Основи страхової справи

1. Процес страхування і процедура страхування.

2. Обов’язки страховика.

3. Правові аспекти страхування.

4. Як визначають прибуток страховика?

5. Пояснити суть авто-каско.

Список використаної літератури.

1. Процес страхування і процедура страхування

Страхування – це відношення у захисті майнових інтересів господарчих суб’єктів i громадян при настанні певних обставин (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються зі страхових внесків (страхових премій), що оплачуються ними.

Для страхування характерні:

  • цільове призначення грошового фонду, що створюється, витрачання його ресурсів лише на покриття втрат (надання допомоги) в заздалегідь обумовлених випадках;
  • ймовірнісний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли настане відповідна подія, яка буде її сила і на кого зі страхувальників вона вплине;
  • зворотність коштів, оскільки дані кошти призначені для виплати відшкодування втрат у всіх страхувальниках (а не для кожного окремо).

Страхування буває наступних видів: особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності, перестрахування.

Суть страхування полягає в тому, що інвестор готовий відмовитися частково від доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження міри ризику до нуля. Фактично, якщо вартість страховки рівна можливому збитку (тобто страховий поліс з очікуваним збитком 200 грн. буде коштувати 200 грн.), інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне відшкодування будь-яких фінансових втрат, які він може понести.

У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на всіх. Число страхувальників, що внесли платежі протягом того або іншого періоду, більше числа, що одержать відшкодування.

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема Законом України "Про страхування". Існують дві стадії у процесі укладання договору: 1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини - оферта; 2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною - акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.

Питання про правову характеристику - оферту - не може розглядатися без урахування теоретичних положень, розроблених наукою, та постанов цивільного законодавства.

Пропозиція щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона відповідає ряду необхідних ознак, зокрема, з оферти має випливати волевиявлення щодо укладання договору, а не просто наводитися інформація про можливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній особі.

Законодавче визначення оферти і перелік ознак, яким вона має відповідати, передбачено в цивільному законодавстві. Згідно з ним пропозиція щодо укладання договору одній або кільком конкретним особам є офертою, якщо вона достатньо визначена і відбиває намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе пов'язаною договором у разі її прийняття (акцепту). Пропозиція вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначені істотні умови договору або порядок його визначення.

Законодавство розрізняє порядок укладання договорів залежно від пропозиції, зробленої однією зі сторін з визначенням строків для відповіді або без їх визначення.

Коли пропозиції укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір визначається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка внесла пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.

В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладеним, якщо повідомлення про прийняття пропозиції одержані до строку, встановленого законодавством, а якщо такий строк не встановлений, - у межах необхідного для цього часу.

До форми договору страхування застосовують загальні правила, установлені для форми угоди.

Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами і т. ін., а також підписаний стороною, яка їх надсилає.

Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти договір страхування.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.

2. Обов’язки страховика

Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

3. Правові аспекти страхування

Правове забезпечення страхування становлять ухвалювані законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.

Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені:

* Конституцією України;

* міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;

* Цивільним кодексом України;

* Законами та постановами Верховної Ради України;

* Указами та розпорядженнями Президента України;

* декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

* нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України;

* нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

* нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України;

* окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалежної України.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи.

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка відчутно позначається на всій системі правового забезпечення.

У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який регулював би порядок здійснення страхової діяльності. Оскільки страхову діяльність здійснювали виключно установи Держстраху та Індержстраху, що не мали повністю самостійного статусу, то не було потреби визначати законодавчі норми стосовно прав та обов'язків цих суб'єктів. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.

Протягом 1992-1993 років у більшості незалежних держав, котрі утворилися після розпаду колишнього СРСР, було ухвалено законодавчі акти з питань страхування.

Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю провідних страхових компаній, утворених у період 1990-1992 років, подав до Кабінету Міністрів України перший проект Закону "Про страхування", спрямований на узгодження позицій кількох причетних до страхової справи міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект після узгодження повторно було внесено на розгляд Кабінету Міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект було прийнято як декрет у травні 1993 року.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності. Цей Декрет визначив базові терміни й поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).

Декрет "Про страхування" міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі положення: з одного боку, "держстрахові" принципи здійснення страхової діяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого - принципи страхування в умовах ринку. Наприклад, Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, не визначаючи фінансового механізму формування цих резервів, і суто адміністративне обмежував перераховування до резервів 50 % страхових платежів. Окрім того, Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало.

Отже, з розвитком ринкової економіки в Україні постала потреба ухвалити новий законодавчий акт, який повністю врегульовував би як понятійний апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах).

6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про страхування" (далі - Закон), до якого 4.10.2001 р. Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Він є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.

Закон України "Про страхування" має 5 основних розділів. У першому розділі встановлюється головний понятійно-термінологічний апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестрахування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі інші.

Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика під час його створення та реєстрації, а також порядок здійснення обов'язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Україні встановлюється особливий механізм, коли види обов'язкового страхування можуть визначатися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові Міністрів України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.

Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою відбивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного права у цій сфері.

Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу є ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, так і зі страхування життя. Ряд статей регулює питання, що стосуються створення гарантійних фондів, порядку обліку та звітності.

Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю (зараз цю роботу виконує Міністерство фінансів України), і встановлено його права та функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку. Закон конкретизує, зокрема, особливості ліквідації, реорганізації та санації страховиків, що дає змогу контролювати їх після того, як вони припинять свою діяльність.

Завершальний, п'ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як урахування міжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм і т. ін.

Коли Закон було прийнято, Уряд упровадив низку підзаконних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності.

Так, окремою постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестрахування в Україні. Зокрема, передбачається, що страховик, перестраховуючи в нерезидента свої зобов'язання, має зважати на певні обмеження, а саме: він може здійснювати таке перестрахування лише за наявності в нерезидента ліцензії від свого вітчизняного органу страхового нагляду, за відсутності порушень протягом певного часу та в разі виконання низки інших вимог.

Прийнято також постанову Уряду стосовно правового регулювання діяльності посередників - брокерів та агентів на страховому ринку. Насамперед передбачаються певні вимоги щодо реєстрації брокерів, обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливості прийому коштів страхувальника на власний рахунок, термінів укладання договору страхування з боку посередників, деяких інших моментів.

Окремою постановою Уряду визначено особливості функціонування товариств взаємного страхування.

Постановами Уряду регулюється порядок здійснення кожного виду обов'язкового страхування. Окремою постановою визначаються граничні розміри витрат на ведення справи в разі здійснення обов'язкового страхування, а також регулюються питання щодо створення державних і національних страхових компаній та обов'язкових об'єднань страховиків.

Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування. З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулювання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить законам України.

Нормативними актами міністерств і відомств - інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулювання кількох відомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бухгалтерської та статистичної звітності страховиків, здійснення з боку митних або правоохоронних органів спільного фінансового та страхового нагляду. Іноді такими актами затверджуються методики розрахунку страхових тарифів. Спільними актами встановлюється й порядок реєстрації страховиків у системі різних відомств.

Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю, є обов'язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи впливу на страховиків за виявлені порушення - приписи, зупинки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звітності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів для страхового ринку.

Так, до найважливіших чинних нормативних актів колишнього Укрстрахнагляду належать Методика розрахунку резервів у разі страхування життя, інструкція з ліцензування страховиків, положення про філії та відокремлені представництва страховиків, положення з регулювання розміщення страхових резервів та деякі інші документи.

Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер, окреслюючи, в межах певних адміністративних одиниць особливості виконання заходів, визначених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз'яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особливостей муніципального страхування. У зв'язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності на загальнодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страховій галузі незначна.

4. Як визначають прибуток страховика?

Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік). Фінансовий результат - це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Він визначається як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто набуває форми прибутку, хоча іноді можуть бути й збитки.

Оскільки страхова компанія проводить не лише основну (страхову), а ще й інвестиційну та фінансову діяльність, прибуток страховика також є підсумком фінансових результатів усіх перелічених видів діяльності.

Прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності, прибутку від іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій. Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності.

Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та відповідними витратами страховика, склад яких визначений чинним законодавством України.

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"" прибуток страховиків від страхової діяльності для цілей оподаткування не визначається. Проте це не означає, що він не повинен визначатися взагалі. Адже страховик за будь-яких обставин має точно знати фінансові результати від проведення страхових операцій, щоб контролювати, наскільки ефективно він веде страхову справу; щоб на чітко визначеній основі формувати спеціальні і резервні фонди, вільні резерви; виплачувати дивіденди засновникам та акціонерам; складати фінансову звітність, в якій передбачається висвітлення цього показника. Тобто проблема "страхового прибутку" лишається так само актуальною, як і раніш.

Розглядаючи страховий тариф як ціну за страхову послугу і виходячи зі структури тарифної ставки, бачимо, що як і будь-яка ціна, він складається з витрат на надання страхової послуги, тобто собівартості, і прибутку. Прибуток, як правило, планується при розробці тарифів за всіма видами страхування.

Згідно з основною ідеєю страхування нетто-тариф будується на принципі еквівалентності у відносинах між страховиком і страхувальниками, а навантаження має забезпечити страховика коштами для організації і розвитку процесу страхування. Саме тому прибуток планується як складова навантаження. Проте, страхова компанія може отримувати прибуток від страхової діяльності не лише за рахунок цієї складової тарифної ставки. Він може бути отриманий також за рахунок зниження собівартості страхової послуги: по-перше, скороченням видатків на ведення справи, коли управління страховою компанією проводиться більш ефективно, з меншими витратами, ніж передбачалося на етапі розрахунків страхових тарифів; по-друге, у результаті зниження збитковості здійснюваних компанією видів страхування (прибуток може виникати у тому разі, коли страхові операції у звітному періоді були менш збитковими, ніж у середньому за попередні періоди, показники яких використовувались при розрахунках страхових тарифів, тобто коли об'єктивним ходом подій було порушено принцип еквівалентності між сумою зібраних нетто-премій і сумою фактичних виплат страхувальникам).

Таким чином, джерела прибутку від страхової діяльності, унаочнює механізм формування зазначеного прибутку з огляду страхового тарифу.

З практичної точки зору, згідно з чинним законодавством, прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:

Сума в перших дужках виражає передбачені законодавством доходи від страхової діяльності, сума в других дужках - витрати страховика на проведення страхових операцій.

Страхування - це вид діяльності, при якому послуга, що надається страховиком (тобто гарантія страхового захисту), має певну тривалість у часі. Через це отриману від страхувальника на початку дії договору страхову премію не можна відразу вважати доходом страховика. Вона перетворюється на дохід поступово, пропорційно до спливання терміну дії договору страхування. Оскільки у більшості договорів страхування ризик рівномірно розподіляється в часі, то є всі підстави вважати, що так само рівномірно зароблятиметься страховою компанією отримана нею страхова премія. Наприклад, страхова компанія уклала зі страхувальником договір страхування строком на один рік і отримала від нього страхову премію в розмірі 1200 грн. Через рік строк дії договору страхування мине, відповідальність страховика перед страхувальником закінчиться і, отже, уся отримана страховиком страхова премія за цим договором стане заробленою. Але поки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на даний момент заробленою вважати не можна (тобто незароблена премія). Співвідношення між цими частинами пропорційне до часу, який залишився до закінчення строку дії договору страхування. Так, за умовами розглядуваного прикладу (ідеться про те, що договір страхування укладено на рік, тобто на 12 місяців), наприкінці першого місяця з початку дії цього договору страховиком буде реально зароблена 1/12 частина отриманої страхової премії, тобто 100 грн, а решта 1100 грн - це незароблена страхова премія. На цю суму страховик формує резерв позароблених премій, який відбиває обсяг страхових зобов'язань компанії перед даним страхувальником.

Зауважимо, проте, що наведений приклад- це лише схема, яка унаочнює процес перетворення отриманої премії на зароблену. Річ у тім, що страхова компанія має не один договір страхування, а десятки і сотні договорів, строки дії яких не збігаються і не можуть збігатися. Тому визначати зароблену і незароблену страхові премії, виходячи зі строку дії кожного конкретного договору, - дуже важка і копітка робота. На практиці для визначення заробленої і незаробленої премії страховики використовують спеціальні методи.

Як правило, спочатку завжди обчислюється незароблена премія (вона має назву "резерв незаробленої премії"), а далі вже - зароблена.

Згідно із Законом України "Про страхування" величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових премій з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку:

частки надходжень сум страхових премій за перші три місяці розрахункового періоду множаться на 1/4;

частки надходжень сум страхових премій за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на 1/2;

частки надходжень сум страхових премій за останні три місяці розрахункового періоду множаться на 3/4;

одержані добутки додаються.

Здобута сума покаже на певну звітну дату величину резерву незаробленої премії, необхідного для визначення величини заробленої премії. Ця зароблена премія лежить в основі обчислення прибутку від страхової діяльності.

Зауважимо, що ступінь реальності визначеного фінансового результату (прибутку або збитку) від страхової діяльності значною мірою залежить від того, наскільки точно поділена страхова премія на зароблену і незароблену, тобто наскільки точно обчислені суми резервів незароблених премій та частки перестраховиків у цих резервах. Точність обчислення залежить від методу, яким його виконують. Тому у практиці західних страхових компаній особлива увага приділяється використанню найпридатніших методів залежно від характеру діяльності страховика і видів страхування, які він пропонує. З огляду на це зазначимо, що метод, який застосовується українськими страховиками, виглядає занадто приблизним. Він не враховує специфіки окремих видів страхування, терміну дії страхових договорів. А звідси - неможливість визначення достатньо точного фінансового результату від страхових операцій.

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестиційної та фінансової діяльності, а також прибутком від іншої звичайної діяльності та надзвичайних операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами.

Прибуток страховика розподіляється за спільними для всіх суб'єктів підприємницької діяльності принципами. Схема розподілу прибутку залежить від форми організації страхової компанії (акціонерне товариство відкритого або закритого типу, командитне, повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю) і регулюється Законом України "Про господарські товариства" та установчими документами страховика. Особливістю розподілу прибутку страхової компанії є те, що згідно із Законом України "Про страхування" за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто прибутку, який реінвестовано у страхову компанію, вона може створювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.

5. Пояснити суть авто-каско

За умовами страхування каско страхувальникові надається страховий захист від будь-яких збитків, які можуть бути заподіяні в результаті ушкодження, повної загибелі або втрати транспортного засобу в цілому або окремих його частинах при настанні певних у договорі страхування випадків. Страхуванням каско можуть бути охоплені всі види транспортних засобів, що перебувають в експлуатації: вантажні й спеціальні автомобілі, тягачі й автобуси, легкові автомобілі й причепи до них, трактори, мотоцикли, а також додаткове встаткування, установлене на них: автомагнітоли, комп'ютерні засоби навігації й ін.

Страхові випадки авто-каско:

Якщо ваш автомобіль застрахований від викрадення, ви одержите виплату, якщо його викрадуть або під погрозою насильницьких дій змусять вас покинути машину.

Збиток - ушкодження або знищення застрахованого транспортного засобу або його частин у результаті:

ДТП, у тому числі зіткнення з нерухомими або предметами, що рухаються (спорудження, перешкоди, тварини й т.д.)

Перекидання

Пожежі (автомобіль уважається застрахованим від загоряння з будь-якої причини)

Увага! Підтвердженням цього є довідка з відділення пожежної охорони. Ви повинні обов'язково викликати пожежних на місце події, навіть якщо пожежа погашена власними силами.

Незвичайних для даної місцевості стихійні явища природи

Падіння на застраховане ТС сторонніх предметів - це ушкодження, викликані падінням: снігу й льоду, дерев, галузей, частин будинків і викинутих з вікон предметів.

Увага! У цих випадках варто негайно звернутися в місцеве відділення міліції по факті збитку. Це необхідно для пред'явлення позову винним.

Удару про ТС предметів, що вилетіли з-під коліс інших ТС

Протиправних дій третіх осіб (включаючи розкрадання окремих частин і деталей застрахованого ТС) - це будь-який збиток, нанесений вашому автомобілю цими особами. Найчастіше це розбитого скла й фари, крадіжка магнітол, коліс, фірмових емблем, тобто будь-яких деталей автомобіля і його додаткового встаткування. Також до протиправних дій ставиться ушкодження автомобіля на стоянці під час Вашої відсутності. У таких випадках винні особи, звичайно, залишаються невстановленими.

Список використаної літератури

1. Внукова Н. Страхування : Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. -Харків: Бурун Книга, 2004. -371 с.

2. Клапків М. Страхування/ Михайло Клапків,. -Тернопіль: Економічна думка: Карт-бланш, 2002. -570 с

3. Охріменко О. Страхування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. -К.: Вища школа, 2003. -257 с.

4. Плиса В.Й. Страхування: Навч. посібник. – К.: «Каравела». – 2006.- 392 с.

5. Страхування : Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2000. -117 с.

6. Страхування: Підручник/ Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,; М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: КНЕУ, 2002. -599 с.

7. Страхування: залучення польського досвіду : (Збірник довідкових матеріалів та нормативних актів)/ Ред. А. А. Гриценко; Всеукр. благодійний фонд "Громадянська енергія". -К., 2003. -157 с.

загрузка...
Top