 року вже 13 акціонерних товариств здійснювали захист від вогню. Кілька з них успішно працювали в Україні [2, c. 140-141].

З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. На базі органів місцевого самоврядування створюється система земського страхування. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості та великої рогатої худоби, страхувалися також пенсії осіб, котрі перебували на державній службі. Земське страхування поділялося на обов'язкове, додаткове та добровільне. Власники будівель, що підлягали обов'язковому страхуванню, мали змогу скористатися ще й страхуванням на добровільних засадах.

У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств 1863 року було створено в Полтаві. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові, їх діяльність обмежувалася територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували, здебільшого, великих домовласників, купців і фабрикантів. Страхувальникам, які укладали договори страхування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть допускалося безплатне страхування за так званим золотим полісом.

Це були часи, коли страхова справа переживала глибоку кризу. Особливо великих збитків зазнавали товариства зі страхування від пожежі. Цінні папери перестали приносити власникам дивіденди. Необмежена конкуренція страхових товариств стала небезпечною для страховиків. Щоб залучити якомога більше страхувальників, тарифи знижували без жодних на те підстав.

Страхування сприяло зростанню концентрації виробництва й капіталу, що, у свою чергу, прискорювало розвиток страхової індустрії.

Події 1917 року в Росії внесли багато змін і до страхової справи. Уже через рік ЇЇ було оголошено державною монополією. З утворенням СРСР майже всі страхові операції перейшли до органів Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів, застосовувались єдині правила й тарифи з кожного виду страхування. У 20-ті роки цей страховик не охоплював лише колгоспи та інші кооперативні підприємства.

У роки Радянської влади страхування розвивалося нерівномірно, насамперед щодо об'єктів державної власності. Останні, як відомо, становили переважну (1986 року 94 %) частину майна, що перебувало на балансах господарських формувань [3, c. 19-20].

Починаючи з 1921 року страхування зазначених об'єктів майна державних підприємств і організацій згідно із законодавством було добровільним.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 вересня 1929 року впроваджувалось обов'язкове страхування в державній промисловості, яке охоплювало практично все майно. Проте вже через два роки страхові платежі було включено до складу податку з обороту, а тому змінився порядок відшкодування збитків.

Водночас страхування кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли й колгоспи, було переведено на державну основу. Відповідну роботу мали виконувати органи Держстраху СРСР. Цей страховик організовував також роботу з обов'язкового та добровільного страхування майна громадян.

Не існувало чіткої концепції і щодо розвитку особистого страхування. З березня 1929 року в СРСР почали швидко впроваджувати колективне страхування, маючи на меті охопити ним не менш як 75 % працюючих. Цей показник таким високим був недовго. Уже 1940 року він знизився до 30 %, і колективне страхування стало збитковим. Його відмінили, ввівши індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків.

У післявоєнні роки було вжито деяких важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в розвитку економіки, зокрема затверджено положення про Держстрах СРСР. Цей документ розширював права низових страхових органів. Було надано статусу самостійної госпрозрахункової одиниці Управлінню іноземного страхування СРСР.

У період реформ 60-х років минулого століття багато було зроблено з налагодження страхового захисту сільськогосподарських підприємств, без якого важко було перейти до грошової гарантованої оплати праці колгоспників, прямого банківського кредитування колективних господарств, зміцнити інші напрямки госпрозрахункових відносин. Запроваджені з 1968 року умови обов'язкового страхування майна колгоспів, що ґрунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика зі страхувальниками (їх сукупністю), стали кроком уперед у методології формування страхових резервів. Було збільшено норму страхового покриття і розширено перелік страхових подій (зокрема, включено посуху). З огляду на ефективність цих заходів уряд СРСР уже через 10 років визнав за доцільне перевести на такі умови страхування й державні сільськогосподарські підприємства, спростувавши тим самим тезу, що «держава не може сама себе страхувати».

Протягом 60-70-х років почали застосовуватися нові види страхування майна, життя та здоров'я громадян. З 1988 року державні підприємства дістали право на здійснення добровільного страхування майна та відповідальності. Але незважаючи на серйозні зміни у ставленні до страхової справи, вона в СРСР розвивалася значно повільніше, ніж у країнах із ринковою економікою.

Початок 90-х років ознаменувався політичними та економічними змінами світового масштабу. На карті замість Радянського Союзу з'явилися 15 незалежних держав. Україна за кількістю населення та виробничим потенціалом посіла друге місце серед нових країн. Вона обрала ринковий тип розбудови економіки, ставши на шлях глибоких економічних реформ. Важливою складовою нового господарського механізму має бути ефективна система страхування, що відповідає світовим стандартам.

Отже, страхування не вміщується в рамки традиційного вузького розуміння фінансів як економічних відносин, що виникають у процесі формування, розподілу та використання доходів і грошових фондів. До речі, в англійському словнику страхових термінів страхування визначається «як система передання ризику і його комбінування». Тобто у країні, де виникла більшість класичних видів страхування, зміст останнього пов’язують, насамперед, із переданням ризику від страхувальника до страховика. Створення і використання грошових фондів підпорядковується головній меті — забезпеченню можливості страховикові здійснювати свою діяльність [12, c. 27-28].

2. Страховий ринок України: проблеми становлення, перспективи розвитку та інтеграції у світовий страховий простір

Формування страхового ринку в Україні має стихійний характер, і в багатьох випадках захист прав та інтересів страхувальників не забезпечений належно. Говорити про сформований і, тим більше, конкурентний страховий ринок поки що передчасно. Рівень покриття потенційних ризиків становить не більше 10% (у більшості розвинутих країн — не менше 90-95%). Обсяг наданих страхових послуг в Україні у 1998 р. менший від такого самого показника у Німеччині - у 626 разів, Франції - 589, Росії - 20, Польщі — у 19 разів. Ступінь розвитку різних регіонів неоднаковий, і треба чимало часу для рівномірного розвитку страхових послуг на території України. Однак у деяких великих містах уже виникають ознаки боротьби за клієнта, що засвідчено наданням нетрадиційних видів послуг, особливою привабливістю умов, зниженням тарифів і збільшенням сум відшкодувань, безоплатним консультуванням.

Держстрах. Союзно-республіканська система органів державного страхування в СРСР, що проводила операції особового й майнового страхування.

Незважаючи на труднощі періоду становлення національного страхового ринку, обсяги страхових операцій помітно зростають, і, за даними провідних аналітиків світу, Україна за темпами розвитку страхової галузі перебуває на першому місці у світі.

Початком страхового буму в Україні вважають 1992 р.У 1992— 1995 рр- страхові компанії виникали немов гриби після дощу. Страхували майже все. З часом чимала кількість піонерів страхового ринку, яка не мала навіть елементарних знань ведення страхової справи, зникла. Перші роки ейфорії, коли страхові компанії без перешкод маніпулювали легкими грішми, поступово змінилися на затишшя. Гострою стала проблема нормативного регулювання лише страхової справи в Україні. Адже допускалася реєстрація страхової компанії зі статутним фондом $5 тис. Зрозуміло, що такі компанії прийшли на страховий ринок з метою швидкого збагачення, проводячи спекулятивні операції.

На початку 1995 р. в Україні було 660 страхових організацій, з яких активно діяло 654 страховики. У III кварталі 1994 р. з HACK «Оранта»* (колишній Укрдержстрах), яка налічувала 799 установ по всій Україні, відокремилися і стали самостійними (з набуттям статусу юридичної особи та зміною назви) філії в Автономній республіці Крим, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській областях. У 1995 р. зареєстровано 783 страхових організації, з яких лише 649 мали право провадити страхову діяльність. У цьому ж році Укрстрахнагляд" відкликав 134 ліцензії на ведення страхової діяльності та призупинив дію ліцензій у 102 страховиків. Простежувалася також тенденція до самоліквідації страховиків, передусім тих, які займалися страхуванням життя [11, c. 131-132].

Прийнятий у березні 1996 р. Закон України «Про страхування» став першим кроком у системі заходів, спрямованих на формування цивілізованого ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Закон визначив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, які регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов'язкового страхування. Було запроваджено нові вимоги до порядку реєстрації страховиків, розмірів і структури їхніх статутних фондів.

Станом на 1 квітня 1997 р. страховий ринок України після перереєстрації відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про страхування»» було представлено 201 страховою організацією, з яких 14 отримали ліцензії після прийняття Закону України «Про страхування».

Загальна (валова) сума страхових виплат, здійснених страховиками у 2003 році, становила 860,6 млн грн. У порівнянні з 2002 р. сума страхових виплат зросла на 317,5 млн грн (у 1,6 рази). Обсяг виплачених безпосередньо страхувальникам страхових сум відшкодувань становив 795,4 млн грн, у тому числі страхувальникам-громадянам — 303,5 млн грн.

За три роки (2001-2003 pp.) страхові виплати зросли більше ніж у 2 рази. Темпи приросту за 2001 р. у порівнянні до 2000 р. становили 4,2%; у 2002 р. порівняно з 2001р. - 28,0%; у 2003 р. [1, c. 53]

Прибутковість страхової діяльності в Україні дуже висока — 261 компанія має прибутковість більше ніж 50 відсотків. Це пояснюють низьким рівнем виплат, що становить основну статтю витрат у страхуванні. Рівень виплат по відношенню до валових премій (та до чистих премій) за всіма видами страхування невпинно знижується: 2001 - 14,0% (16,9%), 2002 - 12,2% (14,5%), 2003 -9,4% (11,3%). При розрахунках прибутковості страхових компаній за різними методиками, найобережніші розрахунки відображені на діаграмі нижче. За цією методикою, 37% страховиків мали прибутковість страхових операцій більше 50% [8, c. 146-147].

Структура страхування за класифікацією життя та інші (ризикові) види страхування, загальноприйнята у світі, показує наявні диспропорції порівняно зі світовою практикою [10, c. 131].


3. Сучасний стан класичного страхового ринку в Україні

Безумовно, фінансова криза завдала серйозного удару класичному страховому ринку. Вже впродовж 2009 року щоквартальний приріст страхових платежів неухильно зменшувався, а в січні 2009 року скорочення обсягу ринку сягнуло загрозливих розмірів. За оперативними даними, при невпинному зростанні розмірів страхових відшкодувань скорочення складає близько 30%. Рівень збитковості багатьох страховиків, особливо тих, що мали значну частку банківського страхування у своєму портфелі, вже перетнув критичну межу 100%. Адже найбільші темпи падіння мають місце щодо банківського страхування.

Показники розвитку страхування в Україні у 2005-2008 р. наведено у таблиці 3.

Український ринок страхових послуг має значні можливості, проте потреби національної економіки та населення у якісних страхових послугах не задовільнено. На страховому ринку існують серйозні проблеми, які перешкоджають подальшому його розвиткові, серед них: недосконала законодавча та нормативна база; низький рівень ефективності державного регулювання страхової Діяльності; недосконала система державного контролю за фінансовою надійністю страховиків; недостатня використаність інвестиційних можливостей страховиків; питомої ваги страхування життя на страховому ринку зниження постійне; впровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів зіткнулося з перепонами на законодавчому рівні; є поодинокі випадки зволікання страховиками з виплатами страхових сум і страхового відшкодування, неправомірні відмови від виплати та порушення страхового законодавства.

Ситуація ускладнюється тим, що сьогодні на страховий ринок України негативно впливає не тільки банківська криза, але й економічна криза, а також кризи фондового, валютного ринків та ринку нерухомості [9, c. 116-117].


Висновки

Проаналізувавши процес становлення страхового ринку в Україні, ми дійшли висновку, що подальший успішний його розвиток залежатиме від: розширення переліку страхових послуг, підвищення їхньої конкурентоспроможності; розширення інфраструктури; вдосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; посилення вимог до порядку створення та діяльності страхових організацій; подальшого розвитку законодавчої та вдосконалення нормативної бази; створення об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування; подальшої інтеграції України до міжнародних структур; створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням; залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування; створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків; підвищення платоспроможності страховиків.

Щоб усунути протиріччя у законодавчому регулюванні системи страхування в Україні, необхідно:

1) прискорити розробку та прийняття нового цивільного кодексу України, в якому передбачити правові основи регулювання страхової діяльності в Україні;

2) внести зміни та доповнення до Закону України «Про страхування», в якому: уточнити головні страхові поняття і терміни; уточнити порядок припинення договорів страхування; уточнити процедуру санації та порядок ліквідації страховика; провести комплексний аналіз законодавчих актів з питань обов'язкового державного страхування з метою його впорядкування.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку і прийняття низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство країни, зокрема Закони України «Про перестрахування», «Про медичне страхування», «Про товариства взаємного страхування», «Про діяльність страхових посередників», «Про страхування фінансово-кредитних ризиків» у законодавчому акті з перестрахування треба визначити механізм проведення відповідних операцій, закласти основи створення перестрахувальної біржі в Україні як єдиного центру, де укладатимуть перестрахувальні угоди у випадку великих обсягів ризиків.

Законодавчий акт щодо діяльності страхових посередників має визначити загальні умови діяльності цього сектора страхового ринку в Україні. Сьогодні на законодавчому рівні фактично не врегульовано діяльність такої важливої категорії учасників страхового ринку, як страхові брокери (і вітчизняні, і зарубіжні). Брокер за класичною схемою має діяти в інтересах страхувальника: визначити разом із ним найприйнятніші умови страхування і далі діяти згідно з усіма необхідними документами для укладання повноцінного договору страхування. На жаль, сьогодні через законодавчу невпорядкованість брокер діє швидше як філія страховика.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, фінансової звітності й аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку треба врахувати передачу резервів перестраховикові або резерви у майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їхніх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, а також преси і страхувальників).

Важливо також законодавчо вдосконалити систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування тощо.


Список використаної літератури

1. Інформація про стан і розвиток страхового ринку України за 12 місяців 2006 року //Справочник экономиста. - 2007. - № 7. - C. 53-59

2. Власенко О. О. Розвиток страхового ринку України //Фінанси України. - 2005. - № 8. - С.140-144

3. Гутко Л.М. Страховий ринок України: стан, проблеми розвитку та шляхи їх вирішення //Економіка. Фінанси. Право. - 2006. - № 7. - C. 19-24.

4. Дворак М. С. Чинники формування конкурентного середовища на ринку страхових послуг України //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 9. - C. 120 - 127.

5. Захватихата П. Песпективи розвитку страхового ринку в Україні: проблемні питання //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 2. - C. 42-44.

6. Никонович А. Страховий ринок України: проблеми та шляхи вирішення //Економіст. - 2006. - № 1. - C. 41-43

7. Рядно О.А. Моделювання розвитку страхового ринку в регіонах України //Фінанси України. - 2007. - № 12. - С.106-114.

8. Свириденко А. А. Стан та перспективи розвитку страхового ринку в Україні //Фінанси України. - 2005. - № 4. - С.146-147

9. Уманців Ю.М. Конкурентна політика на ринку страхових послуг України //Фінанси України. - 2008. - № 4. - С.104-117

10. Фурман В. М. Особливості та сутність страхового ринку //Фінанси України. - 2005. - № 11. - С.126-131.

11 Фурман В.М. Страховий ринок України: стан, проблеми розвитку та шляхи їх розв’язання //Фінанси України. - 2004. - № 12. - C. 131-140

12. Хорин Л. Страхування життя в Україні: передісторія, сучасний стан та існуючі проблеми //Фінансовий ринок України. - 2004. - № 12. - C. 27-28

загрузка...
Top